|
|
Скачати 0.76 Mb.
|
| §4. Правове регулювання господарських відносин у сільськогосподарському виробництві 4.1. Поняття та галузі сільського господарства Сільське господарство є однією з найважливіших галузей матеріального виробництва будь-якої країни, адже воно забезпечує людей продуктами харчування рослинного та тваринного походження, а багато галузей промисловості – виробничою сировиною. Зародившись у результаті пошуку людиною джерел харчування в дикій (первісній) природі, сільське господарство пройшло шлях поступового збагачення ресурсів рослинного і тваринного походження, удосконалення технологій, структури, організації тощо. Найважливішим результатом таких безперервних удосконалень дедалі очевидніше ставало те, що одночасно із збільшенням обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та її структурним збагаченням людство навчилося підтримувати і нарощувати свій продовольчоресурсний потенціал, надавати йому досконаліших сутності та структури, перетворювати його на потужнішу продуктивну силу30. У сільському господарстві земля є головним засобом виробництва, при правильному використанні вона постійно відновлює свою родючість, більше того, якісно поліпшується. На думку фізіократів31 єдиним джерелом багатства землеробських країн є «земля і аванси підприємців». Авансований у землеробство капітал вони розглядали не у вигляді грошей, а у вигляді придбаних за гроші засобів виробництва і сільськогосподарського інвентарю, худоби, будівель, добрив, насіння і витрат на найманих працівників32. Для України, яка протягом століть була провідною аграрною країною Європи, розвиток сільськогосподарської галузі суспільного виробництва має дуже важливе значення. Згідно з визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18 січня 2001 р.33 сільське господарство – це вид господарської діяльності з виробництва продукції, котра пов’язана з біологічними процесами її вирощування, призначена для вживання в сирому або переробленому стані та для використання для нехарчових потреб. Основними галузями сільського господарства є рослинництво та тваринництво, які в свою чергу поділяються на підгалузі за видами культур та тварин. Головною особливістю сільського господарства є те, що земля виступає для нього головним і незамінним засобом виробництва та істотно впливає на результати виробництва. Відносини в галузі сільського господарства врегульовані загальними положеннями господарського законодавства (що встановлюють правові та організаційні форми господарювання, правовий статус підприємств, порядок їх створення, реєстрації, реорганізації та ліквідації, договірний механізм здійснення господарської діяльності тощо), а також спеціальним законодавством. Зокрема, спеціальне правове регулювання у галузі сільського господарства здійснюється у відповідності з такими законами України: - «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17 жовтня 1990 р.34; - «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» від 17 червня 2004 р.35; - «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р.36; - «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р.37; - «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 20 лютого 2003 р.38; - «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р.39; - «Про насіння і садивний матеріал» від 26 грудня 2002 р.40; - «Про племінну справу у тваринництві» від 15 грудня 1993 р.41; - «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 6 жовтня 1998 р. та інші. Вказані вище закони містять основні положення стосовно державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення, у них з врахуванням специфіки сільського господарства врегульовані організаційні форми ведення сільськогосподарської діяльності, а також передбачені засоби, що повинні сприяти розвитку цього сектора реального виробництва. 4.2. Організаційні форми сільськогосподарських підприємств Відповідно до визначення, приведеного у ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» сільськогосподарське підприємство (включаючи селянське (фермерське), рибальське та рибницьке господарства) - юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки. Розглянемо специфічні організаційні форми сільськогосподарських підприємств. 4.2.1. Селянське (фермерське) господарство Фермерське господарство – це одна із ефективних та найбільш перспективних в Україні організаційних форм ведення сільського господарства, яка сприяє самостійності та зацікавленості виробника в кінцевих результатах його роботи. Існування фермерства в Україні пов'язане передусім із виникненням інституту приватної власності на землю, а відповідно - зі зміною юридичної природи майнових відносин на селі. Тобто воно стосується найважливіших положень аграрної реформи в Україні й формує нового та перспективного суб'єкта аграрно-правових відносин42. Як свідчить практика становлення сектору фермерських господарств у сільськогосподарській галузі економіки, створення селянських (фермерських) господарств в Україні здiйснюється, як правило, або колишніми членами колгоспiв і радгоспiв, які стали власниками земельних ділянок в процесі розпаювання колгоспної землі, або через оформлення орендних відносин з такими власниками. Фермерське господарство стало перехідною правовою формою виробництва сільськогосподарської продукції від КСП. У ст. 114 ГК України визначається, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство супроводжується створенням юридичної особи, яка має своє найменування, печатку і штамп. Фермерське господарство діє на основі статуту. У статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. Визначаючи суб’єктний склад засновників та членів фермерського господарства, законодавець обмежує його громадянами України, які перебувають у родинних відносинах. Зокрема, вказується, що фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство» членами фермерського господарства можуть бути дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та двоюрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка), а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім'ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти). Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його статуту. Керівник фермерського господарства іменується головою фермерського господарства. Ним може бути засновник або інша визначена в статуті особа, яка представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону. Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України. Він може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у статуті термін. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонене законом. Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його статуту, якщо інше не передбачене угодою між членами фермерського господарства та законом (ст. 20 Закону України «Про фермерське господарство»). Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства. Фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних. Воно має право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Якщо торкнутися питання фінансової діяльності фермерського господарства, то законодавець у вищевказаному законі зазначає, що фермерське господарство діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством. Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства. Звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення. За порушення кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, санітарних і ветеринарних норм, правил, вимог щодо якості продукції та інших нормативно-правових актів, що регулюють здійснення господарської діяльності, голова фермерського господарства несе відповідальність, передбачену законом. У ст. 22 Закону України «Про фермерське господарство» передбачається статус фермерського господарства як об'єкта майнових прав у ситуації його відчуження як цілісного майнового комплексу. Зокрема, фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, нерозподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання. За рішенням членів фермерського господарства відповідно до закону фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісний майновий комплекс на підставі цивільно-правової угоди, подають у встановленому порядку статут фермерського господарства на державну реєстрацію. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про фермерське господарство» діяльність фермерського господарства припиняється у разі: 1) реорганізації фермерського господарства; 2) ліквідації фермерського господарства; 3) визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом); 4) якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства. Слід звернути увагу на те, що законодавець прагне сприяти створенню та ефективній роботі фермерських господарств в Україні, про що свідчить встановлення для них порядку державної фінансової підтримки за рахунок коштів Держбюджету, місцевих бюджетів, а також за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (ст. 9 Закону України «Про фермерське господарство» від 8 вересня 2005 р.)43. 4.2.2. Колективне сільськогосподарське підприємство На виконання Указу Президента України «Про невiдкладнi заходи щодо прискорення земельної реформи у сферi сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 р. у колгоспах і радгоспах були запроваджені колективно-пайові та пайові способи безпосереднього привласнення засобів та результатів виробництва. Сутність останніх полягала в тому, що земельні угіддя й основні виробничі фонди умовно розподілялися між членами трудового колективу (з урахуванням трудового внеску) у формі паїв (майнових та/або земельних), на які нараховувалася частина одержаного прибутку, що підвищувало заінтересованість селян в кінцевих результатах праці. На основі таких правових форм господарювання колгоспи і радгоспи були перетворені в колективні сільськогосподарські підприємства (скорочено – КСП). На сьогоднішній день КСП iснують поряд з iншими організаційними формами органiзації сiльського виробництва. Правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства визначаються Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Таке підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням. Колективне сільськогосподарське підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів. Членами підприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут. КСП самостійно визначає напрями сільськогосподарського виробництва, його структуру і обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству України. Воно має право кооперуватися з промисловими підприємствами та установами при переробці сільськогосподарської продукції, виготовленні промислових та інших товарів, розширенні сфери соціально-культурного, комунально-побутового обслуговування сільського населення, підготовці і перепідготовці кадрів. Вищим органом самоврядування у підприємстві є загальні збори його членів або збори уповноважених. У період між зборами справами КСП керує колегіальний виконавчий орган – правління на чолі із головою. Повноваження загальних зборів (зборів уповноважених) і правління визначаються статутом КСП. Загальні збори (збори уповноважених) приймають статут КСП, вносять до нього зміни та доповнення, вирішують питання про обрання правління, його голови та ревізійної комісії КСП, приймають рішення про реорганізацію і ліквідацію КСП, про його участь в акціонерних товариствах, корпораціях, асоціаціях, концернах та інших об'єднаннях, вирішують інші важливі питання діяльності КСП. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду. КСП може бути ліквідовано у разі визнання його банкрутом та на інших підставах, передбачених законодавчими актами України. При реорганізації та ліквідації КСП найманим його працівникам гарантується додержання їхніх прав та інтересів відповідно до трудового законодавства України. КСП вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України (внесення відповідного запису до ЄДР). |
|
Тема 18. Господарсько-правове регулювання у сфері матеріального виробництва Метою «сфера матеріального виробництва», «сфера нематеріального виробництва», «промисловість», «електроенергетика», «будівництво», «сільське... |
Правове регулювання господарських відносин Правове регулювання діяльності у сфері виробництва виробів із дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння |
|
20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту,... Тема 20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту, зв’язку та діяльності засобів масової інформації |
1 Правове регулювання ощадної справи і лотерейної діяльності При цьому держава, як публічна влада, стимулювала накопичення заощаджень в спеціалізованих установах, що було обумовлено низкою державних... |
|
Скороход Оксана Вікторівна “Правове регулювання банківської діяльності в Розділ 1 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ |
Тема 20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту,... Тема 20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту, зв’язку та діяльності засобів масової інформації |
|
Після Жовтневої революції 1917 р правове регулювання господарської... ЦК РРФСР 1922 р. У той період з'явилися нормативні акти, які відносились до торгових товариств, договірних відносин. Проте надалі... |
Охарактеризувати провідну роль технології в організації виробництва «виготовлення», але в більш вузькій сфері промислового виробництва. У широкому розумінні «виробництво» — це цілеспрямована діяльність... |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття з гуманітарної підготовки з особовим... Тема 3: “ЗАКОНОДАВЧЕ ТА НОРМАТИВНО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННя ПОРЯДКУ ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ В ОРГАНАХ І ПІДРОЗДІЛАХ МНС УКРАЇНИ |
Конспект лекцій. Правове регулювання діяльності ТНК (ТРАНСНАЦ-Х КОРПОРАЦІЙ) Міжн-пр регулювання д-сті ТНК сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжн-правові документи, які використовуються |