Освітня реформа: стратегії реалізації та очікування громадян
|
|
Скачати 352.62 Kb.
|
|
Освітня реформа: стратегії реалізації та очікування громадян ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………………………3 РОЗДІЛ 1.ЗМІСТ І СОЦІАЛЬНА СПРЯМОВАНІСТЬ ОСВІТНІХ РЕФОРМ……...5 1.1 Актуальні проблеми соціології освіти у науковій літературі…………………….5 1.2. Освітні реформи як особливий вид соціальної технології ……………………...7 РОЗДІЛ 2. ОСВІТНІ РЕФОРМИ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ…..10 2.1. Характеристика розвитку системи освіти України за якісними і кількісними показниками у рейтингу міжнародних моніторингів………………………………..10 2.2. Суб’єктивні очікування українців щодо змін в системі освіти…………………14 ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………..17 СПИСОК ВИКОРРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………….19 ДОДАТКИ………………………………………………………………………………..21 ВСТУП У даній роботівисвітлено сучасні підходи до реформування загальної середньої освіти, які ґрунтуються на визначених критеріях: рейтинговій оцінці TheGlobalCompetitivenessReport, статистичних даних та суб’єктивними оцінками респондентів; представлено зарубіжний досвід освітніх реформ та перспективні напрямки реформування загальної середньої освіти в Україні. Актуальність теми: В умовах глобалізації господарства й формування інформаційного суспільства освіта виступає стратегічним багатством, фактором посилення інтелектуального потенціалу народу, гарантом його самостійності та міжнародної конкурентоспроможності. «Освіта належить до найважливіших напрямків державної політики України. Держава виходить з того, що освіта –це стратегічний ресурс соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства, поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення міжнародного авторитету й формування позитивного іміджу нашої держави, створення умов для самореалізації кожної особистості» [1;2]. У багатьох країнах світу зростає потреба в удосконаленні освіти, подекуди – через її реформування. Шкільна освіта України також потребує невідкладного реформування. Відповідно, здобутки зарубіжних країн у цій царині набувають значної актуальності, адже інтегрування до світового освітнього простору зумовлює необхідність дотримання визначених міжнародною спільнотою орієнтирів та вивчення кращих педагогічних практик зарубіжжя. Об’єкт нашого дослідження: розвиток системи загальної середньої освіти в сучасній Україні. Предмет дослідження: напрямки реформування загальної середньої освіти в сучасній Україні. Мета дослідження полягає у теоретичному аналізі напрямків та змісту реформування освіти в Україні та у експериментальному дослідженні суб’єктивних очікувань українців щодо освітніх реформ . У зв’язку з цим ми окреслили наступне коло завдань: - на теоретичному рівні: визначити методологічну базу дослідження; - на експериментальному рівні: визначити експериментальну базу дослідження; дослідити очікування громадян (учнів, батьків, педагогів) щодо окремих складових освітньої реформи; визначити перспективні напрямки реформування загальної середньої освіти в Україні. У роботі ми використали методи теоретичного та емпіричного дослідження: аналіз офіційних статистичних матеріалів та їх порівняння, соціологічне опитування, метод математичної статистики. Емпірична база дослідження: 150 учасників, це старшокласники та дорослі, жителі м. Городище Городищенського району Черкаської області.Тип вибірки – стихійний-випадковий. Дана вибірка не є репрезентативною, оскілки рівень очікуваної похибки на рівні 10% і перевищує допустиму. Генеральна сукупність складає 16127 осіб, і, відповідно, обсяг вибірки мав бути в межах 387 осіб (Додаток 1). Ми вважаємо наше дослідження розвідувально-пілотажним. Наукова цінність нашої роботи полягаєу дослідженні особливостей суб`єктивного сприймання змін у загальній середній освіті жителями м. Городище Черкаської області. Практичну цінність даної роботи вбачаємо у можливості використання отриманих результатів для педагогічної просвіти, широкої дискусії у суспільстві та інформування громадян з метою впровадження та підтримки суттєвих змін в освіті України. Програма дослідження включала такі етапи роботи та терміни виконання завдань : 1. Теоретичний аналіз визначеної проблеми, робота з науковою літературою - вересень 2014р. 2. Ознайомлення з основними соціологічними методами. Створення та апробація опитувальника. Пілотне дослідження - жовтень 2014 р. 3. Проведення дослідження. Опрацювання результатів - листопад – грудень 2014 р. 4. Оформлення науково-дослідної роботи: грудень – січень 2014р. РОЗДІЛ 1 ЗМІСТ І СОЦІАЛЬНА СПРЯМОВАНІСТЬ ОСВІТНІХ РЕФОРМ 1.1Актуальні проблеми соціології освіти у науковій літературі Системні уявлення про роль освіти в суспільстві беруть початок у працях засновників соціологічної думки О. Конта і Г. Спенсера, а подальший розвиток отримали в науковій діяльності П. Сорокіна, Т. Парсонса, Ю. Хабермаса, Н. Лумана, Е. Гідденса, П. Бурдьє, котрі розглядали освіту частиною мегасистеми суспільства, або як велику соціальну систему, розвиток якої в сучасних умовах є необхідною умовою розвитку як усього людства, так і кожної конкретної людини[2;96]. Розробка актуальних проблем соціології освіти знайшла відображення у таких дослідників як В.Волович, І.Гавриленко, Є.Дюркгейм, Л.Коган, М.Лукашевич, В.Нечаєв, О.Погорілий, О.Семашко, Н.Смелзер, М. Троу, В. Турченко, Ф. Філіппов, Н. Фрідкін, М.Фуллан, Ж.Фурастьє. Соціально-психологічним проблемам освіти присвячені роботи І.Беха, В.Воловича, О. Донченко, А. Здравомислова, С.Іконнікової, І.Зязюна, В.Кременя, М.Лукашевича, С. Максименка, В.Ядова. Соціальні проблеми вищої освіти досліджували В. Андрущенко, В.Бакіров, М. Євтух, В. Лодзинська, В. Лісовський, Л. Лєсохіна, В.Оссовський, В. Паніотто, Ю.Чернецький, В. Черноволенко. Діяльність освітніх організацій вивчається у працях І.Гавриленка, Г.Клімової, В.Лугового, М.Лукашевича, О.Навроцького, Л.Сіднєва, А.Фурмана, О.Якуби. Роботи з освітнього діагностування, моделювання, прогнозного проектування, інноваційної діяльності щодо реформування та стабілізації системи освіти у перехідний період належать таким дослідникам як І.Бестужев-Лада, Л. Даниленко, В.Кремень, К. Корсак, Ф.Кумбс, І.Підласий, В.Паніотто, О.Скідін[3;43]. Публікації таких дослідників як В.Афанасьєв, І.Бестужев-Лада, А.Владиставлєв, Б.Гершунський, І.Зязюн, М.Кларін, В.Кремень, В.Луговий, В.Лутай, М.Лукашевич, Д.Приходько, М.Скаткін, С.Тангян, В.Тарасенко, В.Турченко, Ф.Філіппов, В. Огнев’юк, та ін. сприяли кращому розумінню основних тенденцій світового і вітчизняного розвитку освіти в кінці ХХ століття. Звернемо увагу на роботи тих авторів, у яких висвітлюються проблеми сучасного реформування освіти і розбудови української національної школи. До них відносяться Б. Гершунський, І. Зязюн, М.Кларін, К.Корсак, В.Кремень, В. Луговий, В. Лутай, М. Лукашевич, Д.Приходько, О. Скідін В., В.Турченко, В. Філіппов. У соціології освіти значну увагу приділяють проблемам ролі освіти у функціонуванні й розвитку суспільства, соціальній мобільності. Досліджуються соціальні аспекти системи освіти, а також зв’язок інституту освіти з іншими інститутами суспільства (В. Чепак). Важливу роль сьогодні відіграють дослідження процесу соціалізації засобами освіти, відносин викладачів, учителів з учнями (С. Баникіна). Чимало літератури присвячено реформі освіти, зокрема Болонському процесу (І. Аносов) [3;45]. При цьому залишається недостатньо розробленим поняття освітньої реформи як соціальної технології. У наукових працях відсутній детальний аналіз вітчизняного досвіду реформування з його сильними та слабкими сторонами, не встановлені причини невдалого реформування. Обмеженням аналізованих джерел є те, що вони головним чином малюють ідеал школи майбутнього, аніж досліджують соціальні передумови, механізми і технологію здійснення освітніх реформи [3;46]. Це століття оголошено ЮНЕСКО «Століттям освіти». Тому теоретики з різних країн світу працюють над ідеєю «Освіта для ХХІ століття», виношуючи й коректуючи нову парадигму, щоб підготувати людей до життя в мінливому світі. Відбулися знакові з погляду розроблення нової методології і стратегії розвитку української освіти події: прийняття Державної національної програми “Освіта” (“Україна XXIстоліття”, 1993) і “Національної доктрини розвитку освіти” (2002), “Національної стратегії розвитку освіти” (2012). Отже, освіта завжди була особливою функцією суспільства й держави, спрямованою на формування й розвиток соціально-значущих якостей кожної людини як члена суспільства й громадянина держави [4;5]. Тому можемо зробити висновок, що соціологічний вимір сучасної освіти є безперечно важливим й актуальним. 1.2. Освітні реформи як особливий вид соціальної технології Нами вивчено, що в науковій літературі під реформою розуміють і “напрямок діяльності” [3;47], і “політичний процес” [5;72], і “різні освітні інновації” [6;77]. Однак найчастішепід реформою розуміють зміну: істотну зміну, метою якої є “поліпшення” [7;7],зміну в системі освіти, яка відображає “окреслену освітню політику” [6;78], “будь-яку суттєву, умисну зміну в системі освіти, що бере початок від певного уряду”, “будь-які зміни в освітній сфері” [8;8], “будь-які зміни в освітній сфері, які … здійснюються переважно законодавчим шляхом” [9;27]. Поняття “соціальна реформа”, структура соціальної реформи передбачає наступні характеристики:
Отже, соціальна реформа є різновидом соціальної технології, котра виступає, з одного боку, впорядкованою сукупністю колективних дій з метою якісної зміни всієї системи освіти чи основних її структурних елементів; з іншого – наявних у їхньому розпорядженні владних інтелектуально-інформаційних, фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів. Об'єктивними передумовами освітніх реформ є невідповідність структури і функцій існуючої школи новим потребам суспільства. Суб'єкти реформування розділені на тих, хто безпосередньо задіяний у цьому процесі (викладачі, учні, адміністрація навчальних закладів) і тих, хто знаходиться по відношенню до навчально-виховного процесу “зовні” (функціонери державної системи управління, батьківські асоціації, політичні партії, суспільні організації, стурбовані проблемами освіти) [4;48]. Реформа освіти передбачає наступні кроки: загальну оцінку стану системи освіти на даний момент → розрахунок та оцінку прогностичних даних → постановку адекватних йому стратегічних завдань → виявлення незадоволених освітніх потреб[4;52]. Реформа передбачає зміст, цілі, напрями та чіткий і достатньо окреслений термін виконання. Важливе значення мають обґрунтовані критерії успіху реформи. Вони повинні бути досить простими і зрозумілими для учасників процесу реформування, об'єктивними доступними для підрахунку та кількісного і якісного аналізу. Реформування може бути орієнтоване на стратегічні, оперативно-тактичні та поточні зміни. Перші спрямовані на вияв того, наскільки може реформа впливати на процес розвитку в цілому чи особливих комплексів суспільного життя. Другі покликані співвіднести задумані перетворення з очікуваними результатами, потенціальними можливостями чи передбачуваним впливом суб'єктів реформування. Треті – мають намір виявити взаємозв'язок задуму та результату на конкретному етапі процесу здійснення реформи [4;48] . Ініціатором освітніх перетворень може бути певний соціальний інститут (найчастіше держава) чи громадянське суспільство. По можливості перетворення повинні супроводжуватися широкою участю в реформі вчителів, викладачів, батьків, громадськості, учнів, студентів, адміністрації вищих та нижчих ланок управління. Реформа в освіті повинна викликати децентралізацію управління і подальшу демократизацію всього процесу навчання та виховання, сприяти зростанню загальної та спеціальної компетентності людини. Визначимо та охарактеризуємо можливі моделі реформування [3;49]: - директивна модель може здійснюватися на адміністративно-бюрократичній і ринковій основі: в першому випадку техніко-організаційна сторона справи залежить від прийняття відповідних державних рішень, координації контролю за їх діяльністю, а в другому – першочергове значення набуває добування фінансових засобів, реклама, пошук виконавців, координація дій; - пошуково-співробітницька з акцентом на активність суб'єкту реформування базується на вільній циркуляції інформації, активному залученні користувача, формуванні громадської думки, інтеграції та консолідації всіх суб’єктів реформування, а особлива увага приділяється широкому інформуванню громадськості, агітації, пропаганді і є достатньо ефективною при демократичних порядках, де вибір здійснюється на основі інтересів та переконань; - пошуково-співробітницька модель з акцентом на споживача, у котрій зміщений акцент в бік користувача інновації, його потреби вважаються визначальними. Проаналізуємо три основні моделі відповіді освітньої системи на дедалі більші життєві виклики. Перша: творення нових форм організації освітньої діяльності, що ґрунтуються на прогнозуванні і швидкому реагуванні на виклики. Друга: трансформація наявних інституцій, організаційних і освітніх практик відповідно до мінливих умов, технічне пристосування до нових умов існування й діяльності. Зазвичай ця модель передбачає дію навздогін: вона не передбачає прогнозу і моделювання проблеми, а є спонтанною реакцією на появу цієї проблеми. Третя модель: імітація змін, теж наявна на всіх рівнях освітньої системи, але у зворотній пропорції: більше на вищих щаблях, менше - на рівні освітньої інституції, яка має безпосередній контакт зі споживачем освітніх послуг [11] . Отже, реформа являє собою перетворення, зміну, нововведення, перевлаштування якоїсь сфери суспільного життя (інститутів, організацій, закладів), без усунення основ існуючої соціально-політичної структури і наявного суспільного порядку і зазвичай пов'язана з прогресивними змінами в суспільстві та має еволюційний характер розвитку. РОЗДІЛ 2 ОСВІТНІ РЕФОРМИ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ 2.1 Характеристика розвитку системи освіти України за якісними і кількісними показниками у рейтингу міжнародних моніторингів . Українська освіта заявила про свій намір інтегруватися в європейський і світовий простір, проте темпи і зміст перетворень в освітній галузі не задовольняють потреб держави, суспільства, особистості. Порівняємо актуальний стан системи освіти України та тенденції у реформувані із аналогічним досвідом сусідніх країн. Україна успадкувала від СРСР потужну розгалужену освітню систему з передовою на той час інфраструктурою. За роки незалежності відбувалося екстенсивне використання матеріально-технічних, кадрових і організаційних ресурсів та пристосування їх до потреб незалежної держави. Але за роки 1991-2013 роки в Україні кількість загальноосвітніх навчальних закладів скоротилася з 21,8тис. до 19,3тис., кількість учнів у них - з 7,132млн. до 4,204млн. Так само за цей період зменшилася кількість учителів — з 537тис. до 508тис [11]. Динаміку зниження показують і міжнародні рейтинги, так за результатами The Global Competitiveness Report [12] якість освітньої системи України здійснила «стрімке падіння» на тридцять позицій і опинилися серед країн з нижчим від середньосвітового показником Таблиця 1 Якістьосвітньоїсистеми України
Не зважаючи на суттєві фінансові вливання бюджетних грошей у підключення навчальних закладів до мережі Інтернет, Україна не демонструє позитивних тенденцій ( наприклад, Естонія має третє місце та індекс 6,5 для країн учасників) Таблиця 2 Підключенняшкіл до Інтернету
За показником «Якість управління (менеджмент) шкіл» Україна знову демонструє «падіння», опустившись на 44 позиції. Для порівняння: Естонія – 54; Латвія – 59; Литва – 60; Польща – 89; Грузія – 107; Росія – 113. Отже, якість освітнього менеджменту в Україні і Росії суттєво не відрізняється, оскільки збережені принципи і підходи до управління радянської та пострадянської системи. Таблиця 3 Якість управління (менеджменту) школами
Приймався до уваги і показник охоплення базовою середньою освіто, відтак , щороку збільшуючи відсоток охоплення базовою середньою освітою, Україна фактично далека від лідерських позицій. Таблиця 4 Охоплення середньою освітою
Отже, за чотирма іншими важливими показниками «Підключення шкіл до інтернету», «Охоплення середньою освітою», «Якість освітньої системи», «Якість управління (менеджменту) школами» за 2010-2013 роки порівняно з показниками «The Global Competitiveness Report. 2009-2010» сумарно втрачено 63 позиції. Слід відмітити, що на сьогодні існує ряд міжнародних моніторингових досліджень якості освіти, спрямованих на порівняння рівня знань учнів із різних дисциплін, але на відміну від країн-сусідів Росії і Польщі, Україна не бере в них участі, за виключенням TIMSS (The Trendsin International Mathematics and Science Study — Дослідження тенденцій у міжнародній математиці і науці). Видатки на освіту в Україні, у порівнянні із іншими країнами, суттєві( Рис.1), але проблеми якості очевидні. Рис. 1  Слід відмітити, що через затримку бюрократичних процедурприйняття порядків розподілу коштів, політичну невизначеність та централізоване призупинення процедур закупівель видатки зведеного бюджету на освіту скоротилися на 6.5% до І кв. 2013р ( Рис.2). На скорочення видатків вплинуло урядове обмеження зарплат у бюджетному секторі. Фонд оплати праці в український сфері освіти перевищує 80%. Серед найбільших змін можна лише відмітити збільшення фінансування підручників (420 млн. грн.), скорочення малообґрунтованої програми харчування дітей (607 млн. грн.), розширення мережі дошкільних навчальних закладів (63 млн. грн.). Тому очікується, що видатки на освіту підтягнуться до рівня 2013 р. до кінця року та перевищать 6% ВВП. Рис. 2  Цей показник – один з найвищих уміжнародному порівнянні. Проте система освіти подає сигналипро хронічний брак коштів: - зарплата вчителів на чверть нижча за середню; - зношеність основних фондів перевищує 60%; - частка видатків на матеріально-технічну базу – незначна.Така ситуація свідчить про низьку ефективність використаннябюджетних коштів, недостатньо інтенсивне використання приватнихджерел фінансування та значний потенціал економії.[13;9] |
Схожі:
|
ФУНКЦІОНАЛЬНІ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА У свою чергу корпоративна і конкурентна стратегії повинні спиратися на функціональні, без врахування аналітичних даних і можливостей... |
І. РЕФОРМА ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ Реформа міжбюджетних відносин Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на2010-2014 роки |
|
УКРАЇНА РОЗПОРЯДЖЕННЯ Міністрів України від 23 грудня 2004 року №957–р “Про заходи щодо реалізації у 2005 році Стратегії подолання бідності” та розпорядження... |
Про Порядок залучення громадян Про затвердження Порядку залучення громадян до формування та реалізації державної політики” та розпорядження голови Кіровоградської... |
|
Студентка НУК ім адмірала Макарова, м. Миколаїв Комплексність завдання пред'являє особливі вимоги до розробки стратегії реалізації інвестиційного задуму в довгостроковому періоді... |
РОЗПОРЯДЖЕНН Я «Про затвердження Порядку залучення громадян до формування та реалізації державної політики», розпорядження голови Кіровоградської... |
|
СТРАТЕГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ: ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІІ В АР КРИМ АР Крим, досліджено стратегічні пріоритети формування «точок зростання», що сприяють оптимізації використання економічного потенціалу... |
Урок з використанням технології критичного мислення «очікування» ... |
|
РОЗПОРЯДЖЕННЯ З метою забезпечення реалізації конституційних прав громадян на особистий прийом, згідно з Законом України «Про звернення громадян»... |
НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКИЙ ГОЛОВА З метою забезпечення реалізації конституційних прав громадян на особистий прийом, згідно з Законом України «Про звернення громадян»... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua