Тихо звучить музика. На сцену виходять учні із запаленими свічками в руках і чорно-червоними шалями

Пам'яті юнаків, які в січні 1918 року віддали життя за незалежність України, присвячується Тихо звучить музика. На сцену виходять учні із запаленими свічками в руках і чорно-червоними шалями. (слайд 1) 1 учень. Пам'яті юнаків, які в січні 1918 року віддали найдорожче – своє життя – за незалежність України, присвячується. (слайд 2) 2 учень. В ці дні проходить кампанія «Пам'ятай про Крути», яка ініціюється в рамках Молодіжної ініціативи «Героям слава!» (слайд 3) 3 учень. Кров, пролита в обороні рідної землі, не просихає, вона запалює нові серця до боротьби. Пам'ятай про Крути! (слайд 4) 4 учень. Вони полягли тоді, щоб ми жили зараз! Пам'ятай великі дні визвольних змагань! Пам'ятай про Крути! (слайд 5) 5 учень. Пам'ятай про полеглих юнаків! Допоможи оновити пам'ять про них серед українців! Не відгороджуйся від своєї історії і своїх героїв! (слайд 6) 6 учень. Пізнання і усвідомлення цього подвигу є найкращою пошаною найвищої жертви! Задай собі та своїм друзям запитання: «Що ти знаєш про День української молоді?». (слайд 6) 7 учень. Долучись до вшанування Героїв Крут! Стрічка в національних кольорах боротьби на твоєму одязі 29 січня свідчитиме, що вони полягли не даремно. Україна пам'ятає своїх героїв! (слайд 7) 8 учень. Геройський чин, як і причастя, потребує постійного підживлення. Причастися до геройства крутян. Одягни 29 січня вишиванку і оздоб її жовто-синьою чи червоно-чорною стрічкою. Проведи цей день в духовній єдності з ними – дотримайся посту, слухай лише українську музику, спілкуйся лише українською. Пам'ятай про Крути! (слайд 8) Музика стихає. Учні залишають сцену. Вчитель. «Крути – залізнична станція на Чернігівщині, де відбулись оборонні бої у січні 1918 року перед наступом більшовиків на Київ. Тут 29 січня відбувся бій київської молоді з 6-тисячним більшовицьким загоном. Опір під Крутами стримав на кілька днів здобуття Києва більшовиками» - таку довідку можна прочитати в сучасних енциклопедіях. І ми рідко задумуємось, скільки за цими 2-3 реченнями горя і сліз, крові і смерті, жертовності та любові… Учень 1. 20 листопада Центральна Рада проголосила про створення УНР. Ця подія викликала великий супротив в російського більшовицького уряду на чолі з Ульяновим – Леніним, який сподівався і на Україні утвердити свою владу. І більшовицька багатотисячна армія посунула на Вкраїну. Січень 1918 року. На Київ просувалась орда сумнозвісного царського полковника Муравйова, якого згодом знищили ті ж більшовики. Для захисту столиці України Центральна Рада мала всього близько тисячі війська. (слайд 9) Учень 2. Київські студенти і гімназисти, прагнучи захистити молоду державу. Організували Курінь січових стрільців. Це була молодь, яка не в душі сумнівів і вагань. Вона не знала різниці між словом і ділом. Багато хто втік з дому, щоб уникнути важкого прощання з рідними. Більшість ніколи перед тим не тримала рушниць в руках. (слайд 10) Формування загону молодих захисників проходило на суто добровільних засадах. Микола Лизогуб, студент університету, виголосив перед гімназистами коротку промову: «Вступайте до студентського куреня. Закликаю лише тих, хто вірить в Україну і готовий за неї вмерти. Через кілька днів вирушаємо на фронт. От і все.» Учень 3. Запрошений на збори директор гімназії звернувся до своїх вихованців з такими словами: «Ви – наша надія, надія української нації! Ви не повинні йти на смерть заради України. Заради неї треба жити і творити в ній, сіяти поміж інших знання і любов до нашої землі. Діти мої, побережіть хоча б тих, хто менший за вас!» на це гімназисти відповіли: «Сьогодні час стріляти у ворогів України, а не промови говорити. І треба йти всім, як один на фронт.» (слайд 11) Учень 4. І гімназисти підходили до столу і записувались до студентського куреня. Вдягнувши напіввійськовий кумедний одяг, пройшовши лише семиденну підготовку, молодіжний загін вночі 28-го виїхав у напрямі Бахмача і наступного дня прибув до станції Крути. Зібралось 300 юних, сміливих. «Браття, не купиш волі сльозами. Не треба смутків і слів журливих, ходім, як Ігор, у бій з мечами!» І загриміли далеко стріли, аж у Чернігів котяться громи. Їх кров червона на снігах білих. Та хто вбив тіло – духа не зломить. Кріси з утомлених рук упадають. У ворога сила – в них лиш завзяття. І впав під вечір вже крик одчаю «Дайте хоч сотні підмоги, браття!» (слайд 12, 13) Учень 5. 29 січня загони червоних почали наступ суцільними колами. Ворогів було більше ніж удесятеро. Вони були озброєні в десятки разів краще. Та молоді добровольці зустріли їх вогнем. У снігу, при 15-ти градусному морзі у своїх благеньких шинелях залягли юнаки у лаву. Заговорили довгими чергами кулемети, поливаючи ворога свинцевим дощем. За першою ворожою атакою накочувалась друга, третя… 5 годин безперестанку ці діти стримували червоні лави, знаходячись під градом куль та вибухів гармат, проте ніхто не думав кидати позицій і відступати. (слайд 14) Ще юнаки, ще майже діти, а навкруги і смерть, і кров. «На порох стерти! Перебити!»- іде на Київ Муравйов. Полків його не зупинити, та рано тішаться кати. Коли стають до бою діти, народ цей не перемогти! Учень 6. Ворог наблизився і побачив, які має перед собою сили. Підбадьорені перевагою, більшовики кинулись в атаку. Московські багнети безжально кололи груди юнаків, їхні голови розбивали прикладами рушниць, добиваючи поранених. Здурілі від «…ізмів», сп'янілі від крові, Дітей українських січуть до пахвин Страшні яничари, що вбити готові І батька, і матір – такий у них чин. (відео-слайд 15) Учень 7. Бій скінчився. Жодного полоненого ворог не взяв. Коли близько 17 години зібралися усі українські підрозділи, виявилося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції: у сум'ятті бою в полон потрапив розвідувальний взвод (близько 30 чоловік). Відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Один із більшовицьких командирів Єгор Попов втратив рівновагу, коли дізнався, що втрати склали не менше 300 чоловік. Щоби якось їх компенсувати, він наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців з 27 студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Пипський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям заборонили ховати тіла померлих. (слайд 16) Плакав вітер… Ой як плакав на краю діброви, Де студентське біле тіло лежало у крові. Нахилявся до личенька, цілував шовково, Кучерявив кучерики, круто – барвінково. Зривав з дерева листочки, вкривав ніби китайкою Студентськеє тіло… Щоби дощі не змивали стрілецької вроди, Щоби личенька не клювали чорнії ворони. Плакав вітер… Ой як плакав, жалібненько, томно, Співав «Вічну» над студентом, сумно – похоронно. (слайд 17) Вчитель. День помирав, як недобитий лебідь, Ніч перейняла невимовний біль. Здригались зорі в сполотнілім небі І тихо падали в криваву заметіль. Стогнали Крути і молився вітер, Цілуючи скривавлені сліди: Вас мало, діти, вас так мало, діти, Супроти п'яної московської орди. В пекучий сніг... Навзнак... Не на коліна. Заплакав місяць в зоряну блакить. Всі — як один... Кріпися, Україно, Хоч їхня смерть вовік не відболить. На жаль в ті страшні роки не було збережено інформацію р всіх учасників бою. Знаємо лише про декого з них. (слайд 18 – 26, пісня) Учень 8. Після очищення Києва від більшовиків почалися розшуки останків полеглих під Крутами. Кілька десятків понівечених трупів було знайдено і перевезено до Києва. Два дні родичі розпізнавали своїх близьких. Юначі тіла було так понівечено, що рідні матері не могли впізнати тіла своїх дітей. Одна мати впізнала свого сина лише по монограмі на вишиванці. Учень 9. Звернемось до спогадів тих людей, які були очевидцями сумних подій. Свідчить Христина Кононенко: «Нарешті до Києва привезли 28 трун. Трупи так понівечено, що впізнати кого-небудь було майже неможливо. Відкинула віко першої труни – серйозне обличчя Мисана. Губи міцно стиснуті, очі закриті, вираз обличчя, як при житті, задумливий, рішучий. Далеко від рідні, від близьких попрощався він із життям. Віддав його за життя інших. Спасибі тобі, друже, і прости. Може за життя твого серед нас ми мало уваги тобі присвятили. Люди лише тоді оцінюють, як слід, близьких, коли їх нема вже поміж нами і повернути не можна. Друга труна якогось невідомого. Молоде безвусе обличчя з виразом дитини, яку без вини ображено. Хай наші квіти будуть тобі подякою від всі українців. Підійшли до третьої труни. Тільки хотіли зняти віко, як поряд почувся тихий жіночий голос: «Не займайте, це моя труна». Це мити Соколовського оберігає спокій свого сина. А ось і труна того, хто колись був Кольченком. Та нема сил дивитись. Милий, дорогий товаришу, що зробили з твого веселого, безжурного обличчя ті звірі? Де твої очі, повні завзяття і захвату? Нема… Нічого нема! Один страшний синій труп, а на місці блакитних очей дві страшні дірки. Перейшли до інших трун. Ось і труна Володі Шульгіна, що подавав стільки надій. Та нема сили і змоги, щоб спинитись над кожною труною. Нема того пера, яке б описало все те горе, що сховалось в цих чорних домовинах.» Учень 10. Ні, я не плачу. Поки спочивай. Вірю, настане година – Вся Україна, коханий наш край, Прийде до кожного сина. Прийде! Як мати спом'яне усіх, Хто боронив її волю, Хто найдорожче – життя не зберіг В битві за щастя і долю. Учень 11. Загиблих героїв урочисто було поховано 19 березня 1918 року у братській могилі на Аскольдовому цвинтарі, що над Дніпром. (слайд 27 – 30, пісня) Учень 12. З траурної промови письменниці і громадського діяча Людмили Старицької – Черняхівської: «І їх нема… Кого ми поховали? Найпалкіших дітей України, найдорожчі жертви на залізний вівтар волі… Святий Боже! Де ж твоя правда? За що ж загинули ці кращі діти України? Хто їх не знав? Хто не знав Поповича? Бідний, дорогий товаришу! В часи, коли гинула вся Україна, як він кидався скрізь, щоб усім допомогти, щоб роздмухати іскру надії. Чи є хтось з українців в Києві, хто б не знав Володю Шульгіна? Відколи закінчив гімназію, він став душею молоді, теплим зв'язком між нею і старшим поколінням, бо він був увесь – любов до України. І його нема. Був душею молоді і разом з нею пішов на смерть. А ті гімназисти – 6-х, 7-х, 8-х класів – дорогі діти на світанні життя! Чи тож їм треба було помирати? Сердешна Україна, чи ж вона того хотіла? Ой ні! Таких жертв не можна забувати, на можна подарувати. Страшно вмерти. Але ще страшніше загинути марно. Вони ж понесли своє життя із-за надмірної любові до рідного краю. Діти України, старші і малі, ця могила – ваш храм. Минуть роки, десятки років, століття - пам'ять про героїв не зникне повік. Це буде друга свята могила над Дніпром. В хвилини відчаю, в хвилини занепаду і знесилля будуть до неї йти старі і малі, щоб підживитись тим святим вогнем ентузіазму, що палатиме тут і під кам'яним хрестом. Діти України, це ваша могила. Вона буде тим дзвоном, що не дасть вам спинитися, не дасть забути. Цей день стане Днем всієї молоді України.» Учень 13. Але в 1934 році могили героїв на Аскольдовому цвинтарі були зрівняні з землею. Над Крутами сніг. І пронизливий вітер У січні ридає, голосить, гуде: Шукає могили, де воїни – діти На вічнім спочинку. Немає ніде… (слайд 31) І лише в 1991 році ентузіасти зі Спілки української молоді встановили на станції крути хрест з терновим вінком. Відтоді 29 січня в нашому національному календарі – день жалоби. Учень 14. Як сніги покриють землю рядном білим, не забудь Спам'янути тую славу, що лишилась нам з-під Крут. 300 юних одчайдухів… стократ більший був там враг – Не вступились, не подались, вилягли там на поляг. Вічну славу збудували українці біля Крут. Не забудь героїв 300. Спом'яни їх, не забудь! Вшануймо пам’ять загиблих юнаків хвилиною мочання. Учень 15. Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам'ятника. 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили за участі Президента В. Ющенка. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч із пам'ятником викопане озеро у формі хреста. Учень 16. Історія подарувала нам унікальну можливість жити і будувати незалежну українську державу, але в наш не простий час з новою силою звучать застереження письменника Уласа Самчука: «Молодь мусить зрозуміти, що історія кожної хвилини може подарувати нам нові Крути.» Хочемо відповісти всім, хто зазіхає і сьогодні на нашу незалежність. Ви нас мало, погано затуркали, Ви не знали, нащадки хозар, Що в нас в жилах пожежі батуринські, Що там Умань, і Крути, й Базар! Крута дорога із Крут, Та вірмо, рушивши нею: Нелюдськи міцний цей люд І вийде він ще на суд Не судженим, а суддею. О, Боже наш добрий з високого неба! Молитву сьогодні заносим до Тебе. За тих, що боролись при станції Крути За нашу Державу із ворогом лютим, Що в битві цій впали в цю зиму криваву... Прийми їх до Себе! Прийми в Свою славу! А нам від цих Триста, о, Боже, благаєм! Любові дай вчитись до рідного Краю!

Схожі: