Одне з найдавніших ремесел, освоєних людиною. В основному для нього використовувалися рослинні матеріали, поширені в тій чи іншій частині земної кулі

Історія виникнення і розвитку  соломоплетіння Плетіння - одне з найдавніших ремесел, освоєних людиною. В основному для нього використовувалися рослинні матеріали, поширені в тій чи іншій частині земної кулі. Традиція використання соломки оброблюваних людиною злакових культур для плетіння стала продовженням традиції плетіння диких рослин і поклоніння людини умираючих і божеств рослинного світу. Сформувалися два основні напрями у виготовленні людиною плетених з соломки виробів. Одне мало ритуальне значення, і походження своє вело зі сфери вірувань і поклонінь людини верховним божествам природи, друге відноситься до сфери матеріального життя людини. Сільські жителі, що займаються землеробством у різних куточках земної кулі, використовували солому в побуті. Нею вкривали дахи будинків, її підстилав домашнім тваринам; з соломки робили рогожі і утеплюють мати, різноманітну начиння для зберігання, перенесення продуктів та одягу; з неї виготовляли головні убори та взуття, а в деяких країнах - елементи верхнього одягу. Найпершим злаком, який почав культивувати людина, є пшениця. Вона поширилася зі степових районів Середнього та Близького Сходу (Месопотамії, Палестини, Сирії) близько 8 тис. років до н. е.. Найдавнішими образотворчими доказами культового відносини до пшениці є малюнки єгиптян, на яких зображені оброблені пшеничні поля (фото 1). Ці малюнки датуються 5-3-му тисячоліттями до н. е.. Існує безліч підтверджень цьому і в більш ранній міфології єгиптян.  Осіріс і Ісіда втілили в собі чоловіче і жіноче начала як символи духовного і земного (неба і землі). Земний батьківський культ, який розвинувся навколо божества Ісіди, став одним з найбільш ранніх культів, в якому насінню відводилася символічна роль божества. На черепках єгипетської глиняного посуду з поховань дослідники знаходять відбитки виробів і плетінь з соломки. Причину створення цих виробів історики відносять до того ж віруванню в божественну силу зерна, стебел і деяких плетених виробів із соломки. Ці погляди були глибоко вкорінені у віруваннях людей минулого. Вони були більшою мірою засновані на страху втрати врожаю і загрозу для життя. У більшості світових культур віра в Духа або Бога врожаю, який мешкає в зерні і чий будинок людина руйнує після того, як збирає врожай, була дуже сильна.  Відомі у багатьох країнах світу плетіння у вигляді кліток, вінків були покликані служити тимчасовим притулком втратило свій будинок Духу поля. Таке ж символічне значення мав і останній сніп, який зберігали до наступного хліборобського року, на початку якого, під час оранки полів (фото 2) Дух знову повертався у свою стихію і повинен був відродитися в новому врожаї. У Північній Африці, Єгипті і в даний час ще можна зустріти так звані клітини, сплетені з соломки з колосками, вони відомі й іншим народам світу. Ці вироби є одними з найдавніших і беруть свій початок від плетінь перших хліборобів. Згідно язичницьким віруванням, в клітці після збору врожаю поселявся Дух зерна, він жив там всю зиму, охороняючи будинок та його жильців від зла і нещасть. Клітини вивішували із зовнішнього боку дверей будинку і хліви. З приходом християнства цей символ у країнах Центральної Європи став називатися «благословенням дому». Перші грецькі літописці, відвідуючи Єгипет, докладно описали ритуали, пов'язані з посівом та збиранням врожаю. Однак у цих записах відсутні згадки про пов'язані з цими ритуалами плетивах. Є кілька припущень з цього приводу: або плетіння були настільки малопримітним, що вислизнули від погляду грецьких літописців, або, що більш імовірно, це народне мистецтво вже поширився далеко за межі Єгипту і країни Середземномор'я і було знайоме грекам. У ранній грецької міфології пшениця була пов'язана з богинею сільського господарства Деметрою, чиє ім'я в одних варіантах перекладається як «мати-земля», в інших - як «дарує пшеницю». На честь неї та її дочки Персефони (що є божественним символом зерна) з пшениці плели фігурки, які за формою нагадують жіночі. Ці зображення повинні були передати людям найдавніші таємниці, що зберігаються зерном і пов'язані з циклами народження і смерті. У римській міфології богинею родючості і материнства стала Церера, чиє ім'я означає «злак, хліб, крупа». Багато творів мистецтва (малюнки, скульптура) підтверджують, що на честь неї з соломи виготовляли ритуальні вироби, які виставляли під час осінніх свят родючості. Улюбленими квітами богині Церери були червоні маки, які на полях росли разом з пшеницею; вважалося, що ці квіти приносять щастя. Тому соломку перев'язували червоними стрічками або вплітали їх у солом'яні плетіння, віддаючи данину богині. В даний час в Європі зберігаються традиції виготовлення солом'яних жнивних прикрас, перев'язаних червоною стрічкою, які увібрали в себе традиції багатьох культур, і, можливо, червона стрічка ставиться до культу богині Церери.  Традиції римської культури переносилися на нові землі, змішувалися з віруваннями і ритуалами племен, що населяли Центральну і Північну Європу. У результаті складалися свої ритуали і звичаї, пов'язані з посівом та прибиранням зерна, що мають іноді дуже локальні прояви, обмежені однією або кількома селами. Однак всі дії були спрямовані на отримання хорошого врожаю, зберігання Духа зерна протягом зими і передачу його полю в новому сільськогосподарському році. У сучасному світі, коли успіхи агротехніки забезпечують хороші врожаї, їх збереження та існування людини в меншій мірі стало залежати від впливу природних стихій та їх впливу на врожаї, значення ритуалів і обрядів вичерпало себе. Проте їх забуття показало, що вони давали людям набагато більше, ніж просто віру в гарний врожай: у обрядах зберігалося те, що зараз називають духом народу, то, що проявлялося як його індивідуальність, забезпечувало і зберігало його спільність і духовне взаємодія між усіма його членами . Початок 1980-х років відзначено в Європі як момент відродження і переосмислення сучасною людиною значення обрядів і ритуалів, пов'язаних із землеробством і обробітком хліба. Саме в ці роки в світі стали складатися аматорські об'єднання соломоплетельщіков. Члени цих організацій збирали колекції з уцілілих виробів, займалися вивченням та дослідженням традицій, відроджували старовинні технології плетіння та аплікації соломкою. Наприклад, в Англії в місті Вітлсі відродили традицію проведення фестивалю «Солом'яний ведмідь» з ходом ряджених і музикантів. Остання згадка про проведення такого ходи відноситься до 1909 року. Фестиваль проводиться через 12 днів після відзначення Різдва, в цей час в Англії починається оранка полів. Аналогічний свято існує і в Німеччині, у Франкфурті, перед масницею. Обидва фестивалі пов'язані з початком сівби. Ведмідь, виконаний з соломи, втілює в собі найдавніші вірування, пов'язані з культом предків, врожаєм і захистом. В кінці свята солом'яний ведмідь спалюється, відкриваючи шлях для відродження ведмедя наступного року, який буде створений з соломи нового врожаю. Хід проведення свята з ходом і солом'яним опудалом нагадує святкування слов'янськими народами Масляної. Відроджуються звичаї, пов'язані і з прибиранням зерна. Наприклад, в околицях Девоні в Англії вже в наші дні можна познайомитися з відродженим звичаєм прибирання останнього хліба. Після того як поле повністю забирається і залишається останній неприбраний ділянку пшениці, женці кидають на нього свої серпи, щоб Дух поля, якого загнали на цей останній острівець, не знав, на кого з женців-кривдників напасти. Потім з стебел останньої пшениці разом з колосками сплітають виту плетінку у вигляді шиї (яка і має назву «шия»), очевидно, за давньою традицією, коли полю приносили в дар за вирощений урожай жертовну тварину. Вважається, що Дух зерна заселяється в «шию» і там зберігається до нового врожаю. Вмістилищем і будинком Духа зерна служили самі різні вироби, але очевидно, найбільш поширеним у всіх народів є останній сніп, традиція прикраси якого була у різних народів дуже різноманітна, іноді сніп виконувався у вигляді якогось міфологічного образу, відповідно змінюючи свою назву, називаючись вже «дід »,« баба »або якось інакше. Повсюдно сніп робився з самого кращого врожаю і був гордістю хлібороба. Особливими виробами були жнивні прикраси, в Англії вони мають назву «corn dollies» - зернові ляльки (ця назва поширилася в багатьох країнах). Дол (лялька) - зміну слова «ідол» - у розумінні сільських жителів було уособленням ідола зерна.Форма цих прикрас може бути відмінна від форми, що асоціюється з назвою «лялька». Про первісної форми і символіці «зернових ляльок» існує кілька думок. (Рис3). Дослідники не прийшли до кінцевого думку, символом чого вони є. Одні дотримуються думки, що ці вироби нагадували сніп і символізували фігуру жінки, яка уособлювала одночасно Мати-прародительку і хлібний Дух. Інші вважають, що найраніші жнивні прикраси були виконані спіральним плетінням. Спіральні плетіння зустрічаються в багатьох культурах світу. Вони є найдавнішими плетіннями і можуть символізувати рух і розвиток Духа поля. Незважаючи на різні думки, форми виконуваних ритуальних виробів були дуже стійкими і мало змінювалися протягом тисячоліть. У нашому мінливому світі важко повірити в те, що художня форма може бути такою статичною. Поступово плетені ритуальні вироби втрачали свою символічну роль, і вона ставала все менш і менш очевидною. Ці вироби стали розглядатися як невід'ємна частина культурної спадщини, пов'язаного зі збором врожаю та віруваннями землеробських народів. У Європі плетіння жнивних прикрас придбало відтінок змагання, в якому кожен господар прагнув виконати свою прикрасу як можна краще для того, щоб воно було вибрано символом урожаю села. Подібні змагання сприяли розвитку нових художніх форм і різноманітних видів плетінь. Більшість форм жнивних прикрас, відомих у даний час і відносяться до традиційних, з'явилося в 16-18 століттях. Більш розвинений декор цих виробі зберігає в собі витоки простих архаїчних форм, близьких до віри і символу будинку Духа зерна . Прикраси з соломки робилися не тільки до свят врожаю, вони також використовувалися як знак уваги і симпатії. Символи у вигляді виплетені з різноманітних плетінок вузликів і сердець широко поширені в країнах Європи.Наприклад, на сході Англії хлопець, приходячи на побачення до дівчини, повинен був мати при собі стебла пшениці. Він міг залишатися наодинці з дівчиною за умови, що його руки будуть постійно зайняті плетінням. На весілля наречений дарував своїй нареченій сплетений з соломки «вузол любові», який символізував міцні подружні узи. Конструкції «вузлів» були іноді дуже складними, їх виконували такими, щоб показати вміння нареченого, його здатність до роботи .  З поширенням християнства до традиційних язичницьким прикрасам додалися нові форми, однією з яких стали християнські хрести. Є і менш поширені форми, відомі тільки в одному регіоні. Наприклад, солом'яні павуки у вигляді зірок, що зустрічаються тільки в Литві та Білорусі. У країнах Східної Азії, де жителі також займалися культивуванням різноманітних злакових культур, ставлення до рисового зерна та соломі було аналогічно відношенню європейців до пшениці. У наші дні звичаї, пов'язані з вірою в божественну силу зерен і соломи, підтримуються в Китаї, Кореї, Японії. Вони символізують чистоту, славу, сонячну енергію, знання, достаток, щастя і родючість. У міфах рис був даром богів-героїв або зароджувався одночасно з людським життям в первинній гарбузі. У Китаї рисові зерна були символом захисту від злих духів. Культ Матері Ріса на острові Балі, фігуру якої складали довгі (чоловіче начало) і короткі (жіноче начало) снопи рисової соломи, - вираз віри народів Південно-Східної Азії в те, що стебла рису, подібно людям, містять у собі життєву енергію. У країнах Східної Азії, де жителі також займалися культивуванням різноманітних злакових культур, ставлення до рисового зерна та соломі було аналогічно відношенню європейців до пшениці. У наші дні звичаї, пов'язані з вірою в божественну силу зерен і соломи, підтримуються в Китаї, Кореї, Японії. Вони символізують чистоту, славу, сонячну енергію, знання, достаток, щастя і родючість. У міфах рис був даром богів-героїв або зароджувався одночасно з людським життям в первинній гарбузі. У Китаї рисові зерна були символом захисту від злих духів. Культ Матері Ріса на острові Балі, фігуру якої складали довгі (чоловіче начало) і короткі (жіноче начало) снопи рисової соломи, - вираз віри народів Південно-Східної Азії в те, що стебла рису, подібно людям, містять у собі життєву енергію.У Японії однією з сучасних форм шанування і поваги до культури стародавніх вірувань і обрядів є створення після збору врожаю на свято синтоїстських богів рису гігантської композиції з рисової соломи. Основою композиції є людина, яка підтримує на своїх руках серп місяця з танцюючими священними тваринами, кожне з яких символічно і пов'язане з богом рису Інарі. Убагатьох країнах розвиток та вдосконалення технік плетіння, розширення видів виробів, виконуваних з соломки, створили умови, коли цей вид народного мистецтва інтенсивно розвинувся в один з напрямків декоративно-прикладного мистецтва, центрами якого були вже не села, а міста з утворилися там майстернями. Прикладом тому можуть служити капелюшні майстерні, організовані в багатьох країнах Європи. Вироби цих майстерень - чоловічі та жіночі капелюхи, мережива, тасьма - були дуже популярні в 18 - початку 20 століття. Капелюшної виробництво стало прекрасним стимулом для розробки нових плетінь, технікфасонів. Існувало патентування винаходів.

Схожі: