|
|
Скачати 185.81 Kb.
|
|
УДК 349.6:504.3:551.510.534 Березінський Павло Андрійович, аспірант кафедри аграрного, земельного та екологічного права Національного Університету «Одеська юридична академія» ПРАВОВА ОХОРОНА ОЗОНОВОГО ШАРУ АТМОСФЕРИ Окремі прояви екологічної кризи XX-ХХІ століття мають місцеве, локально-регіональне значення, але деякі спричинюють глобальний вплив на всю біосферу планети. До останнього належить феномен, що проявився в повному обсязі лише наприкінці XX століття і став об'єктом пильної уваги цивілізованого людства – руйнування озонового екрану атмосфери. Щорічно 17 серпня відмічається Міжнародний день озонового шару [1]. З озоновою проблемою світове співтовариство зіштовхнулося порівняно недавно, бо ще більш 20 років тому не всі усвідомлювали, яку небезпеку для людства вона представляє. У вересні 2000 р. була зареєстрована найбільша озонова діра з усіх, які були раніше виявлені, її розміри покрили територію Антарктики у 28,3 млн. км2, що перевищило попередні рекордні розміри більше ніж на 100 000 км2. Дослідники з ЄС, США, Канади, Росії та Японії прийшли до висновку, що на відновлення озонового шару потрібно багато часу. Уявляється, що товщини, яку він мав у 70-ті роки, озоновий шар набуде лише через півстоліття за умови дотримання міжнародних домовленостей про зниження шкідливих викидів у атмосферу [2, 195]. На сьогоднішній день охорона атмосферного повітря – об’єкт уважного дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців. Про необхідність її правової охорони писав відомий вчений Бринчук, питанням удосконалення чинного атмосфероохоронного законодавства присвячені статті А. Сільнової, Ю. Павлової, Н. Орлова. Однак в еколого-правовій літературі недостатньо досліджено правові питання охорони озонового шару атмосфери, не проведено комплексного аналізу міжнародного та національного законодавства, що забезпечує охорону озонового шару атмосфери Землі, з цієї проблематики немає монографічних досліджень. Тому вважається за необхідне в загальних рисах дослідити наукове питання правового забезпечення охорони озонового шару атмосфери. Головною соціально-економічною функцією озонового шару є захист Землі від згубного ультрафіолетового випромінювання Сонця, що забезпечує нормальний екологічний стан для життєдіяльності людей, розвитку рослин, тваринного світу [3, 112]. Крім того, поглинаючи ультрафіолетове випромінювання, озоновий шар істотно впливає на температурний режим у верхній атмосфері. Необхідно мати на увазі, що атмосферу Землі поділяють на 5 шарів: тропосферу, мезосферу, термосферу, стратосферу та екзосферу. Озоновий шар зосереджений, головним чином, у стратосфері, розташованій в основному на висоті від 20 до 50 км. Проте залежно від розташування озонового шару щодо поверхні Землі його висота диференційована: на 7 — 8 км на полюсах, 17 — 18 км на екваторі і до 50 км на поверхні Землі [4, 207]. Таке розташування озонового шару від Землі має значення для більш ефективного встановлення правових форм його охорони. Процес руйнування озону в атмосфері ініціюється різного роду речовинами. Як уперше показали вчені США М. Моліна та Ш. Роуленд, це хлор- та бромпохідні, які називають фреоном, а також тетрахлорид вуглецю, метилхлороформ та інші речовини. Але основний внесок роблять фреони, що широко застосовуються в холодильних установках різних типів, в аерозольних балончиках та миючих засобах. Фреонова криза дала сильний поштовх для розвитку досліджень у галузі холодильної техніки. Можна виділити декілька напрямків у розвитку сучасної холодильної промисловості. По-перше, це виробництво нових синтетичних хладагентів (групи HFC) для ПКХМ. Даний напрям підтримується урядами США, Японії, а також транснаціональними корпораціями «Дюпон», «Данфосс» тощо. Наступний напрямок – використання природних хладагентів. Цей напрямок особливо інтенсивно розвивається у Західній Європі (наприклад, в Германії) і пов'язаний з більш широким використанням у холодильній промисловості дешевих природних речовин, таких як пропан, аміак, двоокис вуглеводу тощо. Вказані речовини є екологічно чистими продуктами, маються достатні виробничі потужності для їх промислового отримання. Однак ці робочі речовини вимагають спеціальних заходів безпеки при використанні їх у холодильній техніці. Як правило, холодильне обладнання на природних хладагентах має більш високу вартість, ніж обладнання, що працює на фреонах. Третій напрямок – удосконалення екологічно чистої холодильної техніки, що основана на низько ефективних принципах отримання холоду. До даної категорії холодильного обладнання відносяться повітряні, пароежекторні, сорбціонні холодильні машини, пристрої, що використовують ефект Пельтьє, Ранка тощо. Енергетично неефективні холодильні машини не шкодять озоновому шару, але збільшують кількість парникових газів при виробництві електроенергії для даного обладнання. Застосування даних типів холодильних машин, скоріш за все, у подальшому визначатиметься специфічними умовами функціонування об’єктів, для яких ці машини призначені. Ще один сучасний напрямок розвитку холодильної промисловості – розробка нових принципів отримання холоду. Ряд спеціалістів вважає, що на нас очікує революція у засобах отримання холоду. В якості нових принципів вказуються, наприклад, так звані «звукові компресори» та «холодильні чіпи». Однак сьогодні існують лише окремі експериментальні зразки холодильного обладнання, що працює на цих принципах, а їхня ціна значно перевищує вартість парокомпресійного устаткування. Тому казати про широке використання нових принципів отримання холоду поки рано. П’ятий напрямок – виробництво холодильних машин Стірлінга помірного холоду. У 1834 р. Дж. Гершелем були виготовлені дослідницькі зразки холодильних машин Стірлінга, що потім отримали широке розповсюдження. Такі машини успішно експлуатувались у харчовій промисловості, ними також були оснащені більшість промислових судів Англії в цілях замороження риби. Однак до початку ХХ століття вони були повністю витіснені компресійними холодильними машинами. У наш час бурхливий ріст науково-технічних знань та успіхи у галузі створення двигунів та криогенних машин Стірлінга призвели до інтенсифікації наукових досліджень по створенню альтернативного холодильного обладнання помірного холоду на основі циклу Стірлінга [2, 193]. Програма припинення використання озоноруйнівних речовин формується в Україні. 22 березня 1985 р. було укладено Венську конвенцію про охорону озонового шару, яка є ключовим документом, що описує принципи та мету взаємодії різних країн при вирішенні проблеми недопущення погіршення екології планети. Українська РСР приєдналась до документа постановою Ради Міністрів від 20.05.1986 р. № 188 «Про прийняття Українською РСР Венської конвенції про охорону озонового шару». Завдяки проведеній попередній роботі та з урахуванням економічного положення України Сьома конференція сторін Монреальського Протоколу у грудні 1995 р. радила надати Україні допомогу для реалізації програми припинення використання озоноруйнуючих речовин за умови, що вона забезпечить можливість виконання зобов’язань у строки, визначені Лондонськими Поправками до Монреальського протоколу. Після виконання Україною прийнятих на себе зобов’язань 15.09.1998 р. було підписано Угоду про Грант Глобального екологічного траст-фонду (Проект виключення речовин, що руйнують озоновий шар) з Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР), який виступав як керуюча установа Глобального Екологічного Фонду (ГЕФ). Кошти гранта можна було використати лише на оплату обладнання, що закупалося, з метою виключення з технології використання озоноруйнуючих речовин, та послуг консультантів. Було створено так званий Озоновий офіс при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. З 29 вітчизняних підприємств та крупних організацій, що використовують озоноруйнівні речовини у своєму технологічному процесі, перейти на нову озононеруйнівну технологію вирішили лише 19 [2, 194]. Одним з перших підприємств України, що почали впроваджувати проект ГЕФ у своє виробництво було АТ «Норд». Це підприємство отримало 9, 79 млн. дол. США на реконструкцію та технічне переоснащення [5, 202]. Свій вплив на руйнування озону стратосфери здійснює й космічна та ракетна техніка внаслідок викидів продуктів згорання їхнього палива, також до цього переліку слід віднести теплові електростанції, металургійні підприємства. Найбільш шкідливими є ракети, що працюють на твердому паливі. Забруднюють високі шари атмосфери оксидами азоту й сучасні надзвукові літаки. Зменшення товщі озонового екрану та розриви в ньому ведуть до збільшення ультрафіолетового випромінювання, що досягає поверхні Землі. Відповідно до супутникових даних за останні 10 років ультрафіолетове випромінювання зросло на 10%, а в Антарктиді, де стійко зберігається «озонова діра», — на 40%. За даними «Грінпіс», зменшення товщі озонового шару на кожні 10% веде до збільшення кількості випадків захворювання на рак шкіри на 300 тисяч. Частішають захворювання на катаракту очей, збільшуються випадки безповоротного порушення органів зору. Показано, що підвищене ультрафіолетове опромінення знижує імунітет, стають більш важкими та частішими інфекційні захворювання людини та сільськогосподарських тварин. Крім того, жорсткий ультрафіолет погано поглинається водою і тому небезпечний для морських екосистем. Дослідження показали, що планктон, який живе у приповерхневому шарі, при збільшенні інтенсивності жорсткого ультрафіолету може серйозно постраждати чи навіть загинути повністю. Планктон знаходиться в основі харчових ланцюгів практично всіх морських екосистем, тому без перебільшення можна сказати, що практично все життя в приповерхневих шарах морів та океанів може зникнути. Рослини менш чутливі до жорсткого ультрафіолету, але при збільшенні дози можуть постраждати й вони [6, 140-141]. Крім того, руйнування озонового шару може призвести до зміни погоди і клімату, зменшення надходження на поверхню Землі сонячної енергії [3, 112]. Отже ми впевнилися, що озоносфера відіграє значну роль в існуванні життя на Землі як захисник від жорсткого ультрафіолету. Все це зумовлює необхідність науково обґрунтованої належної охорони озонового шару, в тому числі й правової. Дискусійним є питання щодо того, чи має бути озон самостійним предметом правового регулювання або, можливо, що достатнім буде вирішити питання щодо охорони атмосферного повітря, складовим елементом якого є озоновий шар, взагалі визначити роль права в цій охороні. Щоб відповісти на це питання, необхідно визначити юридичну природу озонового шару [3, 112]. Відомий науковець С. Виноградов зазначає, що вперше питання щодо правового статусу атмосфери виникло як проблема визначення правового режиму атмосферного повітря спочатку в національному, а потім у міжнародному праві. При цьому в науці виявилось 2 різних підходи щодо цього питання. Згідно з першим, який підтримували Б. Клименко та Ю. Макєєв, за державою визнається право власності на атмосферу або атмосферне повітря, що знаходиться над територією цієї держави. Це положення знайшло своє закріплення в ст. 13 Конституції України. Зокрема, атмосферне повітря є об’єктом права власності Українського народу, від імені якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника в межах, передбачених Конституцією України. Кожний громадянин України має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності, включаючи й користування атмосферним повітрям. При другому підході, що знайшов своє відображення в працях В. Чичваріна та стосовно внутрішнього права найбільш чітко викладений у працях М. Бринчука, заперечується можливість поширення на атмосферне повітря як права власності за внутрішнім правом, так і публічної власності держави у міжнародному [7, 28]. Але зазначена позиція є спірною, оскільки це питання визначено Конституцією України. Вбачається, що правовий статус озонового шару суттєво не відрізняється від правового становища атмосферного повітря, а має лише специфічні властивості, які слід враховувати при охороні та раціональному використанні цього природного багатства. До таких характерних рис озону серед іншого можна віднести його хімічну активність та реакцію з іншими газами. Відомо, що велику небезпеку для озонового шару становить така речовина, як фреон, який широко застосовується в побуті та у промисловості. Однак деякі дослідники вважають навпаки, що озоновий шар є особливим об’єктом права, оскільки він постійно перебуває в русі, а отже – для нього територіальні кордони не мають значення, тому і встановлюється правовий режим, що міститься в міжнародних документах і правових актах кожної держави [8, 50]. Але в будь-якому випадку зрозуміло одне – охорона озонового шару як важливої частини атмосферного повітря є обов’язком усіх держав. Правова охорона озонового шару в Україні далеко не ідеальна, тому потребує суттєвого удосконалення, при цьому в чинному законодавстві майже не приділяється увага специфіці цього складового елемента атмосфери. Однак перевагу слід віддати думці, згідно з якою визнається право власності держави на атмосферне повітря. Так, Закон України від 16 жовтня 1992 р. "Про охорону атмосферного повітря" містить наступну норму: "Підприємства, установи, організації та громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, скорочувати і в подальшому повністю припинити виробництво та використання хімічних речовин, що шкідливо впливають на озоновий шар, а також проводити роботу щодо зменшення викидів речовин, накопичення яких в атмосферному повітрі може призвести до негативних змін клімату" (ч. 2 ст. 16). На жаль, Закон України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" не містить жодної норми, у якій би згадувався озоновий шар атмосфери. Між тим, законодавство Російської Федерації у сфері охорони озонового шару є більш досконалим. Так, озоновий шар Землі згідно зі ст. 4 Закону РФ "Про охорону навколишнього природного середовища" належить до найважливіших природних об'єктів, що підлягають правовій охороні від забруднення, пошкодження, виснаження, руйнування. Як бачимо, в цій нормі озоновий шар розглядається як особливий об'єкт у системі охорони атмосферного повітря [3, 114]. Стаття 56 цього Закону спеціально присвячена охороні озонового шару Землі. В ній передбачені основні заходи з охорони довкілля від екологічно шкідливих змін озонового шару Землі, до яких віднесені: 1) організація спостереження, обліку, контролю змін стану клімату, озонового шару під виливом господарської та інших видів діяльності; 2) встановлення та дотримання нормативів гранично допустимих викидів шкідливих речовин, що впливають на стан клімату та озонового шару; 3) регулювання виробництва та використання в побуті хімічних речовин, що руйнують озоновий шар; 4) застосування відповідальності за порушення цих вимог [9, 177]. Україні слід було б запозичити досвід Російської Федерації з цього питання. Прогалини національного законодавства у сфері охорони озонового шару певною мірою компенсуються ратифікацією нашою державою міжнародних актів у цій галузі, оскільки обов'язок правової охорони озонового шару встановлюється не тільки внутрішнім національним законодавством держави, а й міжнародними правовими актами. Першою спробою договірного оформлення співпраці держав у вирішенні проблем озонового шару стало укладення в 1976 р. США, Францією та Великобританією угоди щодо моніторингу стратосфери. Однак зазначена угода не передбачає будь-яких конкретних заходів, спрямованих на запобігання руйнуванню озонового шару, її мета полягає в тому, щоб забезпечити поліпшення наукового та практичного розуміння проблем охорони озонового шару. Першою в світі ввела обмеження на виробництво аерозолів у зв’язку з їх негативним впливом на озоновий шар атмосфери Швеція (29 січня 1978 р.) [10]. У 1985 р. у Відні прийнято Конвенцію про охорону озонового шару, а у 1987 р. у Монреалі підписано Міжнародний протокол про скорочення викидів озоноруйнівних речовин, який у 1988 р. підписано Україною. Зазначений Протокол передбачає скорочення викидів фреонів. Значну роль у справі захисту озонового шару Землі відіграло прийняття Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, яка підписана Україною 11 червня 1992 р., а ратифікована лише 29 жовтня 1996 р. Мета цієї Конвенції – досягти завдяки виконанню відповідних положень Конвенції стабілізації концентрацій парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. Однак цим міжнародним документом відповідальності за порушення його норм, на жаль, не встановлюється. Міжнародним нормативним актом у сфері правового захисту озонового шару є Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар, який у 1987 р. підписала 31 країна, в тому числі Україна у 1988 р. Цей документ є своєрідним продовженням та доповненням Віденської конвенції про охорону озонового шару. Монреальський протокол містить ряд додатків, які мають спеціальний технологічний характер (перелік озоноруйнівних речовин) і набули статусу юридичних визначень [3, 115]. Забезпечення виконання Україною вимог Монреальського протоколу є пріоритетною умовою Програми інтеграції України до Європейського Союзу (розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 січня 2002 р. № 34-р «Про заходи щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу в 2002 році»). Важливим також є прийняття у 1997 р. Кіотського протоколу (Японія), який вперше докладно визначив аспекти зменшення викидів парникових газів до 2012 р. Кіотський протокол – продукт Рамкової конвенції ООН з питань зміни клімату – регулює питання зменшення обсягу промислових викидів парникових газів у земну атмосферу. На жаль, необхідно констатувати, що на сьогоднішній день рівень свідомості вітчизняного споживача нижче, ніж у країнах ЄС, США, Канаді тощо. Якщо мова заходить про навколишнє природне середовище, ми сприймаємо лише глобальні екологічні катастрофи – Чорнобиль, забруднення рік, морів, океанів нафтою, «озонові діри» і т.д. На Заході вже давно розроблені програми, в яких, з точки зору захисту навколишнього середовища, розглядаються усі предмети нашого обігу – від пральної машини до туалетного паперу. І виробники з задоволенням приєднуються до цих програм. Це справа добровільна, що практично не вимагає особливих затрат, але вона має неабияке значення для споживача: купуючи продукт з етикеткою, на якій є природоохоронний символ, покупець знає, що цей товар не шкодить живому світу. І він буде купляти ваш пральний порошок, ваш шампунь, вашу зубну пасту! Наші ж споживачі та виробники у цій справі не досить обізнані, на жаль. Адже будь-який куплений продукт так чи інакше впливає на навколишнє середовище – як при безпосередньому використанні, так і при утилізації... Універсальні значки Євросоюзу – дана програма почала розвиватися з 1992 року. Її мета – підкреслити, що ті чи інші продукти завдають мінімальної шкоди навколишньому середовищу як під час виробництва, так і при використанні. На жаль, ця програма втілюється у життя досить повільно. На сьогоднішній день лише 200 найменувань продуктів мають даний символ на етикетці. Це деякі пральні машини, туалетний папір, пральні порошки, фарби…Так, на туалетному папері фірми «Теско» нанесений знак «Земля на фоні серця» у рамці «100 % утилізуємий папір». Деякі виробники до сих пір на своїй продукції ставлять надписи щодо її екологічної безпеки, які давно відмінені законом. Так, фреон, що знищує озоновий шар Землі, заборонено використовувати в аерозолях вже понад 10 років. А освіжувач повітря фірми Haze до сих пір має надпис на етикетці про те, що продукт не містить фреону [2, 196-197]. Деякі дослідники вважають, що вдосконалення правової основи охорони озонового шару має йти двома напрямами: по-перше, шляхом внесення доповнень до чинного законодавства; по-друге, прийняття спеціального нормативного акта про охорону озонового шару. Спеціальний нормативний акт вважається за необхідне прийняти у формі Положення про охорону озонового шару України. Озоновий шар, як зазначалось вище, є складовим елементом атмосферного повітря, у зв'язку з чим було б обґрунтованим внесення доповнень до Закону України "Про охорону атмосферного повітря", що стосувалися б охорони озонового шару як унікальної та специфічної складової атмосфери Землі. У подальшому, можливо, доцільно було б прийняти Атмосферний кодекс України, окремий розділ якого присвятити охороні озонового шару атмосфери [3, 116]. Н. Орлов у своїй статті зазначає, що в деяких випадках приведення національного екологічного законодавства у відповідність з міжнародним вимагає внесення істотних корективів у зміст першого. Відомо, що Верховною Радою України прийнято Закон «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.92 р., і в ньому є розділ 8, що стосується міжнародних відносин, і є ст. 16. Отже, на думку Орлова, систематизацію міжнародного законодавства по озоновому шару доцільно здійснити таким шляхом. Статтю 16 Закону розкрупнити. Приписи про охорону озонового шару виділити у самостійну статтю, як це зроблено у Росії, визначивши її цифрою 16-1 з назвою «Виконання вимог щодо охорони озонового шару». Основні та принципіальні положення про охорону озонового шару необхідно викласти з урахуванням міжнародного права. Це створить певну правову основу для охорони озонового шару на рівні Закону. Що ж стосується систематизації міжнародних правових документів по озоновому шару, то Орлов пропонує використати два варіанти. По-перше, весь ратифікований матеріал по озоновому шару розмістити у пропонуємій новій статті з поміткою, наприклад, ст. 16-2, ст. 16-3 тощо. Це створить певну зручність у практичній діяльності правозастосування, бо відпаде необхідність у пошуку Монреальського протоколу, Поправок до нього, Венської конвенції і т.д. По-друге, використовувати інкорпорацію, поєднавши усі нормативні міжнародні правові акти по озоновому шару, що ратифіковані Верховною Радою, у спеціальний збірник з розташуванням у ньому нормативного матеріалу у певному порядку. При такій систематизації не змінюються ані форма, ані зміст правових актів. Бажано, щоб інкорпорація була офіційною, здійснена компетентними, уповноваженими на те органами. Такий підхід, на думку Орлова, можливий не тільки стосовно систематизації міжнародного законодавства про озоновий шар у межах України, але й стосовно законодавства, що регулює інші сфери екологічних відносин [11, 62]. Думається, що кожна з вищеперелічених пропозицій має право на існування, але в будь-якому випадку слід мати на увазі, що при створенні законодавчої бази, спрямованої на охорону озонового шару, необхідно також враховувати й те, що вжиття окремими державами заходів із запобігання забрудненню озонового шару та атмосферного повітря в цілому не буде плідним. Захист озонового шару — справа міжнародна, тому нормативний акт, покликаний захистити такий універсальний природний ресурс, має охоплювати максимально велику кількість держав. Незважаючи на безліч недоліків, в Україні все ж таки здійснюється контроль за станом озонового екрану над її територією. Працюють 6 спеціальних станцій (у містах Києві, Одесі, Борисполі, Богуславі, Львові та Феодосії), що контролюють надходження ультрафіолетової радіації. Вони показали, що з 1980 року озоновий екран над Україною стає менш потужним. З урахуванням цього Україна приєдналася до Конвенції 1985 року з охорони озонового екрану та скорочення викидів і виробництва фреонів та інших речовин, що руйнують озон [12, 247]. У промисловості ряду країн СНД уже вжито достатньо ефективних заходів із охорони озонового шару. Наприклад, серед нині діючих міжнародних програм захисту озонового шару можна назвати спільний російсько-американський проект «Метеор-3-Томс». З космодрому Плесецьк (Росія) було виведено на орбіту метеорологічний супутник «Метеор-4», на якому, крім штатної науково-дослідницької апаратури, було встановлено спектрометр «Томс», створений у НАСА (США) для вивчення та складання глобальних карт розподілу озону над планетою, а також для стеження за його мінливістю. Вчені вважають, що вже в найближчі роки почнеться відновлення озонового шару. Світові виробники холодильної техніки відмовилися від фреонів і перейшли на використання озонобезпечних речовин-холодоагентів: пропан-бутанову суміш, спінювач із циклопентаном. Російські фізики запропонували організувати глобальне очищення атмосфери від фреонів, впливаючи на неї мікрохвильовими розрядами. Створюються оригінальні проекти штучного отримання озону в стратосфері [6, 144]. Література:
Анотація Березінський П. А. Правова охорона озонового шару. – Стаття. Стаття присвячена дослідженню наукового питання правового забезпечення охорони озонового шару атмосфери. Вибір теми обумовлений необхідністю вдосконалення правового регулювання охорони атмосферного повітря – об’єкта уважного дослідження сучасних вітчизняних та зарубіжних науковців. Ключові слова: екологічна криза, атмосферне повітря, озоновий шар, озоноруйнівні речовини. Аннотация Березинский П. А. Правовая охрана озонового шара атмосферы. – Статья. Статья посвящена исследованию научного вопроса правового обеспечения охраны озонового слоя атмосферы. Выбор темы обусловлен необходимостью совершенствования правового регулирования охраны атмосферного воздуха - объекта пристального изучения современных отечественных и зарубежных ученых. Ключевые слова: экологический кризис, атмосферный воздух, озоновый шар, озоноразрушающие вещества. Summary Berezinsky P.A. Legal protection of ozone layer depletion of the atmosphere. - Article. The article investigates scientific issues of legal protection of the ozone layer of the atmosphere. Choose a theme due to the necessity of improvement of legal regulation of air - the object careful study of modern domestic and foreign scientists. Keywords: environmental crisis, air, ozone ball, ozone-depleting substances. |
|
Аспірант кафедри аграрного, земельного та екологічного права ЕКОНОМІЧНА ТА ЕКОЛОГІЧНА ЯК ОСНОВНІ ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА З ПРИРОДНИМ СЕРЕДОВИЩЕМ: ПРАВОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ |
Аспірант кафедри аграрного, земельного та екологічного права Україна, адже існуючий екологічний стан країни вимагає необхідності розуміння та юридичного закріплення взаємозв’язку розвитку суспільства... |
|
Аспірант кафедри аграрного, земельного та екологічного права Таким чином, метою статті є вивчення та аналіз різноманіття концептуальних засад взаємодії суспільства з природним середовищем, адже... |
ІМЕНІ КОРОЛЯ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО Книш В. В. – кандидат юридичних наук, доцент кафедри «Екологічного, аграрного і земельного права» |
|
Тараса Шевченка Юридичний факультет кафедра трудового, земельного... Змістовний модуль Регулювання земельних правовідносин органами публічної влади 15 |
Питання на іспит з екологічного права для 4 потоку 4 курсу денної форми навчання Співвідношення екологічного права України як науки, галузі права і навчальної дисципліни |
|
Перелік питань з АГРАРНОГО ПРАВА Загальна характеристика та особливості джерел аграрного права. Характеристика, види і юридична сила локальних актів |
Тараса Шевченка Юридичний факультет кафедра трудового, земельного... Робоча програма спецкурсу " Цивільно-правова відповідальність за ядерну шкоду" для студентів спеціалізації „Земельне і екологічне... |
|
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |