|
|
Скачати 303.65 Kb.
|
|
Прийом «асоціації». Які кольори асоціюються у вашій уяві з цими словами? Калина, осінь, палаючі грона, зимно, паморозь, ягідка. Учень. Калина -червоний Осінь – жовтий Палючі грона – червоний Зимно – білий Ягідка – червоний. Учитель. Що символізують в поезії ці кольори? Учень. Білий – заніміла душа від образи і болю. Червоний – любов до батька, втіха зболеному серцю. Учень. Читає вірш «Знамення калини». Учитель. Перед вами добірки віршів Наталки Нікуліної про калину. Прийом «несподіваний образ». Учитель. Проаналізувати поезії (на вибір) самостійно, висловити свої враження. Виступи учнів. Аналіз робіт. Домашнє завдання. Підготувати ілюстрації до образу калини у поезіях Наталки Нікуліної (словесні і пейзажні, звичайний або електронний варіант). Тема уроку. Думка про Пату. «Рожденна калиною» (за творчістю Н. Нікуліної). Мета уроку. Передати школярам глибину сприймання Наталкою Нікуліною витоків і життєдайності творчості Тетяни Пати; удосконалювати навички аналізу художніх образів, сприяти вихованню відчуття краси барв і краси слова. Обладнання уроку. Фонограма із записом поезії у виконанні Наталі Нікуліної , виставка збірок творів поетеси Н. Нікуліної та художниці Т. Пати, репродукції робіт Т. Пати, малюнки учнів. Фонограми українських пісень. Девіз уроку: «Невмирущі квіти Тетяни Пати». Н. Нікуліна Тип уроку: урок-зустріч у літературній вітальні. Хід уроку. Звучить «Пісня про рушник». На фоні музики вступне слово вчителя. Сьогодні у літературній вітальні ми проводимо зустріч з Ярославнами Придніпров’я – так можна сказати про всесвітню відому художницю із Петриківки Тетяну Пату і про письменницю Н. Нікуліну. У творчому доробку Н. Нікуліної є нариси про Тетяну Пату. Це «Думка про Пату», опублікований у газеті «Культура і життя» у 1978р. і «Земля Тетяна» у газеті «Чисте джерело», 1992р. В одному з листів до нас Наталка писала: «Як побачите, «Думка про Пату» - це той матеріал, з якого виросла потім «Земля Тетяна». Якою ж постає перед нами Тетяна Пата із нарисів і поезій Наталки Нікуліної та її побратимів по перу. Петриківка – це той край, який виплекав не одне покоління майстрів, що здивували світ своїм витонченим природним відчуттям краси. Учениця розповідає про історію села Петриківка (за матеріалами нарису «Родина майстрів». Народилася 1772 року, роду козацького, батько її – Петро Калнишевський – останній кошовий Війська Запорізького… Вона з малечку кохалася у квітах. Сіяла палкі ружі і смагляві чорнобривці, дбайливо вирощувала пишні жоржини, садила понад річкою Чаплинкою кучеряві вишні, що духмяніли повесні. Вона вишивала квіти на рушниках і малювала на комині, розписувала ними скрині й козацьку зброю. Пензлі робила з котячої шерсті та очерету, фарби видобувала з рослин, а кольори їй підказував широкий український степ, що розлягався навколо. Далеко покотилася слава про її квіти, про них складалися легенди й оповідалися перекази. Талановиту майстриню, якій нині виповнилося 200 років, звуть Петриківка. Це колишня козацька слобода, а тепер велике селище один з найдавніших осередків радянського народного мистецтва. Учні слухають вірш «Петриківка» у виконанні поетеси Наталки Нікуліної. Учень розповідає про Петриківський розпис: За два століття у Петриківському розписі багато чого змінилося. Він став більш витонченим, барвистішим. Не ті вже фарби й матеріали: петріківчани малюють частіше на папері олією або аквареллю. Але як і раніше, головне у розписі – квіти. Це трохи стилізовані тюльпани, троянди, ромашки чи зовсім фантастичні «кучер явки», «бурячки». Навіть з розрізаної цибулини народна фантазія створила квітку – «цибульку». Вчитель звертає увагу учнів на фото, на якому зображено портрет Тетяни Пати, виконаний Ф.С. Панком. Учениця продовжує: Імена петриківських майстрів відомі у нас в країні і за кордоном. Найбільше знають Тетяну Якимівну Пату, одну з на родоначальниць сучасного мистецтва Петриківки. Про багато її картин можна сказати, що автор їх – сама природа. «Буває, приходять люди, - розповідала якось Тетяна Якимівна, - просять: намалюйте таку квіточку, як он то у вас. Я і малюю. А воно ж виходить інше. Наче й таке, а зовсім по-іншому». Як і сама природа, вона просто не могла повторюватись, і твори її так само схожі й не схожі між собою, як схожі й не схожі живі квіти. Тетяна Якимівна ніколи не лічили своїх скарбів, дарувала всім, хто просив. Зате серед людей живуть її квіти. Радують світ своїми творами народні художники, яких Тетяна Якимівна навчила на славу рідній Петриківці. Учень читає вірш: Сергій Бурлаков ПЕТРИКІВСЬКИЙ РОЗПИС Вогонь калин і райські птиці, З дніпрових підняті світань, Глибока памолодь криниці, Степів натомленість свята. Як засіва Тетяна Пата Пашницю барв – о диво з див! Цвіте душі краса багата, Вогнить видатливий мотив. Як юнко в цім краю, як гінко! Десь плавка йде – заграв політ Учениця продовжує: У статті «Думка про Пату» Наталка наводить спогади Дори Левківни – середульшої дочки Т. Я. Пати – про матір: « У червоному кутку мальовані тарелі, один з портретом Тетяни Якимівни. - Це Андрій Андрійович Пікуш малював, петриківський художник, - говорить Дора Левківна. - А це, - вона бере в руки розмальовану скриньку з портретом матері, - Федір Савич Панко, як мамі вісімдесят сповнилося, на ювілей подарунків. І калина тут – мама дуже калину любили, - очі жінки посмутніли. – А оце нещодавно Федір Савич намалював «Думку про Пату». Я прийшла подивитися: мама як живі. І серед калини, і кетяг держать». «Земля Тетяна»… - задушевна розповідь Наталки Нікуліної про Т. Я. Пату. Її до глибини душі вразливо те, про що повідала Дора Левківна: калина, яка росла на подвір’ї біла криниці, вимерзла того ж року, як вмерли Тетяна Якимівна. Це реальність і початок легенди, так вважає Наталка. Тетяна – древнє ймення, яким у давніх замовленнях пращури наші називали землю: «Ти Земле Тетяно, і ти, Водо Уляно, ти, Огню Лавриче… (із стародавнього замовлення)». Такої щедрої, як сама земля, душі і була Тетяна Якимівна. Учень розповідає на фоні музики до пісні «Стежина»: Ще як молода була, односельці ніби жартома, а зарахували її до невмирущих. Це якось (до революції ще) тиф розгулявся чорно у селі. З усіх, либонь, одна Тетяна Пата не боялася, ходила від хати до хати: там постриже, там помиє. Люди казали: «Проти Пати і хвороба безсила…». Як же вгадали батьки, що назвали її тим простим, древнім іменем, яким у стародавніх замовленнях пращури наші назвали землю саму… Адже вона, як і земля, невпинно, нестримно самовіддано творила і творила квіти. Вони розквітали на стінах біленьких хат, на господарському начинні, скринях, на папері… І як сама земля, народна художниця не вміла повторюватись у своєму творенні. «Буває, приходять люди, - розповідала якось Тетяна Якимівна, - просять: намалюйте таку квіточку, як он ото у вас. Я й малюю. А воно ж виходить інше. Наче й таке, а зовсім інше». Дійсно, твори її так само схожі й не схожі між собою, як схожі й не схожі квіти у твоєму степу чи лісі, у садку чи в городці. Бо ті й ті – живі. А я вже давно переконалася, що всі часи перетриває не те в мистецтві, що просто красиве чи просто досконале, а те,у що найбільше вкладено митцем у життя. «Невмируще те, що здатне жити», - за всіх епох і всіх суспільних систем. Таке мистецтво Пати. Учень. Тетяна Якимівна Пата дуже любила калину. А ще любила пісню «Ой у лузі та ще й при березі червона калина». Тому і посадила біля криниці саме калину, ту калину, що «вмерла, коли не стало Пати». А картина Т.Я.Пати «Зозуля на калині принесла світову славу Петриківці. У нарисі «Земля Тетяна» Наталка Нікуліна наводить гіркотний спогад про Тетяну Пату і про калину. Я кось. Коли Тетяна Якимівна недобачала малюючи картину вона сплутала фарби. Уцей час до неї завіталм мистецтвознавці, і хтось дорікнув художниці: хіба ж буває у калини синє листя? Тетяна Якимівна заплакала. І коли Наталка довідалася про цей випадок, вона з почуттям внутрішнього спротиву написала поезію, присвячену Т.Я.Паті: Ваша правда: На калині листя синє, бо під листям у калини сині тіні. А оті, що здивувались І повчають,- То вони не бачили, Не знають. Правда ваша: На калині листя синє, бо під листям у калини сині тіні. Учитель. Як вбачалося тоді письменниці, навіть у несвідомому порухові художника відкрилася мистецька істина, хоча і відмінна від правди на щодень. Адже існує відома істина чорного листя на українських вишивках. Домашнє завдання. У творчих щоденниках написати твір-відгук про зустріч у літературній вітальні. Крізь квіти - так назвала я сьогоднішній наш урок, не маючи на увазі, що от ідемо квітучим полем, ідемо крізь квіти. А так, ніби розгорнути квіти і подивитися на світ Божий або крізь пелюстки квітки подивитися. Адже квіти - то так природно для нас, українців. Девіз уроку: "Невмируще те, що здатне жити" Н. Нікуліна План уроку 1. Короткий огляд поетичного доробку поетеси Наталки Нікуліної (у яких збірках є вірші про квіти). 2. Квіти Наталки Нікуліної:
Домашнє завдання: написати твір-мініатюру на одну із тем: Квіти - прекрасний дарунок природи. Чому вчать нас квіти. Образ квітів у поезії. Квіти, немов люди, різні. Моя чарівна квітка. Сподіваюся, що наша сьогоднішня зустріч, з квітами не залишить байдужими ваші душі. Творчий доробок Наталки Нікуліної - це збірки поезій, які виходили в різні роки, зокрема: "Вишневий спалах", 1967 "Пізнання", 1981 "Червоний кетяг", 1984 "Житом перейти", 1990 "Тиха бесіда", 1993 "Знамення калини", 2000 Літературні та публіцистичні нариси, радіопередачі та кіносценарії. Наталка народилася в донецьких степах, а любов до природи, до квітів, до землі в її душі проросла уже на нашій, дніпровській землі. Назвемо сьогодні тільки деякі поезії, в яких Наталка Нікуліна оспівує квітку: "Пі знання" "Маки на мечах", с.9 "Межа. Васильків помарнілі спи", с.47 "Запах жовтих гвоздик ", с. "Червоний кетяг" "Етюд з жоржинами ", с. 14 "Ряст па Тарасовій горі", с.15 "Жита димлять синювато", с.24 "Катрині квіти" (Катерина Білокур), с.53 "Квіти і берізоньки", с.59 "Неспалима", с.60 "Житом перейти" "Не хочеться змітать пелюстки квітів", с.34 "Мальви", с.41 "Калині з батькової могили...", с.78 "Житом перейти. Спомин.", с.92 "Тиха бесіда" "Остання калина", с.4 "І квіти у вазах", с.23 "Знамення калини" "Калині", с. 10 "Співа в вічу калиновий вогонь", с.25 "Романс", с.26 "Ніч калиною", с.29 "Знамення калини", с.ЗО "І квіти в вазах", с.56 "В золотобаниому храмі", с.79 "Рождеипа калиною" (Тетяна Пата), с. 120 "Калинонько, доленько", с. 148 "Латина каже:"Астра - це зоря...", с.117 Я знаю, що улюбленою квіткою Наталки була селянська гвоздика. Якось розповіла вона мені таку історію. «Мені, - каже Наталка, - з цими жовтими гвоздиками, або повними гвоздиками, селянськими гвоздиками або купчаками була колись дивна пригода". Ці квіти її улюблені, і так хотілося написати вірша про них, про їхній дивовижний, загадковий, пряний запах, в якому відлунює щось древнє та смутне. Написався рядок: Запах жовтих гвоздик селянських... Довго, довго існував тільки той початок вірша, і ані рядка далі. І якось діставалася Наталка пароплавом до міста з одного села по Дніпру. На палубі було повно народу. День теплий, передосінній. У натовпі привернула увагу одна жінка, бо тримала жовті гвоздики, оті її улюблені, запашні селянські гвоздики. Наталка не дуже і поглядала на ті квіти, просто приємно було відчувати, що вони тут є серед людей, над Дніпром, над водою, та й жінка сиділа далеченько від неї. І раптом устає та жінка, підходить до Наталки, і каже:"Візьміть ці гвоздики, мені здається, що ви любите ці квіти". Отакий несподіваний щедрий дар. Наталка приїхала додому, поставила гвоздики у вазу, дивилася на них, і прийшло завершення вірша. Запах жовтих гвоздик селянських У липкі чи в серпні, завше в чомусь осінній - жовта пасмуга світла з долини. З роками смаглявіє шкіра І темніє волосся, але запах гвоздик залишається той же, завше в ньому є іцось осіннє: щось дитинне і пряне. Скільки в світі такого, чому я уже непідвладна, скільки знаю такого, що стлумлене часом назавше. Але серце моє безборонне перед запахом жовтих гвоздик селянських. Квітами жовтих гвоздик-купчаків переткано все на світі... Квіти люблять в кожному, певно, народі. Але отак дивитися у світ мовби крізь квіти, квіти плекати душею, не знаю який народ ще вміє. Скільки їх у нас оспівано, як звикло ми називаємо матір, доню, парубок кохану - квітонькою, чічкою, калиною червоною; квіти на вишиванках, народних розписах, на різьблених старовинних вівтарях. Мені згадалося у Наталки : Та знов цвітуть нескорені квітки, на рушникові проростають дивно, та ще з-під серця точиться калина, по крапелині точиться віки. Оцей образ, як з-під серця точиться калина, я ні в кого, звичайно, не читала. Цей образ нагадує мені наш іконографічний тип ікони української "Христос-виноградар" і бачу я зараз перед собою ту ікону, яка у нас у музеї художньому кінця XVIII ст. Проростає стебло винограду крізь тіло Ісуса Христа. І він посміхається, але справді, з-під серця точиться кров. І отут: З-під серця точиться калина.. Певно ж, недаремно при розкопках житла протоукраїнців, наших пращурів - трипільців знайдено було пласт-тиньку з трипільської хати, уламок стіни, на якому вимальовано павідь уквітчану, стебло барвінку, що мало означати - у хаті живе відданиця, дівчина на виданні. Якщо згадати, що в українському весільному обряді барвінком заплітають дівочий вінок нареченої, то як отут перегукнулися віки. Пісня про калину У нашому світовідчутті нині може трохи притлумилося оте значення квітки як символа природної довершеності, досконалості, краси порівняно із світовідчуттям наших пращурів, але найтонші мистецькі натури, не залежно від того, є вони професійними митцями чи ні, артистичні, мистецькі натури того відчуття не втратили. Інтерв'ю з Федором Савичем Панком Коли я почула цю розповідь Федора Савича, мене особливо вразив отой його задум - посіяти на Хортиці мальви, бо в цьому є справжня поезія і є глибоко національне мистецьке бачення світу. І мені уявилося, як ото художник сіятиме ті мальви, і як ростимуть вони і радуватимуть землю своїми барвами. "Мальви " Художник сіє на Хортиці мальви, І мальви сміються сяйними барвами. . Хортиця, світлом, мальв ом.аяиа, Радіє мальвам, радіє мальвам.. По козацьких слідах проростають гінкі. Любе художникові творіння У брунатних вузликах тримають насіння На перехрестях сивих віків Щось таке промовля у мальвах барвних, У пелюстковому майві їх коша, І може, земля це засвідчить небавом, Що в мальві живе козацька душа. |
|
Уроки-змагання Вона виділяє: уроки змістовної спрямованості; уроки на інтегративній основі; уроки-змагання; уроки суспільного огляду знань; уроки... |
Уроки. Художні особливості твору (2 слайд) Навчати учнів через художнє слово осмислювати та сприймати морально-етичні уроки доброти, чуйності, турботи про рідних на прикладі... |
|
IV. КОНФЛІКТИ Урок 7 Б59 Усі уроки до курсу «Людина і світ». 11 клас. Стандартний, академічний та профільний рівні. — X. Вид група «Основа», 2011. — 301... |
III. СТЕРЕОТИПИ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ Б59 Усі уроки до курсу «Людина і світ». 11 клас. Стандартний, академічний та профільний рівні. — X. Вид група «Основа», 2011. — 301... |
|
ІНФОРМАТИКИ ... |
Книга скачана с сайта ИНр://е kniaa in ua Издательская группа «Основа» К64 Усі уроки художньої культури. 11 клас. — X. Вид група «Основа», 2011. — 223, [1] с.: табл., схеми. — (Серія «Усі уроки») |
|
«Впровадження проектних технологій у викладанні трудового навчання в школі.» Учителю надається роль організатора процесу навчання консультанта й фасилитатора. Ефективними є уроки із застосуванням комп'ютерних... |
Про вивчення історії у 2008/2009 навчальному році України доцільно синхронізувати. Проте, вчитель може організувати вивчення учнями програмового матеріалу зазначених двох курсів історії... |
|
2. (З. М. №3) Методика читання. Уроки класного читання Добукварний період навчання грамоти. (З. М. №1) Тема (З. М. №3) Методика читання. Уроки класного читання |
Уроки математики в 6 класі Розділ Подільність натуральних чисел В. Г. Бевз, Г. П. Бевз. Уроки математики в 6 класі Розділ Подільність натуральних чисел |