План звіту Пояснювальна записка І розділ Літературно-краєзнавчий
|
|
Скачати 347.77 Kb.
|
|
«На берегах «Царської річки» Саме так перекладається з тюркської мови річка Тагамлик. А як твердить дослідник і краєзнавець Валентин Посухов, в глибоку давнину на берегах животоку, що огортає Машівку, Селещину і Новий Тагамлик, розміщувалося татарське володіння хана Курбата. Підтвердженням цьому є випадок. Так, в 1912 році два хлопчики з села Мала Перещепина, що розміщене неподалік Кустолово-Суходілки, в одному із курганів наштовхнулися на нині відомий в усьому світі скарб, де налічувалося 25 кілограмів золотих і 50 кілограмів срібних виробів. На одному із перснів було викарбовано ім’я хана Курбата. А як відомо з історії, у 660-670 роках він зустрів свою останню годину в своєму житлі під Малою Перещепиною, де піщаний пагорб став йому могилою. Т  атарський хан не випадково вибрав для поселення мальовничі краєвиди на берег Тагамлика. Отже можна з впевненістю заявити, що в ті далекі часи цей животок був багатоводним, розкішним і привабливим. Окремі його частини узбережжя й понині радують людське око, є місцями для відпочинку населення.Саме цей прекрасний і унікальний край, що розміщений на берегах Тагамлика і поставили за мету вивчити члени наукової фольклорно-етнографічної експедиції «Чумацький шлях» Селещинської середньої школи, науковим консультантом якої став столичний народознавець, славнозвісний автор «Берегині» Василь Тимофійович Скуратівський. Протягом місяця понад 120 членів наукової експедиції обходили подвір’я старожилів сіл Селещини, Сухоносівки, Коновалівки, Тимченківки. Ними зібрано досить таки об’ємний і цікавий матеріал про промисли і ремесла, побут і культуру, звичаї, обряди, традиції. Крім цього селещинські «чумаки» записали розвідки стосовно інших сіл Машівщини, які молоді роки провели не на території місцевої сільради, а в інших населених пунктах. Робота експедиції засвідчила, що серед нас залишилися лише одиниці тих старожилів, що пам’ятають про далеке минуле. Тому дуже добре, що учні зібрали для нащадків крупинки минувшини селещинського краю. Легенда про мецената освіти Селещини Легенда, яку подам зараз, була записана зі слів Валерія Яковича Іванякова. Прізвище Джуньковських знають корінні жителі села Селещина з давніх-давен. Цей рід своїм корінням сягав у сиву давнину часів Чингіз-хана. Монгольський князь Мурза-хан-Джунку у 1928 році був послом у Польщі та там і залишився. Через декілька століть його нащадки вже були дворянами, які згодом перейшли під опіку Московських царів і займали високі державні посади. Петро Степанович Джунковський (нар.1813 р.) мав садибу у селі Новий Тагамлик. Його дружиною була Олена Яківна Селецька. Вона подарувала Петру Степановичу дочку Юлію і синів Олександра і Павла. Юлія Петрівна була дружиною князя Олександра Дмитровича Хілкова (1834-1887 рр.). життя всіх трьох сімей поросли легендами... Садиба Селецьких була на крутому березі річки Тагамлик. Садиба Хілкова була у слободі Григорівка, що розкинулася у западині правого бегега річки (це тепер вінець вулиць Кірова та Малогвардійської) по сусідству з Базилівщиною, до якої 1,5 км. У Хілкових у 1960 році народилася дочка Олена. Початкову освіту Олена отримала від домашнього вчителя. Не один раз була свідком жорстокого знущання батька над селянами. Біля великої стайні були спеціально обладнані колоди, до них прив’язували кріпаків і сікли різками, були випадки, що й до смерті. Подальше навчання Олена продовжила у Санкт-Петербурзі. Але суворий і вологий клімат підірвав її здоров’я. Всі брати, як і належало дворянським дітям, несли військову та державну службу. Один з братів, Володимир Федорович, був московським генерал-губернатором у 1905-1913 роках. Дід Олени, Петро Степанович, мав власний цегельний завод. У 1845-1859 роках своїми коштами підтримав будівництво цегляної церкви Вознесіння у Новому Тагамлику, при церкві – бібліотеки початкова дворічна школа. На кожній цеглині стояло тавро у вигляді літери Ж. З цієї ж цегли була збудована у 1900 році церква у Латишівці. У школі вчителював молодий чоловік. Його, за революційні погляди, відповідні органи вислали на постійне проживання у село із забороною відвідувати губернські міста, була заборонена і переписка. Буваючи у дідуся, Олена не раз зустрічала вродливого юнака. У них було багато спільного: разом навчалися у столиці, любили вірші Тараса Григоровича Шевченка, О. С. Пушкіна, прозу М. В. Гоголя. Часто бували разом на вечірках біля багаття, де збиралася молодь поспівати, потанцювати, послухати легенди про козаків. Вони покохали один одного, але Хілков не давав згоди на шлюб дочки. Дочка князя, що був нащадком самих Рюриків і революціонер – такому не бувати. Та і доля декабристів ще була в пам’яті кожного дворянина. Згодом вчитель помер від сухот, а Олена так і залишилася незаміжньою. Холодні осінньо-зимові місяці Олена проводила на півдні Італії. Поверталася у рідні місця у першій половині квітня-місяця. Батьки вже покинули цей світ і Олена Олександрівна сама господарювала на своїй садибі. Господарські будівлі і житловий будинок майора Якова Лаврентійовича Селецького були вже старі, тому Олена Олександрівна дозволила поселитися на тому місці сім’ї Бондаренків, Карпенків, Бреусів, які століттями служили їх сім׳ї. У 1895 році поблизу її маєтку була збудована залізниця, що сполучала губернську Полтаву з повітовим Констянтиноградом. Немало зусиль прийшлося їй докласти, щоб залізниця пройшла через Федорівку, яка на той час об’єднувала Федорівку, Володимирівку і Григорівку в один населений пункт. У 1900 році Федорівка була перейменована на Селещину. Про свій приїзд Олена Олександрівна заздалегідь повідомляла телеграмою. Для селещан це було свято. Дорогу від станції до садиби розрівнювали, притушували піском, білилися хати, ремонтувалися тини і перелази. До поїзда виходило чимало людей зустрічати пані. У маєтку варилося, парилося, шкварчало і пеклося на всіх гостей із простого народу. Після відпочинку від тривалої подорожі Олена Олександрівна разом із керуючим сідала у бричку і робила подвірний об’їзд всіх жителів села. Цікавилася життям, розпитувала про здоров’я, незгоди та сімейні проблеми. Вона не любила неробів і п’яниць, ніколи не надавала їм допомоги, крадіїв нещадно карала. Вся прислуга і наймані робітники снідали, обідали і вечеряли в окремо збудованій їдальні. У Селещині церкви не було. Але церковнопарафіяльна школа, що належала Базилівщанській Олександро-Невській церкві була. Вона будувалася у 1884 році нижче від садиби Карпенка П. К. і була вже малою для села, що розросталося у зв’язку з будівництвом залізниці. 1912 рік був роком нового революційного піднесення. Олена Олександрівна постійно аналізувала політичні події у країні і розуміла, що життя прогресує. Після закінчення польових робіт все село збиралося на сходку. Як завжди, Олена Олександрівна дякувала всім за роботу і запитала: «Що будувати: церкву чи школу?» Старшого віку люди кричали: «Церкву, бо далеко до церкви ходити», молоді люди кричали: «Школу!» «Я вам подарую школу, – сказала Олена Олександрівна,– бо зараз наступає такий період, що людям потрібна грамота». В цей рік Олена залишилася без закордонної поїздки. На свій кошт вона замовила у Малій Перищепині дуб, зі своєї цегельні використала цеглу. Всю зиму селяни мали роботу: вони заготовляли деревину, возили її, пиляли на балки, долошки, рейки, а тоді пиляли вручну. Станом на 1 вересня 1914 року нова чотирьохрічна школа гостинно зустрічала дітей. Школа була найкращою у волості. Це був пам’ятник Олені Олександрівні, бо під осінь 1916 року вона тихо відійшла в інший світ. Вдячні селещинці на руках несли труну з її тілом до Нового Тагамлика, а це 12 кілометрів, де її поховали у сімейному склепі біля церкви Вознесіння. А школу відступаючі окупанти спалили 20 вересня 1943 року. Про Олену Олександрівну легенди передаються з покоління в покоління в кожній сім’ї. Ці легенди тісно переплітаються з історичними фактами. Зв׳язок з іншим світом Кожна людина в більшій чи в меншій мірі вірить у потойбічні сили, навіть запеклі атеїсти. Дідусь Іванякова Валерія Яковича розповідав один випадок, який стався з їхньою сім’єю, коли вони були на острові Сахалін. «На початку березня 1954 року в ніч з суботи на неділю випав великий сніг. Мама Оля, як і в кожну неділю, зранку смажила на сковороді пиріжки з картоплею. За вікнами розвиднялося, менші дві мої сестрички вже прокинулися, і я грався з ними на широкому дерев’яному ліжку, що стояло біля печі. Раптом у внутрішні двері почувся стійкий стук. Раз, потім іще раз. Після цього почулося, як під ногами зарипів сніг. Мама питає мене: «Ти сінешні двері зачиняв на крючок?» «Так,» – відповідаю я. Вона знизала плечима і продовжувала готувати сніданок. Вітчим спав. Як зовсім розвиднилося, я розчинив двері і показав мамі зачинені сінешні двері, розчинив їх, а слідів на снігу не було. Одягнувся, взяв лопату і почав чистити сніг у дворі. Після полудня мама сходила до однієї старенької бабусі, розповіла їй про цей випадок. Та заспокоїла її і пояснила, що хтось відкликає сім’ю з острова на материк, турбуватися не потрібно. Дійсно, літо було посушливим, у тайзі розпочалася пожежа. Дим виїдав очі, нічим було дихати. Населення почали вивозити за межі Поронайського району. Ми вирішили повернутися на Полтавщину на початку липня». Пройшло 50 років. У травні 2007 року дідусь залишився без коханої дружини. До нього ходили випускники готуватися до іспитів. Одного разу під час таких занять о другій годині по обіді хтось стукає у вікно веранди, а воно підняте над землею понад 2 метри. Дідусь вискочив надвір, але там нікого не було. Звичайно ж, що не було, адже це з потойбічного світу попереджують про небезпеку. І дійсно, через 5 днів він упав з моторолера і зламав ліву ключицю. Як не будеш після цього вірити в існування душ в іншому вимірі світу. Погода і релігія Гребенюк (Шульга) Євдокія Іполитівна, віруюча людина, розповідає притчу. «Перед Вознесінням Бог обходить землю разом з пророком Іллею бачить, що люди вимолюють у дощу і наказує Іллі відпустити дощ, де просять. Ілля вже старий, глухуватий не розібрався і пустив дощ, де люди косять сіно. Розсердився Бог: – Я наказую тобі, щоб дощ пролився, де на землі чорно! Знову Ілля не розібрав сказане і послав дощ туди, де був учора» Дійсно, у нашій місцевості червень-місяць – місяць літніх благодатних дощів. Скарб (Біла корова) (казка) Одна сім׳я жила дуже бідно. Дітей було багато. Наче і не ледащі. Старший 17-літній син повідомляє батька: «Давай сходимо до діда Бджоли, кажуть люди, що він може допомогти знайти скарб і ми поправимо своє становище». Довго він вмовляв батька, доки той не погодився. Прийшли до діда Бджоли. Розповіли про свої незгоди і попросили допомоги. Дід погодився.
Дочекалися скарбошукачі слушного часу. Під вечір з лопатами прийшли до клена. Рівно опівночі все відміряли і почали копати. Змокріли, бо старалися встигнути до перших півнів. Аж тут батько кинув лопату і виліз з ями.
А тут із-за річки півні почали співати. Так вони й пішли ні з чим. Висновок: хто б з них думав про ту злощасну білу корову, коли її у природі не буває. Але сказані останні слова міцно зберігаються у голові і ніяка сила не в змозі стерти ту інформацію. Домовик (правдива розповідь) Борщ Михайло Якович працював у селищі завклубом. Повертався додому завжди опівночі. Одного разу, тільки почав засинати, як на нього навалилося щось важке і почало душити за горло. Він був молодий і дужий, вхопився за руки чужинця, щоб відірвати їх від горла, а вони виявилися дужими та волохатими. Він здогадався хто це, ластівкою промайнула у голові притча, яку він колись чув про Домовика, і питає:
І дійсно, через день отримав телеграму, що брат розбився у автомобілі по дорозі з Криму додому. 6.2.Із зібраного по крупинках (прикмети, повір’я)
6.3.Обряди Ярмарки в Селещині Раніше майже в кожному селі були ярмарки. За свідченнями старожилів, в Селещині, навпроти корчми, по той бік шляху, була базарна площа, де проводилися ярмарки. Організовувалися вони двічі на рік: на Івана Богослова та восени – після збору врожаю. Тривали по кілька днів. Чого тільки не було на них. Товари були на різний смак і кожен мав можливість придбати те, що йому необхідне. Розважались тут хто як хотів. Хтось, добре заробивши, на радощах біг в корчму, інші танцювали, а хтось і на каруселях та гойдалках катався. Співала та розважали публіку Бондаренки, про яких вище вже зазначалося, а також дід Дем’ян Батрак. Обряд покарання злодія Перепадало на горіхи і злодіям. Селещинський обряд полягав в тому, що коли хтось спіймався на крадіжці чи якійсь іншій непевній справі, йому вішали на шию чи давали в руки вкрадене і водили по всій окрузі. Злодій повинен викрикувати: «Я, такий-то, крав в такого-то, таке-то й таке». За ним біг гурт дітей та собак, дорослі також іноді приєднувалися до такого гурту. Наприклад, був такий випадок. В сина діда Дем’яна звідкись з’явилися чоботи. Як виявилось, він їх вкрав. Так йому повісили їх на шию і водили по всій окрузі. Обряд понеділкування 1 дія Ведучий: – Звичаєм «Понеділкування» широко користувалися в Полтавському краї ще в середині минулого сторіччя. За звичаєвим правом, «Понеділкували» лише заміжні жінки, які одружувалися в 15-17 років, а отже були позбавлені відвідування вечорниць і досвіток. А зараз завітаємо до світлиці селещинської дівчини Оксани Кошової. (Сцена – кімната, за столом сидить Оксана і вишиває, заходить Іван). Іван: Добридень, Оксано, серце моє. (низенько кланяється). Оксана: (підіймається і відповідає:) Будь здоров, козаче. Що тебе привело до моєї оселі? Іван: Твої карі очі, люба, русяве волосся, що пахне ромашкою і любистком і ніжне та добре серце. Оксана: Та хіба мало карих очей та русявого волосся в Селещині? Іван: Дійсно, таких очей і волосся багато, та таку вроду і добре серце для мене на всю Селещинську округу маєш лише ти одна. А тому через три дні пришлю до вашої хати сватів. А чи пов’яжеш ти їх рушниками, серце моє, скажи? Оксана: Скажу відверто, ти козак видний, серцю моєму до вподоби. Проте, чи не зарано сватів присилати, я ще ж зовсім юна, мені лише 16. ще ж навіть не розпізнала самої суті вечорниць та досвіток? Іван: Не зарано, серце моє, бо я боюся, що на вечерницях хтось інший протопче стежку до твого серця. Тому зроблю зізнання в коханні першим. Як-то кажуть в народі: «Хто рано встає, тому Бог дає». Оксана: М’яко ти стелиш, козаче, солодкі речі говориш, та чи насправді так мене любиш, чи щасливі ми будем з тобою? Скажи, Іване, чи шануєш Бога? Іван: Шаную, серце моє. Оксана: Тоді дай перед Іконою Ісуса Хреста клятву, що за давнім полтавським звичаєм раз на тиждень, щопонеділка, звільняєш мене від виконання сімейних обов’язків і дозволиш мені цього дня відвідувати колективну сходку молодих жінок. Іван: Люба моя, та я згоден дати цю клятву не тільки перед іконою, а й на священній землі Єрусалима. (Оксана тримає в руках ікону). Оксана: Тоді повторюй за мною клятву: –Царю небесний, утішителю, Духу правди, що всюди єси й усе наповнюєш, очисти від усякого гріха, і спаси, Милосердний, душі наші. Клянуся перед іконою, що шануватиму майбутню жінку Оксану, і зважаючи на те, що беру її в дружину в 16 років, щопонеділка звільнятиму її від сімейних обов’язків. Оксана: Ну тепер, Іване, можна присилати сватів, а зараз повертайся додому, бо не дай боже батько чи мати застануть мене в хаті наодинці з парубком, то біди не одберешся. Іван: Прощай, моє серденько. (Звучить пісня) 2 дія Ведучий: Минуло більше року як Оксана і Іван обвінчалися. На радість їх обох родився синочок. І знову давайте завітаємо до хати молодого подружжя. І так, один із зимових понеділків. (Кімната. Оксана підходить до столу з дитиною, запеленаною на руках). Оксана: Чоловіче, годі спати, ти забув, що сьогодні понеділок, мені ж треба іти на понеділкування. Ану підіймайся та берися няньчити дитину. А ви, мамо, дорогенька свекрухо, вимішуйте діжу. (Виходить Іван в випущеній наверх сорочці і чухає потилицю). Іван: Оксано, а може б ти сьогодні не ходила на понеділкування? Оксана: Чоловіче, ти що позбавляєш дружину відвідувати жіночий гурт? Невже забув про передвесільну клятву, дану Богові. (Та й повертається до покуття і хреститься). Іван: Що ти, що ти, Оксано, я Бога шаную і про клятву пам’ятаю. А сказав це за для того, як годиться. Давай малого. Оксана: От і добре, Іванку, а я зараз причешуся та візьму домашнього питва, борошна та яєць, та й піду до садиби Наталки Щербань. Там мабуть, наше жіноцтво тісто на вареники місить. (Виходить, а Іван схилився над малим і забавляє його). 3 дія Ведучий: Хата вдови Наталки Щербань. За уже складеного традицією сюди щопонеділка збираються молоді жінки, які вступили до шлюбу в ранньому віці і майже не знали дівування. Ось і цього дня їх тут насходилося чимало. І кожна принесла до гурту продукти: одна вершкове масло, інша борошно, яйця, пшоно. Гуртом наварили вареників, селещинського кулішу. А потім сіли за стіл, випили по келиху домашнього питва та й завели пісню. (На сцені – за столом сидять жінки і співають пісню). І жінка: Ви знаєте жіночки, оце тут співаємо, а з думки не сходить Назар. Хоча в 15 років і побралися ми ним, та на сімейне життя не скаржуся. Живемо у парі, як голуб з голубкою. А свекруха така добра та ніжна, немов той подорожник, хоч бери та й до рани прикладай. ІІ жінка: А в мене ревнивий та прискіпливий чоловік, мов реп’ях на вгороді. Як побаче, що я з кимось біля перелазу постою, так немов собака на мене три дні гавкатиме. А це ж що ж ви думали, тижнень тому приревнував мене до сліпого і кривого діда Охріма. Ну з глузду з׳їхав. Іду я від корчми, несу всяку всячину, і тут бачу: п׳яний Охрім в калюжі, мов татарин сидить. –Діду, кажу,–вставайте, бо простудитеся. І подала ж йому руку. Він піднявся, а тоді руками за мою фігуру та й приказує: «Ох ти ж рятувальнице, моя, ягідко». В цю хвилину де не взявся мій ревнивий Кузьма. Ох і наслухалася докорів, цілу ніч плакала. ІІІ жінка: Ой жіночки, жіночки, бідна моя голівонька, не бачила я дівування, не бачу щастя і зараз. П׳є горілку мій харцизяка Омелько, щоб він нею залився, щоб він захолов п׳яний під чужим тином, мов той пес. Та нехай би не пив, а то й руки простягає, буває так мене поб׳є, що три дні з ліжка піднятися не можу. Нещасна я , нещасна. (Жінки їдять вареники, а одна з них говорить).
Інша говорить:
(Звучить пісня). Зараз я хочу подати один парубочий |
Схожі:
|
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА Навчальний план розроблений на основі Типової базисної структури навчальних планів для підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних... |
Общество с ограниченной ответственностью Звіту про фінансові результати, Звіту про рух грошових коштів, Звіту про власний капітал, Приміток до фінансової звітності (що додається)... |
|
ПРОГРАМИ для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання Пояснювальна записка |
Пояснювальна записка до звіту про виконання районного бюджету Вільшанського... Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 43 Закону України “Про місцеве самоврядування України”, статті 80 Бюджетного кодексу України,... |
|
ЗМІСТ Пояснювальна записка 4 Психологічний супровід впровадження Базової програми розвитку дитини дошкільного віку |
Додаток И Пример рефератів українською та англійською мовами Пояснювальна записка до дипломного проекту: 81 с., 34 рис., 6 табл., 2 додатка, 35 джерел |
|
Пояснювальна записка Ця гра може зайняти цілий урок. Пропонуємо використати гру при вивченні п’єси Г.Ібсена „Ляльковий дім” |
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА ДЕРЖАВНА ПОЖЕЖНО-РЯТУВАЛЬНА ЧАСТИНА ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ УКРАЇНИ У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ... |
|
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА ДЕРЖАВНА ПОЖЕЖНО-РЯТУВАЛЬНА ЧАСТИНА ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ УКРАЇНИ У РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ є... |
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 5-9 класи ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА Пропозиції за результатами громадського обговорення просимо надсилати за електронною адресою: k |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua