|
|
Скачати 125.63 Kb.
|
|
Літературно-музична композиція, присвячена 100-річчю від дня народження Андрія Малишка «І на тім рушничкові…» Мета: ознайомити учнів з основними віхами життя і творчості письменника, сформувати в учнів сталий інтерес до особи митця і його творчої спадщини; удосконалювати навички виразного читання поетичних творів, розвивати артистичні здібності учнів, формувати культуру життєдіяльності; виховувати патріотизм. Обладнання: мультимедійна презентація життя і творчості Андрія Малишка, відео- та аудіозаписи. Ведучий 1. Якби він не став поетом, він міг би стати характерним актором — частенько грав у житті. Якби він не став поетом, він міг би стати добрим співаком, бо голос мав оксамитовий, розкішного тембру баритон. Якби він не став поетом, то міг би стати композитором, бо частенько сам підбирав мелодії до своїх текстів. Якби він не став поетом, він міг би стати вчителем. Хлопчики та дівчатка школи в Овручі, де він працював завучем та викладачем української мови і літератури, надовго запам’ятали свого натхненного, запального, але завжди справедливого вчителя. Йому багато було дано від бога, життя відкривало перед ним тисячі шляхів, тисячі ролей, кожну з яких він зіграв би блискуче. Але він став поетом, великим українським поетом. Його ім’я — Андрій Малишко. (Слайд 2) Ліричний відступ. Валюша – дочка поета. Мій батько був задуманий Господом принаймні на сто років: опуклі груди, міцні плечі, стрункі ноги. Якби він не став поетом, він міг би стати характерним актором — частенько грав у житті. Пам’ятаю кумедний випадок на одному з письменницьких з’їздів. Батько прийшов нещасний, зіщулений, таке собі хворе створіння з паличкою. Надійшов час його виступу. Він виступив, як завжди, блискуче, розігнувся, голос його став дзвінким і молодечим. Захопившись, під шалені оплески він закінчив виступ, як хлопчисько, збіг зі сцени, а палицю ... забув біля трибуни. Отакий він був актор... (Слайд 3) Ведучий 2. Андрій Малишко — поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим. Навіть у ряду визначних талантів, яких дала українська поезія світові в двадцятому столітті — Максим Рильський, Павло Тичина, Євген Маланюк, Богдан Ігор Антонич, Василь Стус, — постать Андрія Малишка вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще — пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні. (Слайд 4) Ведучий 1. Звичайно, кожна людина, поет тим більше, формує себе сама. Та все ж і життя, особливо дитинство, де закладаються перші й найміцніші підвалини любові, духу, характеру людини, де батько з матір'ю, перші друзі, теж важить так багато в долі людській. Ведучий 2. Дитинство поета було важким, хоча й благополучним. З тісної селянської хати в мальовничому селищі Обухові, за 45 кілометрів на південь від столиці України, де народився 14 листопада 1912 року, виніс він найперш незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні та слова, промовленого «в колисці із лози, Щоб вічним окаянним боржником Його нести, страждати і любити». (Слайди 5,6) Читець Я з тих країв, де за Дніпром кургани І ворохобна тисяч літ хода, Де бунчуки татарські без пошани Земля покрила чорна і руда. Я з тих країв, де в полум’ї зорі Високе небо не вбирає цвіту, І люди там, немов богатирі, Руками воду тиснуть із граніту. Де устають до праці з передсвіту, Синів десяток родять матері, Живуть завзято, не в тісній норі, Двожильні люди, сповнені привіту, Там вечори, черлені і медові, Горять серця з дівочої любові… Ведучий 1. Жилося родині Самійла Малишка не розкішне. Землі було дві десятини, а сім'я чималенька — тільки дітей одинадцятеро, хоча повноліття досягли четверо хлопців і троє дівчат. Тож доводилося господареві і шевцювати, й на заробітки в Таврію ходити. От і малий Андрій пособляв чим міг. Ходив заможнішим по господарству помагати, грав на весіллях на гармонії, бо ж мав і талант музики. (Слайд 7) Ведучий 2. Потяг до творчості в Малишка прокинувся дуже рано і мав своєрідний характер. Мати поетова, Ївга Базилиха, як її звали по-вуличному, чудово співала, була жінкою доброю, чуйною. (Слайд 8) Ліричний відступ. Валюша – дочка поета. Голос у бабусі був старечий, слабенький, зате слух — пречудовий. І вже пісень вона знала — без ліку, будь-кого могла переспівати. Я так і бачу її — стареньку, вутленьку, в чорному очіпку, як тоді ще носили по селах старенькі жінки, а в очіпку — дві нитки: чорна та біла. Вона ходила у справжньому українському вбранні — своїми руками багато вишита сорочка, запаска, спідниця у сім пілок, а на грудях — срібний хрестик на чорному шнурочку. На свято, приміром на Паску, купувала гостинчики нам. Ми могли отримати по бубличку, грудочці паленого цукру, а головне — по святковому яєчку, на якому пустували ангелочки разом із білими пташками. Так от, ми співали частенько втрьох. (Слайд 9) Ведучий 2. Андрій Самійлович в «Автобіографії» (1959р.) згадував, що її пісні врізалися в пам'ять на все життя. Тільки ж одне в них не задовольняло хлопця: сумні кінцівки. Не могло його чуле серце миритися з трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон очі клює... І тоді Андрій перекомпоновував пісню по-своєму: ні, не вбито козака — поранено, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додомоньку. «Думи великого Кобзаря, материнська пісня, ласкава й сувора, - надихали мене і дали духовний гарт на все життя». (Слайд 8) (Або Перегляд відеоролика «Андрій Малишко» avi) Читець «Материнська» Ведучий 1. А трохи пізніше почав і сам вірші складати, записувати до клейончатого зошита... Але батько, а був він людиною крутою, не вподобав синового захоплення. Він вважав, що наука не для них: аби вмів написати листа чи заяву…Головне ж, щоб були працьовиті руки та щоб людина знала якесь ремесло. Читець «Моєму батькові» Усе пам’ятаю, як ти, посивілий, в низенькій хатині Рівняєш підошву, постукуєш тихо, Щоб хлопців, не дай бог,— синів твоїх, нині Не тронуло горе й безхліб’яне лихо. П’ятнадцятий рік щонайстаршому брату, Середлітку — десять, чотири — малому. За шевство просив копійчану оплату: — Синам же рости! Відпочинем потому. Все чоботи шив. Я пригадую, марю: Рибалкам в заброди, дівчатам — однако. Привіт тобі, чесний сільський чоботарю, Мій батьку далекий, старий кожум’яко! Ти дуже зносився, мій батьку, я бачу, Літа, наче коні, промчали на мості, А ми ж із тобою похожі на вдачу І щирі занадто. І дуже запрості. Тому нам і щастя нелегке на світі, Дорога крута, а не стежка обічна; З морозом — узимку, із спекою — вліті. Та труд. Та мозолі. Та пісенька вічна. Ведучий 2. З «Автобіографії» ж дізнаємось і про дядька Микиту-«чорнокнижника», який, власне, перший відкрив хлопцеві світ великої літератури, читаючи йому Шевченкового «Кобзаря», Толстого, Пушкіна, Некрасова. (Слайд 10) Читець «Дядько мій, Микита-чорнокнижник» Ведучий 1. На восьмому році пішов у семирічку. Його ровесниця й однокласниця Надія Музичка розповідала, що пам’ятає його таким: невеличкий охайний хлопчик в полотняних штанцях, сорочці і в картузику з маленьким козирком. Носив через плече торбинку з книжками, яку пошила йому мама з домашнього полотна. Звали його по-вуличному: Дуся, Дусик. У поведінці рухливий, спритний, дотепний. Найбільшим соромом для нього було не відповісти на поставлене вчителем питання. Тоді він навіть відмовлявся від обіду. (Слайд 11) Ведучий 2. Початок віршування припадає на середину 20-их років, коли Андрієві було близько 12 років. Уже в четвертому класі писав віршики і читав їх декому з учнів. А в старших класах серйозно цікавився літературою. Інтерес до віршування посилювався завдяки старанням учителя мови і літератури Якова Івановича Козенка, якого з любов’ю згадував Андрій Малишко. Ведучий 1. На все життя зберіг А.С.Малишко у своєму серці глибоку повагу і любов до вчителів. «Я шаную і люблю, – писав він, – найбільше три професії – хлібороба, вчителя і лікаря. Без хлібороба не може людина існувати, без вчителя вона буде темною і увесь світ темний, без лікаря – цього бога здоров'я – коротким і невтішним стало б її життя». Зворушливою піснею «Вчителько моя» поет низько вклонився всьому вчительству за його плідну роботу. (Слайд 12) Звучить пісня «Вчителько моя». (Сл. А.Малишка, муз. П.Майбороди) Ведучий 1. Потім навчався в медичному технікумі. Та кликали його інші мрії, жив у юнаковій душі потяг до прекрасного, до пісні, до поезії. Тож і привів він Малишка на літературний факультет Київського інституту народної освіти (тепер — Київський університет ім. Т. Шевченка), де взяв його під своє могутнє крило Максим Рильський, який там викладав і вів літературну студію. (Слайд 13) Ведучий 2. Зі слів родичів і товаришів по навчанню вимальовується постать юнака невисокого зросту, гарної, досить міцної будови, темно-руса красива голова, правильний овал обличчя з високим чолом. А в ледь випнутих вилицях, у широко поставлених очах та розгонистих бровах вгадувалося щось східне, що пізніше набуло більшої виразності. Ведучий 1. Саме тут, у інституті народної освіти, розкрилося його поетичне обдарування. Найкращі роки юнацькі: молодість, мрії, кохання… (Слайд 14) Звучить запис пісні «Київський вальс» (сл. А.Малишка, муз. П.Майбороди) та демонструється слайд-шоу. Учні танцюють вальс. Ведучий 2. Перші друковані вірші студента А. Малишка побачили світ на сторінках журналу «Молодий більшовик» (тепер — «Дніпро»). А вже 1936 року виходить книжка віршів «Батьківщина», що засвідчила неабиякий талант молодого поета. Наступні збірки — «Лірика», «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939) та інші — стали щаблями помітного творчого зростання. (Слайд 15) Ліричний відступ. Валюша – дочка поета. Що не кажи, на все життя залишилось у нього так багато щирого, дитячого, що тільки ой! Та чомусь ніхто не помічав, як він бодай на дві хвилинки, забігав у кабінет, сідав до столу і записував рядочок, другий, третій... Хотів ухопити за хвостика думку, а вона билася у нього на скроні тоненькою голубою жилочкою... Пам’ятаю я ту жилочку і мозолик од ручки чи олівця чомусь на вказівному пальці... (Слайд 16) Ведучий 1. Молодого поета Андрія Малишка читач полюбив одразу. Ранні вірші поета чарують і приваблюють простотою і безпосередністю світосприймання, світлим і щирим поглядом на життя, радісним здивуванням перед багатством земної і людської краси. Слово щастя стає провідним у його поезіях. (Слайд 17) Читці «Пейзаж» «Батьківщина» Ведучий 2. Переконливим свідченням творчого зростання поета стали ліричні образки, роздуми-медитації, такі щемливо-прекрасні картини природи, в яких світ постає багатобарвним, багатозвучним, несподіваним, побаченим особливим поетичним зором. Ведучий 1. А саме в цьому і полягає естетична функція поезії: навчити нас, читачів, сприймати прекрасне не тільки в слові, а й у самому житті; відкрити нам це життя у його неповторності. (Слайд 18) Читці «Бусел» «Струмок» Ведучий 2. Та це була тільки прелюдія. Патетичною симфонією, закличним звуком сурми лунає поезія А.Малишка в роки війни проти фашистських нападників. Для нього, як, власне, й для всієї літератури, це були роки високого злету. З-під пера А. Малишка вилилась пристрасна, пекуча й ніжна пісня любові до Вітчизни — «Україно моя». (Слайд 19) Україно моя, менi в свiтi нiчого не треба, Тiльки б голос твiй чути i нiжнiсть твою берегти. Ведучий 1. Ці рядки написані були в лісі під Броварами, де зібралися військові комісари перед відступом. Один з радянських критиків, познайомившись із твором, присоромив поета, мовляв, немає за чим плакати: Росія безмежна. На що поет гордо відповів, що немає нічого важливішого, ніж доля свого українського народу. Перегляд архівного відеозапису «Андрій Малишко читає лірику воєнних років» - 00.00-02.30 Ведучий 1. В цьому творі – весь поет, з його вболіваннями й пошуками твердої духовної опори, з глибокою вірою в нездоланність життя і народу, в щасливу його долю. (Слайд 20) Ведучий 2. Поет А. Малишко – син України, сурмач – військовим кореспондентом пішов на фронт. В його поезіях періоду Великої Вітчизняної війни (всього сім збірок) і безпосередні заклики до боротьби з ворогом, і розповіді про подвиги, фронтові будні, і панорамні картини боїв. В кожній поезії вимальовувалась жива людина зі своїми мріями, радощами і горем. Читець «Куриться пил» (Слайд 21) Ліричний відступ. Валюша – дочка поета. Я — багата жінка... Батько не любив писати листи. А в мене є близько трьох десятків батькових воєнних листів до мами і особисто до мене. Читати я ще не вміла, але мені їх читала мама... Усі вони — крик роз’ятреної, скривавленої душі, плач над розіп’ятою Україною, туга за рідними — дружиною, дочкою, батьками... (Слайд 22) Читець «Притомлені, бородаті…» (Слайд 21) Ведучий 1. Післявоєнна творчість Малишка кількісно досить об’ємна, хоча через ідеологічний тиск Малишкові довелося «мовчати» майже десятиліття. Тому низка віршів, написаних в 50-х – 60-х роках, довгий час залишалися невідомими читачам. Читці «Вишні» «Платону Майбороді» «Григорію Косинці» (Слайд 23) Ведучий 2. З роками голос Андрія Малишка міцнів, наливався силою. Поет починає пильніше придивлятися до життя, глибше сягати в сутність складних вічних проблем, бачити загальнолюдське, йдучи від «Полудня віку» «Дорогою під яворами» до «Серпня душі моєї». В поезіях цього періоду проявляється дивовижне Малишкове вміння по-своєму побачити і змалювати живу красу навколишнього світу. (Слайд 24) Читці «Тихе літо знов насниться» (Слайд 25) «Я-волошка» Ліричний відступ. Валюша – дочка поета. Залишилося чимало чудових спогадів — як ми удвох ловили рибу (навчив-таки на свою голову, а я виявилася ще азартнішою за батька). Як ми бродили навколишніми лісами, збирали гриби, але не спеціально, а лише ті, що нагло потрапляли на очі, бо ми були зайняті зовсім іншим — «збирали ямби та хореї поміж дубів, сосонок та ялин...» І говорили, говорили без кінця. Батько любив оповідати про свої плани, про задумки. Іноді його так заносило, що він сам дивувався — ти ба, чого це я... Завжди нервував, коли його намагалися «підправити» недолугі редактори, а мені дозволяв робити зауваження. Говорив: «От послухай, як тобі, в тебе вухо добре»... (Слайд 26) Читець «Пісня про Україну» Ведучий 1. Любив Малишко рідну мову, рідне слово і пісню над усе. «Витесати слово хоч єдине і вкласти в очі, в губи кам'яні», — ось чого домагається поет. Без мови все мертве. Без мови немає життя. (Слайд 27) Читець «Буду я навчатись мови золотої» Ведучий 2. Пройшовши більшу частину своєї дороги, маючи власний – життєвий і творчий – досвід, Малишко замислюється над глибинною суттю людського життя, його сенсом та метою, таким простим і важливим водночас словом «правда». (Слайд 28) Читці «Правда» «Не заздрю ницим, і духовно вбогим…» «В житті є сонце і мета…» Ведучий 1. Серед поезій цього періоду є й поезії любовні, можливо, вперше такі щемливо ніжні, такі безпосередні у вияві чуття. (Слайд 29) Читці «Я забув, що плачуть з поцілунку…» «Ти забрала все в своїм початку…» «Я люблю твої очі у мрії…» «Я розкопаю високу гору» Ліричний відступ. Валюша – дочка поета. Я була свідком творення романсу «Ми підем, де трави похилі». Текст був написаний буквально за десять хвилин на коробці від «Казбека». Платон сів за інструмент, імпровізував. Минуло трохи часу і ... сталося диво: пісня змахнула крильми і полетіла, полетіла для того, щоб ніколи не приземлятися. Це було настільки прекрасно — у батька виступили сльози на очах, він одвернувся до вікна... (Слайд 30) У виконанні вокальної групи звучить пісня «Ми підем, де трави похилі». (Слайд 31) Ведучий 2. Як поет-лірик, чиї вірші відзначаються надзвичайною музичністю, А. Малишко неминуче приходить до пісні. Не дивно, що багато Малишкових пісень стали воістину народними в найповнішому розумінні цього слова. І насамперед це — «Пісня про рушник», яку народ усе-таки називає по-своєму, любовно «Рідна мати моя...» Це — гідний пам'ятник Матері вкраїнській, який вдячний син звів на віки вічні. (Слайд 32) Ведучий 1. Думаю, вам буде цікаво дізнатися, як ця пісня з’явилася. Про це вам розкажуть очевидці цих подій. Перегляд уривка відеозапису «Пісні серця. Рідна мати моя…» - 00.05.53 – 00.12.05 Ведучий 2. Чудові ліричні пісні, створені здебільшого у співдружності з композитором Платоном Майбородою, супроводжували — та й зараз супроводжують — молодість цілих поколінь. «Ми підем, де трави похилі...», «Київський вальс», «Запливай же, роженько весела», «Пісня про Київ» («Білі каштани»), «Цвітуть осінні тихі небеса» (чудову музику до якої написав О. Білаш)... У піснях Андрія Самійловича такі скарби почуттів, буяння краси, тепло любові, що самі вони принесли б поетові безсмертну славу. (Слайд 33) Ведучий 1. І здається не випадковим, що й останнім твором поета, написаним у лікарні за тиждень до смерті 17 лютого 1970 року, була славнозвісна «Стежина» («Чому, сказати, й сам не знаю...»), в якій він роздумує над людським життям, згадує рідну стежину, з якої воно починається, якій немає ні кінця, ні повороту, людина смертна, а народ живе вічно. (Слайд 34) Ліричний відступ. Валюша – дочка поета. Усе наше життя переговорили ми тої останньої осені, розставили всі крапки над «і». Усе стало на свої місця. Ми шукали одне одного все життя, шукали, знаходили і губили, а потім знову знаходили. І ось нарешті знайшли... Він розказував мені про нові задуми, на підході була його нова книжка «Серпень душі моєї». Ми були здивовані обоє, бо ж не змовлялися, що моя наступна книжка мала вийти під назвою «Березень мого довір’я». Коли батька не стало, я змінила назву, взявши за неї усічений рядок з його вірша — «Що на серце лягло». Був у мене батько... А тепер — невеличкий квітничок і пам’ятник, де батько такий молодий і гарний. Можна підійти ближче, сісти на лаву і довго вдивлятися в його обличчя. (Слайди 35,36) Звучить аудіозапис пісні «Стежина». (Слайд 34) Ведучий 2. Глибинами серця вкорінений у народну духовність, поет зумів крізь життєві випробування пронести вірність материнському заповіту, вірність роду і народу. Читець «Підійми моє серце з печалі…» Ведучі: Дякуємо за увагу. Щиро віримо, що поезія Андрія Малишка вестиме вас стежиною правди і добра. (Слайд 37) Література
І. О. Дзеверін (голова) та ін.]. – К.: Наукова думка, 1988. – 736 с.: портр. – (Бібліотека української літератури. Радянська українська література).
|
|
Літературно-музична композиція до 100-річчя з дня народження Андрія Малишка Обладнання: портрет А. Малишка, виставка збірок та публікацій А. Малишка, кадри з кінофільму «Літа молодії», портрет поета-пісняра... |
Відділ освіти Овруцької районної державної адміністрації Овруцька... Федюніна І. С. Застосування засобів підготовки та демонстрації презентацій як інноваційний підхід до проведення уроків з інформатики.... |
|
Тема : Література рідного краю: стежками життя Андрія Малишка (до 100-річчя з дня народження) Тема: Література рідного краю: стежками життя Андрія Малишка (до 100-річчя з дня народження) |
Тема: І на тім рушничкові… Мета. Формувати в учнів, майбутніх батьків, любов до оберегу української родини рушника, шанувати українські традиції, розвивати... |
|
Тема. Дорога під яворами Андрія Малишка. Чисте синівське почуття... Мета. Знати основні відомості про поета та його пісні. Виразно і вдумливо читати поезії. Вміти визначати і коментувати основні мотиви,... |
Парафія св. Андрія Первозваного Української Православної Церкви Київського Патріархату Від імені Парафії св. Апостола Андрія Первозваного Української Православної Церкви Київського Патріархату пересилаємо нашу чергову... |
|
Уроку з використанням мультимедійних технологій на тему «Остап і Андрій: два брати, дві долі» «Цитатна характеристика і висловлювання братів», інтерактивні сенкани «Остап», «Андрій», таблиця «Порівняльна характеристика Остапа... |
Ображений Торквемада Я звинувачую тебе в тім, що ти продав свою душу дияволу і стоїш з на супроти царства Бога отця і Бога Духа святого |
|
ДОГОВОР Чинна Угода укладена між ПП Волков А. Л., далі “Виконавець”, в особі Директора Волкова Андрія Леонідовича, який діє на підставі Свідоцтва... |
Урок сприймання та засвоєння нового матеріалу з випереджувальним... Тема. Андрій Малишко. Життєва стежина поета і його пісні, що стали народними. «Пісня про рушник» |