§ 2. Психологічні особливості письма і писемного мовлення. Його відмінності від усного мовлення. Висновки для методики
Загальний механізм письма за М.І. Жинкіним та Н.І. Гез складається з двох рівнів: складання слів із букв і складання письмових повідомлень із слів і словосполучень. Перший рівень передбачає володіння графікою і орфографією на рівні навички. На другому рівні потрібне мовленнєве уміння, а саме: породження та оформлення висловлювання за допомогою графічного коду. Зрозуміло, що складання повідомлень неможливо без першої ланки - складання слів із букв, тому ПМ включає в себе як обов’язкові елементи графічні та орфографічні навички.
Письмо і писемне мовлення - це два взаємопов’язані, але відмінні процеси, які містять в своїй основі різні механізми. Розглянемо детальніше психологічні основи цих двох процесів.
Незалежно від того, чи ми пишемо під диктовку, чи списуємо текст або породжуємо у письмовій формі власні думки, сам процес письма можна представити як багаторівневий процес, як дію з перекодування звукового мовлення - чи то зовнішнього, чи то внутрішнього - у графічне. Ця дія складається з декількох операцій: а) аналіз звукового складу слова, тобто виділення послідовності звуків, що складають слово, б) перетворення звукових варіантів у фонеми, в) переведення звуків (фонем) у букви, г) накреслення (написання) букв і буквосполучень, тобто каліграфічне письмо, д) написання слів з урахуванням норм даної мови, тобто орфографічно правильне письмо. Найбільшу трудність тут являє, звичайно, операція переведення звуків у букви, тому що вона передбачає добре розвинений фонематичний слух і знання особливостей звуко-буквених відповідностей конкретної мови.
Методичний висновок 1: В зв’язку з цим найважливішою навичкою, яку потрібно формувати на початковому етапі навчання письма іноземною мовою, є навичка переведення звуків у букви (оперування звуко-буквеними відповідностями). Зазначена навичка створює необхідну передумову для розвитку орфографічних навичок, а також для формування вмінь читання і писемного мовлення іноземною мовою.
Головне місце в процесі письма має співвідношення звуків, букв і виконаних людиною мовленнєвих рухів і рухів руки. Це співвідношення досягається завдяки взаємодії слухового, мовно-моторного, зорового та руко-моторного аналізаторів, тобто реалізація самого процесу письма відбувається з опорою на всі відчуття.
Методичний висновок 2: З психології відомо, що задіяність всіх аналізаторів позитивно впливає на процес запам’ятовування мовного матеріалу, тому всі письмові вправи (вправляння у письмі) слід розглядати як ефективний і необхідний засіб формування лексико-граматичних навичок.
Методичний висновок 3: Наявність слухових і артикуляційних відчуттів під час письма свідчить про те, що й тут учневі не обійтись без добре сформованих фонетичних (вимовних) навичок. Вчителеві треба навчати письма, керуючись методичним принципом паралельного і взаємопов’язаного навчання всіх видів мовленнєвої діяльності, і формувати всі навички мовлення у комплексі. З метою швидкого і правильного письма треба закласти в довготривалу пам’ять учнів міцні зв’язки між звуковим і графічним образом слів та їхнім значенням. Зробити це можливо лише під час вправляння шляхом багаторазового пред’явлення мовних явищ на слух і графічно, шляхом багаторазового проговорювання, написання і читання їх на рівні слів, словосполучень, фраз, тексту.
Якщо порівнювати процес письма з процесом говоріння, то легко помітити, що під час письма функціонують додаткові аналізатори - зоровий та рукомоторний, і діють додаткові механізми - механізми переводу звукового коду у графічний. Вже цей факт дає підстави стверджувати, що ПМ є більш складним видом мовленнєвої діяльності, ніж говоріння, що воно має вторинний по відношенню до звукового мовлення характер, є більш пізнім утворенням і в соціо- і в онтогенезі і відрізняється від усного мовлення перш за все способом оформлення. Якщо процес породження усного висловлювання завершується звуковим оформленням, то на письмі це тільки перший етап, який може зазнати змін, доповнень в процесі написання, тобто графічної фіксації мовлення.
Для кращого розуміння процесу писемного мовлення доцільно згадати схему породження мовленнєвого висловлювання на стор. 84. Породження як усного, так і письмового повідомлення відбувається у чотири етапи: мотиваційно-спонукальний, аналітико-синтетичний (етап планування змісту висловлювання), виконавчий (етап оформлення цього змісту мовними засобами), контрольний (перевірка і корекція змісту і мовного оформлення у відповідності до задуму).
Спільними моментами писемного мовлення і говоріння можна вважати наявність мотиву діяльності, задуму висловлювання, планування граматико-семантичної частини висловлювання: відбір слів, граматичних структур, розподіл предметних ознак у групі речень, виділення стрижня в змістовній організації повідомлення, оформлення висловлювання у внутрішньому мовленні. Свідомість того, хто пише, як і свідомість мовця, в однаковій мірі спрямована і на зміст повідомлення, і на його мовне оформлення.
Однак, планування і особливо оформлення висловлювання в процесі письма грають більшу роль, ніж у говорінні. Це пояснюється психологічними особливостями умов писемної комунікації, ретельний аналіз яких ми знаходимо в дослідженнях Л.С.Виготського, М.І.Жинкіна, А.Р.Лурії та інших психологів.
По-перше, писемне мовлення відбувається в умовах відсутності співрозмовника, спільної ситуації з адресатом, безпосереднього контакту і зворотного зв’язку. Писемне мовлення має більш монологічний характер у порівнянні з діалогічністю усного мовлення. Той, хто пише, повинен чітко уявляти собі адресата, до якого він звертається, та його реакцію на своє повідомлення.
Ця обставина пояснює другу особливість писемного мовлення, а саме: його стійку умотивованість. Мотив і задум писемного висловлювання визначаються не репліками слухачів, а виключно суб’єктом письма і залишаються незмінними протягом всього письмового висловлювання.
По-третє, в писемній комунікації відсутні всі додаткові, позамовні, паралінгвістичні засоби спілкування, типові для усного мовлення: жести, міміка, інтонація, наголос, паузи. Оформлення висловлювання відбувається в основному лише за допомогою вербальних засобів. "Інвентар" автора для виділення нової або важливої інформації в писемному тексті не такий вже великий: абзац, підкреслення, курсив чи інший шрифт.
По-четверте, потреба в правильному розумінні з боку майбутнього читача і отриманні адекватної, бажаної реакції на своє повідомлення вимагає від автора більшої розгорнутості, повноти, обгрунтованості, логічної послідовності і зв’язності писемного висловлювання. Все це відбивається у лінгвістичному оформленні повідомлення. На відміну від усного мовлення писемне мовлення вимагає строгого дотримання мовних норм, граматичної та стилістичної правильності. Для нього характерні розгорнуті синтаксичні конструкції, наявність складнопідрядних речень з причинно-наслідковим зв’язком, вживання абстрактної лексики, недопущення скорочених форм, розмовних кліше та еліпсів.
Такі особливості писемного мовлення роблять цей вид мовленнєвої діяльності більш складним, ніж говоріння. Але водночас писемне мовлення має свої переваги у навчальному плані.
Той факт, що писемне мовлення супроводжується проговорюванням у внутрішньому мовленні, тобто факт усного випередження, має велике значення для методики (Н.І.Гез). Швидкість написання менша за швидкість вимови, тому фіксація думок в письмовій формі відстає від внутрішнього проговорювання. Це створює сприятливі передумови для більш ретельного обмірковування мовного оформлення висловлювання.
На відміну від мовця той, хто пише, майже не обмежений в часі і може грунтовніше продумати, спланувати своє повідомлення та підібрати кращі слова, влучні вирази. Головне, він має можливість повернутися до написаного багато разів, в будь-який час і на будь-якому етапі породження висловлювання, проконтролювати його зміст і форму, відповідність мовних засобів не лише мовним нормам, але й своєму наміру, скористатися довідковою літературою і, в разі потреби, виправити помилкові місця.
Необмеженість в часі і просторі - п’ята особливість писемного мовлення - дозволяє усвідомити і вдосконалити всі операції, що пов’язані з висловлюванням своїх та чужих думок, автоматизувати набуті навички мовлення, відшліфувати відчуття мови і врешті-решт підвищити й рівень володіння усним мовленням.
Всі названі особливості писемного мовлення відрізняють його від іншого продуктивного виду мовленнєвої діяльності - говоріння. Узагальнимо ці відмінності у порівняльній таблиці.
Таблиця 7
Відмінності двох форм комунікації
Усне мовлення
|
Писемне мовлення
|
Первинна форма комунікації: спирається на слуховий (звуковий) канал зв’язку, на слухові та мовномоторні/ артикуляційні? аналізатори.
Спосіб прямої комунікації: наявність безпосереднього контакту, спільної ситуації між комунікантами, можливість миттєвої реакції і зворотного зв’язку; двосторонній характер мовлення.
Обмежена в часі і просторі комунікація: скороминуча, нетривала, неповторна форма без можливості зберігання.
Лінійний, безповоротний процес: спонтанність мовлення, неможливість редагування і внесення змін після акту спілкування.
Наявність екстралінгвістичних засобів спілкування - мовна економія в оформленні змісту, згорнутість висловлювань.
Необов’язкова мовна нормативність: беззв’язність мовлення, обрив речень, еліпси, скорочення, кліше, порушення порядку слів, вживання розмовної, емоційно забарвленої, конкретної лексики.
|
Вторинна форма комунікації: спирається на графічний (зоровий) канал зв’язку, на слухові, мовномоторні, зорові та рукомоторні аналізатори.
Спосіб непрямої комунікації: відсутність співрозмовника, спільної ситуації спілкування, зворотного зв’язку; односторонній характер мовлення.
Необмежена в часі і просторі комунікація: постійна, фіксована, незалежна від часу і простору, повторна форма з можливістю зберігання.
Нелінійний, поворотний процес, доступний для редагування і внесення змістовних і формальних змін після акту спілкування.
Відсутність екстралінгвістичних засобів спілкування – максимальна вербалізація змісту, розгорнутість, повнота висловлювань.
Обов’язкова мовна нормативність: зв’язність мовлення, граматична і стилістична правильність, складні синтаксичні конструкції, вживання мовних засобів міжфразового зв’язку, більш нейтральної, абстрактної лексики.
|
Методичний висновок 4: Писемне мовлення не є простим переводом усного мовлення в письмові знаки, і оволодіння писемним мовленням не є простим засвоєнням техніки письма. Писемне мовлення є свідомим довільним актом, в якому засоби вираження виступають як основний предмет діяльності. Продуктом писемного мовлення є завжди зв’язне висловлювання, текст. Навчаючи продуктивних видів письма, вчитель повинен формувати в учнів три головні уміння:
а) уміння об’єктивації (термін Д.М.Узнадзе), тобто усвідомлення механізму породження письмового висловлювання та жанрових і композиційних особливостей того чи іншого типу тексту;
б) уміння упередження власного тексту (термін М.І.Жинкіна), тобто синтез тексту при одночасному зберіганні в пам’яті того, що вже написано: осмислення та вибір слів, засобів вираження зв’язку та інше;
в) уміння критики тексту (термін М.І.Жинкіна), тобто вміння оцінювати власний твір з позиції читача.
|