ЗАТВЕРДЖУЮ
Заступник директора Департаменту цивільного захисту – начальник управління захисту населення і територій
полковник В.В. Могильниченко
“_____” жовтня 2004 р.
ПЛАН - КОНСПЕКТ
проведення занять на навчально-методичному зборі
з керівним складом підрозділів цивільного захисту Головних управлений (управлений) МНС України в регіонах
Тема заняття: Заходи радіаційного та хімічного захисту
Мета заняття: ознайомити слухачів з основами та завданнями у сфері радіаційного та хімічного захисту.
Місце проведення заняття: приміщення Головного управління МНС України в Дніпропетровській області
Час проведення заняття: 30 хвилин
м. Київ
Робота відділів (секторів) радіаційного та хімічного захисту ГУ (У) МНС України в сучасних умовах нелегка і багатопрофільна. Іноді вона непомітна, але завжди відчутна. Завдяки їй при наявності в Україні більше 1500 (1575) хімічно небезпечних об`єктів ми маємо незначну кількість небезпечних подій або передумов для аварій на цих об`єктах. Знизилась кількість небезпечних подій із забрудненням приміщень ртуттю, необережним поводженням з хімічними речовинами. Посилився контроль у галузі поводженням з радіоактивними речовинами та небезпечними (токсичними) відходами. Зміцнилася взаємодія з місцевими органами контролю за екологічним станом довкілля.
Але все ж таки у роботі відділів (секторів) поки що є дуже серйозні недоліки.
На сьогодні треба визнати, що деякі спеціалісти хімічного профілю не мають відповідної бази знань за фахом, є випадки, коли такі спеціалісти взагалі не займаються підвищенням своєї кваліфікації, не вникають в суть проблем, що вирішуються іншими відділами. Так, в областях розроблено Паспорти ризику виникнення надзвичайних ситуацій в області, там є розділ “Характеристика техногенної небезпеки”, де кожна область має вести перелік об`єктів, які знищують, переробляють, або можуть тимчасово зберігати хімічні речовини з інших підприємств для подальшої їх переробки. Однак, як показує практичний досвід, це мертвонароджене дитя, ні яких таких об`єктів в Україні не існує, хоча кожна область такий перелік веде. Як приклад, можу привести спробу знищити речовини, що зберігаються в в/ч Д0065 м. Донецька (дихлоретан, рецептура
РД-2). Жодна область не взяла на себе відповідальність на проведення цих робіт.
Таке становище призводить до втрати часу на підготовку відповідних завдань та зниження якості їх виконання. Про це ще буде йти мова на цих зборах.
Основні завдання щодо діяльності у сфері радіаційного та хімічного захисту в Україні визначені у Законах України “Про правові засади цивільного захисту” та “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”.
Основні підходи та напрямки діяльності з питань радіаційного та хімічного захисту визначені в наступних нормативно-правових актах:
Указ Президента України від 27 березня 1998 р. № 225/98 “Про Положення про територіальну оборону України”.
Указ Президента України від 20 жовтня 1998 р. “Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період”.
Указ Президента України від 31 грудня 1998 р. № 1420/98 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26 листопада 1998 р. “Про нейтралізацію загроз, обумовлених погіршенням екологічної і техногенної обстановки в країні”.
Указ Президента України від 26 березня 1999 р. № 284/99 “Про концепцію захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій”.
Указ Президента України “Про заходи щодо державної підтримки водогосподарсько-меліоративного комплексу”.
Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3816-ХХІІ “Про бюджетну систему України”.
Закон України від 14 січня 1998 р. № 15/98-ВР “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань”.
Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”.
Закон України від 5 березня 1998 р. № 187/98-ВР “Про відходи”.
Постанова Ради Міністрів України від 7 грудня 1989 р. № 304 “Про організацію виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 23 жовтня 1989 р. № 882 “Про заходи із забезпечення захисту персоналу атомних станцій і населення при виникненні радіаційно небезпечних аварій на цих станціях”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 202 року № 1200 “Про затвердження Порядку забезпечення населення і особового складу невоєнізованих формувань засобами радіаційного та хімічного захисту”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 10 травня 1994 р. № 299 “Про Положення про цивільну оборону України” .
