А. М. Колодія Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
|
|
Скачати 10.57 Mb.
|
|
§ 3. Характеристика внутрішніх і зовнішніх напрямів діяльності (функцій) держави «Функція» в перекладі з латини означає: виконання, звершення. У широкому розумінні — це обов'язок, роль, що її виконує відповідний інститут, чи процес стосовно цілого, характеристика напряму чи аспекту діяльності тощо. Держава на різних етапах 52 Глава 2 Основи теорії держави 53   свого розвитку виконує певні завдання, здійснює різноманітні обов'язки. Таке виконання завдань і обов'язків відображує сутність і соціальне призначення держави, а також її зміст.Діяльність держави характеризується певними напрямами в економічній, політичній, екологічній, ідеологічній, гуманітарній та інших сферах суспільного розвитку. Це, врешті-решт, має привести до досягнення певної мети, що її ставить держава на коротку чи тривалу перспективу. Звідси випливає, що до основних ознак, які характеризують функції держави, слід віднести такі, що безпосередньо відображають чи конкретизують сутність держави; через які реалізуються основні завдання держави; здійснення яких веде до досягнення державою поставленої мети на певному історичному відрізку часу; що їх слід розглядати як напрями та аспекти діяльності держави. Отже, функції держави — це основні напрями її діяльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета держави, виявляються її сутність, зміст і соціальне призначення в соціально неоднорідному суспільстві. Поряд з функціями держави деякі автори виокремлюють і функції державних органів та їхніх посадових осіб. Розрізняють функції законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів держави. Реалізуючи державні функції, державні організації повинні: а) зважати на об'єктивні закони розвитку суспільства й ке руватися цими законами у повсякденній діяльності; б) стимулювати соціальну активність людини і громадяни на, звертати увагу на виробничо-економічне і соціально-куль турне самовизначення особистості; в) брати до уваги інтереси й потреби різних соціальних спільнот, груп та об'єднань людей, конкретних особистостей, визнавати їхню реальність і сприяти здійсненню; г) підпорядковувати всю свою діяльність служінню грома дянському суспільству, не втручатись у приватні справи люди ни і суспільства, якщо це не виходить за межі конституційного регулювання суспільних відносин. Так, у Конституції України записано: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості» (ст. 23). Державні функції та функції державних органів слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управління, правосуддя, контроль і нагляд, правоохоронна та правореалізаційна діяльність. До методів здійснення державних функцій у найзагальнішому вигляді відносять переконання, заохочення і примус. Кожна державна функція та функція державних органів може здійснюватись у різних формах і різними методами. Для характеристики напрямів діяльності держави та ЇЇ органів у громадянському суспільстві дуже важливе місце виводиться питанню відповідних меж державного втручання у діяльність суб'єктів громадянського суспільства. Обмеження діяльності держави та її органів у громадянському суспільстві повинно враховувати два критерії:
сусшльства і є неприпустимим у демократичній правовій О  дним із напрямів вирішення цієї проблеми на користь гро-игаського суспільства є розширення місцевого самоврядуван-г. 140 Конституції України записано: «Місцеве самовря-алйснюеться територіальною громадою в порядку, ілеяомт законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад». Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. визначає місцеве самоврядування як гарантоване державою право та реальну здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об'єднання в сільську гро- 54 Глава 2 Основи теорії держави 55  маду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.Отже, сучасне законодавство України розширює можливості самоврядної діяльності громадян, що дає змогу поєднувати реалізацію державних функцій як державними організаціями, так і самоврядними структурами на місцях. Існують певні підстави для класифікації функцій держави на види:
Основні функції— це найзагальніші та найважливіші комплексні напрями діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед державою в конкретний історичний період. До них відносять функції: оборони, підтримання зовнішніх відносин, охоронну, організаційну, інформаційну, економічну, екологічну, соціальну, культурно-виховну тощо. Неосновні функції — це напрями діяльності держави із здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя. До них належать: управління персоналом; матеріально-технічне забезпечення та управління майном; забезпечення реалізації бюджетної справи та бухгалтерського обліку; правосуддя і юридичні функції; пошук, збирання і поширення необхідної для управління інтелектуальної інформації тощо. Внутрішні функції — це такі напрями діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика щодо економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя громадянського суспільства. До внутрішніх відносять функції: економічну, культурно-виховну, охорони та захисту всіх форм власності, соціального обслуговування населення, екологічну, охорони правопорядку, прав і свобод людини і громадянина тощо. Зовнішні функції — це основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим товариством у цілому Зовнішніми функціями є: організація співробітництва з іншими суб'єктами міжнародних відносин, захист державного суверенітету, підтримка миру в регіоні та боротьба за мирне співіснування держав різної орієнтації. Постійні функції — це напрями діяльності держави, що иійснюються на всіх етапах її розвитку. Тимчасові функції — це напрями діяльності держави, що мовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства. Гуманітарні функції — це напрями діяльності держави та її органів із забезпечення кожній людині належних умов життя. Економічні функції — це напрями діяльності держави (її органів) на перехід від планової до ринкової економіки й подальший розвиток виробничих сил і виробничих відносин на основних засадах ринку, добросовісної конкуренції, обмеження монополії. Політичні функції — це напрями діяльності держави (органів держави) зі створення умов для формування й функціонування лишайної влади на засадах демократії. Держави соціально-демократичної орієнтації мають відповідні внутрішні напрями (функції) своєї діяльності. У гуманітарній сфері це: забезпечення прав людини і грома-жшатл, охорона навколишнього природного середовища; забез-агчеявя охорони здоров'я, матеріальне та інше соціальне забез-япевавш нормальних уыов існування людини; організація освіти, виховання, розвиток мистецтва та культури тощо. В економічній сфері такими функціями є: господарсько-стимуляційна (виробнича); господарсько-організаторська (програмування та організація виробничої діяльності); науково-організаторська (організація та стимулювання наукових досліджень у господарській сфері); економічно-регулювальна (регулювання та охорона праці, забезпечення мінімального рівня споживання), економічно-фінансова тощо. У політичній сфері до таких функцій належать: забезпечення (створення і збереження умов) національної самобутності всіх корінних народів і національних меншин; організаційна 56 Глава2 Основи теорії держави 57 (створення умов для реалізації народом своєї влади), охоронна (охорона конституційного ладу, правопорядку і дисципліни, всіх форм власності, прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина) та деякі інші.Зовнішні функції держави досліджуються:
Отже, групування державних функцій залежить від багатьох підстав (ознак) іможе здійснюватися за різними напрямами державної діяльності. Форми здійснення функцій держави — це спеціальні аспекти її діяльності, з допомогою яких реалізуються державні функції. За правовими наслідками названі форми поділяються на правові та неправові (організаційні). Правові форми — це такі види здійснення функцій держави, які тягнуть за собою правові наслідки. Існують різні види правових форм здійснення функцій держави: правотворча, управлінська (виконавчо-розпорядча), правоохоронна, правозастосовна тощо. Правотворча форма відображається в діяльності держави з підготовки та прийняття нормативно-правових актів та інших джерел права. Управлінська форма характеризується діяльністю держави та її органів з оперативного застосування, виконання, використання й дотримання правових норм у процесі організації здійснення державних функцій. Правоохоронна форма виявляється в організації охорони правових норм від правопорушень, у контролі й нагляді за здійсненням законності, дисципліни та правопорядку. Правозастосовна форма — це застосування правових норм і винесення обов'язкових для виконання індивідуально-правових рішень. Організаційні форми здійснення функцій держави — це специфічні види фактичної діяльності, які не тягнуть за собою правових наслідків. Розрізняють регламентуючу, економічну, контрольну, виховну та інші види організаційних форм. Організаційно-регламентуюча форма — це добір, розстанов-лення. виховання та визначення ефективності діяльності кадрів у сфері здійснення державних функцій. Організаційно-економічна форма — це організація матеріально-технічного забезпечення здійснення державних функцій. Організаційно-контрольна форма — це організація недержавного контролю у сфері здійснення державних функцій. Організаційно-виховна форма — це організація виховання, пропаганди, агітації, інформації та іншого забезпечення виховного впливу на населення у сфері здійснення державних Мпшоды здійснення функцій держави — це засоби і способи, з допомогою яких здійснюються спеціальні види діяльності держави з реалізації її функцій. Держава здійснює правотворчу, управлінську, виконавчо-розпорядчу, правоохоронну та організаційну діяльність. Методами правотворчої діяльності держави є засоби і способи підготовлення, прийняття і оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, що забезпечують здійснення державних функцій. Управлінськими методами є засоби і способи здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності у сфері реалізації функцій держави. 58 Глава 2 Основи теорії держави 59   Правоохоронними методами є засоби і способи правоохоронної діяльності відповідних державних органів. Організаційними методами є засоби і способи здійснення організаційного виду діяльності із забезпечення реалізації державних функцій. До них відносять: програмування, прогнозування, дослідження, здійснення оперативного аналізу тощо. Отже, функції держави та методи їх здійснення характеризують сутність, соціальне призначення і роль держави в суспільстві. У соціальних демократичних і правових державах вони уособлюють загальнолюдські та гуманістичні форми. § 4. Поняття форми держави Організація державної влади великою мірою залежить від форми держави. Розрізняють форму правління, форму державного устрою, форму державно-правового режиму. Форма правління — це організація верховної державної влади, порядок її утворення та діяльності, компетенція і взаємозв'язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни. Відомі дві форми правління: монархія і республіка. Монархія — це така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор та ін.). Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія — це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). Ознаками абсолютної монархії є: а) вся влада (законодавча, виконавча і судова) належить монарху; б) в державі, як правило, відсутні органи політичної влади, які б формально були незалежні від влади монарха; в) представницькі органи, якщо вони існують, мають консультативний характер; г) залежно від виду абсолютної монархії можуть бути різні режими; ґ) для абсолютної монархії притаманний лозунг «Держава — це Я» (тобто монарх). Серед різновидів абсолютної монархії можна виділити: деспотію, тиранію, освічений абсолютизм тощо. В сучасний період розвитку держав абсолютна монархія існує в Катарі, Омані, Саудівській Аравії. Світова теорія держави знає такі основні фор- ми абсолютизму: а) класичний - характерний для Франції у Європі та Японії у Азії; б) князівський - мав місце у Німеччині періоду феодальної роздробленості; в) військово-кріпосницький -характерний для Прусії та Росії; г) освічений (Австрія, Іспанія, Росія тощо). За обмеженої монархії законодавча влада належить парламенту, виконавча — монарху (чи кабінету міністрів), судова — судам, які обираються чи призначаються, або обмежується іншим шляхом. Існують різні види обмеженої монархії: а) конституційна; б) виборна; в) теократична; г) традиціоналістська тощо. Конституційна монархія - це форма правління, при якій в державі, поряд з існуванням монарха, законодавчо закріплено існування і значні повноваження представницького органу. Для конституційної монархії характерні такі ознаки: а) монарх є главою держави і має переважно представницькі повноваження; б) представницьким органом є парламент, який обирається на загальних зборах і його існування закріплене законодавчо; в) в ■овституції закріплюються повноваження монарха; г) уряд формується або лише парламентом, або парламентом і монархом. Вирізняють два різновиди конституційної монархії: парламентарну; дуалістичну. В парламентарній монархії монарх є лише ■ . м держави, він царствує, але не править. Реально країною керує парламент, який утворює уряд. Управління в країні здійснює уряд, який підконтрольний і підзвітний парламенту. Будь-які дії монарха потребують схвалення урядом. Такі пар-іштії ні монархії існують у Бельгії, Великобританії, Данії, Ііитг Норвегії. Швеції тощо. В дуалістичній монархії парламент і монарх наділені реальною владою. Переважно, повноваження монарха обмежені у сфері законодавчої влади і достатньо широкі у сфері виконавчої влади. У монарха є право достроково припиняти повноваження парламенту, видавати укази, що мають силу закону, відхиляти закони, прийняті парламентом. Монарх призначає членів уряду і в будь-який час може зняти з посади міністрів. Такий вид монархії на сьогодні існує у Йорданії, Марокко тощо. Одним із різновидів обмеженої монархії є виборна монархія. В державах, де існує виборна монархія, глава держави одержує реальну владу не шляхом наслідування престолу, а шля- 60 Глава 2 Основи теорії держави 61  хом його виборів із певного, обмеженого кола осіб. Ми спостерігаємо певні випадки виборних монархів за різних причин. Наприклад, у Росії (в XVII ст.), коли перервалася династія Рюри-ковичів, на царювання було обрано в 1613 р. Михайла Федоровича Романова. В сучасний період розвитку монархії, прикладом виборної монархії можна назвати Об'єднані Арабські Емірати (ОАР), де з монархів-князів терміном на два роки обирають «старшого монарха», який, по суті, і є монархом ОАР.Самостійним різновидом обмеженої монархії є теократична монархія. Це така монархічна держава, в якій глава держави (монарх) є одночасно і главою церкви. Політична влада в таких країнах належить духовенству. Прикладами теократичної монархії є Ватикан, Королівство Тонга тощо. Ватикан як церковна держава існує з VIII ст. Різновидом обмеженої монархії є традиціоналістська монархія. В державі з таким видом монархії повноваження монарха, інших органів держави, визначаються звичаями і традиціями. Такі держави існують нині на Африканському континенті. Республіка — це така форма правління, де верховна влада в державі належить представницьким виборним органам і здійснюється ними. У теорії держави і права розглядають аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки у Стародавніх Афінах, Стародавньому Римі). У демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними чи їхнє право не обмежене на підставах, передбачених законом. Відомо три види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані. У парламентських республіках. а) президент обирається парламентом і йому підзвітний; б) президент має право достроково припиняти повноважен ня парламенту; в) уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті; г) уряд підзвітний парламенту; ґ) парламент може висловити уряду недовіру, що тягне за собою його відставку. Прикладами парламентських республік у сучасному світі є Італія, ФРН тощо. У президентській республіці: ..■■..; а) президент обирається всенародно або за особливою про цедурою; б) президент є главою держави і главою виконавчу владу; в) президент формує уряд одноособово чи при певному пар ламентському контролі і ним керує; г) за свою діяльність уряд несе відповідальність перед пре зидентом; ґ) законодавча влада належить представницькому органу (парламенту); д) президент має право вето на закони парламенту (може не підписати закон і повернути його до парламенту). У змішаній формі правління є елементи як президентської, так і парламентської форм правління. Змішані республіки можуть бути двох видів: президентсько-парламентські і парламентсько-президентські. Ознаками змішаної республіки є: а) президент і парламент обираються громадянами країни; б) президент і парламент ділять свої повноваження з конт ролю та відповідальності щодо уряду; в) кандидатури до уряду підбирає президент, а призначає уряд, парламент, або парламент дає лише згоду на призначення членів уряду чи його глави (прем'єр-міністра); г) уряд очолює прем'єр-міністр, а президент здійснює лише загальне керівництво урядом; г) уряд відповідальний перед президентом, підзвітний і підконтрольний парламентові; д) за певних обставин, передбачених законом, президент має право достроково припинити повноваження парламенту, а пар ламент - застосувати процедуру імпічменту до президента. Такі види змішаної республіки існують у Ірландії, Португалії, Ук раїні, Франції тощо. Форма державного устрою — це територіальна організація держави. Взаємодія між її частинами та кожної частини з державою в цілому має складний характер. 62 Глава 2 Основи теорії держави 63 Територія держави поділяється на окремі національно-політичні чи адміністративні одиниці, які характеризуються співвідношенням частин держави та її органів з державою в цілому та між собою (наприклад, Автономна Республіка Крим, Київська область, Солом'янський район тощо).Теорія держави і права розрізняє просту та складну форми державного устрою. Проста (унітарна) держава — єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певною самостійністю. Для унітарної держави характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавної символіки тощо. Складна держава формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів, ще й імперія. Федерація — суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що має в своєму складі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єктів федерації. Федерація створюється на добровільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад, Російська Федерація, США тощо). Конфедерація — це добровільне об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію. Імперія — це примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади. В умовах феодального періоду розвитку суспільства існувала така форма державного устрою, як унія. Це об'єднання двох і більше монархічних держав. Наприклад, Річ Посполита тощо. Державно-правовий режим — це сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних засад. Розрізняють демократичний та недемократичний режими. Основними ознаками демократичного режиму є: а) проведення виборів державних органів у центрі та на місцях і органів місцевого самоврядування; б) плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей; в) рівноправність людей, гарантії здійснення ними їхніх прав, виконання їхніх обов'язків; г) демократизм правосуддя, пріоритет методів переконання перед методами примусу тощо. Демократичні режими класифікуються на демократично-дюерадьний, демократично-радикальний, демократично-консервативний тощо. чократично-ліберальний режим характеризується лібералізацією усіх сфер життя суспільства. Права людини і сама людина в такій державі визнаються найвищою соціальною цінністю. Головним обов'язком держави, її органів і посадових осіб та органів і посадових осіб місцевого самоврядування є забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина. При демократично-радикальному режимі основна увага спрямована на радикальні перетворення в країні, на здійснення реформ, пошук радикальних форм і методів реорганізації суспільства і держави. Демократично-консервативний режим характеризується певним «застоєм», відданням переваг традиціям, небажанням здійснювати будь-які перетворення, пошуком таких засобів, способів і прийомів розвитку суспільства і держави, що забезпечують сталість і незмінюваність існуючого суспільного і державного ладу та звичних порядків. Отже, демократичний правовий режим — це здійснення державної влади на засадах чинного права з використанням демократичних форм народного представництва, виконавчо-розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов'язків. Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитарні. Тоталітарний режим — це сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства й кожного окремого громадянина (особи) абсолют- 64 Глава 2 Основи теорії держави 65  но регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією чи кількома особами з правлячої верхівки, не контролюється населенням; відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства, існує однопартійна система, звичним є грубе втручання в особисте життя людини і громадянина.Авторитарний режим — це така сукупність засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки; допускаються деякі розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо така поляризація політичних сил стає антагоністичною, включається механізм дії реакційного закону чи пряме насильство. Серед недемократичних режимів розрізняють: військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу, іншої групи чи прошарку в соціально неоднорідному суспільстві тощо. Отже, форма держави характеризується відповідною організацією та реалізацією публічної влади, взаємозв'язком держави з особою і громадянським суспільством. |
Схожі:
|
Підручник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-590 від 21 березня 2003року) |
Навчально-методичний посібник Рекомендовано Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (Лист №1/11-186 від 20 січня 2004 р.) |
|
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
ПРАВО Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-1251 від 11 жовтня 2003р.) |
|
Її. Рецензенти: Малишева Н. Р Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-4721 від 10 листопада 2003 року ) |
ОНОЛОГІЯ, КАРДІОЛОГІЯ, ГЕМАТОЛОГІЯ У трьох томах Том 3 Гематологія... М. А. Власенко – заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Харківської медичної академії післядипломної... |
|
ІСТОРІЯ, ЗАВДАННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОФІЗІОЛОГІЇ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України ... |
|
БЕХРУЗ ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО ПІДРУЧНИК Рекомендовано Міністерством... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Хриков Є. М. Х95 Управління навчальним закладом: Навч посіб Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-751 від 24 березня 2006р.) |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua