|
Скачати 266.2 Kb.
|
За ККУ суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.Осудною визнається особа, яка на момент вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії та керувати ними. Неосудною вважається особа, яка на момент вчинення злочину чи винесення вироку захворіла на психічну хворобу, є недоумною чи через тимчасовий розлад психіки не може усвідомлювати чи керувати своїми діями. До такої особи замість передбаченого ККУ покарання застосовуються засоби медичного характеру. Обмежено осудною вважається особа, яка під час вчинення злочину через наявний в неї психічний розлад не могла повною мірою усвідомлювати свої дії чи керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання. Для визнання особи неосудною використовуються два критерії медичний та юридичний. Медичний – виділення хронічної душевної хвороби, тимчасового психічного розладу чи хворобливого стану, пов’язаного з розладом психічної діяльності. Юридичний – інтелектуальний (нездатність розуміти свої дії) та вольовий (нездатність керувати своїми діями). Поняття та мета кримінального покарання. Кримінальна відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності, яка встановлюється кримінальним законодавством у вигляді державного примусу публічного характеру, яка застосовується виключно судом у формі вироку до особи, яка визнана винною у вчиненні злочину. Призначення кримінальної відповідальності повинно відповідати наступним принципам:
Заходом примусу у кримінальній відповідальності є покарання. Покарання – така міра примусу, яка застосовується лише судом у формі та видах, передбаченими санкціями кримінального законодавства. Покарання застосовується від імені держави за вироком суду до особи, винної у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Метою покарання не є надання засудженому фізичних страждань та приниження його людської гідності. Метою покарання є співрозмірна вчиненому злочину кара, психологічне страждання засудженого, його виправлення та запобігання вчинення нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами. Види покарань за ККУ. Відповідно до ст. 51 ККУ передбачені такі види кримінальних покарань:
Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. Розділ ХУ ККУ присвячений особливостям кримінальної відповідальності неповнолітніх. Неповнолітні – це особи які досягли віку кримінальної відповідальності (16 чи для деяких випадків 14 років), але яким ще не виповнилося 18 років. До неповнолітніх, визнаних судом винними у вчинені злочину можуть застосовуватися такі основні покарання:
В якості додаткових покарань можуть застосовуватися штраф, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. При призначенні покарання неповнолітньому суд обов’язково враховує умови життя, оточення, виховання, вплив дорослих, рівень розвитку неповнолітнього. При звільненні неповнолітнього від відбуття покарання з випробуванням їм встановлюється іспитовий строк від 1 до 2-х років, суд може покласти на певну особу спостерігання та виховання неповнолітнього. Якщо неповнолітній вчинив злочин невеликої чи середньої тяжкості, внаслідок його щирого каяття суд може замість покарання застосувати до нього такі заходи виховного характеру, як: застереження, обмеження дозвілля, передача під нагляд батьків, трудового колективу, покладення на неповнолітнього (з 15 років) зобов’язання відшкодувати майнові збитки, направити на строк до 3 років до спеціальної навчально-виховної установи для дітей. Поняття рецидиву злочинівПоняття рецидиву (лат. recidivus – той, що відновлюється) злочинів визначається у розділі VII ККУ «Повторність, сукупність та рецидив злочинів». Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34 ККУ). Згідно зі ст.88 ККУ особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Ознаки рецидиву: - судимість за попередній умисний злочин; - наявність будь якого нового умисного злочину. Рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених ККУ. Залежно від характеру злочинів рецидиви поділяють на: - загальній рецидив: коли особа, яка має судимість за умисний злочин, здійснює інший за формою та об’єктом умисний злочин; - спеціальний рецидив: коли особа, яка має судимість за умисний злочин, знову вчиняє такий самий умисний злочин або спільний за об’єктом посягання. Спеціальний рецидив впливає на кваліфікацію злочину та посилення кримінальної відповідальності; - пенітенціарний: коли особа під час відбування покарання за скоєний умисний злочин, знову вчиняє злочин. Залежно від кількості судимостей розрізняють рецидиви: простий (дві судимості) та складний (три і більше судимостей) Попередня судимість впливає на вибір виду кримінально-виконавчої установи, а також враховується при вирішенні питання Обставини, що виключають злочинність діяння. Обставини, що виключають злочинність діяння визначається у Розділі VIII ККУ. До таких обставин відносяться: - необхідна оборона. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 (Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця) та 124 (Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця) ККУ. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає; - уявна оборона. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. - дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця; - крайня необхідність. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці. - дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. - виконання наказу або розпорядження. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження. - діяння, пов'язане з ризиком. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці діянням, не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій. - виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Злочин проти держави. Злочини проти основ національної безпеки України містяться в 1 розділі Особливої частини ККУ. Ці злочини традиційно вважаються одними з самих суспільно-небезпечніших, так як їх вчинення наносить шкоду не тільки окремим громадянам, але й усьому суспільству в цілому, загрожує належному забезпеченню та охороні прав і свобод громадян України. До таких злочинів належать
Особливістю складів цих злочинів є форма вини – прямий умисел. Суб’єктом цих злочинів (крім державної зради) може бути як громадянин України, так і іноземці чи апатриди. Злочин проти життя громадян. Злочини проти життя громадян: поняття та види. Злочини проти життя безпосередньо спрямовані або на позбавлення життя іншої людини або створюють можливість виникнення небезпеки щодо життя. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, - карається позбавленням волі на строк від 7 до 15 років. Умисне вбивство: 1) двох або більше осіб; 2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 3) заручника; 4) вчинене з особливою жорстокістю; 5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; 6) з корисливих мотивів; 7) з хуліганських мотивів; 8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку; 9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; 10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; 11) вчинене на замовлення; 12) вчинене за попередньою змовою групою осіб; 13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 ККУ - карається позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого - карається обмеженням або позбавленням волі на строк до 5 років. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів - карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк. Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, - карається виправними роботами на строк до 2 років або обмеженням волі на строк до 3 років, або позбавленням волі на строк до 2 років. Вбивство, вчинене через необережність, - карається обмеженням волі на строк від трьох до 5 років або позбавленням волі на той самий строк. Вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність, - карається позбавленням волі на строк від 5 до 8 років. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності, - карається обмеженням волі на строк до 3 років або позбавленням волі на той самий строк. Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб, - карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк. Діяння, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього, - карається позбавленням волі на строк від 7 до 10 років. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого - карається позбавленням волі на строк від 7 до 10 р. Свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, - карається арештом на строк до 3 місяців або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3 років. Умисне зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини - карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років. Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан - карається обмеженням волі на строк до 2 років або позбавленням волі на той самий строк. Ті самі дії, вчинені матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані, - караються обмеженням волі на строк до 3 років або позбавленням волі на той самий строк, а я якщо ті самі дії спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від 3 до 8 років. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження, - караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до 6 місяців. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам - караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, а я якщо ці дії спричинили смерть потерпілого, - караються обмеженням волі на строк від трьох до 5 років або позбавленням волі на строк від 2 до 5 років. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, або виправними роботами на строк до 2 років. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого. Проведення клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його законного представника, або стосовно неповнолітнього чи недієздатного, якщо ці дії спричинили смерть або інші тяжкі наслідки - карається обмеженням волі на строк від 3 до 5 років або позбавленням волі на той самий строк. Незаконне проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною, якщо це створювало небезпеку для її життя чи здоров'я, - карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або обмеженням волі на строк до 4 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. Відповідальність за корисливі злочини проти власності за ККУ. Відповідальність за викрадення чужого майна Злочинам проти власності присвячений УІ розділ ККУ. Безпосереднім об’єктом таких злочинів є право власності – врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Предметом виступає майно, яке має вартість, ціну та перебуває у чужій для винної особи власності. Майно – річ, на яку встановлено право власності. Об’єктивною стороною цих злочинів є дії винної особи, внаслідок яких вона обертає чуже майно на свою чи іншу користь. Ці дії можуть бути у формі крадіжки, грабежу, розбою, вимагання, шахрайства, привласнення, розтрати, заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм становищем. Суб’єктивною стороною є прямий умисел. Суб’єктом крадіжки, грабежу, розбою, вимагання може бути особа, яка досягла 14 років, інших злочинів – 16 років. Для покарань за злочини цього виду характерним є поєднання санкцій, які передбачають обмеження чи позбавлення волі разом з майновими санкціями – штрафом чи конфіскацією майна в залежності від вчиненого злочину. Адже в покараннях за вчинений корисливий майновий злочин метою покарання є не тільки кара винуватому, застереження вчинення майбутніх злочинів, а й повернення втраченого майна постраждалому. Крадіжка (Ст. 185 ККУ) – таємне викрадення чужого майна – карається штрафом до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на строк до 3 років. Крадіжка, вчинена повторно чи групою осіб карається обмеженням чи позбавленням волі на строк до 5 років. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, сховище, чи така, яка завдала значної шкоди потерпілому карається позбавленням волі на строк от 3 до 6 років. Крадіжка, вчинена в великих розмірах карається позбавленням волі на строк від 5 до 8 років, а в особливо великих – від 7 до 12 з конфіскацією майна. Грабіж (Ст. 186 ККУ) – відкрите викрадення чужого майна – карається штрафом від 50 до 100 неоподаткованих мінімумів або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на строк до 4 років. Санкція від 4 до 13 років з конфіскацією майна передбачається за грабіж, поєднаний з насильством, проникненням в житло, у великих розмірах, в особливо великих розмірах організований групою. Розбій (Ст. 187 ККУ) – напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу або з погрозою застосування такого насильства – карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років. За обтяжливих обставин встановлюється відповідальність від 7 до 15 років з конфіскацією майна. Вимагання - вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. Шахрайство - заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, а також скарбу. Умисне знищення або пошкодження майна. Погроза знищення майна. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом. Кримінальна відповідальність за хуліганствоХуліганство – грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (Ст. 296 ККУ). Об’єктом хуліганства є громадський порядок, зокрема забезпечення умов суспільно корисної діяльності, побуту, відпочинку людей. При здійсненні особливо злісного хуліганства об’єктом може бути здоров’я людини. Суб’єктивна форма – прямий умисел з мотивом явної неповаги до суспільства. Особа усвідомлює свої дії та бажає настання шкідливих наслідків. Суб’єкт – особа, яка досягла 14 років. Є наступні види хуліганства:
|
Кримінальне процесуальне законодавство України та сфера його дії Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України |
Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил Пленум Верховного Суду України зазначає, що суди в основному вірно застосовують чинне кримінальне та митне законодавство. Разом з... |
КОНСПЕКТ ЗМІСТУ ЛЕКЦІЇ Н. Е Тема: Злочини проти власності Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою.... |
2: ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ ТА ІНШІ ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА Р України, які визначають загальні положення, підстави та межі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачених... |
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ (ПРАКТИЧНИХ) ЗАНЯТЬ з навчальної дисципліни «КРИМІНАЛЬНЕ... Нарські заняття проводяться з метою закріплення тих теоретичних знань з кримінального права, які студент отримує на лекціях і при... |
РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО... Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів,... |
Робоча НАВЧАЛЬНА програма з дисципліни “ Кримінальне право України... |
Реферат На тему: СВIДОК У КРИМIНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВI Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України : Навч. Посіб. К.: Юрінком інтер, 1999. 576 с |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Спеціальність: 12. 00. 08 кримінальне право та кримінологія; кримінально – виконавче право |
КРИМІНАЛЬНе ПРАВо Плани семінарських занять та самостійної роботи ... |