|
|
Скачати 1.7 Mb.
|
29. Барокова архітектура в Україні. Перші подихи бароко в архітектурі з’являються майже рівночасно впочатках XVII ст. у Львові (костьоли бернардинів 1600, єзуїтів 1613 — 70рр.) та Києві (перебудова Успенського собору італійцем С. Брачі в 1613р.). Але самостійна творчість українських митців розпочинається в другійозпочинається в другійполовиш XVII ст. та досягає найбільшого розцвіту в добу Мазепи. Новий характер української архітектури складається головно під впливом двохчинників — старої традиції мурованого будівництва, започаткованої в княжу добу, й дерев’яного народного будівництва. Перший тип будов постав зі сполуки тринавної церкви — віддавна пристосованої до літургічних потреб східної обрядовості — із західним і базилічним типом бароко, що,до речі, близько стояв до візантійсько-української базиліки. До таких оздоб належать великі церкви в Бережанах, Троїцька церква в Чернігові 1679 р., собор Мгарського монастиря коло Лубен, розпочатий гетьманом Самойловичем у 1682 р., та дві будови гетьмана Мазепи в Києві — Михайлівський собор (1690 — 94) і Братська церква Академії (1695). Хоч у цих будовах у більшій мірі помітні впливи західноєвропейські, але окремі форми й деталі, зокрема декорація, набирають оригінальних форм, що почерпнуті з народного, сільського мистецтва. Особливої своєрідності й краси досягають форми бань, які не мають собі рівних у цілій Європі. Такого самого характеру є численні перебудови й розбудови старших церков у Києві: Софійської кафедри 1691 — 1705 рр., головної церкви Лаври 1695 і 1722 рр., Михайлівського монастиря, Михайлівської церкви Видубицького монастиря й т. д. Іншим типом є будови, що в плані й просторовому об’ємі йдуть за давньою традицією українського дерев’яного будівництва — тридільного та п’ятидільного (хрещатого) заложення із трьома й п’ятьма банями. Цей уповні самобутній тип будов настільки був вироблений та вдосконалений давньою культурою українського будівництва, що кожна з таких церков являє собою справжню перлину архітектури в розумінні як гармонійної, логічної композиції, так і окремих пластично-розвинених та притому лагідних форм і деталей. І якщо підклад цієї архітектури є бароковий, проте ясними конструкціями й обмеженістю прикрас наші будови далеко відходять від чисто декоративних принципів надто переладованих форм бароко Заходу і Сходу. До трибанних церков із тридільним заложенням належать знаменитий Покровський собор у Харкові 1680 р. з незвичайно стрункими й високими банями, далі дві церкви Києво-Печерської лаври,собор у Ромнах і менші будови в Сумах, Богодухові, Слов’янському та ін. Найвищого мистецького вислову й чистоти форм досягають п’ятибанні церкви на хрещатому заложенні. Генеза (постання) їх у нас ще в належній мірі не з’ясована. До найстарших належать згадана вже Сутківська твердиня, церква Адама Киселя в Нискиничах на Волині (1653) та перебудова Спаса на Берестові в Києві за часів Петра Могили в 1638 — 43 рр. До розвиненої барокової доби належать прекрасні будови Київської лаври — Усіх Святих (1696 — 98), Воскресіння та Петра й Павла, св. Юра Видубицького монастиря (1696), будови Чернігова, Батурина, Ізюма. Дальшим розвитком були будови дев’ятидільні з дев’ятьма камерами, перекриті п’ятьма банями — Троїцька церква Густинського монастиря (1672 — 74), Преображенська в Прилуках (1716), собор у Ніжині. Менше у Ніжині. Менше перепрацьовувалися західноєвропейські зразки бароко на Західній Україні в зaмках-палатах, що збереглися в руїнах (Збараж, Бережани, Підгірці) та в римо-католицьких храмах (Львів, Перемишль, Кам’янець).Ближче стоять до українського бароко іудейські синагоги, нерідко з розкішним аттиком та бароковими прикрасами, де часами поєднуються східні мотиви левів, птахів тощо (Щаргород на Поділлі, Сатанів, Тернопіль 1672р.). З небагатьох збережених зразків цивільного будівництва особливої популярності набув так званий Дім Мазепи в Чернігові (чи, власне,військова канцелярія доби Мазепи XVII — XVIII ст.) — партерова будова типу міських ратуш чи інших установ із пишно прибраними стінами та фронтонами але, як виявили нові дослідження, він тільки походить із часів гетьмана, а побудований, мабуть, московським будівничим. Із світських споруд, збудованих за Мазепи (1703-1704) можна також згадати первісний будинок Могилянської академії в Києві, що до нас не зберігся.На фрагментаричному рисунку панегіричної ритовини Інокентія Щирського бачимо довгий одноповерховий будинок, партер якого виповнює присадиста й важка колонада, а поверх — подібна аркадна галерея. Із двосхилової покрівлі виростають три мансардові надбудови із трикутними причілками. Ні в основній конструкції, ні в декорації будинок Академії не підходив під легкий і квітчастий стиль мазепинського бароко. Не менш цікава кам’яниця полковника Я. Лизогуба в Сидневі кінця XVIIст. — масивних форм, але значно бідніша в прикрасах. З менших кам’яниць XVII — XVIII ст. збереглися муровані будинки в Батурині (значно перебудований дім В. Кочубея), Любечі (т. зв. Полуботківська кам’яниця),в с. Підусівка біля Чернігова (1690 — 1710), Козельці, Ніжині, Лубнах(т. зв. «скарбниця»), Прилуках («Галаганівськии арсенал»). Справжніми перлами українського барокко треба вважати будови Києва другої чверті й середини XVIII ст. — Митрополичий дім коло Софійської кафедри, браму Заборовського (там же) та чудові будинки Київської лаври архітектора Степана Ковніра, серед яких особливої оригінальності досягає будинок лаврської друкарні. Часто й самі церкви оброблялися в зразках чисто цивільного будівництва, як то свідчать прекрасні ліплені прикраси головної церкви Київської лаври (1722 — 29) архітектора Ф. Старченка, де окремі барокові мотиви сполучені з народною рослинною орнаментикою. За Мазепи не тільки будуються нові споруди, але оновлюються і перебудовуються старі, на яких тепер відзначаються нові, барокові естетичні уподобання фундаторів. Мазепі й митрополитові Ясинському завдячує своїм остаточним бароковим оформленням Київська Софія. До первісного корпусу кафедри вони добудували два нові приділи й зуніфікували зовнішню декорацію стін та бань. При Мазепі було оновлено й поширено Велику Лаврську церкву. Йому-то завдячують своїм існуванням її два нові приділи й партеровий притвір, що зайняв усю ширину чолового фасаду. Скрізь, де можна, розміщені типові для мазепинського бароко причілки,декоровані пілястрами, колумнами,трами, колумнами,штукатурою й завершені хвилястою лінією рваних луків. У 1690-ті роки старий домініканський костьол у Києві було перебудовано на Петропавлівську церкву, причому й тут розгорнуто всю пишноту декоративних аксесуарів мазепинського бароко. Коштами Мазепи на старій Кирилівській церкві в Києві збудовані чотири наріжні бані й пишний бароковий причілок на фасаді. Велика мистецька культура української архітектури доби бароко, зокрема висока техніка українських майстрів; спричинилися до того, що впливи української архітектури сягали далеко за межі України. Спеціально на Московщині чимало будов постало за українськими зразками, що дало притоку деяким російським мистецьким критикам та історикам говорити про «спорідненість» українського мистецтва з московським. 30. Виды парсуны в украинском искусстве. Парсу?на (искажённое лат. persona — личность, особа) — название ранних русских портретов, находившихся под сильным влиянием иконописи. (Первоначально синоним современного понятия портрет вне зависимости от стиля, техники изображения, места и времени написания, искажение слова «персона», которым в XVII веке назывались светские портреты). В 1851 году выходит богато иллюстрированное издание «Древности Российского государства». В IV отделении этого издания, составленного И. М. Снегиревым, есть очерк, который является первым опытом обобщения материалов по истории русского портрета. Снегирев в данном очерке, говоря о портретах XVII века, ввел в научный оборот термин «парсуна», позже широко распространившийся в литературе по русскому искусству для обозначения ранних русских портретов. Парсуна появляется в переходный период русской истории, во время преобразования средневекового мировоззрения и формирования новых художественных идеалов. Первые русские парсуны создаются, скорее всего, мастерами Оружейной палаты Московского Кремля в XVII веке. По стилю, приёмам и материалам живописи парсуны первоначально ничем не отличаются от икон, выполняются на иконных досках с ковчегом. Во второй половине XVII века парсуна часто пишется на холсте в технике масляной живописи, хотя манера исполнения продолжает содержать иконописные традиции. Русской парсуне близки произведения украинской, белорусской, польской, литовской портретной живописи XIV—XVII веков, часто также относимые к парсунным. В парсуне портретное сходство передаётся весьма условно, часто используются атрибуты и подпись, позволяющие определить изображённого. На сегодняшний день парсуну по изображённым на них персоналиям и техники живописи, можно разделить на следующие категории: Надгробные портреты, темпера на доске; Парсуны маслом на холсте с изображением царей; Парсуны маслом на холсте с изображением князей, стольников, дворян и т. д.; Парсуны маслом на холсте с изображением церковных иерархов. В настоящее время некоторые художники снова обращаются к парсунной живописи, представляющей реальное лицо иконописными приёмами (что близко к примитивизму). 31. Дума як оригінальний жанр народної творчості українців. Українські народні думи І все ж народні думи – це найдрогоцініше з того, що нам залишили наші предки, це за визначенням І.Франка, безсмертні памятники, створені генієм нашого народу. Перше видання українських народних дум належить М.Цертелеву (1819). Ще повнішим виданням була збірка М.Максимовича і збірник П.Лукашевича "Малороссийские и червонорусские народные думы и песни” (1836) Досліджували наші думи чимало фольклористів – крім Максимовича, ще К.Рилєєв, М.Гоголь, Т.Шевченко, І.Франко. З сучасних дослідників виділяється М.Рильський своєю фундаментальною працею "Героїчний епос українського народу” (1962) Думи належать виключно українським бандуристам. Подібно до рапсодій давньої Греції, які оспівували своїх героїв, наші співці співали свої думи, граючи при цьому на багатострунній бандурі двома руками. Український бандурист не був забавником і скоморохом. Він прищеплював молоді глибокоморальні поняття про те, що складає священий обовєязок людини. Немає в думах жодної ноти, яка чужою була б народному світогляду, народним симпатіям і переконанням. Головна нота в думах – ідея свободи від пригнічень над особою людини. У фольклорному епосі України думи мають свою специфіку. 1) У цих ліро – епічних витворах народного розуму й серця достовірно передано конкретні історичні події та особи, певний період життя народу. 2) Персонажі дум – типові образи до відчайдушності сміливих і закоханих у рідний край козаків, оборонців рідної землі і віри. 3) Діють герої в типових обставинах українського степу, Савур – могили, розбурханого Чорного моря, чистого поля біля річки Самарки, неволі бусурманської. 4) Згадані в думах топоніми: Черкаси,Лебедин,Азов. 5) Забарвлення бум здебільшого елегійне, сумне, особливо тоді, коли оповідь про турецьку чи татарську неволю. 6) Складається текст дум з тирад (періодів). 7) Велика різниця в обсязі дум від невеликих ("Маруся Богуславка” – 97 рядків) до дум – колосів ("Дума про Самійла Кішку” – 410 рядків). 8) Чимало неправильних форм дієслів: находжали, гремали, зачували, побігали, зобачає, посікає тощо. 9) Зустрічаються іменники – новотвори: одночивання, попасання, опрощення, прожитіє. 10) Заперечні паралелізми. Думу, від пісні, навіть історичної, відрізняє передусім її речетативна форма, речетативна мелодія, епічний стиль та зміст. Дума тісно повязана з голосінням. В думі ні текст, ні мелодія не є постійними: тут чимало від імпровізації. Характерними для дум є паралельний уклад речень, тавтологічні звороти і що важливо – внутрішній ритм думки, рівномірний наплив хвиль напруги, що зростає аж до крещендо. Тонка властивість думи – риторична рима, яка пов?язує не тільки фрази одного періоду, а й два періоди. Риторична рима має вплив на звукову організацію віршів, мелодійність поетичної мови. Цьому ж сприяє і рима, і повторювання слів на початку вірша, і винесення дієслівного присудка на кінець речення, і рівнобічний уклад слів у паралельних рядках. А неправільне вживання рими споріднює думи з колядками і велісьними піснями. Отже, дума – це віршований твір, що не має строфічної будови, бо її різноскладні рядки діляться не на строфи, а на періоди. Думи про неволю та про боротьбу з турками і татарами займають чільне місце в українському єпосі, до них належать такі неперевершені твори, як "Самійло Кішка”,”Івась Коновченко”,”Марися Богуславка”,”Втеча трьох братів з Азова”,”Отаман Матяш старий” та інші. Героями цих дум є, як правило, волелюбні сини народу, яких не згинає неволя, які мужньо борються з ворогом, перемагають його або достойно і чесно зустрічають смерть у нерівному бою. За своїм письмом – це глибоко реалістичні твори, на яких не позначились сліди ні міфології, ні казковості, ні фантастики. В деяких із цих дум епос глибоко переплітається з лірікою, а в реалістичну основу іноді закономірно входять елементи перебільшення – гіперболізм – з метою різкіше підкреслити хоробрість народних героїв. Друге місце по кількості творів у нашому героїчному епосі займають думи про боротьбу українського народу з польською шляхтою, яка насаджуючі дике кріпосне свавілля, захопила більшу частину нашої землі. Ці думи є художнім свідченням самовідданої любові до Вітчизни і ненавісті до її ворогів, зокрема свідченням великого патріотичного піднесення всього українського народу у визвольну війну 1648 – 1654 років. Основними героями цих творів є широкі маси повсталого селянства і козаків, а керівником їх яскраво показано Богдана Хмельницького, якого нород любовно величає "наш батю Зинов” Третю групу українських дум умовно можна назвати побутовими і морально – повчальними. До них зокрема належить такі широковідомі твори як "Козацьке житя”,”Бідна вдова і три сини”,”Сестра і брат”,”Вітчим та вдовин син”. В цих думах оспівується вірність товариству і святість родинних відносин, розповідається про горе розлуки і лихо від сімейних чвар. І тут яскраво виявляє себе народне розуміння обов?язків людини і перед громадою і перед родиною, народні поняття совісті і моралі у великому і малому. Думи відзначаються також молитовною формою. За обсягом думи більші, ніж історичні пісні, складніша їхня будова. Розпочинається дума зачином, в якому вказується на місце або час дії. Прикладом може бути поетичний заспів (зачин) «Думи про козака Голоту: «Ой полем, полем килиїмським, То шляхом битим ординським, Ой там гуляв-козак Голота». Розповідь про основну подію, яка йде після зачину, як правило, дуже детальна. Вона уповільнена додатковими епізодами, описами одягу, вчинків героїв, словами-повторами. Кінцівка думи славила героїв та бажала їм усякого добра та гаразду. 32. Народна картина «Козак Мамай». Її зміст та символічність образів. У багатовіковому історичному поступові цей загадковий образ виявився духовним символом українців, уособленням звитяжницьких ідеалів народу, його світоглядних орієнтирів. Набувши значного поширення в УкраїніХVІП— ХІХст., народна картина "Козак Мамай" освячувала мало не кожну українську хату, утворювала своєрідний сакральний комплекс разом із традиційними іконописними образами. Свій символічний образ український народ споконвіку відшліфовував засобами слова і фарб. Козак у думах і помислах українців уособлював народну силу духу, незламність волі в святій борні з поневолювачами. Зображення козака на народних картинах в час, коли Запорозького Війська вже не існувало, сприймалося як своєрідний пам’ятник героїчному минулому українського народу. Малювали "Козаків Мамаїв" на полотнах і на стінах хат, на дверях і віконницях на кахлях і скринях. Навіть на липових, вуликах з’являлося інколи простодушне обличчя цього козака. У таких випадках зображення запорожця набувало значення оберега, охоронця житла, господи селянина. У народі козака вважали чаклуном, характерником, який з’являвся до простого люду в найскрутніші хвилини життя, щоб допомогти мудрим словом чи відвагою, любов’ю чи співчуттям. Для козака, селянина "Козак Мамай" — це той поборець темних сил, що і Юрій Змієборець, хоча вже і не на коні зі списом у руці, як це було на поширених у той час іконах. Адже і святий Юрій, і козак своєю звитягою виборювали щастя і добробут людей. Образ козака на картинах — то велична, викристалізувана віками дума народу про свою глибинну і сокровенну сутність. Народ стомився від постійних воєн, від розорень і спустошень, що перетворювали квітучий край на жахливу пустку. Зазнавши багато горя й лиха, він прагнув миру та вільної праці. Миролюбний характер народу й персоніфікує образ козака-бандуриста.Дослідники стоять перед дилемою: іконографічний тип зображення козака склався або задовго до середини XVII cт., тобто до часу Національно-визвольної війни 1648— 1657років, або ж десь наприкінці XVІІ - на початку XVІІІ cт. Ha користь першого твердження промовляє те,що в багатьох країнах Сходу поширені подібні зображення людей. Україна ж мала тісні зв’язки зі Сходом, неодноразово зазнавала вторгнень кочових народів. Зображення козака на картині є типовою позою кочівника. Зокрема, Платон Білецький у статті "Українські народні картини "Козаки - мамаї" ("Родовід", №2(16), 1997р.) робить припущення, що ймовірним доказом походження такої композиції можуть бути буддійські ікони, які козаки могли бачити у кибиткам воїнів монголо-татарського війська, або ж серед речей калмиків-буддистів, з якими козаки в 1639 — 1642 роках були союзниками, а пізніше могли використати цю композиційну схему в зображенні козака. Подібної гіпотези дотримувався у своїх мистецтвознавчих розвідках і Ярослав Дашкевич. Які ж вагомі аргументи другої думки? Це передовсім те, що у XVІІІ cт. на українських землях, поступово спадало напруження соціальної боротьби, царський уряд проводив цілеспрямовану політику геноциду стосовно України, ліквідації її автономії. Помітно погіршувалося становище основної маси козацтва. За таких умов вірогідним було формування обрану спокійного, зажуреного козака і композиції, яка з часом стала самобутнім пам’ятником козацькому станові, героїчна доба якого відходила в минуле. А гайдамаччина та ліквідація Запорозької Січі сприяли поширенню цього сюжету. Акт ліквідації Січі не міг не викликати певного опору, протидії зі сторони народу, адже Запорожжя на той час було єдиним оплотом боротьби селянства, козаків проти покріпачення. Лише там кріпосницькі порядки були відсутні. Тому український люд не міг не відгукнутися на варварський акт Катерини IІ. Народні пісні, як прокляття, закарбували тугу і біль народу за козаччиною.Тож українці прагнули мати зображення козака вдома як згадку про ті славні часи, про козацьку вольницю. Це могло стати однією з основних причин поширення парсун "Козак Мамай". З проблемою походження картин тісно пов’язане питання семантики їх назви. Чи не дивно, що узагальненому образові козака народ надав не слов’янське ім’я, яке ніколи широко не побутувало серед українства. Загадковим залишається і те, що в усній традиції картини названі "Мамаями", а у підписах-текстах, до них сам козак називає себе Іваном, Хомою, Велегурою. Щоправда, на картинах із гайдамацькими сценами інколи трапляються написи-уточнення -"Козак Мамай", "Мамай,славной козак", "Мамай из Жалкого", "Мамай-Гайдамака". Можливо, ця назва походить від невеликої річки Мамай – Сурки, , яка протікала в околицях Запорозької Січі. До того ж і кам’яні баби на курганах у давнину називалися "мамаями". В українській мові є вираз "піти (поїхати) на мамая", який означає — "відправитися на удачу", що дає підстави зробити припущення про первісний зв’язок козака - мамая із ризикованою гайдамацькою справою. Звідси й слово "мамай" могло бути синонімом до слова гайдамака і означати не ім’я козака, а характеризувати ту справу, якою він займався. Виступ гайдамаки Мамая мав місце і широкий розголос на правобережній Україні. Для панства цей народний герой був злим і жорстоким розбійником. Саме слово "Мамай" навіювало на них страх розправи, ставши синонімом слова "гайдамака". Ця назва з Правобережної України могла потрапити й на Лівобережжя, де, за браком часу, змогла утвердитися лише частково в усній традиції. До першої групи належать картини найпростіші за композицією, із зображенням козака, який самотньо сидить на землі. Ні коня, ні дерева — характерних прикмет пізніших варіантів картини — тут немає. Очевидно, така композиція була первісною — цієї думки дотримуються всі дослідники "Козаків-Мамаїв". Твори композиційно майже тотожні, хоча і є суттєві відмінності в положенні рук героя: в одному випадку козак грає на бандурі, у другому — стиснув поперед себе пальці. Відповідно до цих ознак дані твори розподіляються на дві підгрупи. З картин другої підгрупи відома лише одна (до війни зберігалася в Чернігівському історичному музеї). Пальці козака відповідно стиснуті, а його амуніція: спис, рушниця, лук і бандура почеплені за спиною (як і в бандуриста з настінного розпису). На картині також є великий герб із зображенням коня над головою козака, у роті козак, тримає люльку, а біля пояса — шаблю. Тло полотна умовне, з двох сторін рясно вкрите написами. Коня і бандури тут немає, однак є речі козака : шапка, ріжок-порохівниця, шабля, рушниця, лук, що розкладені довкола нього. Тло набуває рис пейзажу: два дерева обабіч козака, блакитна смуга неба, зелені пагорби. Внизу картини — великий напис.Складніші за композицією картини із зображенням самотньої постаті козака виділяються в другу групу, яку, відповідно до положення рук, теж можна розділити на дві підгрупи. Скажімо, на картині з Чернігівського історичного музею запорожець тримає в руках не край сорочки, як це ми бачимо на більшості картин цього підтипу, а, напевно, гаман із тютюном. Таке потрактування позиції рук трапляється і в одному з описів картин: "... в руках казака, однако, нет бандуры, а кошелек...". На іншому полотні козак сидить, обіпершись однією рукою об сідло коня, а друга рука прикладена до грудей. Невід’ємною частиною композиції є кінь, прив’язаний до списа (ратища) чи дерева. Він присутній на всіх картинах, цієї групи і є другим за значимістю елементом композиції після самого козака. Переважно його зображено невеликим, порівняно з фігурою козака, без дотримання правильних пропорцій, часто він нагадує керамічну іграшку. Здебільшого на картинах зустрічається повнофігурне зображення коня, рідше — фрагментарне, затулене постаттю козака.На землі розташовані: пляшка, келих, шапка, лук, стріли, сагайдак, а в окремих випадках — шабля, рушниця або пістоль, порохівниця, карти для гри, триніг із казанком. На більшості полотен усі речі створюють навколо козака своєрідне обрамлення з плавних хвилястих і округлих ліній, що в поєднанні з приглушеним колоритом картин надає їм особливого елегійного звучання. |
| 4. Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблема витоків української культури Культура це все що створено людиною, людським суспільством, фіз розумовою працею на благо людини |
ЗАВДАННЯ Охарактеризуйте поняття: «культура», «матеріальна культура», «духовна культура». Назвіть види духовної культури |
| І. КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ, ПІДХОДИ Ренесансу, культура Бароко та ін Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних... |
ЛЕКЦІЯ 2-3 Отже, культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини |
| Періодизація історії української культури Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок |
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена... |
| ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена... |
Питання до іспиту з курсу «Історія української культури» Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблеми витоків української культури |
| 1. Культура як духовний та суспільний феномен Проте "культура" — не тільки широко вживане слово, але й важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна сфера теоретичного... |
Навчальна програма ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА Профільний рівень Мета предмета «Фізична культура» реалізується шляхом застосування комплексного підходу до вирішення навчальних, оздоровчих і виховних... |