Права і свободи людини і громадянина в демократичній системі
Права і свободи людини і громадянина можуть залишатися декларативними, значною мірою знецінюватися за відсутності певних засобів гарантування їх реалізації в повсякденному житті людини і суспільства. Отже, питання про права людини — це не тільки питання про те, що повинно бути з позицій абстрактних намірів та зобов'язань, а й про те, що реально може бути здійснено індивідом сьогодні в конкретних умовах.
Під гарантіями (від франц. garantie — забезпечення, запорука) прав і свобод людини і громадянина розуміється система загальних (політичних, економічних, духовних та ін.) і спеціально юридичних засобів та інститутів, спрямованих на створення умов для реалізації прав людини, а також забезпечення їх всебічної охорони та захисту від порушень.
Права людини - невід’ємні, інакше кажучи, заборонене будь-яке посягання на ці права. Права людини можуть бути обмежені тільки тією мірою, яка необхідна для захисту прав іншої людини. Права людини невідчужувані, іншими словами, людина сама не може від них відмовитися, тому що без цих прав вона вже не є людиною. Права людини належать кожному індивіду незалежно від перебування у громадянстві тієї чи іншої країни, расової чи національної належності. Кожна людина є носієм природних, обумовлених самою природою людини, прав.
Визнання і захист прав людини — головний обов’язок держави. Держава жодною мірою не наділяє індивіда правами, вона лише має визнати їх існування.
Під правами громадянина розуміють, насамперед, можливість брати участь в управлінні громадськими і державними справами: право на об’єднання в партії і громадські організації, право обирати і бути обраним в органи державної влади.
Політичною гарантією прав і свобод людини і громадянина виступаю демократія в найширшому її розумінні .
Гарантії за сферою дії: внутрішньодержавні (національні);міжнародні.
Гарантії за способом викладення: прості; складні; змішані.
Гарантії за підставою правового становища особи: загальні; спеціальні; індивідуальні.
Загальні гарантії прав і свобод :
1. Соціально-економічні — єдність соціально-економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг, фінансових коштів, свобода економічної діяльності. Визнання і рівний захист усіх форм власності. Соціальне партнерство між людиною і державою, робітником і роботодавцем, захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
2. Політичні — наявність розвиненої системи народовладдя, реальної можливості особи брати участь в управлінні державою безпосередньо або через представницькі органи. Політична багатоманітність. Можливість користуватися своїми правами та свободами, захищати свої інтереси. Поділ влади. Наявність незалежної конструктивної опозиції, політичного плюралізму та ін.
3. Ідеологічні (духовно-моральні) — ідеологічна багатоманітність. Заборона монополізації ідеології. Заборона релігійної, расової ворожнечі. Демократична громадська думка. Необхідний освітній рівень (загальнодоступність і безплатність освіти). Доступ до інформації та ін. Конституція України затвердила політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність і неможливість визнання державою будь-якої ідеології як обов'язкової (ст. 15).
4. Юридичні — система юридичних засобів і способів охорони і захисту прав людини і громадянина. Обов'язок держави забезпечити особі права на судовий захист та інші способи захисту, не заборонені законом, а також право на одержання кваліфікованої юридичної допомоги.
Особливим інституціональним гарантом прав людини згідно зі ст. 101 Конституції України є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Вагомою гарантією конституційних прав і свобод в демократичному суспільстві визнається доступ громадян до конституційного правосуддя. Тому в багатьох країнах сформувався інститут конституційної скарги, який передбачає можливість особи звернутися до органу конституційної юрисдикції у разі порушення її прав і свобод конкретним законодавчим актом держави. В Україні у громадян відсутнє право на конституційну скаргу, проте, крім прямих судових процедур конституційного контролю щодо захисту прав і свобод громадян, існують і непрямі процедури здійснення цього завдання. Так, Конституційний Суд України чітко визначив, що процедура офіційного тлумачення Конституції і законів України за запитами фізичних і юридичних осіб виступає ефективним засобом захисту прав і свобод людини і громадянина.
Захист прав людини є однією з головних завдань світового співтовариства. Тому в галузі прав людини існує близько 300 декларацій, конвенцій, хартій, у різний час створених і визнаних світовим співтовариством. Їх родова назва – міжнародні стандарти у сфері прав людини.
Міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини є різноманітними. За дією в просторі розрізняють універсальні (діють в усьому світі) і регіональні (діють у певному регіоні земної кулі) стандарти.
До універсальних належать, наприклад, Загальна Декларація про права людини (1948 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права і Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права (1966 р.). До регіональних — Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод (1950 р.), Американська конвенція прав людини (1969 р.), Африканська хартія прав людини і народів (1981 р.). Зазвичай, регіональні стандарти більш детальні за своїм змістом і, що особливо важливо, регламентують порядок захисту прав людини в разі їх порушення державою. Наприклад, важливим гарантом дотримання прав і свобод людини в європейських країнах є Європейський Суд з прав людини, що розглядає до держави позови індивідів, які постраждали від владного свавілля.
У залежності від дії за колом осіб розрізняють загальні (стосуються прав усіх людей) і спеціальні (стосуються прав окремих категорій населення) стандарти.
Міжнародні стандарти прав і свобод людини виконують наступні функції:
1) визначення переліку прав і свобод людини, які в обов’язковому порядку повинні бути визнані державами-учасницями тієї чи іншої конвенції;
2) формулювання змісту прав і свобод, що повинні одержати втілення в конституціях і законах держав-учасниць конвенції;
3) встановлення зобов’язань держав щодо забезпечення реалізації проголошуваних прав і свобод. Наприклад, приєднавшись до Європейської Конвенції про захист прав людини й основних свобод, Україна була зобов’язана скасувати страту як вид кримінального покарання;
4) фіксація обмежень і заборон, пов’язаних з реалізацією прав і свобод людини. Наприклад, Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права 1966 р. забороняє пропаганду війни, насильства, національної, расової, релігійної ворожнечі.
Права людини та громадянина України прийнято поділяти на наступні групи:
1) громадянські (особисті) права;
2) політичні права;
3) соціальні права;
4) економічні права;
5) екологічні права;
6) культурні права.
Особисті права та свободи людини та громадянина в Україні
Особисті (громадянські) права і свободи людини — це закріплені правом можливості фізичного існування і духовного розвитку людини.
Конституція України містить такий перелік особистих (громадянських) прав людини:
1) право на вільний розвиток особистості. Кожна людина має право сама визначати свою долю, ставити перед собою визначені нею самою цілі, обирати засоби для досягнення цих цілей. Але, зрозуміло, при цьому вона не повинна порушувати прав інших людей;
2) право на життя;
3) право на повагу людської гідності;
4) право на свободу і особисту недоторканність. Сутність права на свободу полягає в тому, що в Україні заборонені будь-які форми особистої залежності, а саме — рабство і подібні до нього інститути (боргова кабала і т.ін.). Недоторканність особи є важливою гарантією свободи людини, насамперед свободи від свавільних дій посадових осіб держави;
5) недоторканність житла. Житло — є продовженням людської особистості, важлива гарантія її свободи і недоторканності. Недарма склалася приказка: «Мій будинок — моя фортеця». Конституція України зазначає, що проникнення до житла, проведення в ньому огляду або обшуку можуть здійснюватися тільки за рішенням суду. Винятки з цього правила допускаються тільки для порятунку життя людей і майна (наприклад, у разі пожежі, стихійного лиха), а також з метою переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину;
6) таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції;
7) невтручання в особисте і сімейне життя;
8) право на свободу думки і слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань;
9) свобода світогляду і віросповідання.
Політичні права та свободи людини та громадянина в Україні
Політичні права і свободи громадян України — це встановлені правом можливості особи брати участь в управлінні суспільними і державними справами.
Конституція України закріплює такі політичні права і свободи:
1) право на свободу об’єднання в політичні партії і громадські організації;
2) право громадян брати участь в управлінні державними справами;
3) право громадян на проведення зборів, мітингів, ходів і демонстрацій. Сутність цього права — вільне обговорення всіх питань державного і громадського життя, висловлення своєї позиції з цих питань;
4) право на звернення до органів влади чи органів місцевого самоврядування. Кожна людина має право направляти індивідуальні або колективні письмові звернення або особисто звертатися в органи державної влади, органи місцевого самоврядування і до посадових і службових осіб цих органів.
Економічні права та свободи людини та громадянина в Україні
Економічні права людини і громадянина — це право брати участь в економічних, насамперед майнових відносинах.
Економічні права мають виключне значення для правового статусу особистості в цілому, тому що вони спрямовані на задоволення першорядних потреб людини (у харчуванні, одязі, житлі й т.ін.) через участь у виробництві матеріальних і духовних благ і користуванні ними.
Конституція України закріплює такі економічні права людини і громадянина:
1) право власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Таким чином, право приватної власності — це право, яке належить кожній людині незалежно від її правового становища. Крім того, громадяни України для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної і комунальної власності.
2) право на підприємницьку діяльність. Кожна людина має право на свій ризик здійснювати діяльність, спрямовану на систематичне одержання прибутку.
Соціальні права людини та громадянина в Україні
Соціальні права — це право на гідний людини рівень життя і соціальний захист з боку суспільства і держави.
Соціальні права, закріплені Конституцією України, включають:
1) право на працю. Кожен має право заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає чи на яку вільно погоджується;
2) право на страйк. Цим правом володіють тільки працівники виключно для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Страйки з політичними цілями в Україні заборонені;
3) право на відпочинок;
4) право на соціальний захист. Громадяни України мають право на соціальний захист у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності; утрати годувальника; безробіття з незалежних від них обставин; у старості; у деяких інших випадках, передбачених законом. Наприклад, законодавством України передбачена державна допомога родинам з дітьми;
5) право на житло;
6) право на достатній життєвий рівень;
7) право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування.
Конституція України закріплюють низку способів захисту прав і свобод людини і громадянина:
1) самозахист. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань;
2) судовий захист. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
3) звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також до всіх інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та недержавних об’єднань;
4) звернення до міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна. Необхідна умова такого звернення - використання всіх національних засобів правового захисту.
Центральне місце серед міжурядових організацій світу, які займаються захистом прав людини, посідає Організація Об’єднаних Націй (ООН). Згідно зі ст. 1 Статуту ООН здійснення міжнародного співробітництва у заохоченні й розвитку поваги до прав і свобод людини є, одним із основних завдань її діяльності
Серед європейських міжурядових організацій з захисту прав людини провідними є: Рада Європи, яка включає Європейський суд з прав людини (м. Страсбург) та Комітет міністрів, який складається з міністрів закордонних справ держав - учасниць Ради Європи.
|