|
|
Скачати 439.51 Kb.
|
ЗМІСТ
§ 1. Поняття злочинів проти власності………………………………5-7ст. § 2. Ознаки та класифікація злочинів проти власності………….7-12ст.
§ 1. Об’єктивні ознаки вимагання……………………………………13-21ст. § 2. Суб’єктивні ознаки вимагання…………………………………21-30ст. § 3. Кваліфікуючі ознаки вимагання……………………………….
ВСТУП Одним із важливих напрямів розбудови України як незалежної демократичної держави є протидія злочинності. Успіх у цій діяльності значною мірою залежить від теоретичних розробок протидії окремим видам злочинності. При цьому важливо досліджувати як діюче кримінальне законодавство та практику його застосування в сучасних умовах дії нового кримінального законодавства України, так і запобігання злочинів окремих видів. Вимагання відносяться до небезпечних злочинів проти власності. Суспільна небезпека цього виду злочинів полягає не тільки в тому, що злочинець вимагає передачу чужого майна чи права на майно, або вчинення будь-яких дій майнового характеру в потерпілого. Він застосовує при цьому погрози, а іноді й насильство в тому числі і таке, що є небезпечним для життя чи здоров’я особи, знищує майно потерпілого та його близьких родичів тощо. Отже, враховуючи суспільну небезпеку цього виду злочину, актуальною є активна цілеспрямована протидія вимаганням. Слід зазначити, що за часів існування Радянського Союзу вимагання вивчались багатьма вченими і в першу чергу тими, хто досліджував злочини проти власності. Значний внесок у розробку цієї проблеми з різних аспектів внесли такі вчені, як Ю.М. Антонян, М.І. Бажанов Ю.В. Баулін, В.О. Владимиров, В.В. Василевич, С.Б. Гавриш, М.А. Гельфер, В.В. Ємельянов, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, О.М. Костенко, Л.М. Кривоченко, М.Й. Коржанський, В.В. Лень, В.Г. Литвинов, П.С. Матишевський, Е.М. та інші. Були роботи і спеціально присвячені дослідженню вимагань. Це роботи Г.Н. Борзенкова, А.І. Волобуєва, Л.Д. Гаухмана, Є.Б. Галкіна, О.І. Гурова, О.В. Дмітрієва, В.А. Клименка, В.М. Куца, Ю.І. Ляпунова, М.І. Мельника, В.С. Мінської, В.М. Сафонова, Ф.Я. Сафіна та інших вчених. Однак переважна більшість російських і українських вчених досліджувала вимагання на базі раніше діючого законодавства. Кримінально-правові аспекти вимагання висвітлювались в Україні в коментарях до чинного Кодексу, у підручниках Особливої частини кримінального права, в окремих статтях періодичних видань. Монографічні дослідження з цієї проблеми відсутні. Кримінологічний аспект вимагань в Україні взагалі не досліджувався. Тому, актуальною є комплексна розробка кримінально-правового та кримінологічного аспектів вимагань на базі нового законодавства, практики його застосування та діяльності із запобігання цих злочинів. Метою дослідження є визначення юридичних підстав кримінальної відповідальності за вимагання, передбачених ст.189 КК України. Для досягнення поставленої мети в роботі зосереджено увагу на вирішенні таких завдань: 1) провести аналіз поняття вимагання в діючому законодавстві України; 2) розкрити юридичний зміст складів злочинів, передбачених окремими частинами ст.189 КК України; 3) дослідити проблемні питання розмежування злочинів, передбачених ст.189 КК, із суміжними складами злочинів. Об’єктом дослідження є вимагання як один із видів корисливо-насильницької злочинності. Предметом дослідження є норми КК, які передбачають кримінальну відповідальність за вимагання, а також питання розмежування вимагання з суміжними складами злочинів, зокрема грабежем та розбоєм. Методи дослідження обрані відповідно до мети, завдань, об’єкта та предмета дослідження. В основу покладені методи діалектики та матеріалізму. З їх допомогою визначені підходи до розгляду об’єкта та предмета дослідження. Застосування формально-логічного і методу системного аналізу дали можливість проаналізувати елементи та ознаки складів злочинів, передбачених ст.189 КК України, й дати їм оцінку, визначити критерії розмежування вимагання від суміжних злочинів. Висновки курсової роботи ґрунтуються на вивченні Конституції України, кримінального законодавства України за вимагання, монографічної літератури з теми та суміжних питань, аналізу судово-слідчої практики, постанов Пленуму Верховного Суду України. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків. Назви й розташування розділів та підрозділів зумовлені логікою викладення і результатами виконаного дослідження. Перший розділ має два підрозділи, другий - три. У структуру роботи також входить список використаних джерел та літератури – усього 24. Повний обсяг курсової роботи складає 35 сторінок, з них список використаних джерел та літератури – 2 сторінки. РОЗДІЛ I «Злочини проти власності» § 1. Поняття злочинів проти власності Власність складає економічну основу життя суспільства, виступає показником його добробуту і особистого благополуччя громадян, тому охорона власності, чітке правове регулювання відносин власності, захист прав власників від будь-якого неправомірного втручання є найважливішим завданням держави. Усунення порушень прав власника здійснюється цивільно-правовими заходами, а у випадку, якщо посягання на права власника було настільки суспільно-небезпечним, що підпадало під кримінально-правову заборону, - також заходами кримінально-правового впливу. Чинний Кримінальний кодекс України виходить із того, що право власності може бути порушене як шляхом заволодіння чужим майном, так і шляхом завдання шкоди без заволодіння майном як умисно, так і з необережності. Тому, виходячи зі сказаного, злочинами проти власності є передбачені КК умисні або необережні діяння, які поєднані з порушенням права володіння або з іншими засобами завдання власнику майнової шкоди, або зі створенням погрози завдання такої шкоди. Згідно з ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Стаття 13 Конституції України наголошує, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Конституційні економічні права і свободи громадян України, їх проголошення і захист мають особливе суспільне значення, оскільки економічна свобода власності є ґрунтом політичної, національної та релігійної свободи. Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 року закріплено три рівноправні форми власності: державну, колективну і приватну (індивідуальну). У статті 2 цього ж закону визначається, що «право власності - це врегульовані Законом суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин України має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто чи спільно з іншими». Таким чином, економічні відносини - це забезпечена суспільством і державою можливість володіти, користуватися і розпоряджатися предметами власності. Суспільна сутність відносин власності полягає в тому, що власник має можливість володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, а всі інші члени суспільства зобов'язані не перешкоджати йому у його можливостях, не руйнувати їх. Саме тому, держава закріплює економічні відносини власності правовими нормами - заборони, головною з яких є норма-заповідь: «не вкради». Суспільна сутність і шкідливість злочинів проти власності полягає в тому, що вони руйнують, пошкоджують чи зовсім знищують (анулюють) економічні відносини власності, позбавляють власника можливостей володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. При викраденні, знищенні майна (грошей, цінних паперів) власник, на час чи назавжди, втрачає свої можливості володіти, користуватися і розпоряджатися викраденим чи знищеним майном. Головне в економічних відносинах власності - це належність певного фонду майна (чи певної речі) конкретній особі. Належність майна закріплює панування власника над річчю (речами), що вимагає від усіх інших осіб дотримуватися і не порушувати цього панування, не заподіювати йому шкоди у володінні, користуванні його майном. Право власності лише юридично закріплює цю суспільну належність речей і охороняє її. Тому право власності як державно-правова форма закріплення економічних відносин власності злочином не пошкоджується. Злочини проти власності, - права власності не порушують, не руйнують і не знищують. Право власності не може бути ні викраденим, ні знищеним, власник завжди має право вимагати повернення йому викраденого в нього майна, завжди має право на викрадене майно, тобто право власності залишається цілим і не ушкодженим. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснив, що згідно з ст.50 Закону України «Про власність», власник у будь-якому випадку має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, безоплатно набутого володарем від особи, яка не мала права його відчужувати. Отже, право власності злочином не руйнується і не знищується, не анулюється, тобто воно від злочину не страждає і шкода йому не заподіюється, а тому право власності не є об'єктом посягання. Злочини проти власності руйнують, пошкоджують, на час чи назавжди, економічні відносини власності, які є об'єктами розкрадань чужого майна, грошей. § 2. Ознаки та класифікація злочинів проти власності У § 1, першого розділу роботи було надано визначення поняття злочинів проти власності, проте не всі суспільно небезпечні діяння, що завдають тієї чи іншої шкоди власнику, закон відносить до злочинів проти власності. Тільки в тих випадках, коли законодавець вважає, що основним об'єктом тих чи інших посягань є саме відносини власності, він зараховує їх до злочинів проти власності. З огляду на це, необхідно розглянути основні ознаки складів злочинів проти власності, що характеризують їхні об'єкт і предмет посягання, об'єктивну та суб'єктивну сторони суб'єкта злочину. Основними ознаками, які допомагають відрізняти склади злочинів проти власності від суміжних складів, є об'єкт та предмет злочину, інші ж ознаки, хоча і мають неабияке значення, все ж таки відіграють допоміжну роль, яка дозволяє конкретизувати об'єкт злочину і, завдяки цьому, відрізнити суміжні склади один від одного. Отже, родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК, є економічні відносини власності як закріплювані суспільством і державою можливості власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Додатковими обов'язковими об'єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна), виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недоторканість людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека. Видовим об'єктом злочинів проти власності є ті суспільні відносини, на які посягають окремі, конкретні види посягань - крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання, тощо. Безпосередніми об'єктами злочинів проти власності є власність окремої особи (фізичної чи юридичної). Предметом абсолютної більшості злочинів проти власності закон називає майно, тобто речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру. Під фізичними ознаками розуміється те, що вказані речі можуть бути вилучені з володіння законного власника або пошкоджені чи знищені. Іншими словами, предметом таких злочинів можуть бути речі у фізичному розумінні цього слова. Економічними ознаками таких речей є те, що вони повинні:
З огляду на це, предметом злочинів проти власності, які полягають у вилученні майна з володіння іншої особи, визнаються документи, які виконують роль грошового еквівалента і надають майнові права без будь-якого додаткового оформлення (цінні папери, білети грошово-речової лотереї, талони на паливно-мастильні матеріали, білети на проїзд транспортом тощо). Юридичними ознаками майна як предмета злочинів проти власності є те, що:
Іншими словами, предметами злочинів проти власності є:
Не визнаються предметами злочинів проти власності земля, її надра, ліси, дикі тварини і птахи. Згідно зі ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Порушення встановленого порядку користування природними багатствами утворює окремі злочини: незаконна порубка лісу, незаконне полювання, незаконне заняття рибним, звіриним промислом, незаконне видобування корисних копалин. Проте такі саме дії щодо природних об'єктів, які вилучені з природного стану завдяки вкладеній праці людини, розглядаються залежно від способу посягання як викрадення чи інший злочин проти власності. Так, дії осіб, винних у заволодінні заготовленим чи складованим лісом, у незаконних вилові риби або добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами, організаціями чи приватними особами в спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або незаконному заволодінні рибою, водними тваринами, виловленими цими юридичними або фізичними особами, а також дикими тваринами і птахами, які перебувають у розплідниках і вольєрах, слід кваліфікувати як викрадення чужого майна чи інший відповідний злочин проти власності. У таких ситуаціях матеріальні об'єкти природи, будучи включеними у виробничо-трудовий процес, набувають якості товарної продукції - предмета злочину проти власності. Не є предметами злочинів проти власності також майно, яке вилучене з цивільного обігу: зброя, отрути, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини і тому подібне. Незаконне заволодіння чи користування такими речами утворює окремі злочини, передбачені ст.262,263,307,313 КК. Важливо також зазначити, що предметом шахрайства і вимагання є не тільки майно, а й право на нього, а вимагання - і будь-які дії майнового характеру. Право на майно - це набута в результаті дій потерпілого можливість шахрая чи вимагача користуватися, володіти і розпоряджатися чужим майном. Така можливість шахраєві чи вимагачу може бути надана лише шляхом оформлення відповідних документів, які мають правове значення, тобто встановлюють право на майно або ж звільняють від обов'язків майнового характеру (договір дарування речі, доручення на право користування нею). Під будь-якими іншими діями майнового характеру треба розуміти такі дії потерпілого, вчинення яких без вимагання призвело б до розтрати винним свого майна або до затрати ним особисто або членами його сім'ї певної праці до примноження або покращення якості як свого майна, так і майна своїх родичів або інших осіб, на користь яких вчинювався злочин. Насамперед, це послуги, що надаються безоплатно, наприклад, ремонт квартири, транспортного засобу, будівництво житлового чи дачного будинку, гаража, реставраційні роботи, вирощування сільськогосподарських культур тощо. Зокрема, як вимагання судова практика визнає примушування потерпілого відвезти на транспортному засобі винного або інших осіб чи перевести вантаж у певне місце без матеріальної винагороди за це. Об'єктивна сторона злочинів проти власності полягає у: 1) викраденні (ст.ст.185-188 КК); 2) привласненні (ст.191 КК); 3) розтраті (ст.191 КК); 4) вимаганні майна (ст.198 КК); 5) заволодінні ним шляхом шахрайства (ст.190 КК); 6) заволодінні ним шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ст.191 КК); 7) вчиненні інших дій, спрямованих на порушення права власності (ст.ст.192-198 КК). Зміст же об'єктивної сторони кожного кримінально караного посягання на власність стосується окремо кожної зі статей VI розділу Особливої частини КК і в даному розділі роботи не розглядається. Різноманітність видів злочинів проти власності відрізняються способами їх вчинення. Так, способи вчинення злочинів проти власності визначені законом:
Суб'єктами злочинів, передбачених ст.ст.185-187,189, ч.2 ст.194, можуть бути осудні особи, які досягли 14-річного віку, а злочинів, передбачених ст.ст.188,190,Ї92,193, ч.1 ст.194, ст.ст.195,196,198, - осудні особи, які досягла 16-річного віку. Суб'єкт злочинів, передбачених ст.ст.191 і 197, - спеціальний, ним може бути особа, котрій майно було ввірене чи перебувало в її віданні, службова особа, а також особа, котрій доручені зберігання чи охорона чужого майна. На початку розділу було встановлено, що головною об'єктивною ознакою злочинів проти власності є безпосередній об’єкт посягання. Другою ж головною ознакою злочинів проти власності є їх суб'єктивна сторона. Переважна більшість злочинів проти власності вчинюються умисно і лише з прямим умислом. Такою є суб'єктивна сторона всіх видів злочинів проти власності. При таких обставинах суб'єкт злочину усвідомлює, що: 1) майно, яким він протиправно заволодіває, є для нього на даний момент чужим і він на має на нього права; 2) вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи, у володінні якої воно знаходиться, але, незважаючи на це, він бажає ним заволодіти або обернути на свою користь чи користь інших осіб. Лише два із злочинів проти власності можуть вчинятися як з прямим, так і з непрямим умислом - це умисне знищення чи пошкодження чужого майна (ст.194 КК). І тільки два із злочинів проти власності вчиняються необережно - це необережне знищення чи пошкодження майна (ст.196 КК), а також порушення обов’язків щодо охорони майна (ст.197 КК). Із суб'єктивних ознак злочинів проти власності найбільше практичне значення мають мотив і мета. Майже всі злочини проти власності вчинюються із корисливих мотивів із метою неправомірного збагачення, нелегального набуття майна, грошей, цінностей. Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає в прагненні винного протиправно обернути чуже чи нічийне майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь. В результаті протиправного вилучення чи заволодіння чужим майном або обернення на свою користь нічийного майна винний або інші особи одержують фактичну можливість володіти, користуватися чи розпоряджатися таким майном як своїм власним, а власник цього майна такої можливості позбавляється. З інших спонукань (помста, кар'єризм, хуліганство) можуть бути вчинені лише два злочини - умисне знищення або пошкодження чужого майна (ст.194 КК). Із врахуванням способу вчинення, а також мотиву і мети всі злочини проти власності розділяються на три групи: 1. Діяння, які характеризуються протиправним корисливим оберненням на свою користь чи користь інших осіб чужого майна, яке заподіює пряму шкоду власникові і здійснюється, як правило, проти волі власника. Такими є: крадіжка (ст.185 КК), грабіж (ст.186 КК), шахрайство (ст.190 КК), привласнення, розтрата і розкрадання з використанням посадових повноважень (ст.191 КК), розбій (ст.187 КК), вимагання (ст.189 КК). Ці злочини характеризуються протиправним корисливим заволодінням чужим майном, поєднаним із вилученням цього майна із володіння власника. 2. Спричинення власникові майнової шкоди. Це також корисливі посягання на власність, але вони не мають ознак першої групи, спричинення майнової шкоди обманом або зловживання довір'ям (ст.192 КК), привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, державного чи колективного майна (ст.193 КК). Ці злочини вчинюються також із корисливих мотивів, але вони не поєднані з безпосереднім вилученням чужого майна і володіння власника. 3. Некорисливі посягання на власність. До них належать умисне знищення або пошкодження чужого майна (ст.194 КК), необережне знищення чужого майна (ст.196 КК), злочинно-недбале ставлення до охорони майна (ст.198 КК). Рівний захист усіх форм власності передбачає однакові підстави і межі відповідальності за порушення прав власників, в тому числі кримінальної, а це, в свою чергу, вимагає від кримінально-правової науки вироблення однакового підходу і єдиних понять щодо злочинних посягань проти власності, незалежно від її правових форм. РОЗДІЛ I I «Поняття вимагання та його кримінально-правова характеристика» |
|
Злочини проти власності Загальний механізм кримінально-правової охорони власності в Україні Загальна характеристика кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак злочинів проти власності |
У якій із відповідей правильно названо злочини, що відносяться до... Суб'єктом основних складів яких злочинів проти основ національної безпеки України є службова особа? |
|
Реферат на тему Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Поняття та система транспортних злочинів |
Злочини проти власності Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може... |
|
КОНСПЕКТ ЗМІСТУ ЛЕКЦІЇ Н. Е Тема: Злочини проти власності Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою.... |
Обсяг продукції сільського господарства за 2004р в усіх категоріях... Проти 2003р сільськогосподарське виробництво зросло на 19,1%, у т ч в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності – на... |
|
М Додаток №1 Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Поняття криміналістичної ідентифікації як методу пізнання й одержання доказів при розслідуванні злочинів |
|
Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
План Вступ I Глава: Право власності Загальне поняття власності і права власності Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо... |