«Особливості впровадження Столипінської аграрної реформи в Оріхівському краї»
|
|
Скачати 257.51 Kb.
|
|
ТЕМА: «Особливості впровадження Столипінської аграрної реформи в Оріхівському краї» Вчитель історії Омельницької ЗОШ І-ІІІ ступенів ОРЕЛ ТЕТЯНА ІВАНІВНА 2012 рік ЗМІСТ ВступРозділІ. Загальна характеристика сільського господарства Оріхівського краю наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.І.1. Етапи розвитку сільського господарства Оріхівщини. І.2. Поземельні відносини на Оріхівських землях напередодні Столипінської реформи. Розділ ІІ. Особливості впровадження земельної реформи в Оріхівському краї. ІІ.1. Причини проведення та суть Столипінської реформи. ІІ.2. Руйнування общини і закріплення землі в особисту власність. Розділ ІІІ. Підсумки реформи та її вплив на соціально-економічні процеси Оріхівського краю. Висновки.Список джерел та використаної літератури.В С Т У П Актуальність досліджуваної теми. Увага істориків сьогодні зосереджена переважно на вивченні подій загальнонаціонального масштабу, тоді як регіональні аспекти історичного розвитку, багаті на різнобічний, часом – унікальний конкретно-історичний матеріал, все ще залишаються недостатньо дослідженими. В широкому розумінні слова край - територія області, в вузькому - територія села чи міста. Проміжною чи зв’язуючою ланкою між ними є територія району. На території області є регіони, які мають не тільки географічні, а й історичні особливості. Особливо багато таких особливостей мав розвиток регіонів Запорізького краю наприкінці ХІХ та початку ХХ століть. Ось тут і зав’язується вузол проблем з одного боку, проблема вивчення впливу та особливостей проведення Столипінської реформи в Оріхівському краї , а з іншого - особливостей землеволодіння та землекористування в Запорізькому , зокрема в Оріхівському регіоні. Актуальність теми полягає в тому, що в сучасній Україні не повинні ігнорувати історичні уроки. Тоді перед українським суспільством надзвичайно гостро постали і проблема національного державотворення, і проблема соціальна. Економічні й соціальні особливості Півдня України саме і роблять особливо актуальною означену тему для юних українських істориків, краєзнавців. Насамперед, це стосується подій на Півдні України – в регіоні зі значними етнонаціональними та соціокультурними особливостями. Пошукова привабливість даної теми полягають у тому, що вона належить до числа тем, надзвичайно важливих для розуміння історії України, і водночас, на сьогодні ще не достатньо вивчених, особливо з точки зору соціально-економічних процесів в регіонах Півдня України. Враховуючи стан наукової розробки проблеми, наявність необхідної джерельної бази, історіографічної спадщини та нових методологічних підходів, визначена мета дослідження: - дослідити особливості проведення, змісту та наслідків Столипінської реформи в сільському господарстві на землях Півдня України, на прикладі територій в межах сучасного Оріхівського району. Для досягнення цієї мети поставлені такі дослідницькі завдання:
Об’єктом історичного дослідження є Оріхівський край наприкінці ХІХ на початку ХХ століть. Предметом дослідження стали особливості проведення Столипінської реформи на Півдні України, в межах сучасного Оріхівського району, та її вплив на подальший розвиток регіону. Хронологічні межі дослідження (кінець ХІХ - початок ХХ століть.) зумовлені певною завершеністю важливого періоду в історії України, який був започаткований діями царського уряду, спрямованими на ліквідацію традиційного способу життя селянського населення. Територіальні межі роботи включають межі всіх сіл сучасного Оріхівського району, що мали спільну історію заселення та освоєння, а також схожі рівень і характер соціально-економічного та політичного розвитку. Наукова новизна дослідження полягає в залученні до наукового обігу значної кількості періодичних видань, нових архівних матеріалів, спогадів старожилів, що дозволило відтворити процеси, які відбувалися на Оріхівських землях. Автор наукової роботи для дослідження питання процесу проведення Столипінської реформи в Оріхівському краї спирається на дослідницький метод, історико - хронологічний, статистичний, системно-структурний методи, спогади старожилів. Теоретичне та практичне значення наукового дослідження полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані при створенні узагальнюючих праць з історії України, підготовці лекційних курсів з історії у вищих та середніх навчальних закладах, проведенні спеціальних досліджень. Досліджуючи проблему автор опрацював багато літератури. Єфімов Л.Н. в роботі «Столипінська аграрна політика» охарактеризував основні положення та особливості реалізації Столипінської реформи, її вплив на соціально-економічні особливості розвитку основних сільськогосподарських регіонів України. Якименко М.А. досліджує особливості розвитку сільського господарства після реформи 1861 року в різних регіонах України в роботі «Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні після скасування кріпосного права (1861-1918 рр.)». Стаття «Столипін П.А.:життя та державна діяльність» Волковинського В., і Левенець Ю. містить в собі повну інформацію про життя та державну діяльність Столипіна, дається аналіз його земельної реформи, яка була впроваджена в сільське господарство. Ця стаття була опублікована в Українському історичному журналі за 1993 рік. Збірник «Очерк истории сел Ореховского района» Повстюка Я.С містить в собі історії заселення та розвитку деяких сіл сучасного Оріхівського району. Також тут дається аналіз економічного розвитку кожного села, в тому числі вплив Столипінської реформи на сільське господарство. Анатолій Іванович Карагодін у виданні «Історія Запорізького краю (1770-1917)» подає детальний опис розвитку всієї території сучасної Запорізької області. Робота містить в собі інформацію про поселення Запорізького краю, його соціально-економічний та культурний розвиток, а також аналіз впливу політики російського уряду на розвиток Запорізького регіону. Розділ І. Загальна характеристика сільського господарства Оріхівського краю наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. І.1. Особливості розвитку сільського господарства Оріхівщини наприкінці ХІХ століття. Сільське господарство Оріхівського краю в другій половині ХІХ століття змінило свої пріоритети. Традиційне для регіону скотарство все більше поступалося землеробству. Разом з тим, широко використовувалася наймана праця, якою користувалися як міські, так і сільські жителі. Збільшення робочих рук в регіоні надало можливість заорювати цілинні землі. Зростала площа посівів. Переважна більшість власницьких господарств вирощує зерно на продаж. Зростання попиту на зерно, підвищення ціни на внутрішньому і зовнішньому ринках не давало спокою землеробській думці. За висновками В.Ю. Постнікова, німці-колоністи мали гарні прибутки не з-за великої врожайності нових культур, а через великі наділи землі, що змушувало використовувати машинну працю. Вдосконалювалася сівозміна і, як результат, отримували велику кількість хліба. Завдяки німцям, з’явилася ресорна тачанка, ресорні екіпажі1. Після цього майже кожного року в Оріхівському краї з’являлися нові або вдосконалені знаряддя праці. Важким українським плугом - сабаном користувалися лише для оранки цілинних земель. Поряд з ним почали використовувати букер – багато корпусний плуг. З моменту своєї появи букер користувався великою популярністю. Він був значно легшим за плуг – сабан ,а тому тягловою силою могли бути коні. Букер зробив переворот у землеробських знаряддях. З його застосуванням подвоїлася продуктивність селянського господарства. За один і той же час селяни удвічі більше зорювали землі. Якщо раніше господар з двома працівниками зорював 30 десятин землі, то відтепер 60 і навіть 70 десятин. Але дуже скоро, з появою вдосконаленого плугу Еккерта, тепер вже й букер став для мешканців Оріхівського краю незграбним. Плуг Еккерта можна було використовувати для глибокої оранки з застосуванням кінської тяги. ( Додаток 1). Наслідком розвитку хліборобства став перерозподіл земельних угідь в господарствах селян і поміщиків. В Оріхівському регіоні, як і на більшості територій Запорізької області , в середині 80-х років під зернові культури в господарствах селян відводилося 75% усіх наявних земель, а в окремих селищах були зорані навіть вигони для худоби. Пшениця стала основною зерновою культурою. Відтепер посіви пшениці займали половину зораних земель. Але змогу повноцінно обробляти свої посіви могли лише половина населення, бо лише вони мали повний інвентарний набір. Решта мали або лише один з видів плугу, або зовсім нічого не було. Так створювалася основа для подальшого розшарування селянства Оріхівського краю. Розвиток землеробства став визначальним для промисловості Оріхівщини. У свою чергу, промисловість все більше підпорядковувалася завданням розвитку землеробства. Бо у ті часи підприємницька діяльність дуже перепліталася з сільським господарством, і тому швидко розвивалася. Як наслідок – за короткий час Запорізький краї став найбільшим у Російській імперії регіоном по виробництву сільськогосподарських машин. Не мала заслуга у цьому й Оріхівського району. На кінець 90-х років тут діяли 33 підприємства з виробництва сільськогосподарської техніки, що складало 10% заводів всієї Російської імперії. Майже половина з цих заводів знаходилися на оріхівських землях. Подібні темпи розвитку і прибутки заводів сільськогосподарської техніки приваблювали іноземний капітал. Окремі заводи мали свої контори за кордоном. Один із перших, хто почав використовувати іноземні капітали, став Д. Грієвз. І.2. Поземельні відносини в Оріхівському краї напередодні Столипінської реформи. Важливим питанням, яке безпосередньо, мало бути вирішеним земельною реформою, були поземельні відносини. Щоб поліпшити своє становище, селяни-бідняки наймалися до заможних односельчан. Багато хто йшов працювати на землю, але й це було дозволено не всім. Хто переходить, тому збільшено податки, за ним наглядала поліція. Масове переміщення робітників створило особливі форми їх найму, властиві розвиненому капіталізмові. Звісно ж, селяни віддавали перевагу землеробству, але жили в нестатках, за землю платили великі податки. Тому про достатній догляд за землею не було й мови. На початку ХХ століття земельні угіддя Оріхівському регіоні становили 489 тисяч десятин. З них придатні для землеробства землі складали 94,5 % від усієї площі земель регіону. З них 42% становили надільні землі, що знаходились у користуванні сільських товариств; а половина земель знаходилося у власності поміщиків, селян-власників і купецтва, а інші землі належали різним установам. Більш заможні селяни виходили з общин, але з наведених цифр вони не становили більшості: 40% -- малосіючих, яким належало12% посівних площ; 40% -- середньосіючих, яким належало 38% посіву; 20%-- багатосіючих, яким належало 50% посіву.2 Земські статистики Оріхівського краю прийняли за основу групування селянських дворів за розміром посіву.(Додаток 2). Більшість селян мали власну худобу. В Оріхівській волості в 1876-1897 роках було: коней – 2248, рогатої худоби – 1378 голів, овець – 1342, свиней – 1217, кіз – 21.3 Але через зменшення пасовиськ і вигонів скотарство у селянських господарствах різко скоротилося. І відтепер селяни задовольняли лише власні потреби. У дворі не було більше однієї худоби тому, що всі свої сінокоси селяни мусили відводити під посіви хліба. Натомість в поміщицьких господарствах всього Запорізького краю скотарство продовжувало посідати значне місце. В поземельних відносинах Оріхівського регіону виділялося три основні характеристики:
На рубежі двох століть зернове господарство витіснило скотарство і стало основною галуззю сільського господарства. Наявність великих сільськогосподарських капіталістичних господарств потребувала сільськогосподарських машин. Відкриттю заводів по виробництву сільгоспмашин сприяла, також, наявність дешевої робочої сили в нашому краї. Зрозуміло, що при таких рисах, умовах і вимогах існуючі поземельні відносини в Оріхівському краї вимагали реорганізації. Саме це питання стане однією з причин введення та проведення Столипінської реформи. Розділ ІІ. Особливості впровадження земельної реформи в Оріхівському краї. ІІ.1. Причини проведення та суть Столипінської реформи. Головними причинами, які змусили провести земельну реформу стали посилена експлуатація трудящих мас, низький рівень життя тощо. Все це викликало гнівний протест і обурення трудящих. І, звісно ж, призвело до революційних процесів. Після третьочервневого перевороту в Російській імперії запанувала реакція. Царський уряд хотів погасити найгостріші соціальні конфлікти у суспільстві і зупинити антиімперські визвольні рухи шляхом державного впорядкування аграрних відносин на селі. Її головним провідником був міністр внутрішніх справ Петро Столипін (Додаток 2), який у 1906 році став міністром внутрішніх справ Російської імперії, в якій панували революційні настрої. Керівники Ради об’єднаного дворянства бачили в Столипіні людину, яка здатна врятувати від винищення систему землеволодіння. Вони схвалювали його програму та передбачали в ній прагнення скріпити зв’язки управління з представниками помірно-ліберальних та помірно-консервативних кругів, що, в свою чергу, здатні були закріпити конституційну монархію та остаточну ліквідацію революційного руху. Саме в цей час розпочалося активне впровадження аграрної реформи. Від того, що ініціатором та організатором був П. Столипін, то реформа дістала його назву. Після розпуску І Думи вирішення проблем земельного питання перейшло в руки Столипіна. Він мав рішучі погляди відносно общини, хуторів, «відрубів» та шляхів їх впровадження, що і встановило стержень його аграрної програми. Крім того, він був прибічником започаткування початкової освіти. Столипінська аграрна реформа знаходилась на прусському варіанті. Вона і була задумана з метою спасіння поміщиків. Першочерговою задачею цієї реформи було знищення общини. Допускалось, що перший етап закріплення земельних наділів окремими господарями порушить єдність селянського світу. Селяни, що мали земельні надлишки, повинні були поспішити з закріпленням цю частину. Після цього процесу мав би наступити другий етап – розмежовка сільського наділу на відруби або хутори. Останні вважалися найбільш зручною формою землеволодіння, бо селянам, що були розосереджені по хуторам, важко було піднімати мятежи. В Російській імперії діяли і військові суди, які виносили суворі вироки учасникам революційних подій. Але одночасно вживалися й заходи, спрямовані на послаблення протистояння між різними верствами суспільства. Проте ці порядки поширювалися не лише на селян Російської імперії, але й на українські території, зокрема на Оріхівський регіон. Ця реформа впроваджувалася з метою зняття гостроти земельного питання.(Додаток 3). Столипін вважав головним гальмом у розвитку сільського господарства сільську общину, до якої були прикріплені селяни і контроль якої тяжів над ними. Тому Столипінська аграрна реформа передбачала зруйнування общини і створення середнього прошарку приватних селянських господарств, які б стали економічною та політичною основою державної могутності на селі. Осінь 1907 року була досить сухою і врожайність була низькою. Показники врожайності були досить низькими. З десятини: ярової пшениці – 7 центнерів; озимої пшениці – 7 центнерів 30 кілограм; ячменя – 10,8 центнерів; кукурудзи – 13,6 центнерів.4 Селянам важко було залишити общину, вони не могли продати землю, якою користувалися, але і не були в змозі правильним чином доглядати за нею. Петро Столипін поставив собі мету зруйнувати общину, створити на селі міцне, заможне селянство , яке було б опорою існуючій владі. В реалізації цієї мети реформування передбачало три основних напрямки:
Реформа була започаткована Указом від 9 листопада 1906 р. і завершена Законами від 14 червня 1910 і 29 травня 1911 рр. скасовувались обов’язкові земельні общини і надавалось кожному селянинові право вимагати виділення йому землі в одному масиві, що мав назву «відрубу». Селяни могли переносити туди свої господарські будівлі і створювати «хутір». Тільки угіддя – ліс, сіножаті - залишалися у спільному володінні. Реформа була важливішою для російських губерній, в яких общинне землеволодіння охоплювало майже 100% землі. В Україні ж у 1905 р. до общин виходило лише 43,6% селянських господарств. ІІ.2. Руйнування общини і закріплення землі в особисту власність. Для проведення аграрної реформи, створювалися губернські та повітові землевпорядкувальні комісії. На чолі повітових комісій ставили повітового предводителя дворянства. Згідно з завданнями аграрної реформи, створення в Запорізькому краї господарств селян-землевласників відбувалося у два етапи. Перший етап передбачав закріплення землі у власність, а другий – виділення у хутірське, або відрубне господарство. Розселити селян по хуторам та малим поселенням необхідно було не тільки по економічним, але і політичним причинам. «Дикая, полуголодная деревня, не привыкшая уважать ни свою, ни чужую собственность, не боящаяся, действуя миром, никакой ответственности – всегда будет представлять собой горючий материал, готовый вспыхнуть по каждому поводу».5 Більшість селян, які вирішили виділитися із общини, намагалися отримати землю без її згоди. Для них було кращим, коли таке рішення приймав земський начальник. У такому разі селянин залишав за собою увесь надлишок землі, який йому надавався общиною під час останнього перерозподілу. В результаті, 70% селян Запорізького краю, які вийшли з общин, закріпили за собою землю без дозволу общини. При зустрічі з Ласьком Петром Лаврентійовичем (житель с. Омельника) 1902 року народження, він повідомив: «Батько мій був бідняком і хотів покращити життя нашої родини. У той час більшість хотіли цього, а хто ж не хотів? У кожного батька серце болить, коли його семеро дітей просять у нього їсти, а у нього немає що їм дати. Кожного вечора батько кудись уходив, а приходив, коли всі вже лягли спати. Одного вечора він не повернувся. Пізніше ми дізналися, що батько входив до таємної організації, члени якої були заарештовані. Землю у нас було забрано, казали : «Сім’ям бунтівників землі немає!». А ми всі пішли у найми до односельців». Відруби та хутори відводилися селянам не тільки на надільній землі. Уряд створив спеціальний фонд з державних та викуплених Селянським банком у поміщиків землі, які продавалися селянам на виплату протягом 55,5 років. Щоб зміцнити економічне становище, селяни вдавалися до послуг створеного вкінці ХІХ ст. Селянського банку: брали гроші у борг під заставу своїх земельних ділянок. А коли борг своєчасно не сплачувався, земля переходила у власність банку, який мав право продати її будь-кому. Отже ці банківські операції сприяли дальшому розшаруванню селянських мас. Випадки, коли все селище приймало рішення про розподіл і закріплення землі у власність усім господарям, в Оріхівському краї були рідкими. Характерними стає виділення сільським сходом землі під відруби для тих, хто мав бажання вийти з общини. Але селянські громади намагалися зберегти надільну громадську землю, а тому постійно скаржилися на тих, хто завів господарства на відрубах і хуторах. Ці скарги часом доходили до Сенату. Окрім усього іншого, це було наслідком особливих психологічних рис українського селянства, які не були властиві російським селянам. В Україні, де сама щедра природа дозволяла безпечно індивідуально господарювати і були міцніші традиції приватного землеволодіння, де община не переживала, реформа сприймалась позитив ніше, ніж в Росії. Слабкість общинної традиції в Запорізькому краї, її суттєві відмінності від загальноросійської традиції, товарна направленість сільського господарства і наявність великої кількості міцних селянських землеробських господарств стали причиною швидкої реалізації реформи. Якщо в центральних губерніях протягом десяти років проведення реформи вийшли з общин і створили приватні господарства лише 23% селян, то в Запорізькому краї – майже 55%. Намагання стати господарем власної землі, створити міцне господарство стає головним для тих, хто виходив з общин. Однак, надільної землі не завжди вистачало для створення продуктивного господарства. Саме тому селяни і селянські громади вдалися до її купівлі. Купівлі землі повинен був сприйняти Селянський банк. Проте, з 1906 до 1911 року грошові позики банк не давав. Він скуповував землі у дворян, колоністів та інших власників, щоб потім невеличкими ділянками продавати їх селянам в кредит на 55 років. В Оріхівському регіоні основну кількість проданої Селянському банку землі становили землі німецьких колоністів. Поміщики Оріхівщини за обсягом проданої Селянському банку землі посідали третє місце в усьому Олександрівському повіті. При оформленні позики на придбання землі банк проводив ревізію селянського господарства. Визначалися його продуктивність і прибутковість, можливість обробити куплену земельну ділянку і, як наслідок, спроможність селянина, або селянського товариства, сплатити борг по взятому кредиту. Тільки після позитивних результатів ревізії банк погоджувався надати земельний кредит. При наданні банком кредиту обговорювалися зобов’язання тих, хто брав позику. Той, хто брав земельний кредит повинен був сплачувати відсотки у розмірі 8% річних від суми кредиту, без відома банку він не міг укладати жодних угод на оренду купленої ділянки; не вирубати лісу і не руйнувати будівель. У Запорізькому краї основними покупцями землі через кредитний банк виступали селянські товариства, окремі селяни, міщани та купецтво. Не дивно, що купецтво виступало одним з головних покупців землі. Воно намагалося вкладати гроші в землю – надійну і найприбутковішу форму власності. Столипінська реформа викликала вороже ставлення з боку великих землевласників, які боялися втратити дешеві робочі руки в міру того як міцнітиме індивідуальне селянське господарство. Цей захід підтримали лише поодинокі великі землевласники, переважно з середовища українських патріотів. Вони вірили, що реформа зміцнить економіку села, а значить, і Україну. Певні побоювання щодо можливих проблем у власному господарюванні відходили у них на задній план. Намагання Столипіна створити заможну селянську верству увінчалися лише частковим успіхом. Дійсно, земельна реформа відкрила широкі можливості для підприємливих, кмітливих селян. Але одночасно зі зростанням багатшої верстви збільшувалась і бідняцька верства, яка у цей час становила приблизно третину усього селянства України. У деяких селах Оріхівщини були общини, що рішуче виступали проти виходу на хутори. Подекуди біднота, отримавши землю у власність, продавала її за безцінь. Малоземельним селянам аграрна реформа не тільки не надавала можливості зміцнити, але й прискорила їх повне розорення і остаточно перетворила у пролетарів. Щоб зменшити чисельність бідняків і ослабити соціальні суперечності в українському селі уряд заохочували переселення селянства на малообжиті землі Далекого Сходу і Сибіру. Серед чиновників популярною була приказка: «Далі ідеш, тихіше будеш». Розділ ІІІ. Підсумки реформи (Указу від 9 листопада 1906р.) та її вплив на соціально-економічні процеси Оріхівського краю. Аграрна реформа Петра Столипіна, як і будь-який інший процес, що мав безпосереднє відношення до населення регіону, мала свої позитивні і негативні риси, а разом з цим і наслідки. Найбільш масштабним, як наслідок, були численні переселення і Оріхівський регіон не був виключенням. Причиною переселення ставав масовий голод і тому люди відправлялися в пошуках їжі. Хоча у всій Запорізькій області (в тому числі й Оріхівський р-н) в порівнянні з іншими регіонами України земельний голод відчувався менше, процес переселення охопив і цей край. Цьому сприяла агітація привільного життя на Далекому Сході та в Сибіру. У губернських і повітових газетах розповідалося про вільні землі, дешевий харч, достаток дичини та риби, пільги для переселенців. Це підкупляло, перш за все, працьовитих селян, які при нестачі землі мали можливість і бажання обробляти значно більші земельні ділянки. Саме цим і пояснюється факт, що селяни Запорізького краю майже засипали повітові і губернські землевпорядкувальні комісії проханнями про видачу документів для переселення. Переселення умовно можна було поділити на два етапи. Перший – період ходаків, коли від сільського товариства обиралася група ходаків і за документами місцевого начальства вирушала до Сибіру обирати землю. Один ходак мав право закріпити землю за чотирма сім’ями своїх односельців. Після закріплення землі розпочинався другий етап – переселення сімей на нові землі. Всього за період з 1906 по 1913 рік з Катеринославської губернії переселилося 161,5 тисяч чоловік. З них 32,2 тисячі чоловік з Оріхівського краю. Для Оріхівської землі переселенський рух став трагедією. Адже виїздили працьовиті та хазяйновиті сім’ї. десятки тисяч сімей розпродували своє майно і вирушали у пошуках кращої долі до визначених для переселення 12 регіонів Росії. Щоб зменшити чисельність бідняків і ослабити соціальні суперечності в українському селі уряд заохочували переселення селянства на малообжиті землі Далекого Сходу і Сибіру. Серед чиновників популярною була приказка: «Далі ідеш, тихіше будеш». Найбільше селян виїхало у 1907- 1909 рр. Еміграція з українських губерній становила майже половину еміграції з Європейської частини імперії, а в останні передвоєнні роки – навіть 60%. Особливо багато їхало з Полтавщини та Чернігівщини (40% до загальної кількості переселенців з України). Потік переселенців з України був таким потужним, що в окремих районах Російської імперії вони склали навіть більшість населення. Так, зокрема, було на півдні Далекого Сходу, в районі, який отримав назву Зелений Клин. Серед поселенців майже незаселеного до того часу Приморського краю українці становили 75 – 80%, Амурської області – 60 – 65%. У ці ж роки було переселено людей на вільні території Оріхівського краю і утворено такі села, як Омельник, Єгорівка, Ільїнка, Новоселівка, Васинівка. Всі знаходяться на одній лінії і є сусідами. Також, ще було створено декілька інших сіл сучасного Оріхівського району. У підсумку, напередодні Першої світової війни вони складали ядро населення Зеленого Клину. ВИСНОВКИ Революція 1905 - 1907 рр. не принесла суттєвих змін в життя країни. З середини 1907 року під началом Петра Столипіна здійснювався курс на обмеження або ліквідацію незадовго до того дозволених політичних свобод. Але одночасно з метою недопущення нової революції вживалися й заходи, спрямовані на послаблення протистояння між різними верствами суспільства. Важливе місце відводилося аграрній реформі, яка повинна була зняти гостроту земельного питання. Реформа руйнувала сільську общину, дозволяла вихід з неї з землею, купівлю і продаж землі. Приватне землеволодіння покликане було посилити верству заможних селян, на яких у подальшому уряд збирався спиратися. Проте реформа мала лише частковий успіх. Вона відкрила широкі можливості для підприємливих селян. Однак при цьому зростало й число бідняків. Збереження великого поміщицького землеволодіння не дозволяло розв’язати проблему малоземелля та безземелля. Реформу негативно прийняли як частина правих, так і ліві партії. Серед правих партій їй протидіяли ті, в яких були широко представлені великі землевласники. Ліві партії не були зацікавлені в знищенні гостроти соціальної напруги на селі. З полегшенням вони побачили, що реформа не зняла класового протистояння і поквапилися використати її недоліки для посилення антиурядової агітаційно-пропагандистської діяльності серед селянства. До негативних рис реформи Столипіна належали:
Проте, незважаючи на наявність недоліків, аграрна реформа мала більше переваг, ніж недоробків. А саме:
Після проведення аграрної реформи в Оріхівському краї сільське господарство поступово переходило на капіталістичні методи господарювання. Ширше використовується вільнонаймана праця; поступово зростає товарність сільського господарства (збільшується кількість продукції, призначеної для продажу); поліпшуються знаряддя праці, поширюється практика використання прогресивних раціональних сівозмін, застосовуються добрива, формується господарча спеціалізація окремих районів, розширюється посівні площі. Саме в цей час власники землі зацікавлені в виробленні більшої кількості свого господарчого товару. Але при нестачі землі селяни повинні були її купувати. Відтепер всі землі продавалися лише Селянським банком, який надавав кредитну допомогу, скуповував землі в поміщиків та продавав її селянам (в основному заможним) та видавав їм позики на 55 років. Економічна ціле образність цієї реформи, що була названа як «столипінська», хоча її проект був розроблений ще до нього, не викликає сумнівів. Реформа доповнювала те, що треба було зробити ще в 1861 році. В реформі були закладені ідеї Валуєва, Барятінського, Бунге та інших. Проте реформа була задумана невдало. Столипін квапився, підганяв економічні процеси поліцейським втручанням. А ворожнеча та насильство – погані союзники в справах економіки. Сам Столипін не хотів наступу тієї реакції, яка зараз пов’язується з його іменем. Він зробив усе, що тільки міг для придушення революції. Але після її закінчення він розраховував на довгий період еволюційного розвитку. Його афоризм: «Дайте государству 20 лет покоя внутреннего и внешнего, и вы не узнаете нынешней России ». Під керівництвом П.А.Столипіна була складена програма реформ, яка включала в себе перебудову місцевого управління та суду, введення соціального страхування для робочих, розповсюдження земських закладів, релігійні реформи. У своїй сукупності вони мали б більше значення, ніж аграрна реформа. Додаток 1 Різновиди плугів у сільському господарстві   Додаток 2. Статистика Оріхівського краю за розмірами посівів напередодні земельної реформи.  Додаток 3 Фото П.А.Столипіна.  Додаток 4 Витяг з Указу від 9 листопада 1906р.  Додаток 5 Розподіл земельної власності на Україні.
Додаток 6 Діаграма розподілу земель в Оріхівському регіоні на 1903 рік за формами власності Власницьке землеволодіння  Додаток 7 Діаграма розподілу земель в Оріхівському регіоні на 1903 рік за формами власності. Надільне землеволодіння  Додаток8 Процес переселення в Оріхівському краї, як наслідок Столипінської реформи.  Список використаних джерел і літератури. Джерела: 1. Архів музею с. Омельника. 2. Архів Оріхівського районного краєзнавчого музею. 3. В.С.Дякін. Чи був шанс у Столипіна? Звезда №12, 1990. 4. Повстюк Я.С. Очерк истории сел Ореховского района // Архів Оріхівського краєзнавчого музею. Сп.48.стор.21. 5. Якименко М.А. Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні після скасування кріпосного права (1861-1918 рр.). // Український історичний журнал. – 1996. - №1, с.6-7. Література:
1 Шевчук С.П. Використання краєзнавчого матеріалу в процесі викладання Історії України в 9 кл. Методичні рекомендації для вчителів. – Запоріжжя. 1992р. – с.37. 2 Архів Оріхівського районного краєзнавчого музею, спр. 4, ст. 7-8. 3 Архів Оріхівського районного краєзнавчого музею, спр. 4, ст. 10. 4 Архів Оріхівського районного краєзнавчого музею, спр. 4, ст. 26-30. 5 П.Н. Зырянов. Столыпин и судьбы крестьянства. Диалог №12, 1990. |
Схожі:
|
Воля народу, її трансформацiя у державну волю. Теоретичнi i конституцiйнi... Пiдготовка i проведення цiєї реформи органiчно пов'язуються з Конституцiєю України. Йдеться про максимальне використання наявного... |
ОСОБЛИВОСТІ РОЗРОБКИ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМИ ЗАНЯТЬ З ІНФОРМАТИКИ... В статті висвітлюються особливості розробки та впровадження програми занятть з інформатики в Волинському центрі соціальної реабілітації... |
|
Згідно з Указом Президента України «Про Стратегію сталого розвитку... Враховуючи, що члени Цільової команди з проведення податкової реформи (далі – Цільова команда) домовились співпрацювати та удосконалити... |
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ Млинівський державний технікум... Посібник складено за темами згідно навчальної програми з дисципліни «Економіка підприємства» у вигляді тестів |
|
ТЕМА ІНФЛЯЦІЯ ТА ГРОШОВІ РЕФОРМИ План ТЕМА ІНФЛЯЦІЯ ТА ГРОШОВІ РЕФОРМИ План Основні теоретичні концепції інфляції |
Кінчик язика піднімай за верхні зубки; бокові краї |
|
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ ДЕПАРТАМЕНТ... Бойко Л. А., Пшенична Ю. С., викладачі Лубенського фінансово-економічного коледжу Полтавської ДАА |
Законопроект, підтриманий 150 тисячами громадян, першочергово розглядатиметься парламентом ПП фірма "Патріарх", член Політичної партії "УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка", проживає в місті... |
|
РОЗДІЛ ІІ. "Забезпечення гідної праці та добробуту людей. Реформи... РОЗДІЛ ІІ. "Забезпечення гідної праці та добробуту людей. Реформи у соціальній сфері" |
Навчально-методичний посібник «Особливості планування уроків історії... Розділ виставки: шляхи реалізації Концепції розвитку освіти та впровадження нових державних стандартів |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua