|
|
Скачати 185.94 Kb.
|
|
Стаття ««Готовність до інноваційної професійної діяльності як важлива професійна якість педагога» Вчитель початкових класів і іноземної мови Воєводіна А.М., Донецької ЗОШ № 80.
Загальні висновки Список використаних джерел 1.Поняття інноваційної діяльності в професії педагога. Аналіз розвитку педагогічної освіти засвідчує, що специфіка педагогічної діяльності висуває ряд вимог до особистості педагога, які в педагогічній науці визначаються як професійно значимі особистісні якості. Останні характеризують інтелектуальну й емоційно-вольову сторони особистості, суттєво впливають на результат професійно-педагогічної діяльності і формують індивідуальний стиль педагога. Сукупність професійно обумовлених вимог до вчителя визначається як готовність до педагогічної діяльності, до складу якої входять: психологічна, психофізіологічна готовність, науково-теоретична і практична підготовка (підготовленість) – все це й становить основу професіоналізму. Сучасна вища педагогічна школа має готувати творчих фахівців, чому сприяє планомірне і систематичне вивчення всіх етапів освоєння передового педагогічного досвіду як передумови готовності майбутніх вчителів до інноваційної діяльності. Джерелами інноваційного розвитку сучасної української освіти стали: рух учителів-новаторів (М.Гузик, В.Шаталов, М.Щетинін); діяльність наукових колективів і окремих науковців, пов'язаних із розробкою філософських і методологічних проблем освіти; активна робота в Україні ряду зарубіжних і вітчизняних фондів, що підтримують різні освітні ініціативи (Міжнародний фонд "Відродження", Фонд Я.Мудрого тощо). Інноваційна діяльність у галузі освіти регламентована відповідними нормативними документами: Законом України “Про інноваційну діяльність”, Положенням “Про порядок здійснення інноваційної діяльності в системі освіти України”. Деякі вітчизняні автори педагогічні інновації визначають як специфічну форму передового досвіду і ототожнюють їх із радикальними нововведеннями. Специфічність інновацій зв’язують із тим, що, по-перше, вони завжди містять нове рішення актуальної проблеми, по-друге, їх використовування приводить до якісно нових результатів, по-третє, їх упровадження викликає якісні зміни інших компонентів системи. Інноваційну діяльність можна визначити як цілеспрямоване перетворення практики освітньої діяльності за рахунок створення і освоєння нових освітніх систем або якихось компонентів. Інноваційна діяльність – це особливий вид діяльності, призначення якої – зміна в способах і змісті практики освіти з метою підвищення її ефективності. [3,с.281]. Ми маємо багато прикладів, коли творчі вчителі, будучи незадоволеними способами своєї роботи, створювали нововведення, які потім набували широкого поширення. Розроблені нововведення повинні пройти експериментальну апробацію, за результатами якої можливі певні корективи. Перш, ніж нововведення вийде в стадію розповсюдження, воно проходить експертизу, тобто оцінку своєї відповідності різним вимогам. Педагогічні інновації, як і будь-які інші нововведення, породжують проблеми, пов’язані з необхідністю поєднання інноваційних програм із державними програмами виховання і навчання, співіснування різних педагогічних концепцій. Вони потребують принципово нових розробок, нової якості педагогічного новаторства. Успішність інноваційної діяльності передбачає, що педагог усвідомлює практичну значущість різних інновацій у системі освіти не тільки на професійному, а й на особистісному рівні. Однак включення педагога в інноваційний процес часто відбувається спонтанно, без урахування його професійної та особистісної готовності до інноваційної діяльності. Готовність до інноваційної педагогічної діяльності – особливий особистісний стан, який вимагає наявності у педагога мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії. [4,c.51]. Багато проблем, що постають перед педагогами, які працюють в інноваційному режимі, пов’язані з низькою інноваційною компетентністю – системою мотивів, знань, умінь, навичок, особистісних якостей педагога, котрі забезпечують ефективність використання нових педагогічних технологій у роботі з дітьми. Готовність педагога до інноваційної діяльності визначається за такими показниками: інформованість про новітні педагогічні технології, знання новаторських методик роботи; усвідомлення потреби впровадження педагогічних інновацій у власній педагогічній практиці; зорієнтованість на створення власних творчих завдань, методик, налаштованість на експериментальну діяльність; готовність до подолання труднощів, пов’язаних зі змістом та організацією інноваційної діяльності; володіння практичними навичками освоєння відомих педагогічних інновацій та розроблення нових. Ці показники виявляються в різноманітних поєднаннях і взаємозв’язках. Зокрема, потреба у нововведеннях активізує інтерес до найсвіжіших знань у конкретній галузі, а успішність власної педагогічної інноваційної діяльності допомагає долати труднощі, знаходити нові способи діяльності, відстоювати новаторські підходи у суперечці з тими, хто їх не сприймає. Висновок: В першому пункті ми визначили поняття інноваційної діяльності, її істотну роль в діяльності педагога. З’ясували, що інновація в професії педагога необхідна, бо вона сприяє новому досвіду, розширенню знань педагога, допомагає вчителю в підготовці до уроку, сприяє кращому запам’ятовуванню вивченого матеріалу учнями , робить уроки різноманітними і цікавими для дітей. А також визначили показники, за якими визначається готовність вчителя до інноваційної діяльності. 2. Особливості підготовки педагогів до інноваційної діяльності. Вузловим моментом підготовки педагогів до рішення завдань модернізації освіти є й оволодіння способами інноваційної діяльності, відмова від звичних стереотипів відтворення вже освоєних, але застарілих і неефективних прийомів професійної діяльності. Орієнтації на інновації у сполученні з переходам від вузькопрофесійних поглядів до реформаторських позицій учасників суспільних реформ – це одна з особливостей головних принципів підготовки педагогів в модернізації освіти, в інноваційній діяльності. Розглянемо умовно, етапи підготовки педагогів до інноваційної діяльності. Із цією метою структуруємо рішення завдання за етапами, визначивши, які зміст і види діяльності будуть актуальні на кожному етапі. Етапи :
Етап узгодження цілей інноваційної діяльності пов'язаний з аналізом досягнутих освітніх результатів, освоєнням змісту програми модернізації освіти як технології, що дозволяє вийти на нові результати. Труднощі даного етапу полягають у тому, що ідея необхідності інноваційних перетворень може бути неочевидною для досить великої частини членів педагогічного колективу, а самі перетворення сприйняті формально, як внесення організаційних змін у практику роботи школи. Так, наприклад, єдиний державний іспит може бути оцінений частиною педагогів тільки як освоєння тестових форм контролю знань, а перехід до профільного навчання - як додаткова можливість розширення обсягу навчального матеріалу. Однак специфіка програми модернізації полягає в тому, що перехід на інші результати неможливий ані за рахунок простого збільшення обсягу, ані за рахунок суто формальної зміни форм урахування освітніх результатів. Таким чином, освоєння змісту програми модернізації освіти як елемента підготовки до інноваційної діяльності повинне супроводжуватись педагогічним аналізом можливостей підвищення якості освіти. У зв'язку з цим предметом обговорення може стати не тільки новий зміст, який необхідно освоїти, а й загальні проблеми реформування освіти, підвищення її якості. Програма модернізації передбачає системні зміни в діяльності школи. Вона може бути реалізована тільки зусиллями колективу, чиї педагогічні позиції погоджені за цілями, способами реалізації, строками впровадження інноваційних змін. Необхідність такого узгодження актуалізує використання технологій педагогічного аналізу, заснованих на групових формах роботи, таких як «круглий стіл», педагогічний консиліум, семінар, дискусія.. Трансформація змісту педагогічної взаємодії та співробітництва на основі нових цілей шкільної освіти, розвиток операційної готовності до реалізації інноваційної діяльності - другий етап підготовки педагогів. Основним видом на цьому етапі є освітня діяльність у формі внутрішньошкільної, міжшкольної та міжмережевої взаємодії. Варто розуміти, що без опори на педагогів, які підтримують ідеї інноваційних перетворень, володіють технологіями реалізації цих ідей на практиці, будь-яка програма підвищення якості освіти приречена на провал. Тому першим і досить значущим завданням даного етапу є підготовка шкільних стратегічних команд, здійснювана у формах міжшкольної та міжмережевої взаємодії. Для рішення цього завдання необхідна ініціація на муніципальних, районних, регіональному рівнях програм перепідготовки та підготовки шкільних стратегічних команд до рішення завдань програми модернізації освіти. Форми ініціатив можуть містити в собі подачу заявок в установи п.ідвищення кваліфікації, висування проектів і програм, що передбачають організацію навчання шкільних стратегічних команд. Третій етап рішення завдання підготовки педагогів до рішення завдань підвищення якості освіти, таким чином, передбачає організацію практичної діяльності педагогів із проектування та реалізації програм модернізації освітнього процесу, укладу шкільного життя, освітнього середовища школи. До цього етапу повинен завершитись процес висування цілей інноваційної діяльності, процес підготовки як ініціаторів і модераторів перетворень (членів стратегічної команди), так і їх учасників (членів педагогічного колективу). Рекомендації з модернізації освітнього процесу, освітнього середовища, укладу шкільного життя представлені у відповідних розділах рекомендацій. У рамках розгляду проблеми підготовки педагогів доцільно визначити методики, за допомогою яких здійснюється запуск модернізаційних змін в освітній системі школи. На наш погляд, варто зупинитись на трьох вузлових елементах модернізації освіти в умовах школи. Це проектування освітньої програми, проектування робочих навчальних програм і вибір. підручників, проектування програм взаємодії з педагогічними партнерами школи. Культура освоєння педагогом інноваційної технології є складовою частиною його професійної педагогічної культури й передбачає розвиненість інноваційної поведінки учителя як сукупності зовнішніх виявів його особистості, спрямованості на зміну сучасної системи освіти, інноваційної компетентності учителя як системи мотивів, знань, умінь, навичок, його особистісних якостей, що забезпечує ефективність запровадження інноваційної технології, враховує рівень готовності учителя до інноваційної діяльності, під якою розуміється особливий особистісний стан педагога, наявність мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії. [3, с. 277-289]. Фахівці з питань педагогічної інноватики досліджують феномен інформаційної культури учителя, зміст компонентів якого охоплює й культуру освоєння педагогом інноваційних технологій . Вивчення більш вузького поняття дозволяє виявити такі типи професійної педагогічної культури, які залишилися поза інтересами освітян. Спроба розв’язання окресленої проблеми, на мій погляд, сприятиме визначенню можливих шляхів щодо включення в інноваційний режим учителів з різними рівнями готовності до інноваційної діяльності. А це є дійсно актуальним питанням в умовах нової освітньої парадигми, тому що інноваційні педагогічні технології стають типовим явищем освітянської практики, а готовність до їх застосування, як було зазначено вище, – вимогою до усіх педагогів. Прояв рівня культури фіксується відповідним її типом: репродуктивним, природничим, активним і творчим. [4, с. 277-289]. Репродуктивний тип культури освоєння педагогом ІТ. Цей тип визначається когнітивною детермінантою, тобто «інтелектуальним прийняттям» нового способу організації навчальної роботи. Педагоги, які належать до цього типу культури, добре обізнані з теоретико-методологічними основами ІТ, зі змістом найбільш відомих з них. Нерідко вони застосовують окремі елементи тих або інших ІТ у власній педагогічній практиці, але тільки за однієї умови: остаточно переконавшись у їх ефективності, коли більшість колег явно і однозначно висловлюються в їх користь. Педагоги цього типу, як було зазначено вище, мають достатньо високий рівень теоретичних знань щодо освітньої інноватики, але не достатньо володіють методиками застосування ІТ, а головне відчувають утруднення при проектуванні мети власної діяльності, моделюванні процесу особистісно-професійного саморозвитку [3, с. 260]. . Саме тому педагоги цього типу культури мають певні складнощі щодо освоєння ІТ у модельованій практиці. Часто ускладненість упровадження інноваційних дидактичних технологій пов’язана також із бар’єрами творчості – перешкодами, які заважають особистісному вияву творчої діяльності [2, с. 260]. Причинами цього, на думку Г. Ліндсея і К.-Л. Халла, може бути нерішучість – як небажання мати смішний вигляд, конформність – як бажання не виділятися, бути таким, як усі, неадекватне оцінювання своїх дій і як наслідок – їх приховування, чутливість до критики, надмірна тактовність, ввічливість, а тому – невміння постояти за себе, відкрито виступити і обґрунтувати свою думку. Отже, особистісно-професійному розвитку заважають стійкі стереотипи в мисленні і поведінці, схилення до авторитарної парадигми, намагання уникнути ризику, недооцінювання власних можливостей, неадекватна самооцінка. Природничий тип культури освоєння педагогом ІТ. Саме цей тип культури залишався за межами дослідження фахівців з проблеми інноватики. Однак його визначення має, на нашу думку, неабияку значущість, тому що більшість учителів налаштовані на сприйняття тих ІТ, які відповідають розвитку їх загальних здібностей, що визначають інтелектуальні можливості і забезпечують досягнення успіхів у застосуванні певних ІТ. Отже, до цього типу належать педагоги, у яких сформовані особистісно-професійні якості і які мають вроджені здібності, що становлять відносно стійкі характеристики особистості вчителя необхідні для ефективного упровадження конкретних ІТ. Наприклад, для успішної організації дидактичних ігрових маніпулятивних технологій у навчальному процесі [7] мають бути добре розвинути моторика, наочне- образне і наочне-дійове типи мислення. Саме наявність відповідних якостей і здібностей, тобто так звана природна налаштованість на сприйняття окремих технологій, у даному прикладі маніпулятивних, а не глибокі знання у галузі інноватики, стимулює інтерес до конкретних ІТ, є підґрунтям позитивного ставлення до них, спонукає брати активну участь у їх впровадженні і розповсюдженні. Але у цьому випадку такі питання як сутність і структура педагогічної інноватики, особливості інноваційного навчання, питання освоєння і застосування педагогічних новацій потребують ретельного їх вивчення. Природничий тип передбачає актуалізацію мотиваційної детермінанти педагога щодо бажання застосування ІТ у навчальному процесі. Наявність високої мотивації обумовлена також природничими даними, що є підґрунтям впевненості у свої можливості щодо успішності впровадження ІТ. Але позитивні результати можливо досягти за умови, що самооцінка педагога відповідає його реальним можливостям. При завищеній самооцінці виникає необґрунтована самовпевненість у собі, яка в окремих випадках є причиною схильності до освоєння «по ходу роботи», тобто методом спроб і помилок. Тому, на цьому рівні культури освоєння ІТ свобода й творчість педагога можлива й необхідна в тому діапазоні дій, які призводять до досягненнямети, але суб’єктивізм педагога має бути зведений до мінімуму. Активний тип культури освоєння педагогом ІТ. Педагогів цього типу характеризує системність знань з питань освітньої інноватики, високий рівень готовності до експериментальної діяльності, структура якої характеризується сформованістю мотиваційного, технологічного, креативного і рефлексивного компонентів. Учителя цього типу орієнтовані на пошук найбільш раціональних методів оволодіння знаннями з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу й втілення ефективних ІТ у власну педагогічну практику. Основою позитивного ставлення до ІТ є потреба в новій інформації, нових знаннях і результатах діяльності, а також поривання до того, чого «не вистачає», мова йдеться, перш за все, про професійну спрямованість на особистісний розвиток. Педагогам цієї групи притаманна педагогічна рефлексія, сукупність стійких мотивів при наявності домінуючих внутрішніх мотивів, творчий підхід до діяльності, а також ініціативність, принциповість, послідовність у відстоюванні своїх поглядів у процесі застосування ІТ. Ця група учителів охоче йде на діагностування власного стилю роботи й викладання, з метою виявлення своїх сильних і слабких рис. Але творчий, конструктивний педагог не обов’язково є педагогом з високим інноваційним потенціалом. За кваліфікацією суб’єктів інновацій Є. Роджерса, їх можна кваліфікувати як педагоги-«ранні реалізатори» на відміну від педагогів-«новаторів», у яких яскраво виражений новаторський дух, які завжди першими охоче сприймають нове як позитивне, вміють розв’язувати нестандартні завдання, часто самі створюють і розробляють педагогічні інновації. За даними дослідника К. Ангеловськи саме педагоги-«ранні реалізатори» на початку 90-х років складала більшість – 44.7%, в порівнянні з новаторами – 6.6%, так звані помірні складали 17.7%, біля третини відносились до нововведень стримано. [1,с.48]. Цей тип у порівнянні з наступним, творчим, також передбачає, що учитель або має всі особистісно-професійні якості, які необхідні для успішної організації ІТ у навчально-виховному процесі, або має стійке прагнення до їх надбання. Наявність високої мотивації щодо упровадження ІТ обумовлена у цієї категорії вчителів, насамперед, зрозумінням й визначенням дидактичних можливостей ІТ меті й завданням навчання, усвідомленням практичної значущості ІТ, що і є підґрунтям для саморозвитку. Спрямованість на засвоєння нових знань, навичок і умінь з метою задоволення потреби в освоєнні ІТ обумовлює, в свою чергу, потребу в особистісному зростанні, самовдосконаленні, в реалізації свого особистісно- професійного потенціалу. Таким чином, цей тип культури, обумовлений активно-особистісною позицією щодо їх освоєння, визнанням необхідності освоєння ІТ у модельованій практиці, розвиненою креативною детермінантою, а також наявністю досвіду, певних здібностей та сформованістю знань, умінь і навичок, які безпосередньо пов’язані з упровадженням дидактичних ІТ у навчально-виховному процесі. Висновок: Готовність до інноваційної педагогічної діяльності – особливий особистісний стан, який вимагає наявності у педагога мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії. Багато проблем, що постають перед педагогами, які працюють в інноваційному режимі, пов’язані з низькою інноваційною компетентністю – системою мотивів, знань, умінь, навичок, особистісних якостей педагога, котрі забезпечують ефективність використання нових педагогічних технологій у роботі з дітьми. Я вважаю, що слід брати до уваги тип культури педагога, тобто той рівень особистісних якостей і вмінь, які будуть балансувати наряду з новими технологічними процесами освіти. 3. Професіоналізм педагога ХХІ сторіччя. Готовність колективів шкіл до впровадження програм підвищення якості освіти - одна з визначальних умов здійснення процесу модернізації будь-якої освіти. Реалізація цієї умови ставить керівників освітніх установ перед необхідністю розробки тактичної та операційної програм включення педагогів у інноваційні процеси. Час не стоїть на місті, перехід суспільства до інформаційної стадії розвитку спричинив принципові зміни, насамперед, саме у тих сферах соціальної життєдіяльності, що пов’язують з соціалізацією індивіда. Важливими стають не знання людини самі по собі і навіть не вміння їх застосовувати в тій чи іншій ситуації ,а вміння самостійно здобувати необхідну інформацію, відповідно до змін опановувати нові навички та здібності, в межах нової загальносуспільної ситуації. Оновлення шкільної освіти в Україні характеризується розвитком інноваційних процесів. Істотною особливістю цієї тенденції є пошук ефективних навчальних технологій самим учителем. Саме в цей час в хід вступає професіоналізм вчителя, готовий до будь-яких зрушень в суспільному житті. [8] Держава ставить перед учителем завдання створити умови для розвитку особистості кожного учня, вдосконалювати роботу з обдарованими дітьми, формувати спосіб життя з метою швидкої адаптації учнів до соціальних змін у суспільстві. Вчитель у наш час готовий до інноваційної ідеї. Він проявляє свій професіоналізм на новому знанні про процеси людського розвитку, ідеї, що пропонують теоретичні підходи до вирішення педагогічних проблем, що не виникали раніше, використовує конкретні практичні технології отримання високих результатів. Інноваційна педагогічна діяльність заснована на осмисленні практичного педагогічного досвіду. Це цілеспрямована педагогічна діяльність, що зорієнтована на зміну та розвиток навчально-виховного процесу з метою досягнення вищих результатів, здобуття нового знання, формування якісно іншої педагогічної практики. Педагог нашого часу – це капітан великого човна знань, який веде за собою цілу команду майбутніх лікарів, економістів, перекладачів та інших фахівців, це людина, від якої залежить майбутнє окремої особистості і суспільства в цілому. Готовність вчителя завжди вчитися і вдосконалюватися разом з наступним поколінням, не абияка професіональна риса, бути готовим до інновації, вивчати нові технології, вміти використовувати їх в своїй діяльності-це все про педагога ХХІ сторіччя. Висновок: К.Д. Ушинський писав: «Педагогіка здається легкою роботою, але коли стикаєшся з нею на практиці-легкою вона здаватися не може». Я погоджуюся зі словами великого геніального педагога, оскільки спробувавши педагогічний шлях приходить розуміння того, що від особистості вчителя залежить майбутнє багатьох дітей. Вчитель повинен постійно вдосконалюватися, бути готовий до освітніх реформувань, до новітніх технологій, розуміти їх, постійно використовувати на своїх уроках. Йде час змін і велика роль належить професійним якостям учителя, він повинен ввести в новий дорослий світ малечу зрозумілими саме їй методами і формами роботи, зацікавити дитину, всебічно розвивати. Це все стосується інноваційної готовності педагогічних кадрів. Загальний висновок: Важливі нововведення в освіті, які вимагають зміни навчальних планів, програм, методик, підручників і посібників, вступають у конфлікт зі сталою і звичною для нас системою. Цей конфлікт становить сутність інноваційної діяльності. Вона базується на основі глибокого розуміння законів соціального розвитку, освіченості педагога і його педагогічного чуття. Інноваційну діяльність можна визначити як цілеспрямоване перетворення практики освітньої діяльності за рахунок створення і освоєння нових освітніх систем або якихось компонентів. Інноваційна діяльність – це особливий вид діяльності, призначення якої – зміна в способах і змісті практики освіти з метою підвищення її ефективності. Готовність до інноваційної педагогічної діяльності – особливий особистісний стан, який вимагає наявності у педагога мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії. Багато проблем, що постають перед педагогами, які працюють в інноваційному режимі, пов’язані з низькою інноваційною компетентністю – системою мотивів, знань, умінь, навичок, особистісних якостей педагога, котрі забезпечують ефективність використання нових педагогічних технологій у роботі з дітьми. Аналіз реального стану готовності вчителів до інноваційної діяльності дає нам уявлення про сучасну ситуацію, що склалася. На мій погляд, теоретична підготовка до інноваційної діяльності вчителів є достатньою, однак її практичний аспек потребує подальшого удосконалення і більш часу. До числа завдань інноваційної діяльності необхідно включити виявлення і узагальнення педагогічного досвіду вчителів-практиків. При виконанні завдань самостійної роботи з новими технологіями слід збільшити долю завдань пошукового характеру, що позитивно впливають на мотивацію і значно підвищують якість засвоєння нових знань, тими вчителями, чий рівень сформованості знань ще недостатній. Працюючи над своєю роботою, я визначила для себе спектр головних понять, які задіяні в моєму рефераті – інноваційна діяльність, інноваційна технологія, педагогічна культура. Розкрила, визначивши умовно, етапи підготовки педагогів до інноваційної діяльності. Ознайомилася з роботою фахівців педагогічної іноватики, які досліджують феномен інформаційної культури учителя, зміст якої охоплює й культуру освоєння педагогом інноваційних технологій. Я вважаю, що готовність до інноваційної професійної діяльності – важлива, професійна якість педагога. Список використаних джерел 1. Ангеловськи К. Учителя і інновации / Ангеловськи К. – М.: Просвіта, 1991. – 159 с. 2. Бабанський Ю.К. Проблеми збільшення эфективності педагогічних дослідів: (Дидактичний аспект) / Бабанский Ю.К. – М.: Педагогіка, 1982. – 192 с. 3. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник / Дичківська І.М. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с. 4. Кларін М.В. Інновації в світовій педагогіці (Аналіз закордонного досвіду) / Кларін М.В. – Рига: НПЦ «Експеримент», 1988. – 180 с. 5.. Система педагогічної освіти та педагогічні інновації/ В.Олійник, Я.Болюбаш, Л.Даниленко, В.Довбищенко, І.Єрмаков, С.Клепко. – К., 2001. –59 с. 6. Пєхота О.М. Освітні технології: Навчально-методичний посібник-Київ,2002р. 7. Програма підтримки вироблення стратегії реформування освіти [електронний носій] / Олійник В, Болюбаш Я, Даниленко Л. Та ін. – Режим доступу до роботи: http:// www . inf . kiev . ua / files / ukr / programs _ edu _ ep 394_ ua _ sttp . doc . 8. «Початкова школа» журнал № 19-21 липень 2009 року-Основа,2009р. 9. Стаття «КУЛЬТУРА ОСВОЄННЯ ПЕДАГОГОМ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ.» Гордієнко-Митрофанова Ія Володимирівна Харківський Національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, м. Харків. |
|
І. М. ГЕРАСИМЕНКО, вчитель іноземної мови Смілянської ЗОШ І-ІІІ ступенів... Стаття присвячена одному з важливих методів навчання іноземній мові – діалогу. Зокрема, в роботі наводиться алгоритм діяльності вчителя... |
Боровинська Олена Вікторівна, вчитель вищої категорії початкових... |
|
Боровинська Олена Вікторівна Боровинська Олена Вікторівна, вчитель вищої категорії початкових класів, вчитель-методист Донецької спеціалізованої загальноосвітньої... |
Конспекти до курсу «Професійна етика» Тема Професійна етика як навчальна... Тема Професійна етика як навчальна дисципліна і як засіб регулювання професійної діяльності |
|
Урок захисту проектів з української мови у 3 класі Учитель початкових класів ЗОШ І-ІІІ ст.№3 м. Котовськ, Одеської області Сіренко Світлана Володимирівна |
Автор : Дика Олена В ’ ячеславівна Вчитель початкових класів Калинівська... Обладнання: підручник «Я і Україна», таблиця «Органи травлення», ПК та мультимедійна дошка, презентації |
|
З. В. Надьон-Калюжка, вчитель іноземної мови В статті конкретизована мета навчання іноземним мовам, наведені основні особливості уроку іноземної мови на початковому етапі навчання,... |
Програма вступних випробувань з іноземної (англійської)мови для вступу... Державного стандарту базової і повної середньої освіти (освітня галузь «Мови і літератури»), затвердженого постановою Кабінету Міністрів... |
|
Впровадження іноземної мови у 1-му класі і другої іноземної мови... Соціально-економічні та культурні тенденції розвитку сучасного суспільства викликають необхідність навчання учнів іноземної мови... |
Сулима Юлія Вікторівна вчитель початкових класів У цій статті розкривається проблема швидкісного читання. Адже уміння учнів читати свідомо,виразно,швидко є одним із першочергових... |