Стаття 29. Вимоги до виробництва харчових продуктів для
спеціального дієтичного споживання, функціональних
харчових продуктів та дієтичних добавок
1. Забороняється виробництво харчових продуктів спеціального
дієтичного використання, функціональних продуктів та дієтичних
добавок, які не пройшли державну санітарно-епідеміологічну
експертизу та державну реєстрацію.
2. Харчові продукти, що використовуються для виробництва
харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання,
функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок, повинні
відповідати обов'язковим параметрам безпечності і мінімальним
специфікаціям якості, що є прийнятними для споживача з особливими
дієтичними потребами відповідно до санітарних заходів та технічних
регламентів.
3. Дієтичні добавки можуть додаватися до окремих харчових
продуктів з урахуванням рівня включень, визначеного у відповідних
санітарних заходах, а також вироблятися для безпосереднього
споживання як самостійний харчовий продукт.
Стаття 30. Реєстрація харчових добавок для харчових продуктів
1. Дозволяється використання харчових добавок у виробництві
харчових продуктів та у харчових продуктах, що знаходяться в
обігу, після їх реєстрації центральним органом виконавчої влади у
сфері охорони здоров'я.
2. Харчові добавки заносяться до відповідного реєстру за
зверненням виробника та/або продавця (постачальника) або за
рекомендацією Національної Комісії України з Кодексу Аліментаріус
на підставі затверджених Головним державним санітарним лікарем
України санітарно-епідеміологічних нормативів стосовно рівня
включень таких харчових добавок у певних видах харчових продуктів
та висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.
3. У процесі реєстрації харчової добавки необхідно:
1) визначати харчові продукти, до яких ця добавка може
додаватися, та умови, за яких вона може додаватися;
2) обмежувати харчову добавку до найнижчого рівня
використання, який необхідний для досягнення бажаного ефекту;
3) враховувати будь-яке допустиме щоденне споживання або іншу
еквівалентну оцінку обсягів споживання харчової добавки та її
вірогідне щоденне споживання від усіх джерел, включаючи можливе
щоденне споживання харчової добавки спеціальними групами
споживачів.
4. Харчова добавка дозволяється до використання в Україні за
умов, якщо:
1) існує обґрунтована технологічна необхідність у харчовій
добавці і ця мета не може бути досягнута іншими технологічно
доступними засобами;
2) харчова добавка не являє собою небезпеки для здоров'я
споживача на рівні використання, на якому пропонується, що може
бути встановлено на підставі доступних наукових доказів;
3) харчова добавка не вводить споживача в оману.
5. Будь-який виробник може звернутись із запитом на
реєстрацію харчової добавки шляхом подання до центрального органу
виконавчої влади у сфері охорони здоров'я заяви про реєстрацію
харчової добавки, що супроводжується відповідною документацією,
яка свідчить про те, що харчова добавка відповідає положенням
частин другої, третьої і четвертої цієї статті. Якщо харчова
добавка дозволена до використання відповідними міжнародними
організаціями, інформація, що це підтверджує, додається до заяви
про реєстрацію. Рішення щодо реєстрації або відмови в реєстрації
харчової добавки для виробництва харчових продуктів в Україні чи
обігу харчових продуктів, які містять таку харчову добавку,
повинне бути видане протягом 120 робочих днів після одержання
повної заяви.
6. Будь-яка харчова добавка, стосовно реєстрації якої було
подано запит і яка була дозволена до використання відповідними
міжнародними організаціями, підлягає експрес-реєстрації.
Експрес-реєстрація має включати огляд звіту відповідних
міжнародних організацій, які обґрунтовують можливість використання
харчової добавки. Цей огляд повинен враховувати обставини та
умови, специфічні для населення України, а також технічні та
економічні можливості визначення присутності та/або рівні
використання харчових добавок у харчових продуктах відносно рівнів
включень, що затверджені відповідними міжнародними організаціями.
Згідно з процедурою експрес-реєстрації рішення щодо реєстрації або
відмови в реєстрації харчової добавки для виробництва харчових
продуктів в Україні чи обігу харчових продуктів, які містять таку
харчову добавку, повинне бути видане протягом 30 робочих днів
після одержання повної заяви.
7. Порядок реєстрації харчових добавок встановлюється
центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.
