|
|
Скачати 359.42 Kb.
|
| Головне управління освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації Управління освіти і науки виконкому Криворізької міської ради Відділ освіти виконкому Дзержинської районної у місті ради Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 56 Стилістична вправність учнів як аспект культури мови Учитель української мови та літератури Жушман Інна Миколаївна (кваліфікаційна категорія «Спеціаліст вищої категорії», старший вчитель ) Одним з найголовніших шляхів піднесення стилістичної культури учнів є письмові твори на літературні і „вільні” теми. У процесі роботи над ними учні привчаються правильно будувати вислів, стежити за послідовним розвитком думки, за добором потрібних значень слів і відтінків їх, за доречним і правильним поєднанням слів. Така робота пов'язана з певними труднощами, особливо на початку навчання в 5 класі, але пізніше ці зусилля дадуть добрі наслідки. Учні 5 класу, звичайно, з більшим бажанням (а від цього і користь більша) пишуть про те, що їх зацікавило, що вони люблять, про що мріють, що самі бачили і краще знають. Такими темами для п'ятикласників можуть, наприклад, бути: „Наша вулиця”, „Зустріч шпаків”, „Дорогий гість”. Таких тем учитель може дібрати багато. Ясна річ, наступні твори будуть складнішими: підуть творчі перекази, літературні характеристики тощо. Коли діти пишуть твір на вільну тему, перед ними ставимо і граматичне завдання. Тему творів пов'язуємо з уживанням великої букви, з повторенням поняття про пряму мову, з написанням апострофа і правописом префіксів. Навчаючи учнів писати перші твори, обов'язково треба опрацювати з ними написання слів, з’ясувати лексичне значення окремих слів, потім скласти перше речення, друге. Відсутність підготовки і недостатній розвиток умінь учнів самостійно працювати призводить до розгубленості їх перед кожною новою роботою і до списування. Тому списування — це певною мірою недоробка і самого вчителя. Перші твори на літературні теми учні пишуть у 5 класі у зв’язку з вивченням творів А. Тесленка „Школяр” та Є. Гуцала „Лось” (відповідно до програми «Українська література. 5-9 класи» (для загальноосвітніх шкіл з навчанням мовами національних меншин). Якщо розвиток і підготовка учнів недостатня, то починаємо з переказу уривка твору, що вивчається. Таким чином діти привчаються до висновків, творчої думки, до простого поки що аналізу і виявляють інтерес до письмової роботи. Не розчаровуємось, коли твори вийдуть з-під учнівського пера не дуже досконалими - так і починається навчання писати твори. Здається, що кожна наступна письмова робота, попри все інше, повинна не загалом удосконалювати стилістичну вправність, а насамперед уникнути повторення вже опрацьованої помилки. П'ятикласникам важко добирати влучні епітети, точніше, вживати потрібні слова з синонімічних рядів. Вони, наприклад, пишуть: „добра погода”, „добрий день”, „добрий товариш” не тільки через бідність свого словника, а й тому, що не розуміють самої суті недоліку, їм ще не відомо, що замість постійно вживаного „письменник показує” може бути й викриває, змальовує, засуджує, ганьбить і т. д. Звідси перше завдання - добирати епітети (означення) і синоніми, уважно з'ясовуючи відтінки значень слів. Як відомо, кожна нова тема може засвоїтись учнями при повторних спостереженнях, вправах і заняттях. Тому в подальших письмових роботах треба запроваджувати частіше вправи на добирання синонімічних рядів, домагатись усунення одноманітності викладу в учнівських творах. Поряд з цим запроваджувати письмові завдання на використання синонімів до дієслова казати. Передаючи на письмі діалог чи розмову кількох осіб, діти, як і в усному переказі, користуються найчастіше словом сказав у мові автора. Я вдавалася до повторення в кількох варіантах такої вправи. З оповідання беремо кілька уривків, читаємо в класі, привчаю учнів спостерігати за вживанням слів казати - говорити та синонімів до них. Зосереджуємо увагу на тому, що письменник часто обходиться й без цього слова, але його значення все ж відчувається із змісту всієї розмови. Якщо така вправа виконувалася колективно, то наступні можуть бути самостійними; учитель лише допомагає окремим учням. Подібні завдання на вироблення умінь і навичок використовувати особові займенники він, вона можна ставити у 6 класі, коли на уроках мови вивчається тема „Займенник”. Доречно загадати учням написати невелику розповідь про справжнього товариша. Особовий займенник він, вона потрібно поставити у всіх відмінках. Щоб уникнути штучності, даємо волю учням і вже потім редагуємо виклад. Яка користь від такої вправи? Вона показує учням, що коли в реченні стоять однакові займенники, хоч і в різних відмінках, то текст сприймається погано і в такому разі треба добирати синонімічні слова. У 6 класі, опрацювавши тему „Прикметник”, під час аналізу письмових робіт тренуємо учнів у добиранні синонімів. Особливо доречна тут вправа на дописування синонімів продиктованого списку. Спочатку записують учні прикметники за порядком: 1. Гарний. 2. Надійний. 3. Старий. 4. Гіллястий. 5. Гидкий. 6. Сумний. 7. Чудовий. 8. Товстий. 9. Старанний. 10. Змерзлий. Потім диктую прикметники, а учні записують їх у десять синонімічних груп: чепурний, крислатий, дебелий, бридкий, давній, пильний, дивний, вродливий, безутішний, поганий, хиткий, журливий, чудесний, хисткий, ветхий, певний, жирний, смутний, прегарний, дорідний, зажурений, розкішний, колишній, непевний, похилий, стародавній, паскудний, нерозважний, розложистий, гладкий, дбайливий, тужний, огрядний, заледенілий, вірний, ретельний, задубілий. Після перевірки виправляємо помилки, пояснюємо значення незрозумілих слів (викладаю предмет у школі з російською мовою навчання, де пояснення обов'язкові), учні записують їх у свої словники. Стилістичні вправи у 6 і 7 класах не повинні обминути і багатозначності слів. На одному з уроків, коли аналізувалась письмова робота, шестикласники прослухали й записали кілька речень, в яких слово гарячий мало неоднакове значення. (З доменних печей гарячий чавун розливався у форми. Мій товариш мав надто гарячу вдачу. Він завжди гаряче брався до будь-якої роботи). Подібні речення із словами тупий, гострий, теплий, чорний, ясний, світлий діти складають самостійно. Такі вправи можна проводити на багатозначність іменників, дієслів: правильне коло, коло інтересів; стояти близько, стояти насмерть. Поступово подібні звороти з'являються і в письмових роботах. Вправи на використання в реченнях омонімів можуть проводитися в 7 класі, де багатший учнівський словник. Учителеві не обов'язково визначати, які слова називаються омонімами, самі речення з ними (Попід скиртою старої соломи вишукувала мишей прудка ласка. Панська ласка - що вовча дружба.) правитимуть за ілюстрацію до положення про однакове звучання й написання слів, різних за значенням. Треба при нагоді розповідати учням про роботу письменників, про те, що визначні твори художньої літератури давались не легко, а вимагали титанічної праці. Наприклад, перекладаючи твори світової літератури на українську мову Максим Рильський ретельно відшуковував потрібні слова, синоніми, щоб максимально відтворити стилістику автора, зберігши форму і зміст оригіналу. Учням стане зрозуміло, що над будовою речень, добором потрібних висловів потрібно думати, шукати їх. Досвід показує, що ефективно поліпшує виклад учнівських робіт колективне виправлення стилістичних помилок. Відомо, що однорідні члени речення збагачують опис, пожвавлюють розповідь. Ознайомивши учнів з цією темою, диктую речення: Ластівка злітали вгору, рвучко, наче підбиті, падали вниз, сновигали над болотом, проникали між густий очерет, виринали з-за кущів терну і потім кидались до своїх гнізд під карнизами шкільних вікон. Назвавши однорідні присудки, учні самостійно складають подібні речення з однорідними підметами, при яких широко використовують другорядні члени (Наш будинок оточили товсті з покрученим гіллям каштани, розложисті клени, стрункі, як солдати, тополі і навіть молоденькі, восени посаджені яблуні), з однорідними додатками, означеннями, обставинами. У 7 класі можна так цікаво опрацювати вправу на збагачення тексту художніми засобами. Оголошується, наприклад, тема про кінець зими, текст на зразок звичайної інформації готує учитель і заздалегідь записує на дошці. Кінчається останній місяць зими - лютий. У повітрі ще холодно, на термометрі - мінус 13-17 градусів, але сонце вже вище на небі, збільшується день, іноді навіть капає з стріх. Та коли хмарно й падає сніг - знову справжня зима. Повторюємо визначення метафори, уособлення, наводимо приклади гіпербол, пригадуємо порівняння. Треба допомогти учням створити кілька метафор, одну-дві гіперболи, порівняння. Далі учні виконують завдання самостійно. Один з учнів перебудував цей текст так: Старенький лютий кидає ще в очі колючі сніжинки, дідуган Морозенко ночами ходить по льоду, заглядає в міський парк, стукає палицею по стовбурах товстих дубів. Але вдень, коли сонце, як вимите дитя, посміхається з високого неба, Морозенко ховається у вербове дупло, а бабуся-зима гірко плаче за колишньою силою. Дехто з восьмикласників ще неправильно вживає дієприслівниковий зворот Щоб учні правильно усвідомили суть дієприслівникового звороту і його роль у реченні, демонструю таблицю, яка переконує, що дієприслівник показує додаткову до головної дію і сам утворюється теж від дієслова. Підняв і пішов - піднявши, пішов Сідає і зітхає - сідаючи, зітхає Умився і снідає - умившись, снідає Розкрив і прочитав - розкривши, прочитав Звичайно, складаються речення з парами слів правої колонки так, щоб при дієприслівнику стояли пояснювальні слова. Підносить стилістичну вправність учнів і тренування у заміні підрядних речень дієприслівниковим та дієприкметниковим зворотами і навпаки, помірне використання цих зворотів у спеціально насиченому ними тексті, перебудова складних речень, розрахована на урізноманітнення видів підрядних та використання різних сполучників і сполучних слів при них. Та які б корисні і різноманітні вправи не були, вони не дадуть відчутних результатів без систематичного повторення вивченого і достатніх тренувань, причому на новому матеріалі, щоб учням не набридала однотипна робота. Кожного вчителя української мови найбільше бентежить орфографічно-пунктуаційна грамотність учнів, яка й править за критерій успішності в середніх класах. На основі ґрунтовного засвоєння курсу мови, зокрема фонетики й граматики, досвідчені вчителі повсякчас працюють ще й над правильністю та чистотою мови дітей, особливо в діалектному середовищі. Однак вивчення мови цим не обмежується. У старших класах треба далі підносити стилістичну грамотність шкільної молоді у зв'язку з вивченням літератури та інших предметів. Навіть доброго опанування правописно-пунктуаційних норм ще мало для того, щоб учень умів послідовно, чітко і правильно висловити потрібну думку. Звідси зрозуміло, чому самостійні роботи навіть старшокласників найбільше рясніють стилістичними помилками. Ідеться тут не тільки про багато діалектизмів і варваризмів, але й нерідкі в мові школярів огріхи проти загальноприйнятої семантики слів, їх керування, сполучення, проти логічної побудови фрази, проти синтаксису літературної мови. Жодний педагог, а тим більше філолог, якому справа навчання й виховання лежить на серці, байдуже не пройде повз найменший випадок порушення мовного режиму - однаково, в усній відповіді чи в письмовій роботі, у виступі на зборах чи в оголошенні, у розмові чи в листі. Свої спостереження з повсякденної практики, багатющий фактичний матеріал учитель вдумливо систематизує, класифікує, щоб якнайдоцільніше використати його в боротьбі за практичне засвоєння норм літературної мови, за повну грамотність. Порівняно багато стилістичних помилок роблять учні у зв'язку із уживанням дієслів. Матеріал, що стосується саме цієї важливої частини мови, можна класифікувати так: 1. Помилки проти логічної побудови фрази. 2. Повторюваність, неконкретність і безбарвність вислову - найтиповіші мовно-стилістичні недоліки. 3. Помилки в керуванні. 4. Помилкове вживання дієслів у невідповідному до контексту значенні. 5. Дієслова й дієслівні звороти, яких зовсім нема в літературній мові. Матеріал кожного з цих розділів однаково важливий і потребує належного опрацювання на уроках і в позаурочний час. До мовних помилок логічного порядку треба віднести передусім випадки, коли послідовні дії у викладі передаються різними часовими дієслівними формами без жодної для цього потреби. Наприклад: „У 1843 році Т. Г. Шевченко зробив першу подорож на Україну. Тут він очима зрілої людини бачить, як ставилися до закріпаченого народу пани-поміщики. Тут він „прозрів” і починає писати гострі сатиричні твори...” Логічна послідовність вимагає в розповідях та описах дотримуватися, в основному, якогось одного часу - найчастіше минулого або теперішнього (хоч жвава й образна розповідь, розуміється, не виключає й уживання всіх часів). Тільки недостатнім логічним аналізом можна пояснити діалектні звороти: „поставив книжку на парту”, „поклав палицю в куток”, „поставив шапку на кілок” тощо. Якби учень під час мовлення уявив собі дії, виражені дієсловами, то він розумів би, що поставлена річ буде стояти, покладена - лежати, повішена - висіти, посаджена - сидіти тощо. Логіка, підтримана уявою й начитаністю, може застерегти від стилістичних неправильностей на зразок „влада царя була скинута з престолу”, „письменникові дали лауреата” і т. ін.. Керуючись міркуваннями здорового глузду, скажемо, що не владу скинуто, а царя, письменникові присвоїли звання лауреата. Порушує елементарну логіку й відсутність узгодження в числі присудка з підметом у висловах типу: „ви говорив (говорила)”, „більшість виконали зобов'язання”, „правління заводу видали хлопцеві премію”.... Отже, правильно буде: ви говорили, більшість виконала зобов'язання, правління видало хлопцеві премію. Не в згоді з логікою й дієприслівниковий зворот у реченні, якщо в них різні діючі особи чи предмети, наприклад: „Одного разу, шукаючи заробітку, їх застала ніч”. З цієї помилкової конструкції виходить, що ніч шукала заробітку. Це речення треба так перебудувати: „Одного разу, коли вони шукали заробітку, їх застала ніч”, тобто зворот треба замінити на підрядне речення часу. Часто усна й писемна учнівська мова вражає бідністю у вислові, що іноді межує з примітивом. Найбільше впадає в око багаторазове повторювання того самого слова, звороту чи подібної побудови речення. Про стилістичну безпорадність свідчить невміння користуватися синонімами, наприклад: „Батько сказав, що син повинен учитися на найкращі оцінки. Син сказав батькові, що за семестр принесе тільки „дванадцять”. Мати сказала, що своєму відмінникові купить подарунок”. У такому контексті слово сказав можна замінити синонімічними: зауважив, вимагав (батько), запевнив, відмовив (син), пообіцяла (мати). Вільно користуючись синонімічним багатством, письменники досягають яскравості й різноманітності мови, що завжди характеризують художній стиль: „Крайнебо жевріло рожевим огнем, горіло і миготіло ясним полум'ям...” (Панас Мирний). Багата синоніміка рятує навіть ділові папери від надмірної сухості мови. Так, куди легше читається протокол зборів, якщо, замість повторювати стереотипне „товариш Н. сказав у виступі”, вживемо ряд синонімів цієї фрази: т. А. заявив.., т. Б. підкреслив.., т. В. твердив.., т. Г. наголосив.., т. Д. звернув увагу.., т. Е. висловив думку.., т. С. гадає.., т. Ж. переконаний, що.., т. З. повідомив.., т. І. запевнив.., з'ясував.., порушив питання і т. д. Кількість можливих варіантів практично необмежена. Вирішальною тут є стилістична вимога, щоб у нашій мові було якнайменше зайвих повторень, щоб вона відзначалась різноманітністю. Бідність мови автора виявляють і нерідкі випадки тавтології, тобто повторення в тому ж реченні того самого слова, однокореневих слів чи тієї самої думки тільки іншими словами: „письменник зобразив яскраві образи”, „дівчина вчинила героїчний вчинок”, „хлопець змальовував малюнки”, „засніжена снігом дорога”... Подібні тавтологічні вислови є стилістично-мовним недоліком, тож їх вживання не бажане. Уникнути неприємних тавтологій допомагає вміле користування синонімами, наприклад: письменник зобразив яскраві постаті (характери, типи тощо) або письменник змалював (вивів, показав тощо) яскраві образи; дівчина вчинила героїчний подвиг або дівчина зробила (здійснила) героїчний вчинок; хлопець змальовував картини (пейзажі, статуї) або хлопець копіював малюнки; засипана (покрита) снігом дорога або просто засніжена дорога. Проте зовсім інша справа - тавтологія, вжита зі стилістичним завданням, наприклад: Загину загибеллю сокола я, Та карою буде загибель моя. (М. Бажан) Ідеться про спеціальне (художнє) повторення, що посилює емоційність мови й увиразнює сказане. Аналізуючи подібні літературні зразки точності й виразності мови, учитель навчає учнів добирати найвідповідніші для певної дії чи стану дієслова. Тим-то дієслова говорити чи казати доречно замінити конкретними й точними у відповідній ситуації дієсловами, близькими значенням: коли - повідомляти, заявляти, доповідати, коли — запевняти, пообіцяти тощо. У межах одного синонімічного ряду виділяються змістовні й експресивно-стилістичні відтінки. Так, поряд з нейтральним основним дієсловом говорити існують слова: промовляти, мовити, ректи (з відтінком урочистості), балакати, гомоніти, гуторити (розмовно-побутові), торочити, дерчати, товкмачити (настирливо повторювати одне й те саме), цвенькати (говорити швидко й неясно), цокотати (говорити швидко, дзвінко й несерйозно), шамкати (говорити помалу й нерозбірливо), мимрити, бурмотати (неясно говорити під ніс), бубоніти, лепетати, жебоніти (про дитячу мову), базікати, варнякати, верзти, патякати, плести, ляпати, молоти, клепати, бевкати, просторікати (говорити нісенітниці). Тільки старанне вивчення словесного багатства мови дає змогу знайти безпомилковий і точний вислів. Мова учнів, як правило, позбавлена образних висловів і картинності, хибує на протокольну сухість, художню безбарвність і разом з тим нерідко на вбогість думки, а то й беззмістовність. Коли навіть дев'ятикласникам запропонувати, наприклад, тему „Мій трудовий день”, то більшість із них такий твір напише у вигляді переліку дій: „Я встаю вранці, миюся, одягаюся, їм і йду до школи...” Подібно і в опрацюванні тем „Наше місто”, „Осінь” тощо багато хто тільки перелічить ряд предметів чи ознак їх мало не протокольно. Відносно значну групу мовних огріхів становлять помилки в керуванні, з яких найтиповіші такі: „Брати (взяти що) „під увагу” треба: брати до уваги, на увагу. „Братися за роботу” краще: братися до роботи. Берімось краще до роботи, змагаймось за нове життя! (Леся Українка). „Забрати комусь щось” - треба: забрати в кого що. Ця робота забрала в мене весь час. „Знущатися над ким” - краще: знущатися з кого, чого. Лазар почав кричати й коверзувати, знущатися з Івана. (М. Коцюбинський). Але: збиткуватися над ким. „Іти (піти) за хлібом, за водою” - правильно українською: іти (піти) по хліб, по воду, тобто по кого, по що; а „йти (піти) за ким, за чим” має значення йти вслід за ким, за чим, тобто позад кого, чого: пішов (поплив) човен за водою - понесла його вода, іти за возом - іти позад воза. Так само „послати за лікарем”, треба: послати по лікаря, бо за лікарем - слідом за лікарем. „Мати метою” відповідає літературному: мати на меті кого або мати на меті що зробити, поставити собі (за) мету. Ми маємо на меті (ми поставили собі за мету) достроково виконати план. „Ця річ належить до мене” - ця річ належить мені. Ми молоді, ми юні, і нам належить світ (В. Сосюра). Але: цей рукопис належить до XII століття, ця книжка належить до художньої літератури. „Насміхатися над ким” - треба: з кого, чого. Насміхався кулик з болота, та й сам туди заліз (прислів'я). „Помер йому батько” - правильно: помер його батько, помер у нього батько. „Приглядатися, прислухатися чому” - слід до чого: приглядатися до роботи, прислухатися до всього. „Просити когось о щось” - літературна норма: просити в кого чого.Діти просять у матері хліба, попросив у нього вибачення, прошу слова. „Співчувати з кимсь” - треба: співчуваємо вам. „Стояти за тим, щоб...” - правильно кажуть: стояти за те, щоб... Ми стоїмо за те, щоб була на світі справедливість. „Шукати за ким, за чим” - треба: шукати кого, чого. Шукай вітру в полі. Лиха не шукай — воно саме тебе знайде (прислів'я). Ще більше стилістичних помилок виникає внаслідок того, що дієслова вживаються у невідповідному до контексту значенні. Тут найчастіше маємо справу із звичайною контамінацією, тобто з невмілим або невдалим об'єднанням частин двох різних висловів. Деякі контаміновані слова прижилися в літературній мові, наприклад хилитати, що виникло через схрещення частин двох слів: хитати і хилити; скромадити із: скребти і громадити. Проте в синтаксисі мови учнів буває чимало контамінованих словосполучень, що неправильно складені („Поема мала велике значення на інших письменників”) з двох правильних - „Поема мала велике значення для творчості інших письменників” та „Поема мала великий вплив на інших письменників”. Подібно перекручений вислів „Ця подія показує про те” замість показує те або говорить (свідчить) про те. Прикладів мовної контамінації можна навести чимало: „Став працювати краще”: почав (узявся) працювати. Але: став на роботу, став до бою, до розмови, став у пригоді. „Стратити нагоду” - втратити нагоду, втратити голос, грунт під ногами. Стратити — покарати на смерть, позбавити життя, знищити. „Тямиш, як це було” - пам'ятаєш, як це було. Тямити в чому - розуміти що, розумітися, знатися на чому: Він нічого не тямить у мистецтві. Коли не тямиш, то не берися (прислів'я). Ціла низка неправильних словосполучень перейшла з інших до нашої мови. До цього спричинився невдалий переклад, що спотворює вислови. Ось найтиповіші приклади: „Відкривати вікно, двері, книжку” - треба: відчиняти вікно, двері, шафу, валізку тощо. Розгортати (розкривати) книжку, зошит. Відкривати виставку, нову школу, пам'ятник, таємницю. „Віднести перемогу чи одержати перемог” - слід: здобути перемогу. Віднести — понести геть, одержати — дістати від кого. „Займає мене ця книжка” - ця книжка мене цікавить, інтересує, та займати можна місце, посаду, кімнату. „Заказав шити костюм” - замовив костюм. Заказувати — забороняти: Закажіть дітям, щоб не топтали квітів. „Заставляти когось працювати” - примушувати, змушувати, силувати, приневолювати кого до праці. Заставляти кожух (давати в заставу), заставляти столи (накривати). „Мішати комусь у роботі” - заважати, перешкоджати кому в роботі: Усе, що йти нам заважає, зумій одкинути в собі (В. Сосюра). Мішати кашу, карти... „Назначити керівником” - призначити керівника. Назначити - поставити знак: назначила свою курку. „Наказав сина за двійку” - покарав... Наказувати - загадувати, веліти. Мати наказала дітям сидіти вдома. „Переписуватися з кимсь” - листуватися з ким. Твір переписують на машинці. „Представляти собі” - уявляти собі. „Це представляє велику вартість” - це являє собою (становить, має) велику вартість. Але: представляти до нагороди, представляти інтереси мас. „Представляється ця справа ось так” - справа має такий вигляд, справа така. „Здалеку все представляється меншим” - здалеку все здається (видається, уявляється) меншим. „Приходиться про це говорити” - доводиться про це говорити (випадає, треба, слід). Але: де прийдеться (трапиться), чоботи прийшлися до ноги. „Рахувати своїм обов'язком” - вважати (визнавати, покладати) за свій обов'язок. Рахувати (лічити) по порядку, на пальцях... „Роздався грім” - пролунав (загримів) грім, загриміло. Але: чоботи роздалися, розтяглися, розносилися, стали більшими. Хвиля роздалася (розступилася) і обох покрила. (Т. Шевченко). „Удався до міста” - подався (вирядився, вирушив, пішов) до міста. Удаватися в тугу, до ворожки, удатися в батька; спроба вдалася, йому все вдається (щастить); вони вдалися (звернулися) до нас по допомогу. Нарешті, мову учнів засмічує сила дієслів, яких зовсім нема в літературній мові. Найчастіше це діалектна лексика, вживана на вузькій території, проте немалу частку в цій групі становлять слова, взяті з інших мов. Усувати з ужитку такі дієслова, заміняти їх загальновживаними, літературними - першочергове завдання нашої школи. Узяти хоча б такі: взивати - кликати, закликати, звати видіти, передвидіти - бачити, передбачити заперестати - перестати, вщухнути, припинити негодувати - обурюватися ограничувати - обмежувати ожидати - чекати кого, чого і на кого, що, ждати, дожидати, очікувати кого отвирати - відчиняти, відмикати, (двері), розгортати (книжку), відкривати школу, розплющувати (очі) підчеркнути - підкреслювати пописатися, списатися - відзначитися, виявити (виказати, показати) себе, свій хист до чого приміняти - застосовувати, прикладати, пристосовувати, приладнувати приспособляти - пристосовувати, припасовувати протирічити - суперечити, перечити. У щоденному вжитку чимало дієслівних висловів, які, живцем перенесені на український грунт з чужого поля, не прийнялися і, ніби непотрібний бур'ян, захаращують наш мовний квітник. Для ілюстрації досить навести кілька прикладів: „Це тяжке до виконання” - це важко виконати. „Маємо до діла з...” - маємо справу (діло) з... „Я маю написану цю роботу” - я написав (написала) цю роботу. „Річ мається так” - справа така; „так мається річ з...” - так стоїть справа з... „Два мається до п'ять, як...” - два відноситься до п'яти, як... „Не маєш чого встидатися” - тоді нічого (нема чого) соромитися. „Ходить о то...” - річ (справа) в тому, що.., йдеться про те, щоб... „Слова покриваються значінням” - слова збігаються значенням. „Ця річ підлягає сумніву” - це річ сумнівна, ця справа непевна. „Це не улягає сумніву” - у цьому нема сумніву, це не викликає сумніву, це не підлягає сумнівові. „Добро пожалувати” - Ласкаво просимо! Гостинно просимо! Ласкаво запрошуємо! Просимо завітати! Вітаємо! Просимо до нас! Просимо до господи! Милостиво просимо! Оскільки, українською «пожалувати» - пошкодувати, пожаліти: Нічого не пожалую, усе віддам... (Т. Шевченко). „Заключити договір” - укласти (скласти) договір, угоду. „Так сказати” - сказати б, мовляв, так би мовити. Наявність таких помилок у мові учнів зобов'язує не лише вчителя мови, а й кожного педагога посилити працю над піднесенням мовної культури учнів. І хоч розвиток та культивування мови як могутнього засобу здійснення найвищих громадських і культурних завдань ставиться в обов'язок усім працівникам культури, освіти, преси, радіо й кіно, та на школу насамперед покладено високу місію - зробити багатющі мовні скарби народу надбанням найширших мас. Школа покликана збудити у молодих громадян жвавий інтерес до мовних явищ і прищепити їм на все життя незгасну любов до рідної мови, до її багатства, чистоти і краси. Школа повинна вчити своїх вихованців повсякчасно працювати над мовою, збагачувати й шліфувати її. Добре знання рідної мови - неодмінний елемент високої культури, веління нашої епохи. Знання мови треба весь час удосконалювати через неослабний зв'язок з художньою книжкою й словником, з газетою й журналом, радіо і телевізором, театром і кіно, з цілющим джерелом живої народної мови. Достатнє опанування мовних багатств сучасності вимагає від кожного як засвоєння норм літературної мови, так і поповнювання словника, зокрема активного, засвоєння якомога більше синонімів і виражальних образних засобів, користування фразеологізмами. Інакше кажучи, увага до культури мови - це увага до її високої стилістичної організації. Вправи для попередження мовних та граматичних помилок Мовні помилки – це порушення якостей літературної мови, що призводить до неточностей, вживання зайвих слів (плеоназмів), тавтологій, численних русизмів, немотивованого повторювання одних і тих самих слів, порушення їх лексичної сполучуваності. В кожній граматичній темі шкільного курсу мови вчителем можуть бути використані вправи, які тренуватимуть необхідні учням навички точного слововживання – в широкому розумінні цього поняття. |
|
Творчий проект Формування дослідницької культури учнів при вивченні мови та літератури Федоренко Г. М. Формування дослідницької культури учнів при вивченні мови та літератури: Курсова робота. – Донецький облІППО, 2012... |
“Перший мільйон” до Дня рідної мови Обладнання: реферати учнів, виставка словників української мови, портрети українських митців, фото пам’яток культури і мистецтва |
|
Звісно, не останню роль грають тематичні уроки. Проектна методика... Ласкаво просимо до України!”. Пізнавальним аспектом таких уроків є збільшення обсягу знань про особливості культури своєї країни,... |
Мова суспільство. Постколоніальний вимір Лариса МАСЕНКО Як прекрасна... Це основна, наддіалектна форма існування мови, що є засобом порозуміння всіх представників народу без розрізнення віку, статі, соціального,... |
|
Мова суспільство. Постколоніальний вимір Лариса МАСЕНКО Як прекрасна... Це основна, наддіалектна форма існування мови, що є засобом порозуміння всіх представників народу без розрізнення віку, статі, соціального,... |
Надії Петрівни "Семантико-стилістична характеристика вигуків в українській мові" Тема роботи учениці 11 класу Барнасевич Надії актуальна, вибрана правильно, так як вивчення стилістичних функцій одиниць мови у школі... |
|
Організувати усне та письмове тренування учнів по оперуванню лексичним... Навчальна: Поширювати філологічний кругозір учнів за допомогою нових знань про лексичну та граматичну системи англійської мови; поглиблювати... |
Уроку української мови в 11 класі на тему: «Л ітературне краєзнавство.... М. Гоголя. Вироблення навичок самостійної роботи з додатковою літературою, виразного читання. Збагачення активного словника учнів... |
|
Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм.... Тому звертається багато уваги при вивченні усіх тем засвоєнню стереотипів комунікацій певного фаху. Робота над культурою мови студентів... |
ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаним в царині духовних... |