|
|
Скачати 238.94 Kb.
|
|
ТЕМА 18. СУДОВІ РІШЕННЯ План
Задачі: 1. Вкажіть у яких випадках суд виносить рішення, а у яких ухвалу: – про збільшення у зв’язку із індексацією платежів з відшкодування шкоди, спричиненої здоров’ю; – про анулювання заборгованості за аліментними платежами у зв’язку з досягненням стягувачем повноліття; – про зняття арешту з майна за заявою боржника; – за заявою одного з подружжя про зміну домовленості про сплату аліментів; – про неможливість розглянути цивільну справу до винесення вироку. 2. Яким вимогам не відповідають вказані рішення: – суд задовольнивши позов про стягнення аліментів на утримання дитини, не встановив коли був розірваний шлюб і залишив без уваги зустрічний позов відповідача; – за позовом підприємства до працівника про відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням автомобіля, що самовільно використовувався водієм; – підприємство частково не виконало прийняте на себе зобов’язання щодо перенесення житлового будинку, який підлягає зносу на іншу ділянку. На іншій ділянці зібраний дім має такі недоліки: протікає дах, ділянка не огороджена і не оброблена. За позовом власника будинку суд зобов’язав відповідача привести домоволодіння в належний стан чи заплатити позивачу 1,5 мільйона гривень. 3. Чи можна вважати обґрунтованим рішення: – про стягнення аліментів в твердій грошовій сумі на утримання дитини без з’ясування матеріального стану заявниці; – якщо після визнання позову відповідачем суд призупинив дослідження інших доказів і виніс рішення про задоволення позову, спираючись тільки на пояснення сторін; – якщо в мотивувальній частині рішення перелічені всі докази, але без вказівки на їх зміст; – якщо у справі про встановлення батьківства рішення базується на записі розмови позивача з відповідачем. Причому відповідач заперечував проти прослуховування запису в судовому засіданні; – якщо за позовом підприємства до працівника про відшкодування матеріальної шкоди рішенням суду розмір стягнення зменшений на основі пояснень відповідача про складне матеріальне становище. 4. Яка з перелічених помилок, допущена в судовому рішенні є опискою: – в резолютивній частині рішення за позовом Івченко до Петренка про встановлення батьківства суддя зазначив, що батьком є Івченко; – стягнувши з Можейко Андреаса аліменти, суддя в резолютивній частині рішення назвав відповідача Андрієм; – замість солідарної відповідальності суд застосував дольову; – здійснивши розподіл майна в натурі, суд забув вказати його вартість. Вкажіть строк виправлення описки і строк, протягом якого зберігається можливість такого виправлення. 5. Визначте, яку з перелічених помилок можна вважати арифметичною: – при підрахунку суми заробітньої плати за дні вимушеного прогулу враховувався дохід працівника за рік; – визначаючи ціну позову про стягнення аліментів, суддя взяв сукупність платежів за три роки; – при множенні ціни неякісного меблевого гарнітуру на процент неустойки, суддя замість п’ятизначного числа отримав семизначне і зазначив його у судовому рішенні; – про розрахунку розміру шкоди, спричиненого працівнику внаслідок виробничої травми, не застосована індексація. 6. В якому із названих випадків можна виносити додаткове рішення: – розглянувши позов про зміну підстави звільнення, суддя не вказав норму трудового законодавства відповідно до якої змінена підстава; – в рішенні про стягнення аліментів не вказано, що воно підлягає негайному виконанню; за заявленими позивачем вимогами про розірвання договору купівлі-продажу, відшкодування вартості кольорового телевізора та моральної шкоди, було досліджено надані докази і з’ясовано фактичні обставини. Однак судом було задоволено вимогу лише про стягнення вартості телевізора, стосовно ж інших вимог в рішенні суду нічого не зазначено. – розглянувши позов про розподіл жилої площі і зустрічну вимогу про визнання позивача таким, що втратив право на жилу площу, суддя забув зазначити в рішенні про розподіл судових витрат; – рішенням суду за позивачем визнано право на отримання від приватного підприємства грошової компенсації, але не вказана вся сума, що підлягає стягненню. 7. Чи є підстави для роз’яснення змісту судового рішення в таких випадках: – в резолютивній частині рішення суд неправильно зазначив найменування будівельної компанії і номер її рахунку в банку; – в резолютивній частині рішення зазначено: “стягнути з відповідача 2 мільйони гривень для погашення судових витрат”. 8. Не встигаючи розглядати справи, суд оголошував лише резолютивні частини рішень. За двома справами було відкладено і складання резолютивних частин. В протоколах судових засідань не зазначалось, коли сторони можуть ознайомитись з повним текстом рішення. Рішення складались у строк від 5 до 10 днів. Вкажіть процесуальні помилки суду. 10. Через кілька днів після винесення рішення голова суду виявив, що в резолютивній частині рішення не зазначено про його негайне виконання. Він вніс в рішення доповнення і завірив його своїм підписом. Дайте оцінку діям голови суду. Як необхідно вчинити, якщо винесене рішення підлягає обов’язковому негайному виконанню? Лекція 18. Судові рішення
Судові рішення викладаються у таких формах: (Абзац перший частини першої статті 208 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3932-VI від 20.10.2011) 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови. Провадження по розгляду і вирішенню цивільних справ у суді першої інстанції завершується ухваленням рішення або постановленням ухвали (ст.. 208 ЦПК). Рішення, ухвали судів виступають процесуальною формою вираження діяльності по застосуванню права і мають узагальнюючу назву — судові постанови. Постанови суду першої інстанції з приводу вирішення по суті справ позовного провадження, окремого провадження закріплюються в процесуальній формі рішення. Постанови суду, якими вирішуються лише окремі питання, заявлені перед судом особами, котрі беруть участь у справі, в заявах і клопотаннях, і що виникли самостійно в процесі порушення, розвитку і припинення судочинства у справі, називаються ухвалами. Судові рішення — акти правосуддя у справі грунтуються на встановлених в судовому засіданні фактах і застосуванні норм матеріального і процесуального права. Залежно від способу захисту права і правових наслідків, які вони викликають, судові рішення (як і позови) поділяються на види: про присудження — до виконання (або утримання від виконання) певних дій; про визнання — наявності (або відсутності) правовідносин (або юридичних фактів); конститутивні — про перетворення правовідносин. Рішеннями про присудження будуть постанови суду, якими підтверджуються права, обов'язки та законні інтереси сторін, і одна сторона присуджується виконати на користь другої певні дії або утриматися від їх виконання (про стягнення завданої шкоди, авторської винагороди, виселення з жилого приміщення). Рішення про визнання — постанови суду, якими підтверджується наявність або відсутність між сторонами певних юридичних відносин, певних і обставин чи юридичних фактів (визнання права власності, визнання факту родинних відносин громадян тощо). Конститутивні рішення — постанови суду, спрямовані на зміну чи припинення правовідносин (ними будуть рішення про виділ частки зі спільного майна, припинення договору найму жилого приміщення, розірвання шлюбу та ін). Рішення суду можуть бути поділені залежно від обсягу розв'язаних ними питань на завершальні (основні) і додаткові. Завершальними повністю вирішені всі правові вимоги, передані на розгляд суду. Додатковими — вирішуються окремі правові вимоги, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, котрі не були розв'язані основним рішенням (ст. 220 ЦПК). В юридичній літературі з цивільного процесу виділяються альтернативні і факультативні рішення суду. Альтернативними називаються ті, якими встановлюється два можливих точно визначених способи його виконання, передбачені нормами матеріального права. Альтернативне виконання допускається тому, що норми цивільного права передбачають можливість виникнення альтернативних зобов'язань. Для захисту правовідносин з альтернативних зобов'язань можливе пред'явлення позову з альтернативним характером вимог і винесення альтернативного за змістом рішення суду. Постановлення альтернативного рішення можливе також тоді, коли позивач в процесі розгляду справи погодився замінити спірний предмет на інший або одержати його вартість. Факультативними називаються рішення, що зобов'язують відповідача до виконання певних дій і які у випадку неможливості їх виконання одночасно визначають інший спосіб це зробити. Заочним визнається рішення, ухвалене судом у відсутності відповідача, належним чином повідомленого і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Рішення суду ухвалюються іменем України. В цьому проявляється публічний характер рішення, як владного акту. Вирішуючи спір, суд діє від імені держави Україна. Рішення ухвалюється негайно після закінчення судового розгляду. В рішенні суду є елементи імперативного характеру, наказу, примусової сили держави. Застосування примусової сили державою — це специфічна гарантія, що забезпечує реалізацію права і відрізняє його від інших соціальних норм. Одним з державних органів, який може застосовувати примусову силу, є суд. Актом діяльності суду на таке застосування є його рішення. В рішенні суду є також елементи декларативного характеру — підтвердження наявності або відсутності між сторонами спірних правовідносин, права чи факту, що має юридичне значення. Для того, щоб суд вирішив передане на його розгляд правове питання і застосував примусову силу, він спочатку повинен підтвердити наявність чи відсутність правовідносин, а потім винести наказ про здійснення суб'єктом матеріальних правовідносин певних дій. Судове рішення — акт правосуддя в цивільних справах, у зв'язку з чим визначення його суті невіддільно від завдань і мети правосуддя, на досягнення яких воно спрямовано, від політичної, економічної і юридичної його характеристики. Прийняттям рішення завершується стадія судового розгляду. Отже, судове рішення виступає цивільним процесуальним актом, який підсумовує діяльність суду першої інстанції по розгляду і вирішенню справи по суті. В рішенні відбивається вся проведена судом діяльність по дослідженню і оцінці доказів по встановленню юридичних фактів, а також по застосуванню норм права до конкретних правовідносин та їх суб'єктів. Рішенням суду від імені держави усувається спір між сторонами або вирішується питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, державних і громадських інтересів. Рішенням реалізується владна воля держави — сторони присуджуються додержуватися певної поведінки щодо існуючих між ними правовідносин. Судовим рішенням охороняється державний і суспільний устрій України, система господарства і власність. В рішенні від імені України дається оцінка спірної вимоги чи правовідносин та діям заінтересованих осіб. Цим самим суд мобілізує громадян на боротьбу з цивільними, трудовими й іншими правопорушеннями та сприяє підвищенню їх правової свідомості. Застосування в рішенні закону розкриває перед широкими масами населення зміст законів України, утверджує в свідомості громадян повагу до них ' і правопорядку, правил співжиття, виконує виховну функцію. Пленум Верховного Суду України у постанові № 11 від 29 грудня 1976 р. «Про судове рішення» в п. 1 (в редакції постанови № 15 від 25 травня 1998 р.) звертає увагу судів на те, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права. Отже, суть судового рішення в тому, що воно є основним і найважливішим актом правосуддя, постановленим у передбаченому законом порядку іменем України і спрямованим на захист гарантованих Конституцією України прав, свобод та законних інтересів громадян й організацій, державних і громадських інтересів, зміцнення законності і правопорядку, на запобігання правопорушенням, виховання громадян і посадових осіб в дусі поваги до Конституції, законів України, честі і гідності людини. Норми гл. 7 («Судові рішення») ЦПК визначають, що рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим (ст. 213), ухвалене у передбаченому порядку (ст. 209), викладеним в письмовій формі, за встановленим змістом (ст. 210) і проголошене публічно (ст. 218). Законність рішення суду визначає його правосудність. Відповідно до статті 213 ЦПК умовами законності (тобто правильного застосування норм матеріального права) є: правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; незастосування закону, який не підлягає застосуванню; правильне тлумачення закону. Рішення буде законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального права та всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності — на підставі закону, який регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обгрунтованість судового рішення — це його правильність з фактичної сторони. Відповідно до статті 213 ч.3 ЦПК умовами обгрунтованості рішення є: повне з'ясування обставин, що мають значення для справи; доведеність обставин, які мають значення для справи, котрі суд вважає встановленими; відповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи. Обгрунтованим визнається рішення, в якому відображені всі обставини, що мають значення для справи, всебічно і повно з'ясовані в судовому засіданні, а висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, такими, що відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Рішення за формою має бути викладено письмово, а за змістом — відповідати ст. 215 ЦПК. Зміст судового рішення — це його структура у взаємозв'язку, взаємообумовленості і послідовності його частин та їх складових елементів. Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, зрозумілим, чітким і відповідно до ст. 215 ЦПК обов'язково в рішенні суду зазначається: 1) час і місце його ухвалення; 2) назва суду, що його ухвалив; 3) прізвище та ініціали судді та секретаря судового засідання; 4) сторони та інші особи, які брали участь у справі; 5) вимоги позивача, заперечення відповідача, узагальнений виклад пояснень інших осіб, які брали участь у справі; 6) встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини; 7) наявність порушення прав і свобод, за захистом яких спрямоване звернення до суду, чи невиконання зобов'язань або інші підстави щодо задоволення вимог; 8) назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, за якими вирішено справу, норми процесуального закону, якими суд керувався; 9) висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, вказівка на розподіл судових витрат, строк і порядок оскарження рішення. Зазначені вимоги щодо змісту рішення об'єднанні в чотири складові частини рішення: вступну, описову, мотивувальну, резолютивну у встановленій послідовності. Резолютивна частина рішення у деяких справах, залежно від характеру спірних правовідносин і змісту позовних вимог, має певні особливості. Відповіді суду на всі правові питання повинні випливати з встановлених фактичних обставин, бути вичерпними, визначеними і безумовними. Вичерпними будуть рішення, в яких судом дається повна відповідь на всі передані на його вирішення правові питання. Вимога визначеності полягає в тому, що рішення суду повинно дати чітку і конкретну відповідь на всі поставлені перед ним питання, зокрема: повністю або частково задовольняються позовні вимоги чи в ньому відмовлено; які конкретно права позивача визнані або поновлені; розмір грошових сум чи перелік майна, що присуджується стороні; які конкретно дії і на користь кого повинен виконати відповідач або якими іншими передбаченими законом способами підлягає захисту порушене право. Безумовність полягає в тому, що висновки, зроблені в рішенні, не повинні включати умови, які поставили б його виконання від їх настання. Суд не може покласти на відповідача обов'язок виконати певні дії за умови виконання зустрічних дій з боку позивача або настання певних подій. Порядок ухвалення рішення передбачений статтею 209 ЦПК. Суди України ухвалюють рішення іменем України негайно після розгляду справи, більшістю голосів суддів, які входять до складу суду в даній справі. Рішення суду ухвалюється в нарадчій кімнаті з додержанням її таємниці — ніхто не має права бути присутнім в ній, крім складу суду в даній справі. Суддям забороняється розголошувати міркування, що були висловлені в нарадчій кімнаті. Ухвалене рішення викладається в письмовій формі головуючим або одним з суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім складом суду, який бере участь у його ухваленні. Виправлення в рішенні можуть бути застережені перед підписом суддів (ст. 219 ЦПК). Рішення проголошується прилюдно. Проголошення рішення суду – це прилюдне доведення судом його змісту до відома осіб, які беруть участь у справі. Проголошення рішення відбувається усно шляхом зачитування суддею тексту рішення, виготовленого у нарадчій кімнаті. Проголошення рішення без видалення суду в нарадчу кімнату або іншою особо (замість судді) не допускається. Проголошується усе рішення повністю або лише його вступна та резолютивна частини. Це питання вирішується на розсуд суду залежно від того, складає він повний текст рішення одразу, чи відкладає це на певний строк (не більше 5 днів) відповідно до ч.3 ст. 209 ЦПК. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду, тобто повідомляє конкретну дату. Рішення проголошується негайно після закінчення судового розгляду, тобто після виходу суду з нарадчої кімнати. Негайність означає, що суд не вправі відкладати проголошення рішення на інший час. Після оголошення рішення суд, який його ухвалив, не вправі сам його змінити або скасувати (ч. 2 ст. 218 ЦПК). Допущені в ньому помилки, внаслідок яких воно стає незаконним і необгрунтованим, виступають підставою для зміни і скасування рішення в апеляційному і касаційному порядку та у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами. Деякі недоліки судового рішення можуть бути, у точно передбачених законом випадках, усунені судом, який постановив рішення, одним з трьох способів: виправлення описки і явної арифметичної помилки; ухвалення додаткового рішення; роз'яснення рішення (статі 219—221 ЦПК). Виправлення описки і арифметичної помилки в рішенні (ст. 219 ЦПК). Опискою називається зроблена судом механічна помилка у визначенні об'єкта присудженого, сторони, строку виконання рішення та ін. Помилкою — неправильність в діях і висновках. Це, допущена внаслідок неправильності арифметичних розрахунків, неточність в рішенні суду у визначенні суми, яка підлягає стягненню. Тому наявність арифметичних помилок грунтується на цифрових даних, що були предметом домагання сторін та дослідження суду. Суд може з власної ініціативи чи за заявою осіб, які беруть участь у справі, розпочати розгляд питання про виправлення описок і арифметичних помилок. Розгляд питання провадиться в судовому засіданні з додержанням порядку розгляду цивільних справ. У судове засідання викликаються особи, які брали участь у справі, але їх неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлення. Вони можуть користуватися належними їм правами з врахуванням специфіки предмета судового розгляду. Результати розгляду вимоги про виправлення описки чи явної арифметичної помилки закріплюються в постановленій судом ухвалі, яка може бути оскаржена і внесено на неї окреме подання. Ухваленням додаткового рішення (ст. 220 ЦПК) виправляються порушення вимоги вичерпності, якій повинно задовольняти судове рішення. Відповідно до п. 1 ст. 220 ЦПК додаткове рішення може бути ухвалено тоді, коли щодо якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення. Прикладом для ухвалення рішення з цих підстав може бути справа за позовом працівника підприємства про поновлення на роботі і виплату за вимушений прогул, в якій суд ухвалив тільки рішення про поновлення на роботі, не вирішивши питання про оплату вимушеного прогулу. Коли вимога, хоч і була пред'явлена в суд, але в судовому засіданні не розглядалася, сторони не пред'являли доказів і не давали пояснень, то для вирішення такої вимоги у порядку ухвалення додаткового рішення підстави відсутні. Суд має право ухвалити додаткове рішення також тоді, коли ним було розв'язане питання про право, але не зазначено точно розміру присудженого стягнення або які дії треба виконати (п. 2 ст. 220 ЦПК). Такі випадки можуть мати місце тоді, коли судом буде визнано право на одержання відшкодування за пошкодження майна, ушкодження здоров'я, але не присуджено розміру відшкодування. Додатковим рішенням виправляється рішення суду, ухвалене на користь кількох позивачів, без зазначення, в якій частині рішення стосується кожного з них, або, що стягнення є солідарним. Суд, ухвалюючи рішення, за наявності підстав, визначених ст. 367 ЦПК, зобов'язаний допустити по ньому негайне виконання. Невиконання цієї вимоги може бути усунено ухваленням додаткового рішення (п. З ст. 220 ЦПК). Додатково рішення ухвалюється також у випадках, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (п. 4 ст. 220 ЦПК). Порушення процесу про ухвалення додаткового рішення можливе за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи суду. Заява подається до суду, що ухвалив рішення, до закінчення строку на виконання рішення. Розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення провадиться у порядку, встановленому для розгляду цивільних справ. Роз'яснення судового рішення (ст. 221 ЦПК) настає тоді, коли його положення незрозумілі, внаслідок чого реалізація такого рішення викликає труднощі чи стає неможливою. Право вимагати роз'яснення рішення мають особи, які брали участь у справі, і державний виконавець (ст. 221 ЦПК). Право роз'яснення рішення належить лише суду, який його ухвалив в колегіальному складі чи одноособово. Право вимагати роз'яснення рішення — строкове. Подача заяви допускається, якщо рішення не виконано або ще не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлено до примусового виконання. Заява про роз'яснення рішення розглядається судом протягом 10 днів за правилами цивільного судочинства з викликом сторін, проте їх неявка не перешкоджає її розглядові. Ухвала суду про роз'яснення рішення може бути оскаржена і внесено на неї окреме подання. Роз'яснення рішення можливе без зміни його змісту в межах вирішеної судом правової вимоги. Набрання рішенням суду законної сили Властивість судового рішення як акта правосуддя залежить від набрання ним чинності (законної сили). Відповідно до ст. 14 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Рішення суду набирає законної сили:
- після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не скасоване. У випадку оскарження, рішення вступає в законну силу в момент постановлення апеляційним судом ухвали про відхилення апеляційної скарги (подання) або в момент постановлення ухвали про зміну рішення. Це положення залишається незмінним і у випадку, якщо в скарзі (поданні) вказується на неправильність рішення лише в певній частині. Часткове оскарження рішення суду перешкоджає вступу рішення в законну силу в цілому, як в оскарженій, так і в неоскарженій частині. Набрання рішенням суду законної сили породжує правові наслідки:
Законна сила судового рішення означає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на виконання завдань цивільного судочинства; на захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій, на зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян, посадових і службових осіб в дусі неухильного виконання Конституції, законів України та поважання правил співжиття, честі і гідності людини. Властивість судового рішення, що набрало законної сили, виявляється в правових наслідках, які воно викликає. їх характер в юридичній літературі визначається по-різному. Насамперед, з набранням законної сили рішення стає ефективним — набуває властивість викликати певні результати. Результативність його грунтується на авторитетності і загальнообов 'язковості. Авторитетність судового рішення, що набрало законної сили, грунтується на авторитеті закону, який застосовується ним до конкретних правовідносин: на об'єктивній істині, що розкриває дійсні взаємовідносини сторін, їх права і обов'язки; на авторитеті суду, як органу держави, котрий здійснює правосуддя; на демократичній цивільній процесуальній формі розгляду і вирішення справи. Авторитетність судового рішення забезпечується його правоохоронним, запобіжним і виховним впливом. Загальнообов'язковість забезпечує впровадження в життя положень рішення. Набравши законної сили, воно обов'язкове для всіх установ, підприємств і організацій, посадових осіб і громадян та підлягає виконанню на всій території України (ст. 124 Конституції, ст. 14 ЦПК). Загальнообов'язковість виявляється в таких результатах як стабільність і реалізованість. Стабільність — надання судовому рішенні, що набрало законної сили, такого гарантованого правового режиму, який: а) встановлює неможливість його оскарження з боку заінтересованих осіб і зміну судом, котрий його постановив; б) підкреслює завершеність у розв'язанні рішенням конкретного правового питання; в) характеризує його стійкість. Стабільність забезпечується: незмінністю, неспростовністю, виключністю і преюдиціальністю. Незмінність рішення виникає до набрання ним законної сили і полягає в тому, що після його проголошення суд, який постановив рішення, не має права сам його скасувати або змінити (ст. 213 ЦПК). Неспростовність рішення — неможливість апеляційного оскарження для сторін та інших осіб, які брали участь у справі. Виключність — неможливість для сторін, інших осіб, які брали участь у справі, а також їх правонаступників заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав (ч. 2 ст. 223 ЦПК). Преюдиціальність — обов'язковість фактів і правовідносин, встановлених рішенням суду в одній справі, при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж самі особи. Сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини . Реалізованість характеризується як гарантована для захисту права можливість впровадження в життя фактів і правовідносин, визначених рішенням суду, що набрало законної сили. Реалізованість — це здійсненність судового рішення, тобто, це гарантована можливість добровільного і примусового виконання рішення суду, а також сприяння інших осіб у його виконанні. Правова дія здійсненності в часі обмежена процесуальним строком давності примусового виконання рішення, не діє на рішення про стягнення періодичних платежів і про визнання (ст. 21 Закону «Про виконавче провадження»). Для інших наслідків законна сила рішення є безстроковою. Початок дії здійсненності різний: залежно від того, передбачається чи ні судовим рішенням негайне виконання. Здійсненність в розумінні дії в часі має й інші особливості. Коли суд використовує право під час постановлення рішення на відстрочку або розстрочку (ст. 217 ЦПК), то здійсненність виявляється пізніше інших правових наслідків загальнообов'язковості. Властивість дії здійсненності у цих випадках залежить від волі суду, в той час, коли дія всіх інших наслідків законної сили рішення судом не може бути змінена. Ухвали суду першої інстанції Ухвалами вирішуються питання, пов'язані з рухом провадження у справі в суді першої інстанції, різні клопотання і заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду (ч. 2 ст. 208 ЦПК). Ухвалами суду першої інстанції вирішуються питання, спрямовані на виникнення, розвиток або припинення цивільних процесуальних правовідносин, на створення належних умов для всебічного, повного і об'єктивного розгляду та вирішення справи, на реалізацію і захист процесуальних прав суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин. Для виявлення специфіки ухвал в юридичній літературі наводиться їх класифікація за різними підставами. Залежно від вирішення вимоги, спрямованої на розвиток провадження у справі, вони можуть бути класифіковані на такі види: а) ухвали, спрямовані на порушення цивільного процесу в справі (ст. 127 ЦПК), а також в питаннях виправлення описки і арифметичної помилки (ст. 219 ЦПК), ухвалення додаткового рішення (ст. 220 ЦПК), б) ухвали, які забезпечують розвиток процесу в справі, — ними вирішуються окремі процесуальні питання, які виникають під час підготовки справи до розгляду, вирішення судом справи і виконання судового рішення — про притягнення або вступ у справу співучасників, третіх осіб, органів державного управління, про залучення додаткових доказів, призначення експертизи, відкладення розгляду в справі та ін.; в) ухвали, які перешкоджають виникненню цивільного процесу в справі (перетинальні) і дальшому його розвитку (заключні). Перетинальні — ухвали про відмову в прийнятті заяви (ст. 122 ЦПК), зупинення провадження у справі (статті 201-202 ЦПК), заключними ухвалами закінчується провадження у справі без винесення рішення —закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК), залишення позову без розляду (ст. 207 ЦПК); г) ухвали по застосуванню санкцій за цивільні процесуальні правопорушення; д) ухвали, які сигналізують про порушення законності й істотні недоліки в роботі підприємств, установ, організацій з метою вжиття заходів до їх усунення — окремі ухвали (ст. 211 ЦПК). Залежно від суб'єктів, які постановили ухвали, їх можна класифікувати на одноособові і колегіальні. Ст. 209 ЦПК передбачає, що ухвалу постановляє суд у повному складі, а у випадках, передбачених Кодексом, — суддя одноособово. Все залежить від того, в якому складі розглядається справа. Відповідно до ст. 18 ЦПК суддя одноособово розглядає всі цивільні справи, підвідомчі суду. При розгляді справи колегіально ухвали приймаються також колегіально. Але питання, пов'язані з рухом справи в суді, діями судді по підготовці справи, вирішуються суддею одноособово, крім випадків, коли вони виникають у судовому засіданні під час розгляду справи у колегіальному складі суддів. За процесуальною формою втілення ухвали класифікуються на самостійні і протокольні (журнальні). Суд постановляє самостійні ухвали в нарадчій кімнаті, які втілюються в письмову форму окремого процесуального документа, підписуються всім складом суду і приєднуються до справи (закриття провадження у справі — ст. 205ЦПКтаін.). Протокольні (журнальні) ухвали з окремих нескладних питань суд постановляє, порадившись на місці в судовому засіданні. Вони заносяться до журналу судового засідання (про порядок допиту свідків, експертів і дослідження інших доказів). За змістом ухвала, постановлена в нарадчій кімнаті, повинна містити: час і місце постановлення; найменування та склад суду, прізвище секретаря судового засідання; назву осіб, які беруть участь у справі, і предмета спору; суть питання, що розв'язується; мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким він керувався, постановлюючи ухвалу; висновок суду; порядок і строк оскарження ухвали. Ухвала, яка постановляється судом без видалення до нарадчої кімнати, за змістом повинна містити: суть питання, яке розв'язується; мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким він керувався, постановлюючи ухвалу; висновок суду ( ст. 210 ЦПК). Всі ухвали оголошуються одразу після їх постановлення. Питання про те, чи набирають вони законної сили, умови і порядок набрання, правові наслідки законної сили, ЦПК окремо не врегульовані. В теорії цивільного процесу щодо цього були висловлені різні думки. Аналіз норм ЦПК свідчить, що всі ухвали набирають законної сили, але одні з них, які підлягають оскарженню, після закінчення строку на апеляційне оскарження , інші — з часу проголошення (ст. 218 ЦПК). Заключні ухвали з набранням законної сили набувають властивостей законної сили судового рішення. Постанова виноситься у випадку перегляду рішень у зв’язку з винятковими обставинами Верховним Судом України. |
|
Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених... ... |
1. Поняття і види судових рішень Судження і волевиявлення суду з цих чи інших питань мають владний характер і втілюються у відповідну процесуальну форму форму процесуальних... |
|
ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ Склад суду 1 інстанції; апеляційної інстанції; касаційної інстанції: при перегляді рішень у зв’язку з винятковими і нововиявленними... |
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Виникнення державного суду. Форми захисту цивільних... Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с |
|
«господарські зобов*язання» Примірники позовних заяв до суду 1 інстанції, апеляційної та касаційної інстанції |
Рішення районного суду за позовом Сидорки до заводу “Дормашбуд” було... Оскільки один із суддів був тяжко хворий, для того, щоб не порушувати строки розгляду справи, за рішенням обласного управління юстиції... |
|
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада... |
2. Передумови права на звернення до суду та порядок його здійснення Цивільне процесуальне законодавство передбачає і коло осіб, за заявою яких може бути порушена цивільна справа в суді. Суб'єктами... |
|
ПЛАН Поняття та види підсудності у кримінальному провадженні. Поняття,... Підсудність у кримінальному провадженні – це сукупність специфічних характеристик кримінального провадження, яка визначає певний... |
План. Завдання та принципи діяльності Конституційного Суду України.... Відповідно до ст. 147 Конституції України, Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання... |