8. Вартість робіт, пов'язаних з реєстрацією харчових добавок,
встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 31. Вимоги до використання ароматизаторів
1. Положення цієї статті не застосовуються щодо:
1) їстівних речовин та продуктів, призначених для
безпосереднього споживання, з відновленням або без нього;
2) речовин, що мають виключно солодкий, кислий чи солоний
смак;
3) матеріалів рослинного та тваринного походження, що мають
природні ароматичні властивості, які не використовуються як
ароматичні джерела.
2. Ароматизатори не повинні містити будь-які шкідливі фактори
у кількостях, що перевищують максимальні рівні, та спричиняти
присутність небажаних речовин у харчових продуктах у кількостях,
що перевищують рівні, визначені обов'язковими показниками
безпечності.
3. Ароматизатори, які можуть використовуватися у харчових
продуктах, що виробляються та знаходяться в обігу в Україні,
підлягають реєстрації центральним органом виконавчої влади у сфері
охорони здоров'я за зверненням виробника та/або продавця
(постачальника) або за рекомендацією Національної Комісії України
з Кодексу Аліментаріус на підставі затверджених Головним державним
санітарним лікарем України гігієнічних нормативів стосовно рівня
включень таких ароматизаторів у певних видах харчових продуктів та
висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.
4. Будь-який виробник може звернутись із запитом на
реєстрацію ароматизаторів шляхом подання до центрального органу
виконавчої влади у сфері охорони здоров'я заяви про реєстрацію
ароматизатора, що супроводжується відповідною документацією, яка
свідчить про те, що ароматизатор відповідає положенням частини
другої цієї статті. Якщо ароматизатор дозволений до використання
компетентними міжнародними організаціями, інформація, яка це
підтверджує, додається до заяви про реєстрацію. Рішення щодо
реєстрації або відмови у реєстрації ароматизатора для виробництва
харчових продуктів в Україні чи обігу харчових продуктів, які
містять такий ароматизатор, повинне бути видане протягом
120 робочих днів після одержання повної заяви.
5. Будь-який ароматизатор, стосовно реєстрації якого було
подано запит і який було дозволено до використання у харчових
продуктах відповідними міжнародними організаціями, підлягає
експрес-реєстрації. Експрес-реєстрація має включати огляд звіту
відповідних міжнародних організацій, який обґрунтовує можливість
використання ароматизатора. Цей огляд повинен враховувати
обставини та умови, специфічні для населення України, а також
технічні та економічні можливості визначення присутності та/або
рівні використання ароматизатора у харчових продуктах відносно
рівнів включень, що затверджені відповідними міжнародними
організаціями. Згідно з процедурою експрес-реєстрації рішення щодо
реєстрації або відмови у реєстрації ароматизатора для виробництва
харчових продуктів в Україні чи обігу харчових продуктів, які
містять такий ароматизатор, повинне бути видане протягом 30
робочих днів після одержання повної заяви.
6. Порядок реєстрації ароматизаторів встановлюється
центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.
7. Вартість робіт, пов'язаних з реєстрацією ароматизаторів,
встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 57
цього Закону.
Стаття 32. Вимоги до використання допоміжних матеріалів для
переробки
Допоміжні матеріли для переробки, що використовуються у
виробництві харчових продуктів, обіг яких здійснюється в Україні,
не повинні спричиняти присутність шкідливих факторів у харчових
продуктах у кількостях, що перевищують максимальні межі залишків.
Умови використання, максимальні межі залишків у харчовому
продукті та мінімальні специфікації якості для допоміжних
матеріалів для переробки, що використовуються у виробництві
харчових продуктів, визначаються Головним державним санітарним
лікарем України з урахуванням рекомендацій Національної Комісії
України з Кодексу Аліментаріус.
Стаття 33. Забій тварин
1. Забороняється забій тварин, які не супроводжуються
ветеринарним документом, що засвідчує здоров'я тварин, які
направляються на забій, та ветеринарно-санітарний стан потужності
(об'єкта) походження таких тварин.
2. Забороняється здійснювати забій парнокопитних та інших
копитних, а також забій свійської птиці та кролів в обсягах, що
перевищують 5 голів на день, не на бойні, що має експлуатаційний
дозвіл і зареєстрована ветеринарною службою.
( Частина друга статті 33 набирає чинності з 1 січня 2015 року
згідно з пунктом 1 розділу XI цього Закону )
3. Бойні, обсяги щоденного виробництва яких не перевищують у
середньому 10 голів великої рогатої худоби, 30 голів свиней,
50 голів овець або кіз, 500 голів свійської птиці або 250 голів
кролів, звільняються від вимоги застосовувати систему HACCP.
4. Державний ветеринарний контроль є обов'язковим для всіх
тварин перед забоєм, крім тварин вимушеного забою та диких тварин,
забитих під час полювання, якщо їх продукти призначаються для
споживання людиною.
5. Усі тварини підлягають обов'язковому державному
ветеринарно-санітарному контролю після забою, включаючи тварин
вимушеного забою та диких тварин, забитих під час полювання,
незалежно від того, призначені їх продукти для споживання людиною
чи для годівлі тварин.
6. Ветеринарний інспектор проводить інспекцію до та після
забою всіх здорових і хворих парнокопитних та інших копитних, а
також свійської птиці та кролів.
7. На бойнях, визначених частиною третьою цієї статті,
присутність ветеринарного інспектора є обов'язковою до забою, під
час забою та після забою. Усі бійні, на яких відповідно до обсягів
щоденного виробництва ветеринарний інспектор не присутній
постійно, повинні організувати державний ветеринарний контроль під
час забою згідно з процедурою, визначеною Ветеринарною службою.
8. Ветеринарний інспектор клеймує всі туші та їх частини, що
визнані придатними для споживання людиною, позначкою про
придатність. Якщо це передбачено відповідними санітарними
заходами, позначка про придатність проставляється у формі штампа
на упаковку продукту та ветеринарний інспектор видає відповідний
ветеринарний документ, де зазначається придатність продукту для
споживання людиною та містить вказану позначку про придатність.
9. Ветеринарний інспектор відбирає зразки всіх туш або їх
частин, щодо яких існує підозра про непридатність для споживання
людиною (далі - непридатний продукт) згідно з відповідним зводом
правил та зберігає ці зразки в умовах, прийнятних для
лабораторного дослідження, не менше ніж 72 години. Протягом цього
періоду часу ветеринарний інспектор повідомляє власника туші про
свою підозру і встановлює відповідні умови зберігання для
непридатного продукту.
10. Власник непридатного продукту може замовити лабораторне
дослідження зразків непридатного продукту протягом 72 годин з
моменту їх відбору. Це дослідження проводить акредитована
лабораторія, уповноважена на проведення дослідження з метою
визначення придатності для споживання людиною.
11. Власник необроблених харчових продуктів тваринного
походження, які були визнані непридатними для споживання людиною і
твариною на підставі лабораторного дослідження та стосовно яких
було прийнято рішення про їх знищення, може знищити такі продукти
самостійно під контролем ветеринарного інспектора.
12. Мисливські організації та юридичні особи, які провадять
діяльність з полювання, забезпечують тимчасове зберігання диких
тварин та їх туш, а також забезпечують потужності (об'єкти) для
державного післязабійного контролю після того, як вони були
піймані чи застрелені. На вимогу мисливських організацій та
юридичних осіб відповідний ветеринарний інспектор проводить
інспектування. Якщо дичина є придатною для споживання людиною,
ветеринарний інспектор наносить на тушу позначку придатності. Якщо
неможливо нанести на тушу позначку придатності, ветеринарний
інспектор видає сертифікат придатності для споживання людиною, що
містить позначку придатності.
13. Позначка придатності повинна включати контрольний
(реєстраційний) номер бойні або, якщо тварини не підлягають забою
на бойні, персональний номер лабораторії або інших потужностей
(об'єкта), де інспектор ветеринарної медицини наносить позначку
придатності.
14. Головний державний інспектор ветеринарної медицини
України встановлює форму та зміст позначки про придатність, а
також способи і процедури нанесення позначки про придатність на
туші, частини туш, упаковку для туш та частин туш і видає
сертифікат придатності для споживання людиною.
Стаття 34. Здійснення державного ветеринарно-санітарного
контролю на м'ясопереробних, рибодобувних,
рибопереробних та молокопереробних підприємствах,
а також на підприємствах гуртового зберігання
необроблених харчових продуктів тваринного
походження (холодокомбінатах, холодильниках,
спеціалізованих гуртівнях)
1. Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд (у
межах своєї компетенції) на м'ясопереробних, рибодобувних,
рибопереробних, молокопереробних підприємствах та підприємствах із
зберігання продукції тваринного походження здійснюється з метою
забезпечення епізоотичного благополуччя при надходженні та
переробці сировини тваринного походження, а також контролю за
дотриманням необхідних ветеринарно-санітарних, санітарних
(гігієнічних) вимог щодо забезпечення безпеки готової продукції
тваринного походження.
2. Державний ветеринарно-санітарний контроль здійснюють
офіційні лікарі ветеринарної медицини (у межах своєї компетенції).
Залежно від обсягів виробництва суб'єкта господарювання офіційний
лікар може мати заступника.
3. Офіційні лікарі ветеринарної медицини підпорядковуються
головним державним інспекторам ветеринарної медицини районів,
міст, міст Києва та Севастополя, областей, Автономної Республіки
Крим, знаходяться у штаті районної (міської) державної лікарні
ветеринарної медицини, а в місті Києві - об'єднання державної
ветеринарної медицини та утримуються за рахунок коштів загального
та спеціального фондів Державного бюджету України. Роботу
офіційних лікарів контролює Державний департамент ветеринарної
медицини та його територіальні органи. Втручання в роботу
офіційних лікарів інших служб забороняється.
4. Офіційні лікарі ветеринарної медицини у своїй роботі є
незалежними, повинні професійно виконувати свої обов'язки,
керуються відповідним положенням, затвердженим в установленому
законодавством порядку, цим Законом та іншими нормативно-правовими
актами.
5. Офіційний лікар ветеринарної медицини погоджує призначення
та звільнення працівників служби ветеринарної медицини суб'єкта
господарювання, контролює їх роботу, організовує професійне
навчання і підвищення кваліфікації, визначає їх посадові права та
обов'язки.
6. Ветеринарно-санітарний контроль за дотриманням суб'єктом
господарювання ветеринарних, санітарних вимог, правил та заходів
при переробці, зберіганні, транспортуванні та реалізації продукції
тваринного походження здійснюють спеціалісти ветеринарної медицини
суб'єкта господарювання під контролем офіційного лікаря
ветеринарної медицини. Структуру та штатну чисельність
спеціалістів ветеринарної медицини суб'єкта господарювання
визначає державний інспектор ветеринарної медицини.
7. До обов'язків офіційного лікаря ветеринарної медицини
належить контроль за:
1) відповідністю сировини тваринного походження супровідним
ветеринарним документам та позначкам придатності;
2) дотриманням санітарних (гігієнічних) вимог при технології
переробки сировини тваринного походження;
3) дотриманням технологічних режимів переробки сировини
тваринного походження, що має певні обмеження щодо використання;
4) дотриманням температурних режимів при виробництві харчових
продуктів тваринного походження;
5) проведенням ветеринарно-санітарної оцінки сировини
тваринного походження (у тому числі паразитологічної);
6) проведенням відбору проб сировини та готових харчових
продуктів для виконання Загальнодержавного плану моніторингу, а
також у разі виробничої необхідності з метою визначення їх безпеки
при здійсненні відомчого контролю та експорту;
7) здійсненням утилізації харчових відходів тваринного
походження;
8) дотриманням власниками підприємств системи HACCP та
наданням при цьому відповідних рекомендацій, необхідних до
виконання.
8. Власники потужностей (об'єктів) мають право реалізовувати
лише ту продукцію тваринного походження, що вироблена під
державним ветеринарно-санітарним контролем та наглядом (у межах
компетенції) та дозволена для реалізації або зберігання з
оформленням за необхідності відповідних ветеринарних документів,
що засвідчують її безпеку.
9. Офіційні лікарі ветеринарної медицини періодично, для
вжиття необхідних заходів, інформують відповідних головних
державних інспекторів ветеринарної медицини щодо порушень
санітарних заходів, які можуть призвести до погіршення безпеки
продукції тваринного походження, загрози ускладнення епідемічної
та епізоотичної ситуації.
10. Функції щодо здійснення офіційними лікарями ветеринарної
медицини державного ветеринарно-санітарного контролю на
м'ясопереробних, рибодобувних, рибопереробних, молокопереробних
підприємствах та підприємствах гуртового зберігання необроблених
харчових продуктів тваринного походження визначаються типовими
інструкціями для відповідних підприємств із здійснення
ветеринарно-санітарного контролю спільним наказом Головного
державного інспектора ветеринарної медицини України та Головного
державного санітарного лікаря України.
Державний нагляд на цих потужностях (об'єктах) санітарною
службою та ветеринарною службою здійснюється в межах їх
компетенції.
Здійснення планових заходів державного нагляду санітарною та
ветеринарною службою на цих потужностях проводиться за погодженим
графіком, який затверджується спільним наказом головного
державного інспектора ветеринарної медицини та головного
державного санітарного лікаря відповідних територій.
11. Діяльність спеціалістів ветеринарної медицини та
санітарно-епідеміологічної служби здійснюється у взаємному
узгодженні, уникненні дублювання функцій та максимальному сприянні
роботі підприємства.
|