|
|
Скачати 1.7 Mb.
|
11. Історична трансформація первісних ритуалів і табу. Її відбиття в усній народній і календарній обрядовості українців. Первісна культура — найбільший період в історії людства — від виникнення людини (близько мільйона років тому) і до появи державності. У різних народів цей період тривав неоднаково, деякі навіть тепер живуть за умов первісності. Тому сучасна наука розрізняє власне первісну культуру — що існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV — початок III тисячоліття до н. е.), і традиційну первісну культуру. Календарні свята та обряди українців Найважливіші складові духовного життя народу - свята та обряди. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності, ментальність, історію. До числа інститутів, породжених релігійними уявленнями й аграрним укладом побуту, належали календарні свята та обряди. Це - найдавніша обрядовість, корінням своїм вона сягає первісних, язичницьких вірувань. Значно пізніше церква сприйняла систему землеробських свят, яка вже склалася, і надала їй християнського забарвлення. Свята і обряди календарного циклу регламентували всі сфери життя українського селянина - виробничу, суспільну, сімейну, а головна їх мета - відвернути стихійне лихо, вплинути на врожайність. У аграрному календарі українців не було різкого розмежування між сезонами. Обрядовість зимового циклу поступово переходила у весняну, весняна - у літню і т.п. Кожний цикл ніс своє сезонне смислове навантаження (підготовка ґрунту, сівба, посадка - весною; збір і збереження врожаю восени). Календарний цикл насичений безліччю ритуалів і прикмет, які також зв'язують пори року. Зимові свята починалися 21 листопада з Введення, “коли вводилося лiто у зиму”. Цей день віщував, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. Серед зимових свят українців особливо виділяється період святок з кульмінаційними точками - Різдвом, Новим роком і Хрещенням. Різдво - зимове свято, яке сягає корінням в далеке язичницьке минуле. Це свято сонцевороту, найкоротший день у році, коли Сонце ніби вмирає і людина магічними діями мала йому допомогти. Після прийняття християнства свято злилося з народженням Ісуса Христа, але в народній пам'яті збереглося його глибинне значення. Завдання і складові частини національного виховання. Дослідження, особливо останніх років, свідчать, що пращури українців в епоху глибокої античності, часів трипільської культури, мали власну писемність, агрокалендар, самобутню міфологію, багатий фольклор, виховні традиції і звичаї. Протягом тисячоліть народна система виховання зароджувалася, розвивалась, захищаючись від руйнівного впливу як прямих чужоземних загарбників, так і замаскованих реакційних, шовіністичних політичних сил. 12. Чинники культурного розвитку. Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі Високий злет культури Київської Русі був зумовлений суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя — розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства; виникненням міст; пожвавленням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін. Нові явища та процеси в давньоруській культурі — це не тільки сумарний наслідок дії суспільних сил та чинників, а й активний самостійний фактор впливу на різні сфери життя, тобто культура водночас виступає і як об'єкт, і як суб'єкт історичного розвитку. Феномен культури Київської Русі мав такі характерні риси та особливості: 1. Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. Так само як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолютне домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літературі — релігійної проблематики, в архітектурі — культових споруд. У княжу добу саме церква стає одним з найдоступніших місць задоволення естетичних потреб народу. 2. Запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів. Християнство, надавши імпульсу державотворчим та культурним процесам на Русі, сприяло поширенню візантійського впливу в різних сферах суспільного життя і в культурі, зокрема, що було особливо відчутно на початку християнізації. У цей період давньоруська література розвивається в межах візантійських канонів, які визначали жанри (житія, проповіді, повчання) та стриману стильову манеру викладу. Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактністю і статичністю. В архітектурі набуває поширення візантійський стиль зодчества, запозичується техніка цегляної та кам'яної кладки, переймається досвід створення фресок та мозаїк. З часом почали виявлятися глибинні давньоруські основи. У літературі з'являється емоційне і пристрасне «Слово про Ігорів похід» (1187) що не мало аналогів ні у візантійській, ні у європейській літературі. З XI ст. у церковному живописі започатковується процес розмивання візантійських канонів: все частіше зустрічаються світські сюжети, релігійні композиції наповнюються образами реальних людей, побутовими сценами, набувають національних рис. Яскравим прикладом цього є фрески Coфії Київської. Саме Софійський собор є матеріальним уособленням поєднання візантійського стилю і місцевих традицій. Значна кількість овальних куполів (бань) у кам'яних храмах є виявом впливу дохристиянських традицій спорудження капищ (язичницьких культових споруд). 3. Існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої самобутньої культури. Роль візантійського впливу на розвиток культури Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов'янення» творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впливом місцевих традицій. 13. Своєрідність середньовічного світогляду давніх русичів. Її відбиття в літературі. 14. Храмове будівництво у Київській Русі. Софія Київська з позиції втілення релігійних уявлень і проявів художньої майстерності. C X ст. майже половина Європейської частини Росії ввійшла до складу феодального Давньоруської держави, де склалася самобутня художня культура з рядом місцевих шкіл (південно-західна, західна, новгородсько-псковська, володимиро-суздальська), що накопичила досвід будівництва і благоустрою міст, створила чудові пам'ятники древнього зодчества, фрески, мозаїки, іконопису. Її розвиток був перерваний монголо-татарською навалою, привів Древню Русь до економічного і культурного занепаду і до відокремлення південно-західних земель, що увійшли до складу польсько-литовської держави. Після смуги застою на території Росії починає складатися власне російська (Великоросійська) художня культура. У її розвитку відчутніше, ніж в мистецтві Київської Русі, проявилося вплив міських низів, що стали важливою суспільною силою в боротьбі за порятунок від монголо-татарського ярма і об'єднання руських земель. Очолила вже в XIV ст. цю боротьбу великокнязівська Москва синтезує досягнення місцевих шкіл і з XV ст. стає важливим політичним ікультурним центром, де складаються перейняте глибокою вірою в красу морального подвигу мистецтво Андрія Рубльова і розмірна людині у своїй величі архітектура Кремля. Апофеоз ідей об'єднання і зміцнення російської держави втілили храми-пам'ятники XVI ст. З розвитком економічних і суспільних відносин у XVII ст. остаточно ліквідується відособленість окремих областей, і розширюються міжнародні зв'язки, у мистецтві наростають світські риси. Не виходячи в цілому майже до кінця XVII ст. за рамки релігійних форм, мистецтво відбивало кризу офіційної церковної ідеології і поступово втрачало цілісність світосприймання: безпосередні життєві спостереження руйнували умовну систему церковної іконографії, а запозичені з західноєвропейської архітектури деталі вступали в протиріччя з традиційною композицією російського храму. Але цим почасти підготовлялося рішуче звільнення мистецтва від впливу церкви, що вчинилося до початку XVIII ст. в результаті реформ Петра I. У цій роботі ми постараємося показати особливості розвитку російського зодчества в XVI - XVII століттях, простежити наступність архітектурних форм і прийомів, а також оцінити роль цього періоду в розвитку російської культури. 1. Храмова архітектура XVI ст. З кінця XV століття в розвитку російської архітектури, як і в історії культури взагалі, визначився новий етап, обумовлений великими змінами, які відбулися в житті руських земель. Об'єднання країни в єдину державу та прогресуюче зміцнення його сили, повалення монголо-татарського ярма і зростання міжнародного значення та міжнародних зв'язків Росії, посилення спілкування із західноєвропейською культурою, нарешті, значне збільшення матеріальних коштів держави, розвиток ремесла - все це створювало новіматеріальні та ідейні умови розвитку зодчества. Ознаки нового підйому стали виявлятися у другій половині ХV ст. різноманітне. Перш за все, вони позначилися у збільшенні самого розмаху будівництва і, особливо в інтенсивному відновленні багатьох прийшли до того часу в старий стан ранніх споруд. Утворилися будівельні артілі під «предстательтвом» великих бояр і купців, що виконували замовлення з будівництва та відновлення будинків. Відомі такі великі підприємці, як бояри В. та І. Ховрино, В. Д. Єрмолін. Вдивляючись в будівлі кінця XV ст., В їх форми і прийоми спорудження, можна помітити, що в цей період виразно руйнується колишня місцева чіткість архітектурних «почерків» і як все більше розвивається взаємопроникнення та збагачення різних архітектурних прийомів, властивих раніше лише окремим містам і землям . Тепер, в умовах об'єднується Російської держави, став формуватися і загальросіянин архітектурний стиль, причому провідна роль у цьому процесі належала московським майстрам - за активної участі майстрів інших земель, особливо Пскова, який славився своїм кам'яно-будівельним майстерністю. До кінця XV ст. Москва стає загальновизнаним політичним, релігійним і культурним центром Русі. Державна централізація під егідою Москви сприяє остаточного звільнення країни від монголо-татарського ярма, розширенню внутрішніх економічних зв'язків, зміцненню політичної єдності російського народу. Зростає міжнародний престиж Московської держави, яке після завоювання Константинополя турками в середині XV ст. стає головним спадкоємцем і зберігачем візантійського православ'я. Політична ідея "Москва - третій Рим" підкріплюється шлюбним союзом великого князя Московського з племінницею останнього візантійського імператора. У новій історичній обстановці набувало особливого значення кам'яне монументальне будівництво в Москві. Місто зміцнювався, архітектурний вигляд столиці повинен був відповідати могутності і міжнародному значенню Російської держави 15. Прояви середньовічного канону у давньоруських пам’ятках монументального й станкового живопису. Своєрідність цих пам’яток. 16. Ідеал людини, вироблений давньоруською книжною традицією Вершиною усної народної творчості у давньоруській літературі став героїчний билинний епос, що склався до Х ст. і розвивався в ХI-XIII ст. Головною темою билин київського циклу стала боротьба з іноземними загарбниками, ідея єдності і величі Русі. У найдавніших билинах народ ідеалізував своє минуле, коли селяни ще не були залежні від феодалів. Оратай Микула Селянинович вільний і багатий, богатир Микита Кожум'яка - безстрашний захисник Батьківщини. Істинно народними героями стали пізніше Ілля Муромець похований у печерах Києво-Печерської лаври, завзятий галичанин Дунай, волинець Михайло Казарин, ростовець Альоша, рязанець Добриня, новгородець Садко. Їх імена збереглися в пам'яті народу як символ відваги, молодецтва, доблесті і слави древніх русичів. Усна творчість народу безпосередньо впливала на писемну літературу. В особливий жанр оригінальної літератури Київської Русі виділилися повчання. У своєму "Повчанні" Мономах змалював ідеальний образ мудрого і справедливого князя, яким бажав бачити не лише своїх синів, а й князів-васалів. Але ні за часів Мономаха, ні після них Русь не мала такого ідеально-справедливого правителя. Найбільше цьому літературному образу відповідав сам Мономах, але й він, як ми знаємо, не був позбавлений людських слабкостей і недоліків. Кожна людина повинна була посідати чітко визначене їй місце в соціальній структурі і діяти відповідно до канонізованого «сценарію». Адже будь-який вчинок, зрештою, мав служити лише виразом певного смислу, який він покликаний символізувати. Відступи ж від прийнятої «знакової системи» втрачають в очах сучасників історичне значення і виносяться ними «за дужки» при характеристиці людини й оцінці її місця і ролі в житті суспільства. Сказане не означає абсолютної байдужості тогочасної культури до індивідуального начала при зображенні людини. Якщо особистісне, індивідуальне втрачає певне значення при погляді на людину з огляду на її місце й роль в суспільному житті, то саме цьому індивідуальному надається першорядного значення при розгляді співвідношення людини з божественним, з яким вона пов'язана принципом особистої відповідальності за все, що вчинене нею. Давньоруські діячі усвідомлюють багатоманітність індивідуальних виявів в людині, її зовнішності, поведінці, долі. 17. Розвиток освіти й книжкової справи у Київській Русі. Одним з основних джерел розвитку культури в Київській Русі стала розроблена двома болгарськими ченцями – Кирилом (827 - 869) і Мефодієм (815 - 885) – слов'янська абетка – кирилиця. Важливою подією в давньоукраїнському письменстві стала поява літописання. Першим найвидатнішим історичним твором Русі, що дійшов до нас, вважається «Повість минулих літ», яку написав мудрий чернець Києво-Печерського монастиря Нестор у 1113 р. До грамотних людей належала не тільки знать, але й ремісники (зброярі, різьбярі по каменю, ювеліри). Є відомості й про існування на Русі в цей час шкіл (у тому числі й жіночих). Найкращім твором староукраїнського письменства й гордістю всієї української культури є «Слово о полку Ігоровім», автор якого залишається невідомим. Важливим джерелом зрозуміння процесів, що відбувалися в ті часи, є «Руська Правда», створена Ярославом Мудрим. Це найстаріший слов'янський правовий кодекс ХІ – ХІІ ст. На досить високому рівні книжкової справи за князювання Ізяслава Ярославича було написане у 1056-1057 роках "Остромирове євангеліє", один з перших перекладів Євангеліє, виконаний у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Осторомира. В особливий жанр оригінальної літератури Київської Русі виділилися повчання. Князь Святослав Ярославович створив знаменитий «Ізборник» (1073 р. на старшого сина Ярослава Мудрого – Ізяслава, який успадкував батьківський престол), присвячений проблемі, «яко подобає людині бути». «Ізборник Святослава» – це свого роду антологія текстів духовного змісту. Рукопис ретельно переписано і проілюстровано кращими майстрами книжкової мініатюри. У Новгороді були виявлені сотні берестяних грамот (частки листів, ділова переписка, чолобитні й заповіти). Рукописні книги, літописи й князівські грамоти виконувалися на пергаменті (теляча шкіра). У побуті прості люди писали на бересті й воску. Предмет для листа називався писало. Воно виготовлялося з кістки, бронзи, дерева або заліза. З XIV на Русі поширюється папір. Тому із цього часу стали писати пір'ям. У Києві виявлено значну кількість києворуських (києвоукраїнських) написів – графіті, залишених відвідувачами на архітектурних спорудах за часів Київської Русі. Такі написи знайдено в Софійському соборі, на руїнах Успенського собору, печерах Києво-Печерської лаври, на стінах церкви Михаїла Видубецького монастиря, Церкви Спаса на Берестові та у Кирилівській церкві. Цікаву групу становлять написи на побутових виробах – керамічному посуді та пряслах до веретена. Після церковної реформи Володимира (988 р.) у Києві та Новгороді були відкриті початкові школи, в яких навчалися діти заможних верств населення ("нарочитої чаді"). Елементарною наукою було читання, а потім писання та рахування. Існувало й приватне, індивідуальне навчання. |
| 4. Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблема витоків української культури Культура це все що створено людиною, людським суспільством, фіз розумовою працею на благо людини |
ЗАВДАННЯ Охарактеризуйте поняття: «культура», «матеріальна культура», «духовна культура». Назвіть види духовної культури |
| І. КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ, ПІДХОДИ Ренесансу, культура Бароко та ін Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних... |
ЛЕКЦІЯ 2-3 Отже, культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини |
| Періодизація історії української культури Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок |
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена... |
| ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена... |
Питання до іспиту з курсу «Історія української культури» Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблеми витоків української культури |
| 1. Культура як духовний та суспільний феномен Проте "культура" — не тільки широко вживане слово, але й важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна сфера теоретичного... |
Навчальна програма ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА Профільний рівень Мета предмета «Фізична культура» реалізується шляхом застосування комплексного підходу до вирішення навчальних, оздоровчих і виховних... |