|
|
Скачати 269.46 Kb.
|
|
міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ Кафедра трудового та аграрного права лекція з дисципліни « Земельне право» Тема № 6 Обмеження і обтяження прав на землю (2 години) Для студентів 3 курсу денної форми навчання ННІ «Права та безпеки» Дніпропетровськ – 2012 Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к.ю.н. Малий В.Ю. Рецензент: Уркевич В.Ю., доцент кафедри аграрного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», д.ю.н., доцент Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри трудового та аграрного права “14” серпня 2012 р., протокол № 1 ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Вступ
Висновки РЕКОМЕНДОВАНА Література: Конституція України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом № 2952-VI від 01.02.2011 – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрану. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. З наступними змінами і доповненнями // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. В редакції Закону від 2 жовтня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3613-VI ( 3613-17 ) від 07.07.2011 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України “Про меліорацію земель». від 14 січня 2000 р. . З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 2608-VI ( 2608-17 ) від 19.10.2010 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2001 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 799-VI ( 799-17 ) від 25.12.2008 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3774-VI ( 3774-17 ) від 22.09.2011 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5 червня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 1559-VI ( 1559-17 ) від 17.11.2009 / – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 4188-VI ( 4188-17 ) від 13.01.2012 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 1708-VI ( 1708-17 ) від 05.11.2009 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про державний земельний кадастр» від 3 липня 2011 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 4152-VI ( 4152-17 ) від 09.12.2011 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3530-VI ( 3530-17 ) від 16.06.2011 // – Верховна Рада України. Офіційнийвеб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3523-VI ( 3523-17 ) від 16.06.2001 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Житловий кодекс України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3795-VI ( 3795-17 ) від 22.09.2011 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Господарський кодекс України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом /N 4220-VI ( 4220-17 ) від 22.12.2011 / – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Цивільний кодекс України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 4416-VI ( 4416-17 ) від 21.02.2012 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана. Земельне право: Академічний курс: Підручник// Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького; Київ, університет права / За ред. В.І.Семчика, П.Ф.Кулинича. - К., Ін-ЮРЕ, 2007. – 424с. Земельне право України. Навч. посіб./ За ред. чл.-корр. АПрН України О.О. Погрібного // Х.,0диссей, 2008. – 452с. Земельне право. За ред. проф. М.Д. Казанцева. Українське видання – за ред. к.ю.н. В.З. Янчука. – К., «Видавництво Київського університету». – 1960. – 304 с. Земельне право України: підруч. для студ. юрид. спец. навч. закл./В.І. Семчик, П.Ф. Кулинич, М.В. Шульга. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2008. – 600с. Земельное право: Учебник / С. А. Боголюбов, Е. А. Галиновская; 3-51 Под ред. С. А. Боголюбова. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - 400 с. Земельне право України : підручник / Одеська національна юридична академія ; ред.: О. О. Погрібний, І. І. Каракаш ; рец.: А. Г. Бобкова, В. В. Носік, М. В. Шульга. - 2-е вид., перероб. та доп. - К. : Істина, 2009. - 600 с. Земельне право України: Підручник / М.В. Шульга (кер. авт. кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П. Гетьман та ін.: За ред М.В. Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с. Земельне право України. Підручник / За ред. О.О. Погрібного та І.І. Каракаша. – Вид. 2 перероб. і доп. – К., Істина, 2009. – 496 с. Мірошниченко А.М. Земельне право України: Підручник. – К.: КНТ; ЦУЛ, 2010 – 712 с. Вступ Лекцією з теми «Обмеження і обтяження прав на землю » ми продовжується вивчення загальної частини навчальної дисципліни «Земельне право». Змістом цієї лекції є засвоєння положень щодо законодавчого закріплення обмежень і обтяжень прав на землю, земельних сервітутів та їх сучасного законодавчого закріплення. Метою цієї лекції є визначення системи обмежень і обтяжень прав на землю формування навичок щодо орієнтування у системі нормативного забезпечення обмежень і обтяжень прав на землю та сервітутних земельних правовідносин. Зв'язок лекції з попередніми темами. Лекція з теми «Обмеження і обтяження прав на землю » тісно пов’язана із усіма попередніми та наступними лекціями курсу, має базове теоретичне та методологічне значення для їх опанування студентами. Зв'язок лекції з іншими навчальними дисциплінами: 1) із загальною теорією держави і права. Саме загальна теорія права займається питаннями галузі права, її ознаками, визначає критерії самостійності галузі права; поняття «галузь права», «предмет галузі права», «метод галузі права», «правовідносини» розробляються на загальнотеоретичному рівні саме цією наукою; 2) із конституційним правом. Основи правового регулювання земельних відносин базуються на положеннях конституційного права; 3) із цивільним правом, господарським правом, оскільки вони забезпечують загальне правове регулювання статусу фізичних та юридичних осіб приватного права, зокрема, суб’єктів земельного права; крім того, ці галузі стосуються регулювання майнових та зобов’язальних відносин в земельному праві; 4) із аграрним правом, оскільки саме земля є основним засобом аграрного виробництва; 5) із адміністративним правом, оскільки визначені земельні відносини мають характер відносин управління; 6) із фінансовим, у тому числі податковим правом, оскільки відносини в з приводу справляння плати за землю також охоплюються предметом земельного права; 7) із адміністративно-деліктним правом, оскільки відносини з приводу відповідальності за порушення земельного законодавства регламентуються відповідними нормами адміністративно-деліктного права; 1. Поняття обмежень та обтяжень прав на землю. Загальна характеристика обмежень та обтяжень прав на землю. Залежно від способу встановлення, характеру обмеження права на землю, дією в часі тощо обмеження прав на землю поділяються на кілька видів. Згідно зі ст. 110 Земельного кодексу України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Крім того, в окремих випадках Земельний кодекс України передбачає можливість встановлення обмеження прав на землю за рішенням суду. Отже, за способом встановлення обмеження прав на землю поділяються на обмеження, які встановлені: 1) законом; 2) договором; 3) судом. Прикладом встановленого законом обмеження прав на землю є заборона набуття іноземцями у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення (статті 81—82 ЗК). Що стосується договору, то, наприклад, договором оренди землі може бути встановлена заборона на передачу земельної ділянки в суборенду. Нарешті, за позовом власника чи користувача однієї земельної ділянки суд може заборонити певну діяльність власника сусідньої земельної ділянки, якою завдається неприпустимий вплив (ст. 103 ЗК). Така заборона являтиме собою обмеження прав на використання земельної ділянки. Крім способу встановлення, обмеження прав на землю розрізняються за об'єктом обмеження. За цим критерієм обмеження прав на землю поділяються на обмеження щодо певних суб'єктів та обмеження щодо певних земель. Так, Земельний кодекс України, закріпивши безоплатну приватизацію земельних ділянок громадянами України, одночасно заборонив безоплатну передачу у власність земельних ділянок іноземним громадянам та особам без громадянства. Однак, частіше дія обмежень прав на землю поширюється не на суб'єктів земельних прав, а на їх об'єкти, тобто на певні види земель, наданих громадянам у власність чи користування. Так, згідно зі ст. 114 ЗК, навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, створюються санітарно-захисні зони з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови. В зв'язку з цим у межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей. Особливим видом обмеження прав на землю, дія якого “ прив'язана ” до землі, є обтяження земельної ділянки. Обтяження земельної ділянки являє собою таку різновидність обмеження земельних прав, при якій обмежуються права конкретних власника чи користувача конкретної земельної ділянки. Одним із випадків встановлення обтяження земельної ділянки є використання її в якості об'єкта застави (іпотеки), при якій встановлюються обмеження щодо розпорядження земельною ділянкою її власником на період до виконання іпотекодавцем свого іпотечного боргового зобов'язання. Обтяження земельної ділянки має місце і в випадках встановлення земельного сервітуту, а також накладення за рішенням суду заборони щодо відчуження земельної ділянки з метою забезпечення позову тощо. Важливе значення має термін дії встановленого відповідно до чинного законодавства обмеження прав на землю. За цим критерієм вони класифікуються на постійні та тимчасові. До постійних обмежень прав на землю належать ті з них, термін дії яких не визначений. Прикладом постійно діючого обмеження прав на землю можна назвати заборону для громадян та юридичних осіб самостійно змінювати цільове призначення наданих їм у власність або в користування земельних ділянок (ст. 20 ЗК). Така зміна може здійснюватися лише на підставі рішення відповідного органу влади. Тимчасовими вважаються ті обмеження прав на землю, термін дії (закінчення) яких чітко визначений законом, договором або судом. Так, до тимчасових обмежень прав на землю належить заборона на відчуження до 1 січня 2005 р. земельних ділянок сільськогосподарського призначення, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Саме таке обмеження прав власників відповідних земельних ділянок передбачене п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України. Встановлене відповідно до чинного законодавства обмеження прав на землю може мати правову форму заборони чи додаткового обов'язку. Заборона на вчинення дій щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками — найбільш поширений вид обмежень прав на землю. Забороняючи певні дії щодо землі, законодавець чітко визначає межі дозволеної поведінки суб'єктів, земельних відносин. Власники земельних ділянок та землекористувачі, володіючи та користуючись ними, не мають права самовільно здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок. Такі дії без отримання спеціального дозволу на те органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, заборонені (ст. 168 ЗК). Однак, з точки зору нормотворчої техніки, в ряді випадків встановлення певного обмеження прав на землю доцільніше здійснювати не шляхом введення заборони на вчинення певних дій, а шляхом покладення на суб'єкта земельних відносин певних обов'язків щодо володіння, користування чи розпорядження земельними ділянками. Причому, мова йде не про загальні обов'язки, дотримання яких є обов'язковим для всіх власників землі та землекористувачів (статті 90, 96 ЗК). Зазначені обов'язки є елементом правового режиму земель в Україні, а не обмеженнями прав власників землі та землекористувачів. Обмеженням прав на землі можна вважати лише додаткові обмеження прав власників та користувачів земельних ділянок, які введені саме з метою обмеження прав на землю певної категорії суб'єктів земельних прав. Так, обмеженням прав на землю іноземних громадян та іноземних юридичних осіб слід вважати покладення на них обов'язку відчуження протягом року земельних ділянок сільськогосподарського призначення, набутих ними у спадщину шляхом спадкування (статті 81 і 82 ЗК). Право добросусідства являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають між власниками та користувачами сусідніх (в т.ч. суміжних) земельних ділянок. Ця сфера суспільних земельних відносин вперше в історії земельного законодавства України врегульована чинним Земельним кодексом. Як відомо, земельне законодавство надає власникам та користувачам земельних ділянок свободу вибору способів та видів їх використання в межах цільового призначення цих ділянок. Однак, обраний власником чи користувачем земельної ділянки відповідно до чинного законодавства спосіб та вид її використання може по-різному впливати на осіб, які використовують сусідні (суміжні) земельні ділянки. Трапляються випадки, коли останні зазнають негативного впливу від діяльності (або бездіяльності), яку правомірно здійснює (або утримується від здійснення) власник чи користувач сусідньої ділянки. Основне положення права добросусідства якраз і полягає в тому, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Більше того, згідно зі ст. 103 ЗК власники та користувачі земельних ділянок не мають права здійснювати на сусідні земельні ділянки неприпустимий вплив. Іншими словами, вони не можуть використовувати земельні ділянки способами, які унеможливлюють використання сусідніх земельних ділянок їх власниками та користувачами за цільовим призначенням ділянок. У цьому полягає основне обмеження прав на землю, яке випливає з права добросусідства. Крім цього, правом добросусідства вводяться й деякі обмеження прав на землю, які мають правову форму додаткового обов'язку. Так, ст. 106 ЗК встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. При цьому витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними. Висновок. Право власності на землю на сучасному етапі розвитку суспільства не є абсолютним. В більшості країн світу воно обмежується в законодавчому порядку в інтересах суспільства. Необхідність обмеження права власності на землю в Україні випливає і з Конституції України (ст. 41), якою передбачено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Межі здійснення права власності на землю визначаються колом покладених законодавством на власників земельних ділянок обов'язків щодо раціонального використання та охорони земель. Важливе значення для визначення меж здійснення прав на землю мають обмеження цих прав. Обмеженням права на землю слід вважати встановлену відповідно до чинного законодавства заборону або покладення на суб'єктів такого права додаткового обов'язку щодо вчинення дій, пов'язаних з набуттям, використанням та відчуженням земельних ділянок. 2. Поняття та види земельних сервітутів Згідно зі ст. 98 ЗК зміст права земельного сервітуту полягає в тому, що власник (користувач) однієї земельної ділянки має право на обмежене користування суміжною земельною ділянкою з метою усунення недоліків своєї ділянки. Право земельного сервітуту характеризується такими ознаками. По-перше, відносини земельного сервітуту передбачають наявність двох, як правило, суміжних земельних ділянок, з яких одна (обслуговуюча) обслуговує іншу (панівну). У рамках земельного сервітуту обслуговуюча земельна ділянка своїми зручностями, перевагами, природними ресурсами усуває недоліки панівної земельної ділянки. По-друге, при встановленні земельного сервітуту обслуговування однієї ділянки іншою відбувається не безсистемно, а в межах прав, що надаються власнику пануючої земельної ділянки щодо користування обслуговуючою ділянкою. За своєю юридичною природою такі права є обмеженими речовими правами і передбачають користування лише невеликою частиною обслуговуючої земельної ділянки для чітко зафіксованих потреб. При цьому власник (користувач) пануючої земельної ділянки не має статусу користувача обслуговуючою ділянкою і, відповідно, не є платником земельного податку (щодо останньої). Залежно від мети використання обслуговуючої ділянки власником (користувачем) пануючої ділянки земельні сервітути можуть бути постійними і тимчасовими. До постійних відносяться земельні сервітути, при яких одна ділянка постійно обслуговує іншу, підвищуючи її здатність задовольняти певні потреби власника (користувача) ділянки. Наприклад, до постійних земельних сервітутів належить сервітут, на підставі якого здійснюється прокладка власником (користувачем) пануючої ділянки певного лінійного об'єкта через суміжну (обслуговуючу) земельну ділянку. Прикладом тимчасового земельного сервітуту може бути сервітут, у рамках якого здійснюється розташування на сусідній (обслуговуючій) ділянці власником (користувачем) пануючої ділянки будівельних риштувань і складування будівельних матеріалів з метою ремонту будинків і споруд. По завершенню будівництва чи ремонту будівлі (споруди) дія цього земельного сервітуту припиняється. Разом з тим, слід зазначити, що дію постійного земельного сервітуту також може бути припинено. Згідно зі ст. 99 ЗК власники і користувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, як: а) право проходу і проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання і експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладання на свою земельну ділянку водопроводу від чужої природної водойми чи через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню чи через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, і Право проходу до природної водойми; є) право напувати свою худобу з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, і право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань і складування будівельних матеріалів з метою ремонту будинків і споруд; з) інші земельні сервітути. Таким чином, наведений перелік видів права земельного сервітуту не є вичерпним. Власники та користувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення й інших земельних сервітутів. Одним з основних правових наслідків встановлення земельного сервітуту є обтяження обслуговуючої земельної ділянки, тобто певного обмеження прав її власника чи користувача. Адже об'єктивно встановлення будь-якого земельного сервітуту призводить до певного зменшення кількості можливих варіантів використання обслуговуючої земельної ділянки її власником (користувачем). Разом з тим, встановлення земельного сервітуту не повинне призвести до позбавлення власника обслуговуючої ділянки жодного з його правомочностей щодо користування чи розпорядження землею в повному обсязі. Так, із встановленням земельного сервітуту власник (користувач) обслуговуючої ділянки може бути позбавлений права володіти чи користуватися земельною ділянкою лише частково. Відповідно власник (користувач) пануючої земельної ділянки одержує право лише на обмежене користування обслуговуючою ділянкою. Висновок. Отже право земельного сервітуту можна розглядати як право на обмежене користування суміжною земельною ділянкою з метою усунення недоліків своєї ділянки. Класифікувати сервітути можна за критерієм спливу часу та мети використання на: постійні та тимчасові; за правовими формами на: договірний, законний, судовий та заповідальний: 3.Підстави встановлення та припинення земельних сервітутів. Юридична природа земельного сервітуту. Право земельного сервітуту — це право, об'єктом якого є конкретна обслуговуюча земельна ділянка, а суб'єктом — власник (користувач) конкретної пануючої ділянки. Тому право земельного сервітуту не є особистим правом. Воно тісно зв'язано з двома суміжними (сусідніми) земельними ділянками і лише в рамках такого зв'язку може належати тій чи іншій особі. При переході права власності чи права користування пануючою земельною ділянкою до нового власника (користувача) до останнього переходить і право на обмежене користування обслуговуючою земельною ділянкою відповідно до встановленого земельного сервітуту. Порядок встановлення земельних сервітутів. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, який має потребу у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки для усунення тих недоліків його ділянки, що обумовлені її місцем розташування чи природним станом. Для встановлення сервітуту власник (користувач) земельної ділянки, зацікавлений у ньому, повинен звернутися до власника (користувача) суміжної ділянки з проханням дати дозвіл на обмежене постійне чи тимчасове користування цією ділянкою в рамках конкретного земельного сервітуту. Земельний кодекс України передбачає три підстави встановлення земельного сервітуту: договір, рішення суду та заповіт. Якщо власники (користувачі) двох сусідніх земельних ділянок прийшли до згоди щодо встановлення земельного сервітуту, вони повинні закріпити досягнуту домовленість у договорі про встановлення земельного сервітуту. Договір укладається в письмовій формі і підписується власником (користувачем) обслуговуючої ділянки та власником (користувачем) пануючої ділянки. Якщо власники (користувачі) сусідніх ділянок не прийшли до згоди щодо встановлення земельного сервітуту, то в такому випадку власник (користувач) пануючої земельної ділянки як зацікавлена сторона повинен звернутися до суду із заявою про встановлення земельного сервітуту. Рішення суду про задоволення заяви є підставою для встановлення земельного сервітуту. Як передбачено ст. 100 ЗК, моментом виникнення права земельного сервітуту, тобто моментом, коли у власника (користувача) пануючої земельної ділянки виникає право використовувати обслуговуючу земельну ділянку в рамках чи того іншого земельного сервітуту, є державна реєстрація договору про встановлення земельного сервітуту чи рішення суду про встановлення земельного сервітуту органом, на який покладене здійснення державної реєстрації прав на землю. Земельний сервітут завжди встановлюється в інтересах власника (користувача) пануючої земельної ділянки. Тому право земельного сервітуту — це суб'єктивне право винятково особи, що є власником чи користувачем пануючої земельної ділянки. З цього випливає, що особа, в інтересах якої встановлений земельний сервітут, не має права на відчуження земельного сервітуту іншій особі шляхом укладення цивільно-правового договору чи іншим способом. Тому договір про відчуження земельного сервітуту визнається недійсним з моменту його укладення. Разом з тим, право земельного сервітуту може перейти до іншої особи у випадку придбання нею права власності чи права користування пануючою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту є обтяженням земельної обслуговуючої ділянки. Тому за загальним правилом власник (користувач) такої ділянки має право на одержання від особи, в інтересах якої встановлений земельний сервітут, компенсації за незручності, викликані обтяженням його ділянки земельним сервітутом. Виключення з цього правила можуть бути встановлені законом. Припинення земельних сервітутів. Земельний кодекс України (ст. 102) містить вичерпний перелік підстав припинення дії земельних сервітутів. Однак, настання таких підстав не тягне за собою автоматичного припинення дії сервітуту, а є лише підставою для скасування його державної реєстрації. Після скасування державної реєстрації дія земельного сервітуту припиняється. Таким чином, безумовними підставами для скасування державної реєстрації земельного сервітуту є: а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, і власника (користувача) обслуговуючої земельної ділянки. Мова йде про випадки придбання у власність чи отримання у користування власником земельної ділянки, що є пануючою, суміжної ділянки, яка виступає обслуговуючою, і навпаки — придбання у власність чи отримання у користування власником обслуговуючої земельної ділянки суміжної ділянки, яка є пануючою; б) відмова особи, в інтересах якої встановлений земельний сервітут, від користування сервітутом. Особа, в інтересах якої встановлений земельний сервітут, у будь-який час може відмовитися від нього шляхом подачі до органу державної реєстрації прав на землю відповідної письмової заяви; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту. У разі прийняття такого рішення суд повинен направити його до органу державної реєстрації прав на землю для внесення відповідних змін до державного реєстру прав на нерухоме майно; г) закінчення терміну, на який був встановлений земельний сервітут. Йдеться про тимчасові земельні сервітути, термін дії яких зазначений у договорі про встановлення земельного сервітуту чи в рішенні суду. Будучи зареєстрованими в органах державної реєстрації прав на землю, такі сервітути втрачають дію після закінчення терміну їхньої дії; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років. Встановлення земельного сервітуту завжди пов'язане з обмеженням прав власника чи користувача обслуговуючої земельної ділянки. Тому невикористання сервітуту протягом щонайменше 3-х років свідчить про відсутність інтересу в ньому з боку власника пануючої земельної ділянки, що може бути обумовлено необґрунтованістю встановлення земельного сервітуту або ж відпадінням потреби в користуванні ним. Скасування земельного сервітуту в цьому випадку здійснюється за ініціативою власника обслуговуючої земельної ділянки як зацікавленої у цьому особи. Він повинен подати до органу державної реєстрації прав на землю відповідну заяву; д) порушення власником (користувачем) панівної земельної ділянки умов користування сервітутом. При встановленні земельного сервітуту чітко визначаються межі (умови) користування власником (користувачем) пануючої земельної ділянки певною частиною обслуговуючої ділянки. Власник (користувач) пануючої ділянки не має права в односторонньому порядку змінювати умови земельного сервітуту. Якщо ж він допускає відхилення від умов встановленого сервітуту, то він порушує умови користування цим сервітутом. Факт порушення повинен бути підтверджений рішенням суду, якщо особа, в інтересах якої він був встановлений, заперечує факт допущення нею зазначеного порушення. Скасування земельного сервітуту здійснюється органом державної реєстрації прав на землю. Крім безумовних підстав припинення дії земельного сервітуту ч. 2 ст. 102 ЗК України закріплює підстави, наявність яких створює можливість припинення в судовому порядку дії земельного сервітуту на вимогу власника (користувача) земельної ділянки, щодо якої встановлено цей сервітут. До умовних підстав припинення дії земельного сервітуту належать: а) припинення підстав встановлення земельного сервітуту. Припинення підстав встановлення земельного сервітуту може проявлятися в усуненні недоліків пануючої земельної ділянки, які компенсувалися (усувалися) шляхом надання її власнику (користувачу) права обмеженого користування сусідньою (обслуговуючою) земельною ділянкою. Прийняте судом рішення про скасування земельного сервітуту у зв'язку з припиненням підстав його встановлення, направляється органу, що здійснює державну реєстрацію правна землю, для ухвалення відповідного рішення; б) неможливість використання земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, за її цільовим призначенням. Якщо в результаті використання обслуговуючої земельної ділянки власником (користувачем) пануючої ділянки відповідно до умов встановленого сервітуту виникне ситуація, при якій власник (користувач) обслуговуючої земельної ділянки не зможе використовувати її за цільовим призначенням, то в останнього виникає право вимагати в судовому порядку припинення земельного сервітуту. Висновок У ряді випадків встановлення земельного сервітуту може мати своїм наслідком не тільки обтяження обслуговуючої земельної ділянки, а й супроводжуватися обмеженням прав його власника (користувача) щодо використання ділянки за її цільовим призначенням. При цьому, якщо встановлення земельного сервітуту призводить до такого обмеження прав власника (користувача) обслуговуючої земельної ділянки, при якому він зазнає певних збитків, то такі збитки підлягають відшкодуванню власнику (користувачу) обслуговуючої земельної ділянки в повному обсязі. Збитки, заподіяні власнику (користувачу) обслуговуючої земельної ділянки встановленням земельного сервітуту, повинні відшкодовуватися особою, в інтересах якої він встановлений. ВИСНОВКИ Право власності на землю на сучасному етапі розвитку суспільства не є абсолютним. В більшості країн світу воно обмежується в законодавчому порядку в інтересах суспільства. Необхідність обмеження права власності на землю в Україні випливає і з Конституції України (ст. 41), якою передбачено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Межі здійснення права власності на землю визначаються колом покладених законодавством на власників земельних ділянок обов'язків щодо раціонального використання та охорони земель. Важливе значення для визначення меж здійснення прав на землю мають обмеження цих прав. Обмеженням права на землю слід вважати встановлену відповідно до чинного законодавства заборону або покладення на суб'єктів такого права додаткового обов'язку щодо вчинення дій, пов'язаних з набуттям, використанням та відчуженням земельних ділянок. Право земельного сервітуту — це право, об'єктом якого є конкретна обслуговуюча земельна ділянка, а суб'єктом — власник (користувач) конкретної пануючої ділянки. Тому право земельного сервітуту не є особистим правом. Воно тісно зв'язано з двома суміжними (сусідніми) земельними ділянками і лише в рамках такого зв'язку може належати тій чи іншій особі. При переході права власності чи права користування пануючою земельною ділянкою до нового власника (користувача) до останнього переходить і право на обмежене користування обслуговуючою земельною ділянкою відповідно до встановленого земельного сервітуту. Отже право земельного сервітуту можна розглядати як право на обмежене користування суміжною земельною ділянкою з метою усунення недоліків своєї ділянки. Класифікувати сервітути можна за критерієм спливу часу та мети використання на: постійні та тимчасові; за правовими формами на: договірний, законний, судовий та заповідальний: У ряді випадків встановлення земельного сервітуту може мати своїм наслідком не тільки обтяження обслуговуючої земельної ділянки, а й супроводжуватися обмеженням прав його власника (користувача) щодо використання ділянки за її цільовим призначенням. При цьому, якщо встановлення земельного сервітуту призводить до такого обмеження прав власника (користувача) обслуговуючої земельної ділянки, при якому він зазнає певних збитків, то такі збитки підлягають відшкодуванню власнику (користувачу) обслуговуючої земельної ділянки в повному обсязі. Збитки, заподіяні власнику (користувачу) обслуговуючої земельної ділянки встановленням земельного сервітуту, повинні відшкодовуватися особою, в інтересах якої він встановлений. МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ При підготовці цієї теми студентові слід:
Перелік рекомендованої літератури не є вичерпним. Студенти повинні використовувати інші джерела і особливо періодичні видання. Студентам необхідно засвоїти поняття права користування землею, визначити його правові форми, зміст, умови виникнення та припинення. Необхідно сформувати уявлення про систему обмежень прав на землю, нормативні конструкції щодо її правового забезпечення. Засвоєння матеріалу має відбуватися із урахуванням розуміння основних засад обмежень (обтяжень) прав на землю, їх суб'єктного, об'єктного складу та змісту, формування розуміння провідних понять та категорій щодо ознак, правової природи, класифікації правових форм обмежень та обтяжень прав на землю, права земельного сервітуту та його сучасного законодавчого закріплення. Для самоперевірки доцільно використати такі контрольні запитання та завдання:
|
|
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
|
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
|
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
|
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
|
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №6. СІМЕЙНЕ ПРАВО Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с |
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №7. РЕЧОВЕ ПРАВО Римское частное право: Учебник под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. – М. Новый юрист, 1997. – 512с |