Стаття 111. Короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній
1. Засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк не більше семи діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб), у зв'язку з такими винятковими особистими обставинами:
смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого;
стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї.
2. Заява засудженого про терміновий виїзд у зв'язку з винятковими обставинами має бути розглянута протягом доби.
Дозвіл на короткочасний виїзд дається начальником колонії з урахуванням особи і поведінки засудженого. Час перебування засудженого поза межами колонії зараховується в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.
3. Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, може бути дозволено короткочасний виїзд за межі виправної колонії на території України для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більш як десять діб без урахування часу перебування в дорозі (не більш як три доби).
4. Засуджені, які працюють та перебувають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, мають право на щорічний короткочасний виїзд за межі колонії тривалістю 14 календарних днів.
5. Порядок короткочасних виїздів засуджених визначається нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.
ІНСТРУКЦІЯ про порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі установ виконання покарань
2. Засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колоній на території України на строк не більше семи діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб), у зв'язку з такими винятковими особистими обставинами:
смерть або тяжка хвороба близького родича (подружжя, батьків, дітей, всиновлювачів, всиновлених, рідних братів і сестер, діда, баби, онуків), що загрожує життю хворого;
стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї.
3. Засудженим до обмеження волі може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, визначених у пункті 2 цієї Інструкції, а також з таких причин:
за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку;
для складання іспитів у навчальному закладі;
за викликом судових і слідчих органів - на період провадження слідства чи дізнання;
для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення - строком до семи діб, без урахування часу на дорогу;
у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого (народження у засудженого дитини за наявності свідоцтва про її народження тощо).
Крім того, за сумлінну поведінку і ставлення до праці засудженим до обмеження волі як заохочення може бути надано дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні не більше одного разу на місяць.
4. Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, може бути дозволено короткочасний виїзд за межі виправної колонії на території України для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше як десять діб без урахування часу перебування в дорозі (не більше як три доби).
5. Виїзд засудженого віком до 16 років може бути дозволений тільки за умови супроводження його у дорозі (в обидва кінці) родичами або, з дозволу начальника установи, опікунами.
6. Засуджені, які працюють та перебувають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, мають право на щорічний короткочасний виїзд за межі колонії тривалістю 14 календарних діб.
7. Дозвіл на короткочасний виїзд дається начальником установи з урахуванням особи і поведінки засудженого під час відбування покарання.
Тривалість короткочасного виїзду встановлюється начальником установи з урахуванням підстав, відповідно до яких надається короткочасний виїзд, та віддаленості установи від населеного пункту, до якого виїжджає засуджений.
8. Рішення про надання засудженому дозволу на короткочасний виїзд приймається начальником установи (особою, яка виконує його обов'язки) не пізніше доби з часу одержання документів (висновку або довідки закладу охорони здоров'я про тяжку хворобу близького родича, яка загрожує життю хворого, довідки місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про стихійне лихо, довідки або відповідно оформленої телеграми про смерть близького родича).
Підставою надання засудженому до обмеження волі дозволу на короткочасний виїзд для складання іспитів у навчальному закладі є довідка-виклик навчального закладу, в якому навчається засуджений або до якого він вступає.
Про необхідність короткочасного виїзду засуджений подає на ім'я начальника установи письмову заяву, до якої додається документ, що підтверджує наявність особистих обставин (за винятком вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення). Такі документи зберігаються в особовій справі засудженого.
9. У разі неналежного оформлення довідки, висновку або телеграми адміністрація установи зобов'язана терміново повідомити листом відправника такого документа про необхідність відповідного оформлення та повторного направлення цього документа, зазначивши при цьому причини повернення. Копія листа долучається до особової справи засудженого.
10. За результатами розгляду питання про надання засудженому короткочасного виїзду персоналом відділу по контролю за виконанням судових рішень установи складається висновок про короткочасний виїзд засудженого (додаток 1), який підписується начальником установи (особою, яка виконує його обов'язки).
При позитивному вирішенні адміністрацією установи питання про надання засудженому короткочасного виїзду видається відповідний наказ. При відмові засудженому у короткочасному виїзді у висновку зазначаються причини відмови.
Висновок доводиться під підпис засудженому і долучається до його особової справи.
11. Згідно з наказом начальника установи (особи, яка виконує його обов'язки) засудженому, якому було надано дозвіл на короткочасний виїзд, видається посвідчення встановленого зразка (додаток 2), яке завіряється гербовою печаткою установи.