Постанова Кабінету Міністрів України від 2 червня 2003 року № 813 “Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади та юридичних осіб, які провадять діяльність у сфері використання ядерної енергії, в разі виявлення радіонуклідних джерел іонізуючого випромінювання у незаконному обігу”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 11.09.95 р. № 728 “Про створення національної системи сейсмічних спостережень та підвищення безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних районах”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1999 року № 542 “Про Комплексну програму поводження з радіоактивними відходами”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28.06.97 р. № 699 “Про затвердження Положень про Національну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного походження”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 9 липня 1997 р. № 732 “Про порядок фінансування природоохоронних заходів з державного та місцевих бюджетів”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 647 “Про створення Національного центру поводження з небезпечними відходами”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 4 серпня 1997 р. “Про створення Державного регістру джерел іонізуючого випромінювання”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 р. № 1016 “Про впорядкування контролю за транскордонним перевезенням відходів і їх утилізацією (віддаленням)”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 1997 р. № 1332 “Про затвердження Положення про основні засади організації перевезення радіоактивних матеріалів територією України”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 17.11.97 р. № 1269 “Про програму розвитку водопровідно-каналізаційного господарства”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 1998 р. № 1099 “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391 “Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1198 “Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р. № 1360 “Про затвердження Порядку ведення реєстру об`єктів утворення, оброблення та утилізації відходів”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1217 “Про затвердження Порядку виявлення та обліку безхазяйних відходів”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1216 “Про затвердження Порядку ведення реєстру місць видалення відходів”.
Постанова Кабінету міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1218 “Про затвердження Порядку розроблення і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1998р. № 387 “Про типове положення про територіальну підсистему єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 1999 р. № 31 “Про заходи щодо розв’язання екологічних проблем, які виникають у наслідок закриття гірничодобувних підприємств, шахт і розрізів”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 2 лютого 1999 р. № 140 “Про порядок фінансування робіт із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1999 р. № 140 “Про порядок фінансування робіт із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків”.
Спільний наказ МНС, Мінагрополітики, Мінекономіки та Мінприроди від 27 березня 2001 року № 73/82/64/122, зареєстрований в Мінюсті за 526/5517 10 квітня 2001 року.
Спільний наказ Держатомрегулювання та МНС України від 17.05.2004 р. № 87/211 “Про затвердження Плану реагування на радіаційні аварії”, зареєстрований в Мінюсті 10 червня 2004 р. за № 720/9319.
Наказ МНС України від 21.12.98 № 387 про “Типове положення про функціональну підсистему єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру”.
Наказ МНС України від 16.12.02 № 330 “Про затвердження Інструкції з тривалого зберігання засобів радіаційного та хімічного захисту”, зареєстрований в Мін`юсті за № 179/7500 4 березня 2003 року.
Наказ МНС України від 06.08.02 № 186 “Про введення в дію Методики спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки”, зареєстрований в Мін’юсті за № 708/6996 29 серпня 2002 року.
Директива МНС від 14.12.98 № 02-5986/093 “Про введення в дію методичних рекомендацій про порядок проведення демеркуризації у приміщеннях”.
Правила безпеки при виробництві, зберіганні, транспортуванні та застосуванні хлору (ПБХ-93).
Правили безпеки та порядок ліквідації аварійних ситуацій з небезпечними вантажами під час перевезення їх по залізниці. 1984 р.
Правила перевезення небезпечних вантажів по залізниці. 1996 р.
Положення від 30 листопада 1995 р. “Про транспортне забезпечення заходів цивільної оборони України”. Мінтранс України.
Санітарні правила поводження з радіоактивними відходами
(СПОРО-85).
Державні гігієнічні нормативи “Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97).
Державний класифікатор України “Класифікатор відходів” ДК 005-96. Держстандарт України.
Єдина система стандартів у галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів ДСТУ 2195-93
(ГОСТ 17.0.0.05-93). Держстандарт України.
Методика прогнозування і оцінки радіаційної обстановки при аваріях на АЕС (1985 рік).
І це ще не повний перелік необхідних для роботи відділу (сектору) РХЗ документів.
