|
|
Скачати 166.14 Kb.
|
2.використання матеріалів музею в краєзнавчій роботі. Досягти високого рівня професійно-педагогічної підготовки неможливо без інтеграції та співпраці вищого навчального педагогічного закладу з осередками культури, особливо зараз, коли національна освітня парадигма націлена на гуманітарне оновлення. Великими потенційними можливостями для професійного розвитку майбутніх учителів володіють музеї педагогічного профілю, які акумулюють і трансформують цінності педагогічної культури й заслуговують на особливу увагу як ґрунтовна джерельна база й науково-методична складова навчально-виховного процесу педагогічного університету. Як свідчить аналіз спеціальної літератури, вивчення феномену педагогічного музейництва велося науковцями переважно з позицій історичних, культурологічних і музеєзнавчих, шляхи залучення цих закладів у професійну підготовку майбутніх учителів майже не розроблялися. Особливе теоретичне та практичне значення в налагодженні системи “музей-школа” мають концептуальні положення музейної педагогіки (Й.Аве, О.Бойко, О.Ванслова, Д.Камерон, І.Коссова, Р.Рашитова, Б.Столяров, Л.Шляхтіна, М.Юхневич), яка активно розвивається зараз у країнах Європи й США. Окремі форми та методи роботи педагогічних (у тому числі педагогічно-меморіальних) музеїв зі студентською аудиторією висвітлюються у працях О.Беци, С.Мелика-Набурова, П.Лисенка, Л.Данилової, В.Тригубенка. Глибоко дослідженою є проблема шкільних музеїв (С.Богуславський, Н.Ганнусенко, М.Заїрова, О.Зеленко, З.Огризко, Ю.Омельченко, К.Синицина), проте спеціальна підготовка майбутніх учителів щодо створення та керівництва музеєм у школі та організації пізнавальної діяльності учнів на його матеріалах не ведеться. Практика деяких педагогів вищої школи заслуговує на особливу увагу в контексті нашого дослідження. Науковці М.Гаврилів та І.Ляшко описали досвід використання музеїв навчальних закладів у роботі зі студентами. Так, на базі університетських музеїв проводять лекційні, практичні та лабораторні заняття, екскурсії, різні види практик, організовують пошукові експедиції, працюють проблемні наукові групи [1; 2]; це сприяє поглибленню знань майбутніх учителів у різних галузях науки й мистецтва, готує їх до навчання та виховання школярів. Отож, актуальність та недостатня розробленість аспектів застосування потенціалу музеїв педагогічного профілю в професійній підготовці майбутніх учителів зумовила необхідність проведення нашого дослідження, висвітлити основні результати якого визначено метою цієї статті. Проведений нами педагогічний експеримент відбувався у два етапи й мав на меті вирішити низку завдань, зокрема, такі: вивчити стан музейно-педагогічної діяльності в педагогічних навчальних закладах; практично посилити вплив музеїв педагогічного профілю в процесі професійної підготовки майбутніх учителів. У початковій ланці дослідження взяли участь 528 студентів і 89 викладачів. Анкетування, бесіди, вибіркові інтерв’ю, спостереження виявили такі тенденції. Переважна більшість студентів мало обізнана з музеями цієї профільної групи, мають орієнтовне уявлення про їхні різновиди. Так, 25,95% респондентів вказали, що поняття “музеї педагогічного профілю” чують уперше, не знають жодного з них і, відповідно, не відвідували; 64,77% опитаних ототожнюють усю групу музеїв педагогічного профілю з підгрупою педагогічно-меморіальних музеїв. Лише близько 9,28% студентів вказали, що ці музеї пов’язані з педагогікою, історією її розвитку та педагогічною діяльністю взагалі; тільки 10% респондентів усвідомлюють, що ці заклади відіграють важливу роль у професійній підготовці майбутніх учителів. Було виявлено, що найкраще студентам знайомі музеї свого навчального закладу, адже їх змогли назвати 79,36% опитаних. Лише 2,27% від усіх респондентів знають самостійні музеї педагогічного профілю й 0,57% – конкретні музеї шкіл. До викладачів ми звернулися із запитанням, який зміст вони вкладають у поняття “музейно-педагогічна діяльність у педагогічному ВНЗ”? Виявилося, що більшість із них частково усвідомлюють її сутність, адже внаслідок обробки анкет були отримані такі відповіді: діяльність, пов’язана із вивченням творчої спадщини славетних педагогів (24,72%); екскурсійна робота (17,98%); організація пошукових експедицій, а також проведення студентами наукових досліджень на матеріалах музеїв (15,73%); використання музейного приміщення для проведення виховних заходів (13,48%); навчальна робота в музеї, тобто проведення лекцій, практичних і лабораторних занять на основі музейних експозицій (10,11%); використання музейних експонатів для унаочнення навчальних дисциплін педагогічного циклу (4,49%); створення музеїв в університеті (2,25%). Крім того, 10,11% респондентів не дали ніякої відповіді на це запитання. Важливим показником для нашого дослідження є особисте ставлення студентів і викладачів до музеїв педагогічного профілю як до чинника професійної підготовки. Проведене дослідження свідчить, що в цілому воно позитивне, однак тільки 4,92% студентів мають бажання відвідувати ці музеї систематично. Разом з тим, перспектива співпрацювати з музеями педагогічного профілю (брати активну участь у їхній роботі) під час навчання в університеті зацікавила 43,94% анкетованих студентів. Було виявлено, що найпоширенішими напрямками музейно-педагогічної діяльності є екскурсії в музеях і проведення кураторами заходів виховного спрямування в приміщенні музею, але, зрозуміло, що двох ліній роботи недостатньо для забезпечення суттєвого впливу на ефективність професійного розвитку студентів. Крім того, 26,97% педагогів узагалі не вводять музейний компонент у свою викладацьку діяльність. Загалом 69,66% викладачів визнають, що ведуть роботу несистематично й не повною мірою реалізують потенціал музеїв педагогічного профілю. Вони вказали, що цьому перешкоджають такі чинники: низька зацікавленість здійснювати музейно-педагогічну діяльність (59,63%), яка існує через недооцінку результативності музейного впливу; недостатність методичного забезпечення музейно-педагогічної діяльності (31,46%); брак часу викладача або надмірна завантаженість (14,61%). Завершальне завдання першого етапу експерименту полягало у вивченні підготовленості майбутніх учителів до здійснення музейно-педагогічної діяльності в школі. Результати анкетування свідчать, що відповідь у цілому позитивна, але, як виявилося, більша частина опитаних схильна до дещо завищеної оцінки власних можливостей. Хоча студенти й усвідомлюють важливість залучення дітей до музейного середовища, але практично не знають (за узагальненими даними – 96,97% опитаних) психофізіологічних особливостей сприйняття дітьми музейної інформації, форм та методів музейно-педагогічної роботи зі школярами тощо. Тим часом, якби виникла потреба, 75,95% опитаних студентів керували б шкільним музеєм, але водночас вони визнали, що не готові до цього, тому багато хто із майбутніх учителів (57%) не відмовилися від перспективи оволодіти методикою музейно-педагогічної діяльності. Отже, зафіксовані дані констатуючого експерименту дають підстави стверджувати, що музейно-педагогічна діяльність у педагогічних навчальних закладах не реалізує потенціал музеїв педагогічного профілю повною мірою. Здійснюється вона вряди-годи, як правило, через обмежену кількість форм і методів. 3.Класифікація музеїв. Кожен музей є по-своєму унікальним і неповторним. І все-таки у складі музейних зібрань, масштабі діяльності, юридичному статусі та інших характеристиках є деякі схожі риси, що дають можливість розподіляти все різноманіття музейного світу на певні групи, інакше кажучи, здійснювати їх класифікацію. Однією з найважливіших категорій класифікації виступає профіль музею, тобто його спеціалізація. Основоположною ознакою класифікації тут є зв'язок музею з конкретною наукою або видом мистецтва, технікою, виробництвом та його галузями. Цей зв'язок простежується у складі фондів музею, в тематиці його наукової, експозиційної і культурно-освітньої діяльності. При цьому зазвичай музеї однієї спеціалізації, тобто одного профілю, об'єднуються у відповідні групи: природничо-наукові, історичні, художні, архітектурні, літературні, театральні, музичні, промислові, сільськогосподарські, педагогічні та музеї науки і техніки. Крім того, у межах структури профільної дисципліни або галузі знань існують профільні підгрупи. Розглянемо це детальніше. Історичні музеї поділяють на: • загальноісторичні (широкого профілю) музеї; наприклад, Національний музей історії України у Києві, Харківський історичний музей, Дніпропетровський історичний музей; • археологічні музеї; наприклад, Одеський археологічний музей, Херсонський археологічний музей; • етнографічні музеї; наприклад, Музей етнографії у Львові; • військово-історичні музеї; наприклад, Центральний музей Великої Вітчизняної війни 1941-1945 pp. у Києві, Музей героїчної оборони і визволення Севастополя; • музеї політичної історії; наприклад, Пам'ятник-музей «Косий Капонір»; • музеї історії релігії; наприклад, Музей історії релігії у Львові; • історико-побутові музеї, що на відміну від етнографічних музеїв документують не етнічні, а соціально-психологічні особливості побуту; наприклад, Музей народної архітектури і побуту в Пирогово; • монографічні музеї, що присвячені конкретній особі, події, установі, колективу; наприклад, Київський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, Київський літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка; • інші історичні музеї; наприклад, Музей історії Києва, Музей історії Полтавської битви. Художні музеї поділяють на: • музеї образотворчого (національного і зарубіжного) мистецтва; наприклад, Національний художній музей у Києві, Музей західного та східного мистецтва імені Варвари і Миколи Ханенків; • музеї декоративно-прикладного мистецтва; наприклад, Музей декоративно-прикладного і народного мистецтва в Києві; • музеї народного мистецтва; наприклад, Музей опішнянської кераміки, Музей петриківського розпису; • монографічні музеї; наприклад, Музей Тараса Шевченка у Каневі, Музей І. Франка в Нагуєвичах; • інші художні музеї. Природничо-наукові музеї поділяють на палеонтологічні, антропологічні, біологічні (широкого профілю), ботанічні, зоологічні, мінералогічні, геологічні, географічні та інші музеї; наприклад, Київський зоологічний музей, Палеонтологічний музей Одеського університету[5, c. 121-123]. Існують музеї, зібрання та діяльність яких пов'язані з кількома науковими дисциплінами або галузями знань. їх називають музеями комплексного профілю. Найпоширенішими серед них є краєзнавчі музеї, що поєднують як мінімум історичну та природничо-наукову спеціалізацію, адже їх зібрання документують не тільки історію, але й природу краю. При цьому в них нерідко створюються художні та літературні відділи, що значно Ускладнює їх профіль. Комплексний профіль мають і музеї-ансамблі, що створюються на основі пам'ятників архітектури, їх інтер'єрів, навколишньої території та різних споруд. Залежно від характеру ансамблю музеї можуть бути історико-художніми, історико-архітектурними та історико-культурними. Розвиток науки, техніки, мистецтва, культури приводить до появи нових профільних груп. Наприклад, винахід акваланга в 40-х pp. XX ст. поклав початок виникненню підводної археології. Хоча залишки стародавніх суден і раніше підіймалися на поверхню водолазами, тільки винахід автономного апарата для дихання дав змогу археологам вести розкопки під водою, дотримуючись тих самих правил, що й на суші. Результати підводних розкопок у поєднанні з розробленням нових технологій у царині реставрації і консервації мокрого дерева зумовили появу серед історичних музеїв нової профільної групи - музеїв підводної археології. В їх зібраннях - остови і фрагменти кораблів, вантажі та різноманітні предмети, підняті з морських глибин. Щонайбільшою популярністю серед музеїв цієї профільної групи користуються музей «Васа» в Стокгольмі, де експонується шведський військовий корабель XVII ст., а також Бодрумський музей підводної археології (Туреччина), в зібраннях якого знаходяться предмети, знайдені під час розкопок п'яти кораблів, що затонули між 1600 р. до н. є. та 1025 р. н. є. Разом із профільною використовується й типологічна класифікація, згідно з якою музеї поділяють на науково-дослідні, науково-освітні та учбові. Науково-дослідні музеї функціонують при науково-дослідних інститутах та академіях наук і зазвичай входять до їх складу як структурні підрозділи. їх фонди використовують із науковою метою, а експозиції орієнтовані передусім на фахівців. За приклад цього типу музеїв може правити Музей медицини у Києві. До найпоширенішого типу належать науково-освітні музеї. Вони теж займаються дослідницькою роботою, але насамперед орієнтовані на масового відвідувача. Тому їх фонди широко використовують із культурно-освітньою метою, а в поточній діяльності значну увагу приділяють створенню експозицій, виставок та організації різних культурно-освітніх заходів. Таким є, приміром, Національний музей літератури України в Києві. Головне призначення учбових музеїв полягає у забезпеченні наочності і предметності процесу освіти та підготовки кадрів. Цей тип музеїв переважно існує при різних навчальних закладах та спеціальних відомствах. Окрім традиційного екскурсійного показу учбові музеї широко використовують специфічні форми і методи роботи з колекціями. Це демонстрація окремих музейних предметів на лекціях, науковий опис та обробка матеріалів польових досліджень під час практичних занять, копіювання творів образотворчого мистецтва. У деяких випадках фонди та експозиції учбових музеїв можуть бути закриті для масового відвідувача. До таких належать, зокрема, деякі музеї криміналістики системи Міністерства внутрішніх справ. Типологія за суспільним призначенням музеїв має доволі умовний характер, і жорсткої грані поміж названими типами не існує. Науково-освітні музеї використовуються в навчальному процесі, а їх зібрання - з науковою метою. Водночас чимало наукових та учбових музеїв відвідують не тільки учні та фахівці, але й широка публіка[3, c. 12-14]. Існує й інша типологія музеїв, згідно з якою вирізняють музеї колекційного типу та музеї ансамблевого типу. їх основу становить поділ за такою ознакою, як спосіб здійснення музеями функції документування. Музеї колекційного типу будують свою діяльність на основі традиційних зібрань: речових, писемних, образотворчих матеріалів, що відповідають їх профілю. Таким чином, функцію документування вони здійснюють шляхом комплектування і збереження фондів музейних предметів. Основу діяльності музеїв ансамблевого типу становлять пам'ятники архітектури з їх інтер'єрами, прилеглою територією, природним середовищем. Функцію документування вони виконують шляхом збереження або відтворення ансамблю нерухомих пам'ятників і властивого їм оточення. Найпоширеніші форми цього типу музеїв: музей під відкритим небом, палац-музей, будинок-музей, музей-квартира, музей-майстерня. Серед музеїв під відкритим небом існує особлива група музеїв, які створюються на основі нерухомих пам'ятників, музеєфікованих на місці їх розташування зі збереженням або відновленням історико-культурного і природного середовищ. Зважаючи на особливу цінність, вони мають статус музеїв-заповідників (наприклад, Музей-заповідник «Софія Київська» та «Києво-Печерський музейний заповідник») і включені до списку всесвітньої культурної та природної спадщини ЮНЕСКО. Особливу типологічну групу становлять і меморіальні музеї, що створюються з метою увічнення пам'яті про видатних людей та події, а їх обов'язковим компонентом виступає автентичність місця. Таке розуміння меморіального музею, необхідними критеріями якого є меморіальна будівля або місце, колекція меморіальних предметів і меморіально-побутова експозиція, закріпило Положення про меморіальні музеї системи Міністерства культури (1967). Що стосується профілю меморіального музею, то він визначається змістом події або характером діяльності людини, якій присвячений, наприклад, Меморіальний музей-квартира Павла Тичини в Києві. Типологія за ознакою здійснення функції документування теж носить певною мірою умовний характер, оскільки колекційні музеї можуть розташовуватися в архітектурних пам'ятниках, що зберігаються в історичній недоторканості (наприклад, Національний музей літератури України), а музеї-ансамблі не обмежують свою діяльність лише збереженням пам'ятників архітектури, а й створюють профільні колекції. При цьому як профільна, так і типологічна класифікації спрямовані на виявлення груп поєднуваних музеїв. Це дає можливість координувати роботу музеїв одного профілю або одного типу, виявляти закономірності їх розвитку, сприяти підвищенню ефективності музейної діяльності загалом. Існують також інші принципи класифікації, що не збігаються ні з профільним поділом, ні з типологією. Зокрема, основу класифікації музеїв може становити адміністративно-територіальна ознака, згідно з якою розрізняються республіканські, крайові, обласні, районні музеї. За належністю (юридичним статусом) музеї поділяються на державні, громадські та приватні. Перші з них є власністю держави і фінансуються з державного бюджету. їх значна частина перебуває у підпорядкуванні Міністерства культури і туризму України. Поза тим існує значна група державних музеїв, які підпорядковуються не органам управління культурою, а різним міністерствам та відомствам. Це так звані відомчі музеї, які фінансуються з державного бюджету через Міністерство фінансів та відповідні відомства. їх прикладом може служити Науково-природничий музей НАН України в Києві. До категорії громадських музеїв належать музеї, що створені за ініціативи громадськості та діють на громадських засадах, але під науково-методичним керівництвом державних музеїв. Фінансують громадські музеї ті установи, при яких вони створені. До 1978 р. значення «громадський музей» заступав термін «народний музей», традиція створення яких стала складатися в Україні ще на межі ХІХ-ХХ ст. Однак значного розмаху музейне будівництво такого типу набуло в 20-х pp. XX ст. у зв'язку з розвитком краєзнавчого руху й активізацією роботи зі створення «літописів» фабрик і заводів. За останнє десятиліття минулого століття на теренах колишнього Радянського Союзу стали складатися умови для відродження приватних музеїв, тобто музеїв, в основі яких лежать зібрання приватних осіб, але доступні для вивчення й огляду[2, c. 30-32]. 4.типи музеїв,напрямки їх діяльності і фонди. Поняттям «фонди музею» позначують усю науково організовану сукупність матеріалів, взятих музеєм на постійне зберігання. При цьому вони можуть не тільки міститися у фондосховищі та експозиції, але й бути переданими на експертизу або реставрацію, а також на тимчасове користування іншій установі. Основу музейних фондів становлять музейні предмети - пам’ятки історії та культури, а також об'єкти природи, що були вилучені з середовища знаходження у зв'язку з їх здатністю документувати суспільні і природні процеси та явища. Окрім них до фондів входять так звані науково-допоміжні матеріали, що не мають властивостей музейних предметів, але допомагають їх вивчати й експонувати. Це різні схеми, таблиці, графіки, плани, карти, моделі, макети, реконструкції, що були створені в процесі вивчення предмета або виготовлені безпосередньо для експозиційних потреб. Одні з них дають можливість уявити зовнішній вигляд предмета, коли з тих чи інших причин він не може бути поміщений в експозицію. Інші несуть додаткову інформацію про предмет, наприклад, рентгенівські знімки дають змогу в процесі вивчення предмета з'ясувати його будову. При цьому варто пам'ятати, що вітрини, шафи, стенди та інші види музейного обладнання, а також всілякі аудіовізуальні засоби, які включаються в експозицію з метою глибшого розкриття її змісту, до музейних фондів не включаються. Зазвичай цінність музейних предметів виражається поняттями «типовість» і «унікальність». Типовим музейним предметом вважається предмет, який відображає типове явище і має характерні для значного числа предметів ознаки того чи іншого часу. Прикладом типових предметів можуть служити стандартні промислові вироби, типові документи. Такий предмет, навіть якщо він зберігається в музеї в одному примірнику, вважається типовим, тому що в повсякденному житті існують ідентичні йому предмети. Типові предмети не завжди є зразками серійного виробництва. Вони можуть бути й одиничними предметами, що характеризують типові явища і зберігаються в музеях у досить значній кількості. Такими є, приміром, кам'яні знаряддя епохи неоліту. Водночас, якщо предмет відображає типове явище, але зберігся в одному примірнику чи в дуже обмеженій кількості, він вважається унікальним музейним предметом, оскільки поміщена в ньому інформація набуває виняткового характеру. Інші Унікальні предмети є такими через своєрідність і неповторність. Такими можуть бути високохудожні твори образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва, наукові прилади оригінальної конструкції, окремі пам'ятки писемності[1, c. 52-53]. До унікальних належать і меморіальні предмети - власні речі видатних державних та громадських діячів, представників науки, культури, мистецтва, а також речі, пов'язані зі знаменними подіями. З-поміж них вирізняють особливу групу - реліквії, тобто предмети, що мають високий ступінь емоційної дії й особливо шановані як пам'ять про видатну людину або подію. Реліквія - поняття аксіологічне, тому зі зміною ідеологічної та ціннісної орієнтації суспільства предмети можуть зберігати статус реліквії, а можуть його і втрачати, як це сталося, скажімо, із ще недавно шанованими прапорами, під якими билися революційні загони у жовтні 1917 р. Отже, унікальними вважаються єдині по-своєму предмети, позначені особливою науковою, історичною та художньою цінністю, а також ті, що відображають типові явища, але збереглися в одному екземплярі або в дуже обмеженій кількості. Музейні предмети споріднені між собою багатьма ознаками: належністю до одного й того ж історичного періоду, події, особи, автора, типу джерел. їх може об'єднувати загальна тема, сюжет, час створення, середовище побутування, матеріал і техніка виготовлення. Ці зв'язки дуже важливо враховувати, адже інформація, що криється у групі взаємозв'язаних предметів, повніша і цінніша від тієї, що несе окремий предмет. Сукупність музейних предметів, що характеризуються спільністю однієї або кількох ознак і мають науковий, художній або пізнавальний інтерес як єдине ціле, називається музейною колекцією. Предмети групуються в колекції за різними ознаками - типами джерел, походженням, змістом. Колекція, що складається з предметів одного типу і згрупована за певною ознакою класифікації - за матеріалом, галузями знань, практичною діяльністю, регіонами, етнічними групами тощо, - називається систематичною колекцією. Це може бути колекція фарфору, археологічна колекція, колекція сільськогосподарських знарядь, колекція телефонних апаратів, колекція стародруків книг, колекція африканських масок, колекція українського живопису тощо. Тематичною називається колекція, що сформована з музейних предметів різних типів (документів, фотографій, творів мистецтва, речей тощо) і в своїй сукупності розкриває певну тему. Колекція є меморіальною, якщо різнотипні предмети пов'язані з певною особою або історичною подією. Колекція, що створена приватною особою і надійшла на зберігання до музею, іменується особистою колекцією. Сукупність музейних колекцій називають музейним зібранням. Разом з тим існує і ширше трактування цього поняття, згідно з яким під музейним зібранням розуміють науково організовану сукупність не тільки музейних предметів, але й науково-допоміжних матеріалів, а також наявних у музеї різних засобів науково-інформаційного забезпечення, зокрема архіву і бібліотеки. Усе вищевикладене свідчить про те, що фонди музею повинні бути науково організовані. По-перше, наукова організація фондів дає змогу зафіксувати юридичний статус предмета, а також його значення для науки й культури загалом, і для конкретного музею зокрема. По-друге, наукова організація фондів створює найоптимальніші умови для формування фондів, їх зберігання, дослідження та користування. Виходячи зі значення предметів для науки й культури та зважаючи на їх юридичний статус, музейні фонди поділяють на основний фонд, який складається з музейних предметів, і науково-допоміжний фонд, що включає науково-допоміжні матеріали. У природничо-наукових музеях вирізняють також і фонд сировинних матеріалів. До нього входять об'єкти природи, призначені для лабораторних досліджень та препарування - це шкури тварин, вологі експедиційні зібрання, матеріали, що готуються для тривалого зберігання. Виокремлення цього фонду зумовлене тим, що в процесі досліджень та препарування частина об'єктів природи може втратити властивості музейного предмета, а отже включення об'єкта до цього фонду має тимчасовий характер[4, c. 151-153]. Згідно з концепцією Н. Фінягіної, фонди музею поділяються на фонди музейних предметів і фонди науково-допоміжних матеріалів. Музейні предмети, що становлять основу зібрання і на базі яких здійснюється вся діяльність музею, утворюють основні фонди. Інші музейні предмети, у яких даний музей не має потреби, включаються до обмінного фонду. Він призначений для передачі в інші музеї на безвідплатній основі для обміну на профільні предмети з дозволу Міністерства культури. Річ у тім, що фонди музеїв формувалися історично, а погляди на профіль та завдання багатьох музеїв з часом змінювалися. Тому в музейних фондах наявні непрофільні матеріали, що даному музею не потрібні, але вони мають значущість, іноді величезну, для науки й культури загалом. Крім того, в музейних фондах трапляються цілком ідентичні предмети - дублети. Це часто відбувається тоді, коли до фондів включається раніше сформована приватною особою або установою колекція, законсервована як єдине ціле. Згідно з існуючими нормативами, за; наявності в музейних зібраннях кількох дублетних музейних предметів п'ять з них входять до основного фонду, а решта - до обмінного фонду, який, таким чином, ділиться на фонди непрофільних предметів та фонди зайвих дублетних матеріалів. Усередині основного фонду формуються дублетні фонди та колекційні фонди. Останні включають всі музейні предмети, що є в музеї в єдиному екземплярі, а також одиничні, кращі з тих, які наявні в кількох екземплярах. Оскільки типові й унікальні предмети мають різне значення для науки й культури, іноді їх пропонується виділяти в окремі фонди в складі колекційного фонду, дублетного фонду, фонду непрофільних предметів та фонду зайвих дублетних матеріалів. У меморіальних музеях пропонується ділити колекційний фонд на фонди меморіальних предметів та фонди предметів, які не мають меморіального значення. Певні особливості мають фонди низки природничо-наукових музеїв. Через індивідуальність і неповторність об'єкти природи не можуть бути віднесені до обмінного або дублетного фонду. Тому в музеях такого типу нерідко основний фонд поділяється на науковий і експозиційний фонди. В основі цього поділу лежать різні способи фіксації і форми консервації матеріалу, що мають рівноцінну значущість для дослідження й експонування. Таким чином, необхідність виділення наукового фонду в низці природничо-наукових музеїв зумовлена тим, що саме він має представляти документальний і матеріальний підсумки роботи музею з дослідження природи регіону[5, c. 169-171]. |
|
Надаємо зразок оформлення уніфікованого паспорту музею Уніфікований паспорт музею ... |
ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВОЇ ТЕРАПІЇ У РОБОТІ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ У статті розкрито основні питання використання ігрової терапії у роботі з дітьми дошкільного віку. Дано опис програми корекційно-розвивальних... |
|
Використання форум-театр у у роботі з дітьми, позбавленими батьківського... Використання форум-театру у роботі з дітьми, позбавленими батьківського піклування |
Використання енерге-тичних матеріалів та продуктів перероблення нафти... Порівняно з жовтнем минулого року майже на 21% зросло використання вугілля кам’яного. Використання ж нафти, включаючи газовий конденсат,... |
|
«Використання знань і матеріалів з боністики у роботі вчителя історії... З висоти ХХІст людство дедалі пильніше оглядає й осмислює свою багатовікову історію, її повчальні уроки. Спираючись на досвід минулого,... |
Святошиного Старий Житомирський шлях Київ 2008 На обкладинці: Диліжанс... Упорядник збірки щиро вдячний авторам використаних матеріалів, в особливості заступнику директора з наукової роботи Музею історії... |
|
Методичні рекомендації щодо використання ІКТ під час викладання іноземних мов Основний зміст діяльності з навчання іноземної мови зосереджений на пріоритеті комунікативної мети, збалансованому навчанні усних... |
ВСТУП РОЗДІЛ ВИКОРИСТАННЯ ДИДАКТИЧНИХ І МЕТОДИЧНИХ МАТЕРІАЛІВ ВЧИТЕЛЕМ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА |
|
Колекція музею нараховує майже 3 000 музейних предметів. Щорічна... Впродовж 1989-1991 рр музей був відділом Вінницького обласного краєзнавчого музею. Справу батька продовжив його син Валерій Леонідович,... |
Використання інтерактивних та мультимедійних технологій на уроках... Хочу звернути увагу на використання інноваційних технологій на уроках світової літератури |