|
|
Скачати 359.31 Kb.
|
|
Сценарій театралізованого свята з історії для 5-11 класів «Доти буде Україна, поки будуть козаки» Мета: - розширити уявлення учнів із теми виникнення козацтва,допомогти їм зрозуміти явище Запорозької Січі як державно-політичного утворення українського народу; - ознайомити з життям і діяльністю козаків, їхнім побутом; - розвивати інтерес до історії рідної країни; - зміцнювати почуття національної гідності, гордості за предків, виховувати в учнях усвідомлення себе дітьми великої нації, з глибокими історичними коріннями, високою культурою і мораллю; - формувати в дітях кращі риси, притаманні українському народові – патріотизм, кмітливість, мужність; - виховувати відповідального і політично свідомого громадянина. Обладнання: комп’ютер, проектор, інтерактивна дошка, слайди, козацька музика, музичні інструменти (бандура, литаври), козацькі клейноди (булава, печатка, корогва), карта України, українські костюми, вишиванки. Перед авансценою розміщені дві бутафорські сторожові вежі, біля яких стоять на варті по декілька козаків. У глибині сцени висять козацькі прапори. Тут же знаходяться литаври. Слайд 1. Ведучий: Україна! Перед нами постають безкраї пшеничні лани, блакитне небо, могутня річка Дніпро, перші князі київської Русі, волелюбне козацтво… Усе це українські образи, створені століттями, наша з вами історія. У кожного народу свій шлях розвитку, свій шлях до щастя, до самовизначення. Для українського народу він був довгим і тернистим. Слайд 2. Україно! Україно! Серце моє, ненько. Як згадаю твою долю, Заплаче серденько. Т.Г. Шевченко Ведуча: У народі кажуть, що без минулого, немає майбутнього. Син, який не знає своїх дідів, - немовля; народ, що не знає своїх семи століть, - без поводиря, без майбутнього. Той, хто не поважає звичаїв свого народу, не береже їх у своєму серці, той позорить не тільки свій народ, а й перш за все, не поважає самого себе, свій рід, своїх давніх предків. У глибину століть сягає історія нашого народу, і чим більше минає часу, тим яскравіше ми її уявляємо. А символом незламної волі та могутності України є козацтво (2 ,с.59). Ведучий: За шляхами, за дорогами, За Дніпровськими порогами, За лісами за високими Наші прадіди жили. Ведуча: Мали Січ козацьку спільну, Цінували волю вільну, І країну свою рідну, Як зіницю берегли. Наші діди казали: «Козаком треба народитися! Козаком треба стати! Козаком треба бути! Тоді буде тобі Царство Небесне і вічна слава нащадків!» (1, с.133). Тому сьогодні можна сказати «Слава Тобі, Боже, що ми козаки!». Козацтво – це поклик душі! Та чи можна говорити про минуле України і не згадувати славних, бравих козаків – запорожців? Слава про них линула широким світом. Горді, веселі, незалежні. А ще запорожці були витривалі, дужі, кмітливі та на диво хоробрі. Вони вміло чинили опір найзапеклішому ворогові. Було колись в Україні – ревіли гармати, Було колись – запорожці вміли панувати. Панували, добували і славу, і волю. Забувала вже Європа ту силу молоду, Що біля Конотопа розбила вщент орду. Забули тугодуми, як воля січова Творила віщі думи, збирала в кров слова. А ми сьогодні заспіваймо і всім нагадаймо, Що слава козацька – жива! Слава вам, слава і чільне місце, панове козаки! Так ми говоримо про наших учасників театралізованого дійства. Ведучий: Шановні друзі! Свято нині. Сьогодні все козацтво тут! І на майдані радість лине – Козацтву шана і салют! Ведуча: Увага, музиканти! Струнко станьте! Козацьку пісню зустрічайте! Звучить пісня. Сяяли на сонці шаблі запорожців, Як вони на конях гнали ворогів. Козацькому роду нема переводу, Лине його слава з далечі віків. Гей, гей, співаймо, козаки, Про любов, про землю святу, Славте, гей, козаки, волю золоту. Звучить фонограма запорозького маршу. Через майдан йде до сцени з бандурою, полотняною торбою старий кобзар. Зупиняється біля козаків. Слайд 3. 1-й козак. Кобзаре, кобзаре! 2-й козак. Просимо, старче божий, до гурту. 3-й козак. Звідкіля йдеш? Кобзар. З рідного краю! 4-й козак. А що там чували? Кобзар. А ось послухайте. (Сідає і співає пісню). Ой з-за Чорного моря, з-за лиману, Знялася чорная хмара; То не хмара знялася, то галич погана, То вовків-сіроманців отара. А за хижим птаством Налинули з гиком татари: Край сплюндрували, худобу забрали, Жінок і дівчат у ясир погнали. Палають церкви божі і хутори, й хати — Нема кому нас рятувати! Зглянься ти хоч, Пречистая Мати. Не дай нам вкінець погибати! (Звертається до козаків). Сини мої любі, дітки мої милі, Орли сизокрилі! З клекотом дужим злітайтесь одважні, веселі Від ворога захищати наші оселі! (Козаки-довбуші б'ють у литаври). Багаття. Півколом сидять козаки. Позаду стоять три пари схрещених списів. Звучать акорди гітари. Один із козаків. Дивись, отамане, який Гудзь пишний та важний став! Геть побусурманився! Гудзь. Я не подивлюся, Бельбасе, що ти старший від мене вдвічі, і за образу не уважу нікого. Перший співрозмовник. Як же ти хочеш це довести? Показати, який ти в кулаці? Козаки під ритмічний свист по черзі, крім отамана, показують військову вправність, демонструючи фігури гопака й перемежаючи виступи вигуками:
Кожний після своєї частини виступу не сідає, а бере списа собі й побратимові й рівно стоїть. З’являється гінець, виснажений дорогою (шапка зім’ята, розхристаний, розпашіле обличчя, засапався (важко дихає). Спішується. Підбігає до отамана й шепоче тому щось на вухо. Отаман занепокоєний. Кожен із козаків займає бойову позу (має виражати тривогу, настороженість, пересторогу). Отаман дає знак помахом руки (рух витягнутою рукою зверху вниз), дивлячись за лаштунки. З-за лаштунків лунають ритмічні удари в барабани. Козаки сходяться докупи нещільно. Отаман виходить наперед. Козаки скидають шапки. Отаман. Дозвольте слово мовити, панове козаки! Тільки-но на ваших очах на Січ прибув вістовий із Великої України. Невтішні українські справи, шановна громадо! (Звертається до гінця). Говори, коли маєш хіть. Гінець. Не навчили мене красного мистецтва, крім бойового, тож вибачайте зарані, панове запорожці. З бідою я до вас прибув. Нерадісну звістку приніс я в серці своєму на матінку Січ. Щодня турки й татарва на нашу рідну землю посягають, села й міста палять, плюндрують поля, батьків і немовлят убивають, хлопців і дівчат у рабство забирають. (Одна з дівчат із запнутим обличчям, крім очей, читає напам’ять, протягуючи слова і проходячи, ніби тінь, дивлячись собі під ноги, через усю сценуу) Зажурилась Україна, Бо нічим прожити, Витоптала орда кіньми Маленькії діти. Котрі молодії – У полон забрато; Як зайняли, то й погнали До пана, до хана. У натовпі козаків одночасно з виступом гінця наростає обурення від почутого (прислухаються, підштовхують один одного, мовляв: «Чи чувано таке було, чи бачено?»). Отаман. Воїни! Славо нашого народу волелюбного! Небезпека страшна над народом волелюбним нависла: вільним йому у власній хаті бути чи на землі рідній рабом вічним скніти? Вибирайте ж: воля чи рабство?! Козаки. (разом вигукують) Воля! Отаман. За волю треба на смерть з ворогом стати. Чи згода? Козаки. (одностайно) Згода! Згода! Згода! Отаман. Отож, за три місяці кожен із вас матиме нагоду довести, що найвищими чеснотами козака є рідна земля, лицарська честь і віра християнська! Готуймося ж до походу, браття! (Один із козаків читає напам’ять із викликом, із на півусміхом) Да вже шаблі заржавіли, Мушкети – без курків, А ще серце козацькеє Не боїться турків! Козаки розходяться по різних місцях сцени на три групи. Отаман чистить зброю. Один гострить шаблю. Двоє вправляються у двобої на шаблях. Троє «будують» козацьку чайку (двоє розгортають жовте прилаштоване полотно, третій виносить біле вітрило). У цей час дівчата втрьох біля вогнища готують їжу (перемішують куліш, переставляють горщик) і співають «Засвистали козаченьки…» перший куплет. Під час співу другого куплета одна попереду зі схиленою головою рухається в напрямі до човна й несе згорнуте синє полотно, а двоє позаду, обнявшись, за нею. Підходять до хлопців, які тримають човен, пригортають їх у глибокій зажурі. Хтось двоє розгортають синє полотно внизу перед човном, приймають від хлопців другою рукою човен, а третя бере щоглу з парусом. Усі хлопці (при цьому пісня (перші два куплети) закінчується) підходять, беруть кожен у ліву руку спис (крім двох: отаман бере коня, другий - барабан), шикуються в колону в напрямку куліси (попереду отаман, потім парами, в останній парі барабанник). Отаман. Шаблі в руки і до бою! Козаки виймають з-за пояса шаблі. Барабанник починає удари. Далі крокування й пісня (пересування за лаштунки) (5). 1-й козак. Гримлять литаври, стяги пламеніють, Ген високо сонце осяває путь. 2-й козак. А попід горою, яром долиною Козаченьки славні у похід ідуть. Ведучий: В усі віки ми чуєм брязкіт зброї… Були боги в нас і були герої. Який нас ворог тільки не терзав. Епізод «Славні сини України». Слайд 4. (У супроводі музики на майдані з’являються Д. Вишневецький, П. Сагайдачний, П. Дорошенко, С. Наливайко і здійснюють коло пошани). Д. Вишневецький: У часи далекі й грізні Лютий ворог не дрімав. П. Сагайдачний: Україну нашу славну Він повсюди плюндрував. П. Дорошенко: Печеніги і татари, Шляхта польська навісна… С. Наливайко: Незборимою козача Воля й силонька була. Ведучий: На човнах козацьких прибули козаки на острови. (До глядачів). Слайд 5. А які острови у запорозьких місцях ви знаєте, шановні добродії? (Хортиця, Мала Хортиця, Томаківка і т.д.). Новим утворенням як за змістом, так і за формою стала християнська козацька демократична республіка – Запорозька Січ. Це початки нової української козацької держави. Згадаймо славетних синів України: Д. Вишневецького, П. Сагайдачного, П. Дорошенка, С. Наливайка. Ведуча: Поклялися козаки вірою і правдою служити Україні, захищати рідну землю від ворогів. Почали будувати курені. Почали ділити посади. Які це були посади? (Кошовий отаман, гетьман, курінний, полковник, осавул, писар, суддя, хорунжий, бунчужний, обозний, підскарбій, сотник…). Гетьманщина була автономною, але не самостійним політичним утворенням. Однак українці більше мали прав самоврядування, ніж коли раніше (7, с.128). 1-й читець. Гетьмани і отамани У думках єдине мали: Щоб нашу неньку-матір Вороги не подолали. 2-й читець. Пролилася кров козача, Та не вмерла Україна. У неї є сини найкращі, У неї армія надійна. 1-й козак. А ось і сам Тарас Бульба з синами. Слайд 6. 2-й козак. Та з козаками-орлами. 3-й козак. Розумне слово кажи, пане отамане! Тобі слово і синам твоїм. Т. Бульба. Здорові були, панове товариство! Я вас вітаю не за повагу до мене, хоча й за те буде дяка до смерті, але тепер не такий час, щоб вважати на себе, перед нами тяжка хвилина.... 4-й козак. Доброго здоров'ячка й вам! Гаразд, гаразд, батьку отамане, раді слухати. Т. Бульба. Я частую вас, пани-братя, не на честь того, що ви обрали мене своїм отаманом, хоч і дуже велика це честь, і не на честь прощання з товаришами нашими: іншим часом годилося і те, й те, але не така тепер перед нами хвилина. Перед нами діла великого козацького поту, великої козацької слави! Колись-то, чували ви, наша земля красувалась і пишалась усім людям на диво. Знали нас і по Царградах, і в Яссах, і по Краковах; були в нас свої православні князі, а не недовірки. Та ба! Все пропало, все зруйнували бусурмани та католики; тут-то на поміч і родині, і вірі з'явилось наше товариство велике, і нема святішої ври, як наша, братове-панове... Бажаю щоб по всьому світу розійшлась би і скрізь щоб була одна свята наша віра і всі, скільки є на світі бусурменів, щоб усі стали християнами! Отож за віру, панове-браття, за віру! Всі: За віру! За віру! Т. Бульба: Щоб Січ, щоб довго стояла на погибель усьому бусурменству, щоб кожен рік із неї виходили лицарі один за одного завзятіші, один за одного кращі. Щоб сказали онуки й сини тих онуків, що були колись такі, які не осоромили товариства й не віддали своїх. Хай лихо тяжке посипа нашу неньку, хай і в середині заводиться тля, та не вдасться вороженькам, не вдасться: товариство наше козацьке на сторожі стане рідному краєві. І коли на те піде, що треба буде вмирати, — то ніхто так не здолає вмерти, як ми! Всі. Ніхто! Ніхто! (9, Р.VIII). 5-й козак. Правда, батьку, спасибі, за слово! 6-й козак. Нумо, хлопці, повстаньмо, Годі катам на поруги Себе віддавати! Бо соромно на світ ясний, На тих людей безпритульних, Що нема де діться... 7-й козак. Нумо, хлопці, хто рушницю, Хто пістоль, хто вила... Не бійтеся, люди, смерті — Душа не загине! За ,таке велике діло — Уперед ми сміло. Всі. За Січ! За край рідний! За всіх християн! За віру! Козаки виконують пісню «Гей на горі, там женці жнуть» або звучить фонограма цієї пісні і козаки покидають сцену. Кобзар залишається на авансцені, біля однієї з сторожових веж. Світло на сцені напівтемне. Промінь світла висвічує Кобзаря. Кобзар. Зажурилась Україна, ніде ся подіти, Витоптала орда і кіньми дрібненькії діти, Ой дрібненькі витоптала, а більших забрала, Назад руки пов'язала, під хана погнала. (Грає на бандурі й співає). Що на Чорному морі, на камені біленькому, Там стояла темниця кам'яная, Що у тій то темниці пробувало сімсот козаків, Бідних невольників. То вже тридцять літ у неволі пробувають, Божого світу, сонця праведного в вічі собі не видають. Там дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, приходжає, Словами промовляє. На сцену виходить Маруся Богуславка, промінь світла гасне. Слайд 7. М. Богуславка. Як обридла ця золота тюрма! Ні щирості, ні чесної людини, Ні вільних дум, нічого... Шість літ, як день, минуло, уплило В якомусь сні химернім, в п'янім чаді, Які мене зненацька огорнули... Там, справді нуд, журбу забути треба: Я коренем в турецькій вже землі. Кохання тут, і найлюбіша втіха, І ласощі, роскоші, і пиха... А там у млі за темно-синім морем, За килимом степів... там вже нема Ні батенька, ні неньки, ані брата, — Там тільки люд коханий та церкви, Та дорога, співуча рідна мова, Та... Ох, нехай усе те буде сном В моїй душі, розкішним сном, яскравим І мрією моїх дівочих літ! Так, так! Розвійсь ти маревом, минуле, — Не вернешся... з теперішнім тра жить.... Час і пора туркенею ставати... Прощай, прощай! (Замислюється). Тихо звучить мелодія східного танцю. На сцені з'являється Гірей, підходить до Марусі. Гірей. А ти, моя зоре, щаслива? Маруся. Я? Коли тебе я бачу І голубят пестую, — все тоді Втишається — і спогади, і болі... Гірей. Тільки тоді? (Зітха). Я радий і за це. Але скажи, моя райська утіхо, Чого до нас душею не лежиш І серденьком цураєшся? І досі Минулого не хочеш ти забуть?.. Маруся. О, не питай... Мій батько вмер... І ненька, певно теж: Без донечки не жити їй, я знаю, — Невольництва мого їй не знести... Гірей. Невольництва?! Маруся. Для неї все ж я бранка, Єдиний брат... та, певне й той... Гірей. А я? Невже моє кохання невгасиме Не замістить і на краплину рід? Маруся. Та пак одне, а то щось інше, друге... Щаслива я з тобою і дітьми... Гірей. Яка ж тобі неволя? Маруся. Що ж, мій орле, У примхах тут я вільна; в мурах цих, Як пташка, я у клітці, на припоні... Тривай! Тебе не маю я корить, Бо сам ти раб своїх тяжких звичаїв; У вас жінки рабині, а у нас Вони в правах з козацтвом майже рівні; У нас жона, чи матір, чи сестра, — По всіх світах гуляє, ходить вільно На бесідах з юнацтвом, на ральцях, На весіллях, на радах навіть часом... А у сім'ї — то мати голова... Гірей. У нас того коран не дозволяє. Маруся. Бо й ви самі нас маєте за цяць. Захованих для тіхи потайної, — Не за людей... Ох, бідна Україно! Ніхто тебе не захистить, ніхто. А всяк чека, щоб лихом дозолити. Здалека чути козацьку пісню «Стоїть явір». Зачувши пісню, Маруся здригнула і мов остовпіла, а далі аж потягнулась невидимою силою за дорогими звуками. Маруся. Козачий спів?.. З моїх країв святих?! Ох, серце рве! Прокинулось все знову! Ах! Хто там, хто? Мій мозок запалав.. Почувсь мені коханий, кревний голос... Ой! Боже ж мій! Який співає то гурт? Гірей. Невольники... Гірей зі злістю покидає сцену. Маруся. Невольники?! О рідний край! Ох, як болить отут І сил нема... Клянусь тобі цим небом пресвятим, Клянусь судом, клянусь своїм покволом, України покоєм я клянусь. І славою синів її завзятих, Клянусь отцем, що визволю усіх, Не допущу вже більше до знущання: Я вимолю сльозами у паші. А коли ні, — ключі у нього вкраду Сп'яню, присплю... заріжу, задушу... А воленьку братам моїм добуду І помстою за муки заплачу! |
|
“Герої живуть доти, поки про них пам’ятають” Мета заходу ... |
Так! Будуть тести Нововведення. В цьому році зовнішнє тестування... Еслив, що учні будуть проходити тестування добровільно. У випадку, якщо результати не задовольнять випускника, він може відмовитися... |
|
Здоров ` я та його ознаки. Мета Якщо будуть хворіти і голодувати діти, країні буде соромно перед іншими державами |
І. Древня та докиївська Україна Султан потім стратив за це свого командуючого, але – було пізно. Чи не могли тоді козаки винищити відступаючу армію окупантів? –... |
|
Розкрити поняття «закон», «конституція», «ООН», «декларація» Пройдуть роки, століття, поки людство зрозуміє цю істину, поки людство,нарешті, прийме закони, які оберігатимуть дитину найбільше... |
О. Довженко. «Україна в огні» І варіант Виберіть правильну відповідь «Слов’янство поки що дало світові в кінематографі одного великого митця, мислителя і поета – Олександра Довженка», сказав |
|
Проект курс «Я і Україна» Учні будуть знайомитися зі сторінками життя відомої поетеси Л. Українки, її дитячими роками |
Anonymous male narrator, b. Feb. 2, 1914, in Mykolaiv region, now... Схоже тут помилка, скоріше, має бути "бити білих, поки не почервоніють, а червоних, поки вони не побіліють" прим перекладача. Він... |
|
Родинне свято у бібліотеці «Тато, мама, я- читацька сім’я» Ми знаходимося з вами у нашій дитячій бібліотеці. Нас тут радо зустріли наші рідні, улюблені бібліотекарі Сахно Любов Марківна і... |
І Всеукраїнська конференція молодих учених і студентів Для учасників з інших міст України конференція буде проходити в заочній формі. Всі матеріали будуть розміщені на сайті Він-ницького... |