Листя блекоти — Fоlіа Нуоsсуаті
Блекота чорна — Нуоsсуатиs піgеr
Родина пасльонові — Sоlапасеае
Народні назви: німиця чорна, люлюк, куряча сліпота, зубовник, дурноп'ян.
Російська назва: белена черная.
Опис рослини. Одно-, дворічна трав'яниста рослина. На першому році життя утворює розетку прикореневих черешкових, довгасто-яйцеподібних, великозубчастих або виїмчасто-перистонадрізаних листків. На другому році життя рослина дає прямостояче, розгалужене, циліндричне, густо покрите залозистими волосками стебло завдовжки 30—60 см. Стеблове листя чергове, довгасто-яйцеподібне, глибоко виїмчасто-зубчасте, верхнє листя сидяче, напівстеблоохоплююче. Уся рослина має неприємний запах. Квітки великі, зібрані на верхівці стебел та гілок у суцвіття завійка. Чашечка трубчасто-дзвоникоподібна, 5-зубчаста, біля основи густоволосиста; при плодах набуває глечикоподібної форми. Віночок 5-зубчастий, широколійкоподібний брудно-жовтого кольору, з сіткою темно-фіолетових жилок, усередині з фіолетовою плямою. Плід — довгаста коробочка яйцеподібної форми, відкривається напівкулястою кришечкою і міститься всередині затверділої глечикоподібної чашечки. Насіння дрібне, ниркоподібне, сітчасто-ямчасте, сіро-бурого кольору. Свіжа рослина має важкий, дурманний запах, що при сушінні майже зникає. Цвіте рослина з травня до жовтня. Уся рослина дуже отруйна.
Поширення і місце зростання. Росте по всій території України як бур'ян, здебільшого на смітниках, біля жител і доріг; заростей не утворює. Заготівля в природних умовах не рентабельна, тому рослину введено в культуру. Росте на родючих грунтах.
Правила заготівлі. Збирають розеткове прикореневе й стеблове листя. Листя першого року (розеткове) заготовлюють наприкінці літа, при цьому зрізають всі великі листки, залишаючи дрібні в середині розетки для того, щоб рослини до осені знову змогли відрости. Стеблові листки збирають під час цвітіння рослини (липень—вересень). Сировину збирають тільки в суху погоду. Не можна збирати листя, уражене мучнистою росою та іншими грибковими захворюваннями, покриті пилом і брудом, а також уражене комахами. Зібрану сировину пухко складають у кошики або ящики (щоб уникнути ущільнення, оскільки від цього листя швидко нагрівається і це призводить до потемніння сировини під час сушіння).
Первинне оброблення. Сушіння. Перед сушінням видаляють органічні й мінеральні домішки. Сушать одразу після збирання на горищах з доброю вентиляцією або під навісом, розкладаючи тонким шаром у 1—2 см на тканині або папері, періодично перегортаючи. При штучному сушінні в сушарнях за температури не вище ніж 60 °С отримують якіснішу сировину. Усі органи блекоти чорної дуже отруйні, тому при роботі з сировиною необхідно дотримуватися правил безпеки, після роботи обов'язково мити руки, а під час роботи в приміщеннях рот і ніс закривати марлевою пов'язкою й одягати захисні окуляри й комбінезон. Термін зберігання—З роки.
Опис сировини. Листя довгасго-яйцеподібної, яйцеподібної або еліптичної форми, перистолопатеві або цільні з нерівномірно-зубчастим краєм. Прикореневе листя з довгим черешком, з обох боків укрите густими, довгими, м'якими волосками; стеблове — без черешків, менш опушене, волоски розміщуються переважно по жилках і краю пластинки листка. Серединна жилка білуватого кольору, плеската, сильно розширюється до основи. Довжина листків — 5—20 см, ширина — 3—10 см. Колір листків сірувато-зелений. Запах слабкий, специфічний, при змочуванні посилюється. Смак не визначають.
Мікроскопічні ознаки. Клітини епідермісу з верхнього боку листка з мало звивистими стінками, на нижньому — з більш звивистими. Продихи є з обох боків, оточені 3—4 біляпродиховими клітинами. Волоски численні, двох типів — прості й головчасті. Прості волоски багатоклітинні, головчасті мають довгу багатоклітинну ніжку і 4— 8 (зрідка 1—2)-клітинну залозисту головку. У мезофілі листка містяться поодинокі призматичні кристали кальцію оксалату; нерідко зустрічаються кристали у вигляді хрестоподібних зростків або тупокінцевих друз. У великих жилках є довгасто-овальні клітини, заповнені кристалічним піском. У молодих листках містяться тільки дрібні, малопомітні призматичні кристали, розміщені поблизу жилок.
Відмінні ознаки неприпустимих домішок до блекоти чорної:
Блекота польова.Стебла не гіллясті, 20 – 25 см заввишки. Листки нижні – черешкові, верхні – сидячі. Віночок блідо-жовтий з фіолетовими жилками.
Блекота бліда (чеська).Стебла гіллясті, 20 – 60 см заввишки. Листки нижні – черешкові, верхні – стеблоохоплювальні. Віночок блідо-жовтий без фіолетових жилок.
Блекота біла. Стебла гіллясті, 20 – 60 см заввишки. Листки усі черешкові, звужені біля основи. Віночок блідо-жовтий, майже білий, у зіві фіолетовий.
Хімічний склад сировини. Листя блекоти містить ті самі алкалоїди, що й беладонна, головним чином гіосціамін, але кількість його значно менша — до 0,1 %. Тут виявлено також речовини глікозидного походження: гіосципікрин.
Фармакологічна дія і застосування. Справляє спазмолітичну та болезаспокійливу дію, що пов'язано з наявністю в рослині тропанових алкалоїдів.
Лікарські форми і засоби. Листя блекоти чорної входить до складу протиастматичного збору астматин і цигарок астмол; також із них виготовляють масло блекоти, яке використовують зовнішньо для розтирань при міозитах і невралгіях.
Листя дурману — Fоlіа Strаmопiі
Дурман звичайний — Dаtиrа strатопіит
Родина пасльонові — Sоlапасеае
Народні назви: будяк, дуроп'ян, диндир, дур смердячий.
Російська назва: дурман обыкновенный.
Опис рослини. Однорічна трав'яниста рослина. Корінь стрижневий. Стебло заввишки до 1 м, соковите, пряме, вилчасто-розгалужене, голе, усередині пусте. Листя чергове, короткочерешкове, велике, яйцеподібне, майже лопатеве. Квітки великі, завдовжки до 10 см, поодинокі, на коротких квітконіжках, розміщені в розгалуженнях стебла та гілок. Віночок білий, 5-зубчастий, удвічі довший за чашечку, лійкоподібний. Плід — прямостояча яйцеподібна коробочка, густо вкрита численними твердими шипами; відкривається чотирма стулками. Насіння велике (завдовжки до 3 мм), чорне, ниркоподібне з дрібноямчастою поверхнею. Уся рослина має неприємний запах. Цвіте в червні—серпні, плодоносить з липня.
Поширення і місце зростання. Походить із країн Південного Сходу. В Україні росте як бур'ян на пустирях, городах, поблизу жител, уздовж доріг тощо. На пустирях іноді утворює зарості. Також культивують.
Правила заготівлі. Збирають розвинуте листя, починаючи від фази цвітіння і початку утворення плодів і аж до осені, 3—4 рази у міру зростання. Не можна збирати мокре листя (після дощу і роси), а також після приморозків.
Первинне оброблення. Сушіння. Перед сушінням вилучають органічні й мінеральні домішки. За необхідності листя обривають зі стебел, а стебла викидають (при заготівлі дозволяється виривати всю рослину, оскільки вона однорічна). Свіжозібране листя одразу сушать. Сушіння відбувається швидко. Сировину розкладають тонким шаром (2—3 см) на горищах. Можна сушити в сушарнях за температури 40—50 °С. Сировина вважається висушеною, якщо середня жилка стає ламкою. Після сушіння сировину переносять у прохолодне приміщення для самозволоження, оскільки вона дуже крихка і під час пакування й транспортування сильно подрібнюється. Під час роботи з сировиною потрібно дотримуватись правил безпеки (вся рослина отруйна). Після роботи необхідно ретельно мити руки. Термін зберігання — 2 роки.
Опис сировини. Листя яйцеподібної форми, голе, на верхівці загострене, біля основи клиноподібне, край нерівномірно великовиїмчасто-зубчастий, глибоковиїмчасто-лопатевий; черешки циліндричні. Жилкування перисте. На жилках з нижнього боку помітно слабке опушення. Жилки, середня і першого порядку, сильно виступають зісподу, випуклі, голі, жовтувато-білі. Довжина листків — близько 25 см, ширина — близько 20 см. Колір листя зверху темно-зелений, знизу — трохи світліший. Запах слабкий, специфічний, посилюється при зволоженні листків. Смак не визначають.
Припустима домішка: Дурман індіанський – Datura innoxia, більший за розмірами, насіння кремового кольору, містить більший відсоток алкалоїдів.
Мікроскопічні ознаки. Клітини епідермісу з верхнього боку листка — з мало звивистими стінками, на нижньому — з більш звивистими. Продихи є з обох боків, оторочені 3—4 біляпродиховими клітинами. Волоски двох типів: прості і головчасті. Прості — великі, з 2— 5 клітин з грубобородавчастою поверхнею, розміщені в основному по жилках і краю листка. Головчасті волоски дрібніші з багатоклітинною округлою або зворотнояйцеподібною головкою на короткій, трохи зігнутій одноклітинній ніжці. У клітинах паренхіми є значна кількість друз кальцію оксалату.
Хімічний склад сировини. Усі органи рослини містять алкалоїди тропанового ряду, головним чином гіосціамін, дещо менше атропіну й скополаміну. У листках алкалоїдів — 0,25—0,4 %. Також є дубильні речовини, каротиноїди.
Фармакологічна дія і застосування. Справляє спазмолітичну дію.
Лікарські форми і засоби. Листя використовують для виготовлення збору астматол і цигарок астматин, які застосовують при бронхіальній астмі.Скополаміна гідробромід використовують для лікування хвороби Паркінсона.
термопсис ланцетоподібний
Трава термопсису ланцетоподібного — Неrbа Тhеrторsidis lапсеоlаtае
Насіння термопсису ланцетоподібного —Sетеп Тhеrторsidis lапсеоlаtае
Термопсис ланцетоподібний — Тhеrmорsis lапсеоlаtа
Родина бобові — Fаbасеае
Російська назва: термопсис ланцетный.
Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина, заввишки до 60 см, з товстим повзучим багатовузловим кореневищем, від якого відходять додаткові корені, що ростуть углиб до 2 м і більше. Стебла прямостоячі, розгалужені, борозенчасті, у нижній частині трохи здерев'янілі, як правило, опушені; гілки притиснуті до головної осі. Пагони густо вкриті трійчастими короткочерешковими, черговими листками. Часточки листка довгасті, вузьколанцетоподібні, опушені. Кожний листок має 2 ланцетоподібні прилистки, які значно довші за черешок, тому листок здається п'ятипальчастим. Квітки жовті, метеликового типу, сидять на квітконіжках по три в напівкільцях у пазухах листків і утворюють негусту китицю. Плід — біб до 5—9 см завдовжки. Насіння ниркоподібне, блискуче, зеленувато-чорне. Цвіте в червні—липні, насіння дозріває в серпні—вересні. Уся рослина отруйна.
Поширення і місце зростання. Зустрічається в степовій і лісостеповій зонах Сибіру, Уралу, Північного Казахстану, а також у Китаї і Монголії. Росте на кам'янистих і щебінкових схилах, перелогах, у долинах річок, на солончаках і солонцюватих луках, як злісний бур'ян на посівах культурних рослин. Часто утворює великі зарості.
Правила заготівлі. Як лікарську сировину заготовлюють траву термопсису й насіння. Траву зрізують на висоті 3— 5 см від поверхні ґрунту у фазу бутонізації й на початку цвітіння. Можна одночасно збирати квітучі рослини і вегетативні пагони без квіток, які нерідко становлять більшу частину заростей. Заготівлю трави припиняють у разі виявлення перших плодів, наявність яких у траві є неприпустимою домішкою ( згідно вимог ДФ ХІ – не більше 1% плодів). Насіння збирають після повного його дозрівання, в серпні—вересні. Боби зривають руками або косять траву, а потім обривають плоди.
Основні охоронні заходи. Заготівлю сировини на одному місці можна проводити щорічно, оскільки рослина добре відростає після зрізання на висоті не нижче ніж 3—5 см від ґрунту. Такий спосіб збирання забезпечує збереження бруньок і сприяє вегетативному розмноженню рослини.
Первинне оброблення. Сушіння. Траву сушать на сонці, а в похмуру погоду під навісом, на горищах, або в сушарнях за температури 50—60 °С. Перед сушінням сировину очищують від домішок інших рослин. Скошену траву з бобами добре просушують, розклавши на брезенті або мішковині. Суху сировину обмолочують. Насіння відсіюють, одразу ж пакують у мішки, тому що його часто уражують шкідники. Траву і насіння зберігають за списком Б. Термін придатності трави термопсису ланцетоподібного — 2 роки.
Опис сировини. Сировиною є трава й насіння. Трава — це стебла з листками й квітками. Стебла прості або розгалужені, борозенчасті, слабкоопущені, завдовжки до 30 см. Листки чергові, трійчасті на коротких черешках (4—7 мм), з довгастими або довгасто-ланцетоподібними листочками завдовжки 30—60 мм, завширшки 5— 12 мм. Зверху майже голі, знизу вкриті притиснутими волосками. Прилистки ланцетоподібні, майже вдвічі коротші за долі листка. Квітки зібрані напівкільцями в негусту верхівкову китицю. Чашечка дзвоникоподібна, п'ятизубчаста. Віночок метеликового типу. Колір стебел і листків сірувато-зелений, квіток — жовтий. Запах слабкий, специфічний. Смак не визначають. Насіння — гладеньке, блискуче, трохи сплюснуте, ниркоподібної форми, тверде. Усередині є дві сім'ядолі. Довжина насіння — 3—5 мм, товщина — 0,5— 3 мм. Зовні насіння чорного кольору, всередині жовтувато-біле. Запах відсутній. Смак не визначають.
Неприпустимі доміщки до термопсису ланцетоподібного.
Термопсис туркестанський – схожий на термопсис ланцетоподібний, але більш опушений. Thermopsis turkestanskus.
Термопсис почерговоквітковий - більший за розмірами, квітки розташовані в пазухах листків почергово. Thermopsis alternsflora.
Хімічний склад сировини. Трава містить 1—2,5 % алкалоїдів хінолізидинового ряду. Основним з них є термопсин, гомотермопсин, пахікарпін, анагірин та ін. Також містяться глікозид термопсиланцин, сапоніни, дубильні речовини, слиз, смоли, ефірна олія. Насіння містить 2—3 % алкалоїдів, серед яких переважає цитизин.
Фармакологічна дія і застосування. Трава термопсису справляє виражену відхаркувальну дію, що проявляється у підвищеній секреторній функції бронхіальних залоз, прискоренні евакуації секрету, підвищенні тонусу м'язів бронхів. Препарат цититон, який отримують із насіння, збуджує дихальний центр. Алкалоїд цитизин має здатність полегшувати відвикання від куріння.
Лікарські форми і засоби. Трава, настій; сухий екстракт із трави, що входить до складу комплексних препаратів ( таблетки від кашлю); препарат цититон, табекс (для відвикання від куріння).
Трава чистотілу — Неrbа Сhеlіdопіі
Чистотіл звичайний — Сhеlіdопіит таjиs
Родина макові — Рарavеrасеае
Народні назви: гладушник, ластовинне зілля, жовтий чистик, ластовиця, печіночник, зілля печінкове.
Російська назва: чистотел большой.
Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина. Корінь стрижневий, галузистий, зверху червоно-бурий, усередині — жовтий. Стебло прямостояче, гіллясте, розсіяноволокнисте до 1 м заввишки. Листя чергове, зверху зелене, знизу сизувате, перисто-роздільне; нижнє черешкове, верхнє сидяче. Квітки правильні з чотирма яскра'во-жовтими пелюстками, на довгих квітконіжках (5—10 см), зібрайі по 3—8 у прості зонтики. Чашечка складається з двох чашолистків, які опадають при розкриванні квіток. Плід — стручкоподібна одногнізда коробочка, що відкривається двома стулками знизу доверху. Усі частини рослини містять оранжево-жовтий молочний сік. Цвіте рослина все літо. Усі частини рослини отруйні.
Поширення і місце зростання. Росте по всій території України як бур'ян, у затінених місцях, біля жител, у садибах, по ярах, біля огорож, а також серед густих кущів. Іноді утворює зарості, але частіше зустрічається невеликими групами.
Правила заготівлі. Траву заготовлюють під час цвітіння (квітень—червень), зрізують ножем або серпом, а при густих заростях — скошують косою верхівки, які цвітуть, без нижніх грубих частин стебла. Збирають сировину лише в суху погоду.
Основні охоронні заходи. При заготівлі на місці збирання потрібно залишати частину добре розвинутих рослин для відновлення заростей.
Сушіння. Первинне оброблення. Зібрану траву складають пухко і доправляють на місце сушіння. Сушать одразу за температури до 50—60 °С, а також на горищах під залізним, черепичним або шиферним дахом або під навісом з доброю вентиляцією. Сировину розкладають пухким тонким шаром, час від часу її перевертають. При повільному сушінні, а також у тих випадках, коли трава розкладена товстим шаром, вона буріє та загниває. Сировина вважається сухою, якщо стебла при згинанні ламаються, а не гнуться. З висушеною сировиною потрібно працювати у вологих марлевих пов'язках, тому що пил від неї спричинює сильне подразнення слизової оболонки носової порожнини. Термін придатності — 3 роки.
Опис сировини. Сировина складається із стебел з листками, квітами і плодами різного ступеня розвитку. Стебла трохи ребристі, іноді гіллясті, у міжвузлях пусті, слабкоопущені, завдовжки до 50 см. Листя чергове, черешкове, в обрисі широкоеліптичне, пластинки непарноперисторозсічені з 3—4 парами городчасто-лопатевих сегментів. Пуп'янки оберненояйцеподібні з двома опушеними чашолистками, які опадають при розпусканні квіток. Квітки по 4—8 у пазушних зонтиках на квітконосах, які стають довшими в період плодоношення. Віночок 4-пелюстковий, тичинок багато. Плід — довгаста, стручкоподібна, двостулкова коробочка. Насіння численне, дрібне, яйцеподібне, з м'ясистим білим придатком. Колір стебел світло-зелений, листків з одного боку зелений, з іншого — сизуватий, віночка — яскраво-жовтий, плодів — сірувато-зелеиий і насіння — від буруватого до чорного. Запах специфічний. Смак не визначають.
Хімічний склад сировини. Трава містить алкалоїди ізохінолінового ряду: хелідонін, хелеритрин, метоксихелідонін, оксихелідонін; у невеликій кількості містяться сангвінарин, протопін, берберин та ін. Крім того, наявні сапоніни, флавоноїди, каротиноїди, органічні кислоти (яблучна, лимонна тощо), ефірна олія, вітаміни А і С, холін, гістамін.
Фармакологічна дія і застосування. Трава чистотілу має різнобічну фармакологічну активність, але основними властивостями чистотілу є спазмолітичні, жовчогінні та протизапальні (бактерицидні). Використовують для лікування хвороб печінки і жовчного міхура, при подагрі і деяких захворюваннях шкіри. Сік, який отримують зі свіжої трави, використовують для припалювання бородавок і кондилом. В експерименті препарати чистотілу гальмують ріст злоякісних пухлин і мають бактеріостатичну дію на мікобактерії туберкульозу.
Лікарські форми і засоби. Трава, настій. У галенових формах для зовнішнього застосування протипоказано особам, що страждають на епілепсію, бронхіальну астму, стенокардію. При внутрішньому застосуванні галенових препаратів чистотілу у великих кількостях або передозуванні зборів, які містять чистотіл як основний компонент, у хворих може виникати отруєння, що супроводжується нудотою, блюванням, паралічем дихального центру.
Трава ефедри — Неrbа Ерhеdrае
Ефедра хвощова (ефедра гірська) — Ерhеdrа еqиіsеtіпа
Родина ефедрові — Ерhеdrасеае
Російська назва: ефедра хвощевая.
Опис рослини. Багаторічний дводомний кущ, до 1,5 м заввишки. Надземна частина складається з численних здерев'янілих стовбурців із сірим корком, здерев'янілих гілочок та 1—2-річних зелених членистих гілок, які з часом також дерев'яніють і вкриваються білим корком. Зелені гілки прямі, гладенькі, тонкоборозенчасті, міжвузля 1,5—3 см завдовжки. Листя редуковане до невеликих плівчастих лусочок до 1,5—2 мм завдовжки і розміщується кільцями у вузлах. Квіти різностатеві: чоловічі колоски жовтуваті, майже кулясті, поодинокі або скупчені по 2—3, а жіночі шишки зеленуваті, одноквіткові, мають м'ясистий покрив. Плід — м'ясиста, несправжня шишкоягода жовтого або червоного кольору. Цвіте рослина в червні, плоди достигають у липні—серпні.
Поширення і місце зростання. Росте в горах Середньої Азії і Казахстану, в гірсько-степовому, лісовому й субальпійському поясах, особливо часто на межі лісових і субальпійських поясів на висоті 3,2 тис. м. У лісовому поясі ефедра розміщується на сонячних схилах.
Правила заготівлі. Сировину ефедри починають заготовлювати рано навесні — у квітні. Збирати її можна увесь рік, крім червня (у червні опадають верхні і середні тогорічні пагони). Траву зрізають серпом або садовими ножицями. Заготовлюють лише зелені, нездерев'янілі пагони.
Охоронні заходи. На кущах залишають близько 15 % зеленої маси. При заготівлі потрібно чергувати зарості для експлуатації. Для забезпечення нормального відновлення заростей ефедри заготівлю сировини на одній і тій самій ділянці потрібно проводити один раз на 3—5 років.
Первинне оброблення. Сушіння. Траву ефедри сушать у стіжках будь-якої довжини, 80—100 см завширшки і 1—1,5 м заввишки. Для якісного сушіння вона повинна добре продуватися вітром. Допускається також штучне сушіння в сушарнях за температури не вище 45 °С. Вихід сухої сировини становить 40—50 %. Висушену сировину пакують у мішки по 25—30 кг і відправляють на заготівельні пункти або заводи. Зберігають за списком Б. Термін зберігання — 1 рік.
Опис сировини. Сировина складається з цілих або частково подрібнених нездерев'янілих верхівкових частин ефедри до 25 см завдовжки і 3 мм завтовшки. Гілочки трав'янисті, членисті з міжвузлями завдовжки до 2 см. Міжвузля на зламі дерев'янисті з нещільною серцевиною і численними гілочками. Нижні гілочки розміщені кільчасто, а верхні — супротивно. Листя супротивне, редуковане до невеликих кільчастих лусочок, знизу на 1/3 і більше зросле, зверху короткотрикутне, зубчасте. Колір сировини світло- зелений. Запах відсутній. Смак не визначають — сировина отруйна!
Хімічний склад сировини. У пагонах міститься до 1,5 % алкалоїдів, які належать до групи протоалкалоїдів — ефедрин, метилефедрин, псевдоефедрин. Крім алкалоїдів, у траві міститься до 10 % дубильних речовин, вітамін С.
Фармакологічна дія і застосування. Фармакологічні властивості ефедри визначаються наявністю в ній ефедрину, що за хімічною будовою і дією на організм нагадує адреналін. Ефедрин зумовлює звуження периферійних судин, стимулює діяльність серця, підвищує артеріальний тиск, гальмує перистальтику кишечника, розширює зіницю ока й бронхи. Крім того, ефедрин справляє збуджувальну дію на центральну нервову систему, посилює тонус скелетної мускулатури, збуджує дихальний центр. Ефедрину гідрохлорид застосовують при захворюваннях алергійного характеру (бронхіальна астма, нежить, кропивниця тощо), а також як судинозвужувальний і стимулювальний засоби для серцево-судинної системи.
Лікарські форми і засоби. Ефедрину гідрохлорид випускають в ампулах, розчинах, таблетках, у вигляді порошку і в складі комплексних препаратів.
Коробочки маку — Саріtа Рараverіs
Мак снодійний — Рарavеr sотпіfеrит
Родина макові — Рарavеrасеае
Російська назва: мак снотворный.
Опис рослини. Однорічна трав'яниста рослина з прямостоячим, укритим восковим нальотом стеблом, 1 — 1,5 м заввишки. Корінь стрижневий, дуже глибоко проникає в ґрунт (до 1 м і більше). Листя чергове, сизе, голе або зісподу опушене по жилці рідкими волосками. Прикореневе листя завдовжки до 30 см, зібране в розетку, короткочерешкове, еліптичне, великопилчасте або надрізано-лопатеве з гострозубчастим краєм. Стеблове листя менше, широкоеліптичне або широкояйцеподібне, хвилясте, гостро-зубчасте, охоплює стебло. Квіток від до 10, великі, різних відтінків — від білих до темно-фіолетових. Пуп'янки до розкривання квіток пониклі, голі. Чашечка складається з двох листків, які опадають під час розпускання квітки. Віночок 4-пелюстковий, біля основи у пелюсток є плями темнішого забарвлення, ніж вся пелюстка. Плід — коробочка кулястої або довгастої форми, яка при достиганні насіння залишається закритою (насіння висипається через дірочки). Зверху коробочки є розросла здерев'яніла приймочка у вигляді диску. Коробочка спочатку має зелений колір, соковита, а після дозрівання стає сухою, солом'яно-жовтою. Насіння біле або світло-жовте (в опійних сортів), блакитне, сіре або сірувато-чорне (в олійних сортів). Цвіте в червні— липні. Уся рослина містить білий молочний сік. Рослина отруйна. Неотруйним є лише їстівне насіння.
Поширення і місце зростання. Мак снодійний — давня культурна рослина, у дикому вигляді не зустрічається. Культивують його як декоративну рослину.
Правила заготівлі. Заготівлю сировини проводять спеціальним комбайном, коли основна маса коробочок побуріє і при струшуванні чути шурхіт від пересипання насіння всередині. Бункерну масу доставляють на критий тік.
Первинне оброблення. Сушіння. У бункерах комбайна міститься суміш роздроблених сухих коробочок і насіння, яке відокремлюють від коробочок. Ця операція повинна проводитись швидко, оскільки можливе самозігрівання і псування коробочок та насіння. Сушіння в сонячну погоду проводять у природних умовах на брезенті, біля критого току, щоб у разі дощу можна було швидко сховати сировину під навіс. Насіння розсипають шаром до 5 см, коробочки — до 30 см і періодично перемішують. У сушарнях сировину сушать за температури 50—60 °С. Зберігають за списком А. Термін придатності — 3 роки. Використовують коробочки маку снодійного як сировину для отримання алкалоїдів.
Опис сировини. Сировина складається з суміші роздроблених коробочок маку і верхньої частини стебла. Зверху коробочки мають колір від бурувато-жовтуватого до бурувато-сірого, іноді з темними плямами, всередині — від жовтуватого до світло-бурого. Запах специфічний, властивий коробочкам маку. Смак не визначають.
Хімічний склад сировини. Коробочки маку містять алкалоїди (понад 20) ізохінолінового ряду, що належать до різних підгруп. Основні з них — морфін, кодеїн, папаверин, наркотин. Найбільша кількість алкалоїдів накопичується в молочному сокові коробочок (до 2,5 %) у період технічного (опійного) дозрівання. У дозрілих коробочках олійного маку після обмолочення насіння міститься 0,3—0,6 % морфіну, до 0,08 % наркотину, 0,07 % кодеїну та 0,05 % папаверину. У рослині також наявні органічні кислоти, жирні олії та інші хімічні речовини.
Фармакологічна дія і застосування. У медичній практиці використовують три основних алкалоїди — морфін, кодеїн і папаверин, що й зумовлюють сумарну фармакологічну активність рослини. Морфін належить до групи наркотичних анальгетиків і використовується як сильний знеболювальний засіб. Спричинює виражену ейфорію, при повторному застосуванні розвивається швидке звикання — морфінізм. Кодеїн зменшує збудливість, кашльового центру. Папаверин справляє виражену спазмолітичну дію та здатність розширювати судини.
Лікарські форми і засоби. Морфіну гідрохлорид в ампульних розчинах по 1 мл та таблетки; кодеїн у вигляді основи та фосфату. Препарат омнопон являє собою суміш гідрохлоридів алкалоїдів і використовується як морфін. Папаверин застосовують у вигляді гідрохлориду. Кодеїн і папаверин входять до складу багатьох препаратів. Морфін і омнопон зберігають за списком А. Кодеїн та лікарські форми, що містять кодеїн, зберігають за списом Б.
ВИСНОВОК
до другого питання:
Повна характеристика ЛР, які містять алкалоїди, дає можливість фармацевту визначити ідентичність ЛР, правильно провести заготівлю, сушіння ЛРС, надавати кваліфіковану інформацію щодо застосування цих рослин в медицині.
ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК:
Лікарські рослини,що містять алкалоїди, використовують у фармації як знеболювальні, спазмолітині, кровоспинні, гіпотензивні, жовчогінні, збуджувальні ЦНС засоби.Фармацевт повинен добре знати сумарні препарати( галенові, новогаленові) та препарати з виділеними чистими алкалоїдами і володіти повною інформацією щодо їх застосування в медицині, враховуючи , що ці препарати зберігаються за списком Б або А.
|