ЧАСТИНА IV
Організація процесу навчання іноземних мов у школі
Розділ 16. Контроль у навчанні іноземних мов
§ 1. Навчально-виховні функції контролю. Види й форми контролю
Роль добре організованого контролю в навчанні іноземної мови така ж значна, як і роль добре поставленого навчання. Навчаючи мови, ми закладаємо в пам’ять учнів певний запас лексичних одиниць, фразових стереотипів. І це робиться для того, щоб учні могли скористатись цими засобами в будь-який момент при спілкуванні, А свобода відбору мовних одиниць, вміння оперувати ними в актах спілкування, в ситуаціях, які постійно змінюються, перевіряється в ході контролю. Контроль - це зворотній зв’язок, тобто зв’язок між тим, що учитель та учні роблять для оволодіння тими чи іншими навичками та вміннями, і тим, що є на виході - тобто якими результатами все це обертається.
Згадаємо, що процес навчання іноземної мови є двостороннім. Він складається з діяльності вчителя і діяльності учнів. Контроль в навчанні іноземної мови має однакове значення для обох цих сторін. Контроль - це засіб зворотного зв’язку для учнів: вони переконуються, що їхні зусилля дають результат, бачать, в чому недоліки їхньої підготовки, спрямовують зусилля на їх подолання. Постійний систематичний контроль сприяє вихованню в них волі, працелюбства, вміння підійти до себе самокритично, переглянути своє відношення до предмету і взагалі до своєї навчальної діяльності.
Контроль - це зворотній зв’язок і в діяльності вчителя. Він дає йому можливість оцінити, наскільки правильно він організує процес навчання, наскільки ефективні його методичні прийоми, чи використовує він усі можливості для інтенсифікації роботи класу і окремо кожного учня, наскільки він є гнучким і об’єктивним як педагог. В результаті контролюючих дій учитель приймає рішення підсилити увагу до тих аспектів підготовки учнів, в яких більшість з них відстає. Адже якщо погані результати успішності в усьому класі, то причину слід шукати саме в діяльності вчителя. Це він щось не так організував, не так пояснив матеріал, недостатньо його закріпив, а можливо не ту вправу обрав для контролю.
Таким чином, у двосторонньому процесі діяльності вчителя та учнів контроль є засобом інтенсифікації навчання і учіння, стимулятором творчості вчителя і підвищення активності учнів.
Говорячи про види контролю, слід перш за все зазначити, що всілякі навчальні дії, які виконуються під керівництвом учителя, є одночасно і навчальними, і контрольними вправами. Вже на етапі введення матеріалу, якщо він супроводжується вправами на його закріплення, учитель переконується, як учні зрозуміли його пояснення, як здійснюються перші кроки в засвоєнні того чи іншого явища. Якщо дії учнів правильні, виконуються впевнено, значить, все іде правильно, добре продумані спосіб введення, і прийоми закріплення матеріалу. Якщо ж спостерігається розгубленість, невміння виконати початкові елементарні дії, то або неуважні учні, і тоді слід закликати їх до уваги, або погано пояснено матеріал. Учителю слід пояснити його знову, більш доступно, яскраво, образно, що сприятиме мобілізації уваги всього класу. І таке переплетіння навчальних і контрольних дій має місце на кожному наступному етапі автоматизації навичок, поступового введення їх у мовлення (підготовлене і непідготовлене). Таким чином, виходить, що весь процес навчання - це і процес контролю. А якщо це так, то чи потрібні окремі, контрольні вправи? Чи є необхідність окремо говорити про контроль, якщо він так органічно поєднується з усім процесом навчання? Очевидно, є. На певних етапах навчального процесу необхідно проводити зрізи, тобто визначати, як засвоєно цілий блок навчального матеріалу, якими навичками та вміннями на даний момент учні володіють добре, а які ще потребують додаткового тренування, як учні володіють в мовленні матеріалом, засвоєним не сьогодні, не на попередньому уроці, а тиждень, місяць, рік тому. Для цього потрібні спеціальні, контрольні вправи. Їхня навчальна функція завжди зберігається, тобто виконуючи такі вправи, учні в той же час тренуються у виконанні певних дій. Втім акцент тут переноситься з навчання на контроль, і це повинні усвідомлювати як учитель, так і учні.
