|
|
Скачати 0.76 Mb.
|
| Тема. Структура редакційного аналізу за цілями аналітичних дій (при оцінці рукопису) Мета: розглянути основні питання курсу, ознайомити з розумовими прийомами, що ведуть до глибокого розуміння тексту, зі суттєвими для оцінки тексту ознаками читача й прогнозом розуміння ним тексту, загальних, особливих, з індивідуальними ознаками твору й осмисленням задуму автора, із функціонально-цільовим призначенням тексту, формуванням конкретних вимог тексту, прогнозом дії тексту на читача; розвивати вміння правильно редагувати текст, визначати ознаки тексту; виховувати почуття любові до рідної мови. Завдання: знати основні визначення курсу, орієнтуватися в основних поняттях, вчитися редагувати документи. Методичні рекомендації: готуючись до практичного заняття, необхідно опрацювати рекомендовану літературу, осмислити процеси, що відбуваються під час редагування тексту. План 1. Розуміння тексту та осмислення формальних засобів передачі змісту. 2. Розумові прийоми, що ведуть до глибокого розуміння тексту: А. Складання плану тексту про себе (смислове групування матеріалу; виділення смислових опорних пунктів; виявлення підрядності, зв’язку, зіставлення виділених смислових груп). Б. Співвідношення змісту тексту з власними знаннями. В. Співвідношення за змістом різних частин тексту. Г. Передбачення подальшого змісту чи плану тексту и питання, що передують читання (антиципація; питання, що передують читання). Ґ. Наочне уявлення. Д. Зіставлення авторського тексту з його завданням. 3. Перевірка точності й глибини розуміння тексту. 4. З’ясування суттєвих для оцінки тексту ознак читача й прогноз розуміння ним тексту. 5. З’ясування загальних, особливих, індивідуальних ознак твору й осмислення задуму автора. 6. З’ясування функціонально-цільового призначення тексту, формування конкретних вимог тексту, прогноз дії тексту на читача. Література: 1. Антонова и др. Редакторская подготовка изданий: Учебник – М., 2002. – С. 23-144. (Главы 2, 3, 4, 5, 6). 2. Бах Р. Хроники хорьков. Хорек-писатель в поисках музы / Р. Бах. – М. : София : Гелиос, 2004. – 240 с. 3. Доблаев Л.П. Вопросы психологии понимания текста. – Саратов,1995 4. Доблаев П. Логико-психологический анализ текста. – Саратов, 1999. 5. Западов А.В. В глубине строки / А.В. Западов. – М.: Советский пистель, 1975. – 296 с. 6. Іванченко Р. Літературне редагування: Навч. посібник. – 2-ге вид. – К.: Вища школа, 1983. – 248 с. (Репринтне перевидання 2003 р., Парламентське вид-во). 7. Капелюшний А.О. Стилістика редагування журналісткьих текстів: Практичні заняття. – Львів: Паіс, 2003. – 544 с. 8. Карпенко В.О. Основи редакторської майстерності. Теорія, методика, практика : підручник / В.О. Карпенко. – К. : Університет “Україна”, 2007. – 431 с. 9. Ким М.Н. Технология создания журналистского произведения / М.Н. Ким. – СПб. : Изд-во Михайлова В.А., 2001. – 319 с. 10. Мильчин А. Издательский словарь-справочник. – М.: Юристъ. – С. 120-126. 11. Партико З. Загальне редагування: нормативні основи: Навчальний посібник. - .: ВФ Афіша, 2006. – 416с., табл.. 9, рис. 47, додатків 16. 12. Різун В.В. Літературне редагування / В.В. Різун. – К. : Либідь, 1996. – 240с. 13. Самсоненко Е.В. Педагогическая организация процесса обучения рабочих кадров в условиях ресурсного центра предприятия : автореф. дис... канд. пед. наук специальности : 13.00.08 – теория и методика профессионального образования ( педагогические науки) / Е.В. Самсоненко. – Великий Новгород, 2008. – 18 с. 14. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця. – К.: Наша культура і наука, 2005. – С. 201-362. Завдання для самостійного опрацювання: 1. На прикладі конкретного видання віднайдіть порушенням видавництвом єдиного стилю представлення тексту (різнобій у подачі ініціалів та прізвищ, географічних назв, мір ваги тощо). 2. Віднайдіть в опублікованому газетному матеріалі (конкретного жанру) помилки, охарактеризуйте їх за типологією і запропонуйте власний варіант їх виправлення. 3. Написати твір: „Справжнє кохання". 4. Рецензія на твір товариша: „Справжнє кохання". Практичне заняття №4 Тема. Редактор і текст План 1. Текст як основний об'єкт редакторського аналізу. 2. Психологічні засади роботи редактора над текстом. 3. Межі втручання редактора в текст (проблема "автор - редактор"). 4. Особливості редакторського читання тексту. 5. Типові психологічні помилки. 6. Типові помилки в інтерв'юванні (під час збирання інформації та в прямому ефірі). 1. Текст як основний об'єкт редакторського аналізу У теорії редагування текст дедалі частіше розглядають як основний об'єкт редакторського аналізу, розмежовуючи поняття "текст" і "твір". "Твір - це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений у тексті. Текст- це лише графічно-знакова фіксація твору. В.В.Різун наголошує на такій важливій, на наш погляд, думці: "Принциповим для літредактора є розуміння того факту, що журналістський матеріал як авторський твір існує у ЗМК здебільшого у вигляді тексту. Не можна сказати, що всі дослідники теорії редагування дотримуються цієї думки, яку намагалися утвердити В.В.Різун і автор цієї книги впродовж 90-х років. Скажімо, З.В.Партико майже завжди в цьому випадку уживає замість "текст" інші терміни - "рукопис", "оригінал, що, без сумніву, з погляду загального редагування є виправданим, але належно не зорієнтовує редакторів у ЗМІ. А.Е.Мільчин, а також Е.І.Огар визначають текст як "інформацію, художні образи, "передані за допомогою слів, об'єднаних у речення", "нарешті, твір. І жодного слова про текст як основний об'єкт редагування, загалом про працю редактора над текстом. При цьому не можна говорити, що розуміння тексту як основного об'єкта редакторського аналізу є якимось новаторським. Просто дослідники певної школи в теорії редагування не звертають належної уваги на цей аспект або заперечують його важливість. Водночас ніхто й не говорить про текст як про єдиний об'єкт редакторського аналізу в ЗМІ. Йдеться лише про текст як про основний об'єкт редакторського розгляду. На цьому наголошували свого часу ще Н.В.Зелінська, той самий А.Е.Мільчин, B.C.Мучник, В.В.Різун, А.І.Мамалиґа, М.Д.Феллер, В.В.Різун розглядає текст як "комунікативно-психологічне явище. В.Л.Свинцов наголошує на тому, що кожний текст є завжди фрагментом мовлення, переданий засобами певної мови і закріплений переважно за допомогою писемності або якимись іншими засобами. Тією мірою, якою мовлення відображає, крім інших психічних процесів (наприклад, емоцій), також і мислення, текст є продуктом останнього. Дослідник розглядає зв'язок явищ, які "беруть участь" у виникненні тексту, - мови, мислення й мовлення3. Прийняте в мовознавстві розрізнення понять "мова" та "мовлення" дозволяє відтворити процес виникнення тексту за його (процесу) основними ланками: мова - мовлення - текст. Загалом процес створення тексту має такий вигляд: "Люди розуміють одне одного завдяки тому, що висловлюють свої думки спільною (у типових випадках - якоюсь конкретною національною) мовою. Така мова включає певний запас відносно простих висловів і комплекс правил, за допомогою яких їх перетворюють і з'єднують у складніші вислови. Передбачено, що як прості вислови, так і правила, за якими їх перетворюють і з'єднують у складні, однаково знайомі й людині, яка створює текст, і людині, яка сприймає його. В іншому разі текст би втратив одну із своїх найважливіших функцій - комунікативну. Проте ця схема базується лише на лінгвістичному аспекті процесу виникнення тексту, тому дослідник додає до неї елементи, пов'язані з діяльністю свідомості. Треба зауважити, що мова й мовлення, крім комунікативної, виконують ще й репрезентативну функцію, тому мовлення є засобом відтворення та передавання певної інформації. "Звукові або графічні комплекси, які сприймає адресат, породжують у його свідомості мисленнєві процеси, у принципі аналогічні тим, що відбуваються у свідомості людини, яка створює текст. Кожний акт мовлення - більш або менш тривалий процес. Момент закінчення якогось конкретного акту мовлення є водночас моментом виникнення конкретного тексту Зв'язок між мовою, мисленням, мовленням і текстом, отже, утворює такий ланцюжок: мова і свідомість - мислення і мовлення (конкретні процеси мислення і конкретні акти мовлення) - текст (конкретні тексти). Місце тексту в цій схемі визначає його прямий зв'язок з мисленням і опосередкований (через мислення і мовлення) з мовою. Основні ознаки тексту – це його закріпленість (зафіксованість), об'єктивованість, зв'язність (когерентність) і цілісність. Треба зауважити, що саме закріпленість, зафіксованість тексту якимись засобами є однією з важливих теоретичних передумов перетворення його на об'єкт редагування, оскільки, зафіксований, він набуває певної самостійності. "Текст - це і є форма відчуження твору від автора. У вигляді тексту твір набуває відносної самостійності і відносно самостійного життя. У класичній схемі комунікації, яку запропонував Г.Лассвелл і уточнив В.Ламсер, є такі елементи: комунікатор, адресат (реципієнт), саме повідомлення, канал зв'язку, напрям передавання, засоби передавання, комунікативний ефект. Інколи між комунікатором і адресатом розташовують медіатора (посередника), що має можливість свідомого перетворення, редагування повідомлення. "Річ у тому, що текст міг бути об'єктом певного опрацювання з боку медіатора вже в той період, коли єдиною формою його передавання було усне мовлення, а єдиною формою фіксування - пам'ять. Найпереконливішим фактом, що свідчить на користь цього положення, є варіативність односюжетних, пов'язаних з єдиним джерелом фольклорних творів. І хоча "у практиці наукової повсякденності термін "текст" багатозначний і ще більш багатозначним він є в журналістській практиці, все одно "робота над авторським текстом для редактора - основний етап, який визначає унікальність його літературної праці. Навіть за найширшого трактування обов'язків редактора, прийнятого сьогодні в практиці періодичної преси, аналіз, оцінка й правка тексту залишаються головними завданнями редактора. 2. Психологічні засади роботи редактора над текстом Психологічні передумови редагування потрібно трактувати широко: до розгляду цієї проблеми варто включати не тільки теорію процесів виникнення і сприйняття мовлення, але й психологію творчості, психологію читача, збагнувши, що суть редакторської праці - співтворчість і психологічні передумови не є сумою положень згаданих наук, здобутою під час вивчення інших сфер діяльності. Це складна єдність. Проблеми, пов'язані з психологією творчості, докладно розглянуто в посібниках В.А.Роменця, А.Горальського, В.Й.Здоровеги, Г.В.Лазутіної. У теорії редагування процес творчості розглядають, оскільки 1) будь-який текст є підсумком певного творчого процесу, навіть цілого ланцюга творчих процесів; 2) особливості творчого процесу того, хто пише, обов'язково позначаються на тексті3. Жорж Луї Бюффон зауважував: "Стиль - це людинаµ. Н.В.Зелінська пише: "Можна сказати, що і текст - це творче обличчя його автора, причому не лише професійного майстра слова, але й спеціаліста у будь-якій галузі, що стає автором друкованого твору в порядку виконання службових обов'язків. Дослідниця наголошує на тому, що будь-які суто людські риси, що їх має автор,- позитивні й негативні - позначаються на тексті: почуття гумору, пристрасно зацікавлений погляд на світ, внутрішня дисциплінованість і надмірний педантизм, беземоційність, неорганізованість тощо6. Саме зумовленість багатьох характеристик тексту рисами особи автора та особливостями його творчого процесу й спричиняє інтерес редактора до того чи тих, хто стоїть за текстом, хто цей текст створює, зрештою, до психології творчості1. На відміну від Н.В.Зелінської К.М.Накорякова виокремлює три чинники, які визначають інтерес редактора до творчої особистості автора: "текст, по-перше, характеризує свого автора, по-друге, відображає процес творчості (навіть на ранніх, дотекстових його стадіях), по-третє, є остаточним підсумком цього процесу, а тому природно вбирає в себе всі його особливості та хиби. Редакторське втручання в текст зумовлене тим, що "мовленнєве спілкування ефективне тільки за умови однакового розуміння повідомлення його відправником і отримувачем. Неадекватне розуміння вислову чи слова авторське і читацьке (слухацьке, глядацьке) змушує редактора ЗМІ вносити в текст виправлення. Для редактора усвідомлення труднощів розуміння тексту особливо важливе, оскільки усунення їх, розв'язання суперечності між словом і думкою - одне з найвідповідальніших завдань редагування5. "Не завжди те, що говорить автор, буде адекватно сприйняте адресатом. Особливості породження і сприймання висловлювання зумовлені психологією співбесідників. Існують об'єктивні умови, які ускладнюють процес сприймання твору. У ЗМК це опосередкований текстом або якимось технічним засобом контакт автора з аудиторією. Відсутність безпосередньої комунікації обмежує автора та адресата у формах вираження й отримання змісту твору... Об'єкт впливу при цьому спілкуванні - свідомість людей, розділених часом і простором, що передбачає особливу літературну обробку повідомлень. При цьому суперечність між автором і масою читачів у сприйнятті того самого тексту трактуємо як суперечність між індивідуальним (автор) і соціальним (читачіO. "Труднощі мовного спілкування сягають максимуму, оскільки адресат є невизначеною множиною... Автор, а особливо редактор, повинен добре знати психологію сприймання тієї категорії читачів, якій адресується твір. Суперечність загального й окремого, соціального й індивідуального у мовленні можна назвати основною суперечністю мовленнєвого спілкування. М.Д.Феллер надає особливого значення в мовленнєвому спілкуванні контекстові, зокрема ситуаційному, а Р.Г.Іванченко наполягає на важливості досягнення інформативної, емоційної та спонукальної адекватності розуміння тексту. Останню він вважає характерною для публіцистичних виступів, додаючи, що треба досягати ще й систематизувальної адекватності, притаманної науковому викладові. Усунення труднощів розуміння, розв'язання суперечності слова й думки - одне з найважливіших завдань редактора. При цьому дуже важливо для редактора з'ясувати можливі психологічні причини авторських помилок. Н.В.Зелінська саме й намагається виявити таку психологічну спричиненість авторських помилок. Вона так класифікує авторські помилки: "помилки втомленості або, навпаки, великої активності автора (відхилення від основного напряму викладу, пропуски потрібних деталей, повторення вже сказаного) і наслідки так званої інерції авторського письма (використання готових лексичних форм-штампів, застиглих синтаксичних конструкцій тощо) та ін. Всі вони спричинені специфічною організацією процесу мислення в людини, а тому, на жаль, автор їх практично не зауважує. Окремі помилки зумовлені природою внутрішнього мовлення, на чому наголошують В.В.Різун, B.C.Мучник, З.В.Партико. Скажімо, B.C.Мучник думку розглядає саме в аспекті її передавання іншій особі, що "непомітно, але владно присутня в акті комунікації й значною мірою керує ним, примушує того, хто пише, обирати такі слова й граматичні конструкції, які є цілком придатними для передавання висловлюваної думки ("точними") й водночас легко сприймаються (є "ясними"). Автор не завжди може в зовнішньому мовленні відтворити те, що є в його внутрішньому мовленні. "Як свідчать численні психологічні дослідження, первісний варіант тексту (тобто поки що не написаний або не виголошений) оформлюється у внутрішньому мовленні, що виконує функції внутрішньої роботи думки, планування, підготовки процесу спілкування та обміну думками, зазначає Н.В.Зелінська. Вона вважає основними особливостями внутрішнього мовлення такі: 1. Своєрідний синтаксис-скорочений, згорнутий, гранично предикативний; 2. Зредукованість фонетичного боку мовлення; 3. Переважання "змісту" слова (індивідуального) над його значенням (загальновживаним). "Через усі ці особливості внутрішнє мовлення не призначене для передачі у "чистому вигляді", а тому на "виході" замінюється зовнішнім - відбувається своєрідний переклад... Переклад же, як відомо, ніколи не буває абсолютно точним і, до того ж, він пов'язаний з певними втратами. Н.В.Зелінська класифікує психологічні причини авторських помилок. Труднощі виникають під час "перекладу" з внутрішнього мовлення, тобто під час його (внутрішнього мовлення) зовнішнього втілення; це, зокрема, стосується публіцистичних ("популярних", за термінологією дослідниці) текстів, коли опрацьований текст є складним, а виклад його має бути простим та ін. Тобто із самої природи внутрішнього мовлення випливають такі можливі хиби його зовнішнього втілення, як індивідуальне слововживання, "недорозгорненість" синтаксису, невдале звукове оформлення тексту (немилозвучність, виникнення самостійних слів на стикові вжитих). Тут важливо пам'ятати про особливості процесу, який М.Д.Феллер називає інтерпретацією, маючи на увазі "відтворення тексту за повної або часткової зміни способу його вираження, причому часто називають прямо те, що тільки припускалося або здавалося саме собою зрозуміле. Потреба в інтерпретації викликається порушенням розуміння тексту через його незвичність, індивідуальність, недосконалість, неточне й неповне передавання змісту. Ми себе інтерпретуємо, зауважуючи в усному мовленні: "Я мав на увазі...", "Я хотів сказати...", "Це треба розуміти так..." Інтерпретація тексту за допомогою тієї самої мови, коли ми додатково називаємо те, що раніше в повідомленні не було достатньо виявлене, - складова частина літературного редагування, літературного опрацювання повідомлення. Літературне опрацювання повідомлення зрештою має на меті зняття суперечності індивідуального й соціального ще до оприлюднення повідомлення, до реалізації в системі "повідомлення - читач". Цим воно [опрацювання] відрізняється від дальшої інтерпретації в діалогічному мовленні, яке є реакцією мовця на неправильне розуміння чи нерозуміння партнером або на запитання, яке він задає. Для запобігання появі невдалих "перекладів" з внутрішнього мовлення на зовнішнє, помилок, пов'язаних з ним, В.В.Одинцов і Н.В.Зелінська пропонують скористатися з особливих прийомів - за В.В.Одинцовим, "трьох принципів популяризації": 1) лексико-семантичного перекладу - автор "перекладає" виклад проблеми зі спеціальної мови на мову слухачів; 2) конкретизації абстрактних понять, положень, що переважно роблять за допомогою ілюстрування (наведення прикладів) та відповідного мовного оформлення; 3) художньості викладу-трансформації наукового викладу шляхом використання художніх прийомів. Наголошуємо на психологічних закономірностях, що є визначальними для глибокого редакторського аналізу тексту (про них говорить, наприклад, А.Е.Мільчин). Глибина усвідомлення змісту редагованого твору залежить насамперед від мотиву, який спонукає до редакторської діяльності, від того, чим є для редактора критикований (аналізований) твір, яке значення має для нього зміст цього твору; що більш змістовні мотиви критики, то вона глибша й дійовіша. Це може бути тільки виконання службового обов'язку; а для справді творчого аналізу рукопису потрібен суспільно важливий мотив. По-друге, одне з кардинальних положень психології полягає в тому, що редакторові для глибокого розуміння змісту твору потрібно активно над ним працювати, а не пасивно сприймати текст. Той самий А.Е.Мільчин, скажімо, базує своє дослідження цих проблем на працях А.А.Смирнова ("Психологія запам'ятовування"), Л.І.Каплана ("Психологічний аналіз розуміння наукового тексту"), Л.П.Доблаєва ("Питання психології розуміння навчального тексту"). Здебільшого виокремлюють такі прийоми, які використовують для досягнення поглибленого розуміння тексту: 1. Уявне складання плану тексту (структурно-логічний його аналіз). 2. Зіставляння змісту тексту з тими знаннями, які вже мав редактор, включання змісту тексту в систему знань, що сформована в редактора. 3. Зіставляння різних частин тексту: тієї, що зараз читає редактор, з тими, що він уже прочитав; але зіставляння не за структурою, як під час складання плану, а за змістом. 4. Використання наочних уявлень, образів. 5. "Переклад" змісту тексту на "свою" мову. 6. Антиципація - передбачання, вгадування наперед наступного викладу. 7. Постановка запитань, що випереджують виклад. По-третє, редактор має виробити й використовувати під час аналізу численні специфічні дії-навики, що ширше їх коло, що повніше оволодів редактор кожним із цих навиків, то сприятливіші умови для плідної критики. В основі третьої умови успішного редакторського аналізу перебуває психологічна закономірність, згідно з якою предметом найбільш гострої (актуальної) свідомості може стати тільки той матеріал, який є об'єктом, метою дії, тобто матеріал, на який спрямовано дію редактора (скажімо, нехай це буде перевірка точності дат). Але ж таких об'єктів у журналістському тексті дуже багато. І всі їх треба зробити предметом глибокого усвідомлення редактора. Багаторазове ж читання тексту неприпустимо розтято б процес редагування. Дослідження з психології мислення підтверджують те, що за певних умов потрапляти до сфери свідомості та її контролю може не тільки той об'єкт, той зміст, який є для редактора безпосередньою метою дії, але й одночасно з ним інші об'єкти. Редактор має виробити значну кількість навиків, щоб зуміти під час декількох читань зробити підконтрольними всі компоненти змісту й форми твору. На базі специфічних редакторських навиків формується така специфічна редакторська риса, як критична настороженість, постійне очікування, а в деяких місцях передчуття помилки. Такими є найважливіші психологічні засади редакторського аналізу журналістського тексту. Саме ними керується редактор у своїй практичній діяльності. |
|
А. А. Радько // Теория и практика экономики и предпринимательства... А. А. Радько // Теория и практика экономики и предпринимательства / Матеріалі Х Международной научно – практической конференции.... |
Помістити курсор в потрібне місце і клацнути Вкладка Главная (група Редактирование) пропонує 3 способи для швидкого і легкого пошуку інформації |
|
Поезія Л. Костенко, О. Олесь, В. Симоненко, В. Стус Бажан М. Поема про кохання і безсмертя // Літературна Україна. – 1980. – 4 березня |
Анкета Прізвище, ім’я, по батькові Дата і місце народження: 30 січня 1980 року, смт. Дубове, Тячівський район, Закарпатська область |
|
Рік і місце народження: 1980 р м. Київ, сімейний стан: неодружений Журналіст інтернет-видання «HotLine net ua» та газети «За нашу Україну» 2004-2005 р |
Проект на тему: Використана література Ашмарін В. А. Теория и методика физического воспитания. М. Просвещение, 1990. с. 270-272 |
|
Абрамова Г. С. Психологическое консультирование: Теория и опыт Семінарське заняття до теми 1: “Загальна проблематика психологічного консультування як рівня психологічної допомоги” |
Богословский В. В. Общая психология Немов Р. С. Психология: Учеб для студ высш пед учеб заведений. – М.: Гуманит изд центр «ВЛАДОС», 2003 |
|
Богословский В. В. Общая психология Немов Р. С. Психология: Учеб для студ высш пед учеб заведений. – М.: Гуманит изд центр «ВЛАДОС», 2003 |
Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. М., 1995. Богословский В. В. Общая психология Немов Р. С. Психология: Учеб для студ высш пед учеб заведений. – М.: Гуманит изд центр «ВЛАДОС», 2003 |