|
|
Скачати 0.69 Mb.
|
РОЗДІЛ II. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ЖИТТЄВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ СИРІТ ТА ДІТЕЙ ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ 2.1. Найбільш прийнятні форми життєвлаштування дітей - сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування Функціонування державної системи виховання дітей-сирітна та дітей позбавлених батьківського піклування на сьогоднішній день не є ефективним. Жоден державний заклад не може в повній мірі замінити дитині сім’ю. Тому Україна переходить до більш ефективних, сімейних форм виховання. На сьогоднішній день в Україні існує чотири форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За їх пріоритетністю перелік такий – усиновлення, опіка (піклування), прийомна сім’я та дитячий будинок сімейного типу. В. С. Яковенко вважає, що усиновлення є найбільш прийнятною і сприятливою формою виховання, за якої дитина в правовому відношенні прирівнюється до рідних дітей, набуває в особі усиновителів батьків, рідну сім’ю [37, с. 76]. Усиновлення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Законодавчо процедура усиновлення регламентується Кодексом про шлюб та сім'ю України і Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам, і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України у 1996 році [11, с.47]. Згідно з Сімейним Кодексом усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини, якщо єдиний або обидва її батьки: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими, дали згоду на усиновлення в письмовій формі, понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи [32, с. 75]. Усиновителями можуть бути повнолітні дієздатні особи віком не молодше двадцять одного року. Між усиновителем і дитиною різниця у віці повинна становити не менше ніж 15 років. Не можуть бути усиновителями особи, позбавлені батьківських прав, які подали завідомо неправдиві документи щодо усиновлення, бажають оформити усиновлення з метою отримання матеріальної чи іншої вигоди, раніше були усиновителями, якщо з їх вини усиновлення було скасоване або визнане недійсним, перебувають на обліку в психоневрологічних та наркологічних диспансерах [32, с. 71-72]. У разі усиновлення дитини, яка досягла десятирічного віку, необхідна її згода. Якщо до подачі заяви про усиновлення дитина проживала в сім'ї усиновителя і вважає його своїм батьком (матір'ю), усиновлення, як виняток, може бути проведене без одержання згоди усиновлюваного [25]. З метою запобігання одержанню невиправданих фінансових вигод при усиновленні статтею 102-3 Кодексу про шлюб та сім'ю України і статтею 115-2 Кримінального кодексу України заборонено посередницьку комерційну діяльність щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку і піклування чи на виховання в сім'ї, встановлено кримінальну відповідальність [ 22, с. 193]. Станом на 30.06.2014 за оперативними даними міністерства соціальної політики в Україні протягом 2013-2014років було усиновлено 1074 дітей, з них 281 дітей іноземними громадянами. Найбільш активними в усиновленні є жителі східних областей (Додаток А). Історично визначеною формою влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування на виховання у сім’ю є встановлення над ними опіки (піклування). Ця процедура передбачає виховання таких дітей, а також захист їхніх особистих і майнових прав та інтересів в сім’ї. Опікуни, як правило, вибираються із числа осіб, які є близькими родичами підопічного, що перш за все передбачає збереження між дитиною і опікуном родинних зв’язків [32, с. 83]. Встановлення опіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт в сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми-сиротами з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів [6]. За Ф.А. Мустаєвою опіка та піклування – форми опікунства, які являють собою форму захисту особистісних та майнових інтересів дітей, що залишилися без батьківського піклування [17, с. 226]. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли 14 років, а піклування – над дітьми віком від 14 до 18 років. Принципова відмінність між опікою і піклуванням визначена тим, що дитина віком до 14 років має часткову цивільну дієздатність, і опікун здійснює захист прав та інтересів такої дитини від її імені. У віці від 14 до 18 років дитина набуває неповної цивільної дієздатності, що передбачає розширення її прав – можливість самостійно розпоряджатися особистими доходами [16, с. 308]. С. Бадора зазначає, що основою для встановлення опіки (піклування) є: * смерть батьків; * позбавлення батьківських прав внаслідок їх асоціальної поведінки; * визнання батьків недієздатними внаслідок хвороби; * довготривала відсутність батьків (перебування у місцях позбавлення волі); * ухиляння батьків від виховання дітей або захисту їх прав [2, с. 19]. Протягом 2014 року під опіку піклування влаштовано 8 660 дітей. Всього у сім’ях опікунів, піклувальників виховується 59 692 дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування [35]. На сьогоднішній день в Україні також поширюється позитивний досвід організації різних форм родинного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, реалізації їх прав на проживання в сім'ї. Першочерговим завданням, яке ставить перед собою держава щодо влаштування дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування є розвиток нових ефективних соціальних інститутів виховання, таких як: прийомна сім’я та дитячі будинки сімейного типу. З метою забезпечення права дитини на сімейне виховання в Україні провадиться робота по створенню інституту прийомної сім'ї. Згідно із постановою Кабінету Міністрів України № 241від 2 березня 1998року "Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей в Запорізькій області та затвердження Положення про прийомну сім'ю" [9, с. 95]. В Положенні про прийомну сім’ю зазначається, що прийомна сім'я - це сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених піклування[28]. О. Карпенко зауважив, що прийомна сім’я є формою соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, коли частину функцій – матеріальне забезпечення, утримання дітей, оплату праці прийомним батькам, методичну підготовку прийомних батьків та допомогу їм у вихованні сироти [11]. Інститут прийомної сім’ї принципово відрізняється від усиновлення, опіки родичів та опіки над дітьми у дитячих будинках сімейного типу. До неї може бути влаштована дитина, у якої є батьки, але вони з певних причин не в змозі її виховувати. Під час перебування дитини у прийомній сім’ї держава виконує функції піклувальника через соціальних працівників і працівників органів опіки. Держава не тільки фінансує, а й контролює утримання й виховання дитини у прийомній сім’ї, надає допомогу, спрямовану на її розвиток і соціалізацію, організовує соціальний супровід [33, с. 84-85]. Відповідно до Положення при влаштуванні дитини у прийомну сім’ю має бути враховане наступне: дитина має досягти повноліття до досягнення прийомними батьками пенсійного віку. Час влаштування дітей визначається відповідно до віку молодшого з батьків [28]. Особливістю прийомної сім’ї, як ефективної форми сімейного життєвлаштування дітей-сиріт, є те, що: - дитина, яка виховується у прийомній сім’ї, не позбавляється статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; - кандидати в прийомні батьки обов’язково проходять курс підготовки, розрахований на осмислення батьками проблем, пов’язаних із приходом у сім’ю нового вихованця; - прийомні батьки у вирішенні проблем прийомної дитини співпрацюють із соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї; - прийомні діти мають право підтримувати контакти з біологічними батьками й іншими родичами [33, с. 62]. При влаштуванні у прийомну сім'ю батьківські правовідносини не виникають. Дитина що потрапила в прийомну сім'ю продовжує зберігати правовий зв'язок зі своїми батьками. Їй також належать всі належні батьківським дітям допомоги, платежі [36, с. 92]. Особливість прийомної сім'ї перед існуючими формами сімейного виховання дітей-сиріт проявляється в забезпеченні соціального супроводу. Соціальний супровід — це цілеспрямована діяльність соціального працівника (або групи соціальних працівників) зі створення необхідних умов для оптимального функціонування прийомної сім'ї і розвитку дитини [3, с. 49]. Симигіна І. М. вважає, що соціальний супровід - це «робота», спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, та підвищення їх соціального статусу [31, с. 37]. Процес соціального супроводу складається з зустрічей соціального працівника з батьками з певною послідовністю, під час яких він вивчає умови виховання дитини, надає допомогу у вирішенні проблем, які з'являються при вихованні [38, с. 31]. Поряд із функцією підтримки прийомних батьків, прийомних дітей і родини в цілому соціальний супровід передбачає контроль за умовами розвитку і виховання дитини, виявлення недоліків і проблемних моментів. Але контроль з боку соціального працівника спрямований не тільки на висвітлення негараздів у прийомній родині, перше і основне його завдання - виявлення проблеми і вироблення методик та підходів, що допоможуть забезпечити нормальні умови розвитку прийомної дитини [13, с. 64]. На дуку Тюпті Л. Т. основними завданнями соціального супроводу є: · ефективне використання наявних ресурсів для оптимальної та швидкої адаптації прийомної сім'ї і прийомної дитини з метою вирішення проблем; · надання допомоги прийомній сім'ї для того, щоб у майбутньому вона могла вирішувати проблеми, які постають, в основному шляхом мобілізації власних ресурсів; · забезпечення партнерських відносин між прийомною сім'єю, соціальною службою, іншими державними і громадськими [34, с. 291]. Таким чином, прийомна сім’я є найбільш бажаною формою опіки та піклування для дітей, які виховуються в інтернатних закладах. Перебування дитини у сім’ї передбачає адаптацію не тільки до сімейного життя, а ще й до соціального оточення сім’ї. Ще одною з найбільш бажаних форм життєвлаштування дітей – сиріт та дітей позбавлених батьківського виховання є дитячі будинки сімейного типу. Відповідно до Положення дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім’я, що створюється за бажанням родини або окремої особи, яка не перебуває в шлюбі, і бере на виховання і загальне проживання не менше 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вихованці перебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічному, вищому навчальному закладі I-IV рівня акредитації - до його закінчення [27]. До дитячого будинку сімейного типу в першу чергу влаштовуються діти, які перебувають між собою у родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медичними показаннями вони не можуть виховуватися разом[26, с. 18 ]. Контроль за умовами проживання вихованців здійснюють органи опіки та піклування і відділи у справах сім'ї та молоді. За вихованцями зберігаються пільги та державні гарантії, встановлені законодавством для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування [29]. Батьки-вихователі мають право використовувати зазначені кошти за погодженням з органом опіки та піклування тільки для спеціального лікування, придбання спеціальних інструментів для розвитку здібностей і спеціальних допоміжних засобів для дитини з вадами фізичного розвитку [16, с. 309]. Фінансування дитячого будинку сімейного типу на утримання батьків-вихователів та вихованців здійснюється за рахунок видатків з районних бюджетів. Дитячому будинку сімейного типу щомісяця виділяються кошти на харчування вихованців, придбання для них одягу, взуття, м'якого інвентарю, лікарських засобів, предметів особистої гігієни [26, с.21]. Виховання дитини у прийомній сім’ї чи дитячому будинку сімейного типу є найбільш ефективним і дає можливість зберегти для неї найголовніший соціалізований чинник – сімейний. Тому на сьогоднішній день є помітною тенденція зростання кількості прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу на території України. Станом на 30.12.2014 року в Україні функціонує (без урахування АР Крим, м. Севастополь): - 918 дитячих будинків сімейного типу, в яких виховуються 6081 дитина; - 4 123 прийомні сім’ї, в яких виховуються 7439 дітей. У прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу станом на 30.12.2014 року виховується 13 520 дітей (15,7 % від загальної кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування), що на 0,9 % більше ніж у 2013 році [35]. Отже найбільш ефективним, що може сприяти вирішення проблем соціального становлення різнобічного виховання дітей-сиріт є передача їх на виховання у сім’ю. Саме в сім’ї формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини. В той час як в державних установах виховний процес орієнтується на колективні форми, а вони нівелюють особистісні запити і потреби дитини. 2.2. Умови оптимізації процесу підготовки потенційних усиновителів На даний час, при бажанні усиновити дитину, за законом України потрібно лише зібрати певний пакет документів. При цьому зовсім не враховується психологічна готовність потенційних батьків до усиновлення, вони не проходять відповідних тренінгів, де були б ознайомлені з віковими та психологічними особливостями дітей. Тому можуть виникнути ускладнення з встановлення міжособистісного контакту між дорослим і дитиною, як наслідок це може призвести до емоційної і психологічної травми [15, с. 54]. У більшості країн світу питанням усиновлення займаються спеціальні організації – агенції, які в установленому законодавствами країн порядку проходять акредитацію і одержують дозвіл для своєї діяльності. В компетентності агенцій – навчання майбутніх усиновителів, вивчення сім’ї, підготовка рекомендацій і висновків, допомога в пошуку і проведенні усиновлення [39, с. 24]. В Україні ведення банку даних про сім’ї потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів покладається на відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Потенційні опікуни, піклувальники, прийомні батьки, в разі необхідності зобов’язані пройти курс підготовки з проблем виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за програмою, затвердженою центральним органом виконавчої влади у справах сім’ї, дітей та молоді [6]. Обов’язковою умовою створення дитячого будинку сімейного типу та прийомної сім’ї є проходження батьками-вихователями курсу підготовки для кандидатів на створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, проведення якого забезпечують центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді[26, с.147]. Змістовним та ґрунтовним дослідженням в галузі підготовки прийомних батьків є робота І. Пєши, яка стверджує, що процес підготовки потенційних батьків-вихователів має включати: ознайомлення з психологічними особливостями розвитку дитини, яка виховується у інтернатному закладі або асоціальній сім’ї; виявлення ускладнень, що можуть виникнути у дитини в новому для неї мікросередовищі; акцентування уваги на допомозі саме дитині, врахування її інтересів у разі подальшого влаштування тощо [26, с. 151]. Програма підготовки кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу затверджена наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 03.06.2006 року № 2670. Навчання проводиться у формі соціально-педагогічного тренінгу. Обсяг програми 32 години [15, с. 62]. Соціально-педагогічний тренінг, розрахований на підготовку прийомних батьків, має чітко визначені орієнтири – надати можливість потенційним кандидатам: - зважити, наскільки серйозним є їхнє бажання взяти на себе піклування про чужу дитину ; - оцінити різні аспекти цього сімейного життя і порівняти їх з тим, що необхідно для виховання чужої дитини; - навчатися поважати потреби дітей, їхній життєвий досвід; - сформувати уявлення про особливості виховання дітей – сиріт[39, с. 73]. Курс тренінгу орієнтований на вирішення різних проблем прийомної сім’ї на всіх етапах функціонування: від часу приходу дитини до часу, коли вихованець залишає сім’ю. У ході підготовки потенційні прийомні батьки мають чітко усвідомити особливості розвитку дітей, які приходять на виховання в сім’ю, специфіку функціонування такої сім’ї порівняно з біологічною родиною [40, с. 59]. У результаті навчання кандидати оволодівають вміннями забезпечити безпечні умови адаптації дитини до нового соціального середовища, налагоджувати контакти з дитиною, визначати специфічні потреби дитини, яка влаштовується в сім’ю, захищати права дитини, налагоджувати взаємодію з соціальним працівником у ході соціального супроводу. Практичні навички, які набувають учасники навчання, дозволять створити сприятливі умови виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [38, с.18]. За результатами проходження навчання кандидати отримують довідку про проходження курсу підготовки прийомних батьків, яка видається обласним ЦСССДМ. Також на підставі отриманої інформації готується рекомендація ЦСССДМ щодо включення їх в банк даних про сім’ї потенційних усиновителів. Кандидати у прийомні батьки отримують статус “прийомних” після розгляду їх кандидатур на опікунській раді та прийняття розпорядження районної адміністрації про надання статусу[28]. На жаль недостатню увагу в науковій літературі приділяється психологічній підготовці потенційних усиновителів які всиновлюють дитину на правах сина чи дочки, а не створюють прийомну сім’ю. Розвиток сімейних форм соціального захисту дітей потребує переосмислення поглядів на сім’ї усиновителів, дослідження особливостей її функціонування, специфіки соціально-педагогічної роботи з потенційними усиновителями. За законом України щоб усиновити дитину треба подати заяву до служби у справах неповнолітніх за місцем проживання. Служба у справах неповнолітніх проводить протягом 10 робочих днів обстеження житлово-побутових умов та на підставі інших довідок висновок про можливість бути усиновителем та реєструє особу, як кандидата в батьки [6]. Після чого здійснюється ознайомлення з банком даних дітей, які підлягають усиновленню і служба у справах дітей за місцем звернення видає направлення до дитячого закладу для знайомства та встановлення контакту з дитиною. Якщо контакт з дитиною встановлено, то подається заява про бажання усиновити дитину до служби у справах неповнолітніх, на території якої перебуває дитина. При цьому не надається інформація про особливості розвитку та виховання депривованих дітей: потреби дітей, прихильність, ідентичність та розвиток, попередній досвід життя [37, с. 132]. Для успішності соціального розвитку дитини необхідно, щоб її спілкування з найближчим дорослим оточенням було діалогічним і вільним від директивності. Така дитина повинна отримувати певні реакції дорослих на свою позитивну чи негативну поведінку. Так, коли її дії відповідають очікуванням батьків, її хвалять, заохочують [14, с.184]. Так як дитина перший час може бути замкнутою, потрібно дати їй час адаптуватися, весь час пояснювати мотиви будь яких ваших дій, що допоможе зняти загальну тривожність дитини. Найкраще таку дитину не заставляти, а залучати до спільної діяльності, знаходити компроміс, пояснювати причини того, чи іншого вчинку[12, с.129]. Таким чином, на сьогоднішній день велику увагу приділяють навчанню прийомних батьків, а процес підготовки потенційних усиновителів потребує доповнення соціально-психологічним компонентом, а саме: надання відповідних консультацій та проведення тренінгів, які б враховували вікові та психологічні особливості дітей, що перебувають у будинку дитини. |
| Державна підтримка дітям, які залишились без батьківського піклування З метою створення належних умов для повноцінного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,... |
Рішення, прийняті на засіданні Васюк Т. В. в інтернатний заклад для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування |
| Інформація про стан дотримання вимог чинного законодавства щодо соціального... Про органи і служби у справах дітей та соціальні установи для дітей", постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007р. №1228... |
Рішення, прийняті на засіданні Про встановлення статусу та влаштування Казбана Л. В. в інтернатний заклад для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського... |
| Показники оцінки ефективності виконання Програми захисту прав дітей... Підтримка дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з малозабезпечених, багатодітних сімей, дітей-інвалідів,... |
Наукова робота Порівняльний аналіз системи соціального захисту дітей-сиріт в Україні та США РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ 5 |
| Зміни до річного плану державних закупівель Бердичівської загальноосвітньої... Бердичівської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на... |
Колегія Охтирської районної державної адміністрації Про виконання... Рішенням тридцять другої сесії Сумської обласної ради п’ятого скликання, рішенням сорок другої сесії Охтирської районної ради п’ятого... |
| Контрольні питання з навчальної дисципліни Державна система закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування |
РОЗПОРЯДЖЕНН Я Кіровоградської обласної державної адміністрації від 11 лютого 2008 року №90-р „Про затвердження обласних заходів з проведення в... |