|
|
Скачати 469.87 Kb.
|
Спеціально-юридичний метод. Його сутність полягає в описі явищ державно-правової дійсності за допомогою юридичної термінології, висвітленні діяльності соціальних суб'єктів з точки зору юридичних моделей поведінки, з позицій законного або протиправного, обов'язкового або можливого. В ході такого описування відбувається реконструкція фактів та явищ правової дійсності, їх юридична оцінка, виявляються тенденції та закономірності юридичної практики, вдосконалюється юридична термінологія. Метод порівняння. Являє собою сукупність пізнавальних засобів та процедур, що дають можливість установити схожість та відмінність між явищами, що вивчаються. Як систематично розроблений метод сформувався в XIX столітті в порівняльному мовознавстві, етнографії. Зараз широко використовується юридичною наукою. Шляхом порівняння однопланового юридичного матеріалу, яке здійснюється за єдиними критеріями (за часом, за суб'єктами, за обсягом), виявляються характерні риси, ознаки правових явищ, їх особливе, загальне^або одиночне. При цьому виявляються також причинні зв'язки між явищами, що генетично не пов'язані між собою (економічна криза суспільства та правотворча діяльність держави). У зв'язку з визначною ефективністю методу порівняння, для вирішення практичних проблем в системі юридичних знань склалася навіть ціла наукова галузь — порівняльне правознавство, де вивченню підлягають різні правові системи окремих національних держав. В результаті виявляється можливість удосконалення зовнішньо-політичної діяльності, урахування існуючих особливостей міждержавних стосунків, запобігання негативним фактам державно-політичного життя, що мали місце у чужому досвіді, використання у державному будівництві більш прогресивного та передового, перевіреного світовою практикою. Порівняння, як метод, має науковий характер лише в тому випадку, якщо порівнюються не випадкові факти правової діяльності, а лише закономірні та типові, які мають достатній ступінь достовірності. Слід додати, що порівняння відіграє значну роль в умовиводах стосовно узагальнення інформації, виявленні аналогії предметів та явищ. Методи статистики. Ці методи використовуються майже усіма науковцями у ході вирішення дослідницьких завдань. Змістовно це означає, що існує певна група статистичних методів, які в загальному вигляді розкривають порядок застосування математичних знань до пізнання правової дійсності, вивченні кількісних змін у державно-правовому житті та обробці цих даних. Серед статистичних методів розрізняють: методи дескриптивної (описової) статистики, індуктивної (вибіркової) статистики, статистики взаємозв'язків. Всі вони тією чи іншою мірою впливають на процес пізнання. Фактично ми маємо справу з цифрами, формулами, графіками, гістограмами, середніми величинами, генеральними сукупностями тощо. Наприклад, завдяки дескриптивному методу, можна виявити ряд узагальнюючих показників, що характеризують певну сукупність явищ. Так, до сукупності соціальних норм відносимо такі показники: існують в суспільстві, виступають в якості правил поведінки, регулюють відносини соціальних суб'єктів. Системно-функціональний метод. Використовується у зв'язку з тим, що всі явища правової дійсності існують не ізольовано, а взаємодіють з деякими іншими, складаючи таким чином єдину сукупність, що відповідає вимогам системності. Крім того, що кожне явище виступає елементом системи, воно являється одночасово підсистемою, яка складається з інших систем. Кожний елемент системи виконує в ній свою функцію. Тому вивчення окремих правових явищ, що мають значний елементарний склад, з позицій їх системно-функціональної організації має значний науковий ефект. Наприклад, дуже корисно і навіть необхідно використовувати цей метод у ході вивчення системи державних органів, їх розподілу на законодавчу та судову гілки влади за^фуцкуюнальним призначенням. Те ж саме стосується структури правової норми. Підводячи підсумок питанню методології юридичної науки, слід зазначити, що у ході наукових досліджень того чи іншого предмету комплексно використовуються різні методи, що передбачає визначення їх послідовності та сумісництва, іноді один метод складає передумови для використання іншого методу, таким чином, складається ціла система послідовних цілеспрямованих дій, які об'єднуються поняттям "дослідницька діяльність". Завдяки функціям, можна простежити, як, якими шляхами розвивається система науково-юридичних знань, який вплив здійснюють юридичні знання на систему соціальних зв'язків, яка кінцева мета отриманих результатів дослідження або які завдання стоять перед юридичною наукою на даному етапі. Як і багато інших наук, юридична наука виконує ряд загальних функцій (теоретико-пізнавальну, прогностичну, комунікативну), але, як суспільній науці, їй притаманні деякі особливі функції — такі, як ідеологічна, практико-прикладна. Серед всіх функцій юридичної науки, які розглядаються в сучасній науковій літературі, слід виділити: 1. Теоретико-пізнавальна — теоретичне засвоєння держави та права на рівні загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування, формування загальних уявлень про окремі правові явища, констатація існуючого стану правової дійсності у тому чи іншому аспекті розуміння. 2. інтерпретаційна — пояснення сутності державно-правових явищ, висвітлення їх причинного зв'язку, структурної організації, соціального значення тощо. 3. Ідеологічна — всяка система знань являється елементом ідеології людської свідомості. ідеї про право, про державу складаються в цілісні системні утворення у вигляді теорій, концепцій. Вони відображають інтереси та волю певних соціальних станів, формують програмні цілі партій, об'єднань, держав, виробляють оціночні критерії щодо правової дійсності, закріплюють загальноправові цінності та ідеали. 4. Прогностична — крім інтерпретації існуючих явищ юридична наука на підставі виявлення певних закономірностей та тенденцій формулює перспективи на майбутнє шляхом висунення гіпотез та прогнозів. Наукове передбачення володіє значною цінністю для практики соціального будівництва та являється однією з найважливіших функцій всіх суспільних наук. і 5. Практико-прикладна — усі теоретичні досягнення, які людство отримує в результаті наукового дослідження, мають своїм завданням служити на користь людям, допомагати їм у вирішенні практичних завдань. Теорія для практики — ось основний принцип дослідницької діяльності, одне з головних її завдань. Наукові рекомендації повинні допомагати роботі державного апарату, сприяти удосконаленню правового регулювання, створенню надійних правозахисник механізмів тощо. 6. Еврестична — дуже близько до теоретико-пізнавальної, але означає не розповсюдження та систематизацію юридичних знань, теоретичне засвоєння дійсності, а здобуття нових раніше невідомих знань про державу та право. 7. Методологічна— розглядається як внутрішньосистемна функція, яка вказує на шляхи, засоби та прийоми отримання нових юридичних знань, можливості їх використання у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства. У зв'язку з цим слід відмітити методологічну роль загальної теорії держави та права у системі юридичних наук. 8. Комунікативна — вказує на необхідність взаємозв'язку та взаємодії всієї системи юридичних наук, дотримання однакових темпів приросту та удосконалення юридичних знань, використання наукових досягнень неюридичної сфери, запобігання І дубляжу у науковому дослідженні та утворенню прогалин, подолання неконструктив-|дискусій. Перш за все серед них слід назвати принцип втілення справедливості, гуманізму, законності, плановість наукових досліджень, їх практична націленість та Інші. ГПеред сучасною юридичною наукою постає цілий ряд нових завдань, що мають перспективний або першочерговий невідкладний характер. Молода українська дер-1 жава опинилася в дуже скрутному становищі. Особливі труднощі відчуваються в економічній сфері. Однак, за Конституцією Україна — це демократична, правова, соціальне орієнтована держава, тому вирішення проблем державного будівництва, економічного відродження країни значною мірою залежить від використання правових заходів та механізмів. Ті методи управління, що існували до входження України в систему ринкових відносин, вже не відповідають дійсності, але ще не склалася і нова систем? управління, не спрацьовують на практиці юридичні гарантії, проголошені чинним законодавством. Тому виникла гостра потреба — засобами юридичного прогнозування сконструювати модель сучасного українського суспільства та вказати на шляхи та методи її практичної реалізації з урахуванням існуючих особливостей внутрішнього порядку та вимог світових стандартів щодо організації державного життя. Це — генеральна лінія, якою рухається вся юридична наука, але поряд з цим передбачається вирішення значної кількості більш конкретних завдань: підготовка проектів законодавчих актів, проведення загальної систематизації законодавства, розробка правових механізмів ефективного використання інституту місцевого самоврядування, передбачення нових тенденцій росту злочинності та обгрунтування відповідних правових гарантій захисту прав та свобод громадян, вивчення та ґрунтовний аналіз практики державотворення інших країн з метою використання їх позитивного досвіду тощо... Підсумковою ознакою, яка характеризує внутрішню організацію наукових юридичних знань являється їх системний характер. Ми вже зазначали, що правознавство змістовно складається з певної системи юридичних наук, які мають свої власні предмети дослідження та відповідно до специфіки предметів власну методологію. Щодо класифікації юридичних наук, то у науковій літературі існують деякі розбіжності не принципового характеру. Для прикладу наведемо більш поширену класифікацію, за якою можна виділити: 1. Загально-теоретичні та історичні науки — теорія держави та права, історія держави та права, історія політичних та правових вчень. 2. Галузеві науки — конституційне право, кримінальне право, адміністративне право та інші. 3. Міжгалузеві науки — суд і правосуддя, транспортне право, господарське право, банківське, митне право. 4. Прикладні юридичні науки — кримінологія, криміналістика, судова медицина, бухгалтерський облік. 5. Науки, що вивчають міжнародне та зарубіжне право і державу — міжнародне право, державне право зарубіжних країн, порівняльне правознавство, історія держави та права зарубіжних країн. Юридична деонтологія більшою мірою відноситься до групи прикладних наук тому, що вивчає вимоги етичного порядку у зв'язку з виконанням юристами професійного обов'язку та деякі інші питання, про що вже говорилося раніше. В історичному плані юридична наука має багатовіковий досвід, який складався шляхом поєднання зусиль філософів, юристів, державних та політичних діячів різних епох. На кожному етапі свого становлення в юридичні^ науці відбивалися тенденції розвитку суспільства, особливості функціонування тих чи інших політичних інститутів. Але якщо казати про витоки формування юридичних знань, що мали у достатній мірі офіційний та систематизований характер, то слід згадати про римське правознавство пізнього періоду, j яке формувалося в межах колегії жреців (collegium pjntificum) та відчувало значний ї вплив релігійного світогляду. В цілому їх правові знання ще не відділялися у само-I стійну галузь знань та існували разом з формулами релігійних традицій. Знання про I' правові норми вважалися цілком таємними та охоронялися кастою жреців, що забез-J^ почувало ефективність їхнього релігійного та владного впливу на людей. 4. Юридична практика Після ознайомлення з загальними рисами та системою наукових юридичних знань більш зрозумілими стають питання практичної діяльності, яка відбувається у сфері дії права в зв'язку з цим має ряд характерних-ознак, які дають можливість виділити її у певний вид соціальної діяльності. Перед тим, як визначити ці характерні риси, слід звернутися до розуміння більш загального терміну— соціальна діяльність, існує навіть теорія соціальної дії, автори якої у 20-ті роки XX століття намагалися пояснити поведінку соціальних суб'єктів через зв'язки уявлення, психологічні і моральні моменти? які виникають у ході взаємовідношень між ними Ця теорія характеризувалася свого часу, як основний напрям американської соціології XX століття та мала значний успіх у питаннях пояснення соціальної структури, ієрархії соціальних систем, рівнів їх організації тощо. Питання соціальної діяльності можна розглядати також з позицій філософії або психології. В кожному випадку ми отримаємо певний результат. Однак, слід враховувати той факт, що правознавство відноситься до суспільних наук, має свою методологію дослідження та різні методологічні рівні — від філософського до конкретно-історичного, а значить може самостійно пояснювати окремі явища оточуючого світу, які мають відношення до правової дійсності. На цій підставі соціальну діяльність можна визначати як спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого, шляхом перетворення та споживання оточуючого світу відбувається задоволення життєвих потреб та інтересів соціальних суб'єктів. Людські потреби та інтереси, які вис-тупають двигуном їхньої діяльності, дуже різноманітні, характеризуються невизначе-ним колом аспектів розуміння, тому людська діяльність відбувається відповідно у різноманітних формах, напрямах та сферах суспільного життя. Одним із напрямів, що змістовно наповнюють поняття соціальної діяльності, являється юридична діяльність. При цьому юридичну діяльність можна розкрити через поняття форми або сфери со-ціальної діяльності. У першому і у другому випадку це буде виправдано тому, що всяка людська активність спостерігається лише у випадку свого зовнішнього прояву та може існувати, як самостійне явище лише у визначеній системі зв'язків, тобто у певній сфері соціальних відносин. Ці різні аспекти вказують лише на відмінність методологічних підходів та допомагають всебічно розкрити об'єкт дослідження. Поряд з цим, юридична діяльність може мати свої власні форми здійснення та відбуватися у різних сферах життя суспільства. У даному випадку було б доцільним визначити, які види соціальної діяльності існують поряд з юридичною та якими рисами остання відрізняється від інших. За різними підставами виділяють такі види, як — розумова, предметна, виробнича, політична, організаційна, державно-управлінська, виховна та безліч інших видів діяльності за формою прояву або способом здійснення (це залежить від методології дослідження). Виділення такої значної кількості видів обумовленого багатогранністю соцільного життя, складністю відносин та зв'язків, в які вступають люди. Вид діяльності характеризуеться конкретними причинними зв'язками, метою, формами, сферою здійснення, суб'єктами, засобами та інше. Юридична діяльність, окремий вид соціальної діяльності. також характеризуєтьсягювними рисами: 1. Відбувається у сфері дії права з використанням правових засобів. 2. Здійснюється спеціально уповноваженими на те суб'єктами, які володіють юридичними знаннями. 3. її метою є упорядкування, узгодження суспільних відносин по відношенню до вимог права, вирішення конкретних життєвих ситуацій та задоволення на цій основі індивідуальних, групових та загальнолюдських потреб та інтересів. 4. Юридична діяльність має організуючий характер, націлена на організацію дій інших суб'єктів І значною мірою пов'язана з державною діяльністю. 5. Зміст юридичної діяльності у кожній конкретній ситуації складають окремі дії юристів, що націлені на досягнення бажаних правових результатів. 6. Юридична діяльність у багатьох ситуаціях виявляє елементи творчості, індивідуального підходу, винесення конкретного рішення на підставі загальної моделі поведінки. 7. Юридична діяльність своїм правовим впливом пронизує майже всі сфери суспільного життя, які підлягають правовому регулюванню. Таким чином, під юридичною діяльністю слід розуміти один з різновидів соціальної діяльності, який здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відповідності до вимог права. —Іноді вживається термін "юридична практика" (соціальна практика), який по суті відображає поняття діяльності, але включає ще й досвідпрактичного засвоєння І дійсності. Адже всяка діяльність здійснюється з урахуванням^ існуючого досвіду Це закономірність соціального прогресу, тому немає потреби вишукувати суттєві відмінності між вище згаданими термінами. Нами вже було зазначено, що зміст юридичної діяльності у кожному випадку складають конкретні дії перелік суттєво впливає на визначення обсягу,сфери та форм юридичної діяльності. В умовах соціального прогресу, ускладненням соціальних зв'язків відповідним чином змінюється зміст та форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. На підставі аналізу спробуємо обгрунтувати вище зазначену закономірність. Професійна діяльність (prudentes) знатоків римського права поділялася на три основні ) види: cavere (складати нові позови та угоди), адеге (вести справу у суді), respondente (давати відповіді). Самою типовою функцією юрисконсультів було "respondente" — висловлювання думок стосовно запитів приватних осіб або їх посередників. Авторитет римських юристів,, набутий у судових засіданнях, був настільки значним, що їх думки впливали на волю суддів навіть без їх особистої участі у судовому розгляді справи. У ( зв'язку з тим, що за консультаціями в основному зверталися оратори-адвокати, Ци- церон порівнював роль юрисконсульта у суді з роллю латинського флейтиста, який супроводжував виступ актора на сцені. суспільних відносин вимагає від їх учасників узгодження своїх цілей, бажань, потреб та інтересів. Юридична діяльність, характеризуючись своїми специфічними рисами, не являється виключенням із загального правила. Як і інші види соціальної діяльності, вона впорядковується за допомогою цілої системи засобів, серед яких правові займають вагоме місце. Однак, в деонтологічному аспекті привертають до себе увагу засоби неюридичного походження, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив. В чому ж полягає сутність соціального регулювання, які види його бувають та як воно трансформується в сферу юридичної діяльнбсті? Треба зазначити, що виходячи із системного характеру соціальної організації (суспільство як система), її багатоплановості, необхідності розвитку і функціонування, соціальне регулювання як невід'ємний фактор і умова співіснування різнородних суб'єктів, умова здійснення будь-яких видів соціальної діяльності існувало на протязі всього періоду суспільства. Можна визначити два основних види соціального регулювання: нормативне та індивідуальне. Суть нормативного зводиться до створення загальних правил поведінки людей в суспільстві, які розраховані на невизначене коло осіб та ситуацій. Індивідуальне регулювання полягає у встановленні моделі поведінки для конкретно визначених осіб, яка розрахована на одноразове використання. В залежності від суб'єктів регулювання розрізняють державне та недержавне. При цьому зазначимо, що для регулювання юридичної діяльності характерно поєднання різних видів регулятивного впливу. Таким чином, в ході регулювання відбувається формування моделей поведінки загального або індивідуального характеру. При цьому використовуються слідуючі засоби: надання права на певні дії, покладання обов'язку, встановлення заборон та визначення мір відповідальності. В залежності від способу встановлення та забезпечення реалізації існуючих нормативів, вони можуть бути юридичного, морального, релігійного або іншого походження. При цьому, їх головне призначення полягає в тому, що вони визначають алгоритм дій людини в різноманітних життєвих ситуаціях і в комплексі складають нормативну основу всякої соціальної діяльності. Виходячи з того, що предметом нашого дослідження виступає діяльність юридична, то безпосередньою основою її здійснення являються юридичні норми. Але при цьому існує система моральних вимог, які складають деонтологічну характеристику юридичної діяльності. Це не означає, що мораль і право існують відокремлено, не знаходячи аспектів взаємодії. Навпаки, вони доповнюють одне одного, узгоджують свої регулятивні можливості, хоча пріоритет у цій взаємодії визнається за нормами морального походження, які виконують роль визначального фактору у формуванні нормативної бази всякої соціальної регуляції. Існують такі сфери життя суспільства, де тільки шляхом морального регулювання можна визначити поведінку людей (відносини дружби, любові), хоча Юридичне право у порівнянні з мораллю має значно більше можливостей. Щодо юридичної діяльності, то поряд з наявністю системи правових норм існує також нормативна база, що характеризується поняттям професійної моралі. Визначення системи цих норм, принципів або окремих положень має практичне значення у справі формування правової свідомості майбутніх юристів. Крім того, загальне визнання та використання системи де-онтологічних вимог у юридичній діяльності сприятиме зміцненню законності, правопорядку в країні, визнанню дійсного авторитету юридичної професії, авторитету права в цілому. |
| Уроку з правознавства на тему Юридична відповідальність Базові поняття і терміни: «відповідальність», «юридична відповідальність», «види юридичної відповідальності», «Обставини, що виключають... |
1. Поняття та зміст конституційного ладу Конституційний лад це юридична організація суспільного та державного ладу, політико-правовий фундамент формування громадянського... |
| Тема Сутність, розвиток та основні поняття інноваційного менеджменту... Нноваційний менеджмент як сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами та інноваційною діяльністю. Інноваційний... |
Ретроспективна (негативна) юридична відповідальність Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну) |
| ПОНЯТТЯ ПРАВОПОРУШЕННЯ Мета: формувати правову свідомість та розуміння відповідальності за свою протиправну поведінку; виховувати повагу учнів один до одного;... |
9. Психологія діяльності Зміст понять «дії», «діяльність», «мотиви... Поняття про діяльність. Структура діяльності людини. Уміння. Навички. Звички. Дії, діяльність. Основні види діяльності. Професійні... |
| План Поняття і види актів суду першої інстанції. Відмінність рішення... Негайне виконання рішення суду, визначення порядку виконання, надання відстрочки і розстрочки виконання рішення. Звернення рішення... |
Зміст трудового договору Зміст Вступ Розділ III. Поняття припинення трудового договору, підстави його припинення |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО Методичні поради та завдання для самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни “Психологія (загальна та юридична)” / Уклад.:... |
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 060100 "Правознавство" Київ 2008 Навчальна дисципліна „Юридична деонтологія” викладається студентам І курсу юридичного факультету у 1 семестрі. Загальний обсяг викладання... |