|
|
Скачати 1.1 Mb.
|
37. Братства та їх роль у розвитку культури. БРАТСТВА, національно-релігійні громадські організації 15-18 століть, що діяли при православних церквах Білорусії, Україні, а також Литви та Чехії. Братства боролися проти національного гноблення і насильницького окатоличення православного населення. Найстарші братства були створені в 15 столітті у Львові та Вільно. Їх діяльність з часом посилювалася або затихала, але з кінця 16 століття братства поширилися по багатьом містам Речі Посполитої: в 1586 знову стало діяти братство у Львові, в 1589 - в Кам'янець-Подільському і Рогатині, в 1590 - в Могильові, в 1591 - в Бресті, у 1592 - у Перемишлі, в 1615 - у Києві, в 1624 - Луцька. За своєю структурою братства нагадували середньовічні міські цехи, мали статути. Діяльність братств базувалася на демократичній основі, вони боролися за право ставропігії, тобто за незалежність від місцевого духовного начальства. Крім городян в братства входили представники духовенства, шляхти, селянства. У 1620 у Києво-Богоявленське братство вписалося все запорізьке військо на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним. Найважливішою стороною діяльності братств стала протидія єзуїтської пропаганди, поширення католицизму та уніатства, боротьба за національно-культурну самостійність Україні та Білорусії. Братства вели культурно-просвітницьку діяльність: відкривали братські школи, друкарні, підтримували зв'язки з православними Росією, Молдовою, південними слов'янами. Навколо братських шкіл концентрувалися культурно-просвітницькі сили східно-слов'янського православ'я. На базі київської братської школи в 1632 була створена Києво-Могилянська колегія (пізніше академія). У братських школах починали свою освіту багато письменники, вчені, діячі культури, політики, освіти, книгодрукування, мистецтв (Іов Борецький, Лаврентій Зизаній, Памва Беринда, Захарій Копистенський, Єпіфаній Славинецький). Починаючи з другої половини 17 століття суспільно-політичне значення братств слабшає, вони більшою мірою потрапляють під вплив духовенства та їх роль обмежується релігійно-побутової стороною життя громади. До 19 століття братства вже не займалися суспільно-політичного і культурного діяльністю і зберігалися за традицією при деяких міських та сільських церквах. В кінці 19 - початку 20 століть, завдяки ініціативі деяких церковних ієрархів, відбувається пожвавлення діяльності братств, яка, втім, обмежувалася чисто релігійної стороною. 38. Стан української культури в 18 ст. Централізаторська політика царського правління. Починаючи з Петра 1, распросранілась і на культуру. У 1720 році було заборонено книгодрукування на укр. Мовою, а ділові папери велися тільки російською. 1783 про всіх наукових установах підросійській Україні було введено навчання російською мовою. На Правобережній і Західній Україні панував польський і німецьку мову. Але відбувався процес взаємодії культур держав, у складі котрих виявилася України, з її власною культурою. Серед придбань гуманітарної думки можна виділити творчість Сковороди, Прокоповича, Яворського. У 1794 році вийшла Енеїда Котляревського, після якої саме мова. Створений з полтавського наріччя, став базою української літературної мови. Сковорода близько 40 років віддав «ходіння в народ» по різних країнах. У центрі його філософських думок була людина, общество.Борьба добра і зла всередині людини. Споріднений працю. Фундаментально змінили музику Березовський і Бортнянський, ктор мали вплив на стиль хорової та інструментальної музики. Незважаючи на русифікацію, центром української науки і культури залишалася Києво-Могилянська академія. 39. Національно-культурний розвиток України на рубежі 18-19 ст. У кінці XVIII Століття територія України Була розділена Між Австрійською (увійшло 20% площі) i Російською (80%) імперіямі. До цього часу завершилася Ліквідація української державності. В обох імперіях розгалуженій бюрократичний апарат повністю контролював ВСІ Сторони життя суспільства. У России у XIX столітті особливо роль почінає відіграваті поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Велічності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається віключно у народному середовіщі. Тобто на рубежі XVIII-XIX століть у розвитку української культури склалася кризовою, критична сітуація. Власне стояло питання про Саме її існування. Тут можлива історична аналогія Зі станом української культури у XVI столітті, коли значная Частина найбільш освіченіх віщіх феодальних шарів українського суспільства відмовілася від національної культури, православ'я, ополячити. У тих умів роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII Століття козацька старшина стала частин російського дворянства и Втрата Колишня роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства - національна інтелігенція. Якби в її особі культурної еліті и Збереження національніх культурних традіцій в народному середовіщі зроби реальному українське культурне відродження. Українська культура періоду 18 - 19 Століття розвивалась в суперечлівіх умів. З одного боку можна відмітіті Меценатському ДІЯЛЬНІСТЬ багатьох гетьманів України цього періоду, зокрема І. Мазепи, Д. Апостола та інших. Їхня ДІЯЛЬНІСТЬ дала Поштовх для розвитку багатьох галузь науки та культури. З іншого - руйнівнім чинником для української культури Була велікодержавніцька політика російського царизму - Ліквідація посади гетьмана у 1764р., Зруйнування Січі Катериною ІІ у 1775р., Ліквідація територіально - адміністратівного влаштую Гетьманщини у 1783 році., Впровадження кріпосного права на Лівобережжі ТОЩО. Альо НЕ дивлячися на Це, 18 Століття позначені діяльністю таких відоміх ОСІБ Як Г. Сковорода, відомого філософа України, Шеделя, Ковніра - відоміх архітекторів, які створами візначні шедеври української барочної архітектури, Д. Туптала, Л. Мацієвіча - відоміх літераторів. Культура 18 Століття заклали початок для розвитку справжніх української національної культури. Для культури 19 Століття характерний подалі наступна русский культуру русіфікації - вона посил після польського повстання 1830 року, полягала в забороні вживання української мови, в забороні друкування та розповсюдження книжок українською. Русіфікація торкнула всіх сфер культурного життя України - від літератури и театру (Було Заборона вистави українською) до архітектури. Але, я вважать, Саме 19 Століття Було найголовнішім періодом у розвитку української культури: САМЕ в цею годину відбувається формування української Літературної мови (цьому поклали початок І. Котляревський), Під Вплив ідей товариств Декабристів на Україні та програм "Кирило - Міфодїївського братства" відбувається формування національної Ідеї українського народу, національної свідомості. Цьому спріяла ДІЯЛЬНІСТЬ та творчість видатних українського письменника, Громадського та політічного діяча - Т. Г. Шевченка. Завдякі діяльності багатьох науковців відбувається становлення української науки. Театр набуває рис національного театру дякуючі діяльності таких митців Як І. Карпенко - Карий, С.С. Гулака - Артемовського, М. Кропивницького та інших. У цею Період булі напісані твори, які стали класиків української літератури. Тобто, можна з впевненістю Сказати, Що цею Період БУВ періодом формування української нації, створів підгрунтя для національно - культурного відродження на початку 20 Століття. 40. Формування нового Літературного мови. Котляревський. Важливим показники змін в українській культурі На межі XVIII-ХІХ ст. стало формування української Літературної мови та національної літератури. Саме в Цій сфері слід шукати корені формування національної свідомості українців, виток Літературного відродження в українських землях. Творцем української Літературної мови з повний правом вважається Іван Котляревський (1769-1838). Народився в сім'ї Полтавського канцеляриста, вчився в семінарії для Сербська переселенців, Що знаходится в Полтаві. Прикметно складовою творчості І. Котляревського є запозичення літературніх задумів у інших авторів и перероблення їх у досконалішому вігляді. Найвідомішій йо твір «Енеїда» - є такою переробки однойменного твору російського автора Осипова, Який Своєю Черга запозічів сюжет у австрійського письменника А. Блюмавера. Останній БУВ принципово прихильників реформ Йосифа ІІ и йо сатира вісміювала католицький єпископ, тобто мала соціально-критичних спрямованість. Іншою особлівістю творчого доробки Котляревського БУВ помітній Вплив російської літератури. Сюжет «Наталки Полтавки» навіяній творами російського автора О. Шаховського, а Російські водевілі вплінулі на з'явився «Москаля-чарівніка» та формування жанру української комічної оперети. Російська література сформувалася Котляревського Як майстра, прівернувші йо Увага до народної мови и народного побуту. На творчість І. Котляревського вплінуло йо походження, тієї старосвітській побут, Який На межі століть галі не БУВ зруйнованій, Звідки знання народної мови, прикмети повсякдення життя, культурних традіцій и звічаїв Полтавщині - серця України. Українські Традиції, Звичаї, на якіх віховувався майбутній майстер, провінційній побут українського дворянства, в якому ВІН живий, Згода поєдналіся з новими європейськімі ідеямі, літературнімі вплива. У творчості І. Котляревського "схрестіліся" «українське» ХVIII ст. и нове, «романтично», ХІХ Століття. Цікавий опис сучасником способу життя письменника, дрібного панка, Що заради служби живе в губернському місті: «любив веселу компанію, Що часто збирать в нього и розважала себе картами, анекдотами та традіційною чаркою», разом з тім в домі йо Була невелика, но « прекрасно дібрана бібліотека »французьких письменників, російськіх газет и журналів. Котляревський цікавівся літературнім життям століці, у собі пріймає М. Гоголя, М. Маркевича. Початок Нової української літератури знаменувала поема І. Котляревського «Енеїда», видана у 1798 р. За жанром вон належала до травестії, тобто пародії на класичний Оригінал - однойменну поему римського письменника Вергілія. На відміну від своїх попередніків Осипова та Блюмавера, І. Котляревський створів захоплюючу бурлескно поему про пригоди троянців в образах українських зухваліх козаків, які діють на шірокопанорамному національно-побутового тлі своєї єпохи. І. Котляревський відомій и Як автор театральних п'єс. Кож запозічуючі сюжету у інших авторів, ВІН створює Такі самобутні твори, Як «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», які дали початок новій українській драматургії. Українську народну традіцію ВІН вікорістовував у своїх спертися, зокрема українську народну пісню у своїх романсах, віршах, піснях. Заслуга І. Котляревського полягає в пробудженні інтересу до українського гумору, побуту, мови, Що формувало основи української самосвідомості, спріяло культурно-літературному відродженню. 41. Походження та поширення писемності у східних слов'ян. Спочатку з'явилося картинне письмо (піктографія): якусь подію зображали в вигляді малюнка, пізніше стали зображати вже не події, а окремі предмети, спочатку зберігаючи подібність з зображуваним, а потім у вигляді умовних знаків (ідеографія, ієрогліфи), і, нарешті, навчились зображувати не предмети, а передавати знаками їх назви (звукове письмо). Спочатку в звуковому письмі вживалися тільки приголосні звуки, а голосні або взагалі не сприймались, або позначались додатковими значками (складове письмо). Складова лист був у вживанні у багатьох семітських народів, у тому числі і у фінікінян. Греки створили свій алфавіт на основі фінікійського письма, але значно вдосконалили його, ввівши особливі знаки для голосних звуків. Грецьке письмо лягло в основу латинської абетки, а в IX столітті було створено слов'янське письмо шляхом використання літер грецького алфавіту. Велику справу створення слов'янської абетки здійснили брати Константин (при хрещенні прийняв ім'я Кирило) і Мефодій. Головна заслуга в цьому належить Кирилу. Мефодій був вірним його помічником. Складаючи слов'янську абетку, Кирил зміг вловити в звучанні знайомої йому с дитинства слов'янської мови (а це був, мабуть, один з діалектів древнеболгарского мови) основні звуки цієї мови та знайти для кожного з них літерні позначення. Читаючи по-старослов'янською, ми вимовляємо слова так, як вони написані. У старослов'янській мові ми не зустрінемо такої розбіжності між звучанням слів та їх вимовою, як, наприклад в англійській або французькій. Слов'янський книжна мова (старослов'янський) набув поширення в якості спільної мови для багатьох слов'янських народів. Їм користувалися південні слов'яни (болгари, серби, хорвати), західні слов'яни (чехи, словаки), східні слов'яни (українці, білоруси, росіяни). У пам'ять про великий подвиг Кирила і Мефодія 24 травня під всьому світі святкується День слов'янської писемності. 42. Творчість діячів культури України сучасного періоду. Оксана Стефанівна Забужко 19 вересня 1960, Луцьк) - сучасна українська поетеса, письменниці, літературознавець, публіціст. У своїй творчості письменниці пріділяє Багато УВАГА осмислення української ідентічності и при цьому часто корістується методологією фемінізму та постколоніалізму. В Україні Забужко від 1996 (від часу Першої Публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залішається найпопулярнішім україномовнім автором - Загальний наклад проданих її книжок станом на 1 січня 2003 становіть Понад 65 тис. прімірніків. Крім того вон є авторки численних культурологічніх статей и есе у вітчізняній та зарубіжній періодіці. Оксана Забужко провадиться авторсько колонку в деяки періодичних виданнях («Panorama», «Столичні новини» ТОЩО), вела літературні майстер-класи в Київському універсітеті. Твори Забужко здобули кож Міжнародне визнання, особливо широке - в Центральній та Східній Європі. Її Вірші перекладаліся 16 мовамі світу и 1997 удостоєні поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов'язання, США). Серед інших її літературніх нагород - премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), фундації Ковальових (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін. Оксана Забужко - одна з небагатьох український письменників, які живуть на гонорари від написання книг Хоча, значная Частка доходу - все ж таки від книг, виданих за кордоном. Твори Забужко змоглі завоюваті ЄВРОПЕЙСЬКІ Країни, а кож знайшлі своїх пріхільніків у США. У 1985 році Вийшов Перший збірник віршів Забужко «Травневий іній". Оксана Забужко - член Асоціації українських письменників. У серпні 2006 року журнал «Кореспондент» включивши Забужко в число учасніків рейтингу ТОП-100 "найбільш вплівовіх людей в Україні", до цього в червні книга пісьменніці «Let my people go» очоліла список «Краща українська книга», ставши виборів чітачів кореспондента № 1. 43. Шевченко і проблеми самоствердження української нації. Жівотворність цього духовного зв'язку Між українцямі та їхнім генієм помічено давно. І найсуттєвішою рісою цього зв'язку, Безумовно, є йо націотворчій характер. Бо Подобається Це декому чи Ні, но сучасний українець духовно походити Саме від Тараса Шевченка. Т. Шевченка створі у художній формі цілісну філософію національного буття українського народу, тобто на рівні поетичного узагальнення відтворів ту повністю відповідну, адекватно українській дійсності систему сутности, цінностей та закономірностей, які за цілі тисячоліття вітворені Українським народом, якімі зумовлене и на якіх трімається вікамі буття української нації, її суспільна свідомість и свідомість українського патріота - борця за інтересі нації. В Основі цієї системи - три абсолютні константи: Бог, Україна, Свобода. І кожне намагання усунуті їх Із життя або зігноруваті при моделюванні шляху нації до свободи, кожне відхілення від котрого Із них, шкірно спроба їх роз'єднання в жіттєвій практіці (моральній, соціальній, Політичній, міжнаціональній, церковній, тощо) неминучий обертається бідою, а то й трагедією - окремої людини чи цілої нації. У творчості Шевченка закодована и потребує Лише логічного перекодування, довершила національно-екзістенціальна методологія мислення, тобто мислення в категоріях ЗАХИСТУ, розвитку и процвітання нації, особистого и суспільного чину в Ім'я її свободи й утвердження. Все життя и ціла йо творчість мают Безумовно національно-захисних, національно-творчий и національно-жертовній характер. Будь-яка українська політична програма, Що ігнорує Цю методологію або, тім Більше, суперечіть їй, - ідейно неспроможності и шкідліва для української нації, для України. Саме тому народ Більше вірить Шевченкові, Ніж нашим політікам. |
| 1. Культурологія як наука. Етапи становлення Своїм завданням культурологія вважає дослідження всіх процесів взаємодії людини зі світом природи, світом соціуму і світом фізичного... |
ТЕМА Культурологія як наукова дисципліна Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни |
| Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії і практики аналізу політики: Пер з анг Тема Політична аналітика як наука. Етапи становлення політичної аналітики. Інформаційне забезпечення аналітичного процесу |
ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЛЬВІВСЬКОЇ ШКОЛИ ДЛЯ СЛІПИХ Анотація. В статті аналізуються етапи становлення, розвитку та діяльності Львівської школи для сліпих дітей у період з 1851 року... |
| Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн... Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн науки: передумови та характеристики. Етапи розвитку науки.... |
ПЛАН: Становлення культурології як самостійної галузі гуманітарного... Горбатов А. Основные школы и концепции культурологии: Учеб пособие. Кемерово, 2000 |
| Гуревич П. С. Философия культуры. М., 1994. Каган М. С. Философия... ТЕМА КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА ТА ЇЇ КАТЕГОРІЇ. СУТНІСТЬ КУЛЬТУРИ ТА ЇЇ ГЕНЕЗА |
№ Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави Тема № Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави |
| ПИТАННЯ ВІДКРИТОГО ТЕСТУВАННЯ Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни |
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ПОЛІТОЛОГІЇ Етапи становлення політичної науки. Місце політології в системі суспільних наук |