|
|
Скачати 1.7 Mb.
|
8. Найдавніші слов’янські археологічні культури. Завдяки останнім науковим досягненням українських археологів і істориків встановлені ареали археологічних культур слов'янської прабатьківщини і уточнено час розселення наших пращурів. Вичерпні дані з цієї проблеми викладеш в роботах В. Барана і М. Брайчевського. їх думку поділяє і російський вчений Л. Гумільов. Початком слов'янського розселення стала епоха зарубинецької культури. її стоянки в кінці XIX ст. вивчив український археолог В. Хвойка. Знайшов він ці ранньослов'янські поселення в районі с. Зарубинці на Черкащині. Тому цю культуру II ст. до н. е. — II ст. н. е. називають зарубинєцькою. Слов'яни рухались від верхів'їв Вісли на південь, в Подніпров'я, і на північ, у верхів'я Дніпра, Десни і Оки. А в період готських війн,— на південь, до Дунаю і в степове Причорномор'я, на північний схід — на дніпровське лівобережжя. Причинами міграції вважається демографічний вибух і вичерпаність фонду вільних земель. Черняхівська культура, що займала весь Східноєвропейський Лісостеп (Подніпров'я, Південне Побужжя, Подністров'я), представлена великою кількістю пам'ятників. Вченим відомо більше ніж дві тисячі поселень і могильників. З них біля ста поселень і 70 могильників були розкопані археологами. Вони розповсюджені по всій лісостеповій зоні. Поселення в основному розташовані на сонячних схилах невеликих рік чи балок, у зручних для землеробства місцях, біля води. За площею вони всі різні — від 1 до 20 га. Будівлі в них є в наявності як наземні, так і земляні, з дерев'яними стінами, часто плетеними і обмазаними глиною. Житлові приміщення зустрічаються площею від 20 до 50 м2. Поряд з житлом стоять господарські будівлі. Відомі господарські комплекси, які складаються з житла, господарських приміщень і хлівів для худоби. Серед виробничих споруд добре відомі залізоплавильні горни і печі для випалювання гончарних виробів, ювелірні і склоробні майстерні, приміщення для помолу зерна тощо. Обрядом поховань на могильниках черняхівської культури являються трупоспалення на стороні з похованнями залишків кремації в урнах чи ямах без наземних ознак або трупоположення. Поховання супроводжується однією чи декількома посудинами з залишками їжі, металевими деталями одягу, прикрас тощо. До пам'ятників черняхівської культури відносяться скарби римських монет, яких виявлено біля 150. Визначальним фактором господарського життя слов'ян першої половини і середини тисячоліття було землеробство. Візантійські автори IV ст. змальовують антів як суспільство, економічною основою якого перш за все були землеробство і пов'язане з ним тваринництво. Маврикій Стратег свідчить, що «у них велика кількість худоби і земних плодів, які лежать купами, особливо проса і пшениці». Той же автор, як військовий спеціаліст, рекомендує враховувати багатства слов'янських земель як джерело провіанту для війська під час воєнних дій. Рівень розвитку землеробства, відображений у повідомленнях візантійських авторів і в пам'ятниках черняхівської культури, став основою для відокремлення ремесла у самостійну галузь виробництва і тим самим — для другого суспільного поділу праці. В якості самостійного виробництва у східних слов'ян періоду черняхівської культури існували металургія і гончарна справа. Виробництво продукції носило масовий характер і було розраховано на збут. Тобто розвивалась внутрішня і зовнішня торгівля. Вдосконалення знарядь праці і суспільний розподіл праці приводили до змін в області соціально-економічних відносин. Основною формою соціальної організації слов'ян були самостійні у господарському відношенні сім'ї, об'єднані в територіальну общину. Допустима для того часу і наявність патріархальної сім'ї, але вона поступалась перед сім'єю індивідуальною як виробничою і соціальною одиницею суспільної структури. Джерелом приватної власності у антів була, очевидно, праця залежного населення. Ним були перш за все раби, якими ставали військовополонені. Ще В. Хвойка небезпідставно відзначав генетичний зв'язок між зарубинецькою і черняхівською культурами, об'єднуючи їх за обрядом поховань. Нині спільних рис, що об'єднують зарубинецьку культуру з культурою черняхівською, науці відомо більше, ніж будь-коли. Разом з тим не могли не позначитись на соціально-економічних процесах усередині слов'ян черняхівської культури і економічні та культурні їх зв'язки з Римською імперією. Результатами цього були великі ремісничі центри, розвиток торгівлі з грошовим обігом. Особливо посилились зв'язки Риму з народами Східно. Європи за імператора Марка Ульпія Траяна (98-117 pp. н. е.), коли римляни підкорили всю Данію і змусили її населення говорити на «ромейській», латинській мові. Імперія стала безпосередньою сусідкою слов'янських земель, де завдяки цьому знову відродилось експортне землеробство, до того ж у великих розмірах. Про розміри слов'янського експорту II-IV століть н. е. можна взнати, наприклад, з великої кількості скарбів римських монет у місцях розселення наших предків. Приток римського срібла різко виріс саме за Траяна, і високий його рівень тримався протягом декількох віків. Недарма автор «Слова о полку Ігоревім», згадуючи далекі часи добробуту, назвав «віки Троянові». Грошові скарби слов'янської знаті II-IV століть були отриманим від римлян еквівалентом місцевого хліба. Це підтверджується запозиченням слов'янами римської міри сипучих тіл: римський квадрантал («чверть») за назвою «четверика» для вимірювання зерна симптоматично проіснував в Україні до кінця першої чверті XX ст. У «віки Троянові» слов'яни черняхівської культури в Середньому Подніпров'ї пережили нове піднесення. Розвинулось ремесло, були винайдені гончарне коло, домниці для варки заліза, круглі жорна. Слов'янська знать широко користувалась привозними предметами розкошів: посудом, прикрасами, різними предметами побуту. Одним з торгових центрів на Дніпрі було місце майбутнього Києва. У зв'язку з експортним землеробством знову відновились шляхи на південь, до Чорного моря. Римські дорожні карти згадують венедів у пониззі Дунаю, а в середині III ст. часто згадуються і воєнні морські походи. У них поряд з готами приймають участь і якісь «скіфи*. Так греки і римляни часто називали південно-східну частину слов'янства. У соціальному відношенні придніпровські слов'яни знову досягли того переддержавного рівня, на якому вони знаходились у скіфські часи. Не виключена можливість, що в II-IV століттях, ще до нашестя гунів, на землях південної частини східних слов'ян, де раніше були царства сколотів-землеробів, уже виникла державність. На користь цього свідчить і багатство слов'янської знаті, підставою для якої було вже згадуване експортне землеробство, і поява «огнищ» — великих будинків для челяді, і відсутність городищ навколо сіл при наявності загальнодержавної оборонної лінії, і початок дружинних походів далеко за межі рідної землі. Задовго до появи Київської Русі в цій частині слов'янського світу, найбільш близькій до світових культурних центрів, рівень соціального розвитку двічі досягав межі первісного і класового суспільства. А дехто з учених стверджує, що й перетинав цей рубіж. Уперше подальший розвиток був перерваний сарматськими нашестями III ст. до н. є., а вдруге — нашестям тюрок-гунів в кінці IV ст. н. е. Слов'яни, що створили черняхівську культуру, в середині і другій половині І тисячоліття пережили якісь важливі події, які порушили історичний процес. Внаслідок цих подій черняхівська культура щезла і замість неї з'явилась слов'янська культура II половини І тисячоліття. Такими подіями були Велике переселення народів і падіння Римської імперії. 9. Особливості міфологічних уявлень сло’вян. Міф. Міфологічна модель світу. Відбиття міфологічних уявлень українців у символіці. Оскільки міф – це певне світовідчуття, він пов’язаний з уявленнями людини про час і простір. У всіх народів існували космогонічні міфи – міфи про створення світу. Незважаючи на різноманітні сюжети, такі міфи мають спільну ознаку: у них втілена ідея виникнення з первинного Хаосу сакрального Комосу. Зауважимо, що слово Космос (від грецького kosmos – порядок) у цьому контексті означає світовий порядок. Визначальними ознаками Космосу, без яких він не мислиться, є цілісність і впорядкованість. Космос як результат творчого акту асоціюється з буттям і протиставляється небуттю – Хаосу. Сам акт впорядкування (зародження) Всесвіту є сакральним (так само міфологічним світоглядом сакралізується сама ідея народження). У космогонічних міфах реалізується міфологічна модель світу – уявлення людини про впорядкований час і простір (точніше, часо-простір, оскільки на цьому етапі розвитку свідомості час і простір не відокремлюються). Міфологічна модель світу є універсальною в тому плані, що, незважаючи на різноманітність сюжетів космогонічних міфів, у них можна простежити уявлення про: а) першостихію – стихію, з якої починалося зародження Всесвіту, наприклад, це може бути безмежний водяний простір; б) першоелемент – предмет, який виник першим і зумовив виникнення інших реалій світу, наприклад, яйце, зернина, ікринка – те, з чим пов’язана ідея народження нового життя; в) сакральних творців – безпосередніх учасників акту створення світу, наприклад, тотемних тварин, якихось обожнюваних істот; г) наявність чотирьох просторових координат, пов’язаних із чотирма сторонами світу по горизонталі; ґ) наявність трьох просторових координат – «верх» – «середина» – «низ» по вертикалі, а також вертикальної осі, яка підтримує впорядкований простір і забезпечує його цілісність. Універсальними для всього людського суспільства образами впорядкованого на три частини світу є Світове Дерево, в якому виділяються верх (крона), середина (стовбур), низ (корені), а також гора, стовп; д) сакральні числа, які є своєрідним кодом впорядкованого простору: 3 – три виміри по вертикалі, 4 – чотири виміри по горизонталі, 7 – сума трійки й четвірки, 12 – добуток трійки й четвірки. Отже, числа 7 і 12 символізують цілісність світу. Простір вважається впорядкованим, якщо він оцінений за сімома координатами: верх, середина, низ, вперед, назад, ліворуч, праворуч. Показово, що в центр цієї просторової моделі людина поміщає себе, тобто міфологічна модель світу пов’язана з самосвідомістю. Виступаючи кодом сакрального простору, числа 7 і 12 водночас пов’язані з категорією часу – з сонячним і місячним календарем і семиденним тижнем. В українській старовинній загадці простежується співвідношення між просторовою структурою дуба (символа Світового Дерева) та часовою структурою Космосу: «Дуб – дуб – довговік, на йому 12 гіллів, на кожнім гіллі по 4 гнізді , а в кожному гнізді по сім яєць, кожному ім’я є» (дуб – рік, гілля – місяць, гніздо – тиждень, яйце – день тижня). Сакральним у міфологічній моделі є також число 2, яке відображає дуалізм у світогляді первісної людини, який передбачає класифікацію явищ навколишньої дійсності за бінарним принципом, принципом «так» і «ні». Згідно з такими уявленнями простір набуває оцінного значення й поділяється на «свій» – позитивний і «чужий» – негативний, ворожий людині. Важливим в упорядкуванні простору є відмежування «свого» простору від «чужого». Своєрідною межею, що окреслювала «свій» простір і відділяла його від «чужого», часто було коло (аналогічно в хаті такою межею був поріг, з яким пов’язано чимало прикмет, заговорів, загадок). Усе, що перебувало за межею, сприймалося як щось вороже, некультурне, чуже. За таким самим принципом набували оцінного значення опозиції «верх» і «низ», «праворуч» і «ліворуч», «схід» і «захід», «південь» і «північ». У більшості народів «позитивним» напрямком є правий, «позитивними» сторонами світу – схід і південь. Дуалізм простежується також в протиставленні неба і землі, першостихій води й вогню, які могли ототожнюватися з чоловічим і жіночим, батьківським і материнським початком. Так, земля й вода часто асоціюються з жінкою, небо й вогонь за принципом опозиції – з чоловіком. Число 1 також є сакральним. Це – і першостихія, й першоелемент, і цілісність, нескінченність буття. В такому розумінні одиниця співвідноситься з колом. 10. Відображення ранніх релігійних вірувань в українському фольклорі й сучасній культурі. Релігійний чинник в епоху Середньовіччя, на думку багатьох дослідників, в усіх сферах суспільного життя і в житті кожної людини набув особливого значення. Християнська релігія, пропонуючи нове, відмінне від античного, уявлення про світ і людину, була в в цей час одним із визначальних факторів формування світовідчуття й відповідної моделі взаємодії людини з навколишнім світом. Біблія – головна книга християн – стала для людей своєрідним орієнтиром: на всі хвилюючі питання людина шукала відповіді саме в Біблії і усім своїм життям «цитувала» Біблію. У зв’язку з цим про середньовічну культуру говорять, що вона мала «цитуючий характер». Важливість релігійного чинника у формуванні середньовічної ментальності можна пояснити, насамперед, тією нестабільністю, в умовах якої опинилося людство в перші століття нашої ери: розпад Римської Імперії, напади варварів, загибель античної культури – усі ці руйнівні події світового масштабу призвели до того, що релігія стала в цю нестабільну епоху непохитною твердинею, тією єдиною опорою для всіх, яка не відштовхувала нікого. Християнська віра обіцяла людям усе те, чого вони не могли мати в реальному житті: після нестабільних земних міст, які перебували в стані постійного страху за своє існування – непохитне Царство Господнє; після нескінченних війн – мир і спокій; після короткого земного життя, сповненого страждань – життя вічне. Віра у вічне життя після смерті стала основою християнського вчення. Християни називали себе «тимчасовими подорожніми на землі» і, готуючись до вічності, намагалися відмежуватися від жорстокості й метушні навколишнього світу. Ще за часів Римської Імперії християнська релігія знайшла численних прихильників серед рабів і бідноти, оскільки була відкритою народові, проголошувала рівність усіх людей перед Богом і дарувала людям надію, що за свої страждання в земному житті вони отримають вічну благодать у Царстві Божому. Перші християни, зазнаючи переслідувань і жорстоких тортур за свою віру, нерідко сприймали слова Євангелія про те, що царство земне скоро загине і прийде Царство Небесне, як пророцтво про загибель Римської Імперії. Пізніше, після падіння Імперії, ця ідея набула ще більшої актуальності, оскільки з загибеллю Імперії кінець світу не настав, а численні соціальні, економічні, політичні проблеми тільки загострились. Масштабні спустошення, спричинені голодом, війнами, епідеміями страшних хвороб, нагадували сюжети «Апокаліпсису» й створювали відчуття, що світ знаходиться на грані загибелі. Відповідно, прихід Царства Небесного здавався подією недалекого майбутнього. Очікуючи кінця світу, людина «жила одним днем» і не дуже переймалася земними турботами, оскільки царство земне все одно повинно було скоро загинути. Метою земного існування людини відтепер стала підготовка до вічного життя в небесному царстві, що вимагало постійного духовного самовдосконалення. Для середньовічної людини немислиме поняття атеїзму. Бог був не просто частиною світу, більше того, світ був частиною божественного задуму й існував тільки завдяки Божій волі. Єдиною істиною, яку має пізнавати людина на шляху цього самовдосконалення, стає Божественна мудрість, Слово Боже. У християнській культурі Слово набуває особливого, сакрального значення, оскільки безпосередньо пов’язується з великим Творцем, зі створенням усього сущого. У Біблії сказано: «Спочатку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог... Все через нього стало бути...». Отже, для християн Біблія – це не просто книга, це Слово самого Бога, звернене до людей. Втілювалося Слово і в книзі, і в проповіді, і в молитві. У Візантії, де було багато освічених людей, величезну роль відігравало «слово писане» – книга. Загальне для всіх візантійців шанування книги перетворилося на бібліофілію – справжній культ книги, культ Слова. У Західній Європі в епоху Середньовіччя через майже суцільну неписьменність найбільш впливовим засобом пізнання християнського вчення стало «слово мовлене» – проповідь, яка постійно зіставляла життя світське й духовне, світ людський і світ Христа (зрозуміло, перевага віддавалася духовному). Так поступово у середньовічної людини сформувалася зневага до земного світу, тим більше, що він і справді був досить хитким. |
| 4. Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблема витоків української культури Культура це все що створено людиною, людським суспільством, фіз розумовою працею на благо людини |
ЗАВДАННЯ Охарактеризуйте поняття: «культура», «матеріальна культура», «духовна культура». Назвіть види духовної культури |
| І. КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ, ПІДХОДИ Ренесансу, культура Бароко та ін Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних... |
ЛЕКЦІЯ 2-3 Отже, культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини |
| Періодизація історії української культури Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок |
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена... |
| ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена... |
Питання до іспиту з курсу «Історія української культури» Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблеми витоків української культури |
| 1. Культура як духовний та суспільний феномен Проте "культура" — не тільки широко вживане слово, але й важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна сфера теоретичного... |
Навчальна програма ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА Профільний рівень Мета предмета «Фізична культура» реалізується шляхом застосування комплексного підходу до вирішення навчальних, оздоровчих і виховних... |