|
|
Скачати 2.29 Mb.
|
Кримінальна політика поділяється на кримінально-правову, кримінально-процесуальну і кримінально-виконавчу1. Кримінально-правова політика — напрямок діяльності законодавчих і правозастосовних органів по створенню кримінального законодавства, криміналізації та декриміналізації, пеналізацІЇ та депе-налізації, диференціації кримінальної відповідальності. Кримінально-процесуальна політика — напрямок діяльності правотворчих і правозастосовних органів по створенню і застосуванню форм реалізації кримінального закону на всіх етапах його дії. Кримінально-виконавча політика — напрямок діяльності державних і громадських органів в галузі виконання кримінальних покарань. Основними завданнями кримінально-виконавчої політики є такі: • встановлення основних напрямів виконання кримінальних покарань за суворого дотримання законності; • розробка напрямів діяльності органів держави і громадськості з виправлення та ресоціалізації засуджених; • розробка основних напрямів діяльності, пов'язаної з профілактикою скоєння злочинів засудженими під час відбування покарання. Кримінально-виконавча політика базується на певних принципах. Принципи кримінально-виконавчої політики — це основні засади та положення, на яких будується державна політика у сфері боротьби зі злочинністю шляхом виконання кримінальних покарань, пов'язаних з виховним впливом. Принципи кримінально-виконавчої політики поділяються на загальнополітичні, або загальногалузеві, галузеві та специфічні, тобто притаманні тільки кримінально-виконавчій політиці. Загальнополітичні, або загальногалузеві, принципи: • суворе дотримання законності; • гуманність; • демократизм; • поєднання методів переконання та примусу; • соціальна справедливість. Галузеві принципи: • провідна роль суспільно-корисної праці у виправленні засуджених; • індивідуалізація виконання покарання і диференційоване застосування заходів та методів виправного впливу на засуджених; • участь громадськості у виховній роботі із засудженими; • закріплення позитивних результатів виправного впливу. Специфічні принципи: • виправно-трудова колонія як основний вид виправно-трудових установ; • відбування засудженими всього строку покарання в одній виправно-трудовій установі; • роздільне утримання засуджених різних категорій
Кримінально-виконавче право є сукупністю забезпечених силою державного примусу загальнообов'язкових норм, що регламентують діяльність органів та установ виконання покарань, визначають порядок виконання й умови відбування покарань, регулюють правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань. Поняття кримінально-виконавчого права і кримінально-виконавчого законодавства не збігаються, тому що хоча КВК України і є формою кримінально-виконавчого права, але не єдиною. Норми кримінально-виконавчого права містяться не тільки у кримінально-виконавчому законодавстві, але й в інших галузях законодавства, наприклад, у законах про вибори, у пенсійному законодавстві і т. ін. Кримінально-виконавче право являє собою самостійну галузь права, що характеризується власним предметом і методом правового регулювання, а також системою норм. Разом із тим норми кримінально-виконавчого права є похідними від норм кримінального права; визначаючи процедуру виконання-відбування покарань, вони виконують допоміжну роль у реалізації інституту покарання, визначену матеріальними кримінально-правовими нормами. Це означає що поняття покарання, його цілі, види покарань, які визначені у КК України, мають вирішальне значення для визначення предмета правового регулювання кримінально-виконавчого права. Предмет кримінально-виконавчого законодавства входить у предмет правового регулювання кримінально-виконавчого права як галузі права. Предметом регулювання кримінально-виконавчого права й законодавства насамперед є діяльність органів і установ виконання покарань. Це випливає з п. 14 ст. 92 Конституції України. Крім того, ч. 1 ст. 1 КВК уточнює: «Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань». Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними. Предмет к/в права – суспільні відносини, що виникають при відбуванні та виконанні покарань, зокрема: - між уст. і орг. виконання покарань і засудженим - між адмін. п,у,о та засудж., які там працюють з приводу викон. покар. - між орг. всіх форм власності та орг. і уст. викон. покар. та засудж. - між структурами суспільства та уст. і орг. викон. покар., а також засудж. при здійсненні гром. контролю. Методи к/в права: - імперативний – застосування владних юр. приписів, що не допускають відступів від встановлених нормативним актом правил поведінки. - диспозитивний – надання засудженим у певних випадках варіанта вибору поведінки ,якщо це передбачено з-ном – скарги, заяви, пропозиції. - заохочення – стимулює позивну соціальну поведінку осіб, які відбувають покарання – напр., умовно досторокове звільнення
ст.3 КВК Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У систему норм кримінально-виконавчого права входять норми, що містяться насамперед у КВК України, а також у різноманітних нормативних актах, які регулюють діяльність органів та установ виконання покарань і правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань. Види: - основне джерело – КВК - міжнародно-правові акти у сфері прав людини, боротьби зі злочинністю та поводження з правопоруш.: міжнар. дог. як частина нац. з-ва; міжнар. правові акти, що мають рекомендац. х-р і не можуть виступати безпосереднім джерелом к/в права, а потребують узгодження з нац.з-вом - КУ – права та свободи - ін. к/в з-ни, нпа ПУ, КМУ, міжвідомчі нпа (порядок харчування, надання медико-санітар. доп.), відомчі нпа (акти Держ. департ. Укр. з пит. викон. покар.) Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, ЗУ «Про державну виконавчу службу»; ЗУ «Про виконавче провадження»; ЗУ «Про застосування амністії в Україні»; ЗУ«Про загальну структуру й чисельність кримінально-виконавчої системи України»; ЗУ«Про Державну кримінально-виконавчу службу України», Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань; Положення про здійснення помилування; Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань.; Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі; Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних силах України; Наказ Міністра оборони України«Про порядок і умови відбування арешту засудженими військовослужбовцями»; Положення про дільницю слідчого ізолятора на території виправної колонії
3. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії). 4. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки. 5. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. 6. У виправних колоніях середнього рівня безпеки можуть створюватися сектори максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі. У виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання можуть створюватися сектори середнього рівня безпеки для відбування покарання жінками, засудженими до довічного позбавлення волі. Стаття 18. Виправні колонії 1. Виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі. 2. Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях: мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання - засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом; мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання - чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому статтею 147 цього Кодексу. У секторі середнього рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також жінки, засуджені до довічного позбавлення волі; { Абзац третій частини другої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 } середнього рівня безпеки - жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом. У секторі максимального рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі; максимального рівня безпеки - чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом. 3. Слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування. Стаття 19. Виховні колонії Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх. У виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання встановлюється режим, аналогічний режиму для засуджених, які тримаються в дільниці соціальної реабілітації. У виправних колоніях максимального рівня безпеки існує поділ на житлові приміщення і приміщення камерного типу. Засуджені, що тримаються в приміщеннях камерного типу, мають право на щоденну прогулянку тривалістю в одну годину. У житлових приміщеннях колоній максимального рівня безпеки тримаються: чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари чи довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на строк; чоловіки, засуджені за вчинення двічі одного злочину з низки злочинів, передбачених статтею 140 КВК України. У приміщеннях камерного типу тримаються: чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного особливо тяжкого злочину; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину під час відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіків, засуджених до позбавлення волі за один з низки особливо тяжких злочинів, передбачених статтею 140 КВК України; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки.
Міжнародний контроль за встановленням кримінальних покарань, практикою їх призначення і виконання: аналіз міжнародними організаціями з прав людини і комітетами ООН державних доповідей з питань дотримання прав людини (в тому числі з питань виконання покарань); правовий захист населення, що включає і перевірку реагування держави на допущені порушення прав людини і громадянина; охорона праці особи тощо. Особливе місце серед міжнародних актів з прав людини займають Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями, які містять загальні стандарти з питань розміщення засуджених, їх харчування, дотримання норм гігієни, медичного забезпечення тощо і повністю повинні реалізовуватись Україною в процесі виконання/відбування кримінальних покарань; Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. КЗК організує інспекції місць позбавлення волі, щоб оцінити, як поводяться з особами, яких утримують під вартою. До таких місць належать в’язниці, заклади для утримання неповнолітніх, поліцейські дільниці, центри для утримання порушників імміграційного законодавства, психіатричні лікарні, соціальні заклади тощо. Делегації КЗК мають необмежений доступ до місць позбавлення волі і право вільно пересуватися всередині таких установ. Вони віч-на-віч бесідують з позбавленими волі особами і вільно спілкуються з усіма, хто може надати необхідну інформацію. Після кожної інспекції КЗК надсилає докладну доповідь відповідній державі. Ця доповідь містить висновки Комітету, його рекомендації, коментарі та запити про надання інформації. КЗК також звертається з проханням надати йому докладні відповіді на порушені в доповіді питання. Такі доповіді та відповіді на них є складовими частинами безперервного діалогу з відповідною державою. Повною назвою КЗК є «Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню». Отже, наголос робиться на двох важливих особливостях Комітету: по-перше, він є Європейським щодо сфери своєї дії, по-друге, його діяльність охоплює не тільки «катування», але цілу низку ситуацій, що можуть розглядатись як «нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання». Система інспекцій Інспекції здійснюються делегаціями, до складу яких, як правило, входять кілька членів КЗК, котрих супроводжують працівники секретаріату Комітету і, якщо це необхідно, експерти та перекладачі. Делегації КЗК здійснюють інспекції періодично (як правило, один раз на чотири роки), але, якщо необхідно, Комітет може організувати додаткові позачергові («ad hoc») інспекції. Комітет має повідомити відповідну державу про свій намір здійснити інспекцію. Після такого повідомлення делегація може у будь-який час здійснити інспекцію будь-якого місця, де утримуються позбавлені волі особи. Співпраця і конфіденційність Принципи співпраці і конфіденційності є складовими частинами міжнародної угоди, яка створює КЗК.
Конфіденційність є іншою особливістю діяльності КЗК: висновки Комітету, його доповіді і коментарі урядів мають, у принципі, конфіденційний характер. Разом з тим, значна частина інформації про діяльність КЗК є загальнодоступною.
Міжнародні стандарти поводження із засудженими — це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань. Ці стандарти були узгоджені міжнародною спільнотою і в їх підґрунті насамперед лежить Загальна декларація прав людини. Прийняті на її розвиток Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які породжують юридичні зобов'язання для держав, котрі їх ратифікували (в тому числі й Україна), містять відповідні положення щодо поводження з особами, позбавленими волі. Крім цих міжнародних документів загального (універсального) характеру є доволі великий перелік документів, що доповнюють і деталізують загальні принципи і безпосередньо стосуються засуджених. Перелік основних міжнародних правових документів щодо осіб, що відбувають покарання за вироком суду, нараховує понад 30 найменувань. За ступенем зобов'язань, що виникають при впровадженні міжнародних стандартів у кримінально-виконавче законодавство тих чи інших країн, існують положення, що є обов'язковими до виконання в національних кримінально-виконавчих системах, і такі, що розглядаються як рекомендації, для реалізації яких повинні бути створені відповідні соціально-економічні передумови. Основоположні принципи поводження з особами, позбавленими волі, фундаментального характеру, що містяться в міжнародних документах, ґрунтуються на необхідності забезпечувати права засуджених, що невіддільні від загальних прав людини. Це означає, що позбавлені волі мають право на: життя та особисту недоторканність; здоров'я; працю; відпочинок; незастосування до них тортур чи іншого нелюдського поводження; повагу людської гідності; належні правові процедури; свободу від будь-якої дискримінації; свободу від рабства; свободу совісті та думок; свободу віросповідування; недоторканність сімейного життя; самовдосконалювання. Принципи, закладені в Загальній декларації прав людини, розвиваються в таких актах спеціалізованого характеру, що мають своєю метою виклад стандартів поводження із засудженими, як Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (1957 р.), Декларація про захист всіх осіб від катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1975 р.), Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання (1984р.), Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (1979 р.), Принципи медичної етики, що визначають роль працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, у захисті ув'язнених чи затриманих осіб від катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання (1982 р.), Заходи, що гарантують захист прав тих, хто засуджений до страти (1984 р.), Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила, 1985 р.), Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню та ув'язненню в будь-якій формі (1989 р.)> Мінімальні стандартні правила ООН стосовно заходів, не пов'язаних із тюремним ув'язненням (Токійські правила, 1990 р.), Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1990р.). Токійські правила спрямовані на застосування заходів, альтернатив-них_тюремному ув'язненню. Такими санкціями можуть бути: а) усні санкції, такі як зауваження, догана й попередження; б) умовне звільнення від відповідальності; в) обмеження в цивільних правах; г) економічні санкції, такі як штрафи чи штрафодні; д) конфіскація майна; е) повернення майна жертві або ж компенсація матеріальних збитків; є) умовне покарання або ж покарання з відстрочкою; ж) умовне звільнення з ув'язнення й установлення судового нагляду; з) суспільне корисні роботи; й) перебування вдень у виправній установі; і) домашній арешт; ї) будь-яке інше поводження, не пов'язане з тюремним ув'язненням.
|
|
Про результати перевірки дотримання кримінально – виконавчого законодавства... Приморському районному підрозділу кримінально – виконавчої інспекції Приморського МВ УДДУ ВП в Одеській області за 9 місяців 2010... |
Курс лекцій. ВСТУП ТЕМА 7 КРИМІНАЛЬНО ... |
|
РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО... Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів,... |
План Поняття про кримінально-виконавче право, його завдання Загальні... ... |
|
ЗАКОН УКРАЇНИ Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної... |
ТЕМА № ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ, ЗНАЧЕНЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ... ... |
|
КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС Загальна частина Кримінально-процесуальне законодавство України. Джерела кримінально-процесуального законодавства |
§ Поняття злочинів проти власності ст. § 2 Розділ другий «Поняття вимагання та його кримінально-правова характеристика» ст |
|
КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Степанюк А. Х. — завідувач сектора проблем кримінально-виконавчого законодавства Інституту вивчення проблем злочинності Академії... |
КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС УКРАЇНИ (у питаннях та відповідях) Навчально-методичний посібник Тема Поняття, завдання та значення кримінального процесу. Кримінально-процесуальне законодавство України |