12. Начальник установи (особа, яка виконує його обов'язки) проводить із засудженим бесіду про правила поведінки під час його перебування поза установою та попереджає про відповідальність за неповернення до установи у встановлений строк, про що бере від нього розписку (додаток 3), яка долучається до особової справи засудженого.
13. На час короткочасного виїзду засуджений з обліку в установі не знімається. Контроль за його своєчасним поверненням до установи здійснює персонал відділу по контролю за виконанням судових рішень установи.
14. При виїзді з установи засудженому видається необхідна сума грошей з тих, що є на його особовому рахунку. Проїзд засудженого здійснюється за кошти, які є на його особовому рахунку, або за кошти його родичів. Проїзні квитки засуджений купує сам.
15. На час короткочасного виїзду засудженому видається цивільний одяг, який йому належить. Якщо цей одяг старий або має неохайний вигляд, то він за бажанням засудженого замінюється за його рахунок.
16. Під час перебування за межами установи засуджені зобов'язані:
дотримуватися правил громадського порядку;
повертатися до установи в строк, встановлений адміністрацією установи;
у разі виникнення об'єктивних обставин, що не дають змоги повернутися до установи в установлений строк, по можливості самі або через інших осіб повідомити про це адміністрацію установи, зазначивши місце свого перебування. Після прибуття до установи засуджений повинен надати адміністрації документи, що підтверджують причину його несвоєчасного повернення.
Під час перебування у короткочасному виїзді засудженим забороняється залишати межі населеного пункту, до якого дозволено виїзд (за винятком випадків відвідування підрозділу кримінально-виконавчої інспекції для реєстрації прибуття або вибуття, а також виїзду до лікувального закладу для одержання медичної допомоги), вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.
17. Не пізніше доби після прибуття до місця призначення засуджений зобов'язаний з'явитися до територіального органу кримінально-виконавчої інспекції і повідомити про мету свого приїзду, строк перебування та місце свого проживання.
18. Посадова особа територіального органу кримінально-виконавчої інспекції робить відмітку у посвідченні засудженого про час його прибуття та реєструє даний факт у журналі обліку засуджених, яким надано короткочасні виїзди за межі установ виконання покарань (додаток 4). Журнал має бути пронумерований, прошнурований і скріплений печаткою.
19. У день закінчення строку перебування в пункті призначення засуджений зобов'язаний прибути до того ж територіального органу кримінально-виконавчої інспекції для отримання відмітки про свій від'їзд. Якщо від'їзд буде проводитися у нічний час, вихідний чи святковий день, то відмітка про вибуття ставиться у робочий день, що передує дню від'їзду. Відмітки про прибуття та вибуття завіряються печаткою територіального органу кримінально-виконавчої інспекції за місцем виїзду засудженого.
20. Якщо засуджений під час короткочасного виїзду захворів і виникла потреба у його стаціонарному лікуванні, то він самостійно звертається до найближчого закладу охорони здоров'я. Після одужання засуджений повертається до установи.
21. Якщо за час короткочасного виїзду у засудженого закінчується строк відбування покарання, то з ним перед виїздом проводиться повний розрахунок: видаються його речі та документи, за винятком довідки про звільнення, яка надсилається до територіального органу кримінально-виконавчої інспекції за місцем його виїзду. У цьому разі персонал установи роз'яснює засудженому, що йому необхідно з'явитися для отримання довідки до зазначеного органу за місцем виїзду.
У випадку, коли засуджений протягом 6 місяців не з'явився до територіального органу кримінально-виконавчої інспекції для отримання довідки про звільнення, зазначений орган повертає її до установи, в якій відбував покарання засуджений.
22. У випадках, коли під час лікування засудженого закінчується строк відбування покарання, то адміністрація установи, де відбував покарання засуджений, надсилає йому повідомлення про те, що після одужання йому необхідно прибути до установи для проведення з ним повного розрахунку, а також отримання речей, документів та довідки про звільнення.
23. У разі відсутності у засудженого грошей, необхідних для самостійного повернення до установи, він зобов'язаний повідомити про це адміністрацію установи, яка вживає заходів для повернення засудженого.
24. Прибуття засуджених, які виїхали у короткочасний виїзд, фіксується черговою частиною установи. Прийняті від них документи долучаються до особових справ.
25. Черговий помічник начальника установи наступного дня після встановленого терміну прибуття доповідає рапортом начальнику установи про осіб, що не прибули у встановлений термін. Начальник установи вживає заходів щодо встановлення можливого місця перебування засуджених.
26. Про короткочасний виїзд засуджених, а також про повернення засуджених до установи черговий помічник начальника установи інформує чергового територіального органу Державної пенітенціарної служби України.
Праця засуджених до позбавлення волі.
Засуджені до позбавлення волі залучаються до суспільно корисної праці в порядку, установленому Кримінально-виконавчим кодексом України. Умови та порядок оплати праці осіб, які позбавлені волі, регламентуються чинним законодавством України.
У колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, виправних центрах та дільницях соціальної реабілітації (адаптації) засуджені залучаються до праці, як правило, на власному виробництві, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності у т.ч. за межами адміністративного району установи з письмового дозволу начальника територіального органу управління Департаменту за умови забезпечення постійного нагляду за ними та щоденного повернення до житлової зони. У всіх випадках при організації працевикористання засуджених повинна виключатися можливість їх проживання на виробничих об'єктах. Забороняється використовувати працю засуджених:
а) у приміщеннях, де розміщена зброя, спецзасоби та службова документація;
б) на роботах, пов'язаних з устаткуванням для множення документів, радіотелеграфною та телефонною технікою (за винятком лінійних монтерів у присутності представників адміністрації);
в) на посадах продавців, бухгалтерів-операціоністів, касирів, завідувачів продовольчих та речових складів;
г) на роботах, пов'язаних з обліком, зберіганням та видачею медикаментів, а також вибухових та отруйних речовин;
ґ) як фотографів (крім засуджених до обмеження волі), зубопротезистів, водіїв легкових та оперативних автомобілів і мотоциклів;
д) на посадах з підпорядкуванням їм вільнонайманого персоналу.
Засуджені, які залучаються до роботи із забезпечення пожежної безпеки виправних колоній, несуть цілодобове чергування в розрахунках пожежних команд з правом відпочинку і сну в депо пожежної охорони виправних колоній, перевірка цих осіб проводиться щогодинно та цілодобово.
Адміністрація колоній може залучати засуджених до робіт з благоустрою житлових та виробничих зон місць позбавлення волі, прилеглих територій та з поліпшення культурно-побутових умов засуджених або забезпечення колоній продовольством.
До цих робіт засуджені залучаються без оплати праці, у неробочий час, не більше двох годин на день і, як правило, у порядку черги.
Засуджені, які характеризуються позитивно, можуть бути залучені до робіт з господарського обслуговування установ виконання покарань.
У виправних колоніях максимального рівня безпеки господарське обслуговування виконується засудженими, які згідно зі статтею 89 Кримінально-виконавчого кодексу залишені для таких робіт. За межами виправних колоній виконання господарських робіт може здійснюватися засудженими, які тримаються в дільницях соціальної реабілітації, а у виховних колоніях - засудженими, які тримаються у дільницях соціальної адаптації.
Відбір засуджених для виконання робіт з господарського обслуговування установ виконання покарань, а також для заміщення майстрів, бригадирів та нарядників проводиться начальниками відповідних служб, за погодженням з відділами нагляду і безпеки, оперативними службами та відділами по контролю за виконанням судових рішень, після їх медичного обстеження. Для виконання робіт з господарського обслуговування установ виконання покарань та підтримання належного порядку в місцях проживання засуджених призначаються старші днювальні та днювальні. При призначенні на роботи з господарського обслуговування колоній максимального рівня безпеки потрібна письмова згода засуджених. Призначення засуджених на вищезгадані роботи оформляється наказами начальників установ, виписки з яких долучаються до особових справ засуджених.
Засуджені, призначені для виконання робіт з господарського обслуговування (крім старших днювальних та днювальних), формуються, як правило, в одне відділення. Їх обов'язки визначаються начальниками відповідних служб.
Особи, які відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки, дільницях посиленого контролю та секторах максимального рівня безпеки, залучаються до праці тільки на об'єктах, розташованих на території колоній. Виробничі цехи розміщуються в ізольованих приміщеннях у межах зони, що охороняється
Такі засуджені виводяться на роботу в спеціально обладнані цехи, де встановлюються додаткові засоби охорони та забезпечується надійна ізоляція з тим, щоб зазначені особи в період роботи не могли вступати в контакти з іншими засудженими.
Під час виведення з цехів і камер засуджені підлягають обшуку, а приміщення - огляду.
У нагальних випадках адміністрація виправних колоній може залучати засуджених до ремонтно-будівельних робіт на території виправних колоній за умови забезпечення суворої ізоляції цих осіб від засуджених, залишених у виправних колоніях максимального рівня безпеки для господарського обслуговування.
У разі неможливості працевикористання засуджених з виведенням у виробничі цехи вони можуть залучатися до праці в робочих камерах з додержанням вимог санітарних норм і правил охорони праці.
Для осіб, засуджених до обмеження та позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю (40 годин на тиждень).
На безперервно діючих підприємствах, у цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для засуджених щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.
Час початку і закінчення роботи (зміни), перерви для відпочинку і приймання їжі визначається начальником установи згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.
До тривалості робочого часу засуджених не включається час:
перевірок наявності засуджених на робочих місцях, проведення огляду і обшуку виробничих об'єктів, якщо це призводить до зупинки виробничого процесу;
здійснення розводу на роботу та зняття з роботи.
Якщо за характером виробництва та умовами роботи, а також виходячи з особливостей функціонування установ, запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, за рішеннями начальників, погодженими з територіальними органами управління Департаменту, може встановлюватись шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 години при тижневій нормі 24 години.
У виховних колоніях тривалість робочого часу встановлюється:
для засуджених віком від 15 до 16 років - 24 години на тиждень;
для засуджених віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень;
для засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і залишені у виховній колонії в порядку, визначеному статтею 148 Кримінально-виконавчого кодексу України, - 40 годин на тиждень.
Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Департаменту.
Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт.
Заробітна плата, нарахована засудженим, за умов виконання ними встановленої норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу, не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.
3.2. Праця засуджених оплачується відрядно, погодинно або за іншими системами оплати праці.
3.3. Основною системою оплати праці є відрядна, яка застосовується на всіх роботах, що піддаються нормуванню та точному обліку.
Відрядна система оплати праці поділяється на індивідуальну і колективну (бригадну) системи оплати праці.
При індивідуальній відрядній системі оплати праці заробітна плата засудженого визначається множенням кількості виготовленої продукції на відрядну розцінку за одиницю виробу.
При колективній (бригадній) відрядній системі оплати праці загальна сума заробітної плати обчислюється за результатами роботи бригади в цілому за певний відрізок часу. Кожному члену бригади заробітна плата нараховується залежно від присвоєного йому в установленому порядку кваліфікаційного розряду та відпрацьованого часу.
3.4. Погодинна система оплати праці для засуджених повинна застосовуватися лише на роботах, що не піддаються нормуванню та точному обліку.
Годинна тарифна ставка працівника першого розряду, праця якого оплачується погодинно, визначається діленням місячного окладу, не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, на місячну норму робочого часу.
При розробці тарифних ставок необхідно дотримуватися міжкваліфікаційних співвідношень розмірів тарифних ставок.
У разі залучення засуджених до роботи в надурочний час тривалість такої роботи відображається у табелі виконаних робіт у надурочний час із зазначенням години початку й кінця роботи. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.
3.11.2. Робота в надурочний час оплачується:
за погодинною системою оплати праці - у подвійному розмірі годинної ставки;
за відрядною системою оплати праці - за всі відпрацьовані надурочні години виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою.
3.11.3. У разі підсумованого обліку робочого часу (за тиждень, місяць, квартал, рік) надурочним вважається час, що перевищує тижневу, місячну, квартальну, річну кількість робочих годин, установлену за графіком для даного засудженого.
Такий порядок оплати застосовується незалежно від фактичного розподілу надурочного часу за окремими днями місяця чи іншого облікового періоду. При відрядній оплаті праці засуджений понад відрядний заробіток одержує належну доплату за роботу в надурочний час, що обчислюється за такими самими правилами.
Оплата надурочної роботи провадиться засудженим з установленою тривалістю робочого дня, незважаючи на те, входять ці роботи до кола їх трудових обов'язків чи ні, а також засудженим з ненормованим робочим днем за виконання в надурочний час роботи, що не входить до кола їх трудових обов'язків.
3.11.4. При підрахунку надурочних годин робота у святковий чи неробочий день, виконана понад установлену тривалість робочого дня, не враховується, оскільки вона вже оплачена в подвійному розмірі.
3.12. Оплата роботи у вихідні, святкові та неробочі дні
3.12.1. Робота засуджених у вихідні, святкові та неробочі дні оплачується у подвійному розмірі (у виняткових випадках, коли неможливо надати інший день відпочинку):
а) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;
б) засудженим, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
в) засудженим, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.
Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.
У разі, коли частина робочого часу припадає на святковий чи неробочий день, то в подвійному розмірі оплачуються тільки ті години роботи, що фактично відпрацьовані у святковий чи неробочий день (від 0 до 24 години).
3.12.2. На безперервно діючих підприємствах (цехах, дільницях, агрегатах), при роботі за графіками змінності, а також при підсумованому обліку робочого часу робота у святкові і неробочі дні включається в місячну норму робочого часу. Норма визначається за календарем множенням установленої тривалості робочого дня на кількість робочих днів у даному місяці.
Із заробітної плати, отриманих пенсій та інших доходів засуджених здійснюються утримання відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості:
податок з доходів (крім сум отриманих пенсій) фізичних осіб;
аліменти;
вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецодягу і спецхарчування);
за виконавчими листами на користь громадян;
за виконавчими листами на користь юридичних осіб;
відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.
4.2. Засудженим неповнолітнім, інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам - понад п'ятдесят п'ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, звільненим від роботи через хворобу, у тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.
4.3. Засуджені до позбавлення волі з нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування.
У випадку недостатнього заробітку чи відсутності коштів на особових рахунках засуджених для повного утримання вартості одягу і взуття у поточному місяці заборгованість за вказані предмети речового майна стягується в наступні місяці до повного її погашення.
Вартість харчування із заробітку засуджених вираховується щомісяця з дня перебування їх в установах виконання покарань, а також у слідчих ізоляторах (зайнятих на роботах з господарського обслуговування).
Вартість харчування, не стягнута в поточному місяці із засуджених унаслідок низького заробітку або його відсутності, у наступному місяці не стягується.
У разі якщо розрахунки із засудженими проводяться до закінчення звітного місяця (звільнення, переведення, етапування тощо), відрахування за харчування провадиться за кількість днів перебування засудженого в установі в даному місяці з розрахунку середньої вартості за минулий місяць.
Вартість комунально-побутових послуг утримується із заробітку засуджених за встановленими тарифами. У разі відсутності коштів на особових рахунках засуджених або недостатнього їх заробітку вартість комунально-побутових послуг, не утримана в поточному місяці, у наступному місяці не стягується.
4.4. Із засуджених до позбавлення волі, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках, за постановою начальника установи. У разі відсутності в засудженого коштів на особовому рахунку виправна колонія має право пред'явити йому позов через суд.
4.5. Засуджені до позбавлення волі, яким призначена до відбування покарання пенсія, що перераховується органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання, відшкодовують витрати на своє утримання у виправній колонії (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та інше) з перерахованої пенсії.
4.6. Засудженим до позбавлення волі, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а також з причин, від них не залежних, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування, одяг, взуття, білизна та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок кошторису виправної колонії.
4.7. Засуджені, які тримаються у виправних центрах, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також у дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, продукти харчування і речове майно придбавають за власні кошти. Комунально-побутові та інші послуги оплачуються ними на загальних підставах за встановленими тарифами.
Особам, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а також з причин, від них не залежних, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок кошторису вищезазначених установ.
Засуджені до обмеження волі, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров'я, забезпечуються цими лікувальними закладами всіма видами довольства на загальних підставах.
У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, установи чи організації, де працевлаштований засуджений до обмеження волі, може видавати йому аванс із наступним відшкодуванням.
Із засуджених до обмеження волі, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановленими нормами.
5.1. У виправних колоніях, а також у слідчих ізоляторах стосовно засуджених, які залишені на роботах з господарського обслуговування, на особовий рахунок засуджених, які виконують норми виробітку або встановлені завдання і не допускають порушень режиму, зараховується незалежно від усіх відрахувань п'ятнадцять відсотків, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, - не менш як п'ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
5.2. Засудженим, які відбувають покарання у виправних центрах, виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п'ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
5.3. Із суми призначеної пенсії, перерахованої органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання пенсіонера, засудженого до позбавлення волі, на його особовий рахунок зараховується не менш як двадцять п'ять відсотків пенсії (незалежно від суми відшкодування витрат на його утримання)
Засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.
2. Особи, яким до відбування покарання призначена пенсія, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах. Призначена пенсія перераховується органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання пенсіонера і з неї відшкодовуються витрати на його утримання у виправній колонії (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та інше), при цьому не менш як двадцять п'ять відсотків пенсії зараховується на особовий рахунок засудженого.
3. Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.
4. Засуджені, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на компенсацію шкоди у випадках і у порядку, встановлених законодавством України.
|