|
|
Скачати 343.84 Kb.
|
| ФОНЕТИКА. ОРФОГРАФІЯ Голосні — це звуки, під час вимови яких струмінь повітря не натрапляє на перешкоди в ротовій порожнині, вони утворені за допомогою голосу. В українській мові це: [а], [о], [у], [є], [и], [і]. Приголосні тверді і м'які, дзвінкі й глухі Приголосні звуки поділяються на тверді і м'які. Вони можуть утворювати пари. Вимова таких звуків відрізняється тільки положенням язика в ротовій порожнині. Тверді: [д], [т], [з], [с], [ц], [дз], [л], [н], [р]. М'які: [д'], [т'1, [з'], [с'], [ц'], [дз'], [л'], [н'], [р']. У процесі мовлення, крім м'яких і твердих приголосних, зустрічаються так звані пом'якшені приголосні, які не є самостійними звуками фонетики української мови, вони вважаються тільки варіантними від твердих: [б] - [б'], [в] - [в'], [п] - [п'], [ф] - [ф'], [ж] - [ж'], [ч] - [ч′], [ш] - [ш'], [дж] - [дж'], [г] - [г'], [к] - [к'], [х] - [х'], [ґ] - [ґ' ], [м] - [м']. Інші приголосні пом'якшеними бути не можуть. За характером звучання приголосні поділяються на дві групи: свистячі ([з, з', ц, ц', с, с', дз, дз']) і шиплячі ([ж, ч, ш, дж]). Невелику за кількістю групу складають носові приголосні [м], [н], [н'], тобто при їх творенні задіяна носова порожнина. В основі поділу приголосних на шумні, сонорні та дзвінкі лежить рівень участі у творенні звуків голосу й шуму. Якщо у творенні дзвінких приголосних присутні як шум, так і голос, то глухі творяться за відсутності голосу та за допомогою шуму. Окремі дзвінкі й глухі приголосні звуки близькі між собою за способом творення і становлять пари: Двінкі: [б], [д], [д'], [з], [з'], [дз], [дз'], [ж], [дж], [г], [ґ]. Глухі: [п], [т], [т'], [с], [с'], [ц], [ц'], [ш], [ч], [к], [х], [ф]. Не мають пар дзвінкі звуки: [в], [м], [н], [н'], [л], [л'1, [р], [P'L [й]. У мовному потоці звуки мови зазнають впливів, певних змін, іноді навіть відбуваються заміни одних звуків іншими. Наприклад: зсунути — [сунути] — відбувається оглушення [з] під впливом наступного [с]. Такі чергування звуків можуть відбуватись і в системі приголосних, і в системі голосних. Наголос У процесі мовлення не всі приголосні вимовляються з однаковою звуковою інтенсивністю. Наголос — це виділення одного зі складів слова за допомогою додаткового посилення голосу. Склад, на який припадає наголос, називається наголошеним (сильним). Усі інші склади в слові — ненаголошеними (слабкими). Наголос у складі надає йому більшої інтенсивності й тривалості при вимові. Голосні й приголосні наголошеного складу вимовляються чітко й виразно. Наголос присутній у кожному повнозначному слові. Але службові слова найчастіше наголосів не мають. Складні слова, крім головного наголосу, можуть мати побічні (додаткові) наголоси. Наприклад: вічно′зеле′ний, висо′коорганізо′ваний Наголос в українській мові є вільним, тобто може належати будь-якому складу в слові, бути незакріпленим за певним складом. В українській мові наголос також є рухомим, оскільки при змінюванні слова може переміщуватися з одного складу на інший. Наприклад: вода′ — во′ди, земля′ — зе′млі. Завдяки наголосу можна розрізняти слова у тому випадку, коли звукове оформлення слів є тотожним. Наприклад: обі′д — о′бід, по′тяг — потя′г. Фонетичний запис Фонетичний запис (транскрипція) передає на письмі точну вимову звуків з тими змінами, яких звук зазнає у процесі мовлення. Для транскрибування тексту використовують літери алфавіту й додаткові позначки. Основні правила й позначки транскрипції такі: 1. У транскрипції немає великих літер, усі слова пишуться з малої літери. 2. Текст чи слово, що транскрибується, береться у квадратні дужки [ ]. 3. [′ ] — скісна рисочка над голосним або після нього позначає наголос: [голова′], [лі′тера], [ду′мка]. 4. [´ ] — менша скісна рисочка вгорі після приголосного позначає м'якість попереднього приголосного: [ден´], [т´ін´], [н´іс], [л´іто]. 5. Кожен звук слід позначати одним окремим знаком (літерою), і кожна літера має позначатися тільки одним звуком. Тому в транскрипції немає йотованих літер я, ю, є, ї і літери щ, які позначають два звуки [йа, йу, йе, йі, шч]: яма — [йама], юність — [йун´іс´т´], єдність — [йед´н´іс´т´], їжак — [йіжак], щастя — [шчас´т´а]. 6. Знак [' ] після приголосних передає напівпом'якшення: [в'ітер], [ж'інка]. 7. На позначення довготи звука вживається двокрапка [:]: [жит:´а], [знан:´а], [розр´іс:´а]. 8. Для позначення злитої вимови африкатів [да, дж] використовується дужка вгорі над літерами: [дзв´інок], [джм´їл´]. 9. [˘ ] — маленька дужка над і або у вказує, що це напівголосний — напівприголосний звук: [буу˘], [жиу˘], [шоу˘к], [м˘'іф], [в˘'ійна]. 10. [еи, ие] — маленькі літери збоку вгорі вказують,до якого звука наближається звучання: [сеило], [чеирвоні], [виешнева]. 11- [|]> [| |] — одна вертикальна риска показує звичайну паузу (на місці коми, тире), дві вертикальні риски через рядок показують тривалу паузу на межі речень: [йак парос´т´ винограднойі лози | плеикаітеи мову | пи˘л´но й неинастан:о пол´і'т´ бурйа'н]. Зразок фонетичного розбору слова 1. Берешся — [беирес:´а]. 2. У слові три склади: бе-ре-шся, усі відкриті. 3. Наголос падає на другий склад. 4. Голосні звуки: [еи], [є], [а]; [еи] — звучання є наближається до и. 5. Приголосні звуки: [б], [р], [с:´]. Звуки [б], [р] — дзвінкі, тверді, [с:´] — глухий, м'який, подовжений. 6. У слові 7 літер, б звуків, буквосполучення шс позначає один подовжений звук [с:]. Е завжди пишеться: 1. У групах -ере- й -еле: берег, дерево, серед; зелень, пелена, селезень, шелест. 2. У суфіксах -еня-, -єн-, -енк, -еньк-, -ер(о), -есеньк-, -ечк-, -тель: козеня, доручений, Юхименко,рученька, семеро, малесенький, книжечка, вихователь. 3. Коли е при зміні слова випадає: березень, бо березня; вітер, бо вітру; мітел, бо мітла; справедливий, бо правда; хлопець, бо хлопця. И пишеться: 1. Відповідно до вимови після твердих приголосних: кисень, пити,риба, тин, сирий. 2. У ряді слів у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: бриніти, гриміти, дрижати, кривавий, криниця, стриміти, тривати, тривога; глитати. 3. У словах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р: дизель, динамо, стимул, математика, позиція, система, режим, ширма, риф. 4. У кінці слів після г, к, х: вимоги, дороги, навколішки, кроки, оскільки, верхи, дахи, але в закінченнях прикметників і займенників, які відповідають на питання які?, пишемо і: дорогі, великі, всякі, тихі, тремтячі. І пишеться: 1. На початку слова: ім'я, індик, іній, інколи, іноді, інший, існувати, істина. 2. Відповідно до вимови в ряді слів не під наголосом пишеться -рі-, -лі-: дрімати, дрімливий, дрімота, тріщати, зустрічати; злітати. Апостроф Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом. Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї: 1. Після б, п, в, м, ф: б'ю, в'ю, в'язи, у здоров'ї, м'язи, рум'яний, тім'я, мереф'янський, В'ячеслав, Стеф'юк. 2. Після р: бур'ян, міжгір'я, пір'я, матір'ю, кур'єр, на подвір'ї, сузір'я. 3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без'язикий, від'ємний, з'єднаний, з'їхати, з'явитися, об'єм, дит'ясла, пан'європейський, пів'яблука, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи, пів-Америки тощо. 4. Після к перед я, ю: Лук'ян, сек'юриті. Чергування У—В В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах, якщо це не змінює значення слова. У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови: 1. Між приголосними: Наш учитель; Десь у хлібах кричав перепел. 2. На початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Д. Павличко); Увійшли до хати; У лісі стояв гамір, пахло квітами. 3. Незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер -льв-, -св-, -тв-, -хв- і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не сунься у воду (Приказка); Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга. 4. Після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві; До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села. В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних: 1. Між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитала в оголошенні. 2. На початку речення перед голосними: В очах його світилася надія; В Антарктиді працюють наукові експедиції. 3. Після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, -льв-, -св-, -хв- і под.): Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (К. Гордієнко). У — В не чергуються: 1. У словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вдача, вклад, вправа, вступ (і удача, уклад, управа, уступ — з іншими значеннями); увага, ударник, узбережжя, указ, умова, а також у похідних утвореннях: вступний, владар, уважність, ударницький, умовний та ін. 2. У власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдовенко, Врубель, Владивосток; Угорщина, Удовиченко, Урал, увертюра, ультиматум, утопія та ін. Чергування І—Й Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови: 1. Після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Д. Павличко); Вірю в пам'ять і серце людське (Б. Олійник). 2. На початку речення: І долом геть собі село понад водою простяглось (Т. Шевченко). Й уживається, щоб уникнути збігу голосних: 1. Між голосними: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Ф. Малицький). 2. Після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Л. Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Я. Щоголів). І — Й не чергуються: 1. При зіставленні понять: Дні і ночі; батьки і діти; війна і мир. 2. Перед словом, що починається на й, є, ї, ю, я: Ольга і Йосип — друзі; І раптом людська тінь майнула. Куди, для чого, хто і як? (М. Рильський). 3. Після паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Т. Шевченко). Приголосні звуки Позначення м'якості приголосних Знаком (ь) позначається м'якість попереднього приголосного звука. Ь пишеться: 1. Після м'яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: вісь, ґедзь, кінь, мідь, наморозь, палець, суть, швець; близько, восьмий, ганьба, Грицько, дядько, кільце, молотьба. 2. Після м'яких приголосних у середині складу перед о: дьоготь, дзьоб, льон, сьомий, трьох, тьохкати. 3. У суфіксах -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цько-му; -зьки, -ськи, -цьки: близький, вузький, волинський, донецький; близькість, людськість; близько, військо, багацько; по-французькому (по-фрацузьки), по-українському (по-українськи), по-німецькому (по-німецьки). 4. У зменшено-пестливих суфіксах -енька, -ень-ко, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: рученька, батенько, голівонька, соколонько; гарненький, малесенький, свіжісінький, тонюсінький. 5. Відповідно до вимови після л перед приголосним: альбатрос, фільм, дельфін. 6. Після м'якого л перед наступним приголосним: їдальня, кільце, ковальський, пальці,рибальство, сільський, спільник. ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ! Не ставиться м'який знак після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: балка — балці; галка — галці, галченя; монголка — монголці; Наталка — Наталці, Наталчин; рибалка — рибалці, рибалчин; спілка — спілці, спілчанський, але: Галька — і Гальці, Гальчин. 7. У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м'якої групи І відміни й середнього роду на -нн(я), -ц(е) II відміни: друкарень, їдалень, крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць, сердець і серць. 8. У дієслівних формах дійсного та наказового способу: будить, будять, здається, косить, косять, коситься, робить, роблять, робиться. 9. На позначення роздільної вимови після м'яких приголосних перед я, ю, є, ї в російських прізвищах: Третьяк, Ільїн, Саласьєв. 10.У словах іншомовного походження після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї та йо: конферансьє, монпансьє, ательє, бульйон, віньєтка, Ньютон, Лавуазье. Ь не пишеться: 1. Після губних б, п, в, м, ф: любов, Пилип, висип, торф. 2. Після р у кінці складу або слова: вірте, кобзар, лікар, перевір, секретар, тепер, школяр, Харків. 3. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), -ськ(ий): інженер, інший, кінчик, менший, тонший, Уманщина; волинський, освітянський, селянський; громадянство, селянство. Але: бриньчати, доньчин, няньчин, няньчити та ін., бо м'який знак між приголосними наявний у твірних іменниках: бренькіт, донька, нянька. 4. Після м'яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м'які приголосні: вінця, кінцівка, користю, ланцюжок, радість, світ, свято, слід, сміх, сніг, сніп, сьогодні, танцювати, щастя. Але: різьбяр (і різьбар), тьмяний і похідні від них. ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ! Коли ь уживається у формі називного відмінка іменника, то він зберігається й у всіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його нема, то й в інших відмінках він не пишеться; Галька — Гальці, дівчинонька — дівчиноньці, письмо — на письмі. 5. Після л в іменникових суфіксах -алн(о), -илн(о): держално, пужално, ціпилно та ін., але в зменшених формах ь пишеться: держальце, пужальце й под. 6. Між подовженими м'якими приголосними: буття, волосся, галуззя, гіллястий, життя, каміння, ллється, приладдя, сіллю. 7. Після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: безбатченко, Панченко, Федченко; Радчук, Степанчук; Гринчишин, Федчишин, але після л пишеться ь: Михальченко, Михальчук. 8. Після ц у кінці слів — іменників чоловічого роду іншомовного походження: Галац, кварц, палац, паяц, Суец, шприц, а також у деяких вигуках: бац, буц, гоц, клац. 9. В іменах: Наталя, Касян, Омелян, Тетяна, Оляна; в українських прізвищах: Касяненко, Третяк, Дяченко. Приголосні звуки Спрощення груп приголосних -Ж(Д)Н-, -3(Д)Н-, -С(Т)Н-, -С(Т)Л- У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл-, -стн- при зміні слова випадають д і т: тиждень — тижня — тижневий; виїздити — виїзний, поїзд — поїзний; лестощі — улесливий, щастя — щасливий; вість — вісник, користь — корисний, честь — чесний, якість — якісний. Але в словах: зап'ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, шістнадцять літера т зберігається. ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ! У прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим -ст, літера т у групі приголосних –стн - зберігається, хоч відповідний звук і не вимовляється: аванпост —аванпостний, баласт — баластний, компост—компостний, контраст — контрастний, форпост — форпостний. -3(К)Н-, -С(К)Н- У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при творенні дієслів із суфіксом -ну-: бризк — бризнути, брязк — брязнути, блиск — блиснути, писк — писнути, плюск — плюснути, тріск — тріснути. Але: випуск — випускний, виск — вискнути, ризик —ризикнути. |
| Уроки у 5 класі ТЕМА. Фонетика. Орфоепія. Орфографія Сьогодні ми починаємо вивчати нову тему «Фонетика. Орфоепія. Графіка. Орфографія» |
Фонетика і графіка. Орфоепія і орфографія Системно відображаючи програмний матеріал, такі завдання сприяють об’єктивному і всебічному оцінюванню рівня його засвоєння, аналізу... |
| ЗАТВЕРДЖЕНО Канікули – це час для фізичного, інтелектуального, психологічного відпочинку учнів, а також час, коли вони активно використовувати... |
Олімпіада школярів з програмування Причому на початку кожної години вони б'ють стільки раз, скільки зараз годинника (по 1 разу – під час ночі і під час дня, по 2 рази... |
| Інструкція з безпеки життєдіяльності № для учнів перед канікулами... Канікули – це час для фізичного, інтелектуального, психологічного відпочинку учнів, а також час коли вони можуть займатися хатніми... |
Сценарій спортивного свята ... |
| Конспект ПНД з елементами ТРВЗ, ейдетики та мнемотехніки Продовжувати вчити дітей чітко вимовляти голосні та приголосні звуки, робити звуковий аналіз, підбирати слова на заданий звук, ділити... |
"Школа. Клас. Навчальне приладдя" Культура усного мовлення. Закріплення умінь літературної вимови, форм звертання до однолітків і дорослих, етикетної лексики. Тон... |
| Тема. Алфавіт. Звуки мовлення. Букви Обладнання: плакат «Правильно сиди під час письма», комп’ютер, презентації фізкультхвилинок,картки з малюнками, малюнок сонечка,... |
Мета. Матеріал до уроку Тема. Звуки й голоси в природі; звуки рідної мови. Формування уміння читати слова правильно, читати речення і частини тексту виразно.... |