ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 27 лютого 2013 р. № 187
ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА
активізації розвитку економіки на 2013—2014 роки
Загальна частина
Ця Програма розроблена з метою запровадження нових підходів до модернізації пріоритетних галузей національної економіки на найближчі два роки для активізації її розвитку.
Програмою економічних реформ на 2010—2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, запропонованою Президентом України Януковичем В. Ф., передбачено проведення структурних змін в економічному та соціальному житті країни шляхом підвищення ефективності державного управління, модернізації базових галузей економіки, формування сприятливого економічного середовища для розвитку бізнесу та приватної ініціативи.
Виконання цієї Програми повинно забезпечити прискорення розвитку пріоритетних галузей національної економіки, сприяти позитивним структурним зрушенням в економіці, диверсифікації та зниженню енергоємності виробництва.
Активізація розвитку національної економіки сприятиме підвищенню соціальних стандартів та рівня добробуту громадян, збільшенню кількості робочих місць.
Поточний стан національної економіки
Стратегічною метою розвитку України є побудова сильної та сучасної європейської демократичної держави з потужною економікою для забезпечення гідного життя кожного громадянина.
У нашій державі нерозв’язані проблеми накопичувалися десятиріччями. Не підкріплена економічним розвитком “соціалізація” бюджету тільки тимчасово вирішувала завдання покращення добробуту громадян, оскільки вона не базувалася на адекватному збільшенні обсягів виробництва і підвищенні рівня продуктивності праці. При цьому довгий час не проводилися реформи, спрямовані на усунення структурних диспропорцій.
Внаслідок цього в Україні істотно загальмувалися процеси подолання структурних дисбалансів перехідного періоду, технологічної модернізації, поліпшення основних фондів, формування ефективної економічної бази для соціальних перетворень і, як наслідок, Україна залишилася вразливою до кризи 2008—2009 років, яка негативно вплинула майже на всі галузі економіки, тисячі компаній і мільйони громадян.
З обранням у 2010 році нового Глави держави, який сформував дієздатну команду, оперативно запроваджено здійснення комплексу невідкладних заходів щодо стабілізації економічної ситуації, а також розпочато виконання Програми економічних реформ на 2010—2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, основні положення якої спрямовані на запобігання впливу на національну економіку негативних зовнішніх чинників, побудову стійкої, відкритої та конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки.
Зокрема, послідовно проводяться реформи:
державних фінансів, що передбачають стабілізацію дефіциту державного бюджету, оптимізацію державного боргу, підвищення ефективності державних видатків, удосконалення системи управління державними фінансами, посилення фінансової та фіскальної дисципліни, реформування міжбюджетних відносин;
фінансового сектору, що спрямовані на утримання низького рівня інфляції, забезпечення стабільності та підвищення рівня капіталізації фінансової системи, збільшення обсягу надання фінансових послуг, відновлення кредитування економіки з одночасним зниженням рівня ризиків фінансової системи, розвиток фондового ринку та ринку фінансових послуг;
у напрямі дерегуляції, розвитку підприємництва та реформування системи надання адміністративних послуг, що передбачають спрощення процедури започаткування та виходу з бізнесу, дозвільної системи та сфери ліцензування, посилення захисту прав інвесторів, реформування системи реєстрації прав власності, митних процедур, державного нагляду (контролю), системи надання адміністративних послуг та системи технічного регулювання, підвищення ефективності адміністрування податків, зниження податкового навантаження на бізнес і скорочення витрат часу платників податків на їх нарахування та сплату;
енергетики, що передбачають вдосконалення системи ціноутворення в електроенергетиці, лібералізацію ринку електричної енергії, приватизацію енергетичних підприємств та підвищення ефективності управління державними енергетичними компаніями, удосконалення державного регулювання в енергетиці, лібералізацію ринку вугільної продукції та механізму збуту і ціноутворення, удосконалення механізму державної підтримки вугільної галузі, закриття неперспективних вугледобувних підприємств, модернізацію газотранспортної системи, нафтопереробних потужностей та стимулювання конкуренції на ринку нафтопродуктів;
житлово-комунального господарства, що спрямовані на забезпечення рентабельного функціонування та інвестиційної привабливості підприємств житлово-комунального господарства, створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг, технічне переобладнання, підвищення енергоефективності житлово-комунального господарства та якості комунальних послуг;
у напрямі розвитку транспортної інфраструктури, що передбачають оптимізацію управління залізничним транспортом, децентралізацію управління дорожньою інфраструктурою місцевого значення, підвищення інвестиційної привабливості галузі та якості послуг, а також безпеки руху на автомобільних дорогах;
у напрямі розвитку сільського господарства та земельної реформи, що спрямовані на створення прозорого ринку земель сільськогосподарського призначення, розвиток базових галузей сільського господарства;
у напрямі міжнародної економічної інтеграції, що передбачають реалізацію зовнішньоекономічної політики, політичну асоціацію та економічну інтеграцію України до Європейського Союзу, розширення торгівлі України з державами — учасницями СНД і поглиблення співробітництва з перспективними торговельними партнерами та регіональними інтеграційними об’єднаннями, поліпшення для вітчизняних виробників умов торгівлі на зовнішньому ринку.
Проведення таких реформ сприяє створенню умов для подальшого стабільного економічного розвитку.
За 2010—2011 роки реальний валовий внутрішній продукт України зріс на 9,5 відсотка, подолавши більше половини рівня кризового спаду, за підсумками 2011 року дефіцит сектору загальнодержавного управління становив прогнозні 2,7 відсотка валового внутрішнього продукту (порівняно з 4,1 відсотка валового внутрішнього продукту у Єврозоні, 9,8 відсотка у Японії та 10,1 відсотка у США), а інфляція знижена до 4,6 відсотка.
У цілому 2012 рік не виправдав оптимістичних сподівань щодо поліпшення глобальної фінансово-економічної ситуації. Відчутно погіршився стан глобальної (світової) економіки внаслідок посилення проявів економічної кризи, а саме:
збереження значних фінансових проблем у ряді країн Єврозони (Греція, Італія, Іспанія, Португалія);
зниження показників розвитку таких провідних економік Євросоюзу, як Німеччини (валовий внутрішній продукт у IV кварталі 2012 р. порівняно з III кварталом знизився на 0,6 відсотка), Великобританії (на 0,3 відсотка), Франції (на 0,3 відсотка), Іспанії (на 0,7 відсотка), Італії (на 0,9 відсотка);
погіршення кон’юнктури на світових товарних ринках на товари вітчизняного виробництва.
За підсумками 2012 року в Україні не допущено зниження валового внутрішнього продукту. Так, за оперативними даними, зростання валового внутрішнього продукту становило 0,2 відсотка за рахунок розширення внутрішнього попиту. Разом з тим темпи розвитку секторів національної економіки все ще є нерівномірними, що посилює вразливість економіки в цілому.
Отже, в умовах зниження попиту на традиційних для вітчизняних товарів зовнішніх ринках, посилення конкуренції за доступ до інвестиційних ресурсів і здійснення протекціоністських заходів окремими державами насамперед необхідно створити системні довгострокові стимули для активізації розвитку стратегічних галузей вітчизняної промисловості.
Пріоритетні напрями реалізації економічної політики
Продовжуючи розпочаті реформи з метою активізації позитивних перетворень в країні, пріоритетними напрямами реалізації в 2013—2014 роках економічної політики є підвищення конкурентоспроможності економіки та покращення інвестиційного клімату, підтримка національного товаровиробника та реалізація політики імпортозаміщення, забезпечення розвитку високотехнологічних секторів економіки, стимулювання перетворень у стратегічних галузях та збільшення обсягу експорту товарів вітчизняного виробництва.
Підвищення конкурентоспроможності економіки
та покращення інвестиційного клімату
Національна економіка повинна зайняти достойне місце у конкурентному глобальному ринку. Це єдиний шлях для підвищення рівня добробуту громадян до рівня економічно розвинутих держав світу. Тому, ключовими завданнями Уряду є якнайширше залучення інвестицій для створення сучасного виробництва, впровадження нових знань, технологій і принципів управління, підвищення рівня зайнятості.
Урядом вже здійснено заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату та бізнес-середовища, в тому числі дерегуляції підприємницької діяльності.
Підтвердженням ефективності і високих темпів проведення реформ є позитивна оцінка іноземних експертів.
Так, Україна у рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності за 2012—2013 роки поліпшила свої позиції на дев’ять пунктів і зайняла 73 місце серед 144 країн світу, які досліджувалися. Позиція України підвищується другий рік поспіль (після падіння на 17 пунктів у 2009—2010 роках) і досягла докризового рівня.
Проте Україна все ще залишається у групі країн, які не досягли середнього показника конкурентоспроможності, і значно відстає від розвинутих держав.
Позиція України у рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності у 2001—2012 роках
Необхідність модернізації виробництва та структурної перебудови економіки потребує створення умов для акумулювання інвестиційних ресурсів і посилення інвестиційного потенціалу економіки.
Тому, проведення реформ необхідно продовжувати.
Для створення сприятливого інвестиційного клімату завдання державної політики на 2013—2014 роки повинні передбачати як заходи з дерегуляції, так і заходи із забезпечення макроекономічної стабільності.
Завданнями державної політики на 2013—2014 роки є:
забезпечення оптимального рівня інфляції, який не перешкоджатиме економічному розвитку країни;
стимулювання здійснення інвестиційних операцій в національній валюті;
забезпечення збалансованості державних фінансів з реальними можливостями національної економіки;
забезпечення фінансової стабільності;
детінізація економіки;
зниження адміністративних бар’єрів для розвитку підприємництва;
зменшення втручання контролюючих органів у господарську діяльність;
стимулювання реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки;
утворення державного банку розвитку з метою стимулювання та підтримки розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізація інвестиційних та інноваційних проектів, залучення довгострокових зовнішніх інвестицій в національну економіку;
стимулювання інвестиційної активності суб’єктів малого підприємництва.
Підтримка національного товаровиробника та
реалізація політики імпортозаміщення
Україна належить до держав з розвинутою індустріальною базою і достатньо високим ресурсним потенціалом. Проте у структурі національної економіки переважають галузі, які добувають сировину або випускають продукцію з низьким ступенем обробки для експорту, завантаження потужностей яких залежить від попиту на зовнішньому ринку.
Протягом 2012 року на розвиток промисловості негативно впливала несприятлива зовнішньоекономічна кон’юнктура, яка характеризувалася зниженням попиту та низхідною ціновою динамікою на товари вітчизняного виробництва на зовнішньому ринку. З огляду на високий рівень експортоорієнтованості вітчизняного виробництва та підвищення вартості енергоносіїв погіршилося фінансово-економічне становище промислових підприємств і, як наслідок, знизилися темпи промислового виробництва в цілому по Україні.
Разом з тим вітчизняний гірничо-металургійний комплекс характеризується високим рівнем зносу основних фондів (металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів — 59 відсотків, добування вугілля, лігніту і торфу — 49,6 відсотка, металевих руд — 41,6 відсотка), а також використанням застарілих ресурсо- та енерговитратних технологій. В структурі виробництва вітчизняних металургійних підприємств основну частку становить ординарний металопрокат рядових марок сталі. Близько 80 відсотків продукції гірничо-металургійного комплексу експортується, що забезпечує 40 відсотків валютних надходжень в країну.
Металургійне виробництво і виробництво готових металевих виробів є однією з основних складових частин гірничо-металургійного комплексу країни. На підприємствах цієї галузі у 2012 році зайнято близько 11,7 відсотка загальної кількості працюючих у промисловості. Обсяг реалізованої продукції у металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів становив 18,8 відсотка загального обсягу промислової продукції, а енергоємність галузі на 30 відсотків перевищує світові аналоги.
Недостатня розвинутість внутрішнього ринку металопрокату та висока частка експорту продукції гірничо-металургійного комплексу призводить до виникнення ризиків залежності вітчизняної металургії від зовнішньої кон’юнктури.
Хімічна та нафтохімічна промисловість охоплює близько 200 взаємопов’язаних виробництв із значною номенклатурою продукції, виробляє сировину та конструкційні матеріали.
У хімічній та нафтохімічній промисловості частка прибуткових підприємств за 2011 рік становила 64,2 відсотка, за дев’ять місяців 2012 року (крім малих підприємств) — 68,6 відсотка. Ступінь залежності від імпорту сировини становить 75 відсотків, при цьому експортується 70 відсотків виробленої продукції. Підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості реалізують близько 7,4 відсотка загального обсягу продукції промисловості.
Легка промисловість найбільше постраждала від експансії імпорту, зокрема дешевого одягу та взуття. Частка вітчизняної продукції на внутрішньому ринку становить близько 20 відсотків.
Отже, існує значний потенціал для імпортозаміщення.
Порівняно із зазначеними галузям агропромислове виробництво в цілому можна оцінити позитивно. Протягом останніх років у агропромисловому секторі України відбулося ряд позитивних зрушень, зокрема:
за 2010—2012 роки збільшився обсяг виробництва валової продукції сільського господарства на 12,7 відсотка, харчової промисловості — на 4,2 відсотка;
забезпечено суттєве зростання валового збору зерна насамперед за рахунок збільшення врожайності культур, середньорічне виробництво зерна становило протягом 2010—2012 років понад 47 млн. тонн, що на 4,5 млн. тонн більше порівняно з 2007—2009 роками;
подолано негативну тенденцію у галузі тваринництва, обсяг валової продукції тваринництва збільшився протягом 2010—2012 років на 8,7 відсотка, забезпечено у 2012 році збільшення обсягу виробництва молока, зростання поголів’я свиней і птиці, а також зупинено скорочення поголів’я великої рогатої худоби;
розпочато активну розбудову виробничої інфраструктури в аграрному секторі насамперед тваринницьких ферм та комплексів, оптових ринків сільськогосподарської продукції;
зберігається позитивне сальдо зовнішньої торгівлі агропромислового комплексу.
У 2010—2012 роках збільшення реальних наявних доходів населення та підвищення платоспроможності за рахунок зростання заробітної плати в умовах збереження стабільності на грошово-кредитному та валютному ринку дало змогу активізувати внутрішній споживчий ринок і закріпити тенденцію позитивної динаміки роздрібного товарообороту, що сприятиме розвитку внутрішнього ринку.
Оборот роздрібної торгівлі становив у 2012 році 804,3 млрд. гривень, що у порівнянних цінах на 15,9 відсотка більше, ніж у 2011 році. У структурі обороту роздрібної торгівлі частка організованих та неформальних ринків становить 31,1 відсотка.
В умовах збільшення обсягу споживання та насичення ринку продукцією проблемою залишається надходження в торговельну мережу значної кількості неякісних, фальсифікованих та небезпечних для життя і здоров’я людей товарів. Протягом останніх років проводилася робота із створення адаптованої до вимог СОТ і ЄС сучасної системи ринкового нагляду, що є одним з пріоритетних завдань у сфері торгівлі.
Разом з тим зростаючий споживчий попит на товари нехарчової групи задовольняється переважно за рахунок імпорту.
Тому, намагання переломити таку ситуацію на користь вітчизняного виробництва не тільки буде стимулювати виробників збільшувати кількість робочих місць, забезпечувати підвищення рівня добробуту громадян, але і сприятиме тому, щоб капітал і кошти залишалися в країні.
Завданнями державної політики на 2013—2014 роки є:
створення умов для проведення модернізації, технічного переоснащення, перепрофілювання діючих та відкриття нових підприємств;
створення умов для збільшення обсягу виробництва підприємств легкої промисловості;
удосконалення нормативно-правової бази, що регулює торговельну діяльність;
розширення мережі стаціонарних торговельних об’єктів, які відповідатимуть європейським та світовим стандартам;
недопущення надходження на ринок України медичної продукції, що не відповідає встановленим вимогам щодо безпечності;
здійснення ринкового нагляду та заходів щодо інформування органів державного ринкового нагляду та споживачів про виявлену небезпечну продукцію;
стимулювання впровадження інноваційних технологій у рослинництві з метою імпортозаміщення;
забезпечення державної фінансової підтримки та запровадження механізму заохочення придбання сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва для формування сучасної техніко-технологічної бази агропромислових підприємств;
стимулювання вітчизняних товаровиробників до впровадження інноваційних технологій, модернізації та будівництва об’єктів агропромислового комплексу з метою збільшення обсягів виробництва продукції, підвищення її якості та поступового імпортозаміщення, підвищення якості та конкурентоспроможності продуктів переробки продукції вітчизняного виробництва;
стимулювання розвитку виробництва продуктів дитячого харчування, в тому числі молочних, м’ясних, рибних та плодово-ягідних продуктів дитячого харчування, з метою задоволення попиту внутрішнього ринку;
формування позитивних довгострокових очікувань товаровиробників шляхом забезпечення цінової стабільності ключових аграрних ринків;
організація виробництва біоетанолу на потужностях спиртових та цукрових заводів;
збільшення обсягу експорту сільськогосподарської продукції та харчових продуктів;
врегулювання питання оренди внутрішніх водойм, відтворення водних біоресурсів, утримання біоресурсів для підвищення якості об’єктів аквакультури;
стимулювання розвитку обслуговуючої, виробничої сільськогосподарської кооперації та розвиток виробництва у господарствах населення;
забезпечення розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь, управління водними ресурсами, захист від шкідливої дії вод.
Розвиток високотехнологічних перспективних секторів
В Україні в основному вичерпані можливості інерційного зростання, що підтверджено зниження зовнішнього попиту та збільшенням обсягу імпорту товарів. Це спричинено глибокими структурними диспропорціями — значна частка виробництва є технічно та технологічно відсталою з високим ступенем зношеності основних фондів, низьким рівнем використання виробничих потужностей, високою енерго- та ресурсоємністю, відсутністю або низьким рівнем впровадження інновацій. При цьому не використовується значна частина науково-технічного потенціалу.
Машинобудівний комплекс України є однією з найбільш важливих, потужних і перспективних галузей промисловості, яка забезпечує технічне оснащення, комплексну механізацію та автоматизацію процесів виробництва.
У машинобудуванні зосереджено майже 15 відсотків вартості основних засобів та понад 21 відсоток загальної кількості найманих працівників промисловості (без малих підприємств) (понад 585 тис. осіб у 2012 році).
Машинобудівні підприємства виготовляють на сьогодні близько 3,5 тис. найменувань машин та обладнання, у тому числі близько 2 тис. модернізованих та понад 500 нових моделей машин та обладнання для агропромислового комплексу. Технічні засоби, що виготовляються або можуть виготовлятися, дають змогу механізувати до 85 відсотків робіт у сільському господарстві.
Експорт продукції машинобудування становить 53 відсотки обсягу реалізованої продукції галузі. Продукція експортується до 74 країн світу. При цьому експорт до країн СНД становить 90,8 відсотка загального обсягу експорту, в тому числі до Російської Федерації — 68,2 відсотка загального обсягу експорту (75,1 відсотка експорту до країн СНД).
Авіабудівна галузь є стратегічно важливою для України і однією з базових галузей національної економіки.
За результатами роботи у 2011 році підприємства на 20 відсотків, або 3,41 млрд. гривень, збільшили обсяг виробництва основних видів продукції.
За останні три роки підприємствами авіабудування виготовлено та передано замовникам 19 літаків. Державним підприємством “Антонов” укладено контракт на виготовлення 47 літаків Ан-148 та їх модифікацій для іноземних замовників.
Продовжується виконання контракту державним підприємством “Завод 410 цивільної авіації” щодо ремонту літаків Ан-32 для військово-повітряних сил Індії.
Досягнуто принципової згоди з Російською Федерацією щодо відновлення спільного виробництва літака Ан-124 “Руслан” та закінчення робіт з розроблення та виробництва літака Ан-70.
Прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про розвиток літакобудівної промисловості” щодо державної підтримки збуту авіаційної техніки вітчизняного виробництва”, виконання якого сприятиме здешевленню авіаційної техніки для авіакомпаній та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних авіакомпаній.
В Україні розвивається конкурентоспроможна космічна галузь. За останні три роки виготовлено і реалізовано продукції на суму більш як 9,5 млрд. гривень. При цьому 62 відсотки загального обсягу виробництва становить ракетно-космічна продукція. Експортовано продукції на 6 млрд. гривень, що становить понад 60 відсотків загального обсягу виробництва.
За результатами діяльності підприємств космічної галузі за 2012 рік темпи збільшення обсягів товарної продукції становлять 119,2 відсотка, а обсягів реалізованої продукції — 118,7 відсотка.
За результатами роботи у 2011 році обсяг виробництва основних видів продукції підприємств оборонно-промислового комплексу збільшився на 4,8 відсотка, а загальний обсяг реалізованої продукції — на 1,8 відсотка порівняно з 2010 роком. Частка експорту продукції, виготовленої підприємствами оборонно-промислового комплексу в 2010 році, становила 67 відсотків. У 2011 році обсяг експорту продукції таких підприємств та її відсоткова частка практично не змінилися.
Фармацевтичний сектор має значний потенціал для подальшого розвитку. Обсяг реалізованої фармацевтичної продукції на внутрішньому ринку за останні 10 років збільшився у 3,6 раза (з 724,8 млн. доларів США в 2002 році до 3,36 млрд. доларів США в 2011 році) із середньорічними темпами зростання близько 15 відсотків.
Частка 20 українських фармацевтичних підприємств становить на фармацевтичному ринку України 25,7 відсотка в грошовій і 53,2 відсотка в товарній формі. В Україні наявні ресурси для активізації розвитку соціально-економічного, науково-дослідного (інноваційного) та експортного потенціалу вітчизняної фармацевтичної галузі.
Завданнями державної політики на 2013—2014 роки є:
забезпечення розвитку конкурентоспроможного автомобілебудування;
проведення модернізації та технічного переоснащення підприємств сільськогосподарського машинобудування і налагодження виробництва інноваційної сільськогосподарської техніки та обладнання для харчової і переробної промисловості та сільськогосподарських підприємств;
забезпечення сталого функціонування та розвитку авіабудівної галузі;
забезпечення реалізації програм та проектів розвитку в сфері космічної діяльності, в тому числі створення космічного ракетного комплексу “Циклон-4” та Національної системи супутникового зв’язку;
забезпечення комплексної державної підтримки розвитку пріоритетних високотехнологічних галузей;
розроблення та впровадження новітніх технологій, спрямованих на розвиток внутрішнього виробництва та інноваційної економіки;
забезпечення розвитку суднобудування шляхом підвищення конкурентоспроможності підприємств;
формування раціональної структури оборонно-промислового комплексу;
визначення стратегії розвитку фармацевтичної галузі та реалізація державної політики імпортозаміщення у галузі. Підвищення якості та забезпечення доступності медичної допомоги шляхом переоснащення медичних закладів та розвиток інфраструктури.
Структурні реформи у стратегічних секторах
Ефективне функціонування реального сектору економіки та вирішення питань соціального розвитку неможливе без розв’язання системних проблем, що накопичилися у стратегічних секторах, зокрема державному секторі економіки, інфраструктурі та зв’язку, паливно-енергетичному комплексі, житлово-комунальному господарстві, будівництві.
Державний сектор становить значну частку національної економіки (37 відсотків валового внутрішнього продукту) та відіграє важливу роль в її реальному секторі. За результатами оцінки Мінекономрозвитку управління державним майном близько 60 відсотків суб’єктів господарювання є неефективним.
Сучасні світові тенденції розвитку економіки свідчать про постійне підвищення вимог до якості транспортних послуг та послуг зв’язку, розширення їх переліку, забезпечення безпеки та екологічності перевезень.
Водночас рівень транспортного обслуговування економіки і населення на сьогодні є нижчим, ніж у розвинутих державах світу. Потребує оновлення більша частина комунального транспорту та рухомого складу залізничного транспорту, що може бути забезпечено за рахунок продукції вітчизняного виробництва.
За останні два роки у рамках підготовки до фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу на розвиток інфраструктури спрямовані значні обсяги інвестиційних ресурсів, що сприяло підвищенню України у рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності за 2012—2013 роки за рівнем якості інфраструктури на шість позицій — до 65 місця серед 144 держав світу.
Паливно-енергетичний комплекс виконує завдання із забезпечення економіки та соціальної сфери країни основними видами енергоносіїв і сировинними ресурсами для задоволення потреб промисловості. Паливно-енергетичний комплекс задовольняє потреби України у первинних паливно-енергетичних ресурсах приблизно на 47 відсотків. Потреби в електроенергії задовольняються в Україні виключно за рахунок власного виробництва, але значна залежність від імпорту нафти, газу та ядерного палива негативно впливає на стан енергетичної безпеки держави і створює напругу в економіці, соціальній та політичній сферах.
Протягом останніх трьох років основний акцент розвитку паливно-енергетичного комплексу зосереджений на зниженні енергетичної залежності держави, створенні умов для впровадження енергозберігаючих технологій та значного заощадження енергоресурсів.
На сьогодні житлово-комунальне господарство залишається однією з найслабкіших ланок національної економіки.
Так, дві третини основних засобів вичерпали строк експлуатації, втрати теплової енергії та питної води у зовнішніх мережах становлять 60 відсотків, а теплової енергії в житловому фонді перевищують 30 відсотків. Питомі витрати енергоресурсів більш як у 2,5 раза вищі, ніж у країнах Європи, кількість аварій за останні 10 років збільшилася майже у 5 разів.
У цілому житлово-комунальне господарство працює збитково. Наявність значних обсягів заборгованості за надані послуги зумовлює незадовільний фінансовий стан галузі. Головною причиною є відставання у впровадженні ринкових відносин та оновленні основних фондів і технологій, значний рівень монополізації в галузі.
Без рішучих та швидких змін у житлово-комунальному господарстві ця галузь буде гальмувати подальший розвиток інших галузей економіки.
Активізація будівельної галузі має сприяти підвищенню попиту на продукцію суміжних галузей і частковій переорієнтації експортної продукції, на яку знижується попит на зовнішньому ринку, на внутрішній ринок.
Протягом 2010—2012 років Урядом вжито системних заходів до відновлення темпів розвитку будівельної галузі. Зокрема, прийнято Закон України “Про регулювання містобудівної діяльності”, яким значно спрощено дозвільні процедури у будівельній сфері. Так, суттєво скорочено перелік документів, що подаються суб’єктами господарювання для отримання дозволів на виконання будівельних робіт, значна кількість будівельних робіт розпочинається за декларативним принципом.
Удосконалення містобудівної дозвільної системи у 2012 році сприяло збільшенню кількості об’єктів будівництва майже в 2,5 раза (понад 112 тис. об’єктів).
У 2012 році в експлуатацію введено 10,7 млн. кв. метрів загальної площі житла, що на 14,2 відсотка більше, ніж у 2011 році.
Проте існуючі темпи житлового будівництва недостатні для розв’язання проблеми забезпечення населення житлом насамперед громадян, які потребують поліпшення житлових умов відповідно до законодавства. Середня забезпеченість житлом населення України у 2011 році становила 23,5 кв. метра загальної площі на одну особу.
На кінець 2011 року в Україні на квартирному обліку перебувало 1 млн. 84 тис. сімей та одиноких громадян. Отримали житло протягом 2011 року понад 7 тис. сімей та одиноких громадян, або 0,7 відсотка тих, що перебувають на обліку.
Завданнями державної політики на 2013—2014 роки є:
проведення приватизації державного майна з урахуванням принципів відкритості і прозорості, створення умов для ефективного розвитку підприємств після приватизації;
удосконалення стратегічного планування розвитку суб’єктів господарювання державного сектору економіки;
забезпечення розвитку залізничного транспорту;
залучення державних та інвестиційних коштів для реалізації інфраструктурних проектів;
оновлення рухомого складу (парку пасажирських автобусів, міського електричного, морського та річкового транспорту);
будівництво, реконструкція та ремонт 7584,5 кілометра автомобільних доріг загального користування державного та місцевого значення, у тому числі з використанням механізму державно-приватного партнерства;
забезпечення розвитку зв’язку;
модернізація та будівництво об’єктів електроенергетики та збереження державної частки в підприємствах, що мають стратегічне значення для держави;
забезпечення розвитку електроенергетики;
реформування нафтогазової галузі, формування ефективної нормативно-правової бази щодо розвідки і видобутку вуглеводнів, у тому числі на умовах розподілу продукції;
оптимізація структури шахтного фонду, перегляд принципів субсидіювання вугільної галузі та підвищення ефективності діяльності підприємств;
зниження енергоємності валового внутрішнього продукту та оптимізація структури енергетичного балансу держави, зокрема заміщення традиційних видів палива енергоресурсами, виробленими з відновлюваних джерел енергії, та альтернативними видами палива;
виконання пріоритетних програм будівництва;
здійснення заходів щодо підвищення ефективності та надійності функціонування житлово-комунального господарства, задоволення потреб населення і господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів;
будівництво та реконструкція об’єктів соціальної сфери.
Збільшення обсягів експорту товарів вітчизняного
виробництва та послуг
Стратегічним напрямом діяльності також повинен стати активний пошук нових перспективних ринків збуту продукції вітчизняного виробництва, а також стимулювання і максимальна підтримка її реалізації українськими виробниками незалежно від форми власності на світовому ринку.
У післякризовий період (2010—2011 роки) внаслідок активізації зовнішнього попиту на товари вітчизняного виробництва та поступового виходу з кризи національної економіки значно збільшилися обсяги як експорту, так і імпорту.
Проте залишаються значні диспропорції у структурі експорту та імпорту товарів. Так, у експорті залишилося домінування товарів сировинної спрямованості, зокрема за підсумками 2012 року частка недорогоцінних металів та виробів з них у структурі експорту становила 27,5 відсотка, продукції сільського господарства та харчової промисловості — 26 відсотків, мінеральних продуктів — 11,1 відсотка та невелика питома вага товарів з високою доданою вартістю (продукція машинобудування — 19,3 відсотка). В імпорті товарів значну питому вагу становлять мінеральні продукти — 32,5 відсотка та товари з високою доданою вартістю (продукція машинобудування — 26,4 відсотка).
У 2012 році зберігалася тенденція до підвищення показників зовнішньої торгівлі, однак їх темпи були значно нижчими, ніж у 2010—2011 роках у зв’язку із зниженням світового попиту на традиційні товари вітчизняного виробництва (насамперед продукцію металургійного комплексу) та рецесійними процесами, що відбуваються в економіках провідних торговельних партнерів України (насамперед країнах Європи та США).
Так, у 2012 році зовнішньоторговельний оборот товарами та послугами збільшився порівняно з попереднім роком на 1,6 відсотка і становив 173,7 млрд. доларів США, у тому числі експорт товарів та послуг збільшився лише на 0,2 відсотка і становив 82,3 млрд. доларів США, а імпорт товарів і послуг — на 2,8 відсотка і становив 91,4 млрд. доларів США.
Розвиток торговельно-економічних відносин України з країнами СНД, ринок яких є основним ринком збуту продукції вітчизняного виробництва, є одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики. Частка країн СНД у зовнішньоторговельному обороті України є високою і становить майже 40 відсотків. Головними торговими партнерами серед країн СНД як в експорті, так і в імпорті товарів, є країни Митного союзу (Російська Федерація, Білорусь і Казахстан).
З метою розвитку торговельно-економічних відносин з країнами СНД підписано 18 жовтня 2011 р. Договір про зону вільної торгівлі, який ратифіковано Верховною Радою України. Імплементація цього Договору забезпечить незастосування нових обмежень у взаємній торгівлі, тобто непогіршення режиму торгівлі, що існує на сьогодні, а також розв’язання торгових спорів з урахуванням механізмів і процедур, прийнятих СОТ.
З огляду на те, що Російська Федерація на сьогодні є одним з головних торговельних партнерів України, виконання зазначеного Договору сприятиме подальшому збільшенню обсягу товарообороту з Російською Федерацією та скасуванню існуючих обмежень у торгівлі.
Іншим стратегічним напрямом є розвиток торговельно-економічних відносин з ЄС, який є одним з основних торговельних партнерів України. Частка ЄС у загальному обсязі торгівлі товарами та послугами України становить близько 30 відсотків. Ринок ЄС є одним з найбільших світових ринків з рівнем середнього доходу у 39 тис. доларів США на одну особу та має достатньо високий тарифний захист.
Парафування Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у частині положень щодо створення зони вільної торгівлі здійснено 19 липня 2012 р. у м. Брюсселі. Імплементація положень Угоди дасть можливість лібералізувати не тільки двосторонню торгівлю товарами, але додатково такі сфери, як торгівля послугами, режими прямих іноземних інвестицій, державні закупівлі.
Завданнями державної політики на 2013—2014 роки є:
приведення вітчизняного законодавства у відповідність з нормами та стандартами ЄС;
укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, включаючи тимчасове набрання чинності положеннями щодо створення зони вільної торгівлі;
виконання Порядку денного асоціації Україна — ЄС;
забезпечення функціонування повномасштабної зони вільної торгівлі СНД та покращення доступу товарів вітчизняного виробництва та послуг на ринки країн СНД;
створення комплексної системи просування товарів вітчизняного виробництва на зовнішній ринок;
активізація роботи на нових перспективних ринках Азії, Латинської Америки, Тихоокеанського регіону, диверсифікація експорту вітчизняних товарів на цих ринках;
подальше підвищення ефективності роботи спільних міжурядових комісій із співробітництва;
визначення додаткових інструментів, що сприятимуть розвитку торговельного співробітництва та експорту вітчизняних товарів;
мобілізація ресурсів міжнародних фінансових організацій та донорів міжнародної технічної допомоги для сприяння економічному розвитку України, їх концентрація на пріоритетних напрямах соціального та економічного розвитку України;
удосконалення інструментів, видів та форм зовнішніх ресурсів, у тому числі впровадження нових механізмів поєднання кредитних ресурсів міжнародних фінансових організацій і грантових ресурсів донорів;
розширення участі вітчизняних виробників і постачальників у проведенні торгів у рамках реалізації спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів;
підвищення ефективності використання кредитних ресурсів міжнародних фінансових організацій, забезпечення своєчасної реалізації проектів та використання залучених ресурсів;
відновлення діалогу із Світовим банком щодо отримання системних позик для фінансування бюджету та проведення структурних реформ;
вивчення та використання світового досвіду для підвищення конкурентоспроможності національної економіки;
удосконалення принципів та підходів до співробітництва з донорами з урахуванням принципів рівноправного партнерства та спільної відповідальності за досягнення цілей зовнішньої допомоги, підвищення якості планування проектів вітчизняними бенефіціарами та реципієнтами.
План заходів з виконання Програми наведено у додатку.
Очікувані результати виконання Програми
Виконання Програми сприятиме:
зростанню реального валового внутрішнього продукту на 2,5—3,4 відсотка у 2013 році та на 3—4 відсотки у 2014 році;
забезпеченню підтримки оптимального рівня інфляції у межах
5—6 відсотків у 2013—2014 роках;
утриманню у 2013 році дефіциту державного бюджету в межах 3,2 відсотка валового внутрішнього продукту;
забезпеченню у 2013 році перерозподілу валового внутрішнього продукту через зведений бюджет на рівні 29,5 відсотка;
утриманню у 2013 році граничного обсягу державного боргу на рівні 30,6 відсотка валового внутрішнього продукту;
зниженню податкового навантаження, що забезпечить зменшення частки тіньового сектору економіки;
збільшенню кількості суб’єктів малого підприємництва та осіб, зайнятих у малому підприємництві;
запобіганню прихованому виведенню капіталу за кордон;
забезпеченню надходження до державного бюджету коштів від приватизації в обсязі 27,9 млрд. гривень протягом 2013—2014 років;
збільшенню обсягу імпортозаміщення сільськогосподарської техніки до 20 відсотків;
збільшенню не менш як у 1,5 раза обсягу виробництва ракетно-космічної техніки;
збільшенню частки вітчизняної фармацевтичної продукції на внутрішньому ринку у середньостроковій перспективі на 5—10 відсотків;
зниженню щороку рівня енергоємності валового внутрішнього продукту на 1,5—3 відсотки;
збільшенню обсягу реалізації вітчизняної сільськогосподарської продукції на внутрішньому ринку на 25 відсотків;
збільшенню експорту товарів та послуг на 2,3 відсотка у 2013 році та на 10,8 відсотка у 2014 році;
збільшенню щороку обсягу залучення ресурсів міжнародних фінансових організацій на 1—1,5 млрд. доларів США протягом 2013—2014 років.
|
