|
|
Скачати 0.69 Mb.
|
|
РОЗДІЛ ІІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ЖИТТЄВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ – СИРІТ ТА ДІТЕЙ ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ 3.1. Процедура дослідження та опис використаних методик Питання виховання і захисту підростаючого покоління завжди є й будуть актуальними для будь-якої країни, адже діти – гарант самозбереження і поступу нації. Вкладаючи ресурси в дитинство, держава зміцнює майбутні продуктивні сили, забезпечує стабільність, готує майбутніх активних громадян. В останні роки значна увага громадськості України приділяється вирішенню проблеми дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, яких у країні більш 100 тисяч. [21, с. 8]. На сьогодні в Україні проводиться велика робота щодо реформування системи опіки: вдосконалюється нормативно-законодавча база захисту прав дитини, проводиться робота з розвитку сімейних форм опіки, розробляється механізм фінансування, який забезпечить рівне фінансування дітей-сиріт незалежно від місця влаштування дитини[21, с. 8]. Усе це спрямовано на поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Але існує форма влаштування дитини, яка кардинально змінює сирітську долю – це усиновлення. Усиновлення є найбільш прийнятною і сприятливою формою влаштування, за якої дитина приймається в сім’ю усиновителів на правах рідної дитини. Усиновлення в Україні – явище мало досліджене. Це пов’язане, в першу чергу, з таємницею усиновлення. В лютому 2006 - січні 2007 року Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді за технічної підтримки “Holt International” проведено перше національне опитування сімей усиновителів. Основною метою цього дослідження є визначення мотивів, що спонукають громадян України всиновлювати дітей; вивчення проблем, з якими стикаються сім’ї у процесі всиновлення дітей та визначення шляхів покращення ситуації щодо розвитку національного усиновлення [21, с. 9]. Метою нашого дослідження є вивчення громадської думки щодо реалізації права дитини-сироти на сімейне виховання. Опитування населення, здійснювалось на основі безповторної вибірки. Об'єм вибіркової сукупності склав 100 жителів Івано – Франківської області, не зайнятих безпосередньо роботою з дітьми, що залишилися без піклування батьків. Для проведення дослідження було обрано метод анкетування. У дослідженні використовувались наступні анкети – опитувальники:
Анкета «Кожній дитині – сім’я» використовувалась для вивчення громадської думки щодо реалізації права дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, на сімейне виховання. Анкета складається з 21 питання закритого типу з вибірковою структурою та демографічного паспорта, де респондент коротко вказує інформації щодо свого соціально – демографічного статусу. Порядок питань сформований таким чином, щоб не відштовхнути респондента і по можливості його зацікавити. (Додаток Б). Опитувальник «Чужих дітей не буває» дає нам можливість з’ясувати ставлення людей до проблеми сирітства. Анкета складається з 15 питань закритого типу де чітко сформований перелік відповідей. (Додаток В). Анкетування проводилось на базі ДРЦСССДМ, в обох анкетах опитувана кількість респондентів однакова і становить по 100 осіб. В опитуванні брали участь особи як чоловічої, так і жіночої статі, але були вікові обмеження, в опитуванні мали право брати участь лише особи які досягли повнолітнього віку, тому що опитування спрямоване на те щоб дізнатись думку не самих дітей, а дорослих громадян які в майбутньому можуть стати для дітей - сиріт потенційними батьками або опікунами. За повнотою охоплення анкетування проводилось заочно. Таким чином, дані опитувальники допоможуть нам з’ясувати ставлення простих людей до дітей - сиріт, та думку суспільства щодо того, чи має право дитина – сирота і дитина яка залишилась без піклування батьків виховуватись і зростати в сім’ї. 3.2. Результати порівняльного аналізу та їх інтерпретація В результаті проведеного дослідження за опитувальником «Кожній дитині – сім’я» було виявлено, що у вихованні дітей в українській родині традиційно зберігається «матріархат», тобто здебільшого вихованням дітей займаються матері (41%), тому жінки з більшою люб’язністю ставляться і до чужих дітей. Хоча на рівні уявлень відповідальність за виховання дітей у родині майже третина опитаних (36%) покладає на обох батьків рівною мірою, 17% опитаних вважають, що дитину мають виховувати всі члени родини які проживають з нею, і тільки 6 % громадян вважають що вихованням дитини повинен займатися батько. Відповідаючи на пряме запитання щодо ставлення до дітей, які виховуються в інтернатних закладах, більшість опитаних зазначили, що ставляться до них із жалістю, співчувають (37% ) , проте 30 % відповіло що ставляться з осторогою. При цьому кожен шостий опитаний ставиться до них так само як і до інших, невелика кількість відчуває негатив до таких дітей – 6%, і лишень 10% взагалі про це ніколи не задумувались. Тобто на рівні настанов загалом ставлення до дітей, які перебувають на вихованні в інтернатних закладах переважно позитивне. Жінки дещо частіше за чоловіків говорили про те, що вони жаліють дітей з інтернатів, співчувають їм (73% серед жінок проти 61% чоловіків). Більшість опитаних, відповідаючи на запитання щодо найбільш поширених причин того, що дитина залишається без батьківського піклування в нашій країні, називали асоціальну поведінку батьків – вживання алкоголю (83%), перебування в ув’язненні чи під слідством(33%), жорстоке поводження з дітьми (36%). Половина опитуваних віднесли до найчастіших факторів сирітства дитини смерть батьків (53%). Більшість опитаних найкращою формою влаштування маленьких дітей вважають усиновлення. Чим старші діти, тим цю форму влаштування вважає найкращою значно менша частка громадян. Дані опитування свідчать, що більшість громадян вважають сімейне виховання кращим аніж виховання в інтернатах для дітей будь-якого віку, хоча старших дітей частіше пропонують віддавати під опіку, влаштовувати у прийомних сім’ях чи ДБСТ або ж інтернати (Додаток Д). Наявність серед оточення когось, хто всиновив дитину, впливає на формування позитивних настанов, пов’язаних з усиновленням, а також на готовність до всиновлення, планування такого вчинку. Загалом серед усіх опитаних 40% повідомили, що серед їхніх знайомих, родичів, друзів є такі, хто всиновили дітей. Причому серед тих, хто має таких знайомих, дещо частіше виникає й ідея самому всиновити дитину чи навіть реальні плани щодо всиновлення найближчим часом чи у майбутньому. Так серед тих, хто має знайомих усиновителів, 30% коли-небудь задумувалися над тим, щоб самому всиновити дитину сироту чи дитину, позбавлену батьківського піклування (серед тих, хто таких знайомих не має, цей показник значно нижче – 7%). Відповідаючи на запитання «Якщо б ви усиновлювали дитину, то якого віку» майже половина опитаних відповіли що найкраще усиновлювати від народження до 1 року(49%), було декілька респондентів які взагалі ніколи не стали б всиновлювати дітей жодного віку (10%) (Додаток Е). На думку опитаних, найбільш бажаний вік ймовірних батьків-усиновителів повинен знаходитися у діапазоні від 26 до 40років Важливе значення для взяття дитини в сім’ю має потік інформації що надається населенню. Відтак менше половини опитаних (40%) тією чи іншою мірою відчувають потребу у тому, щоб більше дізнатися про всиновлення дитини в Україні. Жінки (36%) дещо частіше аніж чоловіки (20%) виявляли зацікавленість у такій інформації. Також помітним є зниження інтересу до такої інформації з віком. Одностайності є думка громадськості на підтримку закону, який передбачає виплату матеріальної допомоги у випадку усиновлення дитини такого ж розміру, як і при народженні дитини, – 29160 грн. (висловилися 95% опитаних, причому 65% відповіли, що ставляться до цього «дуже позитивно»). Таким чином, дані зібрані з аналізу опитувальника «Кожній дитині – сім’я» дають підстави вважати, що для більшої частини населення, яке має дітей і не стикалося з проблемами сімейного планування, питання про долю дитини, стандарти та мотиви усиновлення виглядають суто як проекційні, що скоріше вимірюють рівень людяності, але аж ніяк не можуть бути перенесені на будь-які прогнози реальної поведінки. Аналізуючи дані опитувальника «Чужих дітей не буває» в якому взяли участь 100 осіб, 60% жінок і 40% чоловіків віком 21– 55 років , було встановлено, що 70 % респондентів вважають проблему сирітства у наш час актуальною, для 20% опитаних не є це питання актуальним, при цьому 10 % взагалі не знали що відповісти на це питання. У відповідності з цим 76 % вказали що згідні з висловом «Чужих дітей не буває» . Загальний рівень стурбованості долею дітей, які залишились без піклування батьків високий - 73%. Слід зазначити, що найбільшою мірою занепокоєні даної проблемою жінки (93%), це пояснюється їхніми психоемоційними якостями, чуйністю, 41% опитаних чоловіків вибрали серед запропонованих відповідь «ні, це не мої проблеми». Людей, згідних взяти дитину на виховання, дуже багато – 87% з урахуванням інтересів усіх варіантів згоди, але домінуючою є позиція "Так, але у тому випадку, якщо це мій родич" (40% респондентів). Кількість, опитаних котрі вибрали відповідь «так, звісно» невелика – 10%. Не згідних ані за яких умовах опікуватись чужою дитиною - 13% опитаних. Людей, які б погодились взяти дитину у свою сім’ю за умови постійної матеріальної допомоги виявилось 26%, половина опитаних є противниками такого дійства стало 50%, не визначились зі своєю думкою 24% респондентів. При цьому якщо б прийшлось брати на виховання дитину – сироту, то більшість респондентів надали б перевагу повністю здоровій дитині (70%), дитину в якої є незначні проблеми зі здоров’ям могли б взяти на виховання 13% опитуваних, 10 % висловили думку на користь дитини в якої були батьки наркомани, і тільки 7 % респондентів взяли б дитину яка припала до душу не зважаючи на її здоров’я. Аналіз відповідей на відкрите запитання «З яких причин , на Ваш погляд, люди беруть на виховання дітей – сиріт ?» показує, що більше половини опитаних вважають, що головним мотивом є неможливість мати власних дітей (67%). На другому місці такий мотив, як доброта і любов до дітей-сиріт (23%), важливим чинником є і корисливі мотиви для отримання дотацій і державної допомоги на дитину (10%). Щодо форм життєвлаштування дітей – сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування то всім опитаним відомі такі форми як дитячий будинок – інтернат (100%) та усиновлення (97%), половині респондентам відомо про опіку та піклування (50%), про прийомну сім’ю відомо 60%, а про дитячий будинок сімейного типу чули тільки 30% зі 100 % опитаних. Ставлення до сімей, які мають прийомних дітей, носить виражений позитивний характер. Майже половина респондентів (47%) позитивно ставляться до сімей, які мають прийомних дітей, при чому значних розбіжностей між чоловіками, й жінками немає. 23% респондентів вважають, що сім'ю чекають труднощі й розчарування, а 13% дійшли висновку, що керуються корисливими цілями, 17 % вагались відповідаючи на це питання. Відповідаючи на запитання про наявність чи відсутність власних дітей у прийомних батьків було отримано такі відповіді: для 53% респондентів наявність власних дітей у прийомних батьків (вихователів) представляється бажаною, а 27% вважають, що власних дітей мати небажано. Труднощі з відповіддю на це запитання виявились у 20% респондентів. Що ж до вимог з наявності власного досить просторого житла при влаштуванні дитини , то більше половини респондентів (57%) зазначили це як необов’язкова міра, при тому 30% опитаних наполягає на його необхідності . Відповідаючи на запитання «Як ви відноситесь до переміщення дітей у державні виховні установи?» відповіді розподілилися таким чином: дуже багато респондентів (64%) ставляться до цього негативно адже це губить дитину, ламає її долю. При цьому 13 % розмірковує що це можливо тільки у крайньому випадку, коли іншого виходу нема. Таку думку висловили більшість жінок – 56%, тоді як 41% чоловіків, вважають, що це необхідна міра. Варіант «Позитивно , це необхідна міра» вибрали 23% респонденти. Таким чином проведене дослідження дає підстави говорити про те, що готовність до усиновлення, як й інтерес до долі самотніх дітей, багато в чому визначається тим, чи є в опитаних свої діти, і чи стикалися вони з проблемами при плануванні власної сім’ї, продовження роду, народженням дітей тощо. Більшість респондентів вважають актуальною цю проблемою, позитивно ставляться як до дітей – сиріт, так і до тих сімей які вже виховують чужих дітей, підтримують виховання дитини в сім’ї але самі готові взяти дитину на виховання тільки у крайньому випаду та повністю здорову. ВИСНОВКИ У зв’язку з нестабільністю економіки та значними суспільними перетвореннями в останні роки в Україні катастрофічно зростає кількість дітей, які за певних обставин лишаються поза сімейним вихованням, позбавляються батьківської опіки. Причин тому безліч, і не обов’язково це смерть батька чи матері. Поширення сирітства – це наслідок того, що значна частина родин не змогла адаптуватися до нових соціально-економічних умов, та наслідок недостатньої уваги суспільства до соціальних проблем сімей, у яких є діти. Найпоширенішим шляхом влаштування дитини на сьогоднішній день залишається інтернатна система утримання та виховання, яка функціонує за рахунок держави. Специфіка умов утримання і проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в інтернатних закладах є причиною не досить ефективної соціалізації вихованців інтернатних закладів у майбутньому, неприйняття соціального оточення поза інтернатом. Тому що, перебуваючи по декілька років в інтернатних закладах, діти набувають негативних властивостей та якостей, оскільки не засвоюють усього комплексу необхідних соціальних ролей, у них не формуються ті властивості та якості, які потрібні, щоб адекватно сприймати соціальну реальність, оцінювати її. Історично визначеною формою влаштування дітей-сиріт на виховання у сім’ю є усиновлення та встановлення над ними опіки (піклування). Ця процедура передбачає виховання таких дітей у сімейному оточенні, а також захист їхніх особистих і майнових прав та інтересів. Але на сьогоднішній день першочерговим завданням, яке ставить перед собою держава щодо влаштування дітей-сиріт є розвиток нових ефективних соціальних інститутів виховання, таких як: прийомна сім’я та дитячі будинки сімейного типу. Виховання дитини у прийомній сім’ї чи дитячому будинку сімейного типу дає можливість зберегти для неї найголовніший соціалізований чинник – сімейний. Це дозволить дітям-сиротам пройти процес соціалізації у нормальних сімейних умовах, сформувати навички життя на прикладі членів родини, не почувати себе «вигнанцями» у суспільстві. Прийомна сім’я та дитячий будинок сімейного типу є найбільш бажаною формою опіки та піклування для дітей, які виховуються в інтернатних закладах. Перебування дитини у сім’ї передбачає адаптацію не тільки до сімейного життя, а ще й до соціального оточення сім’ї. Необхідною умовою для створення прийомної сім’ї, чи дитячого будинку сімейного типу є навчання потенційних батьків. Підготовка прийомних батьків є не лишень етапом, на якому виконується відбір професійно готових кандидатів у прийомні батьки, здійснюється усвідомлення мотивів, відповідальності й становлення психологічної готовності прийомних батьків до виховання дітей-сиріт, це ще й сукупність заходів, які допомагають підвищувати рівень компетентності прийомних батьків, помагають прийомним батькам стати впевненими у своїх силах, сприяють їх власній активності. Проведене дослідження дає підстави вважати, що у громадській думці про долю дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, існує деяка амбівалентність. З одного боку, переважна більшість громадян декларує співчутливе ставлення до цих дітей та усвідомлює переваги сімейних форм виховання у порівнянні з інтернатними закладами. З іншого боку, всиновлення вважають найкращою формою влаштування для здебільшого маленьких та здорових дітей, тоді як чим старше дитина-сирота, а тим паче якщо в неї є якісь фізичні чи розумові вади, – тим частіше її пропонують залишити в інтернаті. Більшість опитаних турбує доля дітей, які залишились без піклування батьків, але узяти на виховання у свою сім’ю готовий не кожен. Це пояснюється тим, що чим менше респондент хотів би мати дітей чи планує їх мати – тим менше ймовірність того, що він задумувався над можливістю всиновлення біологічно чужої дитини. |
| Державна підтримка дітям, які залишились без батьківського піклування З метою створення належних умов для повноцінного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,... |
Рішення, прийняті на засіданні Васюк Т. В. в інтернатний заклад для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування |
| Інформація про стан дотримання вимог чинного законодавства щодо соціального... Про органи і служби у справах дітей та соціальні установи для дітей", постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007р. №1228... |
Рішення, прийняті на засіданні Про встановлення статусу та влаштування Казбана Л. В. в інтернатний заклад для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського... |
| Показники оцінки ефективності виконання Програми захисту прав дітей... Підтримка дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з малозабезпечених, багатодітних сімей, дітей-інвалідів,... |
Наукова робота Порівняльний аналіз системи соціального захисту дітей-сиріт в Україні та США РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ 5 |
| Зміни до річного плану державних закупівель Бердичівської загальноосвітньої... Бердичівської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на... |
Колегія Охтирської районної державної адміністрації Про виконання... Рішенням тридцять другої сесії Сумської обласної ради п’ятого скликання, рішенням сорок другої сесії Охтирської районної ради п’ятого... |
| Контрольні питання з навчальної дисципліни Державна система закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування |
РОЗПОРЯДЖЕНН Я Кіровоградської обласної державної адміністрації від 11 лютого 2008 року №90-р „Про затвердження обласних заходів з проведення в... |