|
|
Скачати 2.45 Mb.
|
|
Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його. Передостанньою стадією розгляду земельних спорів є виконання рішення. Порядок виконання рішення по земельному спору - це сукупність заходів та дій, що здійснюються органами та їх уповноваженими посадовими особами, в межах наданих законодавством повноважень, щодо відновлення порушеного суб'єктивного права чи охоронюваного інтересу шляхом виконання прийнятого уповноваженим органом у позасудовому порядку рішення щодо розв'язання земельного спору. Земельним законодавством не визначається, яких заходів щодо виконання рішень по земельних спорах мають право вживати з приводу зазначеного ці органи. У пункті 1 статті 161 ЗКУ встановлено, що моментом вступу в силу рішення щодо розв'язання конкретного земельного спору ним є момент його прийняття. Згідно з правилом ч. 5 ст. 158 ЗК рішення органу місцевого са моврядування та органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів з приводу розв'язання земельного спору не є остаточним. У разі незгоди однієї сторони з зазначеним рішенням або його частиною вона вправі звернутися до суду (з вимогою вирішення земельного спору по суті). При цьому, оскільки йдеться про вирішення спору, справа має розглядатися у позовному провадженні. Суд не зв'язаний будь-якими рішеннями органу, що розглядав земельний спір у позасудовому порядку; в межі судового розгляду входить вирішення спору, що існує між сторонами, по суті. Порушення норм матеріального та процесуального права під час позасудового розгляду земельного спору не входить у безпосередній предмет судового дослідження при самостійному розгляді земельного спору. Документи та інші матеріали, зібрані під час позасудового розгляду земельного спору, можуть бути використані під час судового розгляду при поданні позову , а також під час провадження в суді, якщо зазначені матеріали відповідають вимогам, що висуваються до доказів у цивільному процесі . Таким чином, рішення органу, що здійснив позасудовий розгляд земельного спору, не є обов'язковим для суду, який розглядає справу з приводу цього ж земельного спору. Виконання рішення є передостанньою стадією вирішення земельною спору. Серед положень гл. 25 ЗК не міститься правил про порядок виконання рішення по земельному спору, окрім положення ч. 4 ст. 159 та ч. 1,2 та 4 ст. 161 ЗКУ. Оскарження рішення є останньою стадією вирішення земельною спору. Це пов'язано з тим, що таке оскарження виключає будь-яку можливість виконання рішення, яка має місце лише, якщо з таким рішенням по земельному спору, ухваленим у позасудовому порядку, згодна кожна із сторін і жодною із сторін не подана позовна заява про розв'язання цього земельного спору судом у порядку провадження по цивільній справі і суд не відмовив у її прийнятті і не повернув заяву, вважаючи її неподаною . Згідно з нормою ч. 4 статті 161 ЗКУ зацікавленій стороні надано право звернутися до суду або до органу, вищого стосовно органу, який ухвалив рішення по земельному спору, з клопотанням про призупинення виконання цього рішення або про продовження терміну його виконання. Цією нормою не охоплюється ситуація, коли сторона, яка не згодна з рішенням органу місцевого самоврядування та органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів по земельному спору, звертається до суду. В такій ситуації в будь-якому випадку призупиняється виконання рішення згідно з ч. 1 цієї статті і додатково звертатися до суду з клопотанням про призупинення виконання рішення по земельному спору не потребується, оскільки саме по собі звернення особи до суду з позовною заявою з проханням про вирішення того самого земельного спору є для цього достатньою правовою підставою. Призупинення виконання передбачає припинення всіх дій, спрямованих на виконання відповідними органами чи їх посадовими особами певного рішення, незалежно від стадії такого виконання. Клопотання про подовження терміну виконання рішення може мати місце, якщо цей термін чітко зазначений у самому рішенні або випливає з його змісту. Спори щодо суміжного землекористування є одними з найпоширеніших видів земельних спорів. У відповідності до норми ст. 106 ЗК України «власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними». Встановлення та збереження межових знаків усуває конфлікти з приводу меж між земельними ділянками. Межовими знаками можуть бути дерев‘яні, металеві, залізобетонні стовпці, паркани, якщо їх встановлено на визначеній при встановленні меж земельних ділянок лінії. Сама по собі наявність паркана, який довгий час відмежовує одну земельну ділянку від іншої, не може бути гарантією відсутності спору про межі. Прикладом цього може служити наступна справа. Позивач, А. В., подав позов про усунення перешкод у користуванні належною йому на праві приватної власності земельною ділянкою. Його позовні вимоги ґрунтувалися на наступних обставинах. Позивач є власником земельної ділянки № ХХ, його право власності на вказану земельну ділянку підтверджено державним актом на право приватної власності на землю, виданим у липні 1999 року. Відповідач, Н. В., є власником суміжної земельної ділянки № ІХ, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю, виданим у серпні 1999 року. У 2003 році Відповідач при встановленні огорожі на спільній межі самовільно її переніс. В результаті цього відповідачем було незаконно захоплено 20 кв.м земельної ділянки Позивача, користування якою він не має можливості здійснювати. Спір попередньо вирішувався дачним товариством, членами якого є сторони по справі, та в результаті розгляду такого спору було встановлено порушення меж відповідачем. Відомості про порушення відображені у протоколі зборів членів товариства та відповідачу надано припис про усунення порушення. Заперечуючи проти позову Відповідач вказував на ту обставину, що огорожу було збудовано не у 2003 році, як на це вказує позивач, а на початку 1999 року, до видачі сторонам спору державних актів, та з дозволу керівництва дачного товариства. На дату погодження меж земельних ділянок для виготовлення актів про право приватної власності на землю претензій жодною зі сторін не заявлено, незважаючи на наявність спірного паркану. При встановленні спірної огорожі відповідач дотримувався ліній, що ідуть від межових знаків, встановлених в натурі на спірній межі. Таким чином, встановлення паркану не порушувало прав позивача на користування земельною ділянкою. При вирішенні даного спору по справі проводилася судова експертиза, предметом якої було проведення землевпорядних робіт. В результаті таких досліджень було встановлено, що розташування спірних земельних ділянок не відповідають прив‘язці до кадастрових значень (т.т. фактичне розташування земельних ділянок не відповідає розташуванню, яке повинно було бути у відповідності до кадастрових документів), відповідно неможливо визначити, чи відповідають межі спірних земельних ділянок, що зазначені у державних актах, межам, встановленим в натурі. Крім того, з‘ясувалося, що фактичний розмір земельної ділянки відповідача відповідає розміру, вказаному у державному акті. У такому випадку при вирішенні спору повинна була бути застосована норма ч.2 ст. 107 Земельного кодексу, у відповідності до якої «У тому випадку, коли неможливо виявлення дійсних меж, їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки». Оскільки спеціалістами в галузі проведення землевпорядних робіт встановлено неможливість виявлення дійсних меж, а фактичне землекористування (розмір земельної ділянки відповідача) свідчило про те, що земельна ділянка відповідача не збільшилася за рахунок начебто самовільно захопленої частини земельної ділянки позивача, т.т. про відсутність порушення прав позивача. Однак судом першої інстанції ця норма застосована не була, незважаючи на наявність правових підстав для такого застосування. Це призвело до постановлення незаконного рішення по справі у відповідності до якого відповідача було зобов‘язано огородити свою земельну ділянку згідно кадастрового плану. Рішення суду ґрунтувалося на тому, що спір було вже попередньо вирішено в дачному товаристві, відповідно суд вважав встановленою обставиною порушення меж та надав рішенню дачного кооперативу законної сили. Крім того фактично вказане рішення виконати неможливо, оскільки це призведе до переносу земельної ділянки відповідача на інше місце, де також розміщено земельні ділянки інших власників. Не погоджуючись з цим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що судом першої інстанції не застосовано вищевказану норму ч. 2 ст. 107 Земельного кодексу України та просив рішення суду першої інстанції скасувати. Апеляційну скаргу було задоволено у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що відповідач порушив межу землекористування, оскільки виявлення дійсних меж спірних земельних ділянок виявилося неможливим, а земельна ділянка відповідача не збільшилася у порівнянні з даними, вказаними у Державному акті. Саме це є підставою для відмови у позові. Особливу увагу суд апеляційної інстанції звернув на те, що дачне товариство не належить до органів, які здійснюють контроль за використанням земель та вирішують земельні спори, відповідно рішення дачного кооперативу не може служити єдиним доказом факту порушення меж. У відповідності до ст. 212 ЦПК України, вказане рішення не має для суду встановленого значення та повинно розглядатися у сукупності з іншими доказами, а факт порушення доводитися в загальному порядку. |
| РОЗ’ЯСНЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ МДПІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ Основними документами, що регулюють земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України... |
Нормативно-правові акти, що регулюють державну молодіжну політику України Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 року №2859-XII (зі змінами) |
| ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО АУДИТОРСЬКА ФІРМА Україні, зокрема, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», національні Положення (стандарти) бухгалтерського... |
ІНСТРУКЦІЯ З ОХОРОНИ ПРАЦІ при роботі на ЕОМ Державна політика в галузі охорони праці Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення... |
| ЗВІТ незалежної аудиторської фірми ТОВ «АФ «ВІТА ПОШТОВА» щодо фінансової... Примітки до річної фінансової звітності за 2012 рік. Концептуальною основою для підготовки фінансової звітності Підприємства є Національні... |
Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових... У назві та тексті постанови слова "органи державної виконавчої влади" та "нормативні акти" в усіх відмінках замінено відповідно словами... |
| ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН (типовий) проведення занять зі службової підготовки... Законодавчі та нормативно-правові акти щодо управління підрозділами з реагування на надзвичайні ситуації |
Цивільне право України Норми цивільного права (як і інші правові норми) регулюють суспільні відносини за участю громадян і різноманітних організацій. При... |
| Тема: Законодавче та нормативне забезпечення охорони праці в Україні Мета роботи: ознайомлення з основними документами нормативно- правової бази з охорони праці в Україні |
ЕЛЕМЕНТАРНИЙ КУРС М І ГРАЦ І ЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ Законодавчі та інші нормативно-правові акти подано станом на 1 вересня 2003 року |