|
|
Скачати 320.04 Kb.
|
Висновки. Психологічна характеристика потерпілого охоплює соціально-психологічні, загальнопсихологічні та індивідуально-психологічні властивості його особистості, які доцільно розглядати цілісно, адже вони становлять єдиний ряд із додатковими складовими : спілкування,спрямованість, характер, самосвідомість, досвід, інтелектуальні або психічні процеси, психофізіологічні якості. Усі ці обставини свідчать про необхідність розробки у юридичній психології добре обґрунтованого синтетичного особистісного підходу до дослідження особи потерпілого, який був би зорієнтований на розв’язання практичних психолого-юридичних проблем. Він повинен базуватися на науковому уявленні про особистість як суб’єкта діяльності й поведінки, складну соціально зумовлену цілісну систему психічних якостей індивіда. Даний підхід повинен враховувати особистість у її психологічній структурі та взаємозв’язки між її елементами, що виявляються і розвиваються у діяльності й поведінці та відповідають конкретній соціальній ситуації життя людини, певному віковому етапу її розвитку. Це надасть можливість слідчим і суддям визначати індивідуальність особистості потерпілого в єдності з його своєрідністю, неповторним сполучен ням якісно та кількісно розвинених індивідуально-психологічних і соціально-психологічних властивостей, які зумовлюють поведінку та діяльність у певних життєвих ситуаціях. Аналіз наукових даних, наведених у працях відомих психологів і юристів, свідчить про необхідність визначення особистості потерпілого як складної системи, в якій диференціюються та інтегруються різноманітні психологічні якості. Вони формуються у потерпілого протягом тривалого часу, в умовах здійснення власної діяльності та спілкування з іншими людьми та внаслідок вчинення злочину. Зважаючи на все наведене вище, особистість потерпілого варто вважати “системою систем”. 2. Деліктологічне дослідження особистості і поведінки потерпілого від адміністративного делікту. Делі́кт (від лат. delictum — проступок, правопорушення) Делікт (лат. delictum – провина, проступок) – правопорушення, тобто незаконна дія, проступок, злочин, тобто вчинення дії, що суперечить законові, яка завдає шкоди суспільству, державі або особі. Таке правопорушення є підставою для притягнення правопорушника до відповідальності, передбаченої законом. Поняття “делікт” офіційно у законодавстві України не застосовується, але в науково-правовій літературі і практиці вживається широко. Того, хто заподіює шкоду, називають делінквентом. Того, кому шкоду заподіяно — потерпілим. Вивчення особи, яка потерпіла від адміністративного делікту, має практичну користь, особливо у проведенні індивідуальної та загальної профілактики деліктів. Адміністративна наука в цілому виявила однорідні повторюванні залежності, відносини, окремі елементи поведінки, характеристику особистості потерпілих, які активно протидіяли вчиненню делікту або пасивно сприймали ці діє та єхні наслідки. У розробці віктимологіє значний внесок зробили вчені- адміністративісти: І.П. Голосніченко. В. Додін, В.І. Остапенко, І.М. Резніченко, Д.В. Рівман та ін. Віктимологія походить від латинського Vіctіma (жертва), Loqos (вчення) і трактується як наука про жертву. Жертва - це людина, яка зазнала моральної, фізичної або матеріальної шкоди від протиправних дій. З позиціє віктимології, потерпілий - це особа, яка постраждала від проступку. Згідно зі ст. 269 КУАП потерпілою є особа, якій адміністративним правопорушником завдана моральна, фізична або майнова шкода. Адміністративна віктимологія займається жертвою, враховуючи її роль у формуванні деліктності взагалі та її окремих видів, і виявляється в поведінці жертви, тобто необережних, аморальних або протиправних діях, якими особа створює деліктну ситуацію, полегшує настання деліктного результату. Тільки поведінка, на думку Х. Хентіга, може пояснити той чи інший протиправний акт. На погляд т.В. Додіна, В.І. Остапенка, класифікацію потерпілих від адміністративних деліктів можна здійснювати з урахуванням таких елементів їхніх характеристик: - соціальна характеристика; - психологічна характеристика. Розглядаючи психологічну характеристику потерпілого від делікту, слід відзначити деліктну ситуацію, коли порушник і потерпілий, залежно від своїх поглядів, схильностей, бажань, чинять діє, які сприяють досягненню небезпечного і шкідливого результату, і деліктну ситуацію, коли діє потерпілого своєю поведінкою можуть призвести в стан сильного страху, ненависті, розлютованості, які можуть бути раптовими і небажаними для нього. Можна виділити групи доделіктних ситуацій: - в яких діє потерпілого мають провокаційний характер; - в яких діє потерпілого мають необережний, необачний характер; - в яких діє потерпілого у правомірними, але вони спонукають порушника до протиправних дій. У цих ситуаціях деколи лише випадок може вирішити, хто буде потерпілим, а хто порушником, хоча, залежно від деліктної ситуаціє, особа може бути одночасно і жертвою і порушником. Тому при аналізі причин і обставин вчинення адміністративного делікту суттєве значення має встановлення того, наскільки поведінка потерпілого сприяла вчиненню делікт, а це, в першу чергу, потребує всебічного вивчення його особистості й встановлення характеру поведінки. Залежно від цього можна виділити в його поведінці такі види: позитивна, нейтральна, провокуюча. Теоретичні і практичні дослідження жертви адміністративно-правових відносин вказують на існування деяких закономірностей, факторів, які впливають на віктимність, чим формують і стимулюють певний віктимологічний процес. Існуючі класифікаціє закономірностей віктимності, на думку Коновалова В., Петрова Н., передбачають єхню типізацію за рівнем відбиття віктимності (загальні та окремі), видом статистичного вираження (загальні та окремі), формою існування в часі, характером опису віктимізації (сумарні та структурні), що дозволяє розкрити природу, механізм і найбільш характерні сторони цього явища, його зовнішні і внутрішні зв'язки. Кожний індивід віктимний тому, що його оточує суб’єктивна реальна дійсність, у якій він існує і яка впливає на нього позитивно і негативно. На віктимну поведінку потерпілих впливають такі фактори: активні - агресивність, жорстокість, жадність, пияцтво, цинізм, провокація та ін.; пасивні - жалість, відмова від протидіє, невміння захистити себе, необережність, необачливість, довірливість та ін. Індивідуальні властивості особистості потерпілого також сприяють формуванню її віктимогенного потенціалу. До цього належать: - біологічні властивості (стать, вік, вади фізичного розвитку); - психічні властивості (агресивність, довірливість, необережність та ін.); - суспільний стан особи; - економічний стан. Їх треба вивчати з позиціє причинності, враховуючи при цьому результат, який настає внаслідок взаємодії вказаних суб’єктів з іншими явищами і умовами. На погляд Д.В. Ривмана, Л.Ф. Франка, віктимність треба розглядати в широкому і вузькому аспектах. Вона містить різні за змістом поняття: індивідуальну, видову, групову і масову віктимність. В.І. Полубинський вважає, що специфічні властивості особи - це властивості конкретної особи, зумовлені її соціальними, психологічними або біофізичними якостями. Віктимна поведінка полягає в тому, що особа в певній ситуаціє своїми діями наражає себе на небезпеку стати жертвою адміністративного делікту. Віктимна поведінка потерпілого оцінюються з морально-етичного боку, враховуючи принципи моралі, що існують в суспільстві, які впливають на механізм віктимної поведінки. Досліджуючи ці принципи, О.І. Остапенко вважав, що, з одного боку, це позитивна залежність особистості від суспільства, зацікавленість її в громадській підтримці та схваленні дій, з іншого - це негативний вплив на особистість реальної дійсності, що її оточує, формування такої моральної свідомості, яка впливає на віктимну поведінку особи. Моральні відносини розвиваються на базі духовних відносин і реально існуючої моралі, традицій, зразків поведінки, в тому числі й віктимної. На моральну свідомість потерпілого впливають його індивідуальні (біологічні) та психологічні властивості, які зумовлюють прийняття особою рішення щодо поведінки у будь-якій ситуаціє. В свій час Аристотель говорив, що хороша людина - це справедлива людина, і вона стає такою, лише виконуючи справедливу справу, а без цього немає ніяких підстав вважати її доброю. 3. Значення дослідження особистості потерпілого для провадження слідчих дій на досудовому слідстві та при розгляді кримінальної справи у суді Останнім часом важливе місце в криміналістичних дослідженнях відводиться ролі жертви в генезисі самого злочину, її міжособистісним зв’язкам і стосункам із злочинцем. Понад 65% жертв в момент вбивства були в сп'янілому стані, а більше половини з них вживали спиртні напої разом із засудженими безпосередньо перед скоєнням злочину. Дослідження свідчать, що кожен восьмий потерпілий не працював, в 40% випадків повпотерпілого до злочину і динаміку психологічного механізму їх розвитку можна прослідкувати на прикладі прояву деяких встановлених дослідженнями морально-психологічних рис у частини потерпілих від вбивств, нанесення тілесних ушкоджень та зґвалтувань, скоєння яких провокувало поведінку потерпілих. Домінуючими за стійкістю та значенням в структурі морально-психологічного образу потерпілих були такі якості як агресивність, деспотизм в стосунках з близькими, неуживчивість, схильність до вживання алкоголю, статева розпущеність, нерозбірливість у виборі знайомих, зокрема внаслідок схильності до веселого проведення часу при невиправданій обставинами довірливості. Більшість з них зумовлюють скоєння різних за характером злочинів. Важливим регулятором поведінки особистості є рівень розвитку її самооцінки. В процесі психологічного аналізу жертви важливим є аналіз її ціннісних орієнтацій, одного із основних структурних утворень зрілої особистості. Ціннісні орієнтації обумовлюють спрямованість особистості, визначають позицію людини. Як правило, покази потерпілого є одним із джерел доказів і займають самостійне місце в системі доказів. Вони мають багато спільних рис із показами свідків, проте не можуть ні ототожнюватись з ними, ні розглядатись як їх різновид. Від показів свідків покази потерпілого відрізняються як за своїм суб’єктом, так і за процесуальною природою та за змістом. Ці покази даються особою, якій скоєно моральну, фізичну або матеріальну шкоду і, яка за своїм процесуальним становищем, є учасником процесу. Потерпілий наділений правами, що забезпечують йому можливість добиватись задоволення своїх законних інтересів, які порушені злочином. Покази потерпілого відрізняються від показів свідків і за процесуальною природою: вони не тільки джерело доказів, але й засіб захисту його інтересів. В них може бути виражене і ставлення потерпілого до скоєного злочину, можуть міститись його пояснення тих або інших фактів, висунені ним версії, аргументи і їх обґрунтування. Інтереси потерпілого повністю співпадають, відповідають завданню встановлення істини у випадках, коли потерпілий зацікавлений у розкритті злочину і викритті його справжнього винуватця. Специфічні риси показів потерпілого повинні враховуватись при дослідженні та їх оцінці. Потерпілий обов’язково повинен бути допитаний тому, що давання показів є його гарантованим законним правом, як учасника процесу. Покази потерпілого є важливим процесуальним документом, який потрібно оцінити з точки зору його доказового значення, враховуючи особливості особистості потерпілого. Досить важливий фактор в розслідуванні злочину це - правосвідомість потерпілого. Від того, наскільки нестерпно ставиться потерпілий до правопорушень, хоче допомогти слідству та правосуддю, часто залежить достовірність і точність його показів. Дії злочинця, наслідки злочинних дій часто викликають у потерпілого стан сильного душевного потрясіння, збудження, страху, важкої депресії, гніву, розгубленості, відчаю, обурення. Без врахування цих особливостей, їх правильного психологічного аналізу, зняття стресового стану потерпілого, досить важко розраховувати на повноту і правильність його показів. При фізіологічному афекті у потерпілого порушується самоконтроль, правильна оцінка своїх дій, погіршується сприйняття реальної обстановки. В таких станах потерпілий може помилитись, оцінюючи фізичні дані злочинця, кількість правопорушників, характер дій тих що нападали. Проте сильні переживання, які виникають у потерпілих під час скоєння злочину, часто роблять їх сприймання більш глибшим, яскравим, дають можливість надовго запам’ятати навіть незначні деталі, події. Оскільки злочин наносить душевну травму потерпілому, він подумки багаторазово повертається до нього, потерпілому часто вдається згадати якісь суттєві обставини, про які він не повідомляв при першому допиті. Тому, якщо це потрібно, варто провести повторний допит і необхідно досить детально перевіряти їх покази. Бо вони не завжди є об’єктивними. Причин для цього багато. Потерпілий наприклад, прагне помститись злочинцеві за свої страждання, біль, образу, бажає одержати максимальну матеріальну компенсацію у випадку засудження правопорушника. При цьому потерпілий може переслідувати і корисливу ціль, перебільшуючи розміри нанесеної йому шкоди, має наміри пом’якшити участь звинувачуваного під впливом умовлянь родичів і друзів злочинця, жалістю до нього; хоче приховати свою власну поведінку. Необ’єктивність показів потерпілого може пояснюватись також і тим, що він одержавши ту чи іншу інформацію слідчого про матеріали справи підпадає під його вплив. В таких випадках покази потерпілого містять дані, які не особисто ним сприйняті, а передані іншими людьми. Невідповідність показів потерпілого справжнім обставинам справи іноді є наслідком соромливості при необхідності розповісти про дії злочинця або про власні дії під час скоєння злочину. Такі ситуації виникають, зокрема, при допиті потерпілих у справах про статеві злочини. Покази потерпілого можуть не відповідати дійсності також тому, що він переживає за помсту з боку злочинця, його співучасників, родини чи друзів. Фактором, що впливає на покази потерпілого може бути навіювання, навмисне та ненавмисне. Здебільшого це є характерним для неповнолітніх потерпілих, але навіюванню можуть бути піддані і дорослі. Потерпілі взагалі більше навіювані ніж свідки, особливо тоді, коли навіювані дані відповідають їх інтересам Неповнота, неточність даних потерпілого також сприяють навіюванню. Для того щоб уникнути шкідливої дії навіювання на допиті передбачено певні процесуальні заходи, зокрема заборонено питання, які можуть підказати потерпілому бажану для нього відповідь. Поведінка потерпілого під час слідства в значній мірі залежить і від того на які цінності він орієнтується, і що для нього є домінуючим: дотримання суспільно значимих ідеалів боротьби зі злочинністю чи покарання злочинця, або тільки цінності, які мають особистий характер, наприклад бажання врятувати свою репутацію будь-якою ціною, навіть шляхом згоди з особою, що скоїла злочин. Результати впливу здебільшого залежать і від особистісних особливостей потерпілих За даними психологів, більш чутливими до різних негативних емоцій є особи з підвищеною тривожністю. Навпаки, особи врівноважені, з сильною нервовою системою виявляють меншу піддатливість зовнішнім впливам, більшу здатність протистояти несприятливим психічним станам. Мають значення й інші характерологічні особливості потерпілих, наприклад, нерішучість, слабкість характеру, відсутність самостійності та недостатня принциповість у відстоюванні прийнятого рішення, що в значній мірі підсилюються своєрідним психічним станом потерпілих, часто роблять їх досить сприйнятливими до різних зовнішніх впливів. Зацікавлені особи враховують коливання потерпілих і майже до самого судового процесу намагаються різними способами і засобами прив’язати їх обіцянкою виручити злочинця, яка дана ними часто в хвилину прояву душевної слабості. Тому такий вплив часто буває не періодичним, а постійним - призначення систематичних зустрічей з потерпілим, постійні телефонні дзвінки та розмови про хід слідства тощо. Іноді, навіть більше піклування про нього ніж з боку рідних та близьких, а також запрошення до себе додому, пригощання - все це призводить до того, що жертва поступово включається в мікро середовище родичів злочинця, опиняється в психологічній залежності від них. Вони стають для нього референтною групою, тобто групою з думкою якої він змушений рахуватись, дорожити оцінкою її членів і тому починає остерігатись насміхань, презирства та інших санкцій з їх боку, не менше ніж в своєму мікросередовищі. Досить сильним такий вплив стає при здобренні цих зустрічей рідними і близькими потерпілого. Через вищеназвані причини вплив зацікавлених осіб може виявитись мобільним, рухливим та гнучким і щоб його успішно подолати потрібно обов’язково в практичній діяльності враховувати психічні особливості жертви і весь спектр різних факторів, які визначають її позицію та покази. |
|
Дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку,... Психологія – наука, яка вивчає загальні закономірності розвитку людини, її психічні процеси, стани та властивості. ( вчення про душу... |
Забезпечення права на захист, як засада кримінального провадження Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого не звужує процесуальних прав... |
|
1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,... Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології.... |
Принципи надання першої долікарської допомоги По-перше: якщо є потреба і можливість, необхідно винести потерпілого з місця події. По-друге: оглянути ушкоджені ділянки тіла,... |
|
Тема Питання ... |
Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч посібник... Тема Цілі та завдання психолого-педагогічної підготовки фахівця. Психологія та педагогіка як науки |
|
ПРОГРАМ А Вікова психологія” (укладач: А. В. Тімакова, старший викладач) для підготовки фахівців за спеціальністю 040101 „Психологія” рекомендовано... |
І. А. Пахаленко Психологія конфлікту Психологія конфлікту: навчальний посібник/уклад І. А. Пахаленко, Рокитне, 2012 |
|
Дуже важливо з'ясувати причини отруєння шляхом опиту очевидців, потерпілого,... Дуже важливо з'ясувати причини отруєння шляхом опиту очевидців, потерпілого, ретельного огляду місця події (наявність залишків їжі,... |
Психологія мовлення як наука Особливо тісні зв'язки мовознавства з психологією, вже в 19 столітті що викликали вторгнення психологічних методів і ідей в мовознавство.... |