Коробківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Каховської районної ради Херсонської області Шевчик Ніна Григорівна, учитель української мови і літератури, спеціаліст вищої категорії, відмінник освіти України Твори, присвячені 200-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка


Скачати 487.88 Kb.
НазваКоробківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Каховської районної ради Херсонської області Шевчик Ніна Григорівна, учитель української мови і літератури, спеціаліст вищої категорії, відмінник освіти України Твори, присвячені 200-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка
Сторінка1/4
Дата03.11.2013
Розмір487.88 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
  1   2   3   4
Коробківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Каховської районної ради Херсонської області


Шевчик Ніна Григорівна,

учитель української мови і літератури,

спеціаліст вищої категорії, відмінник освіти України
Твори, присвячені 200-річчю

з дня народження Т.Г. Шевченка



Багато хто з дорослих не вірить у майбутнє нашої країни, вважають, що Україна відстала від цивілізованих європейських країн на цілі десятиліття, що нічого світлого попереду немає. Але я так не думаю.

Україна... Це слово з глибокою шанобою і гордістю промовляють справжні сини і дочки нашої Батьківщини. Україна! Це – Тарасова гора і Золоті ворота, ласкаве Чорне море і бурхливі потоки, що із срібним передзвоном мчать із гір на долини, пшеничні лани і блакитне небо, розкішні каштани і сумні верби, це краса зелених Карпат. Україна!..

Я часто замислююсь над питанням: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, якою мовою спілкувалися наші предки? Вивчаючи свою славну історію, я пізнала, як багато ти, Україно, зазнала лиха, яке буває тільки в страшних казках. Твою історію зіткано із світла і темряви, із радості і смутку.

Українцi мають усi пiдстави пишатися тим, що їхня Батькiвщина не раз переживала днi могутностi й слави, мала справдi легендарних героїв, мужньо долала найважчi випробування. I потiм вiдроджувалась, виростала з руїн, виховувала новi поколiння, закоханих у рiдну землю лицарiв правди i волi. Ми можемо пишатися тим, що Україна нiколи не поневолювала iншi народи, а лише захищала себе вiд ласих на чуже добро близьких i далеких сусiдiв.

На жаль, цiлими сторiччями ворогам удавалось панувати над Україною. Майже всi завойовники кричали нахабно, безсоромно i цинiчно, що вони несуть українцям тiльки добро i щастя. Прикро, але дехто з наших спiввiтчизникiв ставав на службу до чужинських можновладцiв i допомагав їм гнобити свiй народ. Вони навіки зрадники країни... Перевертнями i яничарами, а в наш час манкуртами називають люди таких осiб, якi за грошi ладнi вiдректися навiть вiд рiдної матерi. Але були й тi, якi вмирали з iменем України на устах. Їй вони вiддавали всi свої сили, здiбностi, працю i навiть життя.

Я гадаю, що змалечку нас повинні навчати вклонятися рiдному пороговi, рiдній мові, може, тодi не розгубили б ми зiбраної попереднiми поколiннями ту низку перлів, яку називаємо духовною спадщиною.

Нi, не можна вiдмовлятись вiд рiдної землi, якщо ти – Людина. Тим бiльше, що вона напрочуд красива, наша земля, i краси її та iсторiї не затулять для справжнiх людей жоднi економiчнi негаразди. I сьогоднi, як за часiв Тараса Шевченка

...Тихесенько вiтер вiє,
    Степи, лани мрiють,
    Мiж ярами, над ставами
    Верби зеленiють.

Але, незважаючи на те, як важко живеться сьогоднi українському народовi, хочеться сподiватись, що ми виживемо, вистоїмо. Над Днiпром не вгасає дух народу, не пропаде i його сила. Свiдомiсть українцiв постiйно змiнюється i здобутки нашi ростуть. Народ не перестає боротися за свої права. Українська нацiя росте i розвивається. І це додає всiм надiї й вiри, що доля народу змiниться на краще.

Україно!.. Тобі і сьогодні доводиться нелегко: чорнобильська катастрофа, екологічна небезпека, економічна криза, безробіття. У суспільстві процвітають злочинність, байдужість, підлість, рідкістю стає великодушність, чесність, милосердя.

Може, й не дуже весело зараз в Українi, але покинути її – те саме, що покинути рiдну матiр через те, що вона, мовляв, хвора. Не вибирають люди матiр, не можна вибрати й Батькiвщину.

Рідна Україно! Ти дорога усім нам. Для кожного твого сина і дочки немає землі милішої від тієї, на якій він народився і живе.

Ніколи я не проміняю тебе на іншу, тому що знаю: минуть тяжкі часи, і ти відродишся для новітньої слави, для щастя. Ми, діти твої, Україно, запевняємо, що віддамо тобі тепло своїх долонь і серця.

Я вірю в твоє майбутнє, Україно! Адже я – частинка твого майбутнього!


Тарас прийшов на світ тоді, коли, ще скутий кригою, сивів у берегах Дніпро. Березень благословив першу сльозу немовляти, що, мов із серця, упала Борисфену на груди і розтопила кригу. Перший крик тонесенькою тріщинкою проліг у глибоких льодах, щоб лавиною пустити древнім руслом праслов'янської ріки льодовик весняних надій.

Квітень землю уквітчав зеленим рястом і приніс на веселих крилах молодому кріпакові вистраждану волю.

Травень квіти зібрав зі всієї України і сльозою скропив, і вірою повив та встелив Кобзареві останню путь із Петербурга до його вічного і тихого дому – на Чернечу гору, що стала Тарасовою горою.

Вічна Шевченкова весна прийшла на землю, якою сходив Тарас малими босими ногами і засівав словом. А слово те було про Матір і про Україну:

… Орю

Свій переліг – убогу ниву

Та сію слово. Добрі жнива

Колись-то будуть.

Є на Україні святе місце, де чисту сповідь перед Матір'ю сповідує душа. Є на Україні Чернеча гора, яку знає увесь світ. Є зелена круча над Дніпром у Каневі, освячена «Заповітом». І найменша грудка цієї землі священна для кожного українця, бо це земля з могили Тараса і над нею витає пісня України, як живий дух Поета.

Обірвалася пісня поета, обірвалася на веселій ноті, щоб ніколи не вмерти і не скласти крила, а зростати на материнській землі і підняти в отче небо крилатий пісенний хор, в якому чути на весь світ одне найрідніше слово – «Україна». З високої гори над Дніпром відкривається очам мальовничий краєвид, осяяний сліпучим весняним сонцем, котить своє повноводдя розкутий від криги Славута. Мерехтять серпанково зарічні далечіні, дихають на повні груди чорноземи, готуючись прийняти у своє лоно життєдайне зерно, котре зростає в буйний колос.

Україна й надалі крокуватиме разом із твоєю вічною весною, Тарасе. Її серце завжди стукотітиме в унісон з твоїм. І я хочу, аби ніякі чорнобилі – ні економічні, ні політичні, ні духовні – не затьмарили золото твого вінка. А тобі, мій великий народе, – хай здоровиться, бадьориться і щасливиться у святій справі плекання свого юного, незалежного, соборного дітища – України!

І промайнуть роки…

І зашумить море сліз. Безкрає, невичерпне. До гіркоти солоне і пекуче до болю.

І творчість Шевченка навіки залишиться з нами, бо це духовна спадщина всього нашого народу, це наша душа, наша пісня.


Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що все це легенда, якщо б усе те діялося у нас перед очима. Мені б хотілося почати розповідь про поета саме так, як починаються казки.

За широкими морями, за лісами дрімучими, за горами кам'яними, у нашій стороні був колись великий край, багатий і розкішний, але, на жаль, заворожений злими людьми, зневолений двома неволями. Одна неволя – панська, друга – царська. І жили там рабами, у тяжкій чужій роботі заточені в неволю люди. Світ їм був немилий, говорити було – заказано, а тому ходили німі…

Україна…

У цей час царського та безмежного свавілля народився Тарас Шевченко, великий співець України, геній, мислитель, пророк, людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Чи є у світі доля трагічніша і величніша за долю нашого Генія? Йому було суджено пережити найболючіші людські біди, витримати найважчі випробування і стати великим Поетом українського народу. Подякуємо Богові, що дав нам такого національного заступника і пророка. Максим Рильський про це писав так:

Благословен той день і час,

Коли прослалось килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами сльозами.

Для мене Шевченкове життя – це повість про те, що таке мистецтво, яке воно безмежне. Він сам звеличив себе так, як ніхто до цього, звеличив не лише серед українського народу, але і перед цілим світом своїми безсмертними творами. Звеличив Україну. Звеличив увесь український народ.

Для нього Україна – неозора, широкопола, широколиста, із синьою далиною, рожевими світанками і зоряними ночами. І не випадково поет називає її раєм, бо й справді це божевільна краса, яка дає наснагу душі. Краса , яку треба і обожнювати, і оберігати.

Ми "незлим тихим словом" згадуємо свого пророка, який залишив нам прекрасні твори . А що ж залишимо своїм нащадкам ми?

Залишим у спадок своїм поколінням

Свої ідеали й свої устремління,

Могутню Вкраїну, в якій наша сила,

І геній Шевченко як нації крила.

Шевченко одним томом поезій влучив, як стрілою, у серце своєї епохи, потряс сумління свого часу, був історичним етапом у житті свого народу, великим поштовхом народу вперед, на дороги вічні, безетапні.

Ми чуємо тебе, Кобзарю,

Крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

Українці завжди стоятимуть перед Шевченком, як перед своєю совістю. І якщо ми хочемо, щоб нас вважали людьми, щоб не соромно було перед Шевченковою пам'яттю, ми повинні любити свій народ, свою Батьківщину, знати свою історію, шанувати своїх героїв, боротися за себе, своє майбутнє, за справедливість і честь матері – України.

За Україну, за її долю...

Перегортаємо сторінки «Кобзаря», знайомі й незнайомі. Знайомі з дитинства і наче зовсім нові, коли їх гортаєш на різних вітрах часу. Адже поет говорить до нас крізь гомін, віяння і болі нашого часу. Він стає сучасником, бо слово любові не старіє і не в'яне. Він заглядає в саму душу глибоко-глибоко.

«Сон»... Вже з перших рядків поеми перед читачами постає образ коханої України, бідної вдови-вітчизни і пророчий образ її сина-поета, що, наче птах, летить на розмову про печальне майбутнє своєї матері.

Земля, полита сльозами і кров'ю, земля, з-під якої доноситься брязкіт кайданів, де немає спокою і спочинку... У Шевченка такий образ України набуває загальнолюдського звучання, переростає у збірний образ людського світу, світу, де людина грішить і страждає…

О підступна людська породо,
Звідки ти?

Поет не шукає причини людських страждань, не бачить межі людського горя, але вірить, що настане час, і в ім'я Всевишнього настане справедливість.

Мальовничу природу України, її добрих і мужніх людей Тарас Шевченко сприйняв і полюбив ще змалечку, бо й сам він був живою часткою усього того світу, в якому народився і жив. Тому з-під його пера все з'являється таке зриме, одухотворене, тому в його творах гомонить байрак, стогнуть гори хвиль, видно всю Україну, її людей, у степу високі могили, «і Дніпро, і кручі». Згодом сильна поетична уява Тараса Шевченка увесь цей рухливий і вабливий світ перетворює в образ рідної землі, яка називається Україна.

Україна... Шевченкова Україна – це поняття «неспівмірно ширше від самого краєвиду, від географічного поняття території». Україна – це в першу чергу комплекс долі людей, «мертвих, живих і ненароджених Шевченкових «земляків», «в Україні й не Україні сущих».

У Шевченка вона і знедолена, невесела, бо невеселий і знедолений увесь народ. То вона одинокою дівчиною виходить у поле, «білим світом нудить» і, не діждавшись своєї пари, стає тополею, яку вітер нагинає «до самого долу». То вона покриткою Катериною йде засніженим полем із маленькою дитиною на руках десь на Московщину шукати зрадливого москаля, який «любив та й покинув».

Уже за цими живими образами бачиться Україна, яку сплюндрували московські царі, якій судилося терпіти наругу, страждання. Поет не може спокійно дивитися на те, як його квітуча Україна – «рай тихий» – пустіє, бо навколо свавілля, знущання, невеселі картини. То ж Україна тепер стає схожою на безталанну вдову, якій ніде прихилитися:

А ти, моя Україно,

Безталанна вдово,

Я до тебе літатиму

З хмари на розмову.

Такою була «сучасна» Україна для Шевченка.

Це вся історія народу із найдавніших її початків, через сучасність Шевченкових часів і в невпиннім марші у заховане від людського ока майбутнє, яке не було відірване від пережитого ним прегіркого, претяжкого сучасного.

А яким же бачив Тарас Шевченко майбутнє своєї землі? Звичайно ж, у моральній єдності суспільства, нового, ідеального:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі.

Отже, справедлива держава, на оновленій і очищеній від гріхів себелюбства і знущання над слабшими землі – це є родина, в якій існує любов і посвята одного до другого. Такою Шевченко бачив Україну в майбутньому. Він звертається до Неньки-України:

Воскресни, мамо! І вернися

В світлицю-хату, одпочинь,

Бо ти аж надто вже втомилась,

Гріхи синові несучи.

Тарас Григорович усе своє життя зв'язав із долею України. Уся його творчість просякнута думкою про неї і її добро. Він молився за Україну, закликаючи всіх:

Свою Україну любіть,

Любіть її...

Для Шевченка доля України над усе:

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її обкраденую збудять...

Ох, не однаково мені.

Слово Кобзаря – то пророче слово. Україна була поневолена, обкрадена, поки проснулась.

Шевченко мріяв про вільну Україну. Він не хотів найвищої радості, доки «не понесе з України у синєє море кров ворожу», доки всі діти України не встануть і не окроплять волі «вражою, злою кров'ю».

Здійснилися мрії Шевченка. Україна сьогодні вільна, незалежна держава. Ми маємо бути горді з того, що можемо називатися дочками та синами України, а значить, і дітьми Тараса Шевченка.
ЗАПОВІТ” МИНУЛОГО І МАЙБУТНЬОГО

Неначе грім хмаринку вразив

З блисками грозовими -

„Заповіт” звучить Тарасів

всього світу мовами.

Д.Білоус

Тарас Шевченко ... У скількох людей щось здригається в серці від одного лише прізвища, прізвища видатного сина українського народу. Минають роки, спливають століття, а ім’я Кобзаря навіки залишилося безсмертним у пам’яті нащадків, адже він кожною клітинкою свого тіла увібрав у себе живу душу народу, став його невід’ємною частинкою. Його закличне слово, пройшовши десятиліття за десятиліттям, залишається таким же свіжим, діючим, викликає в серцях людей почуття гордості і захоплення своєю красою і народною мудрістю.

Отож, пройшовши довгий шлях, перетерпівши всі буревії і примхи життя, Тарасів заклик, який повністю втілився в його „Заповіті”, став національною гордістю України, пролунав як гімн у багатьох країнах світу. Виявилося марним його побоювання щодо своєї участі після смерті, після уходу в невідомий неосяжний світ :

„Холодне серце, як згадаю,

Що не в Україні поховають,

Що не в Україні будуть жить,

Людей і господа любить.”

Але не забули його ті, кому присвятив своє життя, боровся за їх волю до останнього подиху. Зараз на високій горі стоїть чудовий пам’ятник великому Кобзарю, як шана українського народу. І стоїть він, великий бунтар, овіяний легендарною славою, оспіваний в піснях, вічно живий і дивиться на нашу незалежну Україну. Мабуть , ще ніхто з письменників світу не похований в такому розкішному місці, як Чернеча гора, де переплітаються і густі ліси, і високі кручі, і синії ріки, - все за його бажанням. Тепер вся Україна приносить свої найкращі дари безсмертній постаті. Зараз „Дніпро, і кручі, і ліси...” – все його рідне. Розвіявся по рідній Батьківщині Тарасів „Заповіт” плодотворним насінням, а з того насіння виросли яскраві квіти таланту Шевченка. І не могло бути інакше, адже ця поезія була написана великими зусиллями вже тяжко хворим Кобзарем, який навіть в останні хвилини свого життя хотів залишити свою волю і наставлянням рідному народу... Але хвороба була лише поштовхом для створення закличного слова не тільки для українців, а й інших національностей, причина ж крилася у тій суспільно-політичній діяльності, яку спостерігав Шевченко у найтяжчі роки свого життя.

„Заповіт” великого Кобзаря – це його віра в народ, його майбутнє. У рядках цього безсмертного вірша висловлюється палка любов до трудящих, до рідної землі, віра в те, що пригноблені повстануть, порвуть примусово одягнені кайдани і побудують нове, вільне звільнене від влади панів, суспільство.

Мабуть, саме з цієї причини ця поезія починається звертанням Шевченка до народу:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій, ...
Ці слова великого мученика України є закликом поховати його на рідній землі, бо Україна для її вірного сина – це передусім волелюбний народ, героїчна визвольна боротьба. І не дивно, що поет перший в українській літературі на весь голос заявив про велич, красу народної любові до багатостраждальної Вітчизни, як символу волелюбності. Цей образ для нього святий. Образ матері і образ Батьківщини зливаються в єдине, найдорожче ціле. То де ж, як не на Україні, мріяв Шевченко залишити свою душу і поховати своє тіло.

Спочатку поет ніби спокійно висловлює своє бажання розмістити свою могилу серед широкого степу України. Але так, „щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий”...

Любов поета до життя, до людей зовсім не означає, що великий син українського народу схилявся перед життям таким, яким воно було таким. Навпаки, саме тому, що Шевченко так любив життя, любить дітей, він гаряче протестує проти створення суспільства гнобительським ладом. В ім’я любові до своєї країни, до її трударів міцніє у поета ненависть до всього, що калічить, спотворює їх існування на власному рідному чорноземі. Великої сили ідея всенародної революції набуває в безсмертному „Заповіті”:

... Кайдани порвіте.

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Саме в цих рядках Кобзар ніби забув про особистий мотив, яким розпочав вірш, смерть для нього не страшна. У серці Тараса Григоровича живе мрія про Дніпро, яке понесло б у „синє море кров ворожу”. У своїх думках поет переноситься в майбутнє, в нове суспільство, в якому не буде гнобителів. Нову сім’ю народів, побудовану на щирості, доброті, любові він називає великою, вільною, новою. У загальній картині намальованій враженнями про „Заповіт” можна побачити звучання нотків суму, але їх перекриває гордість за прийдешнє, яке буде завойоване повсталим народом.

Повівають над степами вітри, як завжди, яскраво світить сонце, співають птахи, але вже немає славетного бунтівника України серед нас, його побратимів, але пам’ять про Шевченка не змогла зникнути, і тому житиме вічно, а кращим увічненням пам’яті є існування вільного українського народу на вільній Батьківщині:

Ми здійснили, наш Тарасе,

Твої заповіти:

„І вражою, злою кров’ю волю окропіте”.

Вже немає більше пана у нашій країні.

Вічне щастя, світлу долю здобули ми нині.

Вже навіки Україна розігнала тучі,

Сонце правди осяває і Дніпро, і кручі.

І тебе в сім’ї великій, в сім’ї вольній , новій

Ми врочисто споминаєм своїм вдячним словом.
  1   2   3   4

Схожі:

Дидактичний матеріал з української мови
Лариса Анатоліївна, учитель української мови і літератури, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії комунального закладу «Комсомольський...
ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ: ДОДАТОК, ОЗНАЧЕННЯ, ОБСТАВИНА
Автор: Рак Віталія Володимирівна, учитель української мови та літератури Топильнянського навчально-виховного комплексу «Дошкільний...
Коробківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Розвиток творчих здібностей учнів засобами художнього слова на уроках української мови і літератури
Турнір юних ерудитів у 6 – 7класах Мета
Коробківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Каховського району Херсонської області
Учитель хімії вищої категорії
Золотоніська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Черкаської обласної ради
Дидактичний матеріал по формуванню здоров’язберігаючої компетентності...
Автор: Олена Миколаївна Рябко – вчитель української мови і літератури КЗ «Гуляйпільськи колегіум «Лідер» Гуляйпільської районної...
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ГОРЛІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЦЕНТР ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ М. ГОРЛІВКИ
Рецензент: І. Ф. Слободенюк, учитель російської мови й літератури Горлівської загальноосвітньої школи I-III ступенів №55, спеціаліст...
Величко Юлія Григорівна вчитель історії та правознавства
Богодухівський навчально виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Чорнобаївської районної...
Головне управління Дніпропетровської обласної адміністрації Дніпропетровський...
Братської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, педагог-тренер за програмою «Профілактика ризикової поведінки за проектом «Школа...
Учасники зовнішнього незалежного оцінювання, які в 2008 р набрали...
Городоцька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 Городоцької районної ради Львівської області
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка