|
|
Скачати 0.65 Mb.
|
1.2 Види угодДіюче цивільне законодавство і наука цивільного права проводять визначену класифікацію угод, підрозділяючи їх на окремі види, що має велике теоретичне і практичне значення. В основу класифікації покладені різні критерії, ознаки, що характеризують той чи інший вид угод. Такими критеріями є число сторін, що беруть участь в угоді, співвідношення прав і обов'язків сторін по угоді, момент висновку угоди, характер зв'язку угоди з актами планування, значення основ угоди для її дійсності і т.д.9 Так, у залежності від того, чи випливає дія, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, від одного, двох чи більш осіб, угоди підрозділяються на однобічні, двосторонні і багатобічні (ст. 41 ч. 2). Односторонньою є угода, для здійснення якої досить волі і дії тільки однієї сторони. Однобічними угодами є заповіт, прийняття і відмовлення від спадщини, видача доручення, заява наймача про припинення договору житлового наймання, оголошення конкурсу і т.д. У всіх цих випадках дія виходить від однієї особи і спричиняє настання визначених юридичних наслідків Наприклад, розпорядження своїм майном на випадок смерті (заповіт) є односторонньою угодою, бо для складання і оформлення її необхідно волевиявлення тільки заповідача. До односторонніх угод належать видача доручення ( ст. 64 ЦК), складання заповіту (ст. 534 ЦК), заява про залік взаємних вимог (ч. 2. ст. 217 ЦК), однобічна відмова від зобов'язання у випадках, передбачених законом (ст. 162 ЦК), відмова від договору (ст. 341, 347 ЦК), відмова від доручення (ст. 392, 410 ЦК), скасування доручення (ст. 393, 412 ЦК), відмова кредитора від прийняття виконання (ст. 213 ЦК). Односторонні угоди в більшості випадків здійснюються однією особою (наприклад, заповіт). Однак деякі однобічні угоди вправі спільно робити дві чи більш осіб, наприклад, видача одного доручення декількома власниками, оголошення конкурсу двома чи більш юридичними особами і т.д. Але й у цих випадках зазначені особи виступають як одна особа, тому такі угоди також є однобічними. У деяких випадках однобічна угода породжує права й обов'язки тільки при повідомленні адресата про зміст волевиявлення. Так, наприклад, якщо закон допускає однобічне припинення договору, те такий договір буде вважатися розірваним, якщо друга сторона буде знати про намір першої сторони його розірвати. У противному випадку такий однобічний прояв волі не буде мати юридичних наслідків. Двосторонньою (взаємною) називається угода, що складається з погоджених між собою зустрічних волевиявлень (дій) двох сторін. Двостороння угода іменується договором. Він представляє собою домовленість сторін. Така угода ще називається взаємної. Двосторонні угоди – найбільш розповсюджений вид угод; ними є договори купівлі-продажу, постачання, підряду, майнового наймання, страхування, авторські й ін. Наприклад, волевиявлення однієї сторони (покупця) купити майно і зустрічне (тобто протилежне за змістом) волевиявлення іншої сторони (продавця) продати майно є двосторонньою угодою купівлі-продажу або договором купівлі-продажу. Для цих угод характерне взаємоузгодження волі двох осіб. Так, правовідносини купівлі-продажу виникають між продавцем і покупцем лише тоді, коли кожний з них виразить свою волю на встановлення правовідносин і ця воля здобуває значення єдиного взаємопогоджуваного волевиявлення (договору). При цьому як на стороні продавця, так і стороні покупця може виступати кілька осіб (чоловіки продають спільне майно або спільно здобувають яку-небудь річ). Хоча в договорі купівлі-продажу воля сторін спрямована на досягнення протилежних цілей (продавець прагне припинити, а покупець установити право власності на річ), головним є взаємоузгодження їхньої волі: важливо щоб обидві сторони чітко представляли, на що спрямовано волю контрагента. Багатосторонньою є угода, що складається з погоджених між собою волевиявлень (дій) трьох чи більше сторін. Причому права й обов'язки по угоді виникають у всіх її учасників одночасно. Отже, багатобічна угода — угода (договір), у якому бере участь більш двох сторін. Прикладом може служити договір між декількома підприємствами про спільну діяльність для зведення якого-небудь будинку. У деяких багатобічних угодах волевиявлення збігаються по змісту (наприклад, всі учасники договору про спільну діяльність зобов'язуються внести однакову грошову суму й у рівному обсязі виконувати всі роботи), однак для багатобічної угоди ця ознака не є необхідним, тому що сторони її можуть передбачити і різні види участі. Багатобічну угоду, у якій повинно бути не менш трьох сторін, потрібно відрізняти від двосторонньої за участю декількох осіб з кожної сторони (наприклад, договір купівлі-продажу будинку, у якому беруть участь два продавці, з одного боку, і три покупці — з іншої). По співвідношенню виникаючих з угоди прав і обов'язків сторін вони підрозділяються на платні і безоплатні. Платною називається угода, у якій майновому наданню однієї сторони (передача грошей чи майна, виконання робіт, надання послуг) відповідає зустрічний обов'язок іншої сторони. Вирішальне значення за даними угодам має зустрічність, а не еквівалентність. Платні угоди породжують правовідносини, у силу яких кожна зі сторін вправі жадати від іншої сторони так чи інакше визначеного майнового надання, тобто кожна зі сторін зобов'язана зробити на користь іншої сторони визначені дії. Якщо одна сторона передає майно, то інша повинна передавати або інше майно, або гроші, або зробити які-небудь інші дії. Так, за договором купівлі-продажу покупець вправі жадати від продавця передачі йому придбаної речі, а продавець вправі вимагати плату у визначеній сумі за продану річ. Більшість цивільно-правових угод є платними. Платними можуть бути тільки двосторонні угоди, оскільки однобічні угоди завжди безоплатні. Платність угоди може виражатися в передачі грошей, речей (майна), виконанні робіт або наданні послуг і встановлюватися законом чи угодою сторін, випливати із суті угод. Так, угоди купівлі-продажу, постачання й ін. по своїй сутності завжди платні, а договір дарування, безплатного користування майном, навпроти - завжди безоплатний. У безоплатних угодах наданню однієї сторони немає зустрічного задоволення, надання. У таких угодах обов'язок зробити дії майнового характеру лежить лише на одній стороні, що не вправі вимагати зустрічного майнового надання. Це має місце за договором дарування, коли річ передається у власність іншій стороні, за договором про безоплатне користування майном, за договором збереження, за договором доручення, за договором позики і т.д. Платність чи безплатність одних угод визначена законом чи може встановлюватися угодою сторін. Так, відповідно до закону договір позики між фізичними особами безоплатний, на відміну від договору банківської позички. У договорі чи доручення збереження сторони своєю угодою встановлюють його платність чи безоплатність. У залежності від моменту, з якого угоди вважаються укладеними, тобто в сторін виникають права й обов'язки, вони підрозділяються на консенсуальні і реальні10. Консенсуальна угода вважається укладеною з моменту досягнення сторонами угоди (ст. 153 ЦК України), тобто сторони повинні узгодити своє волевиявлення, спрямоване на встановлення, зміну чи припинення правовідносини. У момент, коли угода досягнута, угода вважається укладеної, і в її сторін виникають відповідні права й обов'язки. Так, для укладання договору купівлі-продажу необхідно, щоб сторони домовилися між собою про предмет і ціну речі. Якщо закон вимагає, щоб волевиявлення було виражено у визначеній формі, то угода вважається укладеної тільки при дотриманні такої форми. Для реальної угоди однієї угоди сторін недостатньо. Реальна угода вважається укладеної при досягненні сторонами угоди по всіх істотних умовах і передачі речі однією стороною іншій. До реальних угод належать договори позики, перевезення, дарування (ст.ст.243, 358, 374 ЦК України). Так, обов'язок повернути борг у позичальника виникає тільки після досягнення угоди з позикодавцем про суму, термін повернення і передачі цієї обговореної суми. Також прикладом реальної угоди є договір збереження, тому що права й обов'язки в хоронителя виникають з моменту передачі йому на збереження визначеної речі. Слід зазначити, що передача речі (майна) по консенсуальній угоді свідчить, як правило, про її виконання, а по реальній - про її висновок. За значенням підстави угоди для її дійсності всі угоди підрозділяються на каузальні й абстрактні11 . Підставою угоди визнається та правова мета, для досягнення якої угода здійснюється. Будь-яка угода має свою правову підставу — правову мету (causa), до досягнення якої прагнуть, сторони, що уклали угоду. Будь-яка угода має підґрунтя, не може бути угод без підґрунтя, тобто безцільних угод. Розподіл угод на каузальні й абстрактні не означає, що перші з них мають підставу, а другі його не мають. Сутність цього розподілу укладається в тім, що для одних угод підстава є істотним елементом і самою дійсністю угоди можна заперечувати в залежності від наявності підстави. Одна особа зобов'язалася сплатити іншому визначену суму грошей, а у відповідь на вимогу кредитора заявляє, що платити не за що. Каузальними називаються угоди, у яких правова підстава очевидна зі змісту угоди або підставу її можна зрозуміти по самому типу даної угоди. До них відноситься більша частина цивільно-правових угод (купівлі-продажу, майнового наймання, підряду, міни, комісії й ін.). Якщо, наприклад, у борговій розписці не визначено мету (саusа), тобто немає пояснення, чому Н. видав розписку М., то вона повинна бути визнана недійсною. По таких угодах може бути передбачена передача майна однією стороною іншій стороні. Однак у підставі угоди повинно бути зазначено, з якою метою передається майно. Майно може бути передано, наприклад, за договором купівлі-продажу з метою передачі його у власність іншої особи з умовою одержання зустрічного задоволення — сплати покупної ціни за передане майно. За договором побутового прокату майно передається в тимчасове користування на умові виплати найманої плати. За договором дарування майно передається безоплатно у власність що обдаровується і т.д. Підстава, таким чином, знаходить свій вираз у волевиявленні і служить складеним елементом угоди. Переважна більшість угод є каузальною, оскільки угоди між організаціями завжди мають на меті досягнення певного правового результату. Громадяни за допомогою угод задовольняють свої потреби, і тому у таких угодах також визначається мета їх викладання. Інші угоди, на відміну від каузальних угод, не мають яскраво вираженої підстави і її наявність для них несуттєва. Абстрактними називаються такі угоди, зі змісту яких не можна установити, заради якої мети вона укладена. Отже, угода абстрагована (відірвана, відвернена) від підстави. Абстрактною угодою є, наприклад, вексель, що породжує безумовний обов'язок платежу визначеної грошової суми. Це платіжне зобов'язання виражається в загальній формі і не обумовлено ніякою зустрічною дією, тобто в ньому не вказується правова причина, у силу якої вексель виданий. Можливість заперечування векселя через відсутність причини (підстави) до його видачі не допускається, що підвищує їхню оборотоздатність. Абстрактна угода настільки слабко зв'язана зі своєю підставою, що відпадання її чи який-небудь недолік у неї, за загальним правилом, не торкається її дійсності. Підстава угоди (кауза) – типова для даного виду угод правова мета, правовий результат, заради якого вона відбувається. Наприклад, за договором позики позичальник тому зобов'язується передати визначену грошову суму, що він раніше одержав від позикодавця таку ж суму з умовою її повернення. Продавець жадає від покупця сплати вартості речі, оскільки він раніше передав майно у власність за плату. Підстава угоди повинна бути досяжним і законним. Так, якщо при складанні заповіту заповідач не знав, що залишає майно у власність особи, якої вже немає в живих, то така угода не має юридичної сили. Не породжує юридичних наслідків і угода, що має незаконну підставу (наприклад, угоди купівлі-продажу бойової техніки й ін.) Оскільки підстава угоди — правова мета, тобто безпосередньо правовий результат, до якого сторони (сторона) прагнуть, здійснюючи угоду, то підстава угоди входить у її юридичний склад, виражаючись у волевиявленні. Але досягнутий правовий результат знаходиться вже за межами угоди: найчастіше він складається з виниклих прав і обов'язків сторін. За допомогою різних видів майнових угод досягаються різні, але строго визначені правові цілі. За типом (видом) угоди можна судити про те, якого правового результату прагнула досягти сторона (сторони), надаючи майно, сплачуючи гроші, роблячи послугу. Підстава угоди, як правило, — не випадкова мета, поставлена перед собою сторонами, а правова мета — типова і постійна для даного виду угод (купівлі-продажу, наймання, підряду і т.д.), заради якої сторони укладають кожну подібну угоду12 . Підставу в угоді варто відрізняти від мотиву, по якій відбувається та чи інша угода. Мотив — це те, що спонукує людини до дії. Мотив не є елементом угоди13 . Так, якщо продавець продає зимові речі через від'їзд у місцевість з теплим кліматом, та ця обставина є байдужою для покупця. У цивільному праві є і деякі інші види угод: розпорядницькі угоди, що не породжують триваючих наслідків, як наприклад, безповоротна передача речі, платіж і т.д., зобов'язальні угоди, що тягнуть за собою такі наслідки, як тимчасова передача речі і т.д.; фідуціарні угоди (від слова fiducia — довіра). Ці угоди засновані на довірі. Так, наприклад, договір доручення зв'язаний з наявністю так званих особисто-довірчих відносин сторін. Особливість фідуціарних угод полягає в тому, що зміна характеру взаємовідносин сторін, утрата їхнього довірчого характеру можуть привести до припинення відносин в однобічному порядку. Як правило, виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків, обумовлених угодою відбувається в момент її здійснення. Однак особи, що здійснюють угоди, можуть поставити виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків у залежності від терміну чи від настання або ненастання якої-небудь умови. За цією ознакою угоди поділяються на термінові й умовні. Дуже часто в угоді вказується термін - це визначений момент чи період протягом часу, з яким закон зв'язує виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, прав і обов'язків. У цьому випадку її правові наслідки зв'язані з визначеним відрізком (моментом) часу. Термін в угоді має трояке значення: а) початковий термін визначає момент, з якого в сторін угоди виникають основні права й обов'язки (наприклад, договір наймання квартири укладений 10 січня 2000 р.); б) термін виконання визначає момент виконання угоди (наприклад, квартира передається через місяць після підписання угоди); в) кінцевий термін визначає момент припинення угоди (наприклад, отримана квартира повинна бути повернута через рік). Нерідко в угодах використовуються терміни всіх трьох названих видів. Термін в угоді може бути визначеним, якщо відомо, коли він наступить, і невизначеним, якщо невідомо, у який момент він повинний наступити. Але й у тім, і в іншому випадку угода є термінової. Якщо термін точно не зазначений, угода вважається укладеною на невизначений термін. Тоді виконання по ній повинно піти в будь-який момент за вимогою управомоченої сторони — кредитора; однак боржнику закон може надати пільговий термін для виконання лежачої на ньому обов'язку (ст. 172 ЦК). Таким чином терміновими називаються угоди, по яких виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання в майбутньому події, щодо якої точно відомо, що вона наступить. Термін визначається в угоді найчастіше тією чи іншою календарною датою або вказівкою на настання іншої обставини (відкриття навігації, установлення гарної погоди і т.д.). У залежності від того, чи зв'язується з настанням терміну виконання по чи угоді припинення раніше виниклих прав і обов'язків, терміни підрозділяються на відкладені й скасувальні. Так, договір позики, у силу якого позичальник зобов'язаний повернути узяте в позики майно до 4 січня, є угодою з відкладеним терміном, а здача квартири в наймання до 2 вересня визначає собою угоду зі скасувальним терміном. Умова - це така обставина, про яку в момент укладання угоди сторонам невідомо, наступить воно в майбутньому (після здійснення угоди) чи не наступить. На відміну від терміну, що завжди настає, щодо умови мається лише імовірність його здійснення. Однак загальним у них є те, що вони спричиняють правові наслідки. Відповідно умовними називаються угоди, згідно з якими виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання чи ненастання в майбутньому події, щодо якої сторонам невідомо, наступить чи не наступить. Умовною угодою, наприклад, буде договір наймання, відповідно до якого власник здає житлове приміщення наймачу з умовою, що у випадку приїзду його дітей наймач повинний звільнити займане приміщення. Умова в угоді може бути виражене в позитивній формі (наприклад, "якщо я виїду на курорт у літні місяці", і в негативної "якщо Сидорів не продасть мені свого будинку". Умова повинна відповідати визначеним вимогам: 1) оскільки воно може наступити лише після здійснення угоди, воно відноситься до майбутнього. Якщо подія наступила до здійснення чи в момент здійснення угоди або взагалі може не наступити, умова не має сили й умовної угоди не буде (наприклад, до моменту здійснення угоди син уже чи приїхала відпустка надана па весняний місяць); 2) обставина не повинна бути неминучою, тому що в противному випадку угода з умовної перетвориться на термінову. Якщо після здійснення угоди умова стала нездійсненною (наприклад, приїзд сина неможливий, тому що він помер), угода втрачає умовний характер. Це значить, що на виникнення прав і обов'язків чи на їхнє припинення обставина, передбачена як умову, впливати вже не може; 3) умова не повинна бути неправомірною. Умова, що суперечить закону чи моралі (наприклад, якщо удасться ухилитися від сплати аліментів), не має сили. За допомогою умови можна ввести мотив здійснення угоди в її зміст і тим самим додати мотиву юридичне значення. Так, якщо будинок продається тільки тому, що продавець переїжджає в інше місто, те цей мотив може бути у виді умови включений у договір: будинок надійде у власність покупця, якщо продавець переїде в інше місто. Якщо зазначена умова не здійсниться, угода не приведе до юридичних наслідків. Умови в угодах також підрозділяються на відкладальні й скасувальні (ст. 61 ЦК). Угода визнається укладеною за відкладальною умовою, якщо права й обов'язки, передбачені угодою, повинні виникнути з настанням умови, щодо якої невідомо наступить вона чи ні (ч. 1 ст. 61 ЦК). Наприклад, власник передасть у користування майно, якщо його син закінчить вуз. Угода визнається укладеною за скасувальною умовою, якщо сторони поставили припинення прав і обов'язків у залежність від настання умови (ч. 2 ст. 61 ЦК). Так, наймач житлового приміщення зобов'язується негайно звільнити його у випадку приїзду родичів наймодавця. При скасувальній умові угода відразу ж породжує правові наслідки. Але з настанням умови дія угоди припиняється, а права й обов'язки, що виникли раніше припиняються на майбутній час. Наслідки, породжені угодою до настання умови, зберігаються (наприклад, отримана до настання умови квартплата, винагорода за підрядну роботу не підлягають поверненню). На сторони лягає обов'язок своїм поводженням не створювати такого положення, яке б погіршувало чи знищувало залежне від умови право. Якщо настанню умови несумлінно перешкодила сторона, який настання умови невигідно, то вважається що умова наступила. Якщо настанню умови несумлінно сприяла сторона, який настання умови вигідно, умова вважається що не наступила14. Наприклад, договір наймання житлового приміщення був укладений за скасувальною умовою і підлягав припиненню у випадку приїзду до власника будинку кого-небудь з родичів на постійне проживання. Якщо батько зговориться з дочкою про її приїзд і тимчасове поселення, щоб створити видимість настання умови, і під цим приводом буде вимагати виселення наймача, умова буде вважатися що не наступили. Біржові угоди. поняття біржової угоди (біржової операції) закріплено у ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», у відповідності з яким біржовою операцією визнається угода, яка відповідає сукупності наступних умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, постачання чи обмін товарів, допущених до обороту на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона представлена на реєстрацію і зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. У класичному варіанті об'єктами біржової торгівлі є взаємозамінні товари, обумовлені родовими ознаками і не потребуючі додаткового узгодження їхніх якісних характеристик, наприклад, різного роду сільськогосподарська продукція. Такі обмеження обумовлені не специфікою біржової торгівлі, а саме тим, що при здійсненні біржових угод товар, як такий відсутній. Усі розрахунки по біржових операціях, а також передачу товару сторони здійснюють після здійснення угоди, за межами біржі. Оскільки сторони, як правило, позбавлені можливості зробити добір товару чи детально погодити його якісні характеристики, якість товару визначається у відповідності з загальними стандартами. У той же час чинне законодавство України не містить визначення біржового товару, унаслідок чого до обороту на біржах допускається фактично будь-яке майно, у тому числі індивідуально-визначене, як, наприклад, квартири. Членами товарної біржі є засновники, а так само прийняті в її склад відповідно до статуту вітчизняні й іноземні юридичні і фізичні особи. Порядок прийняття в члени біржі і вибуття зі складу її членів визначається статутом товарної біржі. Крім членів біржі, біржові угоди дозволено здійснювати також біржовим брокерам. Брокерами є фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту, обов'язку яких становлять виконання доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів і подачі здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі. Біржова угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Порядок реєстрації регулюється правилами біржової торгівлі, затверджуваними біржею. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають наступному нотаріальному посвідченню. Біржові угоди поділяються на: - угоди з реальним товаром, які укладаються з метою купівлі-продажу конкретного товару. Різновидність такої угоди - бартерна угода; - ф'ючерсні угоди - це угоди, що передбачають передачу акцій або товару та виплату грошової суми через визначений строк після укладання угоди за ціною, встановленою в угоді. Ф'ючерсні угоди, як правило, укладаються з метою страхування угод з реальним товаром; - угоди з цінними паперами. Спори, пов'язані з укладанням біржових угод, розглядаються в біржовому арбітражі, рішення якого може бути оскаржене в суді або арбітражі. Угоди, які щоденно укладають юридичні особи і громадяни, є досить різноманітними, а тому вимагають певної класифікації, передбаченої законодавством. Не існує якої-небудь єдиної класифікації, що охоплює всі можливі види угод, оскільки в основу розподілу угод покладені різні класифікаційні підстави. У зв'язку з цим при характеристиці угод звичайно указується видова приналежність тієї чи іншої угоди одночасно по декількох групах. |
| Конституційне право України Конституційно-правові відносини: поняття, види, суб’єкти, об’єкти, зміст, підстави виникнення, зміни та припинення |
Курсова робота Розірвання (припинення) трудового договору ПЛАНКУРСОВО Ї РОБОТИ Поняття припинення трудового договору, підстави його припинення, їх класифікація |
| Питання з навчальної дисципліни „Трудове право ” Підстави припинення трудового договору за ініціативи власника або уповноваженого ним органу |
Законодавство Конституційно-правові відносини: поняття, суб’єкти та об’єкти конституційно-правових відносин, підстави виникнення та припинення |
| ПЛАН Вступ Поняття припинення трудового договору, підстави його припинення, їх класифікація Розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця за підставами, що не грунтуються на винних діях працівника |
Класифікації договорів у класичному римському праві Договір (contractus) – це угода (узгоджене вираження волі) двох або більше сторін, спрямована на досягнення певного правового результату,... |
| Зміст трудового договору Зміст Вступ Розділ III. Поняття припинення трудового договору, підстави його припинення |
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА України. Цей порядок складається з виробництва по розгляду і рішенню справ по спорах, котрі виникають з цивільних, сімейних, трудових... |
| ЗМІНИ до ГАЛУЗЕВОЇ УГОДИ Профспілкою працівників агропромислового комплексу України на 2011 – 2013 роки (далі –Галузева угода на 2011 – 2013 роки), реєстровий... |
Наказ ДПС України від „22. 11. 2012 №1047/479 Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття,... |