Тема уроку: Видатні живописці Іспанії.
Мета: ознайомити учнів із життям та творчістю видатних іспанських художників ХVI - XХ століть Ель Греко, Дієго Веласкесом, Франсіско Гойя; розвивати зацікавленість мистецтвом, спостережливість, інтерес до світової культурної спадщини, естетичні смаки, естетичні критерії суджень про твори мистецтва, вміння висловлювати власну думку; виховувати любов до художньої творчості, дбайливе ставлення до пам’яток мистецтва.
Обладнання: ТЗН.
Оснащення: фонозапис звучання «Малагуенья» І.Альбеніса, презентації за темою уроку.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів ( звучить фонозапис «Малагуенья» Ісака Альбеніса)
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
План уроку
Іспанія у 17 столітті
Ель Греко – художник-новатор ХVІ – ХVІІ століть.
Дієго Веласкес – вершина іспанського живопису XVII століття.
Франсіско Гойя – неперевершений живописець і графік ХІХ століття.
Слово вчителя
Золотим століттям іспанського живопису є XVII століття, а точніше - 80-і роки XVI - 80-і роки XVII століття.
«Весь світ театр, а люди в ньому актори». Цей шекспірівський вислів вдало виражає зміст культури цього періоду. Песимізм, відчай оволоділи умами й вилилися у своєрідних формах мистецтва. Митців почали цікавити теми жаху і страхіть. На зміну скептичному ставленню до релігії, властивому діячам відродження приходить релігійна екзальтованість.
Іспанія подарувала світові видатних художників, чиї імена гідно увійшли до скарбниці світової культури. Серед них Ель Греко, Дієго Веласкес, Франсіско Гойя, Сальвадор Далі. Це художники різних століть, які у своїй творчості відобразили іспанську духовну культуру епохи національно-визвольної боротьби іспанців з арабами, залежність від духовної диктатури церкви, Відродження, знову боротьбу – з військами Наполеона, складні сюрреалістичні шукання ХХ століття. Основну увагу художники приділяли моральному образу людини. Релігійні сюжети вони тлумачили у морально-етичному плані. Нагота допускалася в мистецтві тільки при зображенні постатей християнських мучеників.
Релігійні ідеї, якими освячено все мистецтво Іспанії, сприймаються дуже конкретно в образах реальної дійсності, де чуттєвий світ уживається з релігійним ідеалізмом, а в містичний сюжет вривається народна, національна стихія.
ІV. Викладання нового навчального матеріалу
Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими у групах
(учні записують у зошитах короткі відомості про художника та назви картин)
Група І «Ель Греко – художник-новатор»(1541-1614)
(Слухання з одночасним переглядом слайдів презентації; коментар
учнів - «екскурсоводів» про картини художника).
Учень-«біограф»: Доменіко Теотокопулі , який уславився як Ель Греко, народився на Криті. На острові склався специфічний духовний та художній клімат під впливом західної та східно-візантійської культур. Доменіко з дитинства проявляв інтерес до живопису, а статок родини дозволив віддати його у найкращу майстерню міста. У 20 років він отримав спеціальність «Майстер мініатюр та фресок». Захоплення італійським живописом привело юнака до Венеції. На той час у Венеції панував Тиціан. Багато чого навчився Доменіко в італійського майстра: техніці олійного живопису,колориту… Невідомо, яка причина спонукала Ель Греко переїхати до Риму. Однак у Римі йому, іноземцю без зв’язків та покровителів, не було на що розраховувати. Доменіко повезло, його роботами захопився художник Джуліо Кловіо та рекомендував кардиналу Алессандро Фарнезе. Молодий грек одразу отримав декілька замовлень й навіть записався у Академію святого Луки. Але…Є версія, що Доменіко у присутності папи Григорія ХІІІ зауважив про «Страшний суд» Мікеланджело: «Давайте знищимо цю фреску , а на її місті я напишу іншу, яка буде більш цнотливою та благородною…» . Пробачити таке не змогли ані покровителі, ані колеги. Доменіко Теотокопулі змушений був переїхати до Іспанії.
Скоріш за всього в Ескоріалі Доменіко дали зрозуміти, що у послугах нікому невідомого художника не потребують, тому він у 1577 році переїхав до Толедо. Толедо до 1561 року був столицею Іспанського королівства, тому мав багато монастирів, церков. Перше замовлення – вівтарні картини «Трійця» та «Поклоніння волхвів» - зробило художника знаменитим, картини визнані шедеврами, а їх автор отримав прізвисько «Ель Греко»(грек). У 1579 році Толедо відвідав король Філіп ІІ, зацікавився розписом церкви й замовив картину «Мучеництво святого Маврикія». Художнику захотілося вразити короля чимось незвичайним – й він фатально помилився. Своєрідність картини та використані прийоми викликали невдоволення короля. Ель Греко не судилося стати придворним художником. Можливо, на щастя. Хто знає, чи міг би Ель Греко при дворі Філіпа ІІ розвиватися вільно, як того вимагали його талант та горда натура.
З 1583 року художник назавжди оселяється у Толедо, відкриває майстерню, має багато замовлень від мешканців міста та членів їхніх родин, виконує портрети та розписує місцеві храми. У місті його любили й цінували. Саме у цей період Ель Греко створив свої шедеври: «Поховання графа Оргаса», «Святе сімейство», «Святий Мартин й жебрак», «Вид Толедо», «Вознесіння Богоматері», «Сльози апостола Петра», «Вознесіння» та інші. Слава майстра вийшла далеко за межі Іспанії.
Ще на початку життя у Толедо Ель Греко зустрів молоду іспанку – донью Хероніму де лас Куевас. Подробиці роману та подружнього життя не збереглися, причина неофіційного шлюбу – невідома. Але відомо, що у 1578 році у них народився син Хорхе Мануель, який, як і батько, став живописцем, а пізніше – архітектором. Саме його ми бачимо на картинах батька.
Великий іспанський художник помер 7 квітня 1614 року. Він не склав заповіту, але його улюбленому сину дісталося у спадок 200 картин батька та велика бібліотека, яку майстер збирав усе життя.
У місті Толедо є музей Ель Греко, де зберігаються картини, малюнки, ескізи, особисті речі, книги з його бібліотеки з примітками художника.
Учні-«екскурсоводи» розповідають про картини(за слайдами презентації).
1 учень – «екскурсовод»: Роботи Ель Греко створює в основному на замовлення монастирів та храмів Толедо. Герої Ель Греко перебувають у стані крайньої емоційної напруги, хвилювання, збентеженості, вони ніби бачать радість у стражданні. Це збудження передається кольором: зелений, жовтий, синій, червоний. Художник не передає реальну красу предметів, а підсилює стан напруги, устремління в гору, фігури видовжені, в них багато екзальтованості. У картині «Мучеництво святого Маврикія» Ель Греко використовує подію 4 століття, звинувачення військового Маврикія(поряд із ним син) про поширення віри у Христа, сина вб’ють на очах батька, самого Маврикія стратять за віру, він буде віднесений до ліку святих. На першому плані – нібито спокійна бесіда, але подивіться у лівий нижній куток, и зверніть увагу на верхню частину картини: янголи приготували два тернових вінки.
На картині «Есполіо» нашу увагу привертає центральний образ Христа у пурпурно – червонім вбранні, обличчя Спасителя, погляд, стриманий жест – він наче парить у натовпі. Все підкреслює тривогу і самотність Христа. Придивіться, праворуч і ліворуч за спиною Христа ви побачите фігури розбійників, що будуть розп’яті разом із ним, але вони радіють, як і уся в натовпі…Вівтарний образ ще називають «Зривання риз із Христа» - ми бачимо застиглий момент , мить – все почнеться…
На картині «Святий Мартин і жебрак» знову зупинено момент життя. Мартин, що у дитинстві ще був посвячений у християнство, на вимогу батька став військовим і служив у Франції. Одного разу він зустрів жебрака, який намагався врятуватися від холоду, і Мартин зняв свого плаща, розрубав його мечем, половину віддавши бідному. Вночі йому наснився Ісус і сказав:»Зроби для мене те, що зробив для жебрака». І Мартин звільнився від служби і присвятив своє життя служінню Христу. Кінь, рицарські обладунки, пейзаж Толедо на другому плані – все це майже реалістично. Але незвично видовжена фігура жебрака – це манера Ель Греко.
2 Учень – «екскурсовод»: за тематикою роботи Ель Греко передовсім – релігійні. Одним із яскравих прикладів особливого письма є його знаменита вівтарна робота «Поховання графа Оргаса» (демонстрація слайда). Репродукція картини не дає уяви про грандіозність полотна, а воно 460*360 см!
У цій роботі вражає зіставлення досить спокійної, повільної скорботи за графом, що пішов з життя, нижньої частини картини – це нібито світ реальний, адже присутні на похованні справжні друзі, рідні та близькі небіжчика, і збентеженої, динамічної, ніби у стрімкому польоті, верхньої – мерехтливого світу небесного буття. Нижню частину ми сприймаємо, послідовно розглядаючи золоте вбрання священнослужителів , старого та молодого, які із сумними, але спокійними обличчями виконують свою справу, обличчя присутніх на церемонії сеньйорів, що мають портретну схожість з реальними людьми часів Ель Греко, в суворих чорних одежах з білими жабо, які ніби підкреслюють виразність облич. Верхню частину картини спокійно розглядати неможливо. Вас захоплює стрімкий вир піднесення душі графа до небес. Усе тут асиметричне, неврівноважене, неспокійне: від нібито поламаної фігури янгола до Бога, який сяючи білими одежами, сидить майже в центрі в самій верхівці картини. Біля його ніг Марія та Іоанн Хреститель, які про щось благають. Ліворуч, за Марією, апостол Петро з ключами від раю, а праворуч, за Іоанном, хор праведників, які немовби співають свою мовчазну, величну месу під акомпанемент невеличкого оркестру, - моління Богоматері та Іоанна про прийняття душі графа до сонму праведників. Ця частина картини хвилює, зачаровує, бентежить. Окрім складного композиційного рішення, художник демонструє прекрасну колористичну майстерність: кілька кольорів, але безліч відтінків. Це зелений, жовто-золотий, білий та чорний. Це так далеко від спокійної ідеальної античності та високої духовності епохи Відродження. Недарма Ель Греко вважають художником-новатором, він представник стилю бароко.
Група ІІ «Дієго Веласкес – вершина іспанського живопису ХVІІ століть»(1599-1660)
(Слухання з одночасним переглядом слайдів презентації; коментар учнів-екскурсоводів про картини художника).
Учень - «біограф»: Дієго Родригес де Сільва-і-Веласкес народився навесні 1599 року у Севільї – столиці іспанської провінції Андалузія. Його батько, художник, мав португальські коріння, мав аристократичні претензії; мати походила із старовинного, але збіднілого шляхетного роду. Дієго мав подвійне прізвище, але в історії живопису залишився як Веласкес.
Вчителями Дієго у живопису були Франсіско Ерера та Франсіско Пачєка, у будинку останнього, впливового аристократа, теоретика мистецтв, збиралися представники художньої та інтелектуальної еліти міста, точилися дискусії на різні теми.
У березні 1617 року Веласкес отримав свідоцтво про завершення шестирічного курсу навчання, у якому було записано: «достойно витримав іспит і може самостійно працювати як художник-живописець за самостійними мотивами…Вихований, елегантний та освічений, має багато моральних достоїнств, сильний характер та оригінальний спосіб мислення; викритий для нових ідей, але заперечує можливість штучного або чисто інтелектуального уявлення про життя…». Статус незалежного майстра надавав йому право підписувати свої роботи, відкривати власні художні майстерні та вчити живопису. Пачєко симпатизував Веласкесу та видав свою дочку заміж за молодого художника. У 1619 році у подружжя народиться дочка Франциска, яка буде єдиною у сім’ї.
Веласкес протягом життя зробив значну придворну кар’єру від придворного живописця до «великого гофмаршала палацу» (перегляд відповідного слайда).
У 1618 році Пачєко отримав посаду цензора живопису Священної інквізиції й погодився переїхати до Мадриду тільки із родиною дочки. Друг Пачєко, першій міністр короля Філіпа ІV, граф Оліварес зробив протекцію молодому художнику. З 1623 року Веласкес у Мадриді виконує королівські замовлення і стає «pintor de camera» - придворним живописцем, якому належало виключне право писати портрети короля та його родини. Родина Веласкесів оселяється у палаці Алькасар. Спадок від батьків, посаг за дружиною, королівська платня – все це надавало йому можливості не брати замовні роботи. Невдовзі до цього додалось становище особистого друга короля. Це не викликало добрих почуттів з боку інших придворних осіб. Щоб позбутися розмов, король об’являє конкурс історичних картин про вигнання маврів. Суворе журі одноголосне надало перемогу картині Веласкеса (нажаль, не збереглася). Переможцю було надано посаду камергера, і це припинило плітки та інтриги проти художника. У 1628-1629 роках у Мадриді перебував Пітер Пауль Рубенс, фламандський художник, працював над портретами королівських осіб. Художники часто зустрічалися, разом відвідали королівську колекцію живопису, багато говорили про італійський живопис. І Веласкес приймає рішення відвідати Італію, отримує дозвіл короля на поїздку.
Веласкес у Італії побував двічі: перша поїздка відбулася з липня 1629 року до січня 1631 року, а друга – з січня 1649 до червня 1651 року. Він відвідав Геную, Мілан, Венецію,Рим, іноді до нього ставилися як до іспанського шпигуна, але головною метою мандрів Веласкес називав «удосконалення професійної майстерності».
Після повернення із першої поїздки коло обов’язків Веласкеса дещо розширилося: він повинен був керувати роботами по оформленню палацових приміщень.
У другу подорож Італією Веласкес відправляється із завданням придбати для королівського палацу картини та скульптуру італійських майстрів. Географія мандрів доповнилась містами Моден, Парма, Болонья, Неаполь. У цю поїздку його сприймали прихильно як фаворита короля Філіпа, але не сприймали як художника. Тоді Веласкес написав портрет слуги-мулата Хуана де Парехи і наказав йому ходити по будинках деяких аристократів та художників, щоб усі бачили модель та портрет. Картина вразила італійських художників, і Веласкес отримав запрошення від папи Інокентія Х. Іспанець написав портрет папи та духовних осіб (демонстрація слайду «Портрет папи Інокентія Х). Остаточним фактом визнання іспанського художника Веласкеса в Італії стало прийняття його у члени Академії святого Луки у січні 1650 року.
Останні роки життя Веласкеса були тріумфальними. Визнаний як великий художник, він з 1652 року відповідає за все, що відбувається у стінах королівського палацу – від кухні до офіційних прийомів. У 1659 році він отримує титул рицаря Ордена Сантьяго. У наступному році Веласкес керує процесом підготовки церемонії шлюбу інфанти Марії Терези із королем Франції Людовиком ХІV, який мав велике політичне значення для Іспанії. Це виснажило художника, він тяжко захворів і помер у присутності короля, що навідався до улюбленця, 6 серпня 1660 року. Поховали його з королівськими почестями на кладовищі церкви святого Іоанна Хрестителя у Мадриді.
Картини Веласкеса зберігаються у мадридському музеї Прадо, у музеях Італії, Австрії, Великої Британії, Росії.
Перед музеєм Прадо у Мадриді встановлено пам’ятник видатному живописцю.
Учні - «екскурсоводи» розповідають про картини(за слайдами презентації)
1 учень – «екскурсовод»: Молодий Веласкес володів майстерністю зображувати ілюзію об’єму на площині, як за допомогою кольору, так і світла. Подивіться на картину «Водонос із Севільї», яка об’ємність у зображенні обличчя в профіль, у матеріальності керамічної посудини й навіть у краплях води на поверхні.
Веласкес пише портрети сучасників, звертається до міфологічних сюжетів – в усіх роботах бачимо намагання художника показати матеріальність фігур, деталей, характери.
У картині «Здача Бреди» (історична подія відбулась у 1625 році) автор передає урочистий момент вручення ключа від міста після 9 місяців облоги: не войовничість, а повага до доблесті супротивника. На фоні пейзажу дві армії – голландська та іспанська. Іспанці перемогли – праворуч монолітне військо та ліс списів – це переможці. Незвичайне бачення Веласкеса: переможець Спинола з посмішкою наче уклоняється переможеному, поклавши руку на його плече. У картині є повторення комбінації відтінків блакитного , жовтого, червоного, коричневого кольорів.
2 учень – «екскурсовод»: На наступних картинах ми бачимо портрети короля, інфанта, графа Олівареса (йому єдиному було дозволено вільно заходити до кімнат короля) – Веласкесу, як придворному художнику, було дано виключне право зображувати королівських осіб. Портрети парадні. Але два наступних портрета – «Дон Себастьян дель Моро» та «Хуан де Пареха» - показують увагу художника до особистостей некоролівського походження. Карлик сидить на землі, у нього сумний і розумний погляд, проникливі очі, він викликає співчуття глядача. Каліка, за службовими обов’язками, повинен розважати, веселити – важко уявити, як це йому вдавалось. До речі, сучасники Веласкеса не розуміли, чому він пише портрети таких людей та ще так реалістично. Про портрет «Хуана де Парехи» ви вже чули; дійсно, він був написаний для того, щоб італійці пересвідчились у живописному таланті Веласкеса. Веласкес відправив свого слугу із цим портретом по домівках знатних римлян. Щоб побачити оригінал картини, треба відвідати музей Метрополітен у Нью-Йорку.
3 учень – «екскурсовод»: Під час другої «італійської мандрівки» Веласкес пише портрет папи Інокентія Х. Понтифіку було 75 років. Він зображений на золоченому троні із червоною оксамитовою оббивкою, у лівій руці тримає картку із своїм ім’ям та ім’ям художника. Папа сповнений гідності і зверхності, у нього прискіпливий, суворий погляд. Веласкес презентує сильну, неординарну особистість. Художник віртуозно оперує кольором та світлом. Папа Інокентій був у захваті від портрету та назвав його «занадто правдивим», запропонував величезну нагороду, від якої Веласкес відмовився.
Ще один незвичайний портрет у творчості художника – портрет Езопа. Про грецького байкаря майже нічого не відомо, тим цікавіша уява іспанського майстра живопису: його Езоп безпритульний мандрівник, розумний і сумний, немає нічого від дотепності і насмішки, які ми відчуваємо у байках.
4 учень – «екскурсовод»: у наступних дуже відомих роботах Веласкеса є певні загадки, а також «ефект дзеркала». Дослідник писав: «Уславлювати красу жіночого тіла у країні інквізиції було незвично і ризиковано…Веласкес за основу бере міфологічні сюжети. Його Венера є неперевершуване зображення оголеного жіночого тіла у ХVІІ столітті». Модель з вишуканою фігурою лежить на ліжку з валиком, повернута спиною до глядача. Така поза надає тілу пружний ритм, викликає естетичну насолоду. Перед Венерою бог кохання Купідон, він тримає дзеркало, в якому риси обличчя нечіткі, розмиті. Можливо, художник зробив це навмисно, аби не впізнали, хто позував.
Ще один «ефект дзеркала» спостерігаємо у картині «Фрейліни». Ця картина є вершиною пізнього періоду творчості Веласкеса. Вона викликає найбільшу кількість тлумачень. Від того, що за приміщення показав художник, що за картини висять на стінах. На першому плані бачимо групу з 8 осіб, у центрі – інфанта Маргарита у білій сукні, одна фрейліна (меніна) прислужує, стоячи на колінах, як того вимагав етикет, друга – в уклоні, бачимо двох карликів, двох придворних, що ведуть бесіду, ліворуч – за мольбертом – сам Веласкес. Але є три особи, одного придворного ми бачимо на другому плані у дверях. На кого ж дивляться всі? Дізнаємось, якщо поглянемо у дзеркало, що висить на стіні. Король та королева в цей момент заходять у кімнату. Це створює враження миттєвості, надає картині достовірності, яка посилюється за рахунок того, ніби глядач сам бере участь у діях.
Ще одна загадка у картині «Прялі»: мистецтвознавці вважають це ілюстрацією до «Метаморфоз» Овідія. Пряля Арахна ризикнула викликати на змагання саму Афіну Парфенос, яка винайшла веретено. Обидві зробили рівнозначні шедеври, але Арахна виткала сцену викрадення Європи – одна з пригод Зевса, богиня розгнівалась і перетворила ткалю на павука. Треба уважно приглядатися, щоб побачити героїнь міфу, художник поставив їх далеко на другому плані, а на першому - звичайнісіньку пряльну майстерню, здається, буденне – на першому місті і таїть у собі чудесне. Високий посадовець, фаворит короля на першому місті ставить сцену із народного життя. Знову – миттєвість, яку втілив талановитий іспанський художник.
Група ІІІ «Франсіско Гойя – неперевершений живописець і графік ХІХ
століття(1746 – 1828)
(Слухання з наступним переглядом слайдів презентації; коментар учнів - екскурсоводів про картини художника).
Учень - «біограф»: Франсіско - Хосе де Гойя народився у селі поблизу Сарагоси і виріс серед бідняків, таких само, як і його батьки. Навчався у майстернях Сарагоси, Мадриду, двічі провалювався на конкурсах у Академію Сан Фернандо. У 1770 році відправився до Італії і одразу отримав премію Пармської академії. Повернувшись на батьківщину, починає працювати у жанрі монументального живопису і влаштовується на гобеленову мануфактуру Санта Барбара. Картини для гобеленів у стилі рококо принесли художнику славу. Разом з тим художник пише сцени з народного життя, портрети.
З 1789 року Гойя стає придворним художником короля Карла ІV. Це був час Французької буржуазної революції , яку він та його друзі щиро вітали, очкуючи прогресивних реформ у Іспанії.
На початку 90-х років настає різкий злам у творчості художника. Він втрачає слух, змінюються і прийоми живопису і теми. Зникає ніжний колорит, основною темою стає зображення людських пристрастей – корида, народні свята, релігійні церемонії – це відображено у фресках церкви Сан Антоніо. Саме у цей період Гойя створює знамениту серію офортів «Капричос», в ній художник різко критикує іспанське суспільство.
Гойя створив цікаву галерею портретів сучасників: «Маха одягнена», «Маха оголена», «Портрет Сабаси Гарсіа», «Водоноска», «Точильник» - вловив основні риси індивідуального людського характеру і психології, породжені епохою.
Величезний вплив на творчість Гойї мала народно-визвольна боротьба Іспанії проти нашестя військ Наполеона. Події шести трагічних років стали головною темою творчості. Літописом очевидця можна назвати серію «Страхіття війни», яку він створював таємно у своїй майстерні(Мадрид був окупований французами).
Жорстока реакція, що настала після повернення на престол короля Фердинанда VІІ, зруйнувала надії на зміну участі іспанського народу. Автопортрет 1815 року свідчить про відчай, що охопив художника. Він пише фрески у своєму будинкові, що називали «Будинок глухого чоловіка», вони сповнені похмурими фантазіями і жахливою безнадійністю. За рік до смерті старий Гойя знаходить у собі сили створити образ «Молочниці із Бордо», у якому воскресають його любов до людини, світле сприйняття життя.
Учні – «екскурсоводи» про картини Гойї
1 учень – «екскурсовод»: Працюючи над малюнками для гобеленів, створеними у стилі рококо, Гойя водночас правдиво зображує сцени з народного життя. Так у картині «Парасолька» ми бачимо захоплення молодістю та красою юної іспанки та її кавалера. Вишуканість живописної палітри, декоративність притаманні цьому періоду творчості Гойї.
Майстер пише багато портретів, картин з народного життя. Буденна сцена у картині «Махи на балконі». Відчувається захоплення художника розумом та чарівністю дівчини у портреті Сабаси Гарсіа, почуття власної гідності та благородство підкреслює Гойя. Ті ж самі риси знову з’являються в узагальненому образі іспанської жінки – картина «Водоноска», парним до неї є картина «Точильник» - художник проявляє інтерес до праці звичайних людей.
У 1777 році Гойя одружився із Хосефою Байє, ми бачимо романтичний та буденний портрети дружини. Є в Гойї і портрети аристократок, кілька портретів змальовують герцогиню Альба.
Двома з найбільш відомих картин Гойї є «Маха оголена» (ісп. La maja desnuda) (1797—1800, Прадо) та «Маха одягнена» (ісп. La maja vestida) (1800—1803, Прадо). Вони зображують одну й ту саму жінку в тій самій позі відповідно оголену та одягнену. Він намалював «Маху одягнену» у відповідь на обурення в іспанському суспільстві після попередньої, оголеної. Без будь-яких претензій на алегоричний чи міфічний зміст, ця картина була першим у західному мистецтві абсолютно світським зображенням жіночого «ню» у повний зріст. Гойя відмовився домалювати вбрання на ній, і замість цього створив нове полотно.
Особу Махи точно не визначено. Найбільш популярними є версії, що це герцогиня Альба, з якою Гойя, начебто, мав стосунки, або ж коханка Мануеля де Годоя (ісп. Manuel de Godoy), який пізніше й став власником картин. Жодна з цих теорій не була доведена, і досі залишається можливим варіант, що картини представляють якийсь узагальнений ідеалізований образ. У 1808 році картини було вилучено Фердинандом VII, а у 1813 році Інквізиція конфіскувала обидві роботи як непристойні.
2 учень – «екскурсовод»: У подальшої творчості Гойї поширюються
елементи сатири, сарказму. Навіть «Портрет родини Карла ІV» не уник сатиричного змалювання королівської родини: риси виродження, пихатості, байдужості, негативного ставлення одне до одного…
Різка критика іспанського суспільства подана у серії офортів «Капричос»: на церкву, дворянство, людські вади. Багато аркушів оповідають про віслюка; вражає аркуш «Сон розуму народжує страховиськ» - людину, що заснула, ніби з усіх боків атакують страшні потвори, страховиська, кажани, сови: чи то сон, чи спотворене буття, - незрозуміло, але й прокинутися неможливо…Для передання страшної реальності Гойя використовував алегорії, езопову мову. Художня мова Гойї – гостро виразна, малюнок експресивний, композиції динамічні, типажі незабутні.
Шість років Іспанія перебувала під владою армії Наполеона, повстання 2 травня 1808 року надихнуло художника на створення картини «Розстріл мадридських повстанців у ніч на 3 травня 1808 року». Шерег солдат, обличчя яких ми не бачимо за гвинтівками, розстрілюють уночі поставлених біля стіни в’язнів. З глибоким емоційним надривом написані іспанець у білій сорочці, що розкинув руки назустріч смерті, вбитий повстанець, що лежить на передньому плані в калюжі крові. Досконала виразність композиції та колориту, строгий відбір деталей, вищий ступінь драматизму підносять цю роботу до вершин реалістичного живопису того часу.
2. РОБОТА ЗІ СЛОВНИКОМ:
Фреска – фреска (від італ. affresco - свіжий) - живопис на сирій штукатурці, одна із технік настінного малярства.
Мініатюра - твір образотворчого мистецтва невеликого розміру, що відзначається особливо тонкою технікою виконання.
Колорит - колорит зображення (італ. colorito, от лат. color — фарба, колір) -
загальна естетична оцінка кольорових якосте твору мистецтва, характер кольорових елементів зображення, їх взаємозв’язок, узгодженість кольору та відтінків. Зовнішній прояв колориту — живописність і яскравість кольорів у творі.
Шедевр - (від фр. chef d'œuvre — головний твір) — довершений у своєму жанрі твір, що отримав захоплені відгуки критики за надзвичайну майстерність. Гобелен - (фр. gobelin) — один із різновидів декоративно-ужиткового мистецтва, стінний безворсовий килим із сюжетною або орнаментною композицією, витканий вручну перехресним переплетенням ниток. Гобелени виготовляють із кольорових шовкових або шерстяних ниток окремими частинами, які потім зшивають між собою .
Рококо - рококо ́ (фр. rococo, от фр. rocaille — дрібне каміння, мушля, рокайль) — стиль у мистецтві, який виник у Франції у п.п. XVIII ст. як розвиток стилю бароко. Характерними рисами рококо є вишуканість, декоративність; стиль рококо створений для жінки й пристосований до її смаків і примх. Майже головним словом доби рококо було слово «примха» (каприз). У мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами («грайливе» рококо).
Офорт - (фр. eau-forte, буквально — міцна вода; азотна кислота) — різновид гравюри на металі, котрий дозволяє отримувати відтиски з друкарських форм, які попередньо оброблені кислотами.
Марина – (фр. marine) - морський пейзаж.
Сюрреалізм - (фр. надреалізм) - формалістичний напрям у мистецтві й літературі 20 ст., який заперечує роль розуму й досвіду в творчості та шукає ті джерела у сфері підсвідомого, інтуїтивного.
V. Актуалізація набутих знань учнів.
1. Робота «Перевір себе» ( дати відповідь на запитання, запитання у презентації).
VІ. Підсумки уроку
Домашнє завдання: клас об’єднується у 3 групи: 1 група – розповідь та відеоматеріали «Англійський сад», 2 група – розповідь та фонозаписи «Творчість Л.Вебера», 3 група – розповідь та фотоматеріали за темою «Внесок «Beatles» у розвиток музичної культури».
|