А. М. Колодія Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
|
|
Скачати 10.57 Mb.
|
|
§ 5. Загальна характеристика держав, що існували на території сучасної України Процес виникнення і розвитку державності на території нинішньої України має давню історію. Перші державні утворення на цій території з'явилися в степах Північного Причорномор'я. За типом це були держави з рабовласницьким способом виробництва. Найдавнішим народом на території нинішньої України, що створили потужню державну структуру були кіммерійці. Вони займали великі простори Північного Причорномор'я, а також Приазов'я і Криму. Главою держави у них був цар. На початку VII ст. кіммерійців винищили скіфи. Скіфська держава була рабовласницькою. Суспільні відносини регулювалися звичаєвим правом, а також рішеннями народних зборів та постановами царів. Правові норми у Скіфії захищали життя, майно і привілеї царів та чиновницької бюрократії. Раби не вважалися суб'єктами права, а саме право мало яскраво виражений класовий характер. Південними сусідами скіфів і сарматів були переселенці з Стародавньої Греції. Перші поселення грецьких колоністів з'явилися у VII ст. до н. є. Пізніше тут сформувалися три основні центри: Ольвія на Дніпровсько-Бузькому лимані, місто Боспор іерійський з головним центром у Пантікапеї (Керч) і Херсонес біля сучасного міста Севастополя. Спочатку міста-держави були незалежними утвореннями, а в період із І ст. до н. є. по III ст н. є. були підкорені Римом. Ольвія і Херсонес були демократичними республіками, а Пантікапей, до утворення Боспорського царства, був аристократичною республікою. Боспорське царство за формою правління було монархією. Право мало такі джерела, як звичай, закон, декрети грецьких міст-полісів. Отже, до виникнення ранньофеодальної державності у східних слов'ян на частині території нинішньої України виникли і розвивалися рабовласницькі держави як з республіканською, так і з монархічною формами правління. Ще в «Повісті временних літ», що була написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором на початку XI ст., розглядалася договірна теорія виникнення державності в Київській Русі. Як держава Київська Русь фактично заявила про своє існування у другій половині IX ст. Протягом двох століть вона розпалася на 15 окремих земель, де виникли. Галицько-Волинське, Чернігівське, Переяславське, Ростово-Суздальське та інші князівства. Наприкінці XIII — на початку XIV ст. важливу роль в об'єднанні українського та білоруського народів відіграла Литва. Українські землі перебували у складі Великого князівства Литовського до другої половини XVI ст., а потім опинилися в межах різних держав. До Польщі відійшли Галичина, Волинь, Хавмщина, Поділля, Київщина, Брацлавщина, Підляшшя. Пінщина та Берестейщина увійшли до складу Литви. До Москви відійшли землі вздовж Десни, Сейму, Ворскли, Псла і Дінця. Буковина була спершу у складі Молдовського князівства, а з 1564 р. — під Туреччиною. Закарпаття попервах відійшло до Угорщини, а 1526 р. - до Австрії. Наприкінці XVI ст. український народ розпочав боротьбу за свою державність проти польського гніту, а з XVII ст. — проти 66 Глава 2 Основи теорії держави 67   могутньої Московської держави. Національно-визвольна війна українського народу привела до створення Української держави, яка проіснувала до 1783 р. Цей період розвитку України характеризується як козацька доба.Наприкінці XVIII ст. Україна втратила свою автономію, і відтоді аж до 1917 р. центральні, південні та східні українські землі були частиною Російської імперії, а західні землі відійшли до складу Австрії. Після падіння в лютому 1917 р. монархії в Росії Тимчасовий уряд заходився створювати новий адміністративний апарат на засадах виборності. У губерніях і повітах з'їзди земства стали вищими розпорядчими органами. У Києві було проведено губернський земський з'їзд, який обрав Виконавчий губернський комітет. 17 березня 1917р. було створено Українську Центральну Раду, головою якої став М. Грушевський. 20 листопада 1917р. III Універсалом було проголошено Українську Народну Республіку. 29 квітня 1918 р. на засіданні Центральної Ради президентом УНР обрали М. Грушевського, але того же дня у Києві з'їзд українських хліборобів обрав гетьманом генерала Павла Скоропадського, що в історії розглядається як державний переворот, санкціонований німецьким командуванням. Гетьманський уряд проіснував з ЗО квітня по 14 грудня 1918 р. Після зречення Скоропадського владу перебрала Директорія, яку очолив спершу В. Вінниченко, а згодом С Петлюра. У січні 1919р. у Харкові було створено Українську Радянську Соціалістичну Республіку, яка проіснувала до 24 серпня 1991 р. Отже, на території нинішньої України впродовж останнього тисячоліття виникало чимало різних держав, що свідчить про довгий і тернистий шлях українського народу до незалежності1. § 6. Співвідношення і взаємодія держави та особи За нинішньої розбудови України особа стає рівноправним суб'єктом суспільних відносин з державою, її органами та посадовими особами. В теорії держави і права як науці і навчальній 1  Див. докладніше: Історія держави і права України: Підручник / Кер. авт. кол. А.С. Чайковський. - К., 2003. - 510 с.дисципліні вивчається окрема людина, індивід, особистість, громадянин. При цьому розглядаються різноманітні відносини людини і держави. Індивід — це конкретна людина. Сукупність індивідів, об'єднаних природними зв'язками, утворює людське суспільство. Людина — це розумна істота, яка має волю, дар мислення, здатна виробляти знаряддя праці та може свідомо користуватися ними. У людини як індивіда розрізняють біологічні та соціальні якості. Біологічне в людині, яка є частиною матеріального світу, характеризується наявністю тіла, органів чуття, природної фізич-н [ сили та інших біологічних якостей. Соціальне в ній характеризується концентрованим виразом тих суспільних відносин, які відображають взаємозв'язок людини і зовнішнього світу. Без огічного змісту людини не можна охарактеризувати її соціальні якості. Проте тільки біологічне в людині не визначає її як особистість. Особу характеризує поєднання біологічного змісту та соціальних якостей. Найхарактернішим зв'язком особи (людини) з державою є п громадянство як постійний політико-правовий зв'язок, що відображається в їхніх взаємних правах і обов'язках. Підстави і порядок набуття чи втрати громадянства України передбачені Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001р. Іноземні громадяни й особи без громадянства, які перебувають на території України, користуються правами і виконують обов'язки, передбачені законом України, який не повинен суперечити загальновизнаним принципам міжнародного права і Конституції України. Особа виступає і як суб'єкт права. У правовій системі суспільства її місце і роль характеризуються через правовий статус, що дає можливість розглянути фактичне та юридичне ста-■овнще людини у громадянському суспільстві. Відомі різні ви-: .-вчення правового статусу особи. У найширшому значенні під правовим статусом особи розуміють її юридично закріплене ста-■ошще в суспільстві. Розрізняють загальний, спеціальний (родовий) та індивідуальний правовий статус. Загальний правовий статус має такі структурні елементи: відповідні правові норми; правосуб'єктність; загальні для всіх 68 Глава 2 Основи теорії держави 69 суб'єктивні права, свободи та обов'язки; законні інтереси; громадянство; юридичну відповідальність; правові принципи; правовідносини (загального) статусного характеру.Ядром (серцевиною) загального правового статусу є суб'єктивні права, свободи, законні інтереси та обов'язки особи. Конституція України закріплює основні права і свободи людини та громадянина, що становлять основу будь-яких інших прав і свобод. До них відносять громадянські та політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні й культурні права, особисті пра-ва-гарантії, що забезпечують їх здійснення, а також основні обов'язки особи. Отже, держава та особа тісно взаємопозв'язані. Держава визнає людину, її життя, недоторканність, честь і гідність найвищою соціальною цінністю. Головний обов'язок держави — забезпечення людині відповідних умов для здійснення прав і свобод, виконання обов'язків. Держава відповідальна перед людиною та суспільством за свою діяльність. За допомогою права (передусім конституційного) держава закріплює відповідний правовий статус людини і громадянина, забезпечує кожній особі однакові можливості в користуванні суб'єктивними правами і виконанні обов'язків. § 7. Форми взаємодії держави та об'єднань громадян За чинним в Україні законодавством1 її громадяни мають право на свободу об'єднання. Вони можуть об'єднуватися для здійснення чи захисту своїх прав і свобод, задоволення економічних, політичних, соціальних, культурних та інших інтересів, їхні права не можуть ніким і нічим обмежуватися, крім випадків, передбачених законами. Об'єднання громадян визначається в законі як добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів для 1 Конституція України // ВВР. - 1996. - № ЗО. - С. 141; Про об'єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // ВВР - 1992. - № 34. -Ст. 504; Про політичні партії в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 року // ВВР. - 2001. - № 23. - Ст. 118.спільної реалізації громадянами їхніх прав і свобод. Всі об'єднання громадян можна поділити на політичні партії та громадські організації. Політична партія — це об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною своєю метою взяття участі у виробленні критеріїв та напрямів державної і суспільної політики, участь у формуванні органів влади і місцевого самоврядування та втілення моделі виробленої ними політики у суспільне і державне життя. Прикладом політичних партій є: Аграрна народна партія України, Соціал-демократична партія України (об'єднана); Народно-демократична партія України, Партія Регіонів, Партія Зелених України, Комуністична партія України тощо. Громадські організації — це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх економічних, соціальних, фізичних, особистих, культурних та інших прав і свобод, а також вікових, професійних, творчих та інших спільних законних інтересів. Серед громадських організацій можна назвати: профспілки; творчі спілки; Спілку жінок України; Спілку письменників України; Спілку журналістів України; Спілку юристів України; релігійні організації тощо. Звідси видно, що такі об'єднання можуть утворюватися для задоволення громадянських, політичних, економічних, соціальних, екологічних і культурних прав людини. Держава у взаємовідносинах з об'єднаннями громадян використовує таку діяльність: а) правотворчу, тобто приймає відповідні закони, де передба чає порядок організації та функціонування того чи того об'єднання; б) контролюючу та наглядову за об'єднаннями громадян; в) правозастосовну, яка полягає в застосуванні компетентни ми органами чинних правових норм через винесення індиві дуальних правозастосовних актів, обов'язкових до виконання; г) притягнення до юридичної відповідальності за порушен ня чинного законодавства. Об'єднання громадян в Україні, здійснюючи свої статутні завдання й функції, тісно взаємодіють із державою. Правові норми такої взаємодії визначені чинним в Україні законодавством. За порушення його об'єднання громадян притягаються до юридичної відповідальності аж до примусового їх розпуску. 70 Глава 2 Основи теорії держави 71  § 8. Загальна характеристика концепцій про сутність і соціальне призначення державиІз виникненням держави виникають і розвиваються різноманітні теорії про державу1. Політико-правова свідомість людей є частиною загальнолюдської суспільної свідомості, що відображає різноманітні теорії про державу. Протягом довгого історичного розвитку держав різних типів виникали та історично розвивалися теоретичні уявлення передових людей про покращення наявного становища, про підвищення місця й ролі людини в державі та суспільстві. На сьогодні у теорії держави і права існують різні класифікації концепцій про державу. Розглядають концепції, що пояснюють виникнення держави, її сутність і соціальне призначення. Можна розглядати ці аспекти в концепціях соціологічного, юридичного спрямування, в теоріях анархізму, етатизму тощо. До основних сучасних концепцій соціологічного спрямування належать теорії, що виникли у XIX—XX ст. Теорія солідаризму. Ця теорія поширилась у другій половині XIX - першій половині XX ст. Л. Дюгі (1859—1928), критикуючи марксизм на основі ідей французьких соціологів О. Конта, Л. Буржуа, Е. Дюркгейма, розвинув концепцію соціальної солідарності Державу він вважав засобом забезпечення соціальної солідарності класів, організованою силою суспільства, яка встановлює взаємозалежність і спільність інтересів різних соціальних груп і класів. Дюгі відкидав класові суперечності, політичну боротьбу і соціалістичну революцію. Держава загального благоденства. В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив теорію англійський економіст Дж. Кейнс (1883—1946) у праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Головний зміст теорії зводиться до того, що: — сучасна демократична держава втратила класовий характер і діє в інтересах усіх членів суспільства. Вона використовує такі економічні важелі, як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та 1  Див докладніше: Шульженко Ф.П Історія політичних і правових вчень Підручник. - К., 2004 - 460 сІмпорту і цим впливає на приватний сектор, пристосовує його хтя блага всіх;
Відповідно, розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції держави перетворює її з класово-антагоністичної на державу загального благоденства. Теорія плюралістичної демократії. Ця теорія також спирається на положення і висновки соціології, але використовується не сфера економічної та соціальної діяльності держави, а її політична система. Представники цієї теорії — Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарен -дорф, Р. Ален та ін. — вважають, що сучасна держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають унаслідок певних інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворюють різні об'єднання громадян, які, своєю чергою, через їхні «зацікавлені групи» чи «групи тиску» впливають на політичну аіаду, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб). Отже, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалізації державної влади. Теорія еліт. Поширилася наприкінці XIX — на початку XX ст. Засновниками цієї теорії були італійські вчені-політологи Г. Моска (1858-1941) і В. Парето (1848-1923). Сутність її зводиться до того, що народ не здатний управляти суспільством. Г. Моска демократію вважав утопією і твердив, що в усіх цивілізованих суспільствах виникають два класи: правителі й ті, ким управляють. В. Парето стверджував, що політичне життя—це постійна боротьба еліт, зміна яких відбувається через насильства, що еліта виникає у трьох найважливіших сферах суспільного життя: економічній, політичній та інтелектуальній, де індивіди виокремлюються з середовища інших людей. Він обґрунтовував теорію конкуренції еліт. Р. Міхельс (1876—1936) застосував теорію еліт до політичних партій. Він вважав, що партії занепадають. Рядові члени партії, що не здатні самі уп- 72 Глава 2 Основи теорії держави 73    равляти, обирають своїх представників, які рано чи пізно відокремлюються від рядових товаришів по партії та перетворюються на партійну еліту. Демократія в партії переходить в олігархію У партійних елітах теж ведеться боротьба, що призводить до заміни однієї партійної еліти іншою.Нині поширення набула теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії — X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер — вважають, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно поєднати елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Вони пропонують теорію елітарної демократії, сутність якої зводиться до того, що: в сучасному суспільстві діють не одна, а кілька еліт; між елітами існує конкуренція; еліти контролюються народними масами через загальне виборче право, що стимулює конкуренцію еліт; доступ в еліту залишається відкритим для всіх, вона поповнюється за рахунок вихідців із народу. Теорія конвергенції. Сутність цієї теорії зводиться до існування у світі двох протилежних систем: капіталізму і соціалізму. Вони поступово зближуються, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндуст-ріальне суспільство. Ця теорія виникла в 50—60-х роках XX ст.; її основоположниками були Р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Теорія втілюється в життя, зокрема в незалежних державах колишнього Радянського Союзу. Доктрини технократії. Нині посилюється вплив науки й техніки на політичне життя в різних країнах, зростають місце і роль науково-технічних працівників у державному управлінні. На цій основі й виникають різні теорії технократії. Сутність їх зводиться до того, що покращити політику можна за допомогою кращого управління. Інженери, техніки, науковці, менеджери та інші керівники науки й виробництва, як це вони роблять в економіці, можуть успішно керувати й політичними процесами. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф. Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та ін. Ідеї анархізму та етатизму. Анархізм виникає одночасно з марксизмом. Його сутність полягає у запереченні державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне заперечення політичної влади) і анархо-синдикалізм (наявність політичної влади в руках профспілок). Основними провідни- ками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін. Теорії етатизму. Протилежністю анархізму є етатизм, тобто олержавлення всіх сфер суспільного життя. Етатизація суспільства веде до диктатури. Г Моска різновидами диктатури вважав соціалізм і фашизм. Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохочення низьких спонукань, спираючись на які можна обгрунтувати будь-яку анти-людську дію. Однією з ідеологічних підвалин фашизму стало вчення Ф. Ніцше (1844—1900). Він умотивовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократичну й рабську, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождизм, культ грубої ежж, вихваляв ідеал справжнього арійця. Ідею фашизму було втілено в Німеччині Адольфом Гітлером. Основною ідеєю німецького фашизму було проповідування і втілення в життя расизму, тобто поділ людей за біологічними н соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголошувалася вищою, істинними представниками роду людського, а інші - напівтваринами, що мають забезпечувати процвітання панівної раси. Фашистські лідери всіляко пропагували расизм: ••Живуть інші народи в достатку чи дохнуть з голоду, цікавить мене лише тією мірою, якою ми відчуваємо потребу в рабах для підтримки нашої культури», — цинічно заявляв один із сподвижників А. Гітлера - Генріх Гіммлер. Фашизм вихваляв тоталітарну державу, де всі аспекти життя суспільства чітко регламентовано. У такій державі - «живому організмі народу» - вимагається беззаперечне підкорення індивіда державі. Всяка ініціатива окремого індивіда придушується, практично ліквідуються всі права і свободи. Лідери фашизму обґрунтовували ідею вождизму. На чолі держави і нації стоїть фюрер, наділений абсолютною владою. Право — ае те, чого прагне народ, а волю народу відображає фюрер, який має шщий авторитет, і його діяльність не підлягає критиці. Усе, що він каже і робить, є правильним, позаяк силу він черпає безпосередньо з містичної душі нації. Витримується чітка ієрархічна побудова влади. Партійний і державний чиновник визнається безпосереднім і незаперечним авторитетом, вождем на певній території. У відносинах між людьми та між державами проповідувався і сили. Насильство було оголошено важливим чинником 74 Глава 2 Основи теорії держави 75 розвитку суспільства, а гуманізм розглядався як виправдання слабовольності і боягузтва.Отже, фашизм — антилюдсъка, антигуманна ідеологія, що обгрунтовувала самоуправство, беззаконня, насильство, використовуючи найнижчі людські інстинкти. Це реакція на гострі кризові явища в суспільстві. Необхідно давати рішучу відсіч поширенню неофашистських ідей у суспільстві. До концепцій юридичного спрямування відносять теорії правової та соціальної держави. Соціальна держава — це держава, в якій: а) громадянам забезпечується гідне людини життя і соціаль ний захист в цілому; б) громадянам гарантується особиста свобода; в) у суспільстві культивується і забезпечується цивілізова ними засобами соціальна злагода, мирне вирішення суперечно стей, які виникають чи можуть виникнути. Кінцевою метою соціальної держави є: а) досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання всіма суб'єктами пра ва їхніх обов'язків; б) ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму, експлуатації людини людиною; в) гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної окремої особистості; г) досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб, політични ми методами; ґ) модернізація виробництва і поступовий перехід до ринкових відносин. Соціальна держава:
Запитання та завдання для самостійної перевірки знань *1. Заповніть таблицю:
3. Що таке функції держави та як їх класифікують?
* 12. Порівняйте: а) монархію та республіку; б) парламентську і президентську республіку; в) унітарну державу та федерацію; г) федерацію та конфедерацію; г) демократичний режим та анти демократичний режим. *13. Наведіть приклади сучасних держав із різним державно-правовим режимом, формою правління, формою державного устрою?
Загальна характеристика... правової держави 77  ГЛАВАЗЗагальна характеристика громадянського суспільства і правової держави Громадянське суспільство; суть і соціальне призначення правової держави; ознаки громадянського суспільства; ознаки та принципи правової держави; суть верховенства права; структура громадянського суспільства; роль приватної власності у структурі громадянського суспільства; співвідношення громадянського суспільства і правової держави; напрями формування громадянського суспільства і правової держави в Україні |
||||||||||||||||||||
Схожі:
|
Підручник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-590 від 21 березня 2003року) |
Навчально-методичний посібник Рекомендовано Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (Лист №1/11-186 від 20 січня 2004 р.) |
|
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
ПРАВО Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-1251 від 11 жовтня 2003р.) |
|
Її. Рецензенти: Малишева Н. Р Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-4721 від 10 листопада 2003 року ) |
ОНОЛОГІЯ, КАРДІОЛОГІЯ, ГЕМАТОЛОГІЯ У трьох томах Том 3 Гематологія... М. А. Власенко – заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Харківської медичної академії післядипломної... |
|
ІСТОРІЯ, ЗАВДАННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОФІЗІОЛОГІЇ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України ... |
|
БЕХРУЗ ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО ПІДРУЧНИК Рекомендовано Міністерством... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Хриков Є. М. Х95 Управління навчальним закладом: Навч посіб Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-751 від 24 березня 2006р.) |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua