ОСОБЛИВОСТІ АКТИВІЗАЦІЇ ТВОРЧОЇ ПРАЦІ
|
|
Скачати 362.52 Kb.
|
|
І.Л. ТАТОМИР викладач Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка ОСОБЛИВОСТІ АКТИВІЗАЦІЇ ТВОРЧОЇ ПРАЦІ У запропонованому дослідженні зроблено спробу узагальнити сучасне розуміння понять «праця» та «творчість». Доведено, що праця творчого спрямування носить в Україні характер формування і потребує адекватних мотиваційних чинників для посилення своєї значущості. An attempt to generalize the modern understanding of concepts «work» and «creation» is done in the offered research. It is well-proved that labour of creative direction has a forming character in Ukraine and needs adequate motivational factors for strengthening of its meaningfulness. В предложенном исследовании сделана попытка обобщить современное понимание понятий «труд» и «творчество». Доказано, что труд творческого направления носит в Украине характер формирования и нуждается в адекватных мотивационных факторах для усиления своей значимости. Ключові слова: праця, творчість, мотиваційні чинники, Економічна теорія, яка впродовж багатьох десятиліть досліджувала закономірності розвитку економіки індустріального типу, доводить, що однією з основних її рушійних сил є праця. У сучасних умовах переходу до інформаційного суспільства, коли з'являються цілі галузі, засновані на унікальних здібностях людей, а масове виробництво висуває вимоги до працівника як до творчої людини чи не основним фактором розвитку стає творча праця. Остання диктує необхідність зміни форми людської діяльності: інстинктивна передтрудова діяльність, праця та творчість. Так, В. Іноземцев розрізняє і протиставляє, один одному поняття «творча праця» і «наймана праця». У першому випадку мова йде про те, що продукт «творчої праці» має дещо символічний характер, а сама ця діяльність породжується внутрішніми прагненнями людини; в другому ж випадку зазначається, що «наймана праця» передбачає наявність безпосереднього зовнішнього стимулу і не базується на можливості використання неусвідомлених процесів [1, с. 57]. Викладемо власні міркування з цього приводу, які засвідчують нетотожність понять «праця» і «творчість», що необхідно для посилення масштабності якісних перетворень у розвитку суспільства, а також акцентування уваги на тих моментах, що являються базовими для оцінки трансформацій. Задіяний понятійний апарат розмежування мотивів і стимулів доводить думку про те, що праця характеризується системою стимулювання і її виникнення зумовлене функціонуванням механізму зовнішньої мотивації та необхідністю подолання людиною залежності від природних факторів, в той час як творчість характеризується системою мотивування і її виникнення зумовлене функціонуванням механізму внутрішньої мотивації до максимального розвитку особистості і втілює в собі нову ступінь свободи індивіда. Істотно значення набуває злам у людському мисленні, який спонукає до наукової творчості, спрямовуючи погляди і думки вчених у раніше недоступні сфери внаслідок чого посилюється інтерпретація здобутих знань в контексті нового їх розуміння. Зміст праці набуває цілком іншого наповнення. Так, у теоретичних побудовах українського економіста А.С. Гальчинського, з однієї сторони вона розглядається як творча праця, яка кореспондується із самопізнанням та самоутвердженням власного «Я», відтворенням самого себе, збагаченням особистості, а з іншого як креативна діяльність. Досить часто у методологічному апараті дослідження в якості базових фігурують матеріальна і нематеріальна сфери виробництва. Сумнівною, наш погляд, є теза російського економіста В. Медведєва про те, що вичерпує себе погляд «на живу працю як на головне джерело і деміург суспільного багатства. Її питома вага у виробництві швидко падає і в динаміці ефективності вирішальна роль переходить до матеріально-речових, науково-технічних факторів, нагромадження інформації, тобто минулої праці, уже уречевленої» [2, с. 27]. Хибною також уявляється думка стосовно того, що найбільш продуктивною вважається праця лише у сфері матеріального виробництва. У даному питанні нам імпонує позиція українських економістів –С.В. Мочерного і О.І. Лущик, які стверджують, що «продуктивною є праця, яка збільшує капітал, приносить … додаткову вартість, більший прибуток» [3, с. 265]. За такою концептуальною логікою повніше розкривається роль праці, яка із засобу задоволення потреби сама перетворюється на потребу і охоплює діяльність в усіх сферах виробництва, де створюються необхідні для людини споживчі блага.  Рис.1. Частка творчого класу у структурі зайнятості розвинених країн, % зайнятих у сфері творчих індустрій у відношенні до загальної кількості зайнятих [25, с. 14] Новий технологічний уклад виробництва став причиною структурної корекції національної економіки і дав поштовх до переміщення людини у галузі, динаміка позитивних зрушень у яких пов’язана з творчою працею (продукування наукового продукту та впровадження інноваційних розробок у всі сфери суспільного життя), поступово витісняючи людину із вторинного та первинного секторів економіки (промисловості та сільського господарства) (рис. 1). Про те це аж ніяк не означає, що такі галузі економіки занепадуть повністю, адже наявність інтересу до праці корелюється з уявленням у більшості працівників про її корисність та значимість. Свого часу Ж..Б. Сей писав, що «будь-яка праця є продуктивною, якщо вона здійснюється з допомогою сил природи, капіталу та праці людей і дає корисні результати. Він визнавав наявність категорії людей, які своєю працею не створюють матеріальних благ, але роблять послуги іншим, сприяючи розвитку виробництва (наприклад, праця лікаря, учителя-наставника), яке не створює матерії, але створює корисність» [4, с. 14-15]. На підставі використання ознак (вимірів) постіндустріального суспільства запропонованих Д. Беллом, спробуємо визначити на якому етапі розвитку знаходиться українське суспільство. Для цього скористаємося показниками таблиці 1. Першим критерієм оберемо економічну ділянку як найпростішу ознаку переходу до суспільства знань. Таблиця 1 Показники порівняння України з Європою-5* за головними вимірами суспільства заснованого на знаннях [5]
* Європа-5 – це п’ять країн (Швеція, Данія, Норвегія, Швейцарія, Фінляндія), що мають найвищий рейтинг серед 45 найкращих країн світу із 191 члена ООН за індексом розвитку суспільства знань. Відштовхуючись від технологічної драбини Д. Бела (1. Ресурсна база. 2. Легка промисловість. 3. Важка промисловість. 4. «Високі технології». 5. Галузі, що базуються на наукових досягненнях майбутнього) бачимо, що в Україні існують як розвинені сегменти (1-й, 2-й, 3-й рівні), так і сегменти 4-го і 5-го рівня, причому не як одиничні вкраплення, а вже інтегровані у світовий розподіл праці, зокрема авіакосмічна техніка і матеріалознавство [6]. Це слугує підтвердженням того, що досягнення позитивного ефекту при використанні регламентованої праці вимагає збільшення кількості як людських, так і сировинних ресурсів одночасно, а також значних затрат часу. В той час як праця з елементами творчості є більш ефективнішою, оскільки відрізняється пошуковим характером та є менш затратною за рахунок засвоєння нових технологій. Робота над цим питанням актуалізує проблему виникнення соціальної нерівності і класів, оскільки виділяють тих, хто управляє, і тих, хто підкоряються. Це своєю чергою вимагає стимулювання не праці загалом, а кожної її складової. Другий вимір стосується зміни в професійних розподілах. Поява нових професій і спеціальностей посилює виховну цінність праці. І якщо екстраполювати освітньо-професійні тенденції, дія яких стає очевидною зараз, можна припустити, що дедалі виразнішою буде ситуація, за якої людина переходить до нової стратифікаційної системи, оскільки більшу роль починає відігравати власне здатність до сприйняття та оновлення інформації, освоєння інновацій, легкого «звільнення» від застарілих знань та навичок – те, що можна умовно назвати освітньо-професійною гнучкістю [7]. За розрахунками Всесвітнього банку, в складі національного багатства США основні виробничі фонди складають лише 19 %, природні ресурси – 5, а людський капітал 76 %, в України він ледве сягає 20%, тоді як в Російській Федерації – 50%, країнах ЄС – 74%. Тому все більше дослідників вважають людський капітал найціннішим ресурсом постіндустріального суспільства, набагато важливішим за матеріальне багатство. Вже зараз у всіх країнах він визначає темпи економічного розвитку і НТП. Відповідно посилюється увага суспільства до системи освіти як основи виробництва цього потенціалу [8, с. 32]. Таке бачення має логічне підґрунтя і знаходить своє відображення ще у працях класиків. Розглядаючи вперше людину з позиції капіталізації її праці А. Сміт зазначає [9, с. 165]: «Людина, яка завдяки витратам великої праці й тривалого часу вивчала яку-небудь із тих професій, що потребують надзвичайної спритності й майстерності, може бути порівняна з такою ж дорогою машиною. Слід очікувати, що праця, котрій вона навчається, відшкодує її понад звичайної заробітної плати за просту працю усі витрати на навчання але з прибутком на капітал не менш як сума витрат». Дослідження у сфері інтелектуального капіталу переконливо свідчать про значно більшу цінність інтелектуальних фондів компаній порівняно з їхніми матеріальними ресурсами. Так, професор Колумбійського університету Ф. Ліхтенберг підрахував, що долар, витрачений на дослідження та розробки, приносить у вісім разів більший прибуток, ніж долар, вкладений у техніку. Подібних результатів дійшли й інші дослідники. Зокрема, Ч. Генді (Велика Британія) стверджує, що інтелектуальний капітал корпорації, як правило, у 3 – 4 рази перевищує вартість її матеріальних доходів. А за підрахунками Л. Едвінсона [10, с. 462], співвідношення інтелектуального капіталу до сукупної вартості матеріальних засобів виробництва та фінансового капіталу коливається в межах 5:1 – 6:1. Саме тому, у багатьох країнах державні витрати на освіту доповнюються фінансуванням із приватних джерел. Наприклад, у США лише на підвищення освітнього рівня своїх співробітників приватні американські компанії витрачають близько 30 млрд. дол. щорічно, що є сумарним асигнуванням на всі напрямки наукових досліджень у Росії, Китаї, Південній Кореї та на Тайвані [11, с. 83]. В Україні ж витрати бізнесу на освіту становлять 6,4 % від ВВП, при цьому з державного бюджету виділяється 18,9 %. Мова насамперед, йде про створення умов, які дадуть можливість працівникові рости і розвиватись, збагачуючись інтелектуально. Саме тому правомірною буде думка про те, що найкращими являються інвестиції з боку роботодавця у розвиток освітнього потенціалу працівника, які в перспективі дають можливість отримання стабільного доходу, сприяють поліпшенню інформованості та обізнаності. Сьогодні роботодавець повинен усвідомити те, що найманий працівник є не просто робочою силою, яка виконує адміністративні розпорядження і отримує мінімальну оплату, а неординарною творчою особистістю знання якої роблять її вільною та унікальною. Це призводить до того, що працівники самі прагнуть підвищувати свій професійний рівень, проходити атестацію, брати участь у відповідного роду тренінгах та курсах, оскільки дедалі більше усвідомлюють, що тільки завдяки освітньому фактору та відповідним умінням і навичкам їх конкурентоспроможність на ринку праці буде зростати. Адже знання це унікальний ресурс, який дає змогу отримати ряд вигод (моральне задоволення, економію часу) та задовольнити потребу у вищих благах (соціальний престиж). Водночас творча праця є більш високооплачуваною і не сприяє інтелектуальному та фізичному зношенню людського капіталу, відкидаючи пасивність та апатію. У такому випадку соціоекономічна субстанція мотивації праці сприятиме отриманню працівником еквівалентної вартості праці як фактору виробництва і разом з тим – реалізовувати себе як особистість. Капіталовкладення подібного роду дають змогу отримати інтегральний соціальний ефект, який передбачає вигоду не лише для найманого працівника у вигляді заробітної плати та різних додаткових доходів, таких елементів перспективи, як підвищення заробітку за встановленою шкалою, кар'єрне просування, гарантії стабільної зайнятості, а й підприємства, що здійснює такі інвестиції та суспільства загалом.  Рис.2. Місце України в рейтингу Institute of Management Development, 2008 [12] У відповідності до показників рис. 2 висококваліфікована і дешева робоча сила в Україні не тільки не використовується повністю, але й поступається за відносними показниками багатьом країнам світу, таким як Китай, Росія, Туреччина. Опитування з «Базової захищеності населення України», які проводяться щорічно показують, що респонденти не мають достатніх можливостей для підвищення своєї кваліфікації. В середньому кожен працівник має можливість її підвищувати раз в 12–13 років, що вкрай недостатньо для збереження та розвитку нагромадженого людського капіталу. До числа основних причин недостатньої кількості кваліфікованих працівників в Україні слід віднести: неналежне державне фінансування системи підготовки і перепідготовки кадрів, освіти загалом, невисокий рівень оплати праці в економіці країни, що дестимулює процеси удосконалення фаховості працівників. Проблемою номер один сьогодні залишається можливість створення гідних умов праці та підвищення якості життя, а також дієва мотиваційна політика державної підтримки посилення значущості творчої (інноваційної) праці. В останні роки дедалі більше компаній здійснюють преміювання залежно від одержаного економічного ефекту як кінцевого результату. У цілому корпорації США витрачають на стимулювання творчої ініціативи робітників НДДКР 10-15 % фонду заробітної плати, що посилює дію інноваційного ефекту мотивації праці, який виявляється у вартості виконаних наукових та науково-технічних робіт у розрахунку на 1 тис. грн. оплати праці інноваційного змісту. У відповідності до показників таблиці 2 кожен 1 млн. грн., спрямований на виконання наукових і науково-дослідних робіт в Україні, забезпечував створення нових виробів, технологій, матеріалів, що засвідчує про зростання даного ефекту. Таблиця 2 |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Схожі:
|
Методи активізації навчально – творчої діяльності Запропоновані види навчально – творчої діяльності можна впроваджувати на уроках початкової школи за допомогою евристичних методів... |
Особливості формування ринку праці в Україні та раціональної зайнятості населення в а регіонах Трудоресурсна ситуація та ринок праці в Україні. Регіональні особливості безробіття |
|
ВІДДІЛ ОСВІТИ СТАРОБІЛЬСЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ НАКАЗ З метою активізації професійної діяльності педагогічних працівників, підвищення їх компетентності, підняття особистої відповідальності... |
ДЕПАРТАМЕНТ З ПИТАНЬ ОСВІТИ, НАУКИ, СІМ’Ї ТА МОЛОДІ Відповідно до річного плану роботи Львівського обласного дитячого еколого-натуралістичного центру, та з метою активізації творчої... |
|
ТЕТІВСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ВІДДІЛ ОСВІТИ Наказ Тетіївської райдержадміністрації від 05. 04. 2013 р., з метою активізації творчої діяльності, стимулювання неперервної фахової та... |
Положення трудової акції Головною метою акції є формування екологічної культури особистості та відповідальності за збереження природного середовища перед... |
|
Івано-Франківський інститут права Особливості і види договірних відносин у галузі реалізації результатів творчої діяльності |
«ХУДОЖНЯ ОБРОБКА ДЕРЕВИНИ ЗА ТРАДИЦІЯМИ МІСЦЕВИХ НАРОДНИХ ПРОМИСЛІВ»... Програма розрахована на один рік занять гуртка і орієнтована на забезпечення умов для конкретної творчої праці, одного із видів народної... |
|
ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки Загальна частина Ця Програма розроблена з метою запровадження нових підходів до модернізації пріоритетних галузей національної економіки на найближчі... |
Особливості працевлаштування неповнолітніх Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) неповнолітні, тобто особи, що не досягли 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua