|
|
Скачати 112.05 Kb.
|
|
ШКОЛА УКРАЇНСЬКИХ МОНУМЕНТАЛІСТІВ МИХАЙЛА БОЙЧУКА (урок для 10 класу з предмету «Українська художня культура ХХ ст.») Мета: Ознайомити учнів із художньою спадщиною української школи монументалістів Михайла Бойчука. Формувати навички художньої самоосвіти, навчити розуміти особливості часу та особистості через мову живопису, набуття досвіду щодо створення художніх образів у процесі практичної діяльності, розвивати художньо – образне мислення, навчити розрізняти різні техніки живопису та характерні особливості мистецьких стилів різних епох; виховання світоглядних уявлень і ціннісних художніх орієнтацій, розуміння учнями зв’язків мистецтва з природним і предметним середовищем, здатністю сприймати, інтерпретувати та оцінювати художні твори, висловлювати особистісне ставлення до них. Тип уроку: Комбінований. Обладнання: репродукції картин українських художників к. ХІХ – поч. ХХ ст. Хід уроку:
Інтелектуальна гра. Бліц запитання.
Робота з ілюстраціями (для учнів підготовлені репродукції творів, учні повинні назвати автора, назву роботи, дати аналіз твору та історію їх створення)
ШКОЛА УКРАЇНСЬКИХ МОНУМЕНТАЛІСТІВ МИХАЙЛА БОЙЧУКА Урок наш присвячений одному із найвагоміших явищ у барвистому калейдоскопі українського образотворчого мистецтва початку XX століття творчості видатного українського художника Михайла Бойчука та його послідовників. Це явище дістало назву «бойчукізм», хоча сам Михайло Львович та його учні називали себе «школою українських монументалістів». Творчі зуcилля школи українських монументалістів були спрямовані на пошуки сучасного стилю вітчизняного мистецтва, якій би грунтувався на національних традиціях і водночас перебував на рівні новітніх досягнень світової культури. Бойчук звернувся до візантійських витоків української культури, до традицій середньовічних фресок, іконопису, народної творчості. Народився Михайло Львович Бойчук у жовтні 1882 року у селі Романівці на Тернопільщині. У 1898 році Юліан Панькевич допомогає Михайлу переїхати до Львова, де він знайомиться з церковним мистецтвом – іконописом та книжковою мініатюрою. Вже тоді Бойчук виявив зацікавлення візантійськими витоками українського християнського мистецтва. У Львові Бойчук починає самостійно працювати, отримує допомогу від Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка. З 1899 року навчається у Віденській Академії мистецтв. Згодом переходить до Краківської академії витончених мистецтв, по закінчені якої у 1904 році був нагороджений срібною медаллю. А у 1906-1907 роках удосконалюється у Мюнхенській Академії мистецтв. Велику роль у його житті відігравав митрополит Андрій Шептицький. Спілкуючись з ним Бойчук все більше захоплювався історією українського іконопису. У 1907 році молодий художник відправляється до Італії та Парижу на кошти спеціально виділені для цією мети Андрієм Шептицьким. Перебуваючи у Парижі, Бойчук мріє про заснування української школи церковного монументального малярства, яка відштовхнувшись від візантійського мистецтва, творчо переосмислила б національні традиції іконопису й утворила б свій стиль монументального живопису в оздоблені храмів. В Парижі М.Бойчук очолює групу молодих художників, дає їй назву «Renovation Byzantine» («Візантійська реновація»). У 1910 році в паризькому Салоні Незалежних відбулася виставка митців цієї школи, що мала гучний успіх. В цьому ж році у Парижі він одружується із молодою художницею Софією Налепінською. У вересні 1910 року він повертається до Львова, починає працювати у заснованому в 1905 році Андрієм Шептицьким Національному музеї, директором якого був Іларіон Свенціцький. У музеї Бойчук реставрує старі ікони, удосконалює свою майстерність живописця. Він розписує каплицю Дяківської бурси у Львові, церкву монастиря отців Василіян села Словіта. На Чернігівщині, в селі Лемеші де Бойчук керував реставрацією іконостасу, майстер остаточно сформував естетичні принципи української національної реставраційної школи. 1917 році бере участь у заснуванні Української Академії мистецтв, стає професором майстерні монументального живопису. 1919 році він із групою учнів розписали агітпароплав «Більшовик», Луцькі казарми у Києві (над розписами чотирьох поверхів працювали близько 200 художників), декорували Київський оперний театр під час І Всеукраїнського з’їзду представників волосних виконкомів, навесні 1921 року на запрошення уряду УРСР оформили приміщення Харківського оперного театру, де відбувся V Всеукраїнський з’їзд Рад. З 1924 року Бойчук професор Київського художнього інституту. Студентів Михайло Львович підбирав собі сам, по можливості із сіл, оскільки бажав, щоб майбутні учні не були зіпсовані академічними й салонними манерами. Програма, розроблена Бойчуком, була розрахована на чотири роки навчання. За цей час студенти проходили шлях від знайомства із різними техніками та матеріалами, копіювання кращих зразків образотворчого мистецтва (ікони, парсуна, народний живопис) до виконання закінчених робіт в архітектурних ансамблях. Геніальність Бойчука – педагога складалася, насамперед, у тім, що його учні, займаючись різними видами мистецтва, розвили і збалансували творчі методи вчителя в синтезі із традиціями народного мистецтва, не втративши при цьому своєї творчої індивідуальності. Виняткову роль у популяризації ідей бочукізму зіграв І.Врона – учень Михайла Львовича. Будучи ректором Київського художнього інституту він виступав із великою кількістю публікацій про Бойчука та його школу. Він наполегливо домагався виділення засобів на закордонні відрядження для професури. Розглянувши чергове клопотання у 1927 році Наркомат освіти дав добро на виїзд тільки М.Бойчуку і А.Тарану - професорам інституту та директору Межигірського художньо – керамічного технікуму В. Седляру, випускнику майстерні Бойчука. По поверненню до України у 1928 році він з групою учнів, в яку входили К.Гвоздик, А.Іванова, М. Рокицький, О.Мизін, Е.Шехтман, розписують санаторій ім. ВУЦВК на Хаджибейському лимані в Одесі. У 1930 роки інститут переживає черговий період реформування. Відтепер він називається Київським інститутом пролетарської художньої культури. Керівництво закладу взяло курс на зміну навчальних програм всіх факультетів. Після тиску керівництва викладачі, що стояли на академічних позиціях вимушені були вийти зі складу інституту, в цьому числі був і Михайло Бойчук. Михайла Львовича давно зазивали до викладацької роботи в Ленінградський інститут пролетарських образотворчих мистецтв, і саме зараз він вирішив скористатися цим запрошенням. З вересня 1930 року по жовтень 1932 року він очолював кафедру композиції на факультеті монументального живопису. А з 1933 по 1935 роки він знову в Україні, працює над оформленням у Харкові Червонозаводського театру. І природно, що кістяк творчого колективу, який працював над цим проектом складався з його учнів - В.Седляр, О.Павленко, І.Падалка. Життя Бойчука закінчилося трагічно. Шановний майстер у європейських художніх колах Бойчук був неугодний владі. І було дуже зручно представити його як «шпигуна і керівника націонал – фашистської терористичної організації», особливо після перебування за кордоном. 1936 році у Києві його заарештували. А 13 серпня 1937 року Михайло Львович Бойчук разом з його талановитими учнями Іваном Падалкою, Василем Седляром та Іваном Липківським були розстріляні під Києвом в Биковнянському лісі. Дружину, Софію Налепінську – Бойчук, стратили 11 грудня 1937 року також як «шпигунку та дружину керівника націонал - фашистської терористичної організації серед художників». Сучасників М.Бойчука дивувала його свідома відмова від участі у виставках. Він же не бачив потреби в цьому, вважаючи, що призначення фресок монументалістів – громадські будівлі й широкі майдани, де вони «експонуються» постійно. Чи міг Михайло Львович передбачити, що його монументальні твори радянського часу будуть знищені. Всі фрески були терміново заштукатурені після арешту художника. У 1952 році в підвалі Львівської бібліотеки АН УРСР серед «ідейно шкідливих» експонатів загинуло і 14 творів Бойчука – «Милосердя», «Сон», «Богородиця з дитям», «Біля криниці», «Письменниця» та інші. Проте вдалося зберегти деякі твори Михайла Бойчука завдяки львівській художниці Ярославі Музиці, яка з 1914 року (коли він вимушено залишив Львів, покинувши картини в своїй майстерні) зберігала твори митця та його невеликий, але значної наукової вартості архів. До нас дійшли «Портрет Андрія Шептицького» бл.1910 р., якій зображений в образі старозавітного старця з гордовитою поставою. Мудрий погляд добрих очей митрополита говорить про те, що він був для Бойчука не тільки наставником, а і другом. Картина «Молочниця» -1922-1923 р.р. – безтілесне іконописне зображення фігури і пейзажу дають глядачу можливість зосередитися на красі кольорових і тональних плям. При формальній абстрактності картини він залишається художником – філософом, якій міркує над сутністю людського перебування на землі. В начерку «Пастушок» бл.1920р., Бойчук майстерно передав простоту і красу народного традиційного одягу. В лаконічних, майже накреслених лініях силуету фігури юнака ми бачимо величні ритми, які властиві монументальним творам стародавності, тоді як обличчя зображено узагальнено, нагадує архаїчні зображення культових фігур. Для художника важлива не конкретна портретна характеристика, а монументальна цілісність образу. В малюнку «Жінка, що поливає дерево» бл.1910р., виявляється дивна здібність Бойчука у простих на перший погляд жанрових сюжетах розкривати вічні філософські істини. Людина і дерево – один з основних мотивів у творах Бойчука і його школи. Жінка, що поливає дерево, символізує силу творця – одну з головних сил природи. У розумінні художника весь світ – це єдине ціле. І роль людини на землі у вічному і безустанному, як праця селянина, удосконалюванні себе і оточуючого світу. Михайло Бойчук підготував цілу плеяду учнів, таких як: Оксана Павленко, Василь Сідляр, Іван Падалка, Емануїл Шехтман, Тимофій Бойчук, Антоніна Іванова, Микола Рокицький, Кирило Гвоздик та інші. Оксана Павленко (1896 – 1991), у творах того часу вона часто зверталася до селянської тематики «Дівчина з яблуками» - 1920р. Вона часто зверталася до образу жінки «Голова жінки»-1933-1934, а у картині «Хай живе 8 Березня!» 1930-1931р.р. художниця розкриває образ жінки нового часу. Активну педагогічну роботу поєднував з творчістю Василь Седляр (1899 – 1937), якій закінчив навчання у Бойчука у 1922 році. Він професійно займався станковою та книжковою графікою, керамікою і різними видами декоративно – прикладного мистецтва. Був директором Межигірського художньо – керамічного технікуму. У його художньому спадку – портрети, тематичні картини, монументальний розпис, ілюстрації, фаянс і майоліка. У таких творах як «У школі лікбезу» - 1929р., «Біля сільхозмашини» - 1931р., оригінальною мовою відображається життя в Україні тих років, свідком яких був автор. В живописній манері художника домінує виваженість і розсудливість, які видають в ньому прекрасного графіка. Лаконізм і статичність придають його полотнам витонченість і монументальність. Яскравим прикладом може служити «Портрет Оксани Павленко» - 1926-1927р.р., виконаний у техніці темперного живопису, але дуже нагадує фрагмент фрескового розпису. Графічні роботи Седляра також стали класикою українського образотворчого мистецтва. Видатним досягненням в галузі графіки являються ілюстрації до харківського видання (1931р.) «Кобзаря» Т.Г.Шевченка. Цій графічній серії притаманні динамізм, лаконізм, оригінальність трактування класичної теми. Ще за життя художника його твори експонувалися на багатьох виставках в Україні та за кордоном. Іван Падалка (1894 – 1937). У 1917 році вступив до Української академії мистецтв, майстерня М.Бойчука. «Коли я вперше познайомився з Бойчуком і методами його роботи, мене осяйнула думка, що він і є той самий майстер, якій навчить мене робити картини – прекрасні, як килими матусі». По закінченні академії він працює Миргородському художньо – керамічному технікуму, а у 1922 році переходить до Межигірського, а з ним і 15 його студентів, до речі, на картині «Натюрморт» - 1920р., представленні гончарні вироби його студентів. В картині «Фотограф»-1927р., Падалка показав жанрову сцену 20-х років, але декоративне бачення художника і майстерність стилізатора змушують побачити ще і красу життя селян України. Ритмічні складки костюмів, нагадують класичні давньогрецькі рельєфи, яскраві кольори різних тканей, придають картині мажорне звучання. В картині «Атака» - 1927 р., вже зовсім інший композиційний лад і інші стилістичні прийоми. Загін червоногвардійців у будьонівках нагадує зображення з давньоруського літопису, в стилістиці яких виконані і ілюстрації до поеми «Слова о полку Ігоревім» - 1928р. Тимофій Бойчук (1896 – 1922), молодший брат Михайла Бойчука, він являє собою окрему течею бойчукізму. Він створив оригінальний ліричний стиль, де виразно проступають живі народні традиції. Художній спадок Тимофія періоду 1916-1922 років складається із ліричних камерних картин, багато яких не збереглося і дійшли до нас тільки у фотографіях і репродукціях. Твори художника витримані у дусі народного примітивізму. Їм притаманний спокійний розмірений ритм побудови композиції, лаконічність форм, різноманіття колористичних рішень. Картина «У яблуні» - 1919-1920 р.р., колорит композиції побудований на контрастному співвідношенні яскравих локальних плям. Образ дерева – один із стародавніх у всій культурі людства. Ще на трипільській кераміці можна побачити зображення яблуні, яка символізувала собою любов і родючість. Художник тонко вирішив проблему синтезу приймів іконопису і класичного живопису. Щоб виділити вишуканий декоративний абрис яблуні, він небо пише цільною однотонною плямою, згідно візантійським живописним традиціям. Тимофій в точності відтворив мотиви народного орнаменту і особливості крою одягу. При збережені традиційних прийомів іконопису, картина уражає складним колоритом. В композиції «Торговки насінням» - 1916р., домінують охристі, зелені і коричневі кольори – типова гама українського примітивізму. Яскравим прикладом своєрідного ренесансу єврейського образотворчого мистецтва в Україні є творчість Емануїла Шехтмана (1890-1941). Геніальність Бойчука як викладача складалася в тому, що його методи аналізу світового художнього спадку допомогли його учню синтезувати класичні і сучасні європейські традиції живопису, створивши свій неповторний національний стиль, який, нажаль, не отримав подальшого розвитку в мистецтві. В портреті «Мати» - 1929р. показаний узагальнений образ єврейської жінки, яка начебто скам’яніла від горя і страждання. На фоні портрету художник узагальнено зобразив картини з історії євреїв в Україні. Це і реалістичні сцени насилля, і символічний пейзажний фон. Микола Рокицький (1901-1944). Картина «У яблуні» - 1929 р., виконана у техніці темперного живопису, навіяна творами братів Бойчуків. Картина «Прокатники» -1929р. зображує робочих на відпочинку. Оригінальність рішення сюжету у тому, що він показав своїх героїв повернутими спиною до глядача. Поступово Рокицький відмовляється від станкових форм і звертається до жанру агітаційних панно - плакатів. Зразком монументального рішення невеликого по формату станкового твору може служити композиція «Селяни у полі» Кирила Гвоздика (1895-1981). Картина написана у теплій кольоровій гамі, ритм плавних ліній доповнює відчуття статичності. Його твори на селянську тематику завжди проникнуті безпосередністю художнього сприйняття і узагальнення селянських типажів. Прикладом синтезу роботи з натурою і засвоєння традицій декоративного площинного живопису є робота Антоніни Іванової «Пряля» бл.1920р. Фронтальне розміщення фігури жінки у форматі робить її схожою на єгипетські і візантійські фрески. Вона схематично вирішує об’єми фігури і антуражу. Орнамент юбки у клітинку усилює декоративність зображення. Картина написана у стриманій кольоровій гамі. Михайло Бойчук намагався творити сучасне в істино життєвих формах і колориті давніх професійних та народних майстрів. Простота рисунка, вишукане тло, граційна ритмічність композицій, досконале розуміння площини й кольору, раціональне розташування мас і ліній у творі – саме цього домагався Бойчук як у власній творчості, так і в творчості своїх учнів і послідовників.
На сьогоднішньому уроці ми з вами ознайомилися з художньою спадщиною українського монументального мистецтва. У чому на вашу думку полягає цінність творчості М.Бойчука та його школи?
Заповнити таблицю «ШКОЛА УКРАЇНСЬКИХ МОНУМЕНТАЛІСТІВ МИХАЙЛА БОЙЧУКА»
|
| ПРОГРАМА для 12 класу суспільно-гуманітарного та філологічного напрямів... Це, насамперед, мистецтво, художня культура, етика та естетика. Їх об’єднує загальний принцип “культуротворення”, проте кожна з них... |
Українська художня культура ХХ століття. Образотворче мистецтво «постмодернізм», «плюралізм», «полікультурність», «толерантність», «авангард»; розвивати комунікативні якості в процесі спільної... |
| Художня культура (анотація дисципліни ) Програма ґрунтується на принципах цілісності, наступності, системності та варіативності змісту, органічної єдності національних і... |
Тема 1 Образотворче мистецтво Урок Художня культура Київської Русі : архітектура, монументальний живопис, ікони Київської Русі за межами України |
| Періодизація історії української культури Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок |
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА З дисципліни: Принципи і методи аналізу художнього твору Спеціальність Враховується знання студентів, набуті при вивченні курсів "Вступ до літературознавства", "Вступ до мовознавства" та ін. Безсумнівний... |
| Конспект уроку з української мови для 10-го класу ( профіль українська філологія ) Запропонований урок з використанням ІКТ сприяє стійкій мотивації учнів до навчання, робить процес набуття знань інтенсивним |
Курсова робота з художньої культури Шляхи формування творчої особистості засобами мистецтва в процесі викладання інтегрованого курсу «Художня культура» |
| Уроку Тема уроку План складено за підручником: Назаренко Н. В., Гармаш Л. В. Художня культура. 9 клас Харків. «Оберіг» 2009 р |
Календарно тематичне планування з зарубіжної літератури для 8 класу Художня література як мистецтво слова, її місце серед інших видів мистецтва. Місце національних літератур у всесвітньому літературному... |