Контроль може бути поточним та підсумковим. Перший проводиться в ході навчального процесу, він може мати місце практично на кожному уроці (учитель має мету проконтролювати володіння невеликою дозою навчального матеріалу, вузьким колом навичок). Такий контроль, так званий “слідкуючий”, весь час дає інформацію учням і вчителю, як вони просуваються в навчанні кожного дня, кожного тижня.
Підсумковий контроль проводиться в кінці чверті, півріччя, року, чи після проходження якої-небудь великої теми, наприклад, такої, що відповідає одному циклу підручника. Він спрямований на перевірку рівня сформованості навичок та вмінь протягом чверті, півріччя або навчального року.
Контроль може бути індивідуальним та фронтальним. При індивідуальному контролі учитель перевіряє окремих учнів, їх здатність говорити, читати, писати, сприймати мовлення на слух. Фронтальний контроль - це одночасна перевірка всього класу.
Контроль також може бути усним та письмовим, в залежності від його методичного призначення. Наприклад, фронтальний контроль найзручніше проводити в письмовій формі, зокрема у вигляді тестів.
§ 2. Об’єкти контролю
Розглядаючи питання про об’єкти контролю, пригадаємо послідовні фази розвитку мовленнєвих вмінь:
1. Оволодіння мовним матеріалом (лексичним, граматичним). Цю фазу можна розділити на дві послідовні ланки:
а) оволодіння знаннями (значення, форма, спосіб вживання і т.і.);
б) формування навичок, тобто автоматизованого вживання мовник одиниць;
2. Оволодіння мовленнєвими вміннями, тобто здатністю вільно оперувати мовним матеріалом, переключаючись на смисл того, що говориться, пишеться, читається або сприймається на слух.
Ці послідовні фази розвитку вмінь і самі вміння повинні бути об’єктом контролю. Зрозуміло, що найважливішими контрольними вправами є такі, в яких перевіряється рівень сформованості мовленнєвих вмінь. Тобто вчитель повинен весь час мати чітке уявлення про те, як на кожному етапі навчання в кожному класі реалізуються цілі навчання, означені програмою.
Звичайно, контролю повинні підлягати і проміжні фази формування вмінь. На кожній з них необхідний зворотний зв’язок, в якому вчитель отримує інформацію про те, як іде процес оволодіння навичками та вміннями.
Коли ми говоримо про контроль засвоєння мовного матеріалу, ми маємо на увазі перевірку навичок оволодіння цим матеріалом, тобто його автоматизованого вживання в ситуаціях, що змінюються. Разом з цим, контролювати слід і окремі операції, з яких складається навичка (наприклад, операція відбору потрібного слова, операція оформлення слова граматичними засобами, операція конструювання речення за засвоєною схемою). Необхідність у таких, чисто мовних контрольних вправах очевидна, якщо учні успішно виконують ці завдання, то можна сподіватись на те, що в них закладено фундамент для формування навичок використання мовних одиниць в функціональному плані.
А як щодо контролю початкової фази оволодіння вмінням (засвоєння знань)? Чи є необхідність окремо контролювати, як учні вивчили правила? Чи потрібно витрачати час на те, щоб учні розповідали, як слід артикулювати звук, як будувати речення з певною граматичною структурою? Очевидно, про засвоєння цих знань ми можемо судити по тому, чи правильно учні виконують дії з матеріалом, чи добре вимовляють звук, слово, речення, чи правильно вживають слово, граматичні засоби. Якщо з усім цим все гаразд, немає необхідності запитувати в них правила. Якщо ж вони роблять помилки, то треба нагадати їм правило або запитати його, а потім запропонувати їм виконати декілька дій згідно з цим правилом. Так учитель буде економніше використовувати час уроку, коротшим шляхом йтиме до основної цілі - навчання практичних дій.
Розглянемо способи контролю оволодіння вміннями в різних видах мовленнєвої діяльності.
Контроль говоріння
Способи контролю цього вміння в методиці найменш розроблені. Це пов’язано, перш за все, із складністю, багатоаспектністю самого об’єкту контролю - говоріння (діалогічного, монологічного). Тут є чотири основні параметри, які потрібно враховувати при контролі. Це, по-перше, кількісний аспект (він визначається вимогами програми); по-друге, це темп мовлення (він повинен наближуватись до темпу мовлення учня рідною мовою); по-третє, це правильність мовного оформлення (дотримання фонетичних, лексичних, граматичних норм); по-четверте, це зміст мовлення (логіка і глибина висловлювання, ініціативність, вміння підтримати розмову в діалозі). Наявність таких різноманітних критеріїв ускладнює розробку самої технології контролю (як проконтролювати наявність цих вмінь в усіх учнів?), а по-друге, чітких критеріїв оцінювання усного мовлення. Трудність збільшується ще й тим, що, оскільки потрібно розвивати саме непідготовлене мовлення, то й контролюватись повинно саме це вміння. Це означає, що мовлення кожного учня або пари учнів у діалозі потрібно перевіряти кожного разу в новій, несподіваній ситуації. На початкових етапах навчання це можна зробити, пропонуючи учням малюнки із завданням поговорити по них. Кожного разу завдання для різних учнів змінюються. При контролі діалогічного мовлення завдання по малюнках пропонуються парам учнів із певною комунікативною задачею для кожного співрозмовника.
На подальших етапах навчання для контролю слід використовувати вербальні ситуації, розроблені вчителем, в межах вивченого учнями мовного матеріалу, можливо, на ситуативній основі прочитаних текстів.
Учитель здійснює такий контроль поступово, прослухавши на одному уроці лише окремих учнів, а інших на послідуючих уроках. Так за декілька уроків він може провести через такий контроль усіх учнів.
Поряд з таким індивідуальнім контролем можна проводити письмові контрольні роботи, в яких можливо перевірити наявність в учнів мовної бази для говоріння.
Отже, при контролі говоріння слід використовувати як усні індивідуальні вправи в говорінні, так і письмові контрольні роботи, в яких можна перевірити готовність використати потрібний мовний матеріал для вирішення різноманітних комунікативних задач.
Контроль аудіювання
Тут ітиметься про сприймання на слух текстів більшої чи меншої тривалості, які пропонуються учням учителем або в механічному запису. Об’єктом контролю є ступінь розуміння змісту тексту. Перед пред’явленням тексту в учнів треба створити установку на спосіб контролю розуміння. Це важливо для спрямування їхньої уваги при слуханні.
Контрольними вправами тут можуть бути відповіді на запитання по змісту тексту (такі запитання, які не потребують розширених відповідей), вибір із запропонованих тверджень тих, що відповідають змістові тексту, виклад змісту тексту рідною мовою чи іноземною мовою. Слід зазначити, що контрольні вправи в основному повинні бути письмовими. Вони дадуть можливість учителеві перевірити ступінь розуміння тексту кожним учнем.
Контроль читання
При контролі читання можна поєднувати так звані традиційні способи контролю і програмовані. До традиційних прийомів контролю можна віднести: 1) переклад (повний або частковий) на рідну мову; 2) виклад змісту рідною чи іноземною мовою; 3) відповіді на запитання по тексту; 4) складання запитань по змісту тексту; 5) складання резюме тексту і т. ін. Їхнім загальним недоліком є те, що вони займають багато часу, якщо їх проводити в письмовій формі, а якщо застосовувати усний контроль, то немає можливості проконтролювати всіх учнів на одному уроці.
Недоліки цих видів контролю можна значною мірою компенсувати тестовою методикою, яка останнім часом все більше впроваджується в навчальний процес. Це в основному тести на впізнавання. Учням пропонуються на картках питання до тексту і декілька варіантів відповідей, з яких лише один правильний, тобто такий, що дійсно відповідає змістові тексту. Учні повинні вибрати правильну відповідь і записати її номер поряд із номером запитання. Такі тести називають тестами множинного вибору.
Якщо учням подаються два варіанти відповіді, такий тест називають тестом альтернативного вибору.
Якщо в двох паралельних колонках подають слова (фрази), які треба узгодити одне з одним, такі тести називаються тестами перехресного вибору.
Тести, в яких не подано варіантів відповіді, а учні повинні дати її самостійно (на рівні слова, фрази, або на рівні цілого тексту), називаються тестами з вільно конструйованою відповіддю.
Докладний опис тестової методики та зразки тестових завдань подані у "Практикумі методики тестування іншомовної лексичної компетенції (на матеріалі англійської мови)" С.Ю.Ніколаєвої [114]
Вчителеві буде досить легко перевірити такі тести по заздалегідь заготовленому шаблону.
Тестова методика особливо ефективна при контролі класного чи домашнього синтетичного читання. Вона дає можливість за короткий проміжок часу перевірити, як кожний учень класу зрозумів текст.
Тестову методику слід поєднувати із традиційними прийомами контролю, особливо при перевірці домашнього читання.
Узагальнимо об’єкти і критерії контролю видів мовленнєвої діяльності у таблиці.
Таблиця 8
Контроль і критерії оцінювання видів МД
Види МД
|
Якісні показники
|
Кількісні показники
|
1. Говоріння/ письмо
|
ступінь узгодженості висловлювань із заданою темою чи ситуацією
повнота відображення теми (ситуації)
правильність використання мовних засобів для оформлення висловлювань
різноманітність використання мовних засобів для оформлення висловлювань → рівень мовленнєвої творчості
|
обсяг висловлювання (кількість слів, речень)
швидкість у говорінні (наявність пауз, повторень) = темп мовлення
|
2. Аудіювання
|
ступінь розуміння тексту (загальне, повне, детальне)
характер мовлення, яке сприймається на слух (в механічному запису чи живе мовлення)
|
обсяг мовлення, що сприймається, тобто тривалість звучання і темп мовлення
|
3. Читання
|
ступінь розуміння
характер мовного матеріалу (містить текст лише знайомий мовний матеріал або певну кількість незнайомих слів
ступінь адаптованості тексту (автентичний або адаптований текст)
|
обсяг тексту
швидкість читання
|
§ 3. Оцінка, її роль у навчанні та вихованні. Облік успішності учнів
Навички та вміння учнів, що підлягають контролю, знаходять своє кількісне вираження в оцінках. Цілком зрозуміло, що такі складні явища, як види мовленнєвої діяльності, не можна точно виміряти балами. Робились і робляться спроби підвести під кожну оцінку якісні параметри, зробити її більш уніфікованою, так, щоб у різних учителів за однією й тією ж оцінкою був однаковий рівень навченості учнів. Але ці спроби поки що не мають успіху. Жодний перелік критеріїв не може бути точним орієнтиром для кожної відповіді учня з усією різноманітністю критеріїв оцінювання, про які йшлося вище. Отже, в оцінці завжди є елемент суб’єктивності. Але в цьому - не лише її слабка, а й сильна сторона. Адже оцінка - це могутній фактор впливу на учня, виховання його. Звичайно, слід прагнути до більшої об’єктивності. Разом з цим, одна й та ж, скажімо, оцінка "9" може бути виставлена відміннику, якщо в його мовленні є незначні погрішності, яких могло б і не бути, якби він ретельніше підготувався до уроку, і учню не такому здібному, мовлення якого відзначається дещо нижчими показниками. Але вчитель бачить, що цей учень доклав максимум зусиль, щоб підготувати таку відповідь, так зрозуміти текст при читанні або аудіюванні. Для морального стимулювання такого учня, для позитивного підкріплення його зусиль йому можна поставити оцінку “9”, вказавши при цьому, над чим йому потрібно далі працювати. Отже, прагнучи до максимальної об’єктивності, суворості в оцінюванні учнів, необхідно водночас бути досить гнучким, використовуючи оцінку як виховний фактор. По тому, як учитель оцінює знання своїх учнів, можна в значній мірі робити висновок про його досвід, такт, майстерність.
На уроці можуть оцінюватись два аспекти діяльності учнів:
а) їхня індивідуальна діяльність (в говорінні, читанні, аудіюванні);
б) їхня розумова і мовленнєва активність протягом уроку.
У першому випадку контроль повинен негайно підкріплюватись оцінкою з короткою, але точною мотивацією її вчителем. В другому випадку учень може отримати так званий поурочний бал. Це хороший стимулятор активності учнів протягом усього уроку. Цю оцінку вчитель виставляє в кінці уроку лише тим учням, які на неї заслуговують.
Учитель повинен вести систематичний облік успішності учнів, Окрім класного журналу, в який вчитель може поставити лише одну оцінку тому чи іншому учневі (це може бути поурочний бал або оцінка за індивідуальну роботу), учитель повинен мати свій власний журнал, в якому він записує кожну оцінку, яку учень отримав на уроці (їх може бути дві чи більше), вказуючи при цьому , за який вид мовленнєвої діяльності кожна оцінка виставляється. Такий облік успішності учнів по різних видах мовленнєвої діяльності необхідний для більш об’єктивної загальної оцінки учня, він дає можливість вчителеві стежити за прогресом кожного учня в усіх видах мовленнєвої діяльності.
Для оцінювання знань, вмінь та навичок учнів з іноземної мови Міністерство освіти та науки України рекомендує такі критерії [124]:
Критерії оцінювання знань, умінь, навичок
Творча робота
|
|
12 балів — 0 помилок
|
6 балів — 7 помилок
|
11 балів — 1-2 помилки
|
5 балів — 8 помилок
|
10 балів — 3 помилки
|
4 бали — 9 помилок
|
9 балів — 4 помилки
|
3 бали — 10 помилок
|
8 балів — 5 помилок
|
2 бали — 11 помилок
|
7 балів — 6 помилок
|
1 бал — 12 і більше помилок
|
Диктант
|
|
12 балів — 0 помилок
|
6 балів — 7 помилок
|
11 балів — 2 помилки
|
5 балів — 8 помилок
|
10 балів — 3 помилки
|
4 бали — 9 помилок
|
9 балів — 4 помилки
|
3 бали — 10 помилок
|
8 балів — 5 помилок
|
2 бали — 11 помилок
|
7 балів — 6 помилок
|
1 бал — 12 помилок
|
Переклад і тестування
|
|
100% — 12 балів
|
52-59% — 6 балів
|
92-99% — 11 балів
|
44-51% — 5 балів
|
84-91% — 10 балів
|
36-43% — 4 бали
|
76-83% — 9 балів
|
28-35% — 3 бали
|
68-75% — 8 балів
|
20-27% — 2 бали
|
60-67% — 7 балів
|
12-19% — 1 бал
|
Основними видами оцінювання з іноземної мови є тематична, семестрова, річна, а також підсумкова державна атестація. Поточне оцінювання не є обов’язковим, але розглядається як безперервний процес збору інформації про досягнення у навчанні іноземних мов, включає інформацію, яка не піддається підрахунку, отриману під час опитувань, враховуючи чотири види мовленнєвої діяльності. Більшість прийомів поточного оцінювання спрямовано на детальну перевірку окремих параметрів мови або вмінь мовлення, яких щойно навчили.
Саме за результатами поточного оцінювання проводиться тематичне оцінювання з іноземної мови, виставляється єдиний тематичний бал. Не допускається проведення тематичного оцінювання з кожного виду мовленнєвої діяльності окремо, а також і диференційоване оцінювання.
Під час виставляння тематичного балу результати перевірки робочих зошитів не враховуються. Вимоги до перевірки зошитів регламентуються Міністерством освіти і науки України.
Семестрове оцінювання з іноземної мови проводиться один раз наприкінці семестру за чотирма видами мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо). [124]
В останні роки у школах України експериментально запроваджується інноваційна технологія оцінювання методом мовного портфолио [???]. Мовний Портфель учня розроблений на основі Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти і рекомендований Радою Європи. Він використовується у більш ніж 15 країнах Європи.
Мовний Портфель (МП) – це пакет документів, за допомогою яких учні відображають свої досягнення і досвід у навчанні іноземних мов. Мета МП – розвивати рефлексию і здатність учня до об'єктивної самооцінки, надавати їм можливість самостійно простежувати свій досвід і процес навчання, фіксувати його, планувати цілі на майбутнє і стимулювати бажання до самоосвіти, до неперервного навчання продовж життя.
Інформація МП учня адресується насамперед власнику портфеля – учню. За домовленістю з вчителем учні можуть виставляти свої портфолио на презентацію в класі або на батьківських зборах.
МП учня складається з трьох розділів:
Мовний Паспорт
Мовна Біографія
Досьє.
У Мовному Паспорті учень збирає офіційну інформацію про себе: сертифікати і свідоцтва, що підтверджують набутий рівень володіння мовою або свідчать про участь в олімпіадах, міжнародних обмінах, програмах.
Мовна Біографія містить контрольні листи (таблиці) для самооцінки, в яких учень відмічає (вказує) свій рівень володіння ІМ після певного відрізку навчання і може простежити свій прогрес. Тут також є розділ "Мої цілі", де учень фіксує свої плани.
Досьє – це збірка всх виконаних робіт, які учень вважає цінними для себе і які відображають його досягнення: зошити, контрольні роботи, листи іноземною мовою, письмові творчі завдання, проекти і т.і.
Застосування методу мовного портфолио залежить від тісної співпраці учителя та учня. Він дає можливість учням відчути себе активними суб'єктами навчального процесу.
Питання для самоконтролю
1. Які існують об’єкти контролю?
2. У чому полягають проблеми контролю говоріння?
3. Що таке тестова методика контролю? Назвіть види тестів.
4. У чому полягає виховне значення оцінки?
|