Загальний стан радіаційної та хімічної небезпеки в Україні
Значний індустріальний розвиток сучасного суспільства, який забезпечує рішення задач з метою задоволення потреб людей, одночасно створює і негативні явища, які пов`язані з аварійністю виробництва та його екологічною небезпекою.
Нинішню ситуацію, пов`язану з небезпекою від діяльності підприємств, на сьогодні відчувають практично всі регіони.
Залишається скрутною проблема знешкодження непридатних до використання та заборонених хімічних засобів захисту рослин, інших токсичних відходів. Розвиток металургійної промисловості створює проблему надзвичайно великого поширення відходів гірничорудної промисловості, накопичувачів рідких відходів, золи та шлаків. Всі ці та інші питання потребують не просто вирішення з метою зниження існуючої небезпеки, але і кардинального їх вирішення на майбутнє.
Так, на сьогодні у сфері поводження з відходами діють Закони України “Про відходи”, “Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами”, “Про пестициди і агрохімікати”, постанови Кабінету Міністрів України та рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, але проблема залишається і треба брати активну участь в її вирішенні спеціалістам радіаційного та хімічного захисту.
У шести областях України розташовані регіональні підприємства УкрДО “Радон” з переробки та зберігання радіоактивних відходів, які приймають на зберігання радіоактивні відходи від підприємств усіх галузей народного господарства.
У Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях знаходяться відвали радіоактивних порід колишніх або діючих підприємств з видобування та переробки уранових руд. Характерним для цих порід є те, що майже всі вони є джерелами радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища. В них містяться природний уран, торій-232, продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі і радіоактивний газ радон. Для навколишнього природного середовища та людей головну небезпеку створюють великі за своїми обсягами хвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали (на території однієї тільки Дніпропетровській області розташовано 10 хвостосховищ загальною місткістю більше 80 млн. тонн).
До цього часу на територіях областей трапляються випадки знаходження (виявлення) радіоактивних матеріалів або за іншими причинами таких, що є джерелом іонізуючого випромінювання (у 2003 році – Луганська, Черкаська, Чернігівська та Одеська області, у 2004 році – Одеська та Чернігівська області).
У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується близько 40 млн. м3 побутового сміття, яке збирається на 1443 полігонах твердих побутових відходів.
На 80 відсотках існуючих полігонів твердих побутових відходів внаслідок недосконалості захисних екранів відбувається забруднення грунтових вод.
Крім того в Україні на 5831 складі зберігається близько 22 тис. тонн непридатних та заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин, їх сумішей та пестицидів, причому на багатьох складах під час тривалого зберігання в незадовільних умовах внаслідок хімічних реакцій утворились суміші нових невідомих сполук з невідомими властивостями і характеристиками.
Відсутність належних умов для зберігання, утилізації та знешкодження токсичних відходів призводить до того, що на виробничих територіях нагромаджуються або таємно ховаються великі обсяги шламів гальваніки, ртутьвміщуючих та інших твердих та рідких відходів. Частина з них скидається до непідготовлених сховищ чи навіть зливається у каналізацію.
Хімічно небезпечні об`єкти
Усього в Україні функціонує 1575 об'єктів промисловості, на яких зберігається або використовується в виробничій діяльності більше 290 тис. тонн небезпечних хімічних речовин, у тому числі - 9,014 тис. тонн хлору, 203,4 тис. тонн аміаку та 81,485 тис. тонн інших небезпечних хімічних речовин.
Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об`єктів мешкає близько 17 млн. чол. (36 % від населення країни).
Довідково: У 2004 році виникла 1 НС, пов`язана з витоку аміаку у приміщенні морозильної камери ТОВ “Укрриба” (м. Київ), де загинула людина, та 2 НС під час перевезення небезпечних хімічних речовин у Донецькій та Дніпропетровській областях (вилив бензолу). Несвоєчасне втручання з боку відповідних підрозділів могло б мати дуже серйозні наслідки для здоров’я населення та довкілля регіонів.
Особливу стурбованість викликає експлуатація магістрального аміакопроводу Тольяті-Одеса виробничого об'єднання “Трансаміак", протяжність якого складає 1.027 тис. км.
При тиску аміаку в трубопроводі більше 80 кг/см2, кожний кілометр труби містить до 56 тонн аміаку. В зоні можливого ураження при аварії на аміакопроводі може опинитися від 200 до 15000 осіб.
Велику небезпеку становить перевезення залізницею небезпечних хімічних речовин, яких існує більше сотні видів. Відповідно до пункту 25 Статуту залізниці України, ліквідацію аварій з НХР покладено на підприємства-вантажовідправники (вантажоодержувачі). Однак прибуття їх представників до місця аварії займає багато часу. Аналіз аварійних ситуацій об'єктового рівня, що мали місце на залізниці, показує що є необхідність створення на вузлових станціях областей спеціалізованих формувань (спеціалізованих ланок, оснащених для виконання першочергових робіт з усунення небезпеки). Ці формування необхідно утворити рішеннями місцевих органів виконавчої влади. Порядок їх забезпечення засобами радіаційного та хімічного захисту визначено у відомій вам постанові Кабінету Міністрів України № 1200.
Основні заходи радіаційного та хімічного захисту населення.
Реалізація заходів радіаційного та хімічного захисту населення повинна проводитись як самостійно, так і у комплексі виконання природоохоронних програм. Витрати на реалізацію цієї мети, звичайно, потребують значних коштів.
Всім вам відомо, що у зв`язку із вкрай обмеженими фінансовими можливостями держави Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 20 січня 1997 року № 45, де вважається за необхідне призупинити на період виходу країни з кризового стану розроблення перспективних державних програм і концепцій, реалізація яких передбачає додаткові витрати з бюджету. Коли цей кризовий стан закінчиться, нам не відомо, але, запровадження заходів щодо радіаційного та хімічного захисту на даний час має здійснюватися шляхом:
безперечного виконання існуючих законодавчих актів із застосуванням розумної ініціативи;
включення до планів економічного і соціального розвитку, які розробляються, спеціальних розділів з питань захисту населення від впливу радіаційних і хімічних речовин;
чіткого дотримання норм радіаційної безпеки;
зменшення до мінімуму рівня радіаційного навантаження на населення у томі числі і за рахунок радону;
встановлення і підтримка режимів (правил і норм) радіаційного і хімічного захисту на техногеннозабруднених територіях, а також вжиття планомірних заходів щодо виконання відповідних норм з покращення обстановки на цих територіях;
контролю за виконанням технічних заходів щодо зниження рівня небезпеки хімічно і радіаційно небезпечних об`єктів;
створення систем чіткого інформування про стан небезпечних об`єктів та отримання даних про обставини, які можуть призвести до виникнення небезпечних явищ і завдати шкоди здоров`ю людини;
прогнозування можливої і виявлення фактичної радіаційної і хімічної обстановки, запобігання та оперативного реагування на виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного походження, що можуть вплинути на погіршення радіаційної та хімічної обстановки;
забезпечення контролю, прогнозування та своєчасного реагування на обставини, що впливають на довкілля внаслідок діяльності радіаційних та хімічних виробництв (це повинно робитись разом з органами Держнаглядохоронпраці та санепідемслужби);
вжиття заходів щодо запобігання викидам і скидам забруднюючих речовин, у тому числі у сфері поводження з токсичними, побутовими відходами, пестицидами та агрохімікатами;
організації своєчасного радіаційного та хімічного забезпечення сил, які залучатимуться для ліквідації наслідків аварій;
своєчасного введення в дію засобів і способів виявлення, оцінки масштабів і наслідків надзвичайних ситуацій, що обумовлені аваріями на радіаційно і хімічно небезпечних об`єктах;
своєчасного втручання у події та прийняття заходів радіаційного і хімічного захисту населення, з урахуванням економічних та соціальних факторів;
навчання населення вмінню діяти та правильно використовувати як підручні так і наявні засоби індивідуального захисту, прилади радіаційної і хімічної розвідки, здійсненню чіткого аналізу небезпеки впливу небезпечних речовин та їх шкідливих факторів.
Нагадую, що з усіх цих питань, що наведені вище, існують сучасні нормативні документи, які безпосередньо підготовлені відділом радіаційного та хімічного захисту Міністерства і вам уже доведені вище.
Такі нормативно-правові документи, як:
Методика прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об`єктах і транспорті;
Методика щодо радіаційного та хімічного спостереження;
Інструкція з тривалого зберігання засобів радіаційного та хімічного захисту мають міжвідомчий характер і стосуються всіх суб`єктів господарської діяльності, а безпосереднім організатором їх виконання є ви, шановні співробітники. Треба про це пам`ятати, самостійно вникати у існуючи проблеми і не чекати приїзду фахівців Міністерства, тим паче, Державної інспекції цивільного захисту на техногенної безпеки, потім діяти за їх вказівками.
Треба навчитись працювати самостійно, а також вміти показувати свою роботу.
Аналіз роботи спеціалістів
з питань радіаційного та хімічного захисту
Шановні присутні!
Діяльність територіальних підрозділів МНС регламентується Законом України “Про правові засади цивільного захисту”, організаційно-методичними вказівками щодо підготовки Цивільного захисту України, вказівками начальника Цивільного захисту України, планами Міністерства та вказівками Міністра за такими напрямками:
контроль за виконанням вимог законодавства України з питань захисту населення у разі аварій на радіаційно та хімічно небезпечних об`єктах;
участь у здійсненні перевірок об’єктів потенційної небезпеки спільно з фахівцями інших органів;
збір, узагальнення та утворення банку даних про наявність радіаційно та хімічно небезпечних об`єктів, об’єктів утворення, оброблення, утилізації та місць видалення відходів;
створення систем оповіщення про радіаційну небезпеку на АЕС;
уточнення завдань щодо реагування на радіаційні аварії;
контроль за наявністю, станом засобів радіаційного та хімічного захисту на об’єктах господарювання незалежно від форм власності та станом готовності цих засобів та відповідних сил;
створення системи радіаційного та хімічного спостереження;
збір, узагальнення та аналіз інформації для підготовки матеріалів на засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
здійснення методичної і практичної допомоги місцевим органам виконавчої влади, підприємствам і організаціям у реалізації заходів радіаційного та хімічного захисту населення, у тому числі щодо знищення і знешкодження токсичних відходів.
У цілому всі завдання було вирішено, проте можна навести деякі приклади недоліків цієї роботи.
Пріоритетним напрямком роботи відділів (секторів) РХЗ є організація попередження виникнення надзвичайних ситуацій.
Аналізуючи результати роботи відділів, акти перевірок і звітні документи, можна зробити висновок, що у роботі територіальних управлінь щорічно спостерігаються наступні недоліки:
низька якість обґрунтування та розробки документів, що надсилаються до Міністерства;
слабкий контроль за діяльністю установ, які є забруднювачами навколишнього природного середовища, власниками відходів, небезпечних хімічних речовин, радіоактивних речовин та джерел іонізуючого випромінювання, не налагоджено співпрацю з ними (про що вище йшла розмова);
не знайдені важелі і шляхи упровадження автоматичних систем спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним зараженням на відповідних об`єктах, забезпечення населення і невоєнізованих формувань засобами індивідуального захисту;
контроль за станом небезпечного обладнання на підприємствах ведеться стихійно або спонтанно, не здійснюється грамотний аналіз причин аварій на даному обладнанні, недостатньо використовуються результати отриманого на інших об`єктах досвіду (це помітно під час підготовки форми 6/рхз);
прилади радіаційної розвідки у багатьох областях мають прострочені терміни повірки, відсутні ремкомплекти для їх відновлення, відсутні ініціатива щодо покращення роботи ХРЛ, які мають бути створені у кожній області відповідно до наказу МНС від 05.04.04 № 160 “Про затвердження типового положення про хіміко-радіометричну лабораторію МНС України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі”;
слабо вживаються заходи щодо організації диспетчерських служб на підприємствах, на багатьох з них взагалі відсутня необхідна документація;
відсутня система чіткого контролю за умовами транспортування небезпечних хімічних речовин, не визначені і не узгоджуються маршрути їх перевезення до кожного об`єкту;
слабка взаємодія з територіальними службами, управліннями та установами у питаннях спільної роботи фахівців у сфері розробки методик та заходів щодо захисту населення і територій;
не впроваджується система планових практичних навчань спеціалізованих формувань об`єктів та працюючого персоналу діям у надзвичайних ситуаціях;
керівництво підприємств не надає до ГУ (У) МНС України у ініціативному порядку матеріали про виявлені на об`єктах недоліки, що значно ускладнює роботу територіальних підсистем цивільного захисту у напрямку забезпечення заходів захисту населення.
Звичайно, деякі області здійснюють велику роботу за всіма цими питаннями.
Однак, не зважаючи на заходи, що вживаються з боку підрозділів Міністерства, у м. Києві 21 червня 2004 року на ЗАТ “Укрриба” сталася надзвичайна ситуація з витоком аміаку у приміщенні морозильної камери, внаслідок чого одна особа загинула і три постраждали.
За результатами вивчення обстановки встановлено, що на зазначеному підприємстві керівництвом ЗАТ “Укрриба” порушено вимоги спільного наказу МНС, Мінагрополітики, Мінекономіки, Мінприроди від 27.03.01 р. № 73/82/64/122 “Про затвердження Методики прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті”, наказу МНС від 06.08.02 р. № 186 “Про введення в дію Методики спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки”.
На підприємстві не працювала сирена, порушуються вимоги техніки безпеки, протипожежної безпеки, обладнання має 30-річнимй термін експлуатації, не своєчасно здійснювалась планово-експлуатаційна робота на цьому обладнанні.
В порушення Правил облаштування і безпечної експлуатації аміачних холодильних установок, на підприємстві експлуатувалось несправне обладнання.
Враховуючи вищенаведене та з метою підвищення безпеки хімічно небезпечних об’єктів Міністерством було поставлено завдання протягом липня 2004 року у складі обласних комісій перевірити всі хімічно небезпечні об’єкти стосовно виконання наведених вище наказів, а також стан їх експлуатації.
Перевірками встановлені численні порушення Законів України “Про правові засади цивільного захисту”, “Про об’єкти підвищеної небезпеки”, “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру”, “Про цивільну оборону України”; постанов Кабінету Міністрів України від 15.02.99 № 192 “Положення про організацію оповіщення і зв’язку у надзвичайних ситуаціях”, від 29.03.01 № 308 “Про порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації НС техногенного і природного характеру та їх наслідків”, від 19.08.02 № 1200 “Про забезпечення непрацюючого населення засобами індивідуального захисту”, спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики України та Комітету з нагляду за охороною праці України № 112 від 17.06.99 № 112 “Положення по розробці планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій”, наказу МНС від 28.12.00 № 338 “Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно-небезпечних об’єктів”, спільного наказу МНС, Мінагрополітики, Мінекономіки, Мінприроди від 27.03.01 № 73/82/64/122 ”Про затвердження Методики прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті”, наказу МНС від 16.12.02 № 330 “Про затвердження Інструкції з тривалого зберігання засобів з радіаційного та хімічного захисту”, наказу МНС від 06.08.02 № 186 ”Про затвердження Методики спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки”.
Після закінчення на хімічно небезпечних об’єктах першого та другого класів небезпеки амортизаційного терміну роботи технологічного обладнання, ці об’єкти становлять небезпеку для життя і здоров’я людей. Це вимагає негайного вжиття заходів щодо закриття 3 ХНО в Івано-Франківській області та більше половини аміачно-холодильних установок на підприємствах Донецької та інших областей.
Проведений аналіз роботи територіальних підрозділів у сфері радіаційного та хімічного захисту стосовно надання до МНС інформації, звітів та донесень згідно табеля термінових донесень показує, що більшістю регіонів приділяється належна увага документам, які відправляються до МНС. Якісно готують і своєчасно надсилають документи ГУ (У) МНС України в Полтавській, Дніпропетровській, Миколаївській областях.
Однак, окремі області надсилають інформацію неякісну або з порушенням термінів виконання. Цим страждають підрозділи в Чернівецькій, Хмельницькій областях та м. Києві.
Частина ГУ (У) МНС України на запити Міністерства направляє відповіді на різноманітні адреси електронної пошти Міністерства (начальнику чергової зміни, черговому по кризовому залу Міністерства та інші адреси), хоча інформація, у багатьох випадках потрібна у письмовому вигляду за підписом відповідного керівника. Особо підкреслюю, подання інформації в електронному вигляді може бути здійснено за згодою особи, якій ця інформація потрібна.
Неповне і неякісне подання інформації не дозволяє оперативно готувати звітні та робочі документи, відволікає багато часу на узгодження невирішених питань.
Треба визнати поганою роботу спеціалістів Управління МНС України в Сумській області, які усунулись від координації дій під час виникнення надзвичайної ситуації при застосуванні невідомими особами невідомої (на тій час) хімічної речовини проти учасників студентської акції протесту.
Як підсумок, у зв’язку з їх невірними діями на цей час, проводиться відповідне розслідування.
Близькими до панічних можна признати дії Головного управління МНС України в Донецькій області під час знайдення на території області іржавого балону.
Випадок із розлиттям ртуті у квартирі м. Києва за вул. Мініна, 14 показав неспроможність Головного управління МНС України в м. Києві вірно реагувати на подібні надзвичайні ситуації, хоча там є досвідчені спеціалісти служби SOS.
Це стало можливим унаслідок слабого знання особовим складом ГУ (У) МНС України відповідних нормативно-правових актів, відсутності у зазначених підрозділів відповідних інструкцій та планів на випадок виникнення подібних аварійних ситуацій, а також недостатньої взаємодії з відповідними територіальними підрозділами Державної санітарно-епідеміологічної служби та Міністерства охорони навколишнього природного середовища, комунальними аварійно–рятувальними службами, відсутності інформації щодо установ та організацій, що можуть здійснити лабораторний аналіз та знищення невідомих (небезпечних) хімічних речовин.
Декілька слів про виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1200, якою затверджено “Порядок забезпечення населення і невоєнізованих формувань засобами радіаційного та хімічного захисту”
(далі – Порядок).
Цим Порядком визначені відповідальні за забезпечення всіх верств населення держави зазначеними засобами.
Проте, якщо визначення потреби у більшості регіонів не становить трудності, питання фінансування на закупівлю засобів РХЗ у більшості регіонів залишаються досі не вирішеними.
З кращого боку роботу щодо вирішення питань у сфері забезпечення засобами радіаційного та хімічного захисту треба відмітити Тернопільську, Волинську, Запорізьку, Закарпатську, Луганську, Львівську, Сумську, Херсонську, Чернігівську області. Хоча і ця робота ще не набула стійкого руху.
Не забезпечено виконання заходів як організаційно так і фінансово щодо виконання вимог Порядку в Автономній Республіці Крим, Вінницькій, Дніпропетровській, Житомирській, Івано-Франківській, Полтавській, Черкаській областях, які, крім подання замовлень до МНС на забезпечення протигазами непрацюючого населення, більш ніяких питань не вирішують.
Стан, наявність і готовність спостереження
щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки
Одним з найбільш важливих завдань щодо попередження надзвичайних ситуацій, є радіаційне та хімічне спостереження. Про це коротко уже йшлося вище.
До певного часу в Україні заходи радіаційного та хімічного спостереження організаційно регулювались наказом начальника цивільної оборони СРСР щодо системи спостереження та лабораторного контролю російською мовою - СНЛК). Ця система передбачала єдине правове поле, яке охоплювало всі існуючі на тій час медичні, ветеринарні та інші лабораторії та підрозділи, які були здатні у воєнний час забезпечити спостереження за станом радіаційної, хімічної, біологічної обстановки, відібрати проби та провести відповідний аналіз.
Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391 “Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля” всі завдання були визначені з урахуванням сучасних умов. Однак сама система оперативного, у будь-якій час, радіаційного та хімічного спостереження, у цьому випадку виявилась недостатньою. З метою усунення цього пробілу, відділом РХЗ МНС було розроблено і затверджено наказом МНС України від 06.08.02 № 186 Методику спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки.
Давайте побачимо, що ми маємо на цей час?
Цей наказ вимагає сформувати перелік диспетчерських служб для здійснення постійного та хімічного спостереження, вжити заходів щодо розробки інструкцій з організації радіаційного та хімічного спостереження цими службами та забезпечення їх необхідним обладнанням, положеннями та іншою відповідною документацією.
Разом з тим, за результатами контролю цієї роботи можна сказати, що крім обліку диспетчерських служб, РАГ та постів РХС далі робота не йде. Тобто весь цей облік, сполошна “липа”. Я особисто підчас перевірок діючих об`єктів, де є диспетчерські служби, жодного разу не побачив виконання цього наказу.
Не треба забувати, що заходи радіаційного та хімічного спостереження мають бути ефективними тільки у разі безумовного виконання цього наказу разом з Положенням про державну систему моніторингу довкілля.
Перевірки, здійснені у 2004 році Державною інспекцією цивільного захисту та техногенної безпеки показують, що відповідна документація диспетчерських служб, РАГ та постів РХС відсутня, особовий склад не в змозі виконати завдання за призначенням.
При підготовці об`єктів та подібного роду формувань треба перевіряти не тільки прилади, а й методики роботи з ними або методики визначення небезпечних сполук. До цієї роботи треба залучати спеціалістів ХРЛ, наприклад як це робиться в Автономній Республіці Крим.
Втрачено практику проведення зборів за напрямками радіаційного та хімічного захисту. Не завжди своєчасно готуються фахівці підприємств, де є лабораторії, для них не розроблені необхідні методики, не звертається увага на придбання сучасних приладів.
Навчання фахівців такого профілю повинно бути передбачено відповідними планами підготовки.
Треба також вжити заходів щодо недопущення безконтрольного стану справ на підприємствах, які в даний час закриті. Через те, нагляд за станом обладнання компресорних установок в неробочий час, в основному покладено на зміни чергових ВОХР у котрих немає приладів і методик контролю за їх станом, виникає ймовірність збільшення небезпеки підприємств. Крім того, що чергові зміни ВОХР не мають відповідної інструкції щодо дій у разі виникнення аварії на обладнанні, не мають інструментів, засобів захисту, навичок тощо. Таке положення є практично в кожній області.
Коротко помічу, що робота у сфері радіаційного та хімічного захисту потребує вивчення всіх документів за цім напрямком, а також вивчення підходів та потреб адміністративно-територіальних одиниць, підприємств, громадян на покращення стану радіаційного та хімічного благополуччя, поєднання їх у єдиний, вивірений шлях, підкріплений розумною ініціативою.
Основні завдання відділів (секторів) радіаційного
та хімічного захисту ГУ (У) МНС України
Основні напрямки діяльності у сфері радіаційного та хімічного захисту населення повною мірою визначаються у керівних документах, наведу лише окремі з них.
У процесі роботи відділи повинні здійснювати кожні півроку перепідготовку диспетчерів хімічно небезпечних об`єктів на зборах або шляхом залученням їх на курси, підтримувати з ними особистий контакт. Знати усі дані про керівників таких об`єктів. Підтримувати тісні стосунки з радіологічними та хімічними лабораторіями обласних СЕС, начальниками центрів гідрометеорології, хімічними та фізико-хімічними кафедрами відповідних інститутів, з числа яких мати консультантів, здійснювати контакти з фірмами – постачальниками засобів захисту, вести їх консультацію з питань постачання необхідних для об`єктів засобів захисту. Треба знаходити шляхи для вирішення проблем, які виникають в регіоні з питань радіаційного та хімічного захисту. Не усунення від цих проблем, а ініціатива на шляху їх вирішення, може сприяти покрашенню стану природного середовища та безпеки населення.
Прошу звернути увагу на розробку, відпрацювання документів, передбачених спільним наказом Держатомрегулювання та МНС України від 17.05.2004 р. № 87/211 “Про затвердження Плану реагування на радіаційні аварії”, інші накази Міністерства.
Сподіваюсь, що цей навчально-методичний збір допоможе вам в удосконаленні своєї роботи.
Дякую за увагу.
Начальник відділу радіаційного та хімічного захисту
полковник С.М. Суслов
|