Василь Барка: знайомий незнайомець


Скачати 107.25 Kb.
НазваВасиль Барка: знайомий незнайомець
Дата18.12.2013
Розмір107.25 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Література > Документи

Василь Барка: знайомий незнайомець


Маємо в сучасній українській

літературі велетня, до вивчення

творчості якого лише приступаємо.

Леонід Плющ

Василь Барка — це один із найбільших поетів Заходу. Його твори вирізняються великою оригінальністю форми і глибокою християнською релігійністю, або, як каже Юрій Лавріненко, «отою все присутністю Христа». Барка — це наскрізь християнський поет. Коли він що-небудь пояснює, то завжди виходить із науки Христа. На своєму ювілейному банкеті сказав він у своєму слові: «Вища воля небесна торкається вирішально до кожного в сіті, і до присутніх тут. Коли ми всі, після несамовитих вирів війни, дерзань з репатріаційного часу, нужди, небезпек,— опинилися тут, на американській землі, і маємо все, що бажає і потребує душа людини: повноти харчів, одягу, забезпечення, доми, книги, церкви, громадське життя,— все у щедрих дарах, це ж і є дія руки Спасителя».

Барка відомий теж як прозаїк нової християнської повісті та унікального стилю. Він вдумливий есеїст і літературний критик.

Василь Барка має велику і багатожанрову спадщину. Він автор поетичних збірок: «Шляхи» (1930), «Цехи» (1932), «Апостоли» (1946), «Білий світ» (1947), «Псалом голубиного поля» (198), «Океан І» (1959), «Лірик» (1968), «Океан ІІ» (1970), «Океан ІІІ» (1992).

Найпліднішим для Барки був американський період творчості. Упродовж 1952–1977 рр. Писав роман у віршах. «Свідок до сонця шестикрилих» (1981) у чотирьох томах, за який одержав премію Антоновичів.

У 1944–1990 рр. творилася драматична поема «Кавказ» (1993) у двох томах, довго писалася й епічна поема «Судний степ» (1992), присвячена осмисленню долі людини на тлі Другої світової війни Має письменник і велику прозу: романи «Рай» (1953), «Жовтий князь» (1963, 1968, 1991), «Спокутник і ключі зелені» (1992).

У Нью-Йорку митець досліджував історію української літератури. Результатом цього стали літературознавчі есеї «Хліборобський Орфей, або Кларнетизм» (1956), «Увага про поезію старовинну і сучасну» (1958), «Творчість», «Правда Кобзаря» (1961), «Земля садівничих» (1977).

Невід’ємним його доробком є і релігійно-філософські есеї на морально-етичні теми: «Жайворонкові джерела» (1956), «Вершник неба» (1965).

Йому належать переклади українською «Короля Ліра» Шекспіра (1969), фрагментів «Божественної комедії» Данте (1978), «Апокаліпсиса» (1963) для видання Біблії в Римі.

Неопублікованими й сьогодні залишаються: збірник псалмічних сонетів «Царство», друге доповнене видання вибраних віршів і поем «Лірник» у двох томах, роман «Душі едемітів», який є новим варіантом «Раю», п’єса «Господар міста».

Безперечно, творчість Василя Барки належить до елітної культури. Її варто осягати поступово. Необхідно наголосити на цілісності його внутрішнього духовного світу, який трансформується через різні мистецькі жанри.

Цілком закономірно, що перші кроки Василя Барки були зроблені в поетичному жанрі. Перші вірші з’явилися друком з легкої руки кумира його молодих літ Павла Тичини в журналі «Червоний шлях» 71 вірш був позначений «кларнетизмом» раннього Тичини (пригадаймо збірку П. Тичини «Сонячні кларнети»), музичністю й замилуванням світом. Ця публікація надихнула поета на творчість. Він укладає збірочку «Шляхи», яка виходить у 1930 р.

Тодішньою критикою вона була оцінена як «вилазка класового ворога», вияв «буржуазного націоналізму». Його за це змусили до прилюдного каяття на зборах Російської асоціації пролетарських письменників (РАПП). А невдовзі послали на завод «Красноліт» набратися пролетарського духу, після чого поет скомпонував наступну книжку «Шляхи» (1932). Цього разу рецензія в «Літературній газеті» була майже прихильною, бо поезії були витримані в ідеологічно правильному руслі. Але В Барка лицемірити не зміг: « хоч цілком щиро писав на сюжети «виробничі», але відчував: більше не зможу так писати. Напроти того, як я хотів писати і міг,— не можна було. Замовк Вибрав добровільну поетичну німоту — замість писати, до чого серце не лежало» В. Барка-поет замовк на цілих десять років, аж до приходу німців.

Дома, вечорами, часто писав вірші «в шухляду», але вони майже всі пропали під час війни. Очевидно, щоб більше не компрометувати себе як поета, що підкорився, не втратити власне обличчя, Василь Барка більше не друкує своїх поезій на Батьківщині. Так і закінчились перші кроки Барки-поета в рідній Україні. Із різних поезій Василь Барка цитував рядки на зустрічі з М Жулинським:

Це чорнофлейтий, це міднокрилий

Це протибожий карнавал

Рушає в катакомби вулиць,

Мов брили, кинуті з вулкану

І знов ударені в граніт

Гримить безумне серце барабана,

І крик на перехресті Кратер,

На перехресті крик, стовпи відмін…

В. Барка сказав: «Я тепер розумію цього «класового ворога» (це він про себе) Це дуже експресивна поезія, а потім,— така символіка Вона могла тлумачитися по різному, і, безперечно, вони втлумачували, що це осудження революції.

Знову повернувся до поетичної творчості, коли поневірявся по зруйнованій Європі. У Німеччині йому вдалося надрукувати дві поетичні книжечки — «Апостоли» та «Білий світ». У цих віршах ще відчувається щось тичинівське, але вже проглядається емоційний стан людини, що тягнеться до пізнання цього великого світу, відчуває себе його невідомою часткою, але важко живе в ньому, страждає. Підживлюють поетову уяву незагоєні рани душі: самотність, голод, смерть, сирітство, вічна розлука У цих збірках переважає символізм Баричного мистецтва, мистецького самовираження, який допомагає йому наближатися до філософського відкриття таємниць довколишнього світу. Його образисимволи розтлумачують сприйняття авторської думки

Василь Барка, як вважає один із дослідників його творчості Т. Салига, послідовно йшов до поезії символістичної, і ця лінія виразно помічається в усій його творчості поетичній.

Від 1943 року В. Барка починає цікавитися християнською філософією, маючи для цього широкі можливості: читання недоступних раніше книжок (передусім релігійних), відвідування церкви, довгі роздуми на самоті. Та й постійне «життя на “граничних ситуаціях” схиляло до радикальної зміни поглядів.

В цей період з-під пера письменника виходять також есеї, частину з яких згодом буде включено до книжки «Земля садівничих» (не так давно ця книжка вийшла з друку).

В грандіозній чотиритомній епопеї «свідок для сонця шестикрилих» натрапляємо на яскраві сторінки, що проливають світло і на гнітючі умови українського літературного життя Кубані початку лиховісних тридцятих. Ось строфа «Вимагаючи перебудови», яка багато нам скаже про трагедію самого Василя Очерета та десятків його талановитих кубанських побратимів по українській літературній роботі:

Гадав, що спокій має на край світі,

притихнувши; аж гульк!

І знаки миті з горшка вкраїнського, з бюро,

що в РАППі гоготить і надкипіти

з червоної попробувало кістки,

отам вибулькуючи! Втрьох —

при озері настигли, в день безвітрий

Робочій волі мусиш підкоритись,

бо визнача епохи крок

Єсть рішення: пиши в міський часопис —

покуту, що провину всю охопить,

без хитрих викрутів, а впрост

Та поет не підкорився фарисействуючим «вимагачам перебудови». У строфі «Мовчання поета» В. Барка так відтворює трагедійний сюжет свого творчого життя, так само, як і життя цілих поколінь винищуваної української інтелігенції у так званій союзній діаспорі:

Під нижчий шар, ніж мамутові кості,

я заховаю скриньку віршів кротких,

хоч похворію весен з десять

На дні з не ржавих гусел:

не прокотить — нікому ні півзвук!

Глухі турботи вгашу при погорілих верстах

Вже прадідна мова з вуст німотних

не литиметься — в нерозквітлі брості:

під зливу спеки захлинеться…

В роки життя в таборі письменник складає вірші, есеї. Тут створено роман «Рай», про який сам автор згодом поділиться враженнями: « він, щоправда, весь пройнятий гіркотою тодішнього стану і полемічністю напівприречених — під постійною загрозою видачі; це зрушило розповідні лінії в творі, писаному в коридорі на підвіконні, бо в невеличкій кімнаті з ліжками в два поверхи було надто тісно і шумно».

Роман «Рай» В. Барки дуже подібний до викривальних творів Т. Осьмачки — «План до двору», «Ротонда душогубців», І. Багряного — «Сад Гетсиманський», «Тигролови», «Людина біжить над прірвою», У Самчука — «Марія».

Митець піднімає завісу над забороненою в тогочасній літературі темою правдивого змалювання життя в Україні, сміливо висловлює антиімперські думки, як це робили більшість митців-емігрантів. У рецензії на твір наголошувалося на модерності першого роману Барки, що виділився на тлі української еміграційної літератури, ставши своєрідним «викликом нашій добі, виступом проти течії».

Найголовнішими своїми творами Василь Барка вважає «Судний степ», «Океан», «Свідок для сонця шестикрилих», «Кавказ». У них найвиразніше відбилося світло його душі, його світогляд, освячений не злобою чи ненавистю, а любов’ю до людей і Божого світу.

З цього приводу можна згадати слова Антона Никандровича, одного з героїв роману «Рай», які сприймаються як кредо, бо цей герой є образним втіленням самого Василя Барки.

«Поет, що вніс прийняті всі прокляття на свою голову і віддає перевагу станові злидаря, обшарпанця, митаря, відлюдника-ченця, аби тільки бути вірним таємничому кличу з невідомості,— рівний силою свого Духа подвижнику і герою, бо він самопожертвою зберігає світло для всіх. Поет повинен бути непокірним і неслухняним: повинен іти своєю призначеною йому від народження стежкою. Зобов’язаний бути ворогом всіх, хто чинить насильство».

Сьогодні ми вивчаємо один із прозових творів В. Барки — роман «Жовтий князь»; у ньому автор відтворив страшні картини штучного голодомору в Україні в 1932–1933 роках, показав світові болючу правду про радянську тоталітарну систему, яка нищить усе світле й гуманне на своєму шляху.

Тема голоду в Україні 1932–1933 років стала провідною у творі. Сам автор виділяє три плани у змісті твору: «І. Реалістичне зображення нещастя в сім’ї селянина, всього страдницького побуту в холодній хаті; розпачливих пошуків хліба в мандрах. Похмуре видовище масової загибелі. ІІ. Психологічні нариси; опис незвичайних перемін у душевному житті кожного в родині, що вже гине. ІІІ. Метафізичний вимір, властиво, духовний; висвітлення декотрих явищ із іншої, вищої сфери, відкритих зосібна через церковне життя; а також явищ зі світу темних могутностей, незамиримо ворожих людській природі». З цих трьох планів зображення, тісно переплетених між собою, помітно виділяються другий і третій. Саме в цій площині визначається проблематика твору. Насамперед це — питання моральні, проблема збереження людської душі за будь-яких, навіть екстремальних, обставин.

З огляду на це, основними категоріями у висвітленні даної проблематики можемо вважати такі, як: межова ситуація, страх, вибір, смерть. Із третього плану зображення випливають поняття гріха, пекла, Царства Божого, світла і темряви.

Персонажі твору чітко розмежовані на позитивних і негативних, і вже це протистояння поступово, з розгортанням сюжету, висвітлює проблему боротьби двох первнів — світла і темряви, боротьби не лише в суспільстві, а й у душах людей.

Наскрізна проблема твору — проблема вибору між добром і злом, проблема збереження людської душі. Спираючись на власний досвід, автор прагне «описати дійсність «в граничному стані» — якомога достовірніше передати стан людської душі, яка перебуває на межі життя і смерті і яка в даній ситуації мусить визначити своє ставлення до цих двох сторін буття, а отже,— вибрати. Послуговуючись внутрішнім портретом, автор досліджує психіку героїв у межовій ситуації, висвітлює глибокі, підсвідомі мотиви вибору.

Барці вдалось у «Жовтому князі» відновити психологічну глибину голодної смерті. Автор сказав: «Я думаю, що це таке нещастя велике. І в цьому є таки великий злочин проти народу українського. Один з найбільших злочинів новітньої історії європейських народів. Я дуже співчував європейським жертвам цього голокосту. Я найкращих приятелів мав єврейського походження. І я собі думав, що такий злочин, як Гітлер вкоїв супроти єврейського етносу, то такий самий вкоїв Сталін супроти українського етносу. І я знав, що речники єврейської нації знайдуть шлях подати відомості світові про страшну катастрофу. Але не був певен, що серед українців є хтось із письменників, хто не тільки переживав цей голод, а й бачив біду тисяч. То я не певен був, чи знайдеться інший, хто б подав такі свідчення, я відчув, що це мій обов’язок».

У романі «Жовтий князь» реалістичний, життєподібний виклад подій Читач сприймає насамперед реалістичне зображення трагедії родини Катраників Не залишають байдужими натуралістичні сцени в творі, авторське глибоке проникнення у згасаючу психіку героїв

У романі порушені такі проблеми всепоглинаючого тоталітаризму; проблема батьків і дітей (а з нею

і бездумного обрубування родових коренів, нищення вікових традицій, деформація його ментальності)

Автор сконцентровує увагу на психічному стані персонажів, звідси виводячи мотивацію їхніх думок і вчинків Письменник через портретні деталі (внутрішні і зовнішні), через їх динаміку передає сутність людини, її внутрішній світ, а читач, сприймаючи їх, засвоює письменникові концепцію особистості

Герої роману перебувають у тісному зв’язку з природою. Тому Василь Барка досить часто вдається до пейзажу, який ніби випливає з настрою, душевного стану персонажа і, мов у дзеркалі, відбивається в людській душі.

Василь Барка вірить у відродження українського народу. Живим залишається наймолодший член родини Катраників — Андрійко, який один вирушить у далеку життєву мандрівку Читач розуміє символічність цього образу. Малому Андрійкові привиджується церковна чаша, яку заховав його батько від комсомольських активістів, вона перетворюється на пам’ятник. Такий символічний фінал роману «Жовтий князь».

Сам автор так формулює ідею твору, визнаючи цим самим оптимістичність фіналу: «Відбувається остання духовна брань людських душ — проти їх пагубних навівів. Народ витерпів один з найвеличніших іспитів в історії своїй — в них подолав супротивника моральними силами! — У муках, подібних хресним, через видатність своєї миттьовій правді — вірі. Від неї не відступив, воліючи гинути. Тепер правда народна, як білий привид в крові, постає на весь зріст перед людством, правда непереможна: через страждання і саму смерть».

1991 року цей твір було відзначено грамотою французького комітету як найкраща християнська книжка, а паризький журнал «Le Monde» назвав його твором «на рівні прози Толстого і Достоєвського».

Нині за сприяння українсько-канадського видавництва «Орій» ми маємо змогу ознайомитися з найкращими творами з двадцятитомного творчого доробку Василя Баки, поета і прозаїка, драматурга і перекладача

Найбільш відомі у світі — збірка «Лірник», 2-томна драматична поема «Кавказ», 4-томний роман у віршах «Свідок для сонця шестикрилих», тритомник поетичних творів «Океан», збірник філософських есеїв «Вершники»; романи «Рай», «Жовтий князь», «Душі едемітів», «Спокусник і ключі землі».

Створену не для широкого читача, його поезію вважають містичною, ірраціональною Василь Барка стоїть осторонь від політичних пристрастей, участі у суспільно-політичних справах громади.

«Я знайшов інший космос і свій код поетики після Тичини. Це справді так: і світоглядницьки, і технічно моя поетика не сприймається інколи як вороже, а інколи як злочин. Мій час прийде після моєї смерті».

Василь Барка — послідовник і проповідник християнської філософії, моралі, глибоко віруюча людина. Звідси — аскетичний спосіб життя, байдуже ставлення до матеріального добробуту. Глибоко впевнений, що його твори — це співтворчість вищих сил, які йому диктуються навіть поза його свідомістю.

«Я приходжу до кінця днів своїх,— говорить письменник в одному з недавніх інтерв’ю,— не маючи нічого з матеріальних речей, навіть телевізора. Одяг купляю в магазинах Армії Спасіння. Але я щасливий, бо маю Божу поміч написати твори, про які мріяв, я знаю, що вони будуть значною допомогою в духовному житті мого народу, особливо в майбутньому. Мої книжки застерігають від духовної сліпоти, блукають суспільної думки в світоглядницьких пошуках. Щастя — це коли людина знайде собі дорогу».

Література

1 Українська мова та література — 2002 — № 41 — С 2–5

2 Українська мова та література — 1998 — № 21–24 — С 1–4

3 Українська мова і література в школі — 1999 — № 3 — С 32–35

4 Книга «Між двома світами» — 1996 — С 8–11

Схожі:

Проектна діяльність учнів Знайомий незнайомець, або Його Величність Олівець
Пишучі інструменти відомі з найдавніших часів, з тих пір як у людей з'явилася потреба фіксувати свої думки, вести переписку, складати...
БАРКА ВАСИЛЬ “ЖОВТИЙ КНЯЗЬ”
А знов лихо: повели чоловіка в сільраду. Скільки їм треба? Чіпляються і гризуть: давай! — як не гроші, так хліб
Які ж події спричинили еміграцію української еліти у 20-30 рр. ХХ ст.?
Григорій Костюк, Юрій шерех, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Докія Гуменна, Ольга Мак та ін Чи вплинули події середини...
Тема. Василь Барка. «Жовтий князь»
Саме роман «Жовтий князь» повертає нам історичну пам’ять про голодомор 1932-1933рр. Це книга пам’яті мільйонам «безвинно убієнних»...
ВАСИЛЬ СТЕФАНИК
Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного...
Уроків за творчістю В. Сухомлинського " Бо я людина" Тема. Василь Сухомлинський
Тема. Василь Сухомлинський. Оповідання " Горбатенька дівчинка". Урок виразного читання
БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
Хто такий незнайомець” (яких дорослих ти знаєш, хто вони такі, з ким і як можна поводитись)
 Василь Симоненко – «лицар на білому коні» в українській літературі. «Лебеді материнства» Мета
Тема. Василь Симоненко – «лицар на білому коні» в українській літературі. «Лебеді материнства»
Мадзігон Василь Миколайович (нар. 3 жовтня 1937 року, в с. Карпівці...
Мадзігон Василь Миколайович (нар. 3 жовтня 1937 року, в с. Карпівці Житомирської обл.) фахівець у галузі трудового навчання, виховання...
Розділ Обробка і аналіз даних Кількість і широта функцій обробки...
Також місцями описуються елементи їхінтерфейсу там, де це може бути корисно, однак, вважається що читач знайомий з основами організаціїданих...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка