А. М. Колодія Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
|
|
Скачати 10.57 Mb.
|
|
§ 1. Поняття держави та її ознаки Нині в Україні неухильно розбудовується нова державність. Долаються психологічні комплекси і стереотипи тоталітарного минулого, формується новий погляд на роль і сутність держави. Основою будь-якого суспільного розвитку є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він визначає політичні, соціальні, духовні, моральні та інші процеси життя в суспільстві. Економічна структура суспільства є його реальним економічним базисом, а політичні, ідеологічні та юридичні явища — надбудовою. До політичної надбудови належить і держава. Держава найчастіше прямує за рухом виробництва, за розвитком економіки. Вона визначає форму власності (державну, колективну та індивідуальну: особисту і приватну), регулює розподіл матеріальних благ, охороняє та захищає існуючий правопорядок. Проте держава не завжди автоматично йде за економікою. Вона може активно протидіяти економічному базису. Значною мірою це залежить від впливу на державу різних чинників, що характеризуються співвідношенням різних соціальних прошарків, суспільної свідомості мас, діяльності політичних партій, інших громадських формувань і рухів, національних традицій, рівня загальнолюдської та правової культури, активності трудових колективів тощо. Тож, держава може як випереджати економічний розвиток, так і відставати від нього. Термін «держава» в юридичній та іншій науковій літературі тл умачать по-різному. Його розглядають у субстанціональному, атрибутивному, інституційному та міжнародному значеннях. У субстанціональному значенні держава — це організоване в певні корпорації населення, що функціонує у просторі й часі. В атрибутивному значенні — це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства, його оформлення. В інституційному значенні — це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу. У міжнародному значенні державу розглядають як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади. Отже, держава — це суверенна політико-територіальна організація влади певноїчастини населення в соціально неоднорід-тму а^спічьстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна з допомогою права робити свої веління загально-ховими для населення всієї країни, а також здійснювати > та управління загальносуспільними справами. До олиничгк ознак держави відносять: б  ) територіальне розселення населення країни;в) наявність апарату управління та примусу; г) здатність видавати загальнообов'язкові правила поведінки; г) здатність збирати податки, робити позики і давати кре дити; д) спроможність виражати й захищати інтереси певної час тини населення. Суверенітет держави — це верховність, самостійність, повнота, єдність і неподільність влади у державі у межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах. 46 Глава 2 Основи теорії держави 47   Населення в державі розселене по всій її території, яка поділяється на адміністративно-територіальні чи політико-територіальні одиниці. Політична влада держави, її суверенітет поширюються на всіх людей, що живуть на її території.Держава має спеціальний аппарат — систему законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів, а також відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань. До них належать: армія, поліція (міліція), виправні установи, служби національної безпеки, підприємства, установи та інші організації (державної форми власності). Держава встановлює загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки і закріплює їх у нормах права. Держава збирає податки, що використовуються для утримання організацій державного механізму, які не виробляють товарів і не надають платних послуг. У соціально неоднорідному суспільстві влада виражає та захищає інтереси певної частини населення, носії влади організаційно відокремлені від громадянського суспільства. Значення знань щодо різноманітного розуміння поняття, походження і сутності держави в історії державно-правової думки зумовлюються тим, що вони повинні бути неодмінною складовою світогляду студентів. Адже сьогодні у світі не існує жодного суспільства, в якому не було б держави і права1. Розуміння держави в історії державно-правової думки можна пов'язувати з поглядами софістів, Сократа, Платона, Арісто-теля, Ціцерона, Гроція, Канта, Гегеля та інших філософів. Розрізняють два покоління софістів у Стародавній Греції: старші (Протагор, Горгій, Гіппій та ін.) і молодші (Фрасимах, Калікл, Лікофрон та ін.). Наприклад, Протагор вважав, що демократичний устрій суспільства є правомірним і справедливим, визнавав принцип рівності всіх людей. Закликав усіх державних діячів бути справедливими, розсудливими та благочестивими. Фрасимах першим сформулював три дуже важливих висновки: про роль насилля в діяльності держави; стосовно автори- тарного характеру політики і законів; щодо того, що у сфері моралі панують уявлення тих, у кого сила і державна влада. Сократ був принциповим критиком софістів. Він відкидав суб'єктивізм софістів, їхню апеляцію до звільненої від моральних засад сили; умотивовував об'єктивний характер моральних оцінок природи, держави і права; розрізняв природне і позитивне право, обстоював законність; обґрунтовував тезу, що керувати суспільством повинні професіонали; критикував тиранію; намагався сформулювати моральні засади сутності держави. Платон, Арістотель і Ціцерон обстоювали правову державність1. Для періоду буржуазної науки про державу і право характерні думки й погляди на державу голландського правознавця Гуго Гроція, який розглядав співвідношення війни і права, виступав проти права сили; обґрунтовував патріархальну теорію виникнення держави (батьки сімейств об'єднуються в єдиний народ); розглядав державу як досконалий союз вільних людей, які уклали угоду заради додержання права та загальної користі; вперше з прогресивних позицій розробив положення про міжнародне спілкування; запропонував два основних напрями пізнання державності: розумово-споглядальний і досвідний. Подальші погляди на державу розвивались у працях Ш. Л. Мон-тесх"і. Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локка, О. М. Радищева, Б. Констана, 1Ьентаматъ ін. Представником буржуазного лібералізму в поглядах на держав* 6r»/. Kmam. Його вчення зводиться до таких постулатів: - дияина ас абсолютна цінність; — право має гарантувати соціальний простір моралі, бути загальнообов'язковим і забезпеченим силою держави. Походження держави філософ виводив із суспільного договору. Він розрізняв три гілки влади (законодавчу, виконавчу, судову) і три форми правління (автократію або абсолютизм, аристократію, демократію); виступав проти повстання й застосування сили, обґрунтовував пасивний опір владі через вимоги реформ; засуджував загарбницькі війни і закликав до вічного миру.   1 Докладніше про сутність та ознаки держави див.: Теорія держави і права / Колодій А. М., Лисенков С. Л. та ін. - К., 2003. - С 22-29.1 Див. докладніше: Шульжепко Ф. П. Історія політичних і правових вчень: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 14—15. 48 Глава 2 Основи теорії держави 49 Німецький мислитель-діалектик Г. В. Ф. Гегель розрізняв громадянське суспільство і правову державу (причому перше передбачає наявність другої); державу бачив як конституційну монархію з принципом поділу влади; вважав, що держава повинна мати ідеальний суверенітет.Отже, державу розглядають під різним кутом зору. Як офіційний представник суспільства держава повинна робити все від неї залежне для поліпшення життя людей. § 2. Апарат держави як система державних органів. Місце апарату в механізмі держави Для здійснення своїх завдань і функцій кожна держава створює різноманітні органи й організації. Система всіх державних органів і організацій, що беруть участь у здійсненні завдань і функцій держави, називається її механізмом. Серед названих є державні органи, що наділені державно-владними повноваженнями. Такі органи й називають апаратом держави. Звідси механізм держави криє в собі: а) державні підприємства; б) державні установи; в) апарат держави; г) інші державні організації. Державні підприємства — це державні структури, які безпосередньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва. Сюди слід віднести державні підприємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування тощо. Державні установи — це вид державних організацій, на які покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематеріального виробництва. До них слід віднести установи у сфері фінансів, культури, охорони здоров'я, освіти, виховання тощо. Це, наприклад, державні дошкільні дитячі установи, школи, училища, середні та вищі навчальні заклади, система лікарень, санаторіїв та інших установ охорони здоров'я. До інших державних організацій, наприклад, відносять державні будівельні організації або армію, міліцію тощо. Апарат держави являє собою систему всіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави. Основними принципами діяльності державного апарату України є: демократизм; національна рівноправність; законність; суверенність; поділ влади; соціальна справедливість; гуманізм і милосердя; поєднання переконання і примусу; гласність, відкритість і врахування громадської думки. Принцип демократизму в Україні характеризується тим, що державний апарат формується з волі більшості населення, виражає та виконує волю громадянського суспільства. Як корінна національна група, так і решта груп, що проживають на території України, є рівноправними. Держава гарантує всім здійснення, охорону, захист і відтворення політичних, економічних, громадських, соціальних і культурних прав. _ Державний апарат утворюється й діє на підставі законів. Його діяльність спрямовується на виконання законів у порядку, передбаченому чинним законодавством. Державний апарат уособлює єдність державної влади на засадах самостійності та незалежності; він є виразником суверенітету народу. Принцип соціальної справедливості державного апарату оз-шачає. що його завданням є забезпечення соціальної злагоди, консенсусу між різними частинами суспільства, балансу різноманітних інтересів усіх соціальних прошарків, груп та ївших верств населення. иш принципом державного апарату України є по-і виховання і примусу. Примус до осіб застосо-и вичерпано всі методи переконання, але особа ве підкорилася загальнодержавним інтересам та інтересам громадянського суспільства. Свої функції державний апарат виконує відкрито, співпрацює з різними громадськими об'єднаннями й рухами, вивчає громадську думку та враховує її в організації і здійсненні покладених на нього завдань. Отже, державний апарат (обраний чи призначений) є системою державних органів, що здійснюють свої функції, реалізуючи волю громадянського суспільства, всього українського народу. Первинною «клітинкою» державного апарату є орган держави. Це окремий службовець чи структурно оформлений колек- 50 Глава 2 Основи теорії держави 51     тив державних службовців, наділений владними повноваженнями, відповідними матеріально-технічними засобами, утворений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави. Один службовець як орган держави - це, скажімо, Президент України, що є главою держави і виступає від її імені. Структурно оформлений колектив службовців має керівників і виконавців. Керівник виступає від імені певного органу. Кожний орган наділяється на підставі закону владними повноваженнями, які полягають у тому, що орган держави спроможний встановлювати формально обов'язкові правила поведінки (як нормативні, так і індивідуальні) й домагатися їх здійснення. Прикладом державного органу як колективу службовців можуть бути міністерство, державний комітет, державна адміністрація тощо. В юридичній літературі розглядають різні підстави класифікації державних органів: а) за місцем у системі державного апарату — первинні (створю ються через вибори всім населенням або його частиною), вторинні (створюються первинними, походять від них і підзвітні їм); б) за змістом або напрямами державної діяльності — органи державної влади, глава держави, органи державного управління чи розпорядчо-виконавчі органи, судові органи, контрольно- наглядові органи; в) за способом утворення — виборні, призначувані, ті, що можуть успадковуватися; г) за часом функціонування — постійні, тимчасові; ґ) за складом — одноособові, колегіальні; д) за територією, на яку поширюються їхні повноваження — загальні, або центральні; місцеві, або локальні. Удосконалення органів державної влади реалізується в Україні на основі Конституції. До системи державних органів України належать: законодавчий орган — Верховна Рада України; глава держави — Президент України; виконавчі органи, що поділяються на вищі (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим), центральні (міністерства, державні комітети; інші органи центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом); місцеві (обласні та районні, міст Києва і Севастополя, районів у містах Києві й Севастополі державні адміністрації на чолі з го- ловами цих адміністрацій та їхні відділи й управління, а також адміністрації державних підприємств і установ). Органи місцевого самоврядування, що репрезентують спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, тобто обласні та районні ради, а також органи місцевого самоврядування: міські, сільські, селищні ради та їхні виконавчі органи є самостійною системою об'єднань громадян у громадянському суспільстві. Органи місцевого самоврядування не належать до апарату держави. Держава визнає і гарантує місцеве самоврядування. Система судових органів охоплює: Конституційний Суд України; загальні (місцеві, апеляційні, касаційні, вищі) суди та Верховний Суд України. Місцеві суди включають районні, міські (міст обласного підпорядкування), районні у місті, господарські, гарнізонні суди. До системи апеляційних судів закон відносить Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні суди, суди міст Києва і Севастополя. Спеціальними (касаційними) судами в Україні є вищі суди (господарський, адміністративний). Очолює всю систему судів загальної юрисдикції в Україні Верховний Суд України. У  самостійну систему органів держави виокремлюються кон-ірошмочі та наглядові органи України. До наглядових органів належать: Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори до контролюючих - податкові адміністрації, санітарні, , контрольно-ревізійні та інші державні інспекції, Служба України, прикордонна та митна служба тощо. і, |
Схожі:
|
Підручник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-590 від 21 березня 2003року) |
Навчально-методичний посібник Рекомендовано Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (Лист №1/11-186 від 20 січня 2004 р.) |
|
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
ПРАВО Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-1251 від 11 жовтня 2003р.) |
|
Її. Рецензенти: Малишева Н. Р Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-4721 від 10 листопада 2003 року ) |
ОНОЛОГІЯ, КАРДІОЛОГІЯ, ГЕМАТОЛОГІЯ У трьох томах Том 3 Гематологія... М. А. Власенко – заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Харківської медичної академії післядипломної... |
|
ІСТОРІЯ, ЗАВДАННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОФІЗІОЛОГІЇ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України ... |
|
БЕХРУЗ ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО ПІДРУЧНИК Рекомендовано Міністерством... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Хриков Є. М. Х95 Управління навчальним закладом: Навч посіб Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-751 від 24 березня 2006р.) |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua