ПОЗАКЛАСНИЙ ЗАХІД З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ УЧНІВ 10-11 КЛАСІВ
|
|
Скачати 182.43 Kb.
|
| ПОЗАКЛАСНИЙ ЗАХІД З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ УЧНІВ 10-11 КЛАСІВ „ Я вибрала долю собі сама...” / до дня народження Ліни Костенко / Мета заходу: осмислити творчу долю Ліни Костенко, відкрити її світосприймання та уподобання; розвивати дослідницькі вміння і навички, творчу уяву; вчити робити висновки і узагальнення; розвивати логічне мислення, уяву, увагу, пам’ять; підвищувати творчі здібності; сприяти естетичному розвиткові школярів. Учні знатимуть: основні віхи життєвого і творчого шляху письменниці. Учні вмітимуть: розкривати основні теми і мотиви віршів; розуміти те, що любити „ слово у вірші ” – могутній засіб впливу на духовність, інтелект людини. Усвідомлювати сутність кохання як життєствердне почуття, творчу силу, що стимулює духовне піднесення, збагачення, розквіт людини; бачити переваги високої духовності над буденністю.  Все, що буде, було і що є на землі, І сто тисяч разів уже бачене й чуте, Сірі вузлики ранку - твої солов’ї, Все це тільки одне не розгадане чудо. Знаю склад біосфери, структури кислот, Все, що є у природі, приймаю як даність. Я, людина двадцятого віку, - і от, Зачудована, бачу лише первозданність! Ведуча І. Шановні гості, любителі українського слова! Від щирого серця вітаємо Вас у цьому залі. Сьогодні ми відчинимо двері в дивовижно-яскравий світ видатного українського митця Ліни Василівни Костенко. 19 березня 2010 року зустріла вона свою 80 весну, овіяну подихом жовтогарячої революційної осені-зими 2004 року. На нинішньому поетичному Олімпі України серед інших майстрів слова вже кілька десятиліть живе вона як, „нерозгадане чудо”, „голос народу ”. Вслухайтесь у Слово поета, серцем доторкніться його чар, вдумайтесь у його глибокий зміст – і вам відкриється багато таємниць, життєвих і поетичних. Отже, запрошуємо Вас у світ Ліни Костенко. Розпочинаємо літературно-музичний вечір присвячений 83 - річниці від дня народження української поетеси.  Стоїть у ружах золота колиска, Блакитні вії хата підніма Світ незбагненний здалека і зблизька Початок є. А слова ще нема. Ще дивен дим, і хата ще казкова, І ще ніяк нічого ще незвуть. І хмари не прив’язані до слова, От просто так – пливуть собі й пливуть. Ще кожен пальчик сам собі Бетховен, Ще все на світі гарне і моє, І світить сонце оком загадковим, Ще слів нема. Поезія вже є.    Ведуча ІІ. Із золотої чи просто залитої сонцем колиски, дивиться у світ маленьке дитя – то майбутній поет, що здивує людство своїм сокровенним словом. Народилася Ліна Василівна Костенко 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві, що розташоване за 80 км. від Києва униз по Дніпру. Славний історією, Ржищів знав вогні народних повстань. Про минувшину маленькій Ліні багато розповідав батько. А він дуже цікавою особистістю: працюючи учителем у школі, викладав мало не всі предмети, знав дванадцять мов. В сталінські часи зазнав лихоліть, був репресований, пройшов крізь радянський Гулаг. З шестирічного віку Ліна мешкає у Києві. Їй було одинадцять років, коли почалася війна. Упродовж цілого життя переходила борознами випробувань – а вони укріплюють душу. І війна – чи не найглибша із цих борозен. Вона поставила першу зарубку на дереві творчості.   Читець: Мій перший вірш написаний в окопі, На тій сипкій од вибухів стіні Коли згубило зорі в гороскопі, Моє дитинство, вбите на війні. Лилась пожежі вулканічні лава. Горіла хата. Ніч здавалась днем. І захлиналась наша переправа – Через Дніпро – водою і вогнем. Гула земля. Сусідський плакав хлопчик, Хрестилась баба і кінчався хліб, Двигтів отой вузесенький окопчик, Де дві сім’ї тулились кілька діб. О, перший біль тих не дитячих вражень, Який він слід на серці залиша! Як невимовне віршами не скажеш, Чи не німою зробиться душа?! Це вже було ні зайчиком, ні вовком, Кривавий світ, обвуглена зоря! А я писала мало не осколком Великі букви, щойно з букваря, - Той перший віршик, притулившись скраю Щоб присвітила по ночі війна. Який він був, я вже не пам’ятаю. Снаряд упав – осипалась стіна.  Ще школяркою Ліна почала відвідувати літературну студію при спілці письменників України. Потім навчалася в Київському педагогічному інституті. У 1952-1956 рр. – Москва. Літературний інститут ім.. Горького. Закінчила його з відзнакою. В тому же році Ліна Костенко повертається на Україну, де все сміливіше розправляє плечі молоде покоління – „шістдесятники”.  Ліна Василівна Наснився мені чудернацький базар: під небом у чистому полі, для різних людей, для щедрих і скнар, продавалися різні долі Одні були царівен не гірш, А другі – як бідні міньйони, Хто купляв собі долю –за гріш. А хто - і за мільйони. Дехто щастям своїм платив, Дехто платив сумлінням, Дехто – золотом золотим. А дехто – вельми сумнівним. Долі – ворожки, тасуючи дні, До покупців горнулись, Долі самі набивались мені, І тільки одна відвернулась. Я глянула в обличчя смутне, Душею покликала очі. Доля: Ти все одно не візьмеш мене ... Л.К. : А може, візьму? Доля: Ти собі затям... За мене треба платити життям, А я принесу тобі горе. Л.К. : То хто ж ти така? Як твоє ім’я? Чи варта такої плати? Доля : Поезія - рідна сестра моя, Правда людська – наша мати. Л.К. : І я її прийняла, як закон І диво велике сталось: Минула ніч. І скінчився сон. А доля мені зосталась. Я вибрала собі сама. І що зі мною не станеться – У мене жодних претензій нема До долі – моєї обраниці.  Ведуча І : Три її перші поетичні збірки з’явились одна за одною: „Проміння землі” - 1957р.. „ Вітрила” – 1958р. „Мандрівка серця -1959р. Наступна ж побачить світ аж 1977 року. Уже в перших книгах Л.К. постала перед читачами поетом чесним і безкомпромісним, мислячим і самобутнім. Устами Кобзаря Ліна Костенко звертається до „співців зеленої краси”, сучасних поетів з проханням „гартувати голоси”, не пустослів’ям пишним та барвистим ... , а „заспівом в дорозі нелегкій”, бо на цій планеті Відколи сотворив її сам Бог, Ще не було епохи для поетів, Але були поети для епох! Читачі і критика сприйняли її твори прихильно. Але була й інша реакція. Її шельмували й звинувачували на всіляких апаратних засіданнях, пленумах, нарадах у формалізмі, абстракціонізмі. Але поетеса вірила що колись настане день.... Л.К. Настане день, обтяжений плодами, Не страшно їм ні слави, ні хули Мої суцвіття, биті холодами, Ви добру зав’язь все-таки дали. І то нічого, що чигали круки, Що проминуло так багато літ. З такого болю і з такої муки Душа не створить бутафорський пліт.  Ведуча ІІ : Ліна Костенко не любить галасу, вона скромна і нечестолюбна і рідко спілкується з репортерами. Ми майже не бачимо її на телеекрані. Тому послухайте інтерв’ю, яке кореспонденту пощастило взяти в її доньки, відомої поетеси й літературознавця Оксани Пахльовської. Кореспондент: Оксано! Ось переді мною лист із Запоріжжя від Любові Зайченко. Вона пише про те, що зовсім недавно прочитала добірку віршів Ліни Костенко. Хотіла би побільше дізнатись про цю людину. Як ви особисто – як донька Ліни Василівни і як відома поетеса Оксана Пахльовська – ставитеся до популярності маминого імені? Оксана Пахльовська: Мама свого часу стала легендою. Це тоді, коли кострубатий молоток репресій у грубих каплатих руках розбив на уламки цілісний і чистий кристал української культури 60-их. Власне, відповісти на поставлене запитання – це відповісти на питання: чому Ліну Костенко не друкували 16 років. А мамина поезія була бунтом. Бунтом особистості. Постанням духу. Читець: Поезія згубила камертон. Хтось диригує ліктями й коліном. Задеренчав і тон, і обертон, І перша скрипка пахне нафталіном. Поезія згубила камертон. Перецвілась, бузкова і казкова І дивиться, як скручений пітон, Скрипковий ключ в лякливі очі слова. У правди заболіла голова Од часнику, політики й гудрону Із правдою розлучені слова Кудись біжать по сірому перону, Відходять вірші, наче поїзди. Гримлять на рейках бутафорські строфи. Але куди вони? Куди вони? Куди? Поезія на грані катастрофи. І чи зупиним, чи наздоженем? Вагонам йдуть, спасибі коліщаткам... Але ж вони в майбутнє порожнем! Як ми у вічі глянемо нащадкам?! О.Пахльовська: Усі ці роки мама здавалась мені хранителькою згасаючого вогню, самотньою на березі найчорнішого з морів. „Я умирала серед Вас, отут під небом України”. Це не тільки про Марусю Чурай. Це мам і про себе. Вона писала історію. Історію свого народу, історію його трагедій і прозрінь. Мама торкнула той шар історії який залягає в генах.  Кореспондент: У книжці Михайла Слабошпицького Ліна Костенко постає мужньою і вольовою людиною. А яку її рису Ви назвали б головною – як жінки, матері? О.Пахльовська: Короткі і сумні спогади... шістдесяті. Я у Ржищеві в дідуся. Ходжу навколо грядочки полуниць „Вікторія”, заклавши руки за спину і граю в тюрму. Ось я у в’язниці, ось до мене підходять „вони” , але я їм нічого не скажу. А мама у Львові – на судах... я жду її. Сімдесяті... В цей час на руках у мами - маленьке дитя, мій молодший брат – Василько, який зіпнеться на ніжки, почне ходити й говорити в роки маминого літературного небуття. Це мужність мами як жінки – народити дитину в розгул чуми. Це правічний інстинкт, віра в перемогу життя і його не переможність. 1980-ті Після всіх кіл видавничого пекла вихід „Неповторності” все одно під загрозою. Останній спосіб: мама оголошує голодовку – це вже друга. Перша була після вирубаних строф і з першої після 16-ти років мовчання публікації в „Літературній Україні” влітку 1976 року. Наш тату каже: „Ліно, у тебе ж діти!” мама відповідає: „Діти мені простять”. Л.К. Я в людей не проситиму сили, Я нічого в житті не просила. Як не просять гранітні схили, Щоб у спеку, дощі їх зросили. Я в людей попрошу тільки віри В кожне слово, почуте від мене, В кожний погляд очей моїх сірих. В кожну ласку рук не студених.  Ведуча І : Ці поетичні рядки, що колись лягли зерном у душі людей, проросли тугим колоссям віри. Ліна Василівна не агітувала - вона просто віддала своє ім’я за ідею. І в перемозі, яку здобула демократія всупереч адміністративному тиску, правда – всупереч цинічній брехні, є неоціненний внесок слова Ліни Костенко, яка впродовж усього свого життя виставляє „барикади поезії проти бездумності” без пророслих зерен її слова, без прекрасних зранених слів багатьох українських письменників і поетів, мабуть, не було б Майдану – незабутнього Майдану незалежності, який назавжди залишиться в серцях мільйонів людей палахкотіти помаранчевим цвітом свободи, віри, любові, гордості за новонароджену націю. До наметового містечка на Хрещатику приходила поспілкуватися й Ліна Василівна, запитати в його мешканців, чи потрібні їм теплі речі, гаряча страва. Вона розповідала про власний досвід ненасильницької боротьби проти влади ще за Радянських часів, коли країною прокочувалися хвилі репресії, коли за гратами опинялися близькі їй люди. Напередодні доленосних для українського народу подій Ліна Костенко сказала: „ Я повертаюся з еміграції, бо тут почалося життя” Ведуча ІІ : Ще за молоду душа Ліни Костенко задихалася в атмосфері духовної блокади, тотального наступу на паростки національного відродження, засилля кар’єристів і підлабузників. ЇЇ поезія була криком протесту. Читець: Страшні слова, коли вони мовчать, Коли вони зненацька причаїлись. Коли не знаєш, з чого їх почать, Бо всі слова були уже чиїмось. Хтось ними плакав, мучився, болів, Із них почав і ними же завершив Людей мільярди і мільярди слів. А ти маєш вимовити вперше! Все повторялось: і краса, й потворність, Усе було: асфальти й спориші. Поезія – це завжди не повторність Якийсь безсмертний дотик до душі Ведуча І : Один за одним відходили майстри. Максим Рильський, Павло Тичина, Андрій Малишко, Леонід Первомайський... Осиротіле покоління шістдесятників глибоко переживало кожну втрату. Якщо Іван Франко назвав Лесю Українку за силою Духа „одиноким мужчиною”, то Ліна Костенко усвідомлювала це щодо себе самої. Л.К. : Чи й справді необхідно, щоб жінка була мужня? Спасибі Вам, спасибі за цей пріоритет. Поетам всіх віків була потрібна муза. А жінці хто потрібен, якщо вона - поет? Хіба дві жінки – ми - подужаєм цю зграю Проблем і протиріч, що жалять кожну мить? Я в неї на очах, розтерзана, вмираю, - Що ж їй робити бідні? Лиш руки заломить. І хто нам допоможе? Єдиний у трьох лицях? Кому я кину квітку, прекрасну, як зорю? Ми з музою – ми дві – дві жінки – де наш лицар? Ось муза продиктує, а я його створю.  Л.К. Ти знов прийшла, моя печальна музо. Не бійся, я не покладаю рук. Пливе над світом осінь, Як медуза, і мокре листя падає на брук. А ти прийшла в легесеньких сандаликах, Твій плащик ледь прип’ятий на плечі. О, як ти йшла, в таку негоду здалеку, Така одна – однісінька вночі! Де ти була, у всесвіті, чи в Спарті? Яким вікам світилася в імлі? І по якій несповідимій карті Знаходиш ти поетів на землі? Ти їм диктуєш долю, а не вірші. Твоє чоло шляхетне і ясне, Поети ж є і кращі, й щасливіші. Спасибі, що ти вибрала мене. Муза: Не треба думати мізерно. Безсмертя є ще де-не-де. Хтось перевіяний, як зерно, У грунт поезії впаде. Митцю не треба нагород, Його судьба нагородила. Коли в людині є народ, Тоді вона уже людина. Ведуча ІІ : Але Боже справедливість все таки є. 1977 року після довгих вагань і консультацій на вищому рівні цензура дозволила вихід поетичної книжки Ліни Костенко „Над берегами вічної ріки”. Це була книжка великого болю, тривоги й іронії. Замість набридливих фанфар і барабанів, читачі, нарешті, відчули справжній словесний симфонічний оркестр. Читець: Вечірнє сонце, дякую за день! Вечірнє сонце, дякую за втому. За тих лісів просвітлений Едем. І за волошку в житі золотому. За твій світанок, і за твій зеніт. І за мої обпечені зеніти За те, що завтра хоче зеленіть За те, що вчора встигло од дзвеніти. За небо в небі, за дитячий сміх. За те, що можу, і за те, що мушу. Вечірнє сонце, дякую за всіх, Котрі нічим не осквернили душу. За те, що завтра жде своїх натхнень. Що десь у світі кров ще не пролито. Вечірнє сонце, дякую за день, За цю потребу слова, Як молитви.  У Ліни Костенко є прекрасні вірші про природу, про любов. Є перлини філософської лірики, є історичні романи у віршах, поеми. Але найголовнішим героєм є славна Україна, гідна частка людства і світу. Ведуча І : Система заборонила Ліну Костенко , як поета-історика а Ліна Костенко писала історію і в Україні прокидалася пам’ять, яку вбивали десятиліттями – століттями. Звідси вибух національної свідомості після виходу „Марусі Чурай”. Це був 1979 рік. Переписані від руки книжки поетеси, читання напам’ять і сльози. Голод на правду, голод на духовність. Голод на віру зневіреного народу. І вже було важко собі уявити, що українська література досі не мала цього твору. З романом Ліни Костенко поверталася українська ідея – ідея незнищеності народу, як його пісні.  „Маруся Чурай” – історичний роман у віршах, названий українською енциклопедією середини 17 ст. Про легендарну українську піснетворку, співачку Марусю Чурай історія не залишила нам жодного документального свідчення, є тільки овіяні романтикою перекази, проте талант Ліни Костенко створює глибоко психологічний образ Марусі, яка палко любить свою землю. Ведуча ІІ : 1987р. в житті Ліни Василівни відбулася знаменна подія – їй присуджена державна премія ім.. Т.Г.Шевченка за історичний роман у віршах „Маруся Чурай” і збірку поезії „Неповторність”. Це була вистраждана і заслужена нагорода. Слово Ліни Костенко завжди було на сторожі правди. „Література, - писала поетеса, - це не змагання , а боротьба. Боротьба не амбіцій, не стрибки в висоту, не біг наввипередки. Це одвічна боротьба добра і зла, справедливості і несправедливості, людського і нелюдського. Хто знає, якби не така не легка доля, чи змогла б я підняти свою поезію до таких висот. Що доля нелегка, - в цім користь своя є. Блаженний сон душі мистецтву не сприяє. Ведуча І : Ліни Костенко у книзі „Неповторність” багато розмірковує над тим, що ж лишає по собі людина. Пробудити людину в людині – це проблема, яка хвилює автора. Як жити ? Де відшукати те одвічне, що, збагативши тебе особисто, залишиться у спадок твоєму народові, а відтак і людству. Читець : Життя іде і все без коректур, І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, І ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, В які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється., - час. А ми живі, нам треба поспішати Зробити щось, лишити по собі, А ми, нічого, - пройдемо, як тіні, Щоб тільки неба очі голубі Цю землю завжди бачили в цвітінні. Щоб ці ліси не вимерли, як тур Щоб ці слова не вичахли, як руди, Життя іде і все без коректур, І як напишеш, так уже і буде. Але не бійся прикрого рідка. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка Не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать Бо в цьому схибиш – то уже навіки.  Минає день, минає день, минає день! А де ж мій сад божественних пісень? - сама себе запитує Ліна Костенко і творить свій сад – книжку „Сад нетанучих скульптур” 1987р. Після періоду напруженої роботи Ліна Василівна робить воістину щедрий дарунок читачеві – „Вибране”, куди ввійшла збірка „Інкрустації”. Ведуча ІІ: Вона розсип перлин мудрості, які ніби показують усім нам істинні шляхи добра, мобілізують волю, додають сили простояти злу. 1.Ми поранені люди, ми дуже поранені люди, Але ж хто наші вбивці? – не цей, не цей і не ця? Їх нема, вони є, і все це ще тільки прелюди Ті, що нас убивали, змінили вираз лиця. 2. Стеля і стеля. А де ж висота? Що за поет, як піввіку лякався? Звикли до правди мої вуста Нащо їм чорне вино лукавства? 3. Ви думали - поет ні за холодну воду. Сидить собі поет пописує „стишка” Поети - це біографи народу, А в нього біографія тяжка Ведуча ІІ : За збірку „Інкрустації” присуджена одна з найпрекрасніших премій - премія Петрарки, титана Італійського Відродження. У дипломі зазначається „Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко”, не українській, а світовій, бо справжня поезія звісно ж належить світові. 1999р. Ліна Костенко видає історичний роман у віршах „ Берестечко” – про найбільшу трагедію в українській історії – битву під Берестечком. 1998 р. у Торонто світовий конгрес українців нагородив Ліну Василівну найвищою своєю відзнакою – медаллю святого Володимира. Навесні 2000 року поетеса стала першим лауреатом міжнародної літературно-мистецької премії ім.. Олени Теліги. Та найбільшою нагородою для поета є любов його народу. Л.К. : Поезія - це свято, як любов. О, то не є розмова побутова! І то не є дзвінкий асортимент Метафор, слів, - на користь чи в догоду А що не знаю. Я лиш інструмент, В якому плачуть сни мого народу Ведуча І : У Ліни Костенко є: Вірші – квіти Вірші – дуби Є іграшкові вірші Є рани. Є повелителі і раби і вірші є – каторжани. Крізь мури в’язниць, По тернах лихоліть – Ідуть, ідуть по етапу століть. Вірші – квіти. Це вірші, без яких неможливо уявити поезію і Ліни Костенко вже не уявити українську літературу.  Двори стоять у хуртовині айстр, Яка рожева й синя хуртовина! Але чому я думаю про Вас! Я Вас давно забути вже повинна. Це так природно – відстані і час. Я вже забула. Не моя провина – То музика нагадує про Вас, То раптом ця осіння хуртовина. Це так природно – музика і час І Ваша скрізь присутність невловима. Двори стоять у хуртовинні айстр Яка сумна й красива хуртовина. Ведуча ІІ : Симфонія кохання у творчій палітрі поетеси – ніби „Золоте пташеня” поетичного саду Ліни Костенко сама встановлює найвищу планку почуттів, які можуть здолати лише Антеї духу, освячені небесами люди.  І день і ніч, і мить, і вічність, І тиша, і дев’ятий вал – Твоїх очей магічна ніжність І губ розплавлений метал. В ніч високосного притулку – Коли йде обертом земля ти до плеча мене притулиш безсмертним рухом скрипаля. Читець : Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, Не ошукай і крил не обітни! Не допусти, щоб світ зійшовся клином, І не приспи для чого я живу. Даруй мені над шляхом тополиним Важкого сонця древню булаву. Не дай мені заплутатись в дрібницях, Не розміняй на спотички доріг, Бо кості перевернуться в гробницях Гірких і гордих прадідів моїх. І в них було кохання, як у мене, І від любові тьмарився їм світ. І їх жінки хапали за стремена, Та що поробиш, - тільки до воріт. А там, , а там ... жорстокий клекіт бою І дзвін мечів до третьої весни... Моя любове! Я перед тобою Бери мене в свої блаженні сни.  Ведуча ІІ : Лірична героїня інтимних віршів Ліни Костенко така ніжна, жіноча, і так їй хочеться любові крилатої, високої, яка б „ чолом сягала неба”. Та в житті вирують драми, болі, муки і печалі. Кохання в ліриці Ліни Костенко – це свято... Полон.... Шаленство... Сон... Чаклунство... Це самозреченість і вічність, втіха і смуток, це беззахисність і сила, це безмежжя ніжності. Л.К.: Це казка днів – вона була недовгою Це світлий сон – пішов без вороття. Це тихе сяйво над моєю долею! – Воно лишилось на усе життя.  Читець : Осінній день березами почавсь Різьбить печаль свої дереворити. Я думаю про тебе весь мій час Але про це не треба говорити. Ти прийдеш знов. Ми будемо на „Ви” Чи ж неповторне можна повторити? В моїх очах свій сум перепливи. Але про це не треба говорити. Хай буде так, як я собі велю. Свій будень серця будемо творити. Я вас люблю, о як я Вас люблю! Але про це не треба говорити.  Ведуча І : Не завжди Україні випадало мати поетів, рівних епохам. Не тільки епохам, у які вони жили, а й тим, які грядуть. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка... Цю велику трійцю національних месій продовжила наша сучасниця Ліна Костенко. Вона вивела нашу літературу на світову орбіту, давши їй нову якість, відкривши для Європи, Америки і всього світу нові теми, образи, трагедії і гармонії, властиві українській землі.  На музичному фоні : Хай буде легко. Дотиком пера Хай буде вічно. Спомином пресвітлим. Цей білий світ – березова кора По чорних днях побілена десь звідтам Хай буде світло. Спогадом про Вас. Хай буде світло. Спогадом прадавнім. Хай не розбудить смутку телефон. Нехай печаль не зрушиться листами, Хай буде легко. Ніби був то сон. Що ледь торкнувся пам’яті вустами. Ведуча І : Одного разу на прес-конференції Ліна Костенко нагадала, що поклик письменника – писати. А останнім часом вона мріє писати вірші не з політичним забарвленням, а „малювати птиць срібним олівцем на лляному полотні”. Слова поета. Так і має бути. Адже через багато літ, коли буремна сучасність стане далекою історією, не знайоме нам покоління нащадків шукатиме на полотні світової літератури і української зокрема саме тих витончених срібних малюнків, писаних великим люблячим серцем, відчитуватиме слова любові, яка в усі часи, в усі епохи є сутністю поета. Л.К. : Я дерево, я сніг, я все, що я люблю, І може, це і є моя найвища сутність.  Ведуча І : Сьогодні ми признались в любові Ліні Василівні – Берегині нашої духовності. Бажаємо їй міцного здоров’я, творчого натхнення. І нових мистецьких звершень. Дякуємо всім учасникам свята. А Вам шановні наші глядачі, велика наша подяка за тепло, увагу і сердечність, яку ми відчували протягом вечора. Бажаємо вам ніколи не розлучатися з поезією Ліни Костенко , неповторною, мудро і пристрасною.  |
Схожі:
|
З української літератури для учнів 7-го класу Даний збірник матеріалів дозволить доповнити підручник «Української мови та літератури» Слоньовської О., як для класів з українською... |
Позакласний захід "Фізика навколо нас" Мета Мета: знайомство учнів 5-6 класів з предметом фізики, стимуляція у них пізнавального інтересу до даного предмету, підвищення рівня... |
|
Позакласний захід, присвячений Дню Перемоги Мета: виховувати в учнів повагу до людей, які брали участь у Великій Вітчизняній війні; виховувати любов до української мови, патріотизм,... |
Уроки сталого розвитку Позакласний виховний захід на тему «Вода джерело життя» Позакласний виховний захід на тему «Вода – джерело життя». 6 клас Преображенської ЗОШ І –ІІІ ступенів |
|
З української літератури для 8 класу Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української літератури. 8-9 класи / Програму підготували... |
З української літератури для 9 класу Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української літератури. 8-9 класи / Програму підготували... |
|
З української літератури для 9 класу Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української літератури. 8-9 класи / Програму підготували... |
Інтерактивні технології на уроках української мови та літератури Анотація. У статті описано досвід використання інтерактивних методів навчання на уроках української мови та літератури з метою активізації... |
|
Позакласний захід Мета: розвивати кругозір учнів, розвивати вміння та навички виразного мовлення та читання, активізувати раніше вивчені Л. О. та структури... |
Позакласний захід «Ерудит» Мета Згадайте назви відомих вам приладів, які використовуються для проведення метеорологічних спостережень |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua