|
|
Скачати 0.49 Mb.
|
|
1.2 Насильство у сім’ї, як соціальна проблема в Україні. Зазвичай існує широко розповсюджений міф, що насильство в родинах - це проблема тільки неблагополучних родин, і майже завжди домашнє насильство пов’язане з пияцтвом і бідністю. Однак за деякими дослідженнями це зовсім не так. Насильство властиве для всіх соціальних груп і не залежить від економічного становища родини в цілому. В Україні проблема домашнього насильства практично не вивчалася. Тільки протягом останнього часу теми насильства у родині стали предметом публічного обговорення. Для того, щоб перемогти реальне зло, його треба зазнати, відкрито обговорити проблему та шукати шляхи вирішення. За даними Інституту соціологічних досліджень НАН, 68 % жінок зазнають знущання в сім’ї, з них чверть "як правило" або "часто" потерпає від побоїв. Кожна десята дівчина зазнає постійного насильства. Причини ж того, чому жінки не подають скарг у зв’язку з насильством, є тиск суспільних і родинних обставин та бажання зберегти відносини. Культурні та релігійні традиції також присутні серед перешкод, що ускладнюють боротьбу з насильством. Вдосконалення правової оцінки насильства в сім’ї багато в чому залежить від усвідомлення громадськістю та самими жінками того, що насильство в сім’ї є злочином. Як показали результати опитування, 59 відсотків респонденток потерпають від членів своєї родини або від партнерів в інтимних стосунках, причому, віком до 15 років потерпають всі сто відсотків; у віці 15-20 років - 62.2%; 20-35 років - 50.0%; після 35 років - 67.3% жінок (за даними Інституту соціологічних досліджень НАН) [14] В даний час не існує єдиної думки про першопричину домашнього насильства. Було запропоновано безліч мікро - і макротеорії - від наявності психічних порушень до впливу соціально-культурних цінностей і соціальної організації. Основні спори розгорнулися між послідовниками психологічних теорій і тими, хто вірить в соціальну причинність. Психологи встановили особливу роль у зростанні насильства таких психічних факторів, як ослаблення управління інстинктами, розчарування, агресивність, алкоголізм і психопатологія. Прихильники теорії соціальної причинності концентрують увагу на культурних нормах, провокують насильство, на патріархальній соціальній структурі, що сприяла домінуючої ролі чоловіків. З насильством найбільш часто пов'язують чотири соціально-психологічних чинника: стрес, суспільну ізоляцію, алкоголізм і споконвічну прихильність до насильства. Насильство тісно пов'язано з соціальним стресом в сім'ї. Серед безлічі проблем, які можуть підвищити рівень напруженості і привести до жорстокості, слід назвати такі як розбіжності у вихованні дітей, секс, вагітність, грошові труднощі, безробіття, необхідність в довготривалій медичної допомоги [8, с.76]. Чоловіки часто жінок та дітей ізолюють від оточуючих, контролюють всі їхні контакти з сім'єю і друзями, забороняють їм проходити навчання або влаштовуватися на роботу. Подружні побої також пов'язують з вживанням алкоголю і наркотиків: одні дослідники вважають, що вони знімають контроль над інстинктами, інші - що служать виправданням. Дослідження показали, що алкоголь і наркотики діють неоднаково. Було відмічено, що маленька доза алкоголю не впливає на агресивність, збільшення ж дози може призвести до агресії. У разі прийняття наркотику збільшення дози не приводить до агресії, а діє навіть навпаки - розм'якшує і розгальмовує. Попередження насильства в сім'ї - система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім'ї, припинення насильства в сім'ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім'ї, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім'ї. Реальна загроза вчинення насильства в сім'ї - це погроза вчинення одним членом сім'ї стосовно іншого члена сім'ї умисних дій фізичного, сексуального, психологічного або економічного спрямування, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї , як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному та психічному здоров'ю, якщо є реальні підстави очікувати її виконання. Існують загальні ознаки чоловіків, схильних до насильства: агресивність по відношенню до дітей, впевненість у тому, що тільки чоловік «хазяїн у домі», грубощі по відношенню до жінок, неусвідомлене ставлення до серйозності покарання за здійснення насильства, патологічні ревнощі, перекладання провини за свої дії на інших, погрози самогубства у випадку розриву відносин із жінкою. Таким чином, законодавство про попередження насильства в сім’ї наділяє нас досить широкими можливостями, щодо звернення до органів та установ за допомогою у разі ситуації сімейного насильства, що тягне за собою використання визначених заходів по його запобіганню. Захист від насильства врегульований навіть на міжнародному рівні, про що свідчать ратифіковані Конвенції. Проте законодавство з питань попередження сімейного насильства стане ефективним інструментом захисту від насильства в родині лише за умови широкого доступу до інформації із проблеми профілактики насильства в сім’ї, плідного співробітництва громадських організацій та органів влади й місцевого самоврядування, а також активної протидії кожного з нас в цьому принизливому для людської гідності явищі. Термін «жорстоке поводження з дітьми» як конкретне юридичне поняття вперше виник в Кодексі одруження та сім'ї РРФСР 1968-го року, у якому жорстоке поводження з дітьми входило у перелік підстав позбавлення батьківських прав, але утримання поняття не розкривалося. Натомість, в англомовної термінології давно усталене таке узагальнююче поняття, як жорстоке поводження з дітьми і відсутність турботи ( Childaduse and neglect) — насильство з дітей, жорстоке поводження із нею, занедбаність і зневага потребами дитини, тобто, широкий, спектр які завдають шкоди дитині дій із боку, які опікають його. Ці дії створюють серйозну загрозу здоров'ю та безпеки дитини, порушуючи право на захист, підтримку і турботу. Ці дії містять у собі жорстоке поводження, повторювані невиправдані покарання або обмеження, здатні спричинити у себе фізичні травми і захворювання, створюють реальну загрозу здоров'ю дитини, його розвитку або життя. Причинами виникнення жорстокого поводження з дітьми можна виділити такі: безробіття чи низька матеріальна забезпеченість, алкоголізм однієї чи обох батьків, самотність або занедбаність шлюбних відносин; серйозні житлові труднощі, які посилюють напруженість; озлобленість батьків або розчарованість життєвої ситуацією; фізичне чи психічне перевтома; егоїзм батьків, їх прагнення розвагам; відсутність симпатії до дитині; надмірна вимогливість; народження іншої дитини; дуже багато дітей; небажане народження дитини (наприклад, як і примус до шлюбу); народження дитину поруч із фізичними і психічними вадами та т.д. Насильство на дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:
Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але всі вони поєднуються одним - порушення прав людини,завдання шкоди здоров'ю дитини чи небезпека для її життя. Наслідки жорстокого поводження і неуважного відношення до дітей можуть виявлятися у виді прагнення кудись бігти, сховатися, або у виді глибокої загальмованості, зовнішньої байдужності. Однак в обох випадках дитина охоплена найгострішим переживанням страху, тривоги і гніву. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної ущербності, неповноцінності. Захворювання можуть носити специфічний для окремого виду насильства характер: наприклад, при фізичному насильстві є ушкодження частин тіла та внутрішніх органів різного ступеня тяжкості, переломи кісток. При сексуальному насильстві можуть бути захворювання, що передаються статевим шляхом: інфекційно-запальні захворювання геніталій, сифіліс, гонорея, СНІД, гострі та хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі із статевих органів і прямої кишки, розриви прямої кишки і піхви. Незалежно від виду та характеру насильства у дітей можуть спостерігатися різні захворювання, які відносяться до психосоматичних: ожиріння або, навпаки, різка втрата ваги, що обумовлено порушеннями апетиту. З 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви насильства. Наслідками насильства є синці, травми, переломи, ушкодження внутрішніх органів: печінки, селезінки, нирок та ін. Потрібен час, щоб залікувати ці ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати душевні рани, психіку дитини, що постраждала від насильства [18]. Практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження, пережили психічну травму, у результаті чого вони розвиваються далі із значними особистісними, емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливають на їхнє подальше життя. Діти, що пережили сексуальне насильство, здобувають невластиві віку пізнання про сексуальні стосунки, що проявляється в їхній поведінці, в іграх з іншими дітьми чи з іграшками. Навіть маленькі діти, які не досягли шкільного віку, які постраждали від сексуального насильства, згодом самі можуть стати ініціаторами розпусних дій і втягувати в них велике число учасників. Можна виділити два соціальних наслідків жорстокого поводження з дітьми, що виявляються одночасно: шкода для жертви і для суспільства. Діти, що пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Рішення своїх проблем діти - жертви насильства - часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто сполучено з формуванням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії. Дівчатка нерідко починають займатися проституцією, а у хлопчиків може порушуватися статева орієнтація. І ті й інші згодом відчувають труднощі у разі створення власної родини, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, оскільки не вирішені їхні власні емоційні проблеми. Будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні і поведінкові особливості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства. Суспільні наслідки насильства над дітьми - це, насамперед, втрата людського життя у результаті вбивств дітей і підлітків чи їхніх самогубств, це втрати в їхньому обличчі продуктивних членів суспільства внаслідок порушення психічного і фізичного здоров'я, низький освітній і професійний рівень. В майбутньому - це втрата батьків, здатних виховувати здорових у фізичному і моральному відношенні дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають ґвалтівниками, людьми, здатними на різні види насильства. Діти, що зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини. Деякі з них, навпроти, надмірно пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким шляхом привернути до себе увагу іноді виявляється у вигляді зухвалого, ексцентричного поводження. Найбільш універсальною і важкою реакцією на будь-яке насильство, є низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов'язаних з насильством. Особистість з низькою самооцінкою переживає почуття провини, сорому. Для неї характерна постійна переконаність у власній неповноцінності, у тому, що "ти гірше всіх". Унаслідок цього дитині важко домогтися поваги оточуючих, успіху, спілкування її з однолітками ускладнені. Серед цих дітей, спостерігаються часті депресії, навіть у дорослому віці. Це виявляється в приступах занепокоєння, безпричинної туги, почуття самітності, порушеннях сну. У старшому віці у підлітків, можуть спостерігатися спроби покінчити з собою чи завершені самогубства. Насильство над дітьми може бути як одномоментним, так і пролонгованим в часі, як свідомим, так і неусвідомленим з боку дорослих, батьків, вихователів. Воно може призвести до емоційного чи психічного травмування, чи навіть загибелі дитини [ 9, с. 17 ]. Насильство, щодо жінок сягає своїм корінням в історично сформоване нерівноправністю жінок і чоловіків і традиційну дискримінацію жінок в суспільній і приватній сфері життя. Характерні для патріархальних суспільств відносини домінування чоловіків над жінками, дискримінаційні культурні норми і економічна нерівність - ось фактори, що перешкоджають здійсненню жінками своїх загальнолюдських прав і увічнюють насильство. Насильство щодо жінок є одним з основних способів, за допомогою яких чоловіки обмежують жіночу самостійність. Насильство, щодо жінок не є винятковою особливістю конкретних культур, регіонів чи країн, або конкретних груп жінок у суспільстві. Тим не менш, різні прояви такого насильства і власний досвід жінок визначаються такими факторами, як етнічна і класова приналежність, вік, сексуальна орієнтація, інвалідність, громадянство і релігія. Причини насильства досить численні. Вони визначаються поєднанням різних факторів, ні на один з яких окремо не можна покласти відповідальність за дане явище, тому прийнято розглядати причини і фактори насильства в цілому. Насильство може мати соціокультурну природу, бути невід'ємною частиною стереотипових уявлень про сутність сімейних взаємин, сприйнятої з вихованням, що підкріплюються зовнішніми враженнями. Жорстоке звернення може бути результатом особистого життєвого досвіду індивіда або індивідів, і тим самим для них теж створюється морально-психологічна підстава вважати такий тип взаємин універсальним. Так само насильство може бути пов'язано з «травмою дитинства», з пережитим в ранньому віці руйнівним досвідом, що змушує індивіда зганяти на близьких свої дитячі комплекси. На насильницькі дії по відношенню до жінки впливає соціальна та психологічна декомпенсація в результаті зовнішніх впливів, що перевищують межі особистісної стійкості індивідів, змушує ряд з них шукати замісної компенсації своєї незадоволеності життям, самостверджуватися за рахунок більш слабких, нездатних дати відсіч і захистити себе. Причини виникнення насильства над жінкою умовно поділяються на три групи:
Для жінок причини, пов'язані з несприятливою життєвою ситуацією в батьківській родині, також виступають як фактори ризику. Сильна прихильність дівчинки до батька-гвалтівнику, гостре бажання завоювати батьківську любов і ніжність спонукає дорослу жінку задовольнити цю потребу зі своїм партнером у подружжі. Таким чином, жінка несвідомо, орієнтуючись на батьківську фігуру, вибирає чоловіка з агресивною поведінкою. Якщо дівчинка росте в сім'ї, в якій батько регулярно б'є мати, то вона несвідомо засвоює дану модель відносин між чоловіком і жінкою, оцінює її як прийнятну і демонструє згоду з насильством вже у своїй подружнього життя. До третьої групи причин домашнього насильства по відношенню до жінки відносять фактори, обумовлені подружніми стосунками: високий рівень конфліктності відносин, непримиренність життєвих позицій, що супроводжується агресивними висловлюваннями чи діями; тривала боротьба за владу, домінування і підпорядкування в сім'ї; сприйняття і оцінка фізичного насильства як допустимою норми людських відносин (конгруентність поглядів); низький соціально-економічний статус сім'ї. У більшості випадків при насильстві, особливо фізичному, у жінок з'являється гостре бажання піти від чоловіка. Проте вони не можуть цього зробити через низку причин, що посилює їх внутрішній дискомфорт. Найбільш типовими причинами цього є: страх догляду - жінка, ризикнула піти, боїться відплати («знайде, де завгодно, не залишить у спокої або просто вб'є »); незнання власних прав і можливостей - багато жінок не мають уявлення про ті законах, які могли б забезпечити їм безпеку і необхідні для нормального розвитку умови життя; відсутність власного житла, неможливість розселення або обміну спільної з гвалтівником квартири; економічні проблеми - неможливість забезпечити собі і своїм дітям необхідний матеріал рівень, абсолютна економічна залежність жінки від чоловіка, відсутність роботи; невірні соціальні установки щодо сім'ї та шлюбу: розлучення - ознака поразки жінки; насильство є в усіх сім'ях, тільки всі члени сімей приховують це; сім'я - це жіноче призначення і тільки жінка несе відповідальність за те, що відбувається в сім'ї ( Додаток 2). Узагальнюючи сказане про причини і чинники насильства в сім'ї, можна відзначити, що існує велика кількість причин, що викликають або впливають на прояви насильства. Але якими б не були причини насильства, воно завжди тягне за собою негативні наслідки, з якими жертва насильства найчастіше не в змозі впоратися самостійно [11]. |
|
Методичні рекомендації / Укл. В. Уруський Педагогічна діагностика ЗМІСТ Проблема діагностики педагогічної діяльності вчителя надзвичайно актуальна і важлива для вирішення питань вдосконалення викладання... |
Ф ормування духовної культури особистості школяра – актуальна проблема сьогодення Діти і батьки повинні усвідомлювати історію сім'ї, родини як частки історії народу, вивчати образи і діяльність своїх предків, турбуватися... |
|
ОГЛЯД ПЕРСПЕКТИВНИХ МОДЕЛЕЙ РОЗВИТКУ ОСВІТИ В УМОВАХ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО... |
РОЗВИТОК КРЕАТИВНОСТІ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ПІД ЧАС ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА Проблема розвитку творчих здібностей нині надзвичайно актуальна. Швидкі темпи науково-технічного розвитку нашого суспільства, динамічність... |
|
Однією з найактуальніших проблем українського суспільства є проблема... |
Реферат на тему: «Гендер як соціокультурний феномен» Вступ. Гендер як важлива соціодиференціальна складова розвитку сучасного українського суспільства |
|
ПРОБЛЕМА СИНОНІМІЇ В ТЕРМІНОЛОГІЇ Міжвідомчий науково-дослідний центр прикладної лінгвістики Українського мовно-інфомаційного фонду НАН України та МОН України |
МЕТОДОБ'ЄДНАННЯ СУСПІЛЬНО-ГУМАНІТАРНОГО ЦИКЛУ Проблема Проблема: Створення умов для самоактуалізації та самореалізації кожної дитини через застосування новітніх технологій в умовах національного... |
|
Вимоги до сучасного уроку Дидактичні вимоги до сучасного уроку Чітке формулювання освітніх завдань в цілому і його складових елементів, їхній зв'язок з розвиваючими і виховними завданнями |
Методичне об’єднання класних керівників Методична проблема Методична проблема. Морально-духовний розвиток та соціалізація особистості через організацію особистісно орієнтованого креативного... |