План звіту Пояснювальна записка І розділ Літературно-краєзнавчий
|
|
Скачати 347.77 Kb.
|
|
План звіту Пояснювальна записка І розділ – Літературно-краєзнавчий
ІІ розділ – Фольклорно-краєзнавчий
Пояснювальна записка На даному етапі нашого навчання ми проходимо літературно-краєзнавчу практику. Літературно-краєзнавча практика – це найкращий спосіб розширити горизонти наших знань, на крок наблизитись до культури та естетичних позицій письменників, поетів та громадських діячів нашого міста. Метою проходження практики є поповнення скарбниці власного світогляду, ознайомлення з видатними людьми, чия творчість, життєвий шлях та формування світогляду тісно пов׳язані з полтавським краєм. Ми дізнаємося більше про тих, хто навіки возвеличив полтавську землю своїми невичерпними талантами. Основними завданнями загального курсу практики є такі пункти:
Літературно-краєзнавча практика являється актуальною серед студентів університету, адже хто ж не бажає ввійти в той величний світ високих морально-етичних, художніх, літературних та духовних цінностей Полтавщини. Отже, можна зазначити, що суть практики полягає у зібранні якомога найбільшої кількості матеріалу із музеїв, які ми відвідали, тобто підготувати звіт про проходження літературно-краєзнавчої практики та виступ-захист даного матеріалу. Тож, нам надана унікальна можливість побувати у музеях нашої Полтави. Також важливим завданням, що несе в собі літературно-краєзнавча практика є те, що завдяки проведенню досліджень ми збираємо фольклор рідного краю. Фольклор – це поняття, що вміщує в себе знання про народну творчість певної місцевості. Особливо для мене, а між іншим і для інших студентів є важливим те, що ми знайомимось з творчою спадщиною рідного краю. Народна творчість є джерелом знань про історію власного народу, побут, звичаї. Пізнати глибокі первинні, історичні корені свого народу, поринути у прекрасний світ його творчого спадку являється цікавим та корисним для кожного з нас. Отже, літературно-краєзнавча практика є тим поєднанням корисного та цікавого, завдяки якому ми відкриваємо для себе культуру, мистецтво, творчість власного краю. 1  .Музей ім. В. Г. КороленкаЗ першого дня нашої практики ми побували в Полтавському музеї ім. В. Г. Короленка. Музей вразив нас своєю гостинністю, красою та величністю. Володимир Галактіонович Короленко був видатним письменником, громадським діячем, але особливо він відрізнявся своєю добротою, прагненням захистити знедолених людей. Його найголовнішою рисою було те, що він мав надзвичайний талант людяності, та дуже добре серце. Екскурсовод детально ознайомив нас з життям та творчістю цієї видатної людини. Тому я б хотіла подати певну інформацію про Короленка. Отже, письменник жив у полтавському будинку з 1903 до 1921 року, тобто аж до самої смерті. Навіть після його смерті люди приходили до його будинку, щоб відчути його невмирущу енергію благополуччя та доброти, яка, можливо, ще й досі витає в стінах будинку.  1928 року будинок був перетворений на музей з ініціативи його доньки – Софії Володимирівни. 1941 року, під час війни Софія Іванівна дозволила німецькому коменданту оселитися в будинку з надією, що нічого не буде пошкоджено. Проте, німці пошкодили речі, будинок запалав, і донька видатного митця замість будинку батька побачила лише згарище, один тільки фундамент. Через деякий час донька відновила всі п׳ять кімнат будинку. Володимир Галактіонович Короленко народився 1883 року в Житомирі, в сім׳ї з п׳яти дітей. У 12 років він переїхав до Рівного, де й закінчив школу зі срібною медаллю. Ще з ранніх літ в ньому проявлявся талант письменника, та все ж він хотів стати адвокатом, щоб захищати людей. Проте його «друзі» радили йому не вступати на юридичний факультет, тому він поїхав у Петербург, де вступив до технічного інституту. Та доля його тут не склалася добре: всі його протести та незгоди призвели до того, що його виключили з інституту, а згодом і відправили у заслання на чотири роки до Якутії. Протягом цього часу у нього народжуються ідеї, образи для таких творів, як «Діти підземелля», «Сибірські оповідання». Дружиною Володимира Галактіоновича була Євдокія Семенівна Івановська, яка народила йому 2 чудових дочок. У 1896 році до письменника приходить слава та фурор у зв׳язку з написанням твору «Сліпий музикант». Також він прославився як журналіст, чиї статті із задоволенням друкувалися у багатьох виданнях. Пізніше Короленко їде до США, що здивували та збентежили його. Повертаючись у 1893 році на Батьківщину, під впливом вражень від Америки він пише твір «Без мови». Він працює головним редактором газети «Русское багатство». Його творчий потенціал є грандіозним, у нього народжуться нові ідеї, великі плани. На Полтавщину він переїжджає 17 вересня 1900 року. Весь його будинок говорить про те, що це людина, яка понад усе любить порядок, чистоту та акуратність. Саме тому письменник говорив: «Порядок освобождает душу». В нього все було просто, але зручно та приємно. Як вже зазначалося, Володимир Галактіонович Короленко помер 1921 року у цьому ж будинку. Його було поховано на центральному цвинтарі, але у 1936 році відбулося перепоховання – його тіло було перенесено на територію парку Перемоги, де згодом була похована і його дружина. 2.Краєзнавчий музей  Наступним музеєм, що ми відвідали, був краєзнавчий. Директором музею є Фесик Катерина Борисівна. Полтавський краєзнавчий музей – один з найстаріших і найвідоміших музейних закладів України, заснований у 1889 році за ініціативи видатного вченого, професора В. В. Докучаєва, як Природничо-історичний музей Полтавського губернського земства. Будинок музею (колишній будинок земства) – шедевр української архітектури, споруджений у 1908 році за проектом відомого архітектора В. Г. Кричевського в стилі українського модерну. Гордість музею – його унікальні зібрання, які нині нараховують близько 300 тис. музейних предметів і репрезентують культурно-історичну спадщину полтавського краю, його природу, природу, розмаїття народних талантів: зразки полтавської народної вишивки, ткацтва, килимарства, культові предмети, археологічні, нумізматичні, природничі колекції. Серед фундаторів збірки особливе місце належить В. В. Докучаєву, К. М. Скаржинський та П. П. Бобровському. Передані ними колекції склали основу музейного зібрання. З музеєм пов׳язані імена видатних вчених, істориків, природознавців, археологів, етнографів, які працювали тут в різні роки, зокрема: І. А. Зарецького, В. Ф. Ніколаєва, М. І. Гавриленка, В. М. Щербаківського, М. Я. Рудинського, Н. Х. Онацького та інших. З музеєм тісно співпрацював видатний вчений-природознавець В. І. Вернадський. Впродовж останніх років музей переживає ще одне справжнє відродження: завершено реконструкцію колишнього залу засідань Полтавського губернського земства, реставрацію його розпису та інтер׳єру, відтворення художніх шедеврів С. Васильківського, удосконалюється експозиція музею. Сьогодні Полтавський краєзнавчий музей – центр регіонального краєзнавства, історико-краєзнавчих досліджень, вивчення та відродження народних традицій, впровадження інноваційних музейних технологій. Музей має 35 експозиційних залів площею 3000 кв.м. щороку його відвідує понад 400 тис.чоловік. Музей – учасник багатьох всеукраїнських та міжнародних виставок, зокрема, у Німечинні, Італії, Болгарії, Росії, Індії, Австрії, Польщі. У 1993 році за кращу науково-дослідну та видавничу діяльність заклад отримав першу премію ім. Д. І. Яворницького та був нагороджений Дипломом Міністерства культури України. 2.1.Опис першого стенду Тарас Григорович Шевченко На початку аналізу стендів, які ми побачили у краєзнавчому музеї, я б хотіла звернути увагу на стенд, виготовлений до Шевченківськго дня (9-10 березня). Цей стенд показує нам взаємозв׳язок видатного українського письменника з Полтавщиною. Загальний стенд вертикальний і має білий колір, нижній стенд напівгоризонтальний зеленого кольору, що має три документа . У центрі загального стенду стоїть погруддя Тараса Шевченка. Воно стоїть на білій підставці прямокутної форми.   З правого боку висить карта з позначеними місцями перебування Шевченка на Полтавщині. Мапа знаходиться в широкій коричневій рамці зі словами на ній: «На Полтавщині Т.Г.Шевченко відвідав близько 50 міст і сіл, зробив багато малюнків, написав свій знаменитий «Заповіт», поеми «Єретик», «Сліпий», «Тризна» , вірші «Маленькій Мар’яні», «Не завидуй багатому», «Не женися на багатій» та інші».  На даному стенді ми бачимо мапу, яка дозволяє нам свідчити, коли саме Тарас Григорович перебував у полтавському краї. Відповідними позначками відмічено дати перебування Шевченка в різних пригородах Полтави. Під мапою зображено зразки фотокопій титульної сторінки «Кобзаря» та всесвітньовідомого «Заповіту». Можна відмітити, що у краєзнавчому музеї відведений куточок пам׳яті Тарасу Григоровичу Шевченку. Такі висновки ми зробили після того, як екскурсовод показала нам й інші стенди, що присвячені митцю, а також його погруддя, що розташоване біля мапи.Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) народився в с. Моринці Звенигородського повіту на Київщині у сім׳ї селян-кріпаків. Рано втратив батьків, наймитував. Був зарахований до складу панських служників і 1829 року відправлений до Вільна. З початку 30-х років жив у Петербурзі. Навесні 1838 року за сприяння К. Брюллова, В. Жуковського та інших Шевченко був звільнений з кріпацтва. Упродовж 1838-1845 років навчався в академії художеств у Петербурзі. Пізніше переїхав в Україну, працював співробітником Археографічної комісії в Києві. Навесні 1847 року Шевченко був заарештований за причетність до Кирило-Мефодіївського братства й відправлений рядовим до війська. Пробув на засланні більше десяти років. Звільнившись, жив у Петербурзі. Лише раз після заслання у 1859 році відвідав Україну. Помер Шевченко 26 лютого 1861 року у Петербурзі. У травні того ж року був перепохований на Чернечій горі поблизу Канева. Перші літературні спроби Шевченка припали на 1837 рік. 1840 року побачила світ його дебютна збірка під назвою «Кобзар», що є знаком романтичного самовизначення поета. Тематично ранні ліричні твори Шевченка пов׳язані з переживаннями самотності, туги за батьківщиною. У Шевченкових творах постає образ України, що являє собою не провінцію Російської імперії, а окрему спільноту з власною героїчною історією та національною самосвідомістю. Поет визначає характер стосунків України з імперією, висміюючи російські державні інституції в поемі «Сон». У поемі «Великий льох» Шевченко надає містеріального значення історичним трагедіям українського народу. Він змальовує російську монархію як втілення зла, а найменші прояви співробітництва з нею – як непростиме потурання цьому злу. У поемі «Кавказ» автор, характеризуючи Росію як зловісну тюрму народів, наголошує на неприпустимості будь-яких проявів колоніалізму. Програмово звучить Шевченкове послання до українців «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнє посланіє». Закликаючи до національної єдності, автор наводить низку аргументів та саркастичних зауважень, звернених до збіднілих духом співвітчизників. Шевченко тричі приїздив в Україну. 1843 побував у Києві, де познайомився з М. Максимовичем та П. Кулішем, і на Полтавщині відвідав Є. Гребінку та родину Рєпніних. Тоді ж побачився з закріпаченою ріднею. Під впливом баченого і пережитого на Україні Шевченко написав вірш «Розрита могила», у якому висловив гнівний осуд поневолення українського народу царською Росією. Під час цієї першої подорожі Шевченко задумав видати серію малюнків «Живописна Україна». Цей задум він почав здійснювати після повернення до Петербурга, у лютому 1844. Перші 6 офортів цього циклу вийшли друком у листопаді того ж року під назвою «Чигиринський Кобзар». Вийшов 1844 передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки». Того ж року Шевченко написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії. У 1847 році Шевченко був заарештований і після тривалого Ув’язнення відправлений на заслання. Згідно з вироком, йому заборонялося писати й малювати. Перебуваючи у в’язниці, поет створив ряд переважно ліричних творів, на основі яких пізніше уклав цикл «В казематі». Більшість творів циклу тематично пов’язана з Україною. У них знайшов втілення емоційний стан ув’язненого поета. Перші роки заслання Шевченко провів в Орській фортеці у віддаленому регіоні Російської імперії. Незважаючи на заборону, продовжував писати вірші. Кількість створеного ним за три роки заслання набагато більша, ніж за всі інші періоди життя. Твори Шевченка, написані після заслання, загалом розвивають традиційні для поета теми. У цей період антимонархічний та антиколоніальний мотиви він нерідко розкриває через наслідування біблійних пророків («Ісаія. Глава 35.», «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19», «Осія. Глава ХІV»). Шевченків вірш відчутно втрачає зв’язок з фольклорною поетикою й наближається до чітких рядків біблійних пророцтв і псалмів. Значення Шевченка в українській історії важко переоцінити. Його творча спадщина відіграла ключову роль у становленні нової української літератури. Вона й досі лишається важливим духовним компонентом українського національного життя. 2.2.Опис другого стенду Гоголь Микола Васильович (1809 – 1852 рр.) Для початку, перед загальним описом стенду, я маю на меті подати матеріал про життя та творчість цього видатного діяча. Народився Микола Васильович Гоголь 20 березня 1809 року в селі Великі Сорочинці (тепер Миргородського району ) на Полтавщині. Дитинство майбутнього письменника минуло в с.Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків. З 1818 по 1819 р. навчався в Полтавському повітовому училищі. А з 1821 по 1828 р.- у Ніжинській гімназії вищих наук. Любов до мови, відчуття слова закладалися у юного Миколи Гоголя уже з дитячих літ. Згодом він захопився збиранням українських народних пісень. Загалом же всю творчість великого письменника було спрямовано на «очищення серця», «розуміння серцем» щоб досягти хоча якоїсь подоби суспільної гармонії. У 1828 році М.Гоголь переїжджає до Петербурга. Там у 1829 р. він публікує свій перший твір – поему «Ганц Кюхельгартен ». романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам М.Гоголя особливого колориту . Ґрунтовні знання усної народної творчості дозволяли майстру виводити картини дійсності у глибокому взаємопереплетенні з вимислом, але мовби на реальному ґрунті життя. Особливо привабливим був ліризм, проникливість і любов автора до зображуваного, що неминуче справляло враження на читача, захоплюючи його уяву. Туга за батьківщиною, за мальовничою Україною, змусила М.Гоголя наприкінці 1833 року клопотатися про місце професора історії в Київському університеті св..Володимира. спонукала до цього ще й дружба з М.Максимовичем, професором – земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором Київського університету. У цей же час він працює над книгами «Арабески». Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в істині. Прямим підтвердженням тому було видання «вибраних місць з листування з друзями» (1847р.). у 1848 році письменник повертається батьківщину на батьківщину. Посилено працює над другим томом «мертвих душ», але незадовго перед смертю спалює рукопис . Тяжка хвороба обірвала життя неповторного майстра слова 21 лютого 1852 року.  Для більшості сучасників і пізніших цінителів його творчості Микола Васильович Гоголь є непохитним авторитетом письменника, що дошкульною сатирою на існуючий лад забезпечив собі довічне і почесне місце серед класиків світової літератури.На цьому малюнку зображений відомий усім письменник М.В.Гоголь. Портрет виглядає дуже старим, тому краї малюнка виглядають трішки затертими, але рамка виконана бездоганно. Цей портрет був створений на честь святкування 100 річчя письменника, свідченням цього являється дата 1809 -1909 написана гарним почерком. Вниз від цієї картини тягнеться гарний вишитий український рушник червоними та чорними нитками. З лівого боку внизу стенда знаходиться книга написана М.В.Гоголем. Вона виглядає досить старою та на даний момент не в найкращому вигляді.  З правого боку розташовані фотокопії хатин де колись мешкав письменник. Внизу знаходяться пояснення кожної фотокопії:«Флігель де жив М.В.Гоголь с.Василівка Полтавської губернії», «Фасад будинку в с.Василівці в готичному стилі. Фотокопія малюнка М.В.Гоголя»  Знизу розташована фотокопія хатини в с.Сорочинці. Біля малюнку написано малими літерами «с.Сорочинці – батьківщина М.В.Гоголя». малюнок знаходиться під склом обрамлений тонкою сірою рамкою.  Також на стенді є фотокопія малюнків Гоголя, які обрамлені широкою рамкою. На задньому плані знаходиться також обрамлення квітами та сірою стрічкою зав’язаною в бант та увінчаною квітами. В правому нижньому кутку знаходиться підпис автора цієї роботи та дата створення малюнка. Фотокопії розміщені колом і у центрі знаходиться письменник зображений уже на смертному одрі. 3.Історія рідного краю - Селещини Мій рідний край знаходиться в Полтавській області Машівського району й носить назву Селещина. Вона розташована на обох берегах річки Тагамлик. На даному етапі мого дослідження я б хотіла подати певну інформацію, що висвітлює історію мого рідного краю. Дана інформація була взята із музею Селещинської середньої ЗОШ І-ІІІ ступенів, в якій я навчалася. До 1900 року Федорівка (названа за ім’ям засновника слободи Федора Селецького) об’єднувала Володимирівку і Григорівську слободу. З 1900 року змінили назву на Селещину в пам׳ять про засновників села. Вивчення нашого краю проволиться вже досить давно. Вже на початку ХХ століття історики і краєзнавці Л.В.Падалка, В.І.Ляскоронський описали фортифікаційні і інші земляні споруди Поорілля. Систематичне обстеження пам’яток нашого району розпочато у 70-80 роках ХХ ст. розвідками В.І.Некреної, Е.П.Юренко, М.П.Кучери. зараз продовжують цю роботу працівники Полтавського краєзнавчого музею – І,Н,Кулатова, А.Б.Супруненко та інші. Протягом кількох століть – з кінця XVст. до кінця XVIII ст. тривала на нашій землі доба, названа козацькою. Як багато значить вона в історії України, свідчить той факт, що нас, українців, і сьогодні звуть козацьким народом. Велике значення для Полтавського краю мала національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького. Унаслідок переможного народного повстання Полтавщина вже в червні 1648 року була звільнена від польсько-шляхтицького гніту і стала складовою Гетьманської держави. З ІІ половини 1648 року на Полтавщину масово розпочали переселятися втікачі з районів бойових дій. Це сприяло заселенню порожніх земель в межиріччях річок Сула, Псел, Ворскла, Оріль. Масові переселення українців випали на середину XVII ст. Саме в цей час і було засноване наше селище. Свою назву отримало від братів-козаків Селецьких, які у 1656 році поселилися на мальовничому березі багатоводної царської річки Тагамлик. Саме так перекладається назва річки. Тут в давнину розміщувалось татарське володіння хана Кубрата. Татарський хан не випадково вибрав для поселення мальовничі краєвиди на березі нашої річки. В ті далекі часи ця річка була багатоводна, чиста. Окремі її частини і досі радують людське око. На березі річки селилися племена епохи бронзи, раннього залізного віку, черняхівської культури ранніх слов’ян. Брати Селецькі побудували і обслуговували паромну переправу через річку. Переправою користувалися в основному чумаки, які їздили в Крим по сіль. Чумацька валка була велика, приблизно до 600 маж, кожна везла до 300 пудів солі. Для такої маси луки і річка – значна перешкода. Тому й виник у братів Селецьких «підприємницький» задум – мати добрий зиск з переправи. Переправа тривала довго. Чумаків потрібно було годувати, годувати їхніх волів, коней. Тому населення збільшувалось за рахунок селян, які обслуговували валку, працювали у Селецьких. Плата за переправу бралася сіллю і рибою, яку везли чумаки з Криму. Поруч на Крутому березі брати Селецькі спорудили свої оселі, які дали початок селу. Протягом своєї історії наше селище мало дві назви: Федорівка і Селещина. Чому саме тут було засноване селище? Тому що це місце зручне і вигідне для поселень: багатоводна річка зі своїми дарами, родючі землі, близькість шляху на південь. 4.Розвиток Селещини Йшли роки і наше село виростало. На території Селещинської округи налічувалось кілька сіл. Найбільшими з них є Селещина і Щербані, які мали по 50 дворів, інші – Ковалівка, Сухоносівка, Латишівка, Паськівка – по 30. тут жило чимало майстрів. У сусідніх селах добре знали Івана Павловича Козиря, який добре шив взуття і одяг. Славилися ковалі Захарій Микитович Юхименко та Андрій Артемович Ганніченко. Вони лагодила вози, виготовляли підкови, сани, різні сільськогосподарські знаряддяю знаною вишивальницею була Олександра Трохимівна Заєць. А коли починали зводити хату, то кликали столярів Якима Петровича Дворовенка та Афанасія Андрійовича Остапенка. В Селещині при дорозі стояла корчма. Розміщувалась вона коло шляху, на місці, де донедавна було відділення зв’язку. Завдячуючи чумакам в корчмі до святкового столу завжди можна було придбати в’ялену чи солену рибу. Була в селі і лавка, що відрізнялася різноманіттям товару. Тут можна було купити і ситець, і нитки для в’язання, і хустки, свити, шапки, чоботи. Існувала в селі базарна площа, де двічі на рік організовувалися ярмарки. Чого тільки на них не було. Товари були на різний смак і кожен мав можливість придбати те, що йому було необхідно. Для охочих повеселитися грали Бондаренки (батько і двоє братів). Селещинський край був багатим, про це свідчить той факт, що в степу розміщувались хутори, де мешкали заможні селяни. Історія краю загубила свої кінці, коли селище стало кріпацьким. Важко встановити чи всі козацькі сім’ї були покріпачені. А це, в першу чергу, корінні козацькі роди: Буханченко, Соляник, Матяш, Карпенко, Займак, Дворовенко, Бондаренко, Зінченко, Жиган, Шульга, Кравченко, Григоренко. До сьогоднішнього часу представники цих родів проживають в Селещині, а то й за межами Полтавщини і навіть України. Швидким був розвиток села в другій половині ХІХ ст. в зв’язку з подіями пореформеної Росії. Вже в 1900 році в селі було 95 дворів і проживало 575 осіб, з яких чоловіків – 296, а жінок – 279. На зростання села в кінці ХІХ ст. була побудована залізниця Полтава – Конград, що призвело до міграції населення. Спорудження залізниці сприяло активізації господарської діяльності, зокрема торгівлі. Залізниця для нашого краю була і залишається джерелом достатку населення. Також важливою подією в історії розвитку села було будівництво вальцового млина. Він посилив зв’язки Селещини з навколишніми селами, поставив його у вигідне становище проти інших, створював зручності, давав прибуток. В цей час обладнані біля станції військові склади сприяли спорудженню інших пристанційних об’єктів. В перше десятиріччя ХХ ст. село продовжувало зростати, тут вже було 88 господарств і проживало 852 особи, а ручної землі нараховувалося 1474 десятин. Серед селян було розшарування, були багаті, а були й малоземельні. І безземельні. Умови життя і праці були різними. Основним заняттям жителів була сільськогосподарська діяльність, поширювалися промисли. Наш край входив до складу Машівської волості. 5.Сучасний стан рідного краю Як вже зазначалося Селещина розташована на обох берегах річки Тагамлик. Річка Тагамлик має довжину 65 кілометрів, в тому числі на території нашого району вона досягає 50 кілометрів. Вона має притоку Сухий Тагамлик, яка впадає в річку між селищами Машівка і Селещина. З 1923 року наше село є центром сільської Ради. До неї входять села Латишівка, Тимченківка і Сухоносівка. В селі 1287 господарств і 3354 жителі. У Селещині розташована асоціація ім. Гоголя, господарство зерново-бурякового і тваринницького напряму. Розташовані і діють підприємства та організації: станція Селещина, хлібоприймальне підприємство, цех по переробці газового конденсату, цех виробничо-технічного обслуговування «Укрбургаз», молокозавод, комбікормовий завод, хлібозавод, кондитерська фірма «Вавілон». У Селещині розташована середня школа на 500 місць, директором якої на даний момент являється Надія Іванівна Чирва, 4 дитячих садки, будинок культури і сільський клуб по 200 місць кожен, 2 бібліотеки, стадіон також є пам’ятник воїнам-односельцям, що загинули в боях за Селещину та на інших фронтах. 6.Фольклор Селещини. Повертаємось до забутої криниці. Саме зараз я б хотіла подати матеріал про фольклор мого рідного містечка. Збираючи далі зазначений матеріал я зверталася до мешканців Селещини та до архіву Селещинського музею, але, особливу подяку я хотіла б висловити директору своєї школи – Чирві Надії Іванівні, яка допомагала мені у зібранні фольклорних матеріалів. Берегиня, обереги. Нині сприймаємо їх, як давні і добрі символи. Недарма про них відомий журналіст-народознавець Василь Скуратівський пише: «Може маючи такі прекрасні символи, народ зумів уберегти від забуття нашу пісню й душу, нашу історію й родовідну пам’ять, волелюбний дух. Виряджаючи чоловіків та синів у нелегкі походи проти чужинських набігів, матері, дружини й кохані дарували їм на пам’ять ці непересічні амулети – рушники з оберегами, аби живими верталися до рідної домівки». Як виморена й виснажена в спеку людина, так повертаємося ми до забутої колись криниці, в якій уособлюються родовідне коріння, народні звичаї, пісні, традиції. Тільки з допомогою цього надбання, цієї неоціненної скарбниці, можемо воскресити свої душі. Тільки при цій умові буде що передати майбутнім поколінням. Дуже добре, що в нашому поселенні є люди – ентузіасти, які дбають про відродження животоків. Серед таких краєзнавець, вчитель Селещинської середньої школи Валерій Якович Іваняков. Це по його ініціативі були розчищені сім змілілих селещинських джерельця. Я повністю впевнена, що саме ця корисна й така необхідна праця зробила чималий вплив на дітей, на прищеплення їм любові до природи і рідного краю, турботи про відродження животоків, краю і величі всього того, що на оточує. Слухаєш цю мудру людину й переконуєшся в тому, що щедра й багата вона душею, що серцем і всім полум’ям душі вболіває вона за мальовничість і культурне багатство рідного краю. 6.1. Розповіді та легенди |
Схожі:
|
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА Навчальний план розроблений на основі Типової базисної структури навчальних планів для підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних... |
Общество с ограниченной ответственностью Звіту про фінансові результати, Звіту про рух грошових коштів, Звіту про власний капітал, Приміток до фінансової звітності (що додається)... |
|
ПРОГРАМИ для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання Пояснювальна записка |
Пояснювальна записка до звіту про виконання районного бюджету Вільшанського... Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 43 Закону України “Про місцеве самоврядування України”, статті 80 Бюджетного кодексу України,... |
|
ЗМІСТ Пояснювальна записка 4 Психологічний супровід впровадження Базової програми розвитку дитини дошкільного віку |
Додаток И Пример рефератів українською та англійською мовами Пояснювальна записка до дипломного проекту: 81 с., 34 рис., 6 табл., 2 додатка, 35 джерел |
|
Пояснювальна записка Ця гра може зайняти цілий урок. Пропонуємо використати гру при вивченні п’єси Г.Ібсена „Ляльковий дім” |
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА ДЕРЖАВНА ПОЖЕЖНО-РЯТУВАЛЬНА ЧАСТИНА ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ УКРАЇНИ У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ... |
|
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА ДЕРЖАВНА ПОЖЕЖНО-РЯТУВАЛЬНА ЧАСТИНА ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ УКРАЇНИ У РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ є... |
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 5-9 класи ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА Пропозиції за результатами громадського обговорення просимо надсилати за електронною адресою: k |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua