БАЗОВИЙ НАВЧАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ
Надзвичайні ситуації природного, техногенного, соціально-політичного і воєнного походження, їх медико-санітарні наслідки.
1.Порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного і воєнного походження
За даними Женевського центру досліджень епідеміології катастроф, Україна входить в десятку країн світу, в яких, зокрема, в 2006 році було зафіксовано найбільше жертв стихійних лих. Наявність в Україні розвиненої інфраструктури промисловості, висока її концентрація в окремих регіонах, існування великих промислових комплексів, в тому числі тих, що віднесені до потенційно небезпечних, розвинута мережа транспортних комунікацій, а також нафто- і газопроводів велика кількість енергетичних об’єктів, використання у виробництві у значних кількостях потенційно небезпечних речовин – все це збільшує вірогідність виникнення техногенних НС, які несуть в собі загрозу для життя і здоров’я людей, економіки держави та природного середовища. Сумарні ризики техногенних НС значно перевищують сумарні ризики виникнення НС природного характеру. Майже третину всіх промислових об’єктів становлять підприємства пов’язані з виробництвом, переробкою та зберіганням сильнодіючих отруйних, вибухонебезпечних та вогненебезпечних речовин. За умов економічної кризи, браку коштів, дуже повільно і несвоєчасно здійснюється оновлення або заміна застарілих основних виробничих фондів, рівень зношення обладнання яких наближається до критичного. Все це збільшує вірогідність виникнення техногенних небезпек. На території України існує можливість виникнення практично всього спектру природних процесів геологічного, гідрологічного, метеорологічного походження. Серед НС природного характеру в Україні найчастіше трапляються: великі повені, землетруси, зсувні процеси, лісові та польові пожежі, урагани, смерчі та шквальні вітри.
Техногенні та природні процеси можуть привести до виникнення аварій, катастроф і, як наслідок їх, до надзвичайної ситуації на окремому об’єкті чи території.
Аварія – вихід із ладу, руйнування споруд, будівель, обладнання, транспортних засобів та порушення виробничого чи транспортного процесу в наслідок чого на об’єкті чи певній території створюється загроза для життя та здоров’я людей.
Катастрофа – раптова, швидкоплинна подія викликана силами природи чи діяльністю людини, що спричинила чисельні людські втрати, завдала шкоду або загрозу здоров’ю значній кількості людей, викликала руйнування чи знищення об’єктів та інших матеріальних цінностей у значних розмірах, а також спричинила шкоду довкіллю.
Надзвичайна ситуація для охорони здоров’я – обставина, що виникла раптово, при якій можливості органів та закладів охорони здоров’я з попередження та ліквідації медико-санітарних наслідків НС не відповідають існуючим можливостям і вимагають залучення додаткових медичних сил та засобів ззовні чи суттєвої зміни повсякденних форм та методів роботи.
Метою класифікації надзвичайних ситуацій (НС) є створення ефективного механізму оцінки події, що стала або може статися у прогнозований термін, та визначення ступеня реагування на відповідному рівні управління. Загальними ознаками НС є: наявність або загроза загибелі людей чи значне порушення умов їх життєдіяльності; заподіяння економічних збитків; істотне погіршення стану довкілля. З метою створення єдиної системи класифікації надзвичайних ситуацій та визначення їх рівнів, забезпечення оперативного і адекватного реагування на такі ситуації Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1998 р. N 1099 затверджене Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій.
Відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити виникнення НС на території України, розрізняються:
НС техногенного походження - транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.
НС природного похоження - небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогоподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.
Таблиця 1
Класифікація надзвичайних ситуацій
Таблиця 2.
Класифікація надзвичайних ситуацій техногенного походження
НС соціально-політичного походження, пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.
Таблиця 3.
Класифікація надзвичайних ситуацій техногенного походження
Таблиця 4.
Класифікація надзвичайних ситуацій соціально-політичного походження.
НС воєнного походження, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні чинники ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.
Таблиця 5.
Класифікація надзвичайних ситуацій воєнного походження.
Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій - загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.
У процесі визначення рівня НС послідовно розглядаються три групи чинників: територіальне поширення; розмір заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських втрат; класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій.
Відповідно до територіального поширення та обсягів технічних та матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків НС:
до загальнодержавного рівня відносяться :
- НС, яка поширилась або може поширитися на територію інших держав;
- НС, яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України (Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя), а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1 відсоток від обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (НС державного рівня за територіальним поширенням);
- НС, яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб (постраждалі - особи, життю або здоров'ю яких було заподіяно шкоду внаслідок надзвичайної ситуації), чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби);
- НС, внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки (оцінені в установленому законодавством порядку), спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис. мінімальних розмірів (на час виникнення НС) заробітної плати;
- НС, збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
- НС, яка в інших випадках, передбачених актами законодавства, за своїми ознаками визнається як НС державного рівня.
- до регіонального рівня відноситься НС, яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1 відсоток обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (НС регіонального рівня за територіальним поширенням);
- НС, яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
- НС, збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати, яка розгортається на території двох та більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;
до місцевого рівня відноситься НС, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів
- НС, внаслідок якої загинуло 1-2 особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 0,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
- НС, збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.
- до об'єктового рівня відносяться всі НС, які не підпадають під зазначені визначення.
Класифікація надзвичайних ситуацій за їх рівнями здійснюється для забезпечення організації взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у процесі вирішення питань, пов'язаних з НС та ліквідацією їх наслідків. Для визначення рівня НС встановлюються такі критерії:
- територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;
- кількість людей, які постраждали або умови життєдіяльності яких було порушено внаслідок надзвичайної ситуації;
- розмір заподіяних (очікуваних) збитків.
НС відноситься до певного рівня за умови відповідності її хоча б одному із значень критеріїв. У випадках коли внаслідок НС для відповідних порогових значень рівнів людських втрат або кількості осіб, які постраждали чи зазнали порушення нормальних умов життєдіяльності, обсяг збитків не досягає визначеного критерія, рівень НС визнається на ступінь менше (для дорожньо-транспортних пригод - на два ступеня менше). Віднесення НС, яка виникла на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, до державного та регіонального рівня за територіальним поширенням або за сумарними показниками її наслідків не є підставою для віднесення НС до державного або регіонального рівня окремо для кожної з цих адміністративно-територіальних одиниць. Віднесення НС до державного та регіонального рівня для зазначених адміністративно-територіальних одиниць здійснюється окремо. Остаточне рішення щодо рівня надзвичайної ситуації з подальшим відображенням її у даних статистики, у тому числі у разі відсутності достатніх відомостей щодо розвитку НС, приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого належить вирішення питань захисту населення і територій від НС, за погодженням у разі потреби із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, а також з урахуванням експертного висновку (у разі його надання) регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій щодо рівня НС.
У випадках, коли наслідки аварії (катастрофи) можуть бути віднесені до різних галузей, або конкретних видів НС, остаточне рішення щодо її класифікації приймає Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій на тому рівні, до якого відноситься ця ситуація. При цьому послідовно розглядаються усі критерії групи 1, що відносяться до цих напрямів (галузей), а з параметрами критерію групи 2 порівнюється розмір сумарних економічних збитків, після чого розглядається сумарний набір порогових значень класифікаційних ознак.
Для кожного виду надзвичайних ситуацій міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, розробляють конкретні класифікаційні ознаки (фізичні, хімічні, технічні, статистичні та інші) і спеціальні ознаки, що характеризують загрозу або виникнення надзвичайної ситуації, а також три значення кожної ознаки, що визначають:
- порогове значення ознаки, перевищення якої відносить ситуацію до рангу надзвичайних і вимагає від оперативного чергового персоналу потенційно небезпечного об'єкта або диспетчерської служби населеного пункту чи адміністративного району сповістити про це (без зупинки робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, що виникла) оперативних чергових і штаби цивільного захисту (ЦЗ) району та області для прийняття першого рішення щодо віднесення ситуації до відповідного рівня;
- порогове значення ознаки, у разі досягнення чи перевищення якої регіональні органи повинні негайно сповіщати про факт надзвичайної ситуації галузеві міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, на об'єкті яких виникла ця ситуація, а також оперативного чергового МНС терміново залучати до ліквідації надзвичайної ситуації необхідні сили та засоби, включаючи аварійно-рятувальні формування з інших адміністративних районів (міст);
Таблиця 6.
Класифікація НС природного походження за тяжкістю наслідків для населення і об’єктів народного господарства (n- кількість НС)
- порогове значення ознаки, у разі досягнення чи перевищення якої вимагається термінове залучення до реагування на надзвичайну ситуацію необхідних сил та засобів, матеріальних та технічних ресурсів або резервів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, на об'єктах яких виникла ця ситуація, включаючи аварійно-рятувальні формування з інших регіонів та підприємств, а також МНС, яке, у разі потреби залучає до ліквідації надзвичайної ситуації необхідні сили та засоби військ і спеціалізованих формувань цивільної оборони, координує зусилля всіх залучених організацій, несе відповідальність за своєчасне, повне і адекватне реагування на надзвичайну ситуацію.
2. Медико-тактична характеристика надзвичайних ситуацій природного походження
Особливості географічного положення України, масштабні геологічні процеси,наявність гірських масивів, височин і низин, близькість теплих морів зумовлюють можливість виникнення практичного усього спектра небезпечних природних явищ і процесів геологічного, гідрогеологічного та метеорологічного походження. В окремих випадках вони носять катастрофічний характер. Існує реальна небезпека виникнення катастрофічних повеней в Закарпатті і Криму.
Найбільш небезпечними природними явищами є землетруси, в результаті яких може бути порушена робота лікувально-профілактичних і аптечних закладів внаслідок їх повного або часткового руйнування, ураження медичного і фармацевтичного персоналу, повної або часткової втрати запасів лікарських засобів і медичного обладнання. Внаслідок руйнування інженерних мереж, відсутності електро-, водо-, газо- і теплопостачання, на досить тривалий час може бути паралізована робота аптек. До відновлення інженерного забезпечення аптеки не зможуть готувати екстемпоральні лікарські форми, отримувати очищену воду, стерилізувати інфузійні розчини. Руйнування внутрішніх і зовнішніх каналізаційних мереж, вихід назовні каналізаційних вод і стоків, тісний контакт людей із забрудненим грунтом і обєктами зовнішнього середовища, скупчення і посилена міграція населення при інтенсивному забрудненні території в зоні катастрофи можуть викликати ускладнення санітарно-гігієнічної обстановки і виникнення масових інфекційних захворювань,особливо в районах з природно-вогнищевими інфекціями. На території України, враховуючи кліматичні та географічні особливості, найбільш імовірними є стихійні лиха, пов'язані з геологічними, гідрологічними й метеорологічними природними явищами. Із сейсмологічних стихійних лих найбільш актуальними для України є землетруси, зсуви, осідання земної поверхні.
Землетруси. Серед НС природного походження, землетруси займають особливе місце. Більше 60% усіх жертв стихійних лих, складають жертви землетрусів . У минулому столітті в результаті землетрусів загинуло більше 1,5 млн. жителів Землі, нанесена шкода оцінюється в 10 трлн. доларів. Актуальність для України прогнозування виникнення землетрусів і завчасної підготовки до ліквідації їх медико-санітарних наслідків визначається тим, що значна частина її території розміщена в сейсмоактивних зонах, надзвичайно складного сейсмогеодинамічному відношенні, європейського континенту. Змінюється уявлення про сейсмоактивність Західного регіону України і особливо Передкарпаття. При складанні карти сейсмічного районування СРСР в 1968 році, Передкарпаття розглядалось як асейсмічний регіон. Був відомий лише один землетрус 17.07.1875 року в районі Кам’янки-Бугської Львівської області з інтенсивністю в епіцентрі 6 балів. Відома згадка про землетрус 3.08.1670 року в районі м.Шкло інтенсивністю 6 балів. Проте, ряд землетрусів останнього часу і більш детальні історичні дослідження останніх років змусили змінити точку зору учених про сейсмічність Передкарпаття. У 1963 році був зареєстрований землетрус невстановленої природи північніше м.Тернопіль. У 1974-1979 роках у районі міста Долина Івано-Франківської області зареєстровано 8 землетрусів. Підвищення сейсмоактивності Західного регіону України пов’язане з регіональними розривними тектонічними порушеннями у так званому Передкарпатському прогині земної кори, які мають значну протяжність (сотні кілометрів) і ширину до кількох кілометрів. Не виключений і техногенний характер цих землетрусів, як наслідок багаторічного добування нафти та інших корисних копалин у цьому регіоні і порушенням цілісності гірських масивів у місцях де існують тектонічні розломи у верхній частині земної кори.
Особливий вплив на можливість виникнення землетрусу у Західному регіоні України виявляє потужна в енергетичному відношенні глибокофокусна сейсмічна зона, розміщена у Румунії в горах Вранча. Землетруси, які виникають у цій зоні, поширюються на територію Угорщини, Болгарії,Югославії,Молдови, України і навіть Росії. Поштовхи від землетрусів у зоні Вранча проявлялись з силою 5-6 балів у Києві, 3-4 бали у Москві і дещо слабше у Санкт-Петербурзі.Особливо руйнівним виявився землетрус 26.10.1802 року, який охопив площу понад 2 млн км2 і докотився до Санкт-Петербурга. Землетрус 1940 року досягнув території Чернівецької і навіть Хмельницької області. Землетрус, який виник 4.03.1977 року був відчутним на півночі у м. Петрозаводськ, на сході – на узбережжі Кавказу. На півдні п’ятибальна ізосейста пройшла по Київській області. Послідуючі землетруси 30.08.1986 р. і 30.05.1990 року проявились на території України з меншою силою, але окремі поштовхи силою до 5 балів були зареєстровані південніше м.Київ.Згідно конфігурації ізосейст землетрусів зони Вранча, південно-західна частина України знаходиться в зоні можливих поштовхів значної сили.
Землетруси силою в 1 бал реєструються лише спеціальними приладами, до 3 балів класифікуються як слабкі, до 4 -помірні, до 5 - потужні, до 6-7 - досить потужні, до 8 - руйнівні, до 11 -дуже руйнівні і до 12 балів - катастрофічні.
Величина санітарних втрат під час землетрусів залежить від ступеня руйнування будівель, часу доби та пори року, щільності населення в осередку землетрусу та інших чинників. Аналіз наслідків відомих землетрусів свідчить, що орієнтовна структура санітарних втрат може м ати вигляд:
- травми нижніх та верхніх кінцівок – 26%;
- забій мۥяких тканин з крововиливами – 21%;
- множинні ушкодження – 14%;
- синдром тривалого здавлювання, від 3,5% до 21%;
- інші травматичні ушкодження, від 18% до 35%.
Аналіз травматичних ушкоджень серед постраждалих від землетрусу у Вірменії (1988) показав, що 22,8% з них мали травми черепа, 4,3% - кінцівок, 19,9% - живота, грудної клітки і тазу, 12,2% - м'яких тканин. У 23,5% потерпілих діагностувався синдром тривалого стиснення. Вивчення причин виникнення ушкоджень показує, що 10% випадків пов'язані з обвалами й руйнуванням будівель, 35% - із вторинними уражаючими факторами (уламками споруд, будівель тощо), а 55% виникли через неправильні дії самих потерпілих, зумовлені страхом і панічним станом.
Крім того, під час землетрусів у значної кількості населення і персоналу рятівних, в тому числі і медичних формувань виникають нервово-психічні розлади, які значно ускладнють організацію заходів з ліквідації наслідків НС. За існуючими даними, до 10% населення в зоні землетрусу буде потребувати невідкладної психоневрологічної допомоги та стаціонарного лікування. Значна кількість населення, персоналу рятівних, в тому числі і медичних формувань буде потребувати заспокійливих та інших седативних засобів.
До основних напрямків організації медичної допомоги постраждалим під час ліквідації наслідків землетрусів належать:
- своєчасне надання усіх видів медичної допомоги (рерша медична допомога повинна бути надана не пізніше перших трьох годин);
- контроль психологічного стану і надання психоневрологічної допомоги персоналу рятівних формувань;
- проведення заходів, спрямованих на профілактику нервово-психічних розладів серед населення в зоні землетрусу;
заходи щодо недопущення виникнення і ліквідації можливих спалахів інфекційних захворювань.
Повені. Повенями називають надзвичайні ситуації природного походження пов'язані з підвищенням рівня води у річках і водоймах. Існує реальна небезпека виникнення катастрофічних повеней в Передкарпатті, Закарпатті і Криму. Причинами виникнення повені може бути:
- сезонне танення снігу з максимальним стоком води, що спричиняє тривалий підйом води у річках водоймах;
- інтенсивні затяжні дощі або танення снігу під час підвищення температури повітря у зимовий час, що призводить до різкого підвищення рівня води у річках і водоймах;
- вітрові нагони води на озерах, водосховищах та морських гирлах річок. Часто охоплюють значні території і тривають від десятків годин до декількох діб. Основними чинниками, що впливають на рівень підйому води нагонного характеру у великих водоймищах та водосховищах, є швидкість і напрямок вітру, довжина розгону вітру над водоймищем та його конфігурація;
- аварійне (катастрофічне) руйнування дамб.
Серед НС природного походження повені в Україні посідають перше місце щодо частоти, площі поширення і матеріальних збитків. Найчастіше вони трапляються в західних районах України. За кількістю постраждалих повені поступаються лише землетрусам. У залежності від масштабу повені розрізняють:
- низькі повені - спостерігаються на рівнинних річках, характеризуються порівняно невеликою площею затоплення, не призводять до людських жертв;
- високі повені - супроводжуються значним підйомом води, затопленням великих територій, завдають помітних матеріальних збитків, загрожують життю і здоров'ю людей;
- значні повені - супроводжуються затопленням річкових басейнів і населених пунктів, з'являється реальна загроза виникнення втрат серед населення і потреба в його евакуації із зони затоплення;
- катастрофічні повені - супроводжуються затопленням дуже великих територій, погіршують життєдіяльність населення, унеможливлюють господарську діяльність на затоплених територіях, завдають значних матеріальних збитків і санітарних втрат серед населення. Особливістю катастрофічного затоплення територій, пов'язаного з аваріями на гідроспорудах, є виникнення хвилі прориву в нижньому б'єфі через швидке падіння води з верхнього б'єфа гідроспоруди.
Розрізняють чотири зони катастрофічного затоплення:
Перша зона – сягає 6-12 км від гідроспоруди або місця розливу, висота хвиль може сягати кількох метрів, швидкість течії – 30 км/год і більше, час проходження зони хвилею – до 30 хвилин.
Друга зона – зона швидкої течії, сягає 15-20 км, швидкість течії – 15-20 км/год, час проходження хвилі – до 1 години.
Третя зона – зона середньої течії, сягає 30-50 км, швидкість течії 10-15 км/год, час проходження хвилі – 2-3 години.
Четверта зона – зона слабкої течії, може складати 35-70 км, швидкість течії – до 10 км/год.
Для прогнозування медико-тактичної обстановки визначають чисельність населення, яке проживає в кожній із зон можливого затоплення і санітарні втрати в кожній із зон, сили і засоби ДМСК для надання медичної допомоги постраждалим у зонах затоплення, місця розгортання медичних формувань і закладів, райони евакуації населення і медичних закладів із зони затоплення.
Санітарні втрати населення у випадках катастрофічного затоплення (на прикладі руйнування гідроспоруд Дніпровського каскаду) можуть сягати десятків тисяч. До основних видів ураження належать утоплення і переохолодження. Різко зростає кількість захворювань: гіпертонічні кризи, інфаркти, інсульти, психо-емоціональні порушення.
Кількість і структура санітарних втрат залежать від сили, швидкості поширення НС, щільності населення, ступеня руйнування будівель і комунікаційних мереж, пори року тощо. Процес формування санітарних втрат під час катастрофічних повеней має певні особливості і залежить здебільшого від своєчасного оповіщення, висоти хвилі прориву, температури води й повітря, часу доби та віддаленості населеного пункту від гідроспоруди. Так, найбільш значні втрати, переважно хірургічного профілю, будуть у першій зоні (зоні надзвичайно небезпечного затоплення), через яку хвиля прориву пройде протягом першої години з моменту утворення. Висота хвилі може сягати декількох метрів, а швидкість перевищувати 20 км/год. У середньому розміри цієї зони можуть складати до 10 км від греблі.
Менша, але все ж таки значна загроза населенню залишається в другій зоні (зоні швидкої течії), яку хвиля прориву долає протягом 3-4 год. після утворення зі швидкістю до 10 - 15 км/год. На цій території в структурі санітарних втрат буде більшість потерпілих терапевтичного профілю. Для першої зони характерна велика кількість непоправних втрат, яка може збільшуватись у нічний час. За цих умов загальні втрати можуть сягати 2 - 35% від кількості населення, що потрапляє в зону катастрофічного затоплення. Ці втрати можуть зростати на 10 - 20% у холодну пору року.
У структурі санітарних втрат під час повеней, особливо в другій зоні, переважають потерпілі з ознаками асфіксії, гострими порушеннями дихальної й серцевої діяльності, застудою, травмами м'яких тканин, струсами головного мозку та психічними розладами. Психоневрологічної допомоги потребують 10 -11% від загальної кількості населення, яке опинилося в осередку стихійного лиха. Можливе загострення хронічних соматичних хвороб.
Крім того, під час катастрофічних затоплень умовно виділяють третю зону (розливу), у межах якої швидкість течії не перевищує 10 км/год. Розміри цієї зони будуть залежати від об'єму води, що потрапляє в нижній б'єф гідроспоруди, та рельєфу місцевості і можуть сягати 30 - 70 км.
Буревії. Сильний вітер, швидкість якого сягає 60 - 110 км/год із силою 8-10 балів за шкалою Бофорта. За цих умов потік вітру ламає великі гілки дерев, руйнує покрівлі будівель, вириває з корінням дерева.
Урагани. Це тривалий за часом вітер великої руйнівної сили (12 балів за шкалою Бофорта). Швидкість вітру перевищує 130 км/год. Можливі руйнування будівель на значній території та втрати серед населення. Поєднання ураганних вітрів зі снігом або пилом призводить до виникнення сильних хуртовин або пилових бур. Під час буревіїв, ураганів і смерчів медико-санітарна обстановка буде визначатись перш за все характером забудови населених пунктів, розмірами фронту проходження вітрового потоку, своєчасністю оповіщення населення про наближення стихійного лиха. В Україні такі стихійні лиха більш характерні для південних та західних областей, проте не виключена можливість їх виникнення й в інших регіонах країни.
Смерчі. Повітряний потік, що має вигляд вихора, здатний здіймати і переносити на значні відстані людей, тварин, зривати дахи з будівель, виривати з корінням дерева. Середня швидкість його переміщення 40 - 60 км/год, має значні розміри: 350 - 400 м завширшки, 1500 м і більше заввишки. Наслідки дії ураганних вітрів і смерчів характеризуються кількістю загиблих і потерпілих, людей, що лишилися без притулку, кількістю зруйнованих та пошкоджених житлових будинків, виробничих та культурно-побутових споруд, комунікацій електромереж і зв'язку тощо.
Селі. Потоки води з уламками гірських порід, що раптово утворюються в басейнах гірських річок. Їх розрізняють за причиною виникнення: дощовий, сніговий, льодовий, вулканогенний, сейсмогенний, антропогенний. Характе-ризуються різким підвищенням рівня води, хвилеутворюючим рухом, короткочасною дією (1-3 год.) і значним руйнівним ефектом. Найчастіше виникають у Карпатах і окремих районах Гірського Криму.
Природні пожежі (лісові, торф'яні, степові). Це неконтрольоване горіння рослинності і торфу, що стихійно розповсюджується на достатньо значні території. Залежно від характеру горіння ці пожежі поділяються на низові, верхові та грунтові. За площею, що охоплена вогнем, вони поділяються на шість класів.
Зсув - переміщення мас гірських порід донизу по схилу під дією сили тяжіння. До 90% зсувів припадає на території, розташовані на висоті від 100 до 1700 м над рівнем моря. Вони виникають, як правило, навесні та влітку на схилах, що мають крутість понад 19°, здебільшого по берегах річок в Карпатах та Криму. Зсуви класифікують за швидкістю руху та за потужністю процесу. За своїми наслідками (руйнування будівель, погіршення епідеміологічного стану) зсуви подібні до землетрусів, проте площі, які вони охоплюють, значно менші. В залежності від місця їх виникнення, кількість постраждалих може сягати від одиниць до десятків та сотень людей.
Осідання земної поверхні. Це явище зумовлене утворенням підземних порожнин, що може бути пов'язано як з природними явищами (зсуви земної поверхні, підземні водні потоки тощо), так і з результатами діяльності людей (видобуток корисних копалин, підземні будівельні роботи). Наслідком цього може бути осідання або провал земної поверхні, що в свою чергу призводить до людських і матеріальних втрат.
3. Медико-тактична характеристика надзвичайних ситуацій техногенного походження
Сучасні промислові джерела техногенної небезпеки відзначаються небезпечною фізичною, хімічною та біологічною дією. Вони створюють ризик повного або часткового руйнування середовища проживання людини, рослинного та тваринного світу внаслідок неконтрольованого розвитку небезпечних видів діяльності, використання небезпечних технологій, дії техногенних і природних катастроф. До основних видів техногенної небезпеки відносяться: радіаційна небезпека, хімічна небезпека, гідродинамічна небезпека, вибухопожежна небезпека та біологічна небезпека.
Потенційно небезпечні виробництва у процесі свого нормального функціонування не завдають шкоди здоров’ю населення та довкіллю. Але на своїх промислових майданчиках вони утримують джерела техногенної небезпеки (ємності, агрегати, прилади, комунікації, гідродинамічні споруди), що вміщують радіаційно–, хімічно–, біологічно– , вибухо- і пожежонебезпечні матеріали та речовини, аварії на яких можуть призвести до їхнього викиду (виливу) за межі підприємств і завдати уражаючий вплив на населення, яке проживає навколо таких підприємств. За чинниками техногенної небезпеки, що супроводжують господарську діяльність, потенційно небезпечні виробництва поділено на 5 видів:
- радіаційнонебезпечні об’єкти, які зберігають на своїх промислових ділянках або використовують у виробничій діяльності матеріали або прилади, що вміщують ізотопи радіоактивних елементів, радіоактивні руди, свіже та відпрацьоване ядерне паливо, радіоактивні відходи, ядерні реактори тощо;
- хімічнонебезпечні об’єкти, які зберігають на своїх промислових ділянках або використовують у виробничій діяльності сильнодіючі отруйні речовини (хлор, аміак, фосген тощо);
- гідродинамічнонебезпечні об’єкти – це гідротехнічні споруди напірного фронту: греблі, дамби, перемички, шлюзи, накопичувачі рідких відходів тощо;
- вибухо- і пожежонебезпечні об’єкти, які зберігають на своїх промислових ділянках або використовують у виробничій діяльності легкозаймисті та вибухові речовини (нафту та нафтопродукти, природний газ, вугілля, деревину, мучний пил тощо);
- біологічнонебезпечні об’єкти, які зберігають на своїх промислових ділянках або використовують у виробничій діяльності мікроскопічні організми або продукти біологічного синтезу (віруси, бактерії, гриби, алергени, вакцини, ферменти, частини ДНК тощо).
В Донецькому та Придніпровському економічних районах існує найбільш складна екологічна ситуація, що обумовлена високим індустріальним розвитком цих територій і найвищою в країні щільністю населення. В цих регіонах питомі показники викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря на душу населення в 2–3 рази перевищують загальнодержавний показник і в 3–4 рази – скиди стічних вод у поверхневі водойми. Значне техногенне навантаження на населення існує також у Карпатському, Східному та Центральному економічних районах. А найменше – в Подільському, Поліському та Причорноморському економічних районах.
Дослідження ризику гідродинамічних аварій засвідчило, що в Україні є 35 водосховищ, розташованих в 17 областях, які становлять загрозу для населення. Руйнування їхніх гребель спричинить катастрофічне затоплення значних територій і евакуацію з численних населених пунктів понад 1,6 млн.чол. Проведена експертна оцінка ймовірних масштабів евакуації населення із потенційно затоплюваних територій внаслідок прориву гребель дозволила класифікувати небезпечні водосховища на 3 групи: надзвичайно небезпечні (необхідно буде евакуювати з небезпечної зони понад 30тис.чол.), особливо небезпечні (від 10 до 30тис.чол) та небезпечні (до 10тис.чол.).
Імовірність ураження внаслідок НС техногенного походження складає біля 100% населення в 8 областях України (Волинській, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Чернігівській), від 98,3 до 50% – у 11 областях (Вінницькій, Донецькій, Житомирській, Івано–Франківській, Кіровоградській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській), від 50 до 9,3% – у 5 областях (Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Луганській, Львівській, Полтавській) і тільки в Чернівецькій обл. – 0,4% населення.
Районування території України за фактором потенційної гідродинамічної небезпеки показує, що: загрозливий рівень небезпеки мають Запорізька, Полтавська, Дніпропетровська та Херсонська області; значний рівень небезпеки – Вінницька та Черкаська області; задовільний рівень небезпеки – Миколаївська, Кіровоградська, Донецька, Одеська, Закарпатська, Київська, Автономна Республіка Крим, Рівненська, та Чернівецька області; незначна небезпека в Іванр–Франківській області та відсутня – у Волинській, Житомирській, Луганській, Львівській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій і Чернігівській